На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Трудов ресурси

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 08.05.2012. Сдан: 2011. Страниц: 11. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
      ВСТУП
    Метою  дослідження  є  всебічний  аналіз  та  оцінка  стану  й  перспективи  формування  і  використання трудових   ресурсів   в   умовах   нестабільної   економіки   України.
    Матеріалом дослідження є наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених  з проблем формування та  використання трудових ресурсів, регіональних особливостей зайнятості, статистичні джерела, звітні дані та законодавчі акти.
    У  літературних  джерелах  ще  не  сформований  єдиний  концептуальний підхід  до  проблеми  створення результативного        механізму,     оптимізації     зайнятості     і  використання        трудових     ресурсів,    адекватного сучасним  ринковим  перетворенням.  З  позицій  опрацювання  поширених  наукових підходів  проблема ефективного  використання  трудових  ресурсів  набуває  ознак  актуальності  і  наступності  для  будь-якого стану розвитку економіки. Існуючі наукові розробки з питань зайнятості й використання трудових ресурсів у багатьох аспектах застаріли і потребують невідкладного уточнення, оскільки в країні змінились форми власності і господарювання, створена багатоукладна економіка. В сучасних публікаціях трудові ресурси, як правило,  розглядаються  не системно   і  здебільшого  повністю  не  розкривається  їх  найбільш  суттєвий, глибинний  зміст.  Місце  трудових  ресурсів  у  ринковій  економіці  залишається,  по  суті,  концептуально  не  визначеним. 
     Виходячи  із  зазначеного  вище,  я  дійшла  висновку,  що  в сучасних  соціально-економічних  умовах проблематика трудових ресурсів і їх ефективне використання в Україні та її регіонах вимагає термінового 
вирішення. Особливого загострення ця проблема набуває  в умовах економічної кризи, яка розпочалася в світі та нашій країні, що дає вагомі підстави вважати дослідження в цьому напрямі особливо актуальними і 
своєчасними. 
Природу  трудових  ресурсів  та  їх  використання  в  системі  соціально-трудових  відносин  вивчали  знані українські  вчені  О.А.  Богуцький,  Д.П.  Богиня,  В.С.  Дієсперов,  Г.І.  Купалова,  В.К.  Терещенко,  О.В. Шкільов, В.В. Юрчишин, К.І. Якуба, інші дослідники. Еволюція економічної думки з  питань формування та використання трудових ресурсів відображена в роботах  відомих російських вчених: Л.І. Абалкіна, М.О. Волгіна, А.Г. Гончарова,  Р.П. Колосової, Г.Е. Слезінгера, С.Г.  Струмиліна,  Р.А.  Яковлєва  та  ін.  Дослідження  з  проблем  соціально-трудових  відносин  викладено  в  працях      таких      зарубіжних       вчених,      як     С.    Брю,      М.     Вебер,     Д.    Гілберт,      Дж.     Грейсон, Д. Кейнс, А. Маршал, А. Маслоу, П. Самуельсон, Ф. Тейлор та інші, але на сьогодні питання зайнятості та використання трудових ресурсів потребує подальшого дослідження. 
    Трудові ресурси Л.В. Калина визначає як економічну категорію, яка „ відображає частину населення країни  або  її  адміністративно-територіальної  одиниці,  що  має  здатність  до  суспільно-корисної  праці  в народному господарстві; це є потенціал живої сили, яку має в своєму розпорядженні суспільство на певний момент   часу ”   і   як   планово-розрахункову   категорію,   під   якою   розуміються   „ особи   обох   статей   у  працездатному  віці,  які  потенційно  могли  б  брати  участь  у  виробництві  товарів  та  послуг ”. 
    Отже, у різний період часу трудові  ресурси трактували по-різному,  але незважаючи на час головним  усе ж залишається питання  про стан трудових ресурсів, їх  проблеми та перспективи їх  ефективного використання. 

 


Розділ 1.
ТРУДОВІ РЕСУРСИ, ЯК ФАКТОР ВИРОБНИЦТВА. 

    Трудові ресурси: стан, структура  та особливості формування в сучасних умовах
 
    Головною  проблемою трудових ресурсів  є їх нестача, що називається  у наш час не інакше як, безробіття.  А найбільш головним є те, що  багато людей які мають вищу  освіту не мають роботи. Для  забезпечення таких людей роботою  існують спеціальні заклади, так  звані Центри зайнятості. Ці центри  є дуже хорошим вирішенням  проблеми безробіття.
    За  даними ООН сьогодні в світі  кожний третій працездатний не  має роботи взагалі або має  випадковий чи сезонний заробіток  ( 750 млн. чол. ). Тому безробіття  є центральною соціальною проблемою  сучасного суспільства.
    Сутність  безробіття полягає в тому, що  це не випадкове, а закономірне  явище, породжене процесом нагромадження  капіталу в умовах ринкової  економіки, основаної на приватній  власності на засоби виробництва.  Ринкова економіка за таких  умов неминуче породжує безробіття, одночасно останнє є неодмінною  умовою її нормального функціонування.
    Англійський  економіст Т.Мальтус у своїй  праці “ Досвід про закон  народонаселення ” доводить, що  людство на планеті розмножується  в геометричній, а виробництво  засобів існування зростає в  арифметичній прогресії. Тому, з  часом, певна частина людей  залишається без засобів існування,  тобто стає абсолютно надлишковою,  що передбачає необхідність регулювання  їх кількості.
    Насправді  ж “ надлишок ” працездатного  населення є відносним, тобто,  воно є надлишком лише по  відношенню до потреб самозростання  капіталу. Там, де суспільне виробництво  підпорядковане не потребам капіталу, а працює на благо людей,  там не існує “ надлишку  ” робочої сили і зникає  таке соціальне явище.
    Безробітними, згідно з Законом України ”  Про зайнятість населення ”,  вважаються працездатні громадяни,  які з незалежних від них  причин не мають заробітку через відсутність відповідної роботи, зареєстровані в державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу та здатні приступити до праці.
    До трудових ресурсів належить частина населення, що досягла працездатного віку, який у кожній країні визначається законодавче (в США, Росії, Україні -16-60 років, Канаді - 15-66, в Мексиці і Португалії - 12-65). У міжнародній статистиці працездатним вважається населення віком від 15 до 65 років.
    У  багатьох країнах, особливо тих,  що розвиваються, пенсійний вік  взагалі не визначено, оскільки  немає пенсійного забезпечення. [дод. 1]
    Частина  трудових ресурсів, що безпосередньо  залучена в суспільне виробництво,  на даний час становить економічно  активне населення. На нього  припадає в світі майже 3/4 трудових  ресурсів. Відмінність між економічно  активним населенням і зайнятим  у виробництві визначається як  рівень безробіття. Цей показник  змінюється в часі і не однаковий у різних країнах. Він залежить від рівня розвитку країни, характеризує стан економіки та певною мірою рівень життя населення.
    Структура зайнятості віддзеркалює структуру господарства країни, рівень розвитку окремих галузей, функціональну структуру поселень. У розвинутих країнах зайнятість у промисловості становить 25-40 %, а кількість зайнятих у сільському господарстві постійно зменшується. Водночас до 35-50 % зростає кількість зайнятих у невиробничій сфері, що представлена не тільки такими традиційними видами діяльності, як освіта, охорона здоров'я та відпочинок, а й торговельно-фінансовою діяльністю. В країнах, що розвиваються, близько половини населення зайнято в аграрному секторі економіки. Частка зайнятих в промисловості тут не перевищує 15 %. Значний відсоток становлять зайняті у невиробничій сфері, переважно в сфері послуг. У постсоціалістичних країнах основна частина населення зайнята в матеріальному виробництві (майже 40 % - у промисловості й 20 % - в сільському господарстві). На невиробничу сферу припадає близько 30 %, причому 2/3 зайняті в освіті, охороні здоров'я, культурі. [дод. 2]
    Таким  чином, простежується закономірний зв'язок між структурою зайнятості, структурою виробництва та типом країни.
Постіндустріальним  та індустріальним країнам притаманний  значний розвиток галузей невиробничої сфери на базі високо розвинутої промисловості, особливо її обробної ланки. Чим нижчий рівень промислового розвитку, тим менша частка населення зайнята у невиробничій сфері. Цей загальний баланс галузевої структури зайнятості може мати варіації, пов'язані з національними традиціями або політичними умовами на певний час. У цьому можна впевнитись навіть порівнюючи США та Японію, Індію та Китай за даними додатку 2. Але загалом за динамікою галузевої структури зайнятості можна простежити зміни в галузевій структурі виробництва та перебіг в напрямі розвитку господарства окремої країни.
    Трудові ресурси — це частина населення України, яка має необхідний фізичний розвиток, здоров’я, освіту, професійні знання та кваліфікацію для заняття суспільно корисною працею. Трудові ресурси вважаються головною продуктивною силою суспільства. Чисельний склад трудових ресурсів залежить від природного приросту, статево - вікової структури, а також міграції населення.
    Чисельність трудових ресурсів — показник динамічний, він постійно змінюється залежно від багатьох факторів: демографічних, соціальних та економічних.
    Усі  зайняті трудові ресурси розподіляються  за різними видами зайнятості: зайняті в суспільному виробництві  (зайняті на державних та кооперативних  підприємствах та в організаціях); зайняті в домашньому та особистому  підсобному сільському господарстві  та зайняті індивідуальною трудовою  діяльністю; зайняті на навчанні  з відривом від виробництва;  зайняті у сфері військової  діяльності (військовослужбовці). Окрему  групу становлять безробітні. Все зайняте у народному господарстві населення розподіляється між галузями матеріального виробництва та невиробничої сфери.
    До  зайнятих у галузях матеріального  виробництва відносять усіх робітників  і службовців, які працюють у  промисловості, сільському, лісовому  та рибному господарстві, на транспорті  і зв’язку (в частині обслуговування  виробничих галузей), а також на  будівництві; зайняті в торгівлі  і громадському харчуванні, на  здачі предметів на прокат, у  посередницькій та комерційній  діяльності, у збуті і матеріально-технічному  постачанні, в інформаційно-обчислювальному  обслуговуванні, в операціях з  нерухомим майном; зайняті розвідкою  надр, в геодезичній та гідрометеорологічній  службі та інших галузях матеріального  виробництва.
    До  зайнятих у невиробничих галузях  відносять працюючих у житлово-комунальному  господарстві і невиробничих  видах побутового обслуговування, охороні здоров’я, фізичній культурі  і соціальному забезпеченні, народній  освіті, культурі та мистецтві,  науці та науковому обслуговуванні, на транспорті і зв’язку (в  частині обслуговування населення  і невиробничих галузей), фінансуванні, кредитуванні та страхуванні,  в апараті органів державного  та господарського управління, органах  управління кооперативних та  громадських організацій. 
    Підприємства  і організації матеріального  виробництва і невиробничої сфери  можуть мати різну форму власності  (державну, колективну, індивідуальну  та приватну). Структура зайнятості  наводиться в балансі трудових  ресурсів, який складається на  кожний рік у середньорічному  обчисленні.
    Формування  трудових  ресурсів  –  це  процес  їхнього  безперервного  відтворення,  поновлення  їхньої  чисельності.  Можна  зробити  висновок,  що  розвиток  ринку  праці  пов'язаний  із  населенням  працездатного віку, і динаміка чисельності  трудових ресурсів визначається динамікою чисельності цієї  категорії  населення,  що  залежить  від  ряду демографічних  факторів,  а  саме  від  рівня  смертності  й  співвідношення  між  чисельністю  молоді,  яка  досягла  працездатного  віку  й  чисельністю громадян,  що  досягають  пенсійного  віку.  Для  України  в  цілому  характерні  круті  підйоми  й  спади  чисельності  населення  працездатного  віку,  що  обумовлено  загальним  розвитком  країни.  Дана  обставина  ставить  перед економікою завдання постійного пристосування до цієї динаміки.  
    Чисельність працюючих підлітків також перебуває під впливом демографічних факторів, а також рівня добробуту родини: чим він вище, тим менше підлітків працює.  
    Щодо  чисельності  працюючих  пенсіонерів слід  відзначити,  що  чим більше  людей пенсійного  віку,  тим більше  серед них працюючих.  Ця  категорія  найбільш  швидко збільшується,  тому  що  статево - вікова 
структура населення  сильно деформована. 
    У цілому, чисельність працюючих підлітків і пенсіонерів залежить також від попиту на робочу силу і від наявності робочих місць, що відповідають особливостям застосування їхньої праці.   
    Природною  основою формування трудових ресурсів населення є  молоде  покоління (особи, що досягли  працездатного   віку)  яке,   в   основному,   наповнює   трудовий   потенціал.  Крім   населення,   джерелом  формування  трудових  ресурсів  виступають  кваліфіковані  робітничі  кадри  і спеціалісти галузі,  що  проходили  професійну  підготовку  в  ПТУ,  на  курсах,  у  середніх  спеціальних  та  вищих  навчальних 
закладах, включаючи  вихідців з міста. 
    Якість    трудових     ресурсів     характеризується такими основними       показниками:      фізичним      станом  працівників, середньою  тривалістю      їх  життя,    статево - віковою структурою, загальноосвітнім   та  професійно-кваліфікаційним  рівнями,  міграційною  та  соціальною  мобільністю  та  ін.  Кожен  з  цих  показників вимірюється відповідними величинами. 
    Природною основою трудових ресурсів є народонаселення. Роль його як основи суспільного виробництва полягає в тому, що воно виступає споживачем матеріальних благ і тим самим зумовлює розвиток насамперед галузей, які орієнтуються у своєму розміщенні на споживача. Однак найважливішою характерною рисою народонаселення є те, що воно є природною основою формування трудових ресурсів, найголовнішого елемента продуктивних сил, які відіграють вирішальну роль як фактор розміщення трудомістких галузей господарства.
    Чисельність населення, його динаміка і віково-статева структура є найважливішими показниками демографічної характеристики народонаселення. Не менш важливим є показник природного приросту населення.
    За останні 80 років населення України збільшилось в 1,5 раза. Водночас були величезні людські втрати в результаті війн, політичних репресій, голодомору 30-х років. Як результат механічних втрат населення є його сучасна деформована вікова структура. Зростання загальної чисельності населення зумовлює потребу значних капітальних вкладень з метою забезпечення її несення матеріального і культурного рівня життя народу України.
    Зниження природного приросту спричиняє деформацію вікової структури населення, зумовлює зниження природного приросту трудових ресурсів. "Старіння" населення призводить до збільшення економічного навантаження на працездатних, труднощів у формуванні трудових ресурсів, забезпеченні народного господарства робочою силою.
    Проблеми віково-статевої структури населення мають значні регіональні відмінності. Наприклад, ці проблеми в Закарпатській і Донецькій областях діаметрально протилежні. Певні особливості є у сільській і міській місцевостях, зокрема, в більшості сільських адміністративних районів України природного приросту населення практично немає, а в багатьох спостерігається процес депопуляції. Це означає, що в таких районах коефіцієнт народжуваності менший від коефіцієнта смертності. В селах різко погіршуються вікова й статева структури населення, що, безперечно, негативно впливає на розвиток продуктивних сил.
    Дані про віково-статеву структуру населення необхідні для вивчення процесів відтворення трудових ресурсів, визначення їх кількісної та якісної структури. Слід зазначити, що поняття "трудові ресурси" поки що неоднозначне. Вперше його запропонував академік С. Г. Струмилін. Не викликає заперечень, що трудові ресурси складаються в основному з працездатного населення в працездатному віці. Нині нижня межа працездатного віку вста­новлена 16 років, а верхня — 55 років для жінок і 60 років для чоловіків. До трудових ресурсів належать пенсіонери, зайняті в суспільному виробництві, а також підлітки віком 14-15 років, які з тих чи інших причин працюють у сфері матеріального виробництва або невиробничій сфері. З числа трудових ресурсів потрібно вилучити інвалідів праці чи дитинства працездатного віку, які не зайняті в господарстві, а також незайнятих пенсіонерів працездатного віку. Варто зазначити, що в країнах ринкової економіки термін "трудові ресурси" не вживається, а використовується поняття "економічно активне населення". 

    Необхідність  ефективного використання трудових ресурсів в  ринковій економіці
 
    Використання трудових ресурсів припускає їх розподіли й ефективність застосування їх праці. Розподіл  відбувається  за  видами  зайнятості  -  на  зайняті  й  незайнятих,  у  свою  чергу  зайняті  розподіляються  за  галузями, за режимом праці, за територією країни, за статтю, віком, рівнем утворення й здоров'я, а також  за  видами економічної діяльності : 
- наймані робітники; 
- роботодавці; 
- особи, що  працюють за свій рахунок; 
- члени виробничих  кооперативів; 
- працівники, не  класифіковані за статусом. 
    Динаміка показників чисельності і складу населення впливає на ефективність суспільного виробництва  через показники економічної активності, тобто ступінь участі його працездатної частини в суспільному 
виробництві.  Межі  економічної  активності  визначаються  статево - віковою  структурою  населення,  що  впливає  на  чисельність  населення  в  працездатному  віці,  станом  здоров’я  і  добробутом  людей,  за  його 
можливостями  і умовами зайнятості. Будь-які  зміни в статево - віковій структурі працездатного населення  внаслідок  зміни  тенденцій демографічного  розвитку  не  можуть  не  позначатися  на  темпах  зростання 
суспільного виробництва (особливо при переважанні екстенсивного  типу економічного зростання) . 
    Динаміка  структури  населення  в  послідовності  вікових  інтервалів  за  їх  питомою  вагою  в  чисельності  економічно      активного     населення,     однозначно     відбиваючись       на   послідовності     вікових    інтервалів 
чисельності  зайнятих  і  їх  виробничій  активності,  впливає  на  співвідношення  двох  типів  економічного  розвитку  через  продуктивність  праці.  Залежно  від  зміни  у  віковій  структурі  зайнятих,  демографічний 
фактор  може  виступати  фактором  зростання  або  зниження продуктивності  суспільної  праці.  У разі  кризових  тенденцій демографічного  розвитку,  амортизатором  їх  негативного  впливу  на  найважливіші  параметри  суспільного  виробництва  може  і  повинно  стати  зростання  продуктивності  праці  на  основі  оновлення      техніки     і  технології     виробництва       і   відповідного     зростання      освітньо-професійних  характеристик працездатного населення. 
    На  жаль,  на  сьогоднішній  день  в  Україні  негативна  тенденція  природного  відтворення  не  найкращим  чином впливає на відтворення трудового потенціалу.  Негативний вплив  тенденцій природної динаміки 
населення на кількісні  параметри трудового потенціалу характерний для більшості регіонів країни. 
    Особливості сільськогосподарського виробництва зумовлюють систему показників і методику обчислення продуктивності праці. Рівень продуктивності праці в сільському господарстві визначається співвідношенням обсягу виробленої продукції і затрат живої праці. Обсяг валової продукції сільського господарства може обчислюватись як у натуральному, так і вартісному виразі. У галузях сільського господарства, де виробляється однорідна продукція (зерно, молоко, вовна тощо), обсяг валової продукції виражається в натуральних або вартісних показниках.
    Оскільки у господарствах виробляється багато видів продукції різної споживної вартості, валовий обсяг її виражається у вартісній формі і оцінюється в порівнянних цінах.
    При визначенні обсягу виробленої валової продукції сільського господарства враховуються не лише кількісні, а й якісні показники за встановленими стандартами якості певної продукції. Наприклад, виробництво молока різної жирності обчислюється в перерахунку на базисну жирність (3,6 %).
    Затрати праці в сільському господарстві виражаються в одиницях робочого часу (людино-годинах, людино-днях), а також у чисельності середньорічних працівників сільськогосподарських підприємств. При виробництві сільськогосподарської продукції затрачається праця безпосередніх виробників (механізаторів, операторів машинного доїння, скотарів тощо) та спеціалістів і керівників господарств. В умовах підвищення рівня технічної озброєності сільського господарства прямі затрати скорочуються, а затрати праці інженерно-технічних працівників (агрономів, зооінженерів, ветеринарних лікарів), які обслуговують рослинницькі і тваринницькі галузі, постійно зростають.
    Продуктивність праці в сільському господарстві характеризується системою прямих і непрямих показників (додаток А).
    Прямі показники визначаються кількістю продукції, що виробляється за одиницю робочого часу. Вони безпосередньо характеризують її рівень в окремих галузях, сільськогосподарських підприємствах або в сільському господарстві в цілому. Вони виражаються в натуральній і вартісній формі.
    До прямих показників продуктивності праці належать:
    виробництво окремих видів сільськогосподарської продукції (зерна, молока, приросту живої маси тварин, яєць тощо) в натуральному виразі з розрахунку на 1 люд. - год;
    прямі затрати праці (люд. - год) на виробництво 1 ц продукції (характеризують трудомісткість продукції);
    вартість валової продукції рослинництва, тваринництва або сільського господарства в цілому з розрахунку на 1 люд.-год;
    вартість валової продукції сільського господарства з розрахунку на одного середньорічного працівника.
    Продуктивність праці визначають не тільки за вартістю валової продукції,  а й за масою створеної чистої продукції. Це новостворений продукт, або валовий доход, розмір якого обчислюють як різницю між вартістю валової продукції і матеріальними витратами сільськогосподарського виробництва. В умовах підвищення технічної озброєності сільського господарства і відповідної зміни співвідношення між живою і уречевленою працею обчислення показників продуктивності праці за валовим доходом (чистою продукцією) дає змогу більш повно оцінити дійсний вклад окремих галузей і підприємств у масу новоствореного продукту. На основі порівняння показників за валовою і чистою продукцією можна більш  глибоко вивчити ефективність використання живої праці і обґрунтувати резерви подальшого її підвищення.
    У сільському господарстві, як правило, кінцеву  продукцію обліковують в кінці року, а не щодня і щомісяця, як у промисловості.  Тому й продуктивність праці визначають за кінцевою продукцією. Проте при її визначенні в різних галузях сільськогосподарського виробництва слід враховувати і їхні специфічні особливості. Наприклад, у молочному і м’ясному скотарстві, птахівництві продуктивність праці можна визначати в різний час, тобто в період лактації корів, нагулу і відгодівлі тварин, утримання курок-несучок щоденно, щотижнево і щомісячно, тоді як у рослинницьких галузях – після завершення виробництва, наприкінці року.
    Продуктивність праці протягом року обчислюють і аналізують системою непрямих показників, які визначають із співвідношення обсягу виконаних робіт і затрат робочого часу. До них відносять:
    затрати праці на вирощування 1 га посіву сільськогосподарських культур (люд.-год);
    затрати праці на 1 голову окремих видів худоби (люд.-год);
    навантаження посівних площ з розрахунку на одного середньорічного працівника;
    навантаження поголів’я худоби і птиці на одного середньорічного працівника відповідної галузі тваринництва.
    Непрямі показники продуктивності праці характеризують обсяг виконаних робіт з розрахунку на одиницю робочого часу. Вони лише приблизно оцінюють рівень продуктивності праці, проте дають змогу своєчасно протягом усього періоду виробництва сільськогосподарської продукції визначати його динаміку. Звідси їх значення для контролю і аналізу змін у затратах праці в процесі виконання різних сільськогосподарських робіт. Непрямі показники дають можливість робити висновки про рівень продуктивності праці в період до одержання продукції, після чого можна визначати основні показники продуктивності праці. Отже, значення додаткових показників полягає в тому, що вони дозволяють вишукувати та використовувати резерви підвищення ефективності праці безпосередньо під час виконання сільськогосподарських робіт, чим сприяють підвищенню продуктивності сільськогосподарської праці.
    Натуральні показники визначають діленням прямих затрат людино-годин, що виникають у процесі виконання технологічних операцій, на обсяг виробленої продукції. Це – обернені показники продуктивності праці, і їх називають технологічною трудомісткістю продукції. Вони відповідають на питання, скільки витрачено робочого часу на виробництво центнера продукції. Трудомісткість, розрахована за кожним видом продукції, за економічним змістом є найбільш зрозумілим і порівнянним показником праці у часі та просторі, а тому широко використовується для зіставлення в динаміці, між підприємствами, регіонами і країнами. Крім технологічної трудомісткості центнера продукції, доцільно також визначати загальновиробничу трудомісткість центнера продукції, враховуючи не лише прямі затрати живої праці (праці працівників, які безпосередньо зайняті на виробництві відповідної продукції), а й непрямі, пов’язані з управлінською діяльністю виробничих підрозділів підприємства.
    Слід розрізняти такі поняття, як трудомісткість центнера продукції і трудомісткість виробництва певного виду продукції. Останній показник визначається діленням загальної кількості відпрацьованих прямих людино-годин на площу посіву культури або на кількість поголів’я тварин, від якого отримана продукція. Розуміння суті цих двох показників є важливим при а
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.