На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Психологчн особливост малолтнх правопорушникв

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 07.05.2012. Сдан: 2011. Страниц: 7. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
«Психологічні особливості малолітніх правопорушників» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                       

                Виконала:
                Практичний  психолог 
                Чмуневич  Ольга Іванівна 
                 
                 
                 
                 
                 
                 
                 
                 
                 
                 
                 

План 
1.Вступ. 
Розділ І. Соціально-психологічні проблеми правопорушень,
передумови появи важко вихованих підлітків
Розділ ІІ. Експериментальне дослідження психоемоційного стану 
малолітніх правопорушників
3.Кримінальна  відповідальність неповнолітніх
4.Висновки
5.Список літератури
6.Додатки.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
    Вступ 

    Якщо  дитина не засвоює позитивний соціальний досвід, не може адаптуватися до зразків поведінки і вимог виховання, то процес соціалізації порушується, а поведінка дитини стає соціально дезадаптованою. Соціально дезадаптовані діти недисципліновані, важкі, педагогічно запущені, важковиховувані з відхиленнями в поведінці, схильні до правопорушень, соціально запущені.
    Станом  на 27 жовтня 2009 року, кількість осіб, які перебувають на обліку в ВКМСД Овруцького РВ УМВС України в Житомирській області становить 57 чоловік, віком від 9 до 17 років. Серед яких 4 дівчат віком  15-17 років. Більшість із них схильні до скоєння крадіжок та бродяжництва.
        Ранній емоційний досвід дитини  має основне значення для її  розвитку. Відчуття дитиною себе  як улюбленої, почуття захищеності  і повного сприйняття себе є фундаментом розвитку здорової психіки. Потреба в позитивній оцінці дорослих, у спілкуванні з однолітками, прагнення зайняти сприятливе положення в системі міжособистісних відносин колективу класу є базовим для підлітка. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ  І. Соціально-психологічні проблеми правопорушень,
передумови  появи важко вихованих  підлітків 

    Підлітковий вік найчастіше позначають як «важкий» вік. У цьому віці виявляються  ті недоліки виховання, що виникли раніше, але були приховані. Виявляються вони через особливу суперечливість підліткового віку. Це протиріччя між прагненням «бути» дорослим, бажанням незалежності і необхідністю підкорятися вказівкам дорослих. Це протиріччя між прагненням особистої волі і невміння правильно розпоряджатися цією волею.
    Труднощі  підліткового віку пов’язані з підвищеною збудливістю, афективністю, гострою  реакцією на образу, підвищеною критичністю  до старших, статевим дозріванням. Діти болісно реагують на кожен факт, що шкодить їхньому престижу в очах товаришів.
    Неуспішність  у навчанні також є причиною появи  важких підлітків. Багато девіантних підлітків  висловлюють недовіру вчителям. До 5% школярів мають довірчі бесіди з учителями, інші воліють спілкуватися поза школою. Культуру страху, за допомогою якої контролювалася поведінка людей в умовах тоталітарного режиму казарменого соціалізму, зруйновано.
    Культура  сорому, до якої сподіваюся йде наше суспільство, ще не народилося. А у  шпаринці між культурою страху та культурою сорому розпрямилася пружина агресії, яка штовхає дітей, підлітків, молодь до насильства й жорстокості.
    За  страхами й агресією дітей, як правило, стоїть конфлікт у світі міжособистісних  взаємин, пов’язаних з відсутністю  елементарних спроб розуміння справжніх  причин дитячих вчинків.
    Протест проти педагогічного впливу не зводиться  до соціальної занедбаності і навіть не завжди проявляється у відхиленнях  асоціального характеру і педагогічної занедбаності. Так, скажімо, важковиховуваність може проявлятися як результат вікового кризового періоду розвитку підлітка, вона може з’явитися і у дітей з особливо раннім розвитком здібностей, ерудиції, коли діти вступають в суперечки з учителями, дратують їх своїм «всезнайством», небажанням погоджуватися з загальноприйнятою думкою тощо.
    В результаті можна назвати три істотні ознаки складових змісту поняття «важкі діти». Перша: такі діти досить часто характеризуються відхиленням від норми поведінки, по-друге, порушенням поведінки таких дітей важко піддаються виправленню, по-третє, ці діти особливо потребують індивідуального підходу з боку вчителів та уваги однолітків.
    Важковиховуваність  в основному проявляється у формі  різного роду конфліктів підлітка з  його найближчим оточенням. Перші прояви спостерігаються у небажанні  коритися педагогічному впливу, в емоційній неврівноваженості, відсутності витримки, грубості, афективних сплесках немотивованого гніву, що потім може трансформуватися за несприятливих умов у правопорушення. Водночас доводиться спостерігати, що проблемний підліток володіє підвищеною активністю, творчою енергією та іншими позитивними якостями, які через негативні умови середовища не знаходять соціально корисної реалізації.
      Коли  дитині погано, вона шукає розради  в сім’ї. У важких підлітків найчастіше сім’ї неблагополучні. Ці сім’ї  характеризуються порушеннями морально – психологічного клімату. Відносини батьків у таких сім’ях конфліктні. У них панує алкоголізм, наркоманія, низький культурний і освітній рівень, схильність до аморальної поведінки тощо.
    Сімейне неблагополуччя зростає в процесі розпаду сім’ї, створення вторинної сім’ї. Найбільше шкоди розвитку особистості дітей і підлітків у сім’ї завдають сімейні конфлікти. Вони стають причиною неуспішності, прогулів, розвитку психопатії і акцентуацій характеру, джерелами неврозів у дитячому і підлітковому віці негативно позначаються на                морально – вольовому розвитку дітей.
    Наслідком нерозв’язаних конфліктів нерідко  стають розлучення і неповні сім’ї.
    У випадках, коли сім’я формально  зберігається, конфлікти неминуче зумовлюють виховні помилки батьків, що виявляються в гіперопіці, неприйнятті, непослідовності, непогодженості старших членів сім’ї на дитину.
    Іноді відхилення у поведінці дітей  виникає в сім’ях усиновителів: після розкриття таємниці усиновлення  виникає криза довіри до дорослих, з’являється емоційні бар’єри, що заважають підтриманню нормальних взаємин у сім’ї. Відомі випадки суїциду підлітків з цього приводу.
    Серед виховних помилок, яких припускаються  батьки, найхарактерніші – порушення  батьківської опіки й контролю. Після порушення опіки батьками вони впадають у крайнощі: гіперопіку або неприйняття дитини.
    Неприйняття сприяє виникненню в дітей таких  відхилень, як тривожність, неуважність, надмірна активність, порушення або  ворожі відносини з однолітками  і дорослими. Це стає причиною втеч дітей з дому (реакція «емансипації»), формує в них агресивність, гальмує емоційний розвиток, сприяє виникненню неврозів і схильності до правопорушень.
    За  гіперопіки блокується розвиток самостійності  дітей, у них розвивається  інфантилізм, егоцентризм, споживацьке ставлення до життя.
    На  думку вчених існує кілька помилок  сімейного виховання і неблагополучних  сімей, де часто з’являються важковиховувані  діти. Вони різні, але швидше доповнюють одна одну. Проте я взяла за основу таку класифікацію неблагополучних сімей:
    Аморальна сім’я, в якій батьки ведуть розбещений спосіб життя, п’ють, мають безпосередній криміногенний вплив на дітей.
    Конфліктна сім’я, де конфлікти між батьками глибоко травмують психіку дітей, роблять їх неврівноваженими, збудливими, грубими.
    Асоціальна сім’я, особливістю якої є антигромадська спрямованість, яка проявляється в наживі, егоїзмі, аполітизмі. Переконання батьків засвоюються дітьми і проявляються в їхній асоціальній поведінці, або у відвертому лицемірстві.
    Педагогічно неспроможна сім’я, в якій при відносно сприятливих особистих взаємовідносинах подружжям не досить правильно налагоджуються їхні взаємовідносини з дітьми, виробляється помилковий педагогічний стиль у вигляді надмірної опіки,  авторитаризації, потурання тощо.
    У зв’язку з цим доцільно розглядати найбільш типові позиції важких підлітків  у сім’ї.
      Позиція «покинутої дитини». Найчастіше це відбувається в асоціальних сім’ях. Діти в таких сім’ях належать самі собі, їхня поведінка не контролюється. Такі підлітки легко потрапляють під вплив вуличних компаній, починають вживати алкоголь, токсичні і наркотичні речовини. В результаті відсутності позитивного впливу і чітких вимог з боку батьків у підлітків не виробляється твердої позитивної лінії поведінки. У більшості випадків вони поступово засвоюють зразки негативної поведінки дорослих, їхні установки, ставлення до норм моралі. Батьки не зовсім уявляють становище дитини у школі, у проблемах власних дітей намагаються звинуватити педагогів і самих дітей, знімаючи повністю з себе відповідальність за них. До речі,  саме у таких сім’ях у підлітків найчастіше формується занижена самооцінка, у багатьох із них відсутній моральний ідеал. На становлення особистості такого підлітка особливий вплив має вулична неформальна група.
      Схожа на попередню позиція «відчуження підлітка», яке з’являється у тих сім’ях , де батьки захоплені лише власними проблемами, немає взаєморозуміння, духовної близості з дітьми. У підлітків даної позиції самооцінка формується по-різному, залежно від того, чий вплив на них буде сильнішим: вплив педагога, однокласників, підлітків з вуличного угрупування.
      «Суперечлива позиція» часто зустрічається в конфліктних сім’ях, де неузгоджені педагогічні вимоги окремих членів сім’ї, де наявні часті конфлікти між батьками. Оскільки підліткам доводиться пристосовуватися до різних вимог батьків, у них розвиваються такі якості, як брехливість і лицемірство. Це заважає підлітку виробляти правильну, стійку позицію, позбавляє його моральних еталонів. Самооцінка у таких підлітків часто суперечлива , нестійка, процес формування моральних ідеалів досить ускладнюється.
      Позиція «пригніченості» дитини зустрічається в сім’ях, де поведінка підлітка занадто контролюється, де дітей фізично карають. Позиція батьків в таких сім’ях авторитарна. До підлітків ставляться завищені вимоги, а позитивні сторони не помічаються. Діти з таких сімей часто стають недовірливими до дорослих, нечуйними, черствими у відношенні до оточення. Самооцінка таких підлітків часто буває занижена або має конфліктивний прояв. У деяких підлітків у даній позиції формується ідеал сильної особистості, здатної протиставити себе іншим.
      Позиція «загубленої дитини» зустрічається в сім’ях, де з дитини роблять «ідола». Матеріальний достаток у поєднанні з духовною убогістю, відсутність вимог до сина чи дочки часто сприяють формуванню таких якостей, як бездумність, споживацтво, цинізм. Цінність людини, її гідність розглядаються такими підлітками залежно від її матеріального стану, престижності статусу у суспільстві, а не від її високих моральних якостей. Завищені домагання призводять до конфліктів з оточенням і з самим собою, оскільки відсутні реальні можливості і здібності для досягнення поставленої мети.
    У будь-якій із названих позицій підліток відчуває дефіцит глибокого, змістовного спілкування з батьками. На позиції підлітка в сім’ї відбиваються загальні вимоги батьків до нього, його прав і обов’язків, його самопочуття. Все це загалом формує ставлення підлітка до себе.
    Батьки  таких підлітків, зазвичай, не задумуються  над проблемами виховання, не бачать недоліків у своїй поведінці, взаєминах з дітьми, дають неправильну оцінку їхньої особистості, що утруднює процес становлення самосвідомості підлітка.
    За  твердженням дослідників, абсолютна  більшість педагогічно занедбаних підлітків ізольована в класному колективі, відчуває гостру потребу щодо спілкування. Ізоляція породжує невдоволеність, важкий емоційний стан, що змушує підлітка шукати іншу сферу спілкування.
    Проблема  агресивності дітей і молоді в  сучасних умовах є актуальною як для  суспільства в цілому, так і для вікової психології. Психологи вказують на те, що агресивність ускладнює пристосування дітей до умов життя в суспільстві і посідає одне з перших місць у девіантній поведінці неповнолітніх.
    Агресивні тенденції найрізкіше виявляються у підлітків. Цьому сприяють як особливості фізіологічного розвитку в цей період (гормональні зрушення, велика збудженість нервової системи), так і психологічні особливості («відчуття дорослості», реакція емансипації та опозиції, потреба в самоспостереженні, гостра чутливість до невдач).
    У психологічній науці відсутнє єдине  визначення поняття «агресія». Однак  більшість авторів вважають, що агресія  – це форма поведінки, яка спрямована на заподіяння фізичної або психологічної  шкоди живій істоті, а агресивність – тенденція особистості до деструктивних дій, яка набувається в процесі розвитку її в суспільстві. Розпізнання понять «агресія» і  «агресивність» дуже важливе. З одного боку, не всі агресивні дії пояснюються агресивністю особистості. З іншого – агресивність людини не завжди виявляється в агресивних діях. Це залежить від низки факторів.
    Поряд із поняттям «агресивність» існує поняття  «ворожнеча». Різниця в тому, що агресивність виявляється в діях, а ворожнеча  – у ставленні до оточення.
    Отже, агресивність людини – це риса обумовлена потребою в самоактуалізації. За надто низького рівня прояву агресивності людина покірно приймає всі удари долі, пасивна в досягненні своєї мети, якщо на шляху до її досягнення трапляються значні перешкоди. Занадто великої агресивності людина набуває недоброї слави, конфліктної особистості, втрачає прихильність оточення, спілкування з нею намагаються запобігати.
    Для нормальних стосунків у будь-яких формах життєдіяльності так звана  конструктивна агресивність, коли людина не допускає обмеження своїх прав, але її обурення не виходить за межі розумного.
    Розділ  ІІ. Експериментальне дослідження психоемоційного  стану малолітніх правопорушників
      В процесі роботи з девіантними  підлітками я проводила ряд діагностичних методик, для діагностики та профілактики злочинних дій. Для цього я досліджувала акцентуації характеру, мотивації досліджувала рівень агресивності, та особистісні особливості. учнів Овруцької ЗОШ № 4, які перебувають на внутрішньо шкільному обліку, як порушники дисципліни. Троє із них знаходяться на обліку в дитячій кімнаті міліції Овруцького  РВ УМВС України.
      Розглянемо методику Шмішека  для визначення акцентуацій характеру підлітка.
      Характер  як відомо, являє собою головний стрижень особистості. Тому діагностика  структури характеру та його окремих рис (акцентуацій) може бути підставою для здійснення індивідуального підходу до особистості підлітка.  Їм взагалі властива певна дисгармонійність, акцентуйованість характеру, у цьому одна з найважливіших особливостей даного віку.
     Акцентуйованість  характеру може мати якісні особливості, по-різному відповідати прийнятим  у суспільстві етичним нормам.  Опитувальник Леонгарда –Шмішека. Згідно теорії акцентуйованих особистостей існують риси особистості, які самі по собі ще не є патологічними, але можуть при визначених умовах розвиватися в позитивному або негативному напрямку. Риси ці є як би загостренням деяких властивих кожній людині індивідуальних якостей. У психопатів ці риси досягають певної виразності. Виділяють 10 основних типів акцентуації :
     1. Гіпертимний – підвищений настрій. 
     2. Застрягаючий – зі схильністю  до “застрягання афекта” і  реакціям марення. 
     3. Емотивні, афективно лабільні.
     4. Педантичні з перевагою рис  ригідності, педантизма.
     5. Тривожні.
        6. Циклотимні, зі схильністю до депресивного реагуванню.
     7. Демонстративні, з істеричними рисами  характеру. 
     8. Збудливі, зі схильністю до підвищеної, імпульсивної реактивності в  сфері потягів.
       9. Дистимічні, зі схильністю до порушень настрою.
     10. Екзальтовані – схильні до афективної екзальтації. Всі ці групи акцентуйованих особистостей об’єднуються за принципом акцентуації властивостей характера або темперамента. До акцентуацій властивостей характеру відносять : - демонстративність, - педантичність, - збудженність, - застрягання.
      Отже, за результатами дослідження можна  зробити наступні висновки : серед  досліджуваних присутні майже всі  типи акцентуацій характеру, крім педантичного та екзальтованого. Більшість підлітків  мають тривожний та демонстративний  тип (20-25%). Для осіб цих типів акцентуацій є характерними схильність до «витіснення» зі свідомості тих оцінок, які є неприємними для образу «Я»; прагнення  за будь-яку ціну бути в центрі уваги; завищена самооцінка, намагання приймати «бажане за дійсне». Для тривожного типу характерний високий рівень тривожності, сильно розвинений «комплекс неповноцінності» - як підтвердження заниженої самооцінки. Також  поширені: гіпертимний – людям цього типу притаманні високий рівень оптимізму, а також жадоба діяльності при можливій схильності до поверхових висновків; застряглий – основна риса цього типу – значна стійкість афекту, « злопам’ятність», прагнення і в головному, і в дрібницях відстоювати свою точку зору, не враховуючи позицію групи; збудливий – для таких осіб є характерною схильність до «вибуху» емоцій, як засобу періодичної розрядки нервової системи. (додаток 1). 
    За  допомогою методики «Незакінчені речення» ми змогли виявити ставлення підлітків  до батьків, братів, сестер, до дитячих  формальних і неформальних груп , учителів, школи, до своїх власних здібностей, а також виявлення цілей, цінностей, конфліктів і почуттів.
    Серед досліджуваних підлітків виявлено наступні результати:
    10 % учнів мають негативне ставлення  до навчання. Всі інші мають  посереднє та позитивне ставлення  до навчання і школи. Сім’я  цінується на досить високому  рівні – 90%. Важливий  вплив  на поведінку та на вчинки  підлітків мають ровесники, навколишні  люди. Майже всі досліджувані задумуються про майбутнє і, як правило, вірять у краще.  Мають високу самооцінку.  
    Опитувальник  Басса-Дарки широко використовується для діагностики агресії як у  зарубіжній, так і вітчизняній  психології. Переваги методики в тому, що вона не завдає шкоди досліджуваному і не потребує використання складного обладнання. Запитання методики підібрані таким чином, щоб на відповіді досліджуваних впливали захисні механізми (небажання здаватися агресивним або, навпаки, бажання продемонструвати якості, які схвалює суспільство).
    Опитувальник  Басса-Дарки виявляє п’ять видів  агресії (фізична, непряма, вербальна, роздратованість, негативізм) і два  види ворожнечі (образа і підозріливість):
      Фізична агресія – застосування фізичної сили до іншої людини;
      Непряма агресія – спрямована через іншу людину або групу людей;
      Вербальна агресія – вираження негативних почуттів через крик, образи, приниження, погрози;
      Роздратованість – схильність до грубості, запальності, різкості за найменшого збудження;
      Негативізм – опозиційна манера в поведінці, як правило, спрямована проти керування і встановлення правил.
      Образа – заздрість і ненависть до навколишніх за справжні або вигадані дії;
      Підозріливість – недовіра і обережність до людей, яка ґрунтується на переконанні, що вони мають намір зашкодити. Кількісні показники прояву агресивності, одержані в нашому досліджені, наведені в додатку 2.
       Як  видно з графіку, у досліджуваних  хлопців перше місце займає однакове місце як вербальна агресія, та роздратованість. Друге – негативізм , третє – фізична агресія , четверте – непряма агресія.
       З огляду на те, що агресивність як властивість  особистості і агресію як акт  поведінки,  можна розуміти лише в контексті мотиваційної сфери  особистості.
       Додатково нами було запропоновано підліткам намалювати неіснуючу тварину й дати їй назву (методика «Неіснуюча тварина»). В інструкції пояснювалося, що забороняється малювати тварин, яких вони бачили в мультфільмах, художніх фільмах, про яких колись читали. В індивідуальних бесідах із підлітками ми ставили такі запитання: де мешкає тварина, що вона їсть, що полюбляє робити, чи є у неї друзі або вороги тощо. У малюнках підлітків нас особливо цікавило функціональне призначення окремих частин тіла (рогів, копит, хвостів, зубів). В аналізі малюнків ми враховували загальне враження від тварин , наявність або відсутність показників агресії, характер ліній, наявність на малюнку інших тварин або людей.
       Аналіз  малюнків дав такі результати: прямі  символи агресії, про які йшлося раніше, були виявлені у 72% досліджуваних. Звертає на себе увагу відмінність у назвах тварин. У підлітків із високим рівнем агресивності тварини мають явно виражений агресивний характер, їхні образи та назви дуже часто запозичені з фантастичних фільмів і фільмів жахів.
       40% опитуваних виявили агресію захисного характеру. Підлітки з помірним рівнем агресивності малюють тварин, схожих на птахів, риб кошенят, мишей, і дають їм відповідні назви: «мурзик » , «чотирьох рудий», «коко», «носоріг», «котрова» тощо.
       Вербальна несвідома агресія виявлена у 46% досліджуваних. Додаток 3. Суттєві відмінності між опитуваними виявлені під час аналізу історій, які вони склали. У підлітків з високим рівнем агресивності «неіснуючої тварини», як правило, самотні, не мають друзів. У підлітків із низьким рівнем агресивності такі тварини трапляються рідко. 

3.Кримінальна  відповідальність  неповнолітніх.
    Неповнолітні, згідно з карним законом, отримують  особливий правовий статус. По-перше, кримінальній відповідальності підлягають неповнолітні, яким на час здійснення злочину виповнилося шістнадцять років. По-друге, у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років підлягають кримінальній відповідальності не всі особи, що здійснили злочин, а лише ті, які здійснили найнебезпечніші злочини. Законодавець при цьому виходить з міркування, що неповнолітній вік накладає відбиток на особистість правопорушника. Тому до молодих правопорушників не застосовується кримінальна відповідальність за поширені, але не особливо небезпечні злочини. Особи у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років підлягають відповідальності лише за здійснення наступних злочинів:
    Проти життя і здоров’я особистості – умисне вбивство, тяжке тілесне пошкодження, умисне середньої тяжкості тілесне пошкодження.
    Проти статевої свободи і статевої недоторканості особистості – зґвалтування, насильницьке задоволення статевої пристрасті  в перекручених формах.
    Проти засад національної безпеки, зокрема посягання на життя державного або громадського діяча.
    Диверсію
    Проти свободи , честі і достоїнства особистості (захоплення заложників, тощо).
    Проти власності – крадіжку, грабіж, розбій, здирство, умисне знищення або пошкодження майна.
    Проти громадської безпеки – бандитизм, терористичний акт. І т.д.
    Вказані злочини згідно кримінально –  правової класифікації відносяться  до категорії середньої тяжкості, тяжких або особливо тяжких санкції за їх здійснення є досить диференційованими, зокрема серед злочинів, що відносяться до середньої тяжкості, санкції складають від 2 до 5 років, серед тяжких злочинів вони є досить великими і коливаються в межах від 5 до 10 років, особливо тяжких злочинів – від 10 років позбавлення волі.
    Здійснення  злочину в неповнолітньому віці є обставиною, яка пом’якшує покарання. Ця норма кримінального права  свідчить про намір законодавця  пом’якшити відповідальність неповнолітніх в порівнянні з дорослими правопорушниками. До неповнолітніх, які здійснили злочин, нарівні із загальними основами кримінальної відповідальності передбачені певні особливості кримінальної відповідальності і покарання. Всі ці особливості вміщені в окремому розділі КК України і торкаються :
      звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності.
      видів і призначення покарання.
      звільнення від покарання і його відбування
      погашення і зняття судимості.
    Встановлюючи  ці особливості, законодавець враховував недостатній життєвий досвід неповнолітніх, їх спонтанні реагування на складності життя, нестійкість особистих психічних процесів і протиріччя соціалізації молодої людини.
    В ККУ передбачено два види звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності:
    звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням заходів примусу виховного характеру.
    звільнення від кримінальної відповідальності в зв’язку із закінченням термінів давності.
    Таким чином, неповнолітні при цьому звільняються від засудження, від певних обмежень, встановлених карним законом. Ці заходи є заходами виховання, переконання і направлені на забезпечення правово-слухняного формування особистості, виключення антисоціального оточення, попередження здійснення правопорушень.  Умовами застосування таких заходів є : по-перше, здійснення злочину уперше; по-друге, злочин може відноситися до категорії злочинів невеликої тяжкості.
    До  заходів примусу виховного характеру  відносяться:
    застереження;
    обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;
    передача неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, які їх замінюють, або під нагляд педагогічного чи трудового колективу з його згоди, а також окремих громадян на їх прохання;
    накладення на неповнолітнього, який досяг 15-літнього віку, і який має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування майнових збитків;
    направлення неповнолітнього в спеціальну учбово-виховну установу для дітей і підлітків до його виправлення, але на термін, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах визначаються законом.
    У відповідності до законодавства, в  залежності від конкретних обставин скоєння злочину і особистості  неповнолітнього, суд може застосувати  до нього одночасно декілька заходів  примусу виховного характеру. Нарівні з цими заходами кримінальний закон надає право суду, якщо він вважає це необхідним, призначити неповнолітньому вихователя.
    У разі ухиляння неповнолітнього, який здійснив злочин, від застосування до нього  заходів примусу виховного характеру, ці заходи відміняються судом і він притягується до кримінальної відповідальності.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.