На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Лекции Морфофункцональна та генетична класифкацї м'язових тканин, їх типи за особливостями будови, функцї та локалзацї. Структурна одиниця та механзм скорочення гладенької (непосмугованої) та поперечносмугастої тканини. Серцева мязова тканина (мокард).

Информация:

Тип работы: Лекции. Предмет: Медицина. Добавлен: 08.02.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


15
Модуль 3. Міогістологія, нейрогістологія
Лекція № 7. Тема: М'язові тканини
Зміст
1. Гладенька м'язова тканина
2. Поперечносмугаста м'язова тканина
3. Серцева м'язова тканина (міокард)
М'язові тканини складаються з елементів, здатних до скорочення, завдяки чому вони виконують усю сукупність рухових процесів у середині організму (крово-, лімфообіг, пересування їжі в травному каналі, повітря у дихальних шляхах, робота серця і т.п.), а також переміщення організму або його частин у просторі. Елементи м'язових тканин містять спеціальні органели -- міофібрили, основою яких є актинові та міозинові міофіламенти. Ці структури за рахунок своєї взаємодії забезпечують процес скорочення і, таким чином, здійснюють функцію руху. Структурами скорочуючих тканин можуть бути м'язові клітини та волокна, що зумовлено місцем їх розміщення та функцією. Єдиного джерела ембріонального розвитку у цих тканин немає. Ним може бути мезенхіма, міотоми сегментованої частини мезодерми, вісцеральний листок спланхнотома та інш. Існує дві класифікації м'язових тканин -- морфофункціональна та генетична. Згідно з морфофункціональною класифікацією м'язові тканини за особливостями будови, функції та локалізації поділяють на дві групи: гладенька (непосмугована) та поперечносмугаста, яка в свою чергу поділяється на скелетну та серцеву, і спеціалізована м'язова тканина. Згідно з генетичною класифікацією (М.Г. Хлопін) за походженням виділяють п'ять гістогенетичних типів: соматичний (походить з міотомів мезодерми -- це скелетна м'язова тканина); целомічний (походить з вентральної мезодреми -- це серцева м'язова тканина); вісцеральний (розвивається із мезенхіми -- це гладенька м'язова тканина стінок внутрішніх органів); невральний (походить з нервової трубки -- це гладенькі міоцити м'язів райдужної оболонки); епідермальний -- із шкірної ектодерми, містить міоепітеліальні кошикоподібні клітини потових, сальних, молочних, слинних та слізних залоз.
1. Гладенька (непосмугована) м'язова тканина
Ця тканина входить до складу стінок трубкоподібних органів, а також середніх і великих кровоносних судин, капсул селезінки та лімфатичних вузлів, шкіри. Походить ця тканина із мезенхіми, тобто має спільне походження із тканинами внутрішнього середовища. Функцію її контролює вегетативна нервова системи, скорочення повільне, але досягає великої сили. Структурною одиницею є гладенький міоцит - веретеноподібна клітина довжиною від 10 до 500 мкм, діаметром до 15 мкм. У матці, ендокарді, аорті, сечовому міхурі трапляються міоцити з відростками, ядра міоцитів паличкоподібні, лежать у центральній широкій частині клітин, містять невелику кількість гетерохроматину, добре помітні одне або два ядерця. Цитоцентр знаходиться біля однієї з поверхонь ядра. Органели загального значення, серед яких багато мітохондрій біля полюсів паличкоподібного ядра. Комплекс Гольджі та ендоплазматична сітка розвинені слабо, є вільні рибосоми. В цитоплазмі міоцитів містяться гранули глікогену -- енергетичного резерву клітини. Скорочувальним апаратом міоцита є міофіламенти, які розміщуються на периферії клітини і мають поздовжню орієнтацію. Новими цитологічними методами виявлено три різновиди міофіламентів: актинові(тонкі), міозинові (товсті) та середні. Всі вони складаються з скорочувальних білків. Актинових філаментів міститься більше, до їх складу, крім білка актину, входять -- тропоміозин, кальдесмон та кальпонін. Вони, крім поздовжнього напрямку, йдуть під кутом до осі клітини, утворюючи об'ємну сітку. Фіксуються актинові міофіламенти до цитолеми або один до одного за допомогою електронно-щільних тілець, що складаються із білка а-актину. Завдяки міжмолекулярним взаємодіям з міозином актинові міофіламенти пересуваються назустріч одна одній, тяга передається на цитолему і клітина скорочується. У механізмі скорочення гладеньких міоцитів велику роль відіграє процес фосфорилювання міозину, який залежить від концентрації іонів кальцію. В свою чергу, регуляція концентрації цих іонів відбувається за допомогою спеціального білка, що зв'язує кальцій -- кальмодулін, який у комплексі з кальцієм активізує фермент, що фосфорилює міозин. У фосфорильованому стані міозин здатний взаємодіяти з актином.
Плазмолема міоцита формує численні впячування у цитоплазму, які нагадують піноцитозні пухирці, що з'єднуються із саркоплазматичним ретикулумом. Є припущення, що ці пухирці беруть участь в проведенні нервових імпульсів до скорочувального апарату міоцита, забезпечуючи цим скорочення.
Кожний міоцит огорнений тонкою базальною мембраною, до якої прикріплюються колагенові фібрили. У базальній мембрані є отвори, в ділянці яких м'язові клітини з'єднуються одна з одною за допомогою щілинних контактів (нексусів). Навколо м'язових клітин ретикулярні, еластичні й тонкі колагенові волокна утворюють сітку -- ендомізій, який поєднує сусідні міоцити. М'язові групи з 10--15 міоцитів у свою чергу об'єднуються у м'язові пласти, між якими розмішується рихла сполучна тканина з кровоносними судинами та нервами.
М'язовий пласт забезпечує контакт міоцита з кількома сусідніми, що сприяє швидкому поширенню нервового імпульсу, причому одночасно скорочується ціла група м'язових клітин.
Скорочується гладенька м'язова тканина ритмічно, повільно, але здатна тривалий час знаходитись у стані скорочення, не втомлюючись при цьому. Повільне скорочення її зумовлене повільним циклом взаємодії актину із міозином.
2. Поперечносмугаста м'язова тканина
Скелетна (соматична) м'язова тканина -- це робоча мускулатура апарату руху, глотки, гортані, верхньої половини стравоходу, язика, жуйних м'язів. Джерелом розвитку цієї тканини є матеріал міотомів сегментованої мезодерми, а поперечносмугаста тканина внутрішніх органів розвивається із спланхнотому. На ранній стадії розвитку міотоми складаються із щільно розміщених м'язових клітин -- міобластів, цю стадію гістогенезу називають міобластичною.
Міобласти диференціюються у двох напрямах, одні здатні зливатися і утворювати симпласти -- м'язові трубочки, які далі формують дефінітивні структури - міосимпласти. У результаті другої лінії диференціації розвиваються клітинні структури - міосателітоцити.
На міобластичній стадії гістогенезу цитоплазма міобластів має тонковолокнисту будову, що характеризує розвиток скорочувальних білків. Уже на цій стадії міобласти здатні до скорочення. Ядра їх великі, овальні з невеликим вмістом гетерохроматину. Вони здатні до інтенсивнішого поділу, ніж сама клітина, в результаті чого міобласти стають багатоядерними, витягуються у довжину і набувають форму волокна -- симпласта. Міосимпласти можуть утворюватися і шляхом злиття міобластів -- це друга стадія гістогенезу -- м'язових трубочок. Останні здатні розщеплюватися вздовж і формувати м'язові волокна, в яких різко збільшується кількість міофібрил. Численні ядра зміщуються на периферію під плазмолему, волокна набувають посмугованості. Це третя стадія гістогенезу -- м'язових волокон. До м'язових волокон підростає сполучна тканина з кровоносними судинами, нервами, які диференціюються в нервові закінчення.
Наведені дані про гістогенез допоможуть зрозуміти будову соматичної м'язової тканини та ті складні зміни, які у ній відбуваються під час тренування, фізичних навантажень та при фізіологічній регенерації і патології.
Як видно з гістогенезу, у диференційованої скелетної м'язової тканини відсутня клітинна будова. Основною структурною і функціональною одиницею її є м'язове волокно. Довжина його часто збігається з довжиною м'яза, до складу якого воно входить. Волокно покрите сарколемою (від грецьк. «саркос» -- м'ясо), яка складається із двох мембран. Зовнішня базальна мембрана стикується із ретикулярними та тонкими колагеновими волокнами сполучної тканини, що її оточує. Внутрішня мембрана аналогічна плазмолемі усіх тканинних клітин і бере участь у проведенні імпульсів скорочення волокна. Плазмолема утворює систему вузеньких канальців, які пронизують все волокно і зливаються із сарколемою протилежного боку. Таким чином, вся саркоплазма пронизана системою поперечних трубок, Т-системою. Цитоплазма має спеціальну назву -- саркоплазма, структурними компонентами якої є міофібрили (скорочувальний апарат волокна), органели, включення, гіалоплазма. Численні ядра м'язового волокна розміщуються на периферії під саркоплазмою. У гіалоплазмі волокна локалізуються добре розвинені мітохондрії (саркосоми), які скупчуються між мікрофібрилами, навколо численних ядер, безпосередньо, під сарколемою. Це ті зони волокна, які потребують значної кількості АТФ, через це стає зрозумілою висока метаболічна активність скелетних м'язів. Найбільш інтенсивного розвитку досягає агранулярна ендоплазматична сітка (саркоплазматичний ретикулум). Її мембранні елементи розмішуються вподовж саркомерів (частинки, з яких складається волокно й залежить його довжина). Саркоплазматичному ретикулуму притаманна специфічна функція нагромадження іонів кальцію, необхідних при скороченні та розслабленні м'язового волокна. Інші органоїди (гранулярний ендоплазматичний ретикулум, комплекс Гольджі та інш.) розвинені слабше і локалізуються біля ядер, розміщених на периферії під сарколемою. Ядра можуть розміщуватися у вигляді ланцюжка один за одним, що є в результаті амітотичного поділу -- показник реактивного стану м'язового волокна. Кількість ядер коливається від десятка до декількох сотень, вони мають овальну форму. Гетерохроматин у вигляді великих гранул знаходиться у порівняно світлій нуклеоплазмі.
Поміж міофібрил локалізується значна кількість гранул глікогену (трофічного) включення -- матеріалу для синтезу АТФ. У цитоплазмі м'язового волокна містяться дихальні ферменти, білок, міоглобін -- аналог гемоглобіну еритроцитів, який також здатний зв'язувати та віддавати кисень. Міоглобін забарвлює м'язові волокна у червоний колір. Залежно від вмісту саркоплазми (а, отже, і міоглобіну), товщини і ферментного складу м'язові волокна поділяють на червоні та білі. Червоні волокна у саркоплазмі містять велику кількість міоглобіну, численні мітохондрії, багаті на цитохроми, міофібрили у них мають незначну товщину. М'язи, у яких переважають червоні волокна, здатні до тривалішої безперервної активності, оскільки їх саркоплазма добре забезпечує енергетичні потреби.
Білі волокна містять у саркоплазмі менше міоглобіну та мітохондрій, у них більша товщина міофібрил. Білі м'язові волокна здатні скорочуватися швидше, ніж червоні, але вони порівняно швидко втомлюються, тому що не забезпечують структури саркоплазми достатньою кількістю енергії.
Найбільшу питому вагу у саркоплазмі становлять міофібрили. Вони розміщуються вздовж м'язового волокна і їх довжина збігається з довжиною волокна, діаметр міофібрил -- 1--2 мкм. Вони мають характерну поперечну смугастість (чергування світлих і темних смуг, дисків), що зумовлено особливістю їхньої структури і, в зв'язку з цим, різними оптичними властивостями. Усі темні й всі світлі диски міофібрил в одному волокні містяться на одному рівні, через що волокно має поперечну посмугованість. Повздовжня орієнтація міофібрил надає м'язовому волокну поздовжню смугастість.
У поляризованому світлі темні смуги (диски) мають подвійне променезало-млення -- анізотропію, через що їх називають анізотропними (дисками) А. Світлі диски є однопроменезаломлюючими, через що їх називають ізотропними -- І. Всередині кожного І-диска проходить темна зона -- лінія Z (телофрагма). У центрі А-диска спостерігається світліша зона-лінія Н, або смужка Гензена, посередині якої розміщується тонка, темна лінія М (мезофрагма). Міофібрили можна одержати, розщепивши м'язове волокно.
Структурною одиницею міофібрил є и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.