На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


реферат Соцальна робота в громад

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 04.05.2012. Сдан: 2011. Страниц: 6. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


    Сутність  соціальної роботи в  громаді.
Соціальна робота в спільноті (общині, ком'юніті, на місцевому рівні, в мікрорайоні, громаді). Соціальна робота в громаді відображає американський і європейські підходи до соціальної роботи у мікросоціумі, що пояснює розходження у термінології, яка відображає специфічні національні традиції системи соціального захисту і допомоги. В Україні цей метод соціальної роботи розвивається і більш відомий як метод соціальної роботи в мікрорайоні.
Соціальна робота в громаді — метод, в основі якого лежить аналіз життєвого рівня громади з метою розв'язання соціальних проблем, підвищення рівня надання послуг та активізації членів громади через проведення різних акцій та заходів. Соціальна робота в громаді передбачає інтеграцію всіх інших методів, зокрема, використання моделі, орієнтованої на постановку такого завдання, яке дає змогу клієнтові зрозуміти взаємозалежність і взаємообумовленість особистих і суспільних проблем, а також брати активну участь у солідарних діях, спрямованих на розв'язання конфліктних ситуацій.
Соціальна робота в громаді сфокусована  на роз'яснювальній роботі й на створенні  структур, здатних розширити можливості громадян. Відносини будуються за принципом "знизу-вгору" на відміну  від бюрократичної — "згори-донизу".
На основі результатів вивчення соціальної роботи на місцевому рівні в країнах  ЄС були зроблені висновки щодо її основних напрямків і підходів (Гебріел  Чейнен). Основу її в європейських країнах  становить соціальна робота з  місцевими групами. Виділяють такі категорії місцевих груп:
    автономні місцеві громадські групи, які контролюються безпосередньо мешканцями певної місцевості;
    керовані ззовні ініціативи — проекти, запроваджені місцевою владою або керованими національними волонтерськими організаціями, церквами, профспілками, товариствами взаємодопомоги;
    напіватономні групи, де партнерами виступають мешканці та офіційні агенції або зовнішні структури.
Діяльність  місцевої громади — це будь-які  колективні, державні чи квазідержавні  зусилля, що включають активну безоплатну участь мешканців, спрямовану на задоволення  певних потреб громадян.
Основні характеристики діяльності місцевої громади:
    Постійна участь місцевих жителів у заходах, що мають на меті поліпшення їх ситуації, розв'язання сімейних проблем через взаємодію з різними організаціями, установами, об'єднаннями.
    Задоволення повсякденних потреб населення, таких, як догляд за дітьми, літніми людьми, інвалідами.
    Постійний характер соціальної допомоги на основі системи взаємодопомоги мешканців і короткостроковий — шляхом втручання влади у вирішення проблем громадян.
    Місцеві групи та об'єднання громадян влада розглядає як своїх помічників у наданні різноманітних соціальних послуг.
    Стимулювання владою підтримки та проведення акцій на місцевому рівні.
    Діяльність місцевої громади розглядається як основа волонтерської допомоги.
    Робота місцевих громад розглядається як важливий аспект соціального та економічного розвитку.
Є три  головні джерела діяльності місцевої громади:
    самостійна діяльність місцевих жителі в;
    діяльність, очолювана органами державної влади;
    діяльність, організована іншими структурами, а саме: національними організаціями волонтерів, підприємствами, які розташовані на певній території, профспілками і церквою.
Соціальний  працівник, який працює в громаді, вивчає, досліджує соціальні умови життя  громадян, виявляє соціальні проблеми, потреби у послугах, складає статистичні  дані, банк даних щодо соціальної стратифікації  району чи певної місцевості, наявності  місцевих груп, об'єднань громадян за інтересами чи соціальними потребами. На основі отриманих даних виявляються  найбільш важливі, гострі, найболючіші проблеми різних соціальних груп і прошарків населення. Спираючись на ініціативу місцевої громади, формує програму діяльності.
Залежно від компетенції соціальної служби (агенції) визначається зміст соціальної роботи з громадою:
    дітьми (вулична соціальна робота, гурткова соціальна робота, превентивні заходи щодо попередження дезадаптованості дітей та протиправної поведінки);
    молоддю (попередження негативних явищ у молодіжному середовищі шляхом проведення просвітницької роботи, культурно-мистецьких заходів;
    надання гуманітарної допомоги молодим інвалідам (соціальної допомоги із нагляду та догляду за ними, залучення їх до надомної праці тощо);
    людям похилого віку (соціальна допомога з догляду і нагляду, залучення гуманітарної допомоги, організація дозвілля) та ін.
Д. Ротман виділяє три моделі соціальної роботи в мікросоціумі: модель локального розвитку, модель соціального планування, модель соціальних акцій.
Модель  локального розвитку: організація самодопомоги, інтеграція; розв'язання екзистенціальних проблем; збереження демократичних  взаємовідносин, традицій; вирішення  широкого спектра соціальних проблем; організація групових дискусій і  взаємодії груп із зацікавленими  особами; виконання ролі координатора, вчителя соціальних умінь; використання маніпулятивних технік соціальної роботи; створення груп, орієнтованих на вирішення  завдання; дотримання концепції раціоналізму; залучення клієнтів до вирішення  проблемних ситуацій.
Модель  соціального планування: розгляд  проблемно-орієнтованих завдань; вирішення  соціальних проблем і проблем, пов'язаних із психічним і фізичним здоров'ям; накопичення фактів і раціональне  розв'язання проблем; в основі тактики  і техніки діяльності — консенсус-конфлікт; виконання ролі фасілітатора, аналітика, виконавця програм; маніпуляції  формальною організацією і даними; як концепція роботи використовується ідеалізм; клієнти розглядаються  як споживачі соціальних послуг.
Модель  соціальних акцій: врегулювання взаємовідносин і ресурсів, інституційний обмін; вирішення питань соціальної несправедливості і депривації; організація об'єднань, спрямованих на подолання негативних явищ; в основі тактики і техніки  діяльності — конфлікт, соціальні  конфронтації, директивні акції; соціальний працівник виступає у ролі адвоката, агітатора, брокера; маніпуляції організацією мас і політичними процесами; в основі концепції роботи — теорії реалізму; клієнти розглядаються  як жертви соціальних обставин.
Мікросоціальне  середовище зумовлює специфічні вимоги до професійної компетенції. Серед  них — вміння проводити наукові  дослідження на основі соціальних, психологічних, демографічних, статистичних даних; вміння правильно аналізувати  й інтерпретувати отриману інформацію, щоб адекватно представляти ситуацію розвитку співдружності та її проблеми.
Оперативна  соціальна допомога чи втручання  потребують компетенції, яка виходить за межі соціальної роботи, тому що потребує залучення до спільної діяльності спеціалістів з різних сфер суспільного життя. Команда, яка включає юристів, лікарів, психологів, соціальних працівників, здійснює різні напрямки соціальної роботи, які мають на меті подолання і  вирішення різних проблем споживачів соціальних послуг. Допомога у цьому  випадку має синтезуючий характер, оскільки кожен спеціаліст привносить у загальний процес соціальної роботи свої знання та уміння, використовуючи свої повноваження і компетенцію.
Таким чином, соціальна робота в громаді  спирається на соціальну ініціативу громадян з метою розв'язання їхніх  соціальних проблем, задоволення потреб, захисту прав, розвитку системи само- та взаємодопомоги, формування просоціальної  поведінки, сприяння соціальній адаптації  та реабілітації, попередження несприятливих  умов соціалізації, а також використання підходів невідкладної соціально-психологічної  допомоги і підтримки у розв'язанні проблем індивідуальної соціальної роботи.
2. Основні напрямки і завдання соціального обслуговування як технології соціальної роботи.
Важливою  складовою соціального забезпечення є соціальне обслуговування. Воно охоплює всі види діяльності державних  органів, що спрямовані на підтримку  осіб похилого віку, непрацездатних, сімей, які мають дітей, а також деяких інших категорій громадян. Соціальне  обслуговування має комплексний  характер і виражається у наданні  різного виду соціальних послуг, спрямованих  на задоволення тих потреб громадян, що зумовлені хворобою, інвалідністю, старістю, вихованням дітей та іншими соціальними ризиками.
Соціальне обслуговування в Україні визначається одним із напрямів діяльності держави  у сфері соціального захисту  населення. Реформування системи соціального  обслуговування спрямовується на вироблення нових механізмів реалізації чинних законодавчих актів, послідовне здійснення заходів щодо розвитку та зміцнення  системи соціального захисту  населення, вдосконалення механізму  фінансування соціального обслуговування. Держава постійно дбає про забезпечення гарантій прав громадян у цій сфері.
У Законі України «Про соціальні послуги» соціальне обслуговування розглядається як система соціальних заходів, яка передбачає сприяння, підтримку і послуги, що надають соціальні служби окремим особам чи групам населення для подолання або пом'якшення життєвих труднощів, підтримки їх соціального статусу та повноцінної життєдіяльності. Цей варіант визначення соціального обслуговування може вважатися цілком прийнятним.
Право на соціальне обслуговування мають  громадяни України, а також іноземні громадяни та особи без громадянства, якщо інше не встановлено міжнародними договорами України.
Більш детально законодавство України  називає наступних суб'єктів, яким надається соціальне обслуговування. Це:
1) особи  похилого віку, які не можуть  себе самостійно обслуговувати;
2) діти;
3) інваліди або інші особи, які втратили працездатність;
4) малозабезпечені сім'ї;
5) безробітні;
6) особи, які постраждали від техногенних катастроф.
Основною  підставою для надання соціального  обслуговування є складна життєва  обставина. Причинами виникнення складних життєвих обставин можуть бути: інвалідність, часткова втрата рухової активності у зв'язку зі старістю або станом здоров'я, самотність, сирітство, безпритульність, відсутність житла або роботи, насильство, зневажливе ставлення та негативні стосунки в сім'ї, малозабезпеченість, психологічний чи психічний розлад, стихійне лихо, катастрофа тощо.
Згадуваний  уже Закон України «Про соціальні  послуги» визначає складні життєві  обставини як «обставини, що об'єктивно  порушують нормальну життєдіяльність  особи, наслідки яких вона не може подолати самостійно».
Потрапивши  у складні життєві обставини  особа втрачає засоби до існування, внаслідок чого стає малозабезпеченою, потребує лікування, не може самостійно себе обслуговувати, а тому виникає  потреба надання їй соціального  обслуговування.
За чинним законодавством органами, що надають  відповідні види соціального обслуговування, є державні та комунальні спеціалізовані підприємства, установи та заклади  соціального обслуговування, підпорядковані центральним, місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, юридичні особи, які утворені відповідно до законодавства і не ставлять за мету одержання прибутку. Соціальне  обслуговування може також надаватися фізичними особами.
Соціальне обслуговування застрахованим громадянам надається органами відповідних  фондів загальнообов'язкового соціального  страхування. Що ж до незастрахованих  громадян, а також тих випадків, коли соціальне обслуговування надається  не у зв'язку із соціальним страхуванням, то його здійснюють відповідні державні та уповноважені державою органи. Це —  територіальні центри соціального  обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян; відділення соціальної допомоги вдома; спеціальні будинки-інтернати для престарілих  та інвалідів; дитячі будинки-інтернати; будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів; геріатричні пансіонати; пансіонати для ветеранів війни і праці; психоневрологічні інтернати тощо.
Основними принципами, на яких базується соціальне  обслуговування в Україні, є:
— адресність, яка полягає у наданні соціального обслуговування конкретним особам, а не певним категоріям осіб. Обов'язок виявляти осіб, які потребують того чи іншого виду соціальних послуг, покладено на органи соціального захисту та органи освіти;
—   орієнтація соціального обслуговування на індивідуальні потреби осіб, які його потребують. У кожному конкретному випадку перелік соціальних послуг визначається залежно від потреб особи;
—  пріоритет заходів по соціальній адаптації осіб, які потребують соціального обслуговування. Завданням соціального обслуговування є створення умов для повноцінного життя непрацездатних осіб та осіб, які не можуть себе обслуговувати, а також освітня та професійна підготовка неповнолітніх;
—  добровільність. Соціальне обслуговування здійснюється на основі добровільного звернення громадянина або інших осіб, які представляють його інтереси. У будь-який час особа може відмовитися від отримання соціальних послуг;
—   пріоритетність надання соціальних послуг неповнолітнім, а також особам, які не можуть себе обслуговувати за станом здоров'я, при відсутності інших осіб, які повинні їх доглядати або утримувати. Цим категоріям осіб соціальні послуги надаються безплатно;
— конфіденційність. Відомості особистого характеру, які стали відомими працівникам установі закладів соціального обслуговування при наданні соціальних послуг становлять професійну таємницю і не підлягають розголошенню.
Соціальне обслуговування зазвичай здійснюється у формі надання соціальних послуг, а подекуди й у формі матеріальної підтримки. Соціальні послуги можуть бути різноманітними за своїм характером. Найчастіше їх розглядають як комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя.
Залежно від мети надання соціальні послуги  поділяють на: соціально-побутові, соціально-медичні, психологічні, психолого-педагогічні, соціально-економічні, правові, послуги  по соціальній і професійній реабілітації та адаптації, послуги з працевлаштування та інформаційні послуги.
Рідше соціальне обслуговування здійснюється у вигляді матеріальної підтримки. Вона полягає у наданні особі, яка перебуває у складних життєвих обставинах, матеріальних благ: продуктів  харчування, засобів санітарії і  особистої гігієни, засобів догляду  за дітьми, одягу, взуття, та інших предметів  першої необхідності, палива, а також  технічних і допоміжних засобів  реабілітації.
Ще рідше  соціальне обслуговування здійснюється як надання грошової допомоги чи грошової компенсації.
Соціальне обслуговування фінансується, як правило, за рахунок коштів Державного та місцевого  бюджетів. Однак такі види соціального  обслуговування, як соціальна реабілітація інвалідів, санаторно-курортне лікування, забезпечення протезно-ортопедичними  виробами і забезпечення засобами пересування  можуть надаватися також за рахунок  коштів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, якщо особа, яка потребує соціального  обслуговування, є застрахованою  в системі загальнообов'язкового соціального страхування.
За рахунок  коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування застрахованим  особам також надається страхове соціальне обслуговування у зв'язку з втратою працездатності (медичне  та інше обслуговування), а також  обслуговування у зв'язку з втратою  роботи.
Соціальне обслуговування переважно надається  безоплатно. Хоча існують випадки, коли передбачається часткова або повна  компенсація вартості наданих послуг.
Найпоширенішими видами соціального обслуговування, що мають самостійне юридичне значення та встановлені чинним законодавством, є:
1)   соціальне обслуговування громадян похилого віку (стаціонарне або вдома),
2) соціальне обслуговування дітей (стаціонарне, за місцем навчання або проживання),
3)  соціальна реабілітація інвалідів (працевлаштування, освіта),
4) санаторно-курортне лікування,
5) забезпечення протезно-ортопедичними виробами,
6) забезпечення засобами пересування.
 


3. Структура і функції  будинків-інтернатів  в системі соціального  захисту населення.
Увесь комплекс соціальних послуг отримують  громадяни, які утримуються в  стаціонарних установах системи  соціального захисту населення  – від медичної допомоги до соціально-трудової реабілітації. З урахуванням віку, стану здоров'я та деяких інших  факторів в системі Міністерства праці та соціальної політики України  утворені різноманітні типи установ:
    будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів,
    геріатричні пансіонати,
    пансіонати для ветеранів війни і праці,
    дитячі будинки-інтернати,
    психоневрологічні інтернати,
    спеціальні будинки-інтернати для осіб похилого віку та інвалідів.
Типові  положення про ці установи затверджені  наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 549 від 29.12.2001 “Про затвердження типових положень про  будинки-інтернати (пансіонати) для  громадян похилого віку, інвалідів  та дітей”. Ці установи утворюються, реорганізовуються  та ліквідовуються за відповідним рішенням обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, за поданням Міністерства праці та соціального захисту Автономної Республіки Крим, головних управлінь  праці та соціального захисту  населення обласних держадміністрацій, Головного управління соціального  захисту населення Київської  міської держадміністрації, Управління Севастопольської міської держадміністрації, погодженим з Міністерством праці  та соціальної політики України. Приймання  до таких установ здійснюється за путівкою відповідно Міністерства праці  та соціального захисту Автономної Республіки Крим, головних управлінь  праці та соціального захисту  населення обласних держадміністрацій, Головного управління соціального  захисту населення Київської  міської держадміністрації, Управління праці та соціального захисту  населення Севастопольської міської  держадміністрації, в підпорядкуванні  яких перебувають ці установи.
Мешканці  будинків-інтернатів та пансіонатів  забезпечуються відповідно до встановлених норм:
- житлом  з усіма комунально-побутовими  зручностями, одягом, взуттям, постільною  білизною, м'яким і твердим інвентарем  та столовим посудом; 
- раціональним чотириразовим (діти - п'ятиразовим) харчуванням, у тому числі і дієтичним, з урахуванням вікових груп і стану здоров'я осіб, що проживають у будинку-інтернаті в межах натуральних норм харчування; 
- цілодобовим медичним обслуговуванням, консультативною допомогою, стаціонарним лікуванням на базі закріплених лікувально-профілактичних закладів охорони здоров'я та, а для дітей, крім того, щорічним літнім оздоровленням; 
- засобами медичної корекції слуху та зору, зубопротезуванням, протезно-ортопедичними виробами, немоторизованими засобами пересування (інвалідними колясками), медикаментами та життєво-необхідними ліками відповідно до медичного висновку;

- комунально-побутовим  обслуговуванням (опалення, освітлення, тепло-, водопостачання, радіофікація  тощо);
- організацією  працетерапії;
- організацією  культурно-масової та оздоровчо-спортивної  роботи з урахуванням стану  здоров'я і віку мешканців установи, також умовами, що сприяють  адаптації у новому середовищі.
А вихованці  дитячих будинків-інтернатів, крім того, забезпечуються: 
- засобами навчання і виховання у будинку-інтернаті першого та відділеннях другого профілю;

- засобами  корекції і виховання у відділеннях  третього профілю; 
- спортивним інвентарем для проведення оздоровчо-спортивної корекції фізичних вад вихованців;

- придбанням  сільськогосподарської техніки  та інвентарю для виробничих  підрозділів і молодіжних відділень  будинку-інтернату.
Якщо  особи, які проживають в інтернатах та пансіонатах, потребують стаціонарної медичної допомоги, то вони направляються  на лікування до відповідних лікувально-профілактичних закладів Міністерства охорони здоров'я України в установленому порядку.
За особами, які проживають в інтернатах та пансіонатах, зберігається право на отримання  пенсій і допомог відповідно до чинного  законодавства.
Будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричний пансіонат, пансіонат  для ветеранів  війни та праці 
Будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричний пансіонат, пансіонат для ветеранів війни та праці є стаціонарною соціально-медичною установою загального типу для постійного проживання громадян похилого віку, ветеранів війни та праці, інвалідів, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування. До цих закладів приймаються на державне утримання особи похилого віку, які досягли пенсійного віку, та інваліди першої і другої групи, старші за 18 років, які за станом здоров'я потребують стороннього догляду, побутового обслуговування, медичної допомоги, яким згідно з медичним висновком не протипоказане перебування у будинку-інтернаті та які не мають працездатних родичів, зобов'язаних їх утримувати за законом. На позачергове влаштування до будинку-інтернату мають право ветерани війни та особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і віднесені до І, II, III категорій згідно із Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Переважне право на влаштування до будинку-інтернату мають ветерани згідно із Законом України “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні”, члени сімей загиблих військовослужбовців.  
Путівка до такого будинку-інтернату видається на підставі:

    - особистої заяви громадянина похилого віку чи інваліда про його прийняття до будинку-інтернату; паспорта (або іншого документа, що засвідчує особу);
    - медичної  картки про стан здоров'я з  висновком про необхідність стороннього догляду;
    - довідки про розмір призначеної пенсії;
    - довідки  про склад сім'ї за встановленою формою;
    - довідки  медико-соціальної експертної комісії  про групу інвалідності особи,  що приймається до будинку-інтернату.
Дитячий будинок-інтернат.
Дитячий будинок-інтернат є соціально-медичною установою для постійного проживання дітей віком від 4 до 18 років з  вадами фізичного або розумового розвитку, які потребують стороннього  догляду, побутового і медичного  обслуговування. Дитячі будинки-інтернати  поділяються на: 
- будинки-інтернати І профілю для дітей, з фізичними вадами і нормальним інтелектом дошкільного та шкільного віку, для яких самостійне пересування є значно утрудненим або неможливим, які частково себе обслуговують (змішані за статтю);

- будинки-інтернати, де можуть одночасно функціонувати:
- відділення II профілю - для дітей з глибокою  розумовою відсталістю, які можуть  самостійно пересуватись і обслуговуватись  (розділені-за статтю); 
- відділення III профілю - для дітей з глибокою розумовою відсталістю, які можуть самостійно пересуватись і не можуть самостійно обслуговуватись (розділені за статтю);

- відділення IV профілю - для дітей різного  ступеня розумової відсталості,  які мають складні фізичні  вади, не можуть самостійно пересуватись  та самообслуговуватись (змішані  за статтю).
Документи для влаштування дітей до будинку-інтернату  оформлюються за місцем їх постійного проживання батьками, опікунами (піклувальниками) чи установами, де діти перебувають  на утриманні та лікуванні і подаються  відповідно Міністерству праці та соціального  захисту Автономної Республіки Крим, головним управлінням праці та соціального  захисту населення обласної держадміністрації, Головному управлінню соціального  захисту населення Київської  міської держадміністрації, Управлінню праці та соціального захисту  населення Севастопольської міської  держадміністрації. 
Прийняття до будинку-інтернату здійснюється на підставі путівки, виданої відповідним регіональним органом соціального захисту на підставі: 
- заяви батьків (опікунів, піклувальників чи установи, де перебувала дитина) про прийняття дитини до будинку-інтернату;

- копії  рішення суду про стягнення  аліментів, позбавлення батьківських прав (за наявності);
- копії  рішення місцевих органів виконавчої  влади або місцевого самоврядування  про встановлення опіки і піклування  над дітьми, які цього потребують; 
- довідки про склад сім'ї за встановленою формою;

- акта  обстеження матеріально-побутових  умов проживання батьків (опікунів, піклувальників);
- свідоцтва  про народження;
- висновку  зональної психолого-медико-педагогічної консультації;
- виписки з історії розвитку дитини;
- медичної довідки про стан здоров'я;
- довідки  про розмір призначеної допомоги або пенсії;
- довідки  про освіту для дітей, які  навчалися в закладах Міністерства освіти і науки України;
- трьох фотокарток розміром 3x4 см.
Психоневрологічний  інтернат
Психоневрологічний  інтернат є стаціонарною соціально-медичною установою, призначеною для постійного проживання громадян з психоневрологічними  захворюваннями, які потребують стороннього  догляду, побутового і медичного  обслуговування. Основним завданням  інтернату є забезпечення належних умов проживання психічно хворих громадян, які потребують стороннього догляду і допомоги.
До інтернату  приймаються на державне утримання  психічно хворі особи, які досягли  пенсійного віку, та інваліди першої і  другої груп з психоневрологічними  захворюваннями, старші 18 років, які  за станом здоров'я потребують стороннього  догляду, побутового обслуговування, медичної допомоги та яким не протипоказане перебування в інтернаті відповідно до медичних показань та протипоказань до прийому в інтернаті установи, незалежно від наявності батьків або родичів, зобов'язаних їх утримувати за законом.
Психічно  хворі особи, які мають особливі заслуги перед Україною, інваліди і учасники Великої Вітчизняної  війни, а також члени сімей  загиблих військовослужбовців та померлих інвалідів і учасників Великої  Вітчизняної війни, особи, які постраждали  внаслідок Чорнобильської катастрофи і віднесені до І, II, III категорій  згідно із Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, приймаються до інтернату  в першочерговому порядку. 
Приймання до інтернату здійснюється за путівкою, виданою на підстава: 
- заяви особи, яка виявила бажання проживати в інтернаті, або її опікуна (піклувальника) про приймання до інтернатної установи;

- паспорта  або іншого документа, що засвідчує особу;
- медичної  карти;
- довідки про розмір призначеної пенсії;
- довідки  про склад сім'ї за встановленою формою;
- висновку  лікарської комісії за участю  лікаря-психіатра про можливість  перебування у психоневрологічному інтернаті;
- копії  судового рішення про недієздатність  чи часткову дієздатність осіб, що влаштовуються до інтернату  (для недієздатних осіб);
- довідки  медико-соціальної експертної комісії  про групу інвалідності (за наявністю). 
Адміністрація інтернату виконує обов'язки піклувальника щодо підопічних, яким органами опіки чи піклування опікуни (піклувальники) не призначені, і одночасно вживає заходів щодо встановлення опіки чи піклування над тими підопічними, які того потребують.

Переведення підопічних до інтернатної установи іншого типу може бути здійснено на підставі висновку лікарської комісії, клопотання адміністрації психоневрологічного  інтернату, особистої заяви підопічного  про переведення і путівки відповідного регіонального органу соціального захисту. Тимчасове вибуття підопічних з інтернату за особистою заявою або заявою опікунів (піклувальників) дозволяється за погодженням з адміністрацією на термін не більше двох місяців календарного року з урахуванням висновку лікаря про можливість виїзду та за наявності письмового зобов'язання родичів або інших осіб, які згодні їх прийняти і забезпечити догляд. Витрати, пов'язані з поїздкою до родичів або до інших осіб, інтернатом не компенсуються. 
Відрахування підопічного з інтернату здійснюється з дозволу відповідного регіонального органу соціального захисту населення, який видав путівку, та: 
- за письмовою згодою дітей, родичів, опікунів чи піклувальників про можливість утримувати підопічного і забезпечувати за ним догляд та за довідкою про наявність у них житлової площі;

и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.