На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


контрольная работа Етапи розвитку ндустрї гостинност

Информация:

Тип работы: контрольная работа. Добавлен: 03.05.2012. Сдан: 2011. Страниц: 4. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


1.3. Еволюція індустрії  гостинності

Історія розвитку готельної справи нерозривно пов'язана  з подорожами. Історія ж подорожування  сягає своїм корінням ще часів  античності - мандрівки здійснювалися  з різною метою та намірами (торгівлі, завоювань, відвідування святих місць і храмів, олімпійських ігор тощо). Найдавніші згадки про місця для розміщення подорожніх можна знайти в писемних джерелах Стародавнього Єгипту. За три тисячі років до нашої ери стародавні єгиптяни вже плавали Нілом, перевозячи величезні брили, з яких буду -вали піраміди. В часи Римської імперії, за 200 років до н.е., римляни активно подорожували кораблями, кіньми, завойовуючи чужі землі. Багаті римляни любили подорожувати, особливо до Єгипту та Греції, де їх приваблювали морські курорти і місця поклоніння. Римських туристів цікавили історія та релігія, вони відвідували грецькі храми, їздили у фургонах, запряжених мулами, до місць, де жив великий Сократ. Відомо, що вони вирушали до Єгипту, як і сучасні туристи, щоб побачити піраміди.
У середні віки мільйони людей також подорожували. Релігійні переконання спонукали їх (як і сьогодні) долати довгий шлях до святинь: мусульман - до Мекки, християн - до Єрусалима. Тому можна стверджувати, що саме церкві належить ідея створення перших готельних ланцюгів. Монастирі приймали і розміщували в себе мандрівників-прочан.
Своєрідним туризмом можна вважати і хрестові походи, під час яких десятки тисяч  європейців відвідали Середній Схід. Ці події, попри негативні моменти (руйнування святинь, численні людські  жертви), все ж сприяли як відродженню торгівлі, так і готельній справі та подорожам.
Отже, ретроспективний  аналіз розвитку готельного господарства дозволяє виділити кілька періодів цього процесу:
o Стародавній  (ІУ тис. до н.е. - середина V ст. н.е);
o Середньовіччя (У-ХУ ст. н.е.);
o Новий час  (ХУІ ст. - початок ХХ ст.);
o Сучасний.
До І періоду суспільного розвитку відносять згадки про перші підприємства індустрії гостинності - таверни. їх можна знайти в манускриптах епохи античності. В ті далекі часи Єгипет вважався не тільки місцем зосередження пам'яток культури (про що свідчать написи на пірамідах, залишені екскурсантами і туристами античності), але й лікувальним курортом. Це призводило до спорудження наметових містечок, павільйонів, різноманітних будівель і споруд для мандрівників, а також організації їхнього харчування та побутового обслуговування.
В сучасному  значенні слова готелі стали відомими ще за гомерівських часів. Розміщувалися  вони поблизу місць, де відбувалися  громадські святкування, численних  храмів та інших культових і курортних споруд.
Такі події, як Олімпійські ігри, збирали атлетів, глядачів, а також торговців та ремісників (тобто як споживачів, так  і постачальників товарів і послуг) з усієї Стародавньої Греції. В  околицях Олімпу будувалися споруди для проживання в них атлетів, а також для організації найрізноманітніших побутових послуг. Притулок у готелі надавався всім - і бідному, й багатому, і простолюдину, і знатному.
Результати розкопок на півдні Іраку підтверджують, що вже  тоді, в V тисячолітті до н.е., існували ханни - місця для тимчасового притулку людей. У законодавчих актах Кодексу вавилонського царя Хаммурапі (приблизно 1700 р. до н.е.) зустрічаються правові норми, які свідчать про достатньо високий розвиток готельної справи того часу. Із цих згадок зрозуміло, що таверни були важливим елементом соціального та релігійного життя. Хоча в них і були кімнати для розміщення мандрівників, здебільшого основне призначення таверн полягало в наданні послуг харчування, і вони мали сумнівну репутацію будинків розпусти.
Розвиток торгівлі та пов' язані з нею тривалі  подорожі потребували організації  не тільки харчування, а й ночівлі. Ця обставина зумовила появу підприємств  іншого типу - заїжджих дворів. Найдавніший заїжджий двір, що згадується в писемних джерелах, знаходився на острові Крит (датується "1500 р. до н.е.). Готелі, як місця відпочинку посланців уряду, з' явилися значно пізніше. Так, у давньогрецькому місті Епідаврі (культурному центрі Бога зцілення) був готель на 160 кімнат із прилеглими галереями зі скульптурами, стадіоном і театром на 17 тис. місць.
У Римській імперії  з розвитком транспортних шляхів повсюдно виникали приватні постоялі двори та заїзди. Ці дороги призначалися насамперед для військових загонів, а також для збирачів податків, купців, окремих верств інтелігенції. Невід' ємною складовою цих доріг була мережа "поштових станцій", де мандрівники могли змінювати коней або мулів, одержувати їжу та нічліг. Через низький рівень обслуговування і комфорту в притулках для подорожуючих зупинялися тільки тоді, коли не було можливості зупинитися в родичів чи знайомих. У тогочасних закладах розміщення протікали дахи, та й проживання було небезпечним.
Деякі багаті землевласники  також будували власні заїжджі двори - на межах своїх володінь. Римляни споруджували готелі, щоб відшкодувати витрати на будівництво доріг. Про те, наскільки серйозно розглядали в давнину надійність закладу, що надавав мандрівникам притулок, харчування й ночівлю, свідчить той факт, що серед римських законів була передбачена відповідальність такого підприємства за речі гостя. Навіть сьогодні законодавство деяких держав регулює це питання, ґрунтуючись на наведених положеннях Римського громадянського права. Проте власники давньоримських постоялих дворів (на відміну від подальших часів) були обмежені в таких громадянських правах, як право служити в армії, порушувати справу в суді, складати присягу і виступати опікунами чужих дітей. Моральні засади будь-якої особи, що займалась цим бізнесом, автоматично піддавались сумніву.
З появою регулярного державного поштового сполучення (у часи імператора Октавіана Августа - початок нашої ери) з'явилися і державні постоялі двори. Держава створювала їх у містах і на головних дорогах, якими проїжджали кур' єри і державні службовці від Риму до Малої Азії або до Галлії, розташовані один від одного на відстані одного дня їзди конем. Із завоюванням нових територій і розширенням меж Римської імперії її звичаї, господарська та організаційна структури поширювалися на нові провінції і підкорені країни.
Сувора класова  структура, що лежала в основі Римської держави, вплинула на діяльність підприємств  гостинності того часу. Вже тоді мала місце певна класифікація готелів. Існувало два типи "пристановищ" у провінціях і в самому Римі: одні з них призначались тільки для патриціїв (мансіонес), інші - для плебеїв (стабулярії). Римський готель мав вигляд комплексу, що складався з приміщень різного функціонального призначення: не тільки кімнати для розміщення мандрівників, але й складські приміщення, конюшні, майстерні тощо. Будувалися вони здебільшого з каменю і надавали необхідний перелік послуг. Узимку навіть обігрівалися. Деякі готелі обслуговували лише офіційних осіб за спеціальними документами, що видавалися державою. Ця традиція збереглася й дотепер у формі спеціальних приміщень для особливо важливих персон.
Проте ніколи купці, торговці та інші мандрівники з простого народу не могли бути поселені поруч  із державними службовцями та урядовими  гінцями. Таверни і заїжджі двори, призначені для обслуговування людей  нижчих класів, пропонували мінімальні умови для ночівлі та відпочинку: їм доводилося спати просто на соломі, а в холодну пору року - грітися до теплої спини свого коня. Про якийсь додатковий комфорт навіть не йшлося.
Із розвитком  господарських відносин у Римській імперії зростали й вимоги мандрівників до умов проживання та рівня обслуговування. Як результат, виникли добре впорядковані й багаті постоялі двори, де були лазні, масажні, пральні, послуги чищення взуття. Стежили за порядком, чистотою і дотриманням законності при наданні послуг гостинності державні чиновники - еділи. Постоялі двори були зобов' язані вести список гостей і бухгалтерію.
Величезну роль у появі закладів гостинності  відіграв розвиток торговельних зв'язків  на Близькому Сході, в Азії та Закавказзі. У стародавній Персії мандрували на верблюдах великими караванами. Ночували здебільшого в шатрах, які розбивали поряд із караванним шляхом. Для припинення нападів на купців і гарантування безпечного проїзду на дорогах Сирії, Палестини, Єгипту, Вавилону були створені караван-сараї - такі собі "готельні комплекси", що мали і загони для верблюдів, і приміщення для ночівлі людей, оточені фортечною стіною, яка захищала і від природних стихій, і від розбійників, що грабували каравани. Причому послуги проживання і харчування надавалися впродовж трьох днів за рахунок казни, а по закінченні цього терміну гість змушений був або платити за надані послуги, або рухатися далі.
Особливого розвитку вони набули в ІХ-ХУШ ст. зі зростанням міст і посиленням транзитної караванної торгівлі. Найпоширенішими були два типи караван-сараїв: зальні і з внутрішнім под-вір' ям. Зальні караван-сараї (зустрічаються у Вірменії) - це прямокутні будівлі, розділені на нефи. Середній неф був призначений для людей і товарів, а в бокових розміщувалися тварини. У другому типі караван-сараїв для ночівлі людей і зберігання товарів були призначені відкриті у внутрішній двір невеликі приміщення, розташовані в один чи декілька ярусів, худоба знаходилися в дворі.
На той час  зручності, які надавалися мандрівникові в Азії, значно перевищували ті, на які можна було розраховувати в Європі, оскільки на Сході торгівля була жвавішою і мандрували люди частіше. Один із караван-сараїв, що зберігся до сьогоднішнього дня, знаходиться в Іспанії (в Гренаді). Довкола внутрішнього двору на трьох поверхах розміщені номери. Аналогічні караван-сараї зустрічаються і в Стамбулі. В Туреччині збереглося понад 100 караван-сараїв, але вони не функціонують, хоча доступні екскурсантам як музеї.
Після падіння  Римської імперії інтерес сфери послуг гостинності змістився з обслуговування мандрівників на відвідувачів інших категорій. Якщо люди й подорожували, то здебільшого ці подорожі були пов' язані або з королівським двором, або з церквою. Поступово форми готельного обслуговування розвивалися і вдосконалювалися.
ІІ період розвитку готельного господарства характеризує Середньовіччя. У середні віки на розвиток підприємств гостинності величезний вплив мали релігійні традиції. Масові поїздки купців, підмайстрів, духовенства, а також численних пілігримів і прочан формують новий напрямок у видах надання притулку. Церква зобов' язувала монастирі гостинно приймати прочан, організовувати для них ночівлю, надавати харчування. Так звані "будинки для прочан" можна схарактеризувати як різновид готелів, що утримувалися релігійними орденами і надавали всім безкоштовний притулок заради любові до ближнього. Умови проживання залишались досить примітивними, а управляли ними рами, що прислуговували священикам і настоятелям храмів.
Значний розвиток готельної справи в Європі спостерігається тільки з VIII-IX ст. після того, як Карл Великий (768-814 рр.) видав едикт, яким зобов'язав монастирі та церкви утримувати "госпиції" - будинки, що надавали подорожнім і прочанам ночівлю, харчування, відпочинок, лікувальні процедури, ванну. Тарифів на кімнати не було, але завжди сподівалися на якісь пожертви. Найбільшого поширення "госпиції" набули в Швейцарії, яка завдяки старим традиціям і сьогодні вважається найавторитетнішою у сфері готельного господарства та готельних послуг.
Поступово безкоштовний притулок перетворився в спеціальні підприємства, розраховані на отримання  прибутку. Ці установи зі зростанням вимог  з боку мандрівників і з технічним  прогресом, який відбувався одночасно, набували нових і різнобічних  форм, перетворюючись на готельні підприємства, схожі до сучасних.
Центром міжнародної  торгівлі в ІХ-ХІІ ст. став Константинополь, куди з' їжджалися купці з півночі  і півдня - болгари, вірмени, росіяни, араби, італійці; звідси товари поширювалися по всій Європі. Для надання притулку прибулим будувалися в місті гостинні двори, деякі з них збереглися й до сьогодні. Створенню аналогічних закладів сприяли знамениті ярмарки у Франції (в Сен-Дені, Труа), Італії (в Феррарі, Павії), в німецьких князівствах (у Вормсі, Кьольні, Майнці, Шлейрі) та ін.
У XIII-XIV ст. зі зростанням і розвитком ремесла та торгівлі, пожвавленням внутрішніх і міжнародних  економічних зв' язків у Європі широкого розповсюдження набула система  тимчасового проживання в готелях  за плату. Перші заклади такого типу під назвою taberna perpetua з'явились на Рейні і Мозелі (найважливіший торговельний шлях Середньовіччя). Розташовувалися вони здебільшого на перетині цих шляхів або в центрі міста на ринковій площі. Це були приватні житлові будинки або окремі кімнати в них. Власники готелів нерідко виконували й функції посередників у справах своїх клієнтів, виступали перекупниками та агентами.
Так з' явилися  прототипи сучасних готелів. Приблизно  тоді ж була здійснена перша офіційна спроба їхньої класифікації. Наприклад, у Берліні, де тоді проживало близько 130 тис. мешканців, було 9 заїжджих дворів І класу, з них два вже називалися готелями; 10 заїжджих дворів ІІ класу та 13 заїжджих дворів III класу.
В Англії відчутний розвиток приватних заїжджих дворів і таверн розпочався лише в період пізнього середньовіччя і особливо під час Реформації, коли англійський король Генріх VIII провів секуляризацію монастирів (перетворення церковної власності на державну). Мандрівники вже не розраховували на безкоштовну ночівлю в монастирях і були змушені зупинятися в приватних заїжджих дворах.
Англійський готель був місцем, де відвідувачі займалися  різними видами спорту: іграми з  дротиками та гральними костями, доміно, більярдом та bagatelle; користувалися  значним попитом і бої півнів. Ті, хто надавав перевагу активним видам спорту, використовували готелі як місця збору для риболовлі, стрільби, полювання. Проте основним заняттям вважалося споживання пива, елю, вина, а пізніше джину. Перепис 1577 року виявив 14202 пивних заклади, 1631 готель і 329 таверн у Англії та Вельсі.
Задовго до того, як з'явилася національна поштова  система, при окремих готелях  були конюшні і коні для користування королівською поштою, що також сприяло  розвитку готелів. У середині 1600-х  років деякі заклади гостинності почали випускати неофіційні грошові знаки, які поважні власники готелів гарантували викупити за гроші королівства, що свідчило про особливе ставлення до даних підприємств та їхніх господарів.
У руських містах був поширений інший тип середньовічних готелів - гостинні двори. Вони відрізнялись від заїжджих тим, що, крім розміщення і харчування, тут були можливості для проведення комерційних операцій, тобто в цих дворах об' єднувалися мебльовані кімнати, торгові ряди, крамниці та склади. Переважно все це обгороджувалося стінами та баштами з в' їзними воротами, оскільки вони передбачалися саме для торгівлі й зберігання товарів, бо купцям не дозволялося торгувати у власних будинках. Ця заборона стосувалася всіх категорій товарів та купців і була знята тільки у ХVІІІ ст.
Перші гостинні двори на Русі були засновані в  ХІІ ст. у Великому Новгороді. Розміщення іноземних купців проводилося за національною ознакою. У ХІІ-ХV ст. у  Новгороді існували "готський",
"німецький", "датський" гостинні двори,  в Москві - "аглицький", "грецький", "німецький", "перський", "вірменський" та ін.
Діяльність гостинних  дворів у Середньовіччі регламентувалась спеціальними правилами (що мали назву "скрій"), які встановлювали порядок взаємин мешканців двору між собою і з місцевим населенням, визначали вимоги до поведінки, проведення торгових операцій тощо. Особливо акцентувалась увага на вимогах стосовно безпеки життя, майна клієнтів і житла.
Прогресивним  напрямом діяльності підприємств гостинності  в середньовічному періоді стало  створення перших професійних асоціацій. Так, у 1282 р. трактирники міста Флоренції  в Італії заснували свою гільдію "Союз власників готелів", що встановлював правила для себе і своїх гостей, але активне надання монастирями безкоштовних послуг подорожнім стримувало розвиток приватних закладів розміщення.
ІІІ період розвитку готельного господарства припадає на Новий час (XVI ст. - початок ХХ ст.), оскільки характеризує етап становлення раннього капіталізму. Саме тоді відбувався інтенсивний розвиток готельної справи. Концентрація виробництва в містах, пошуки вигідних ринків збуту продукції, встановлення міжнародних зв' язків сприяли міграції значної частини населення. Завдяки цьому різко зросла кількість готелів у багатьох країнах світу.
На зміну скромним пансіонам і "кімнатам для гостей" у будинках священнослужителів, монастирях і релігійних місцях відкрилися перші  комфортабельні готелі. Один із перших готелів в Європі, "Готель Генріха IV", був збудований у м. Нанті в 1788 році. У ньому налічувалось 60 ліжко-місць і він вважався кращим у Європі.
У 1801 р. в Німеччині  був відкритий першокласний готель "Ба-дише-Хоф" у Баден-Бадені, у 1812 році в центральній Швейцарії почав діяти готель "Риги-клес-терли", у 1832 р. - готель у м. Фаль-хорн, у 1859 р. - "Гранд-отель Швайцер-хоф" у м. Інтерлакені. Збудований у 1861 р. готель "Moris" у Парижі вже мав 700 номерів із водою, ліфт і ресторан на 1500 місць. Разом із відкриттям упорядкованих готелів і розкішних ресторанів до послуг клієнтів були створені й нові розважальні заклади: нічні клуби, кабаре тощо.
У Німеччині  на межі ХУІІІ-ХІХ століть виникли  перші курорти мінеральних вод - у Хайлиген-дамі, Нордернеї, Травемюнді. У цей період будувалися розкішні готелі, що обслуговували представників аристократичних кіл, "нового дворянства", вищого офіцерства. Залежно від пори року еліта або перебувала на французькій чи італійській Рив'єрі, або відпочивала на термальних курортах Швейцарії і Німеччини, або подорожувала до Північної Африки, Єгипту чи Греції. Багатоваріантність можливих місць відпочинку зумовлювалася обов' язковою наявністю комфортабельних готелів.
Найкращим зразком  староанглійського готелю був поштовий готель, який процвітав у ХУШ і на початку ХІХ ст. Ера поштових карет у Великобританії набула значного розмаху в 1784 р., коли Парламент уповноважив карети перевозити урядову пошту. Була встановлена національна поштова система і більшість готелів використовувалися як поштові. Згодом з'явилися й поштові карети. Дорогою карети кілька разів зупинялися в тавернах чи заїжджих дворах, що дістали назву поштових станцій чи т.зв. каретних готелів, які були покликані задовольняти потреби королівської пошти. Господарі готелів влаштовували стайні для коней, а англійський закон проголосив готель громадським будинком, власник якого відповідав за умови проживання мандрівників. Сільські готелі залежали від звичок своїх гостей і значна частка їхнього бізнесу полягала в наданні коней для карет.
Каретна ера  закінчилася в 1838 р., коли англійський  парламент прийняв рішення про  перевезення пошти залізницею. А  з 1900-х років сільські готелі були знову відкриті велосипедистами, потім  мотоциклістами, і набули ще більшої  ваги для мандрівників. Заїжджі двори вздовж доріг проіснували досить довго, аж до середини ХІХ ст., а подекуди й довше. І тільки через деякий час розвиток автомобільних перевезень знову повернув людство до традиційних готелів "уздовж шосе", подавши їх у новому вигляді (у вигляді мотелів).
Із появою залізниць  і пароплавів розширилися можливості розвитку туризму. В нових транспортних засобах були створені максимальні  зручності, досягається високий  рівень комфорту: з' являються спальні  вагони, вагони-ресторани тощо.
На вищий щабель піднялася й готельна справа. Переважну  більшість туристів становили аристократи  та буржуазія. Вони ставили підвищені  вимоги до рівня та якості обслуговування, спонукаючи цим власників готелів  піклуватися про вдосконалення  своїх закладів. Поступово в столичних європейських містах з' явилися комфортабельні готелі, розташовані в спеціально збудованих будівлях (приватних резиденціях) або в чудових державних особняках. Звідси походить французька назва "готель", що означає міський палац магната, місце перебування уряду чи міської влади. Назва "отель" надавалася палацам або будинкам палацового типу, передбаченим для розміщення в них важливих гостей, окрім основного палацу, в якому проживав сам власник отелю. Як правило, в такому палаці перебували гості та їхня прислуга. Це були готелі-люкси з ресторанами і найвищим рівнем обслуговування.
ХІХ століття стало  переломним у розвитку готельної  справи. Разом із перенесенням назви "готель" (приватна міська резиденція французького аристократа) на будівлю, що слугує тимчасовим місцем перебування кожного мандрівника, який мав достатню кількість грошей, почався період будівництва постоялих дворів-готелів підвищеної комфортності по всій Європі.
Приплив заможних англійців та американців до Європи змінив традиційну культуру готельних послуг: вони набули уніфікованого та стандартизованого характеру. Саме тоді до активного вжитку були залучені англійські слова "експрес", "комфорт", "дизайн". Наприкінці ХІХ ст. в Європі (насамперед у Швейцарії) розпочали будівництво сучасних готелів із високим рівнем комфорту. На зміну традиційним готелям зі скромними назвами ("Англійський двір", "Стара пошта" та ін.) з'явилися розкішні готелі з гучними назвами "Брістоль", "Метрополь", "Палас", "Савой" чи просто "Гранд-Отель", позбавлені будь-якого зв'язку з місцевими традиціями.
З кінця ХІХ  і початку ХХ століття різко зросла кількість готелів не тільки в  Європі, але й на Близькому Сході, північній частині африканського  континенту та Північній Америці.
Особлива роль у розвитку закладів гостинності належить США. На думку істориків, перший заїжджий двір тут з' явився значно пізніше, ніж у Європі, - тільки в 1607 році. Одна із перших таверн була відкрита в Бостоні в 1634 р. А в 1642 р. у Нью-Йорку (на той час - Новий Амстердам) голландцями була відкрита перша таверна. Відтоді таверни стали центрами громадського життя, місцем зустрічей для солдатів і бізнесменів. Вони процвітали не тільки в містах, але й уздовж великих трас, особливо на перехрестях.
Першим американським готелем, розміщеним у спеціально збудованій для нього будівлі, був відкритий 1794 року в Нью-Йорку 73-кімнатний "City Hotel". До того часу під готелі пристосовували здебільшого житлові будинки. Це стало поштовхом для будівництва таких закладів у Бостоні ((Exchange Coffee House"), Балтиморі ("City Hotel"), Філадельфії ("Mansion"). Першим багатоповерховим готелем (хмарочосом) став нью-йоркський готель "Adelphi", що мав аж 6 поверхів.
У 1829 р. у Бостоні (США) відкрився готель першого класу "Tremont House", який заслужив титул "прабатька сучасної готельної індустрії". Послуги, що надавалися тут, на той час не мали аналогів ані в Америці, ані в Європі. Маючи 170 номерів, "Tre-mont House" був найбільшою і найдорожчою будівлею в США. Готель славився своїми нововведеннями: тут пропонували номери різної місткості (одномісний і двомісний); кожний номер зачинявся ізсередини; був обладнаний пристроєм для вмивання (таз, глек, безкоштовне мило). Крім того, вперше в історії готельного бізнесу номери були обладнані переговорною системою (прообраз телефонів), яка зв'язувала клієнтів із персоналом готелю. За харчування відповідав французький шеф-кухар, а персонал готелю був добре вишколений.
Концепція обслуговування, запропонована готелем "Tremont House", була відразу скопійована і впродовж наступних 20 років морально застаріла. Стандартний дизайн для американських готелів був установлений на багато років. Сам же готель закрили на модернізацію і проіснував загалом 65 років, в т.ч. останні 20 - як другокласний готель.
Упродовж всього ХІХ ст. у США відбувався готельний бум. Власники готелів прагнули перевершити один одного розмірами, висотою та пишнотою нових готельних будівель. У 1875 р. у Сан-Франциско був відкритий найдорожчий і найрозкішніший готель того часу "Palas Hotel", який пропонував 800 номерів. Його будівництво коштувало 5 млн. доларів за тогочасними цінами.
Але жорстока конкуренція  між готелями, яка змушувала будувати якнайдорожчі і найбільші готелі, привела до розшарування готельного продукту вже наприкінці ХІХ ст. Унаслідок цього були поширені два типи готелів: одні були розкішними і великими, інші - маленькими і застарілими, що пропонували послуги за низькими цінами.
На рубежі ХІХ-ХХ ст. індустрія гостинності перетворилася  у важливу галузь. Поступово жорсткішою ставала конкуренція в галузі готельного бізнесу. Дрібні (сімейні) готелі, не витримуючи останньої, розорялись, їх поглинали готельні об'єднання, синдикати, акціонерні товариства, корпорації, компанії, які займалися будівництвом готелів, підготовкою кадрів, питаннями ціноутворення, і дія їхня поширювалася не лише в межах своєї держави, але й за кордоном. На початку ХХ ст. найбільшими серед них були Лондонський синдикат власників готелів і французька "Спілка власників готелів". У 1906 р. була організована Міжнародна спілка власників готелів, що об'єднала 1700 готелів у різних країнах світу. Вдосконалювався й сервіс: у Дюссельдорфі був відкритий перший у світі інститут готельного господарства.
Перші роки ХХ ст. вважаються часом початку будівництва  готелів для бізнесменів і  комерсантів. Першим перспективність цього напряму зрозумів Елсворт Статлер. У 1908 р. Він відкрив готель у м. Буфало під назвою "Buffalo Statler", що орієнтувався виключно на ділових клієнтів. Це була принципово нова концепція у готельній справі, заснована на наданні гостям максимальних зручностей.
Розвивалася готельна справа і в Російській імперії. Зазначимо, що на території Росії та України  до 1916 року більша частина готелів (великих  і на той час сучасних) належала чи контролювалася 10 великими акціонерними товариствами, які й визначали всі аспекти роботи готельного господарства (вартість номера, набір послуг тощо). Але поряд із фешенебельними готелями в Росії та Україні існувало дуже багато старих нічліжок, де не було елементарного санітарного обладнання й сервісу.
IV період (сучасний) пов'язаний із бурхливим розвитком різних засобів транспорту, особливо автомобільного та авіаційного, пожвавленням міжнародної торгівлі і культурних зв'язків між країнами й подальшим розвитком туризму.
Після Другої світової війни готельне господарство розвинених країн перетворилось на значну галузь - "готельну індустрію" зі своїми інститутами, послугами, виробничим циклом, методами організації і управління виробництвом, що для багатьох країн стало реальним джерелом доходів та отримання іноземної валюти. Готелі почали надавати масові та різноманітні послуги. Із предмета розкоші туризм перетворився на потребу для більшості населення високороз-винених індустріальних країн.
При спорудженні  фешенебельних готелів обов'язковими стали такі спортивно-розважальні елементи, як плавальні басейни сучасних конструкцій закритого і відкритого типів, сауни, солярії, гімнастичні і спортивні зали з кабінетами для масажу, косметичні салони, бари, нічні клуби.
V повоєнному  розвитку готельного бізнесу  чітко простежуються два періоди: перша хвиля припала на середину 50-х років, друга - на кінець 60-х - початок 70-х років. За цей час у готельних послугах сталися істотні зміни в плані технічного оснащення: наприклад, невід' ємними елементами готельного сервісу стали кондиціонери повітря з апаратурою для індивідуального контролю, телевізійні системи в номерах з автономною демонстрацією фільмів, індивідуальна сигналізація, досконаліші засоби зв'язку тощо.
Після Другої світової війни, у 50-х рр., сталися значні зміни  і в готельному бізнесі США. У 1952 р. Кемонс Вілсон збудував один із перших готелів для автомобілістів "Holiday Inn". У цей час американці почали більше подорожувати, що потребувало значної кількості номерів, зручних для сімейного та індивідуального відпочинку, але без необхідності сплачувати за весь комплекс послуг, пропонованих готелем. Поява мотелів з обмеженим набором послуг за порівняно низькими цінами була найкращим розв' язанням проблеми. Зростання кількості і популярності мотелів як нової готельної концепції створило значну конкуренцію між власниками цих двох видів підприємств розміщення - нового і старого типу.
Багато готелів  старого типу були змушені назавжди зачинитися. Боротьба набувала подекуди драматичного характеру і завершилася  тільки в 60-х роках визнанням нової готельної концепції і прийняттям власників мотелів і готелів для автотуристів до Американської Готельної Асоціації, яка згодом була перейменована в Американську Асоціацію Мотелів і Готелів.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.