Здесь можно найти учебные материалы, которые помогут вам в написании курсовых работ, дипломов, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.
ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

 
Поиск учебного материала на сайте
Поиск по названию работы
Поиск по тексту работы

Повышение оригинальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение оригинальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения оригинальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, РУКОНТЕКСТ, etxt.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии так, что на внешний вид, файл с повышенной оригинальностью не отличается от исходного.

Результат поиска


Наименование:
курсовая работа Загальн положення про охорону прац жнок

Информация:

 Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 08.05.2012. Год: 2011. Страниц: 9. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):

Зміст
Вступ

Розділ І. Загальні положення про охорону праці жінок.

1.1. Правове закріплення умов праці жінок у трудовому законодавстві України на міжнародному рівні.
1.2. Обмеження застосування жіночої праці.
1.3. Встановлення гарантій, компенсацій і пільг для жінок, які працюють.
1.4. Правове регулювання оплати праці жінок.
1.5. Відповідальність за порушення законодавства у цій сфері.

Висновки

Список використаних джерел


Вступ
                Світ одвіку тримається жіночою
                любов’ю та мудрістю, за те все,
                що жінки дарують, вони по праву
                заслуговують найвищої шани та вдячності.

В. Литвин
Справді, ми коли-небудь замислюємося над тим, чому жінки у всьому свиті наполегливо та самовіддано виборюють своє право бути рівними з чоловіками в своїх правах, хіба вони гірші за чоловіків?
Звичайно ні. Але якщо звернутися до історії то, жінці за смішних умов завжди доводилось утверджуватися: у суспільстві, на роботі, в сім’ї тощо. І незважаючи на всі життєві труднощі та негаразди, жінка завжди залишається прекрасною.
Жінка, кохання, вірність, мир – не випадково ставимо ці та інші заповітні слова. Вони з особливою силою і повнотою уособлюють одвічне покликання жіноцтва: дарувати життя і бути берегинями найбільших його цінностей. Немає такої сфери в суспільстві та державі, такої грані людського існування, де б не виявилася сукупність жіночих рис і якостей, не поєднувалися жіночий професіоналізм, досвід, сумлінність з чарівністю, ніжністю, милосердям. Це глибоке чисте джерело, потужна опора життєвої сили, духовності та моральності українського народу.
Жінки – це така категорія населення, яка потребує особливого захисту і підтримки з боку держави. Перш за все – це є охорона праці жінок, заробітна плата, адже це є той мінімум, яким повинна бути забезпечена кожна особа жіночої статі. Тому одним із головних обов’язків держави є забезпечення належних умов праці для таких верств населення, як жінки. Адже на сьогоднішній день дуже важко жінкам поєднувати працю з материнством, роботою по дому. Хоча і законодавчо закріплені основні аспекти охорони праці жінок (особливий порядок надання відпусток, гарантії при прийнятті на роботу, обмеження праці жінок у нічний час, перелік робіт на яких забороняється праця жінок та інші), але в дійсності, вони не реалізовуються. Жінки, не маючи коштів забезпечити себе, своїх дітей.
Якщо матір-одиночка, то вона змушена погоджуватися на будь-яку роботу, незважаючи на умови праці.
Так болісно перечитувати замітки-сповіді із газет людей, які скуштували на власній спині. Що таке добровільне рабство – заробітки за кордоном. І виникає питання, ому їх пишуть жінки? І чому жінки добровільно запродують себе в рабство, щоб допомогти вижити родині? Та й чи загинула б родина без отих америк, іспаній, італій, грецій?...
Зрештою, вона все одно гине, бо кожен член родини звикає жити сам собою, відчужуючись, і коли бар’єр бідності подолано, до погаслого багаття сходяться зовсім чужі люди.
Тому досліджувана тема, на мою думку є надзвичайно болючою не тільки для нашої держави, а й для інших держав. Я вважаю, що потрібно в першу чергу піклуватись про жінку, як продовжувача роду.
Ще однією категорією, яка потребує захисту є молодь. Молодь повинна бути в полі зору суспільства: діти споглядають із захватом, а старше покоління – з надією і почуттям гордості. Адже саме молодим творити майбутнє і жити в ньому – «Бережи честь змолоду – кажуть в народі».
Молодість – найкраща пора в житті людини, втілення свіжості, пориву, світла, сили, великих надій. Молодість – це мідний міст не великій дорозі, яка називається спадковістю поколінь. Тому держава повинна сприяти тому, щоб кожна молода особа мала доступ до працевлаштування в нашій державі, а також житловому кредитуванню, що в наш час є найболючішим.
Охорона праці жінок і неповнолітніх є важливим рушієм розвитку не тільки економіки держави, а й гарантією демократичної держави. Тому тема є актуальною у всі часи і епохи, для кожного народу і її потрібно досліджувати, розвивати, щоб охорона праці в нашій державі була на вищому рівні, а працювати, народжувати було вигідно і кожна жінка, неповнолітня особа не була дискримінована в нашому суспільстві.
Головною метою дослідження матеріалу по темі і написання курсової роботи є співставлення умов, щодо охорони праці, які надає держава жінкам і неповнолітнім із тими умовами в яких працюють наші жінки, неповнолітні. Чи реалізуються норми законів взагалі.
Об’єктом дослідження даної теми, на мою думку, є ті суспільні відносини, що виникають при додержанні правил охорони праці, відносини держави із жінками – працівниками, молоддю при наданні їм спеціальних пільг, умов праці та інше.
І щоб ми не спів ставляли такі поняття «так добре бути молодою – так складно бути молодою». Щоб не виникало думок про працевлаштування за кордоном, а було бажання працювати на рідній землі, на благо і розквіт своєї держави.


1. Правове закріплення умов праці жінок у трудовому законодавстві України на міжнародному рівні
Людство ніколи не жило в світі, який був би байдужим до статі, і боротьба за соціальну рівність полягала в тому, щоб можливості людини якомога менше визначалися статтю. Був період, коли здавалося, що цього можна досягнути на законодавчому рівні, закріпивши за жінками і чоловіками рівні права на освіту, участь у політичному житті, на рівну оплату за рівну працю і таке інше. Але незважаючи на це, нерівність все ж таки проявляється до цих пір.
Протягом багатовікової історії українського народу жінки відчували себе нерівноправними порівняно із чоловіками. Вони були практично обмежені у використанні більшості прав та свобод зокрема, громадянських, політичних, соціально-економічни та культурних, хоча й робилися спроби впровадити ідею рівності в законодавчу базу України Руська Правда, Литовські статути та інші правові акти нашої держави.
А про поняття зайнятість і охорону праці жінок не могло бути і мови.
Якщо проаналізувати правове становище жінок за часів Київської Русі, то можна простежити, що в цей історичний період жінка в українській сім’ї користувалася деякою автономією і самостійністю. Правове становище жінок обумовлювалося великою роллю їх праці у сім’ї.
За часів козаччини постійна відсутність голови сім’ї та дорослих синів сприяла посиленню ролі жінок вдома. Відповідно і зростали і права жінки у сім’ї та сільській громаді. Однак в цей період становище жінок все ж таки було залежним від чоловіка: батька або мужа. Жінки0селянки були відсторонені від права володіння землею, що становило їх в повну залежність від чоловіків.
По суті, вони були звичайною робочою силою, що застосовувалася на чужій землі. В рідному домі – на землі батька, в заміжжі – на землі чоловіка. В радянській державі на конституційному рівні отримали рівні з чоловіками права та свободи. Конституція Української Радянської Соціалістичної Республіки 1973 р. стала першим в історії вітчизняного конституціоналізму документом, який юридично закріпив принцип рівності жінок і чоловіків. Так, у статті 121 розділу Х «Основні права і обов’язки громадян» її проголошувалося: «Жінці в УРСР надаються рівні права з чоловіками в усіх галузях господарського, державного, культурного, громадського, політичного життя. Можливість здійснення цих прав забезпечується наданням жінці рівного з чоловіком права на працю, оплату праці, відпочинок, соціальне страхування і освіту, державною охороною інтересів матері й дитини, наданням жінці при вагітності відпусток з збереженням, утриманням, широкою сіткою родильних будинків, дитячих ясел і садків»1.
Чинне законодавство України де-юре гарантує жінкам та чоловікам рівні прав. згідно з статтею 24 Конституції України рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичн й і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок; встановленням пенсійних пільг і таке інше.
За даними статистики на 2000 р. жінок удвічі більше, ніж чоловіків, зайнято малокваліфікованою працею, хоча за рівнем освіти вони попереду чоловіків. З позиції автора Л.Чубар – судді Конституційного Суду України нині в більшості галузей та виробництв відсутні обмеження та заборони для використання праці жінок. Вони працюють нарівні з чоловіками, для них встановлена рівна з чоловіками тривалість робочого дня, визначені однакові норми, розцінки, але жінки стають як правило, першими жертвами безробіття.
Близько 50% серед безробітних – представниці жіночої статі2.
Наведена статистика засвідчує, що соціальна нерівність по статі існує, що вона структурно відтворюється і що право, в його теперішньому вигляді, не може корегувати цей процес, гарантуючи жінкам та чоловікам рівні можливості3.
Принцип рівності прав чоловіків і жінок закріплено не лише в Конституції, а й в інших законодавчих актах: Кодексі про шлюб та сім’ю, Кримінальному кодексі, Кримінально-процесуа ьному кодексі, Законі України про зайнятість населення та інші.
Конституція України відзначає ідеологію і політику держави щодо статусу жінки, її можливостей впливати на економічні та політичні процеси, які відбуваються у суспільстві. В ній, як в Основному Законі на законодавчому рівні закріплюються рівність конституційних прав та свобод жінок і чоловіків, а також їх рівність перед законом. Зазначається також, що рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичні і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї, спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановлення пенсійних пільг, створення умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг жінкам і матерям.
Конституція також проголошує, що всі люди «є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними» (ст. 21)4.
Щодо ствердження рівності статей велике значення має ст. 23 Конституція, де наголошується, що «кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей». Ліквідація дискримінації жінок, яка ще зустрічається у буденній практиці українського суспільства, саме і передбачає створення рівних умов для розвитку особистості, для самореалізації індивіда без огляду на його статеву належність. Історично склалося так, що жінки мають значно менше можливостей виявити власні здібності. Це становище зумовлено двома чинниками – подвійним навантаженням на роботі та вдома і впевненістю, яка панує в соціальному довкіллі поміж роботодавців й навіть серед членів їх власних сімей, що для жінки найважливішою є самореалізація лише у сфері материнства, сімейного життя, а все інше – професійне зростання, розвиток здібностей та творчих схильностей – має бути вторинним та підпорядкованим її соціальним ролям.
Конституція України юридично проголошує рівність прав жінок та чоловіків на працю, на вибір професії, професійну підготовку та заробітну плату.
Але криза в економіці, падіння рівня життя у більшості частин населення країни загострює проблему становища жінки на ринку праці.
Сучасне становище жінок на ринку праці характеризується їх дискримінацією у сфері зайнятості, за якої вони не мають вільного доступу до конкретних та високооплачуваних професій. Жінок перших звільняють і останніх приймають на роботу.
Торгівля жінками – складне явище з багатьма факторами впливу на рішення жінок працювати за кордоном. Мабуть, найсильнішим з них є безвихідне економічне становище. У деяких випадках жінки, котрих рятують після порушення їхніх прав (включаючи фізичне і сексуальне насильство), добровільно повертаються до країн, куди їх продано. Часто вони це роблять тому, що не можуть знайти роботу у своїй країні або жінках надто складно повернутися до минулого життя. Мотиви виїзду жінок за кордон різні: бажання матеріально забезпечити сім’ю, здобути освіту тощо. Але за цією різноманітністю причини потрібно бачити головне – те, що торгівля жінками є наслідком як нерівноправності останніх, так і складні умови працевлаштування в своїй країні, низькі заробітні плати.
При переході до ринкової економіки в Україні не було вжито комплексних заходів для захисту вразливих груп населення, до яких належать і жінки.
Фемінізація бідності в Україні сприяє пошуку останніх будь-якої роботи та засобів поліпшення матеріального становища, навіть, без огляду на можливість негативних наслідків. Тому й спостерігається високий рівень трудової міграції з нашої держави за кордон, особливо до більш розвинених в економічному плані країн. Але вони мають достатньо жорсткі закони і обмеження щодо використання праці іноземців. Тому українським громадянам практично неможливо знайти легальну роботу.
Крім того, українські жінки потрапляють за кордон без знання чужих законів, звичаїв, часто не володіючи іноземною мовою. На жаль, мало хто з них має уявлення не тільки про Закони, які діють у тих країнах, а й про свої права та обов’язки. Тому порушення загальнолюдських прав жінок, поряд із зловживанням та насильством, має масовий характер. Разом з важкими умовами праці вони страждають від фінансової експлуатації, використовуються для сексуальних послуг.
Підсумовуючи, можна сказати, що торгівля жінками є одним із видів насильства, спрямованого проти жінок, яку живлять бідність та ущемлення прав на підґрунті статі.
Ситуація у нашій країні ускладнюється не тільки кризовим станом економіки, а й тим, що процес міграції криміналізується. Адже дешева робоча сила українських жінок становить підґрунтя надприбутків посередників як в Україні, так і за кордоном. Тому не можна залишатися у національних рамках і вважати чинниками виїзду жінок за рубіж суто внутрішні проблеми. Жіноча міграція з України – не тільки вибір самих жінок. Насправді, злочинці ведуть активну пропаганду серед молодих жінок і дівчат і Україні. Останнім часом торговці людьми розгорнули організоване постачання жінок в Україну чоловікам у розвинені країни. Для цього активно використовується Інтернет, при чому не тільки для реклами посередників, а й для демонстрації жінок і дівчат на продаж як наречених. Торгівля відбувається за допомогою багатьох механізмів, включаючи фірми, які пропонують легальне або нелегальне працевлаштування, друзів, туристичні та шлюбні агенції.
Інтернет, торгівля людьми – вигідний бізнес. За продаж жінки контрабандисти отримують початковий «внесок» і відсотки від її заробітку за кордоном.
На сьогодні стали широко відомі факти торгівлі жінками, які мають не поодинокий, а, на жаль, масовий характер. Під виглядом творчих та мистецьких колективів, туристичних груп за кордон вивозяться громадянки нашої держави, яких у подальшому продають у будинки розпусти. При чому в значній кількості випадків це відбувається без їх бажання, а робіться шляхом шахрайства і обману.
Наведені політичні, соціальні та економічні умови сприяють торгівлі жінками5.
Основним (базовим) міжнародно-правовим документом, спеціально призначеним для захисту прав жінок, є Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. Конвенція визначає поняття «дискримінація щодо жінок» як будь-яке розрізнення, виняток або обмеження за ознакою статі, спрямоване на ослаблення, чи таке, що зводить нанівець визнання, користування або здійснення жінками, незалежно від їх сімейного стану, на основі рівноправності чоловіків і жінок прав людини і основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній або будь-якій іншій галузі6.
З 1919 р. Міністерством Охорони Праці було прийнято 180 конвенцій і 87 рекомендацій з широкого спектра питань у сфері праці. Більшість документів стосуються як чоловіків, так і жінок, за якими жінки користуються такими ж правами, як і чоловіки, в різних сферах. Це основні права людини, зайнятість і навчання, умови праці, або техніка безпеки і гігієна праці. Крім загальних документів, МОП прийняла ряд стандартів стосовно окремо працюючих жінок.
З початку свого існування МОП приділяло багато уваги здійсненню заходів, спрямованих на встановлення рівних можливостей для працюючих чоловіків і жінок. Завдяки пріоритетності завдання, було досягнуто значних успіхів. Автор визначає дві тенденції.
З 1919 року до 50-х років наголошувалося на захисті працюючих жінок від надто важких умов праці. Основною метою був захист здоров’я жінок з огляду на дітородіння: мінімальні стандарти щодо відпустки по материнству і допомог були, відповідно, серед найперших, прийнятих Міжнародною конвенцією праці. Крім того, були прийняті інші конвенції і рекомендації щодо заходів захисту жінок у сферах, безпосередньо не пов’язаних з роллю матері або майбутньої матері. На початку 50-хроків акценти змістились до ліквідації дискримінації жінок в зайнятості і до сприяння рівним можливостям і рівного ставлення до працюючих жінок, тобто перспективи їх зайнятості, а пізніше до твердження, що рівноправність означає відповідно рівні можливості як для жінок, так і для чоловіків у всіх відношеннях, в тому числі в законодавчому7.
Враховуючи фізіологічні особливості жіночого організму законодавство про працю передбачає певні обмеження у виконанні певних робіт, а при деяких роботах встановлює жінкам пільги і переваги, зокрема у Кодексі законів про працю введена глава 12 «Праця жінок».

1.2. Обмеження застосування жіночої праці
Рівні права і можливості в одержанні освіти, загально і спеціальної підготовки призвели до того, що жіноча праця за своєю кваліфікацією зрівнялась з чоловічою. Але крім роботи на виробництві жінки багато сил і часу приділяють домашньому господарству і вихованню дітей, навіть за умови, що це повноцінна сім’я, в якій ж чоловік.
Тому об’єктивно жінка не може нарівні з чоловіком брати участь у суспільному виробництві.
Поширена теорія гармонійного поєднання виробничої праці з материнством є оманливою, оскільки нею приховується експлуатація жінки.
Громадська думка не схильна вважати, що жінка взагалі не повинна працювати в суспільному виробництві. Навпаки, серед виробничих спеціальностей є багато професій, які традиційно вважаються жіночими.
Склались галузі народного господарства, де жінки займають чільні місця. Це торгівля і громадське харчування, охорона здоров’я і соціальний захист населення, народна освіта. Для держави обидві соціальні функції жінки - робота в суспільному виробництві і материнство – є важливим. Яку з цих функцій виконувати, має вирішити сама жінка. Якщо жінка вирішила присвятити себе сім’ї, вихованню дітей, то це заняття повинно визнаватися суспільно корисним і давати право за певних умов на матеріальне забезпечення при досягненні певного віку.
При виборі трудової діяльності робота жінки повинна бути достойною, добре оплачуваною, а не будь-якою, що дає якусь оплату та пільговий стан.
Пільги та переваги, передбачені законодавством про працю, підірвали конкурентноздатність жіночої сили на ринку праці. Утримувати працівників, які мають багато пільг, власнику або уповноваженому ним органу невигідно, а примусити підприємців брати жінок на роботу в сучасних умовах практично неможливо. Робота жінок поза домашнім вогнищем викликана економічною необхідністю, якщо не самій утримувати себе і свою сім’ю, то принаймі бажанням допомогти чоловікові здобувати необхідні, хоч мінімальні засоби до існування, оскільки не завжди сім’я має змогу прожити на винагороду, яку отримує чоловік.
Вимушене суміщення сімейних обов’язків з роботою на виробництві не проходить безплідно. Найвідчутнішим негативним наслідком фактичного подвійного навантаження жінки є хронічна перевтома, що призводить до зниження продуктивності її праці на виробництві.
Держава намагається не допускати застосування жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці.
Згідно статті 174 Кодексу законів про працю забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умова праці, а також на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт по санітарному та побутовому обслуговуванню).
Забороняється також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми.
Перелік важких роботі та робіт із шкідливими і небезпечними умова праці, на яких забороняється застосування праці жінок, а також граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками затверджується Міністерство охорон здоров’я України по нагляду за охороною праці.
Перелік важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок, затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я. Перелік складається з двох розділів. На роботах, що зазначені у розділі 1 Переліку, застосування праці жінок забороняється з дня набирання чинності названим наказом (з 10 квітня 1994 року). На роботах, зазначених у розділі 2 Переліку, праця жінок може використовуватися до спеціальної заборони8.
При вивільненні з важки робіт та робіт із шкідливими умовами праці жінкам надаються такі пільги:
а) збереження середнього заробітку за місцем попередньої роботи на час перенавчання або перекваліфікації, але не більше шести місяців;
б) збереження права користуватися відомчою жилою площею, а також дитячими дошкільними закладами за місцем попередньої роботи.
Перелічені піль встановлені постановою Ради міністрів СРСР і ВЦРПС «Про додаткові заходи щодо поліпшення умов праці жінок, зайнятих у народному господарстві, що зберігає свою чинність в Україні.
Заборонено також використовувати працю жінок на підземних роботах. Однак на деяких видах підземних робіт відповідно до частини першої ст. 174 КЗпП застосувати працю жінок неможливо. При цьому називаються нефізичні роботи та роботи з санітарного та побутового обслуговування. В Україні перелік підземних робіт, на яких допускається застосування праці жінок, не затверджувався. Тому зберігає чинність Перелік посад, пов’язаних з підземними роботами, на яких дозволяється, як виняток, застосування праці жінок.
Він включає такі посади і роботи:
а) керівні та непов’язані із застосуванням фізичної праці;
б) пов’язані із санітарним та побутовим обслуговуванням;
в) пов’язані з необхідністю час від часу спускатися в підземні частини підприємства для виконання нефізичних робіт.
Крім того, допускається проходження навчання і стажування в підземних умовах, якщо потім жінка буде виконувати роботи, де дозволяється застосування праці жінок.
Частина друга статті, що коментується, забороняє залучення жінок до робіт, пов’язаних з підійманням і переміщенням важких речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми.
Граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я9. За умови чергування з іншою роботою допускається підіймання і переміщення жінками вантажу вагою до 10 кг. До 2 разів на годину. Якщо ж підіймання і переміщення вантажів проводиться жінкою постійно протягом зміни, гранично допустима вага вантажу, який може переміщатися жінкою протягом однієї години роботи. При підійманні вантажу з робочої поверхні (конвеєра, столу верстата) його сумарна вага протягом зазначеного часу неповинна перевищувати 350 кг. При підійманні вантажу з підлоги його сумарна вага протягом того ж часу не повинна перевищувати 175 кг. При переміщенні вантажу на візках або в контейнерах зусилля, що докладаються жінкою, не повинно перевищувати 10 кг.
Відповідно до статті 175 залучення жінок до робіт в нічний час не допускається, за винятком тих галузей народного господарства, де це викликається особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід.
Перелік цих галузей і виді робіт із зазначенням максимальних термінів застосування праці жінок в нічний час затверджується Кабінетом Міністрів України.
Зазначені у частині першій статті обмеження не поширюється на жінок, які працюють на підприємствах, де зайняті лише члени однієї сім’ї.
Частина перша статті 175 КЗпП, спочатку декларує заборону праці жінок у нічний час. Потім формулює винятки з цієї загальної заборони. Меті дії цього винятку встановлюються за допомогою двох критеріїв. Перший з них позбавлений ознаки формальної визначеності, допускається застосування праці жінок у нічний час у тих галузях народного господарства, де це викликається особливою необхідністю. Мова йде про окремі галузі, отже, за відсутністю галузевої обумовленості, за наявності обумовленості іншими (але не галузевими) факторами використання праці жінок у нічний час не є можливим.
Ознака особливої необхідності, у будь-якому разі, покладає на власника обов’язок мотивувати рішення про застосування жіночої праці і нічний час вказівкою на те, у чому ця особлива необхідність виявляється.
Ще один критерій допустимості застосування праці жінок у нічний час – це застосування його як тимчасового заходу. Оскільки не зазначено конкретних ознак тимчасового характеру, практично застосувати цей критерій дуже важко.
Частина друга ст. 175 КЗпП встановлює механізм надання ознаки формальної визначеності правилу частини першої тієї ж статті. Передбачено, що перелік галузей народного господарства, де допускається застосування праці жінок у нічний час, із зазначенням максимальних термінів застосування праці жінок у нічний час затверджується Кабінетом Міністрів України.
Обмеження на застосування праці жінок у нічний час не поширюється на селянські (фермерські) господарства. Формування частини третьої ст. 175 КЗпП дозволяє поширити правило про обмеження використання праці жінок у нічний час на підприємство будь-якої організаційно-право ої форми, у якому в силу фактичних обставин, що склалися працівником є лише члени однієї сім’ї. при цьому не має юридичного значення склад засновників підприємства. Члени однієї сім’ї – це особи, які спільно проживають і господарюють.
Стаття 176 КЗпП в якій зазначено, що не допускається залучення до робіт у нічний час, до надурочних робіт і робіт у вихідні дні і направлення у відрядження вагітних жінок, що мають дітей віком до трьох років.
Ця стаття формулює імперативне правило, яке забороняє залучати до роботи у нічний час, до надурочних робіт, до робіт у вихідні дні, а також направляти у відрядження вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років. Угода сторін трудового договору, яка суперечить цьому імперативному правилу, не допускається. Згода жінки може бути лише обставиною, що пом’якшує відповідальність власника, який порушив норми цієї статті.
Вік «до трьох років» означає дію заборони на період, що включає день, коли дитині виповнюється три роки. Наступного дня заборона вже не діє.
Кзпп передбачає також обмеження залучення жінок, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей інвалідів до надурочних робіт і направлення їх у відрядження.
Жінки, що мають дітей віком від 3 до 14 років або дітей-інвалідів, не можуть залучати до надурочних робіт або направлятися у відрядження без її згоди. Період від 3 до 14 років починається після дня, коли дитині виповнилося три роки і закінчується в день, коли дитині виповнилося 14 років (включаючи цей день). Під дітьми-інвалідами розуміють діти, щодо яких жінка є юридично оформленою матір’ю. якщо в ст. 177 КЗпП вживання слів «діти», «діти-інваліди» зовсім не означає, що в конкретної жінки повинно бути кілька дітей-інвалідів. Жінка має такі пільги, хоча б вона мала одну дитину в зазначеному віці або дитину-інваліда. Слова «діти», «діти-інваліди» вживаються в статті, що коментується, у множині тільки оскільки, оскільки і слово «жінка» вживається в тому числі.
Стаття 1 Закону України «Про охорону дитинства визначає дитину як особу віком до 18 років (повноліття), якщо відповідно до закону, що застосовується до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше10.
Це визначення застосовується завжди, коли в кодексі законів про працю вживається поняття «дитина» без конкретизації віку.
Вагітним жінкам відповідно до медичного висновку знижується норми виробітку, норми обслуговування або вони переводяться на іншу роботу, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою.
До вирішенні питань про надання вагітній жінці відповідно до медичного висновку іншої роботи, яка є легшою і виключає вплив несприятливих факторів, вона підлягає звільненню від роботи із збереженням середнього заробітку за всі пропущені внаслідок цього робочі дні за рахунок підприємства, установи, організації.
Жінки, які мають дітей віком до трьох років в разі неможливості виконання попередньої роботи переводяться на іншу роботу із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою до досягнення дитиною віку трьох років.
Якщо заробіток осіб, зазначених у частині першій і третій цієї статті на легшій роботі є вищим, ніж той, який вони одержували до переведення, їм виплачується фактичний заробіток.
Стаття, що коментується, передбачає пільги для вагітних жінок, які власник зобов’язаний надати за наявності відповідного медичного висновку. Встановлені такі види пільг:
а) зниження норм виробітку. Право на цю пільгу жінка має з дня подання медичного висновку. Надання такої пільги тягне за собою не лише зниження інтенсивності навантаження на жінок-робітниць, але й застосування підвищених розцінок на роботи, що виконуються (при незмінній тарифній ставці визначення відрядної розцінки шляхом ділення цієї ставки на знижену (зменшену) норму виробітку збільшує частку від ділення, тобто відрядну розцінку). Перевиконання вагітною жінкою знижених норм виробітку не позбавляє її права на одержання відрядного приробітку з урахуванням відсотка перевиконання знижених норм. У медичному висновку необхідно зазначити відсоток зниження норм виробітку, якого жінка потребує.
Якщо власник оплачує в розглядуваних випадках працю вагітної жінки за звичайними розцінками, жінка має право вимагати оплати праці за підвищеними розцінками шляхом звернення до органу по розгляду трудових спорів протягом встановлених термінів;
б) зниження норм обслуговування. Воно означає зниження вимог до інтенсивності праці жінки, що прямо на розмір оплати не впливає;
в) переведення на легшу роботу, яка включає вплив несприятливих виробничих факторів. Хоча з частини першої статті 178 КЗпП і випливає буквально, що робота, на яку переводиться вагітна жінка відповідно до медично
и т.д.................

Смотреть работу подробнее



Скачать работу


Скачать работу с онлайн повышением оригинальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.
© 2009...2024
WEBKURSOVIK.RU – ЭФФЕКТИВНАЯ ПОМОЩЬ СТУДЕНТУ
webkursovik@yandex.ru