На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Гетьманськ столиц

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 03.05.2012. Сдан: 2011. Страниц: 9. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Зміст
Вступ………………………………………………………………………………...
    Об’єкти маршруту «Краєзнавчі маршрути «Гетьманські столиці»………………………………………………………………………….
          1.1 Персоналії пов’язані з Чигирином………………………………........
    1.2 Суботів  – Б.Хмельницький та його хутір…………………………........
    1.3 Холодний  Яр – історія козацького руху………………………………..
2.      Схема краєзнавчого маршруту…………………………………………........
3.       Розрахунок вартості туристичного  маршруту «Гетьманські столиці»…..
Висновок…………………………………………………………………………….
Додатки……………………………………………………………………………...
Список використаної літератури  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ
     Гетьманська доба залишила по собі низку гетьманських столиць. Столицями Гетьманату в  різні часи були міста Чигирин (1648-1660), Батурин (1669-1707, 1750-1761), Глухів (1708-1722, 1727-1734), Гадяч (1663-1668), Умань (1669-1674), Немирів (1678-1681), та Київ, який був гетьманською столицею за князя Василя Константина Острозького  та гетьмана Павла Скоропадського (1918).
     Гетьманські столиці цікаві широкому колу екскурсантів і є важливою складовою історико-культурного  просвітництва народу, загальних  знань щодо розвитку української  державності, духовних основ нації, невмирущих традицій українського козацтва та гетьманів–державників на прикладі унікальних історико-культурних пам’яток та загально цивілізаційних цінностей: свободи, толерантності, відповідальності, справедливості, поваги.
     Значні  інвестиції у відродження історичних об’єктів Батурина, Чигирина, Глухова, Умані та інших історичних міст певним чином викликали збільшення туристичних  потоків. Велика кількість туристів у свою чергу сприяла створенню  нових робочих місць у сфері  обслуговування.
     Сьогодні  до героїчних сторінок нашої історії  починають тягнутися люди. Все  більше туристів приїжджають до різноманітних  куточків України, щоб побувати на місцях слави своїх предків. Держава  також починає підтягуватися. На розбудову Чигирина з держбюджету  виділено понад 17 млн. гривень. Підтримують  гетьманську столицю і благодійні фонди, такі як "Золота підкова Чигиринщини", а також спонсорські внески. Останніми  роками на чигиринській землі відновлюють  козацькі поселення та активно розбудовують інфраструктуру.
     Даний маршрут допоможе створити умови  для вивчення національної культури та історичної спадщини України. Чіткої системи ознайомлення громадян України  з історичними культурними памятками. 
 
 
 

     Розділ 1 Об’єкти маршруту «Краєзнавчі маршрути «Гетьманські столиці»
     1.1 Персоналії пов’язані з Чигирином
     Славетне  і важливе для української  історії місто Чигирин - козацька столиця часів Хмельницького. Перша  письмова згадка про місто датується 1582 роком – в цьому році місту  надали Магдебурзьке право. А через  сім років, за наказом короля Сигізмунда ІІІ в Чигирині, на високому пісковиковому  пагорбі (нині Замкова гора) збудували  замок.
     Положення Чигирина на Чорному (татарському) шляху  зумовило його важливе стратегічне  значення для польської держави  – на кордоні із Диким Полем  Чигирин став найважливішим форпостом  Польщі на початку XVII століття. Великий  дерев’яний замок на скелі над  Тясмином нібито перешкоджав руху татар  на північ. Але він не мав реальної можливості вистояти проти артилерії, хіба що витримати нетривалу облогу кінноти. Головним завданням Чигиринського  замку було перепиняти вільні зносини  Київщини із Запоріжжям.
     У 30-ті роки XVII століття замок у Чигирині зазнав кардинальної перебудови. Він  перетворився на неприступну фортецю  з трьома рядами мурів та глибокими  наповненими водою ровами.
     У 1648 році почалася Національно-визвольна  війна. Того ж року Богдан Хмельницький обрав Чигирин гетьманською столицею. І це була перша столиця фактично незалежної України, бо раніше подібного  державного утворення не існувало. Почалося стрімке зростання кількості  населення міста. Фортеця перестала  вміщувати мешканців міста. Таким  чином виникло Нижнє місто  – укріплене валами передмістя Чигирина, яке згодом трансформувалося у міське ядро.
     В часи Хмельницького Чигиринський замок  знову перебудували. Його укріпили бастіонами й равелінами. Замок став одним із найміцніших і найдосконаліших  на території України.
     За  часів Хмельницького Чигирин  був одним із найбільших міст України. Тут мешкало понад 50 тисяч осіб, розміщувалися державна і військова  адміністрації, стояла гетьманська  резиденція та палац. Після смерті Богдана  цей двір служив резиденцією для  наступних гетьманів – Івана  Виговського, Юрія Хмельницького та Петра Дорошенка. Але у 1678 році резиденція, як і увесь Чигирин, була зруйнована турецько-татарською армією.
     В часи Хмельницького битви обминули Чигирин стороною. Він розвивався і процвітав. Але після смерті гетьмана почалася Руїна. У 1666 році гетьманом  обрали Петра Дорошенка, а через  рік Польща і Московія підписали  Андрусівську мирну угоду – трагічний  для України документ, який розділив її на дві частини – Лівобережжя  і Правобережжя. Наказним гетьманом  Лівобережжя Дорошенко залишив  Дем’яна Многогрішного. У 1672 році, за підтримки московської влади, козацькі старшини змовились проти Многогрішного, скинули його із гетьманства й  заслали до Сибіру. Новим гетьманом  Лівобережжя обрали керівника змовників  – Івана Самойловича.
     Дорошенко боровся і проти Речі Посполитої, і проти Московського царства. У 1669 році він підписав союзну угоду  із Туреччиною і розпочав війну з  поляками. 1672-го року козацько-турецько-татарське  військо захопило Кам’янець та обложило Львів. Поляки змушені були підписати  Бучацьку мирну угоду, відповідно до якої вони відмовлялися від претензій  на Правобережну Україну. Але відразу  ці претензії засвідчила Москва. У 1674 році російське військо Ромодановського  та козаки Самойловича оточили столицю  Дорошенка – Чигирин. Після двотижневої  облоги вони відступили на Лівий берег, адже Дорошенко отримав військову  допомогу від турків. Але через  два роки облога повторилася і 2-тисячний загін Дорошенка капітулював  перед 30-тисячною армією Ромодановського  і Самойловича. Після цього Чигирин  перестав бути столицею. Офіційно її повноваження перейшли до Батурина. Туреччина не відступилась від «своїх» земель. У 1677 році турецька армія здійснила  перший похід на Київщину. Вона не змогла взяти Чигирин і відступила. У  липні 1678 року 100-тисячна турецька армія  знову обступила Чигирин. Обороною міста керував шотландський інженер-фортифікатор Патрік Гордон. Цей московський найманець  залишив після себе безцінні описи  та плани Чигиринського замку, а  також хронологію облоги міста.
     Почалася  облога 8 липня. Турки вели безперервний гарматний обстріл. До міських укріплень  прокопувались апроші – спеціальні захищені щитами траншеї. Під стіни  закладались міни, а рови завалювались хмизом. Турки дістались середнього бастіону, зробили пролом в стіні  й пішли на штурм. Сталося це 11 серпня. Захисники міста підпалили  порохові склади й висадили замок  у повітря. Чигирин перестав існувати. На честь захисників міста на Замковій горі зараз стоїть кам’яний хрест.
     Слід  згадати про Троїцький монастир, який стояв на околиці міста до 1933 року. Заснували його у 1617 році, як чоловічий, але у 1735 році монастир став жіночим. Після неодноразових руйнувань  обитель набула кінцевих рис, які  зафіксував для нас пензель Тараса Шевченка на акварелі «Чигиринський  жіночий монастир». Отже тут було три церкви, корпуси келій та господарські будівлі. В радянські часи храми  було зруйновано, а келійні корпуси  зробили багатоквартирними будинками. Зараз монастир відбудовується.
     У 1793 році в Чигирин вдихнули нове життя – місто зробили повітовим  центром. Але нині й від того Чигирина лишилось небагато – реконструйований будинок Присутніх місць, в якому  Музей Богдана Хмельницького, будинок  Археологічного Музею (доречі, на подвір’ї музею стоїть величезний пам’ятник  Леніну, що раніше «прикрашав» центральну площу міста) і ще декілька старовинних  споруд.
     В радянські часи головною (і чи не єдиною) пам’яткою Чигирина була Замкова  гора із спорудженим на ній 18-метровим пам’ятником Богдану Хмельницькому. Нечисленні туристи піднімались  на вершину, щоб помилуватись прекрасними  краєвидами Чигирина і долини Тясмина. У 1989-1992 роках на горі, під час  археологічних розкопок, було знайдено фундамент одного із бастіонів фортеці. За кресленнями Патріка Гордона, які були виконані в масштабі (обміри фундаменту це довели), споруду ідентифікували як бастіон Дорошенка. Колектив архітекторів розробив проект, за яким проведено  точну реконструкцію цього фрагменту  замку. І тепер Замкову гору прикрашає  велична фортифікаційна споруда.
     У 2004 році Уряд України постановив відтворити резиденцію Богдана Хмельницького  у Чигирині. Зважаючи на дуже фрагментарні описи резиденції й відсутність  будь-яких зображень та креслень це було не відтворення, а фактично створення  нового історико-архітектурного комплексу. Зараз будівництво комплексу  практично завершили. Багато фахівців вважають цю реконструкцію просто бутафорією, хоча офіційно реконструкція здійснювалась  у відповідності до архівних документів.
     Гетьманська резиденція в Чигирині відбудовувалася  згідно із архітектурними особливостями  українського бароко XVII століття. В  резиденцію входять палац гетьмана, будинок батьків Хмельницького, військова канцелярія та скарбниця. А неподалік від резиденції, на терасі відбудували церкву Петра  і Павла – фундамент цією споруди  було знайдено кількома роками раніше.
     Як  би там не було, але в Чигирині починалась українська державність, це місто козацької слави і нехай  хоч реконструкції, але нагадуватимуть про бурхливу історію першої столиці.
     В український історії слава до Чигирина прийшла так же несподівано, як і полишила місто. Після перших перемог над поляками Богдан Хмельницький як чинний гетьман переніс столицю  України саме до Чигирина. Пізніше  тут гетьманували Юрій Хмельницький, Виговський та Дорошенко. Після турецької  навали столицю Гетьманщини перенесли  до Батурина, а згодом і до Глухова, поближче до кордону з Росією.
     Чигирин як колишню столицю України згадують досить рідко. Одначе, не вистій Чигирин  два роки проти татарської навали, можливо не було б такої України, яку ми знаємо нині. Чигиринщина  була одним із центрів гайдамацького  руху. Мотронинський монастир в Холодному  Яру відіграв ключову роль у повстанні  гайдамаків – Коліївщині, котре  охопило значні території Правобережної  України.
     Національний  історико-культурний заповідник «Чигирин»  — заповідник розташований в Чигиринському  районі Черкаської області. Історико-культурний потенціал заповідника унікальний. Тут зберігаються пам'ятки різних часів, але найбільша частина їх пов'язана  з історією козацтва та становленням державності українського народу.
     Територія заповідника складається з 18 ділянок  заповідника та 5 ділянок окремих  пам'яток, що знаходяться за межами заповідника, і становить 1249,65 га.
     Національний  історико-культурний заповідник «Чигирин»  створений 7 березня 1989 р. згідно з Постановою Ради Міністрів УРСР № 77 «Про оголошення комплексу пам'яток історії, культури та природи міста Чигирина, с. Суботова і урочища Холодний Яр у Черкаській області Державним історико-культурним заповідником» з метою вивчення, збереження та відтворення національно-культурної спадщини та пам'яток природи одного з своєрідних регіонів України –  Чигиринщини.
     Основними завданнями заповідника були визначені  виявлення, дослідження та охорона  пам'яток історії, культури та природи  району;
     збереження  та відновлення історико-культурного  середовища пам'яток і пам'ятних  місць у межах заповідника;
     популяризація та ефективне використання в науково-дослідній, науково-освітній, експозиційній роботі пам'яток та музейних колекцій регіону;
     відродження народних промислів;
     створення умов для туризму та відпочинку відвідувачів заповідника.
     Подальший розвиток заповідника був визначений Постановою Кабінету Міністрів України  від 19 травня 1992 року № 254 «Про Чигиринський Державний історико-культурний заповідник».
     23 вересня 1995 року, під час відзначення  400-річчя від дня народження  Богдана Хмельницького Указом  Президента України заповіднику  було надано статус національного.
     Нові  можливості щодо розбудови козацької  столиці – Чигирина і заповідника  відкриває затверджена Кабінетом  Міністрів України 2 червня 2004 р. Комплексна програма розвитку історико-архітектурного комплексу «Резиденція Б. Хмельницького» на 2004-2010 рр., яка передбачає відтворення  історичного центру середньовічного  міста.
     За  час існування заповідника на його території проведені значні науково-дослідні роботи. В 1989 – 1994 рр. до відзначення 400-річчя від дня  народження Б. Хмельницького здійснені  комплексні архітектурно-археологічні дослідження на Замковій горі та в  центрі м. Чигирина, в Іллінській церкві та на Замчищі в с. Суботові.
     Ділянки заповідника мають різне призначення:
     території та охоронні зони пам'яток, адміністративні  приміщення, музеї, виробнича база заповідника;
     території майбутніх туристсько-рекреаційних об'єктів.
     У заповіднику працює 1 філіал, 10 наукових відділів та 1 науковий сектор:
     Філіал  «Холодний Яр»;
     науково-дослідний  відділ охорони пам'яток історії, культури та природи;
     науково-дослідний  відділ масово-освітньої роботи;
     відділ  фондів;
     відділ  відродження народних промислів  зі студією «Творчість»;
     відділ  комп'ютерного програмування;
     відділ  ландшафтно-паркової архітектури «Богданова гора»;
     відділ  «Музей Богдана Хмельницького»;
     відділ  «Суботівський історичний музей»;
     відділ  «Стецівський етнографічний музей»;
     відділ  «Археологічний музей»;
     сектор  археологічних досліджень.
     У заповіднику є наукова бібліотека, в якій сьогодні нараховується вже  біля 4,5 тисяч одиниць, та науковий архів. Роботу наукових відділів заповідника  забезпечують фінансово-економічний  відділ та великий господарчий відділ, який має сучасну матеріально-технічну базу, необхідний парк автотранспорту і технічне устаткування.
     Основними завданнями заповідника були  виявлення, дослідження та охорона пам'яток історії, культури та природи району;
     збереження  та відновлення історико-культурного  середовища пам'яток і пам'ятних  місць у межах заповідника;
     популяризація та ефективне використання в науково-дослідній, науково-освітній, експозиційній роботі пам'яток та музейних колекцій регіону;
     відродження народних промислів;
     створення умов для туризму та відпочинку відвідувачів заповідника.
     У підніжжя Богданової гори вже кілька років поспіль ведуться роботи по відтворенню об'єктів історико-архітектурного комплексу "Резиденція Богдана Хмельницького". В планах забудовника відбудувати  на території гетьманської столиці  по архівним документам 12 будівель - будинок  гетьмана, військову канцелярію, курінь, скарбницю, лямус, штихель на інші приміщення. Будівництво мають завершити  в 2009 році. Окрім музейних об'єктів  на території комплексу планується зведення ряду готелів з символічними назвами "Московське, шведське, польське та турецьке посольства".
     На  сьогодні в рамках проекту вже  завершена робота над будівництвом церкви Святих Петра та Павла, де поховані останки 263 козаків та жителів Чигирина, що знайшли на кладовищі XVII століття. На самій Богдановій горі, біля знаменитого  пам'ятника Хмельницькому, приймає  перших відвідувачів бастіон Дорошенка. Крізь бійниці цієї фортифікаційної  споруди панорама Чигирина розкидається, як на долоні. 
 

     1.2 Суботів – Б.Хмельницький та його хутір
     Село  Суботів знаходиться по дорозі з  Холодного Яру до Чигирину.Село розташоване  на правому березі ріки Тясмин (притока  Дніпра) та його допливі, річечці Субі (Суботка) за 7 км від районного центру міста Чигирина, за 21 км від річкового  порту Адамівка та за 38 км від залізничної станції Фундукліївка. На півночі село межує з селами Красносілля і Розсошинці, на заході селами Новоселиця і Чмирівка, на сході з містом Чигирин, на півдні з селами Вдовичине і Іванівка.
     Назва «Суботів» за однією з версій, походить від невгасимого вогнища з  дубових дров, що палало перед святом Перуна («суботка»). За іншою — від  «суводь», тобто місця, де стікаються води (в конкретному випадку —  річки Суба та Тясмин).
     Археологічні  знахідки свідчать, що територію Суботова заселена здавна: виявлено городище доби пізньої бронзи із залишками бронзоливарного  виробництва, ранньослов'янські поселення  і могильник зарубинецької культури та сліди поселень періоду Київської  Русі.
     Перша письмова згадка про Суботів належить до початку XVII століття: він, як хутір, був власністю дрібного шляхтича, козацького сотника Михайла Хмельницького. Після його загибелі у 1620 його син  Богдан Хмельницький по 1648 збудував у  Суботові палац-фортецю, яка стала  однією з його резиденцій (1664), згодом зруйнованою поляками).
     Від свого заснування у 1616 Суботів належав  до Корсунського, а з 40-х років XVII ст. — до Чигиринського староства. Його мешканці займались рільництвом і тваринництвом; тут також розвивалося ковальство, чинбарство, ткацтво та інші ремесла. Набували поширення і промисли: млинарство і рибальство.
     За  Богдана Хмельницького Суботів  став значним осередком культури: у гетьмана була велика бібліотека. Чималий інтерес становили тут  будівлі і архітектура — у  Суботові, як і в Чигирині, був  будинок гетьмана, а поряд будинки  козацької старшини. Проте після  смерті Богдана Хмельницького Суботів  втратив своє значення. У 1664 році розбійницькі загони шляхти на чолі з С.Чернецьким напали на село і спустошили його та, як свідчить у своєму літописі Г. Граб'янка, поглумувалися над прахом гетьмана Богдана і його сина Тимоша.
     У 1667 році за Андрусівським перемир'ям Правобережжя залишалося за Польщею, козацький  устрій у Суботові ліквідовано, а  його селяни стали кріпаками. Суботів, як містечко у складі Польщі, перебував  до кінця XVIII століття.
     Укріплення  Суботова Хмельницьких та його околиць за місцем розташування розподілялись на три групи:
     центральну  — найбільшу, що складалась із двох нерівних частин: оборонних споруд замку (нині Замчище) та укріплень Іллінської церкви (1653 р.);
     Вовчий  шпиль — сигнально-спостережний пункт і укріплення для захисту  південних меж маєтностей;
     заплаву Тясмина — садиби-хутори на пагорбах островах (в залежності від рівня  води в річці), що здійснювали додатковий контроль над Суботівським шляхом.
     В окрему групу виділялись підземні споруди (в тому числі ходи).
     Центром Суботова був замок площею 2 га, природні переваги розташування якого підкріплені  інженерними спорудами. Для будівництва  обрали мис, оточений з півночі, сходу  і заходу болотами та крутими схилами  ярів. Найменш неприступною виглядала  південна сторона, яку і укріпили штучними перекопами.
     Суботівський  замок не відрізнявся принципово від багатьох інших, що були на пограниччі з Диким Полем. Його дерево-земляні  укріплення були розраховані на відбиття татарських нападів. Оборонні споруди  включали рів, два яруси валів  із ескарпованими схилами (на верхньому  було викопано ряд загострених паль) та чотири дерев'яні вежі.
     Не  обійшов Суботів і гайдамацький рух. Так у 1734 і 1741 роках гайдамаки  здобували містечко. 1750-го загін, очолюваний К.Усом, що мав 100 повстанців, зруйнував  у містечку панські будинки.У 1741 році тут налічувалося 100 дворів. У 1793 році, коли Правобережна Україна відійшла до Росії, Суботів увійшов спершу до Брацлавського намісництва, а з 1797 року до Київської губернії. На початку ХІХ ст. він став селом, у якому 1808 року було 140 дворів і 1157 мешканців. У селі час від часу проходили ярмарки, а пізніше — базари. В 1844 року суботівських селян переведено на позимельно-оброчне становище з круговою порукою. З 289 дворів тоді 96 було тяглових, 161 — напівтяглових, 16 городників, 17 бобилів (селян які не мали землі).
     Селяни  жили бідно. На схилах пагорбів тіснилися  старі під солом'яним дахом хати. Забудова проводилася безсистемно. Тісні вулички поснилися пилом  і грязюкою. Проіснувавши кілька років  у 1843 році припинила своє існування  мед амбулаторія.
     У 1843 році в Суботові було відкрито парафіяльне  училище, в якому за даними 1857 року, один учитель та його помічник навчали 134-х хлопчиків. В селі діяло чотири корчми.
     В липні 1843 року Суботів відвідав Тарас  Шевченко, а у вересні 1845 побував  тут удруге, де написав знамениті  малюнки «Богданові руїни в Суботові», «Богданова церква в Суботові», «Чигирин з Суботівського шляху», а 21 жовтня 1845 року, перебуваючи в с. Маріїнському на Полтавщині, поет написав вірш «Стоїть  в селі Суботові».
     У 80-х роках ХІХ ст. в Суботові виявлену картину невідомого автора середини XVIII ст. «Богдан з полками».
     Середній  земельний наділ колишніх державних  селян після реформи 1861 року, становив 1,99 десятин на ревізьку душу (2885 десятин  на все село). До того ж заможні  селяни часто захоплювали у бідних їхні наділи. Так чигиринський повітовий  справник в одному із своїх рапортів до губернатора писав: Старшина Суботівської волості І.Косятин, зловживаючи наданою  йому владою, заграбав 120 із 240 десятин  запасних земель.
     Реформа 1861 року прискорила розвиток капіталістичних  відносин на селі. У 1866 році Суботів  стає волосним центром і одним  з найбільших сіл Чигиринського  повіту. За даними 1900 року тут було 733 двори, в яких проживало 4020 чоловік. Село мало олійницю та 22 вітряки.
     У 1873 році в Суботові спалахнуло повстання, що було передумовлене не рівними  умовами виділення земельних  ділянок, та тяжкими умовами їх викупу. Крім того селяни вимагали по 5 десятин  землі на душу. Це заворушення стурбувало царську владу і в березні 1875 року до села був направлений 2-й драгунський полк. Суботівці брали активну участь у так званій Чигиринській змові 1877 року. Так 3 жовтня 1877 року Київське губернське жандармське управління доповідало губернатору про необхідність переведення всіх нижчих чинів 126-го батальйону Путилівського піхотного полку і повітової команди до інших військових частин, оскільки їх укомплектовано селянами Суботова та інших сіл Чигиринщини. При цьому підкреслювалося, що солдати, підтримуючи зв'язки із односельцями, не лише знають про існування «Таємної дружини», а, можливо і належать до неї. З доповідної записки губернатора, поданої 7 січня 1877 року видно, що деякі селяни Суботова записалися у таємну організацію і прийняли присягу у Москаленка, селянина сусіднього села Розсошинці. Після викриття «Таємної дружини» 20 суботівських селян було вислано на далеку північ Росії.
     Напередодні першої світової війни, у 1912 році, в  Суботові налічувалося 844 господарств, з них 6 не мали землі. В селі було 413 коней, 23 воли і 212 корів. З початком війни значно зросла кількість без  посівних і мало посівних господарств, не вистачало робочих рук, реманенту. Різко знизилась урожайність. У 1900 році в Суботові працював один фельдшер, діяла аптека. 1911 року в 3-х школах навчалось 157 хлопчиків і 38 дівчаток, а закінчило навчання лише 8 учнів. 1907 року тут відкрито бібліотеку, в якій за даними 1911 року, було 597 книжок, з них 60 — українською мовою. Після звістки про Лютневу революцію 1917 року, яка дійшла до Суботова у березні, почалось захоплення земель. На початку березня 1918 року село було окуповане австро-німецькими військами. Влітку того ж року, в селі, селянином А. Соломоненко був організований партизанський загін, силами яких в січні наступного року село було звільнене.
     У березні 1919 року в селі почала працювати  початкова школа.
     У травні 1919 року загони Григор'єва кілька разів заходили у Суботів. В серпні 1919 року в село увійшла армія Денікіна. На початку січня 1920 року село захопили війська Червоної армії.
     У 1921 році селі було організоване меліоративне товариство, яке мало трактор, дві майстерні-кузні і вітряк. У 1922 році силами 25-х селян в селі організована артіль «Полум'я праці». Вона мала 162 га орної землі, трактор «Фордзон», сівалку, молотарку, 2 плуги і 4 коней. На цей час у селі працювало 6 вітряків і олійниця. На початку 1924 року в селі почала діяти комсомольська організація. У 1925 році в початковій школі навчалось 200 дітей, а в школах лікнепу 160 дорослих чоловіків і жінок. Центром культурно-освітньої роботи на той час став сільбуд. При ньому працювала бібліотека, а також хоровий, драматичний і військово-спортивний гуртки. Тут читалися лекції на політичні і наукові теми. На січень 1930 року до сільськогосподарської артілі увійшло 688 дворів або 1453 працездатні особи. Вона мала 3407 га землі. На кінець 1930 року в селі вже було 2 колгоспи («Метеор» та імені Т. Г. Шевченка). В 1932 році ці колгоспи об'єднуються в один — імені Леніна. Напередодні війни в селі була початкова і семирічна школи, в яких навчалось 405 дітей. У 1941 році розпочато будівництво нового клубу із залом на 400 місць і 8 кімнатами для роботи гуртків. 7 серпня 1941 року село окуповано німецькими військами. Вони розстріляли 9 жителів, що підтримували зв'язок із партизанами та вивезли до Німеччини 32 мешканці. 12 грудня 1943 року частини 4-ї гвардійської армії 2-го Українського фронту, що нею командував генерал-лейтенант Іван Галанін, відвоювали Суботів. У Другій світовій війні на фронтах брало участь 435 жителів села, 130 із них загинули. Знову запрацював колгосп, в якому станом на 1 січня 1944 року було 4 воли, 4 корови, 29 коней, 3 вітряки, олійниця, кузня, деякий дрібний реманент. Відновили свою роботу фельдшерський пункт, школа, клуб, бібліотека.У 1964 році колгосп перейменовано в колгосп імені Богдана Хмельницького.
     Нині  в Суботові діє загальноосвітня  школа, будинок культури, лікарська  амбулаторія. 25 квітня 2007 року у Суботові завершилося будівництво підвідного газопроводу. У вересні 2011 р. впродовж двох тижнів у Суботові проходитиме Всеукраїнський симпозіум народного мистецтва. На симпозіум запрошені майстри з різних регіонів України: Дніпропетровщини, Запоріжжя, Київщини, Кіровоградщини, Одеси, Полтавщини та Чернігівщини, які працюють у різних видах народного мистецтва: народна картина, традиційні декоративні розписи на папері, кам’яна та дерев’яна скульптура, гончарство, різьблення по дереву та плетіння із соломи.
     На  сьогодні з 20 га заповідної території  досліджено тільки 10%. Тож історики та археологи сподіваються розкопати  ще як мінімум палац Тимура Хмельницького, одного з синів Богдана.
     На  невеличкому пагорбі, поруч з  колишнім замком, майже в незмінному стані до наших днів збереглася церква. Іллінську церкву або ж храм Святого  пророка Іллі почали будувати в 1653 році за наказом, проектом та на кошти Богдана  Хмельницького. Церква планувалась  як усипальниця гетьмана, але цьому  не судилося статися. Будівля поєднує  в собі елементи барокової та ренесансної  архітектури. Церква одночасно служила  і оборонною спорудою. У плані  вона майже квадратна, із шестигранним виступом вівтаря на сході.
     Складена  з каміння і цегли, однонавова, з гранчастою шестистін
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.