На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Антимонопольна полтика

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 07.05.2012. Сдан: 2011. Страниц: 9. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


План.
Вступ.
Розділ I. Теоретичні засади антимонопольної політики.
      Умови й особливості виникнення монополій, її сутністі.
      Монополії, їх форми й види.
      Монопольна влада та її наслідки.
      Суть та значення антимонопольної політики.
Розділ  II. Світовий досвід антимонопольного регулювання.
        Необхідність існування антимонопольного законодавства. Природна монополія, її регулювання.
    2.2.          Антимонопольне регулювання США.
    2.3.          Антимонопольне регулювання в європейських країнах.
    2.4.          Антимонопольне регулювання в Японії.
    2.5.          Антимонопольна політика країн Західної Європи та Китаю.
Розділ III. Характеристика антимонопольної політики в Україні.
      Шляхи формування антимонопольної політики в Україні, антимонопольне законодавство.
      Антимонопольна політика в умовах ринкової економіки.
      Антимонопольний комітет України.
      Сучасний стан монополій в Україні, відповідальність за порушення антимонопольного законодавства.
      Застосування іноземного досвіду в боротьбі з монополіям.
Висновки.
Список  використаної літератури.
Додатки.
 
 

Вступ.
     Сучасне життя не можливо уявити без ринкових відносин, а  відповідно  і  без ринків.
     Існує багато ринків: ринок товарів  і  послуг,  ринок  праці,  ринок капіталу тощо. Але умовно всі ці ринки можна поділити на два види:
    ринки  досконалої  конкуренції;
    ринки недосконалої конкуренції.
   Моя курсова робота присвячується антимонопольній  політиці держави, її необхідність, сутність та значення.
   Проблема  монополій  є  досить  актуальною.  Таким   явищем   як   монополія цікавились  ще  в  стародавній  Греції  і  потім  протягом  всього  розвитку людства. Але найбільш гостро це питання  стало  наприкінці  19  ст.  але  не дивлячись на таку довгу історію проблеми монополії й досі досліджуються.  Це пов’язано з тим що  вони  вкрай  неоднозначно  впливають  на  суспільний розвиток ? їх існування має як негативні так і позитивні наслідки.
     Але не дивлячись на це сьогодні не має  жодної  розвинутої країни, яка  б  не мала антимонопольного законодавства, бо конкуренція є одним з  найголовніших чинників існування добре функціонуючого ринку.
     Завдання  моєї  курсової   ?   простежити   причини   виникнення   та  розвитку монополій, розглянути різні варіанти антимонопольної політики держави. Визначити  негативні  і  позитивні наслідки  існування  монополії   для   суспільства,   та   шляхи   обмеження монопольної влади. З’ясувати специфіку монополій нашої країни, визначити основні напрямки роботи антимонопольного законодавства, антимонопольного комітету України та способи запровадження досвіду антимонопольної політики країн світу безпосередньо на теренах нашої держави.
 

     
Розділ I. Теоретичні засади антимонопольної політики.
      1. Умови й особливості  виникнення монополій,  її сутність.
         Наприкінці XIX сторіччя ринок чи не вперше за свою багатовікову історію розвитку зіткнувся зі складними проблемами. Виникнула реальна загроза для функціонування конкуренції. На шляху конкуренції виникнули істотні перешкоди у виді монополістичних утворень в економіці.
         Історія монополії досягає глибокої старожитності. Монополістичні тенденції в різних формах і в неоднаковому ступені виявляються на всіх етапах розвитки ринкових процесів і постійно супроводжують їх. Але їхня новітня історія починається в останній третині XIX сторіччя, особливо під час економічної кризи 1873 р.
        Що являють собою монополістичні утворення? Якщо звернути увагу на промислове виробництво, то це окремі значні підприємства, об'єднання підприємств, господарські товариства, що роблять значну кількість продукції визначеного виду, завдяки чому займають домінуюче положення на ринку, одержують можливості впливати на процес ціноутворення, домагаючись вигідних цін, одержують більш високі (монопольні) прибули.
        Отже, сутністю монопольного утворення є заняття монопольного положення. Останнє визначається як домінуюче положення підприємця, що дає йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку визначеного товару.
       Монополією в економічній теорії  називають такий тип будови  ринку, в якому існує один  і тільки один продавець певного  товару. Будучи єдиним постачальником, підприємство монополіст стикається із сукупним попитом всіх потенційних покупців товару в межах даного ринку, і в цьому значенні воно тотожне галузі [6, С.74].
     Монопольне  положення є бажаним для кожного підприємця або підприємства. Воно дозволяє їм уникнути цілий ряд проблем і ризиків, пов'язаних із конкуренцією, зайняти привілейовану позицію на ринку, концентруючи у своїх руках визначену господарську владу, вони мають можливість із позицій сили впливати на інших учасників ринку, нав'язувати їм свої умови. Можна вважати, що вони нав'язують свої контрагентам, а іноді і товариству свої особисті інтереси.
     До  завоювання підприємцями монопольного становища на ринку ведуть два  основні шляхи. Перший з них полягає  в концентрації виробництва, тобто  зосередженні засобів виробництва, працівників та обсягів виробництва на великих підприємствах, другий ? через централізацію виробництва і капіталу, тобто через добровільне об’єднання компаній, або поглинання фірмами-переможцями банкрутів.
     Умови й особливості виникнення монополій безпосередньо пов’язані з рядом умов, за яких монополія існує:
     –– відсутність досконалих замінників. Підприємство-монополіст може випускати однорідну продукцію, але в будь-якому випадку ця продукція не повинна мати досконалих замінників;
    –– відсутність вільного входу на ринок (в галузь). Монополія може існувати лише тому, що вхід на ринок є для інших підприємств невигідним чи неможливим. Якщо іншим фірмам вдалось увійти в галузь, монополія, відповідно, зникне. Тому наявність вхідних бар’єрів є обов’язковою умовою виникнення та існування монополій.
          Поширеним шляхом досягнення монопольного становища є також змова між кількома великими фірмами.
      Монополії , їх форми й види.
    Крайньою  полюсною структурою ринку є монополія, тобто ринок з єдиним продавцем і що виключає можливості входження в нього інших. Наприклад на початку 80-х р.р. компанія "Де Бірс" контролювала фактично всі джерела поставок алмазів у некомуністичному світі. У якості інших прикладів можна привести монополію "Полароїд" на моментальну фотографію, власників значної частини каналів місцевого кабельного телебачення. У більшості великих міст послуги місцевого телефонного зв’язку і постачання електроенергією також забезпечується монополіями, проте ціни, що встановлюються ними регулюються державними організаціями. 
     Монополії бувають різні. Економічні, політичні  і технологічні. Глобальні і локальні. Державні і приватні. Абсолютні і  відносні. Природні і штучні. Внутрішні  та зовнішні. Національні і міжнародні. Монополії влади, управління та власності. Монополія являє собою виключне право, що надається державі, підприємству, організації, фізичній особі на здійснення якої-небудь діяльності. Сучасна економічна теорія розглядає також кілька видів монополістичних етапів: чиста монополія, олігополія, монопсонія, олігопсонія.
     Монополія у чистому вигляді ? явище рідке, але на багатьох ринках конкурують лише декілька фірм. Взаємодія фірм на таких ринках може бути складною і нерідко зв'язана з різноманітними аспектами конкурентної стратегії. Однак фірми можуть впливати на ціну і одержувати прибуток за рахунок встановлення граничних витрат. У таких фірм є монопольна влада. Ми розглянемо фактори, що визначають монопольну владу, критерію її виміру і її вплив на ціноутворення в державі.
     Усі види монополій можна звести до трьох основних: природна, адміністративна й економічна.
     Природна  монополія виникає внаслідок  об'єктивних причин. Вона відбиває ситуацію, коли попит на даний товар у  кращому ступені задовольняється  однієї або декількома фірмами. У її основі особливості технологій виробництва й обслуговування споживачів.
     Адміністративна монополія виникає внаслідок  дій державних органів. З одного боку, це надання окремим фірмам виключного права на виконання визначеного  роду діяльності. З іншого боку, це організаційні структури для державних підприємств, коли вони об'єднуються і підпорядковуються різним головкомам, міністерствам, асоціаціям.
     Економічна  монополя є найбільше поширеної. Її поява обумовлена економічними причинами, вона розвивається на основі закономірностей господарського розвитку. Мова йде про підприємців, що зуміли завоювати монопольне положення на ринку. Причини виникнення економічних монополій приведені в попередньому підрозділі.
     Розрізняють проблизно п'ять основних форм монополістичних об'єднань. Монополії монополізують усі сфери суспільного відтворення: безпосередньо виробництво, обмін, розподіл і споживання. На основі монополізації сфери обертання виникнули найпростіші форми монополістичних об'єднань — картелі і синдикати.
     Більш складні форми монополістичних об'єднань виникають тоді, коли процес монополізації поширюється і на сферу безпосереднього виробництва. На цій основі з'являється така більш висока форма монополістичних об'єднань як трест.
     Досвід  показує, що монополії, монополізуючи визначену галузь і захопивши монопольні позиції, рано або пізно втрачають динаміку розвитку й ефективності. Пояснюється це тим, що переваги значного виробництва не є абсолютними, вони приносять збільшення прибутковості тільки до визначених пір.
      Монопольна влада та її наслідки.
     Монополія являє собою виключне право, що надається державі, підприємству, організації, фізичній особі на здійснення якої-небудь діяльності. В той же час монополія — це концентрація виробництва, об’єднання технологічних, інтелектуальних та фінансових ресурсів. Отже, монополія — шкода чи благо?
       Процес монополізації економіки має як позитивні так і негативні наслідки. Позитивним є те, що у гігантських підприємств та їх об’єднань більше можливостей розвивати сучасне виробництво, фінансувати крупні науково-дослідні лабораторії, а отже, пристосовуватися до рівня розвитку продуктивних сил, до структурних зрушень в економіці. У промисловості трапляється, що якась фірма завдяки ефективній технології, своїм патентам, своїм фірмовим маркам, лозунгам здійснює значний контроль над цінами. Свої “монопольні прибутки” така фірма вміщує у дослідження та рекламу, і вона завжди виявляється здатною йти нога в ногу зі своїми суперниками та навіть випереджати їх.
     Крім  того, монополія, використовуючи фактор масового виробництва, сприяє економії на витратах факторів виробництва, забезпечує споживачів дешевими та якісними товарами. Доведено, що подвоєння обсягів виробництва зменшує витрати на одиницю продукції на 20%.
     Отже, монополії, реалізуючи переваги крупного виробництва, забезпечують економію суспільних витрат виробництва й обігу.
     Та, на жаль, позитивні риси є не єдиними  рисами монополій. Перелік їхніх  “гріхів” є значно довшим. І перший серед них — практика встановлення монопольних цін. Монополії встановлюють надто високі ціни порівняно з цінами, що утворюються на основі суспільних граничних витрат. Такі ціни створюють додаткові прибутки монополістам і водночас обкладають споживачів своєрідною “даниною” на свою користь. Це зростання цін спостерігається головним чином на внутрішньому ринку, і складається ситуація, коли на внутрішньому ринку ціни вищі, ніж на зовнішньому. Для закріплення такого становища створюється, хоч і невеликий, проте штучний дефіцит на товари чи послуги. Отже, найбільш помітним зовнішнім проявом існування монополії є зростання цін і наявність дефіциту, стимулювання інфляційних процесів.
     Монополія веде до гальмування науково-технічного прогресу. Послабивши конкуренцію, монополія  створює тенденції до стримування  запровадження технологічних новинок, уповільнення нововведень. Монопольне становище і ті вигоди, що з нього випливають, послаблюють стимули до постійного вдосконалення виробничого процесу, до зростання його ефективності.
    Доведено, що монополія зумовлює застій та загнивання господарського механізму, паралізує конкуренцію, загрожує нормальному ринку. Недаремно Поль Самуельсон, зважуючи позитивні та негативні риси і наслідки монополії, робить однозначний висновок: “це економічне та соціальне зло”.
      Суть та значення антимонопольної політики.
     Історія розвитку монополій є водночас і  історією боротьби з ними. 
Негативні результати монополізації виявилися відразу, і це особливо відчули широкі верстви населення. Намагання великих об’єднань цілком захопити ринки викликало невдоволення дрібних і середніх підприємців та широкої громадськості. Навколо монополій формується негативна громадська думка, яка вимагає державного захисту споживачів від свавілля монополістів, обмеження діяльності останніх. Саме тому були прийняті законодавчі акти, які поставили певні перешкоди монополістичному захопленню ринків.

     Антимонопольна  політика не має на меті ліквідацію чи заборону крупних монопольних  утворень, бо у суспільстві давно  склалося розуміння того, що монополія, як один із основних факторів зростання прибутку не може бути 
“приборкана”. Тому основним завданням є поставити її під державний контроль, усунути можливість зловживань монопольним становищем.

     Можна назвати такі дві основні форми  боротьби з монополіями:
      1) попередження створення монополій;
     2) перешкоджання використання монопольної  влади. Також існує заборона  на придбання акцій та інших  активів конкуруючих підприємств,  якщо це веде до монополізації  галузі та послаблює конкурентну  боротьбу.
     Поруч із заходами, спрямованими на недопущення  утворення монополій на ринках, існують також такі, які покликані боротися з уже існуючими фірмами, що можуть вважатися монополістами. Проти них застосовується високе оподаткування монопольних прибутків, контроль за цінами на продукти виробництва монопольних утворень, переведення монополій у державну власність, адміністративне покарання за порушення антимонопольного законодавства, здійснення демонополізації, розукрупнення монополій.
     Останній  захід ? є крайнім випадком покарання порушників. Для того, щоб держава вдалася до розпущення підприємств, тим потрібно вже занадто відкрито і нахабно діяти всупереч антимонопольній політиці.
     Отже, антимонопольна політика ? сукупність заходів держави щодо припинення зловживання монопольним становищем з однієї сторони та з іншої сторони створення нових монополій та монополістичних об’єднань. Основними обов’язками держави у її діяльності щодо проведення антимонопольної політики є створення антимонопольного законодавства, яке б регулювало діяльність вже існуючих монополій, а також прийняття законів, які б не допускали анти конкурентних дій, а також передбачали відповідальність за недобросовісну конкуренцію.
 

     
Розділ  II. Світовий досвід антимонопольного регулювання.
    2.1. Необхідність існування  антимонопольного  законодавства. Природна монополія, її регулювання.
     Накопичений  досвід  і  наукові узагальнення  допомагає зрозуміти усе “плюси” і “мінуси”  монополій,  виробити  стосовно  них визначену політику,  що  одержала   назву   монопольної. Першим її результатом в  Україні  виявилося  антимонопольне законодавство.  Воно закладено антимонопольними законами: Законом  України “Про  обмеження монополізму і недопущенні несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності” і Законом України ”Про антимонопольний комітет”.
       Антимонопольна політика й антимонопольне  законодавство  не  мають   на меті  заборону  або  ліквідацію  монопольних  утворень.  Реальне  завдання  антимонопольної  політики полягає  в  тому,  щоб  поставити  діяльність  монополії  на  державний контроль, виключити можливість зловживання монопольним  положенням.   Головна ціль цього втручання полягає в захисті і  зберіганні  вільної конкуренції, якої  загрожують  монопольні  тенденції.  Конкретно  можна сформулювати такі  цілі:  обмеження  монополій,  підтримка  і  сприяння малому бізнесу, захист прав споживача.
     Головною  причиною виникнення та існування природної монополії є економічна ефективність концентрації певних видів господарської діяльності, зрозуміло, що така концентрація має відбуватися не шляхом конкуренції, а за допомогою законодавчого надання виняткових прав. Конкуренція у цьому випадку була б руйнівним і економічно збитковим явищем, уникнення якого можливе шляхом законодавчого запровадження монополії у відповідних сферах господарської діяльності. Таким чином, з одного боку, причина існування природної монополії є законодавство, оскільки держава унеможливлює конкуренцію у певних сферах господарської діяльності. Однак, з іншого боку, законодавче надання виняткових прав та віднесення господарської діяльності до природної монополії стосується лише тих її видів, в яких спостерігається висока економічна ефективність концентрації виробництва. Оскільки досить велика економічна ефективність концентрації виробництва спостерігається у доволі значної частини виробництв, а необхідність надання виняткових прав, які носять назву природної монополії, декларується лише для випадків небажаності конкуренції з погляду суспільства, то причина природної монополії носить все-таки законодавчий характер.
     Важливою  характеристикою природних монополій  є те, що вони можуть мати тимчасовий характер, оскільки певні зміни можуть призвести до зникнення об'єктивних умов для її існування. Тимчасовий характер природної монополії формується під впливом технічного прогресу, розвитку економічної науки, а також змін ситуації на ринку щодо цін ресурсів та попиту на продукцію природного монополіста.
     В Україні підпадають під регулювання такі види діяльності суб'єктів природних монополій: (див. додаток №1).
     Є в економіці й такі галузі, де конкуренція неможлива і тому монополізм виникає природно. Наприклад, у сфері зв’язку або в житлово-комунальному господарстві. Дати людям вибір, провівши в квартиру кілька кранів з водою або телефонних ліній, тут практично неможливо. Так виникає природна монополія. У будь-якого монополіста ? природний він чи ні ? завжди є спокуса монопольних зловживань. Щоб не допустити їх, закон встановлює монополістам певні правила поведінки. А стежить за дотриманням цих правил Антимонопольний комітет. Закон забороняє монополістам вчиняти будь-які дії, якими усувається чи обмежується конкуренція. Протидіяти розвитку конкуренції закон забороняє і органам влади. Зрозуміло, не всім підприємцям подобається, коли у них є конкуренти. Але насправді свідомі люди розуміють, що для загального блага краще, щоб замість монополії повсюди виникала конкуренція. Від цього виграє і держава, і її громадяни, і економіка. 
            2.2.          Антимонопольне регулювання США.

     Загалом, США мають досить великий досвід у обмеженні монопольної діяльності мають. Головний результат антимонопольного регулювання у цій країні полягає в тому, що американській державі в гострій боротьбі вдалося „приборкати” свої монополії. Найагресивніші з них було ліквідовано, інші розкуркулено. Починаючи з 1954 року нові монополії виникають не в результаті злиття, а переважно за рахунок внутрішнього зростання. У результаті підтримується нормальна конкуренція.
     У США першим законодавчим актом, спрямованим  проти монополізації економіки, був “Антитрестовський акт Шермана” (1890 р.) за ним оголошувалося незаконним створення монополій або вступ в змову для обмеження конкуренції. Цей закон з доповненнями 1914, 1936, 1950 рр. Діє і дотепер. Саме він, вважається, заклав основи світової антимонопольної політики. Цим самим законом забороняються трести і картелі. Щоб обійти його монополії створювались як холдингові компанії, здійснювали повне злиття корпорацій, за якої ліквідовувалась правова і виробнича самостійність компаній, що поглинались, а картельні угоди замінювались негласними угодами, або так званим лідерством у цінах. Порушення “Акту Шермана каралося, як кримінальний злочин. Індивідуальні порушники карались штрафом до 250 тис. дол. і тюремним ув’язненням до 3-х років за кожне порушення. Корпорації могли бути оштрафовані на 1 млн. дол. За кожне порушення.
     Пізніше був прийнятий “Закон Клейтона” (1914), який заборонив угоди про  обмеження кола контрагентів, купівлю  або “поглинання” фірм, що можуть призвести  до монопольного становища. Потім був  “Акт про Федеральну торгівельну  комісію” (1914), що був прийнятий, щоб привести в дію попередні антитрестовські закони і наглядати за їх виконанням. Протягом 20-х років антитрестівська діяльність дещо послабилася, проте з початком депресії 30-х суспільство перестало хвилювати питання підвищення цін. Від підприємців, особливо дрібних, почали надходити до законодавчих органів вимоги стримувати ціни від падіння, а не підвищення. Проте пізніше процес державного регулювання монополій продовжився і прийнятий “Закон Селлера-Кефовера” (1950) доповнив попередні положення про недопущення злиття фірм шляхом придбання активів. Особливістю антимонопольного законодавства США є те, що закони прийняті близько століття тому, залишаються основою даного законодавства й дотепер.
    2.3.          Антимонопольне регулювання  в європейських країнах.
    У європейських країнах а також у Японії антимонопольний процес відбувався пізніше, ніж в США. Це пояснюється тим, що протягом багатьох років у цих державах не існувало певної думки про законність монополістичних об’єднань. Так перші закони проти монополій в Європі були прийняті лише в 30-х роках XX ст. (Бельгія і Голландія – 1935 р., Данія – 1937 р., Великобританія – 1948 р., ФРН – 1957 р., Франція – 1963 р.). А у країнах Східної Європи такі законодавчі акти взагалі з’явились наприкінці 80-х років. З практичної точки зору цікавим є й досвід розробки за останні 10 років антимонопольного законодавства у низці країн Східної Європи до переходу їх до змішаної економіки. Вони великою мірою врахували досвід США і Японії.
     Державний контроль за дотриманням законодавства про конкуренцію та монополізм в європейських країнах організований за двома схемами. В одних країнах передбачаються обов’язки суб’єктів господарської діяльності повідомляти відповідні державні органи про всі угоди, що містять обмеження конкуренції (нотифікації), а в окремих випадках і реєструвати їх у спеціальних реєстрах, щоб споживачі та конкуренти за необхідності мали змогу з ними ознайомитися. Це Німеччина, Голландія, Австрія, Англія, Швеція та деякі інші. В інших країнах (Франція, Бельгія, Швейцарія) законодавство передбачає обов’язкове сповіщення про угоди, що містять  обмежувальну практику, лишень у випадках, коли справа заторкує зацікавлену сторону або безпосередньо державний орган, який здійснює контроль за дотриманням законодавства про конкуренцію та монополізм.
     У всіх європейський країнах діють  спеціальні державні органи, до завдань  яких входить забезпечення контролю за дотриманням законодавства у  галузі конкуренції та монополізму. Наприклад, в Англії –  це Відомство  генерального директора з питань сумлінної торгівлі, у Франції – Міністерство у справах споживачів та Рада з конкуренції, в Австрії – Федеральна економічна палата.
           2.4.          Антимонопольне регулювання в Японії.
     Засадовим стосовно японського антимонопольного права є Закон Японії “Про заборону приватної монополії та забезпечення чесних угод”, підготовлений за участю американських експертів відповідно до правових ідей, виражених у Законі Шермана, Законі Клейтона, та Законі про Федеральну торговельну комісію США.
     Цей закон визначає діяльність держави  щодо запобігання монополізму та розвитку конкуренції. Мета його заборонити приватну монополію, нечесне укладання  угод та несправедливі засоби угод, запобігти надмірній конкуренції  економічної могутності, виключити нечесне обмеження виробництва, техніки, реалізації, цін та інших засобів, стримування підприємницької діяльності й тим самим спонукати до справедливої та вільної конкуренції, стимулювати прояви підприємницької ініціативи, розвивати підприємницьку діяльність. При цьому під приватною монополією розуміється ситуація, коли підприємець самостійно або за домовленістю з іншими підприємцями обмежує реальну конкуренцію у сфері встановлених торговельних відносин усупереч громадським інтересам за допомогою контролю або усунення яким-небудь засобом інших підприємців.
     Держава на підставі розглядуваного закону контролює  міру монополізму та здійснювані  угоди на предмет їх чесності у  таких питаннях господарського життя  Японії, як міжнародні угоди та договори; створення підприємницьких об’єднань; володіння акціями; сумісництво службових осіб, об’єднання та злиття компаній; успадкування підприємницьких справ; угоди про підвищення цін; відшкодування збитків, заподіяних приватною монополією або нечесною угодою.
           2.5.       Антимонопольна політика країн Західної Європи та Китаю.
     Антимонопольне  законодавство країн Західної Європи є ліберальнішим ніж у США. Воно не поширюється на націоналізовані  підприємства, сільське господарство, рибальство, лісове господарство, видобуток вугілля, зв'язок, страхування тощо. Конкуренція та антимонопольна практика регулюються сьогодні і на міждержавному рівні. Так ст. 85 і 86 Римського договору, що вважається початком ЄС, теж містять заборону монополістичних угод та створення монополій.
     Щодо  Великобританії, то її конкурентне  законодавство складається з  чотирьох законів, так званих “Актів парламенту”. Це:
     “Акт  про добросовісне підприємництво” 1973 р. Акт стосується злиття й монополізації.
     “Акт  щодо обмежувальних підприємницьких  практик” 1976 р. Поширюється на угоди між особами чи компаніями, що можуть обмежити свободу самостійних дій підприємців.
     “Акт  про перепродажні ціни” 1976 р. Спрямований  проти спроб нав'язування мінімальних  цін, за якими товари можуть перепродаватися.
     “Акт  про конкуренцію” 1980 р. Стосується анти конкурентної практики. Конкурентна політика Великобританії також керується конкурентними правилами Європейського Союзу, що містяться у ст. 85 і 86 “Римського договору”, згідно з яким у 1957 р. було створено “Спільний ринок”. Але слід зауважити, що ці правила застосовуються лише тоді, коли наслідки відповідних угод чи практики впливають на міждержавну торгівлю в рамках ЄС.
     У Британському законодавстві монополією вважається така ситуація, коли компанія чи їх група здійснює на ринку 25% поставок чи закупок. Причому за цим законодавством, монополія не обов'язково щось негативне. Воно виходить з того , що таке монопольне становище потенційно створює можливість для дій, які суперечать інтересам суспільства.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.