Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


реферат Смежные права

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 08.05.2012. Сдан: 2011. Страниц: 7. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Зміст
Стр.
Вступ…………………………………………………………………………………….2
1.Поняття  та сутність суміжних прав…………………………………………………3
2.Еволюція суміжних прав…………………………………………………………….9
3.Місце  суміжних прав в системі права  інтелектуальної власності………………..12
4.Види  суміжних прав…………………………………………………………………13
5.Використання  суміжних прав………………………………………………………..14
6.Права  виконавця………………………………………………………………………16
7.Права  виробників фонограм…………………………………………………………17
8.Права  організації мовлення…………………………………………………………..18
9.Терміни охорони суміжних прав…………………………………………………….19
Список  літератури……………………………………………………………………….20 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Вступ 

    Галузь  регулювання суміжних прав є суттєвою частиною суспільних відносин і значно доповнює норми цивільного права, що стосуються авторських прав. Суміжні права є невід’ємними від авторських прав, а норми, що фіксують їх, складають суміжні частини нормативно-правових актів. Суб’єктами суміжних прав є широке коло осіб, а сфера їх застосування надзвичайно велика – все це дозволяє говорити про актуальність даної галузі права. Перш за все, актуальним є вивчення структури об’єктів та суб’єктів суміжних прав, а також дослідження специфіки правовідносин, які виникають між тими чи іншими суб’єктами суміжних прав із метою подальшої класифікації та уніфікації. Мета даної роботи полягає в тому, щоб розкрити специфіку правовідносин,які стосуються суміжних прав, в Україні. Задля успішного виконання цієї мети доцільно виконати більш дрібні завдання:
    - сформулювати поняття суміжних  прав, визначити сферу їх застосування;
    - визначити, які нормативно-правові акти регулюють сферу суміжних прав;
    - розібрати класифікацію суб’єктів  та об’єктів суміжних прав, яка  властива українській правовій  моделі;
    - виявити специфіку правовідносин,  які виникають щодо прав суб’єктів  суміжних прав.
    Об’єктом роботи є українське законодавство щодо авторського права та суміжних прав. Предмет роботи – правові норми, що регулюють суміжні права. Структура роботи складається з двох розділів – перший присвячено розкриттю поняття суміжних прав, об’єктної сфери та сфери нормативного регулювання суміжних прав; другий розділ стосується суб’єктів суміжних прав, специфіки правовідносин, які виникають між суб’єктами суміжних прав в Україні.  
 
 
 

    1. Поняття суміжних  прав 

    Сумі?жні  права? (англ. related rights, фр. droits voisins, рос. смежные права) — тип прав на інтелектуальну власність, спрямованих забезпечити охорону інтересів фізичних та юридичних осіб, що сприяють створенню творів, які після створення стають доступними для широкого загалу. Починаючи з 1994 p. цивільно-правовому регулюванню підлягають так звані суміжні права. Дані права виникають з відносин, які вже давно існують у творчому житті нашого суспільства. Особливого значення ці відносини набули з розвитком техніки, що зумовило виникнення нових можливостей щодо виконання та розповсюдження авторських творів, а разом з тим і необхідність їх правового захисту. Охорона суміжних прав здійснюється відповідно до Закону України "Про авторське право і суміжні права". Суб'єктів авторського права і суміжних прав об'єднує дух творчої діяльності. Правовий аспект взаємовідносин полягає в тому, що грунтом для виникнення суміжних прав є твір автора, який може бути певним шляхом розповсюджений. Носіями суміжних прав є диригент та музиканти, які виконують музичний твір композитора, студія звукозапису, яка вперше здійснила запис компактного диску виконавця, телекомпанія, яка транслює свої програми. Розділ III вищезгаданого закону забезпечує правову охорону суміжних прав виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення. Отже, можна дати таке визначення суміжних прав.
    Суміжні права — це права виконавців на результати творчої діяльності, а також права виробників фонограм та організацій мовлення щодо використання творів науки, літератури і мистецтва, які охороняються авторським правом.
    В Україні суміжні права на усі  види об'єктів (виконання, фонограми, передачі мовлення) охороняються протягом 50 років  від дати першого запису виконання, першого опублікування або запису фонограми та першого публічного сповіщення передачі мовлення. Закінчення речинців захисту настає 1 січня року, наступного за роком, у якому закінчилися передбачені законодавством строки захисту.  
 

    Суб’єкти  і об’єкти суміжних прав 

    Особливістю суміжних прав є те, що вони ґрунтуються  на використанні чужих авторських прав. Суміжні права випливають із творчої діяльності з реалізації, використання вже обнародуваних творів літератури і мистецтва. Наприклад, поет написав слова, композитор написав музику до цієї пісні. Але пісня може бути донесена до слухачів тільки певним виконавцем – співаком. Творчість співака є суміжною творчою діяльністю з реалізації самої пісні. Із цієї творчої діяльності випливає право співака на власне виконання пісні, яке одержало назву суміжного права.
    Об’єктом  суміжних прав, незалежно від призначення, змісту, оцінки,способу і форми вираження є:
    - будь-які способи виконання літературних, драматичних, музичних,музично-драматичних,  хореографічних, фольклорних та  інших творів;
    - запис будь-якого виконання на  фонограмі та відеограмі;
    - сповіщення програм шляхом трансляції в ефір і по проводах.
    Слід  зазначити, що суміжне право виникає  внаслідок факту виконання твору, виробництва фонограми, виробництва  відеограми, оприлюднення передачі організації мовлення.
    Права виконавців охороняються, якщо:
    1)виконання вперше мало місце на території України;
    2)виконання  зафіксоване на фонограмі, що  охороняється відповідно до Закону;
    3)виконання,  не зафіксоване на фонограмі,  включено у передачу організації  мовлення, що охороняється відповідно до Закону.
    Права виробників фонограм охороняються, якщо:
    1)виробник  є громадянином України або  юридичною осо бою з офіційним  місцезнаходженням на території України;
    2)фонограму  вперше опубліковано на території  України або опубліковано на  території України протягом 30 днів  від дня її публікації в іншій державі;
    3) перша фіксація фонограми мала  місце в Україні. Права організацій  мовлення охороняються, якщо вони мають офіційне місцезнаходження на території України і здійснюють передачі з передавачів, розташованих на території України.
    Таким чином, сфера суміжних прав є доволі важливим сегментом суспільно-правових відносин, що зумовлює її розкриття  та фіксацію в українському законодавстві. Сфера суміжних прав стосується створення та розповсюдження творчого доробку та безпосередньо пов’язана з галуззю авторського права. Охорона суміжних прав є важливим і специфічним процесом, який виникає та здійснюється в чітко регламентованих межах і випадках.
    Об’єктами суміжних прав є:
    - виконавці творів, їх спадкоємці  та особи, яким на законних  підставах передано суміжні майнові права щодо виконання;
    - виробники фонограм, їх спадкоємці (правонаступники) та особи, яким  на законних підставах передано суміжні майнові права щодо фонограм;
    - виробники відеограм, їх спадкоємці (правонаступники) та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо відеограм;
    - організації мовлення та їх  правонаступники. 
    Виконавцями можуть бути громадяни України, іноземні громадяни і особи громадяни  і особи без громадянства незалежно  від віку. Виконавець – актор (театру, кіно тощо), співак, музикант, танцюрист або інша особа, яка виконує роль, співає, читає, декламує, грає на музичному інструменті, танцює чи будь-яким іншим способом виконує твори літератури, мистецтва чи твори народної творчості, циркові, естрадні, лялькові номери, пантоміми тощо, а також диригент музичних і музично-драматичних творів. Виробник відеограми – фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший відеозапис виконання або будь-яких рухомих зображень (як із звуковим супроводом, так і без нього).
    Виробник  фонограми – фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший звукозапис виконання або будь-яких звуків. Організацією мовлення є юридична особа - організація ефірного мовлення чи організація кабельного мовлення. Відповідно, організацією ефірного мовлення визнається телерадіоорганізація, що здійснює публічне сповіщення радіо- чи телевізійних передач і програм мовлення (як власного виробництва, так і виробництва інших організацій) шляхом передачі в ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерного проміння, гама-проміння тощо) у будь-якому частотному діапазоні (у тому числі й з використанням супутників), а організацією кабельного мовлення – телерадіоорганізація, що здійснює публічне сповіщення радіо- чи телевізійних передач і програм мовлення (як власного виробництва, так і виробництва інших організацій) шляхом передачі на віддаль сигналу за допомогою того чи іншого виду наземного, підземного чи підводного кабелю (провідникового, оптоволоконного чи іншого виду).
    Суб’єкти  суміжних прав можуть доручати управління своїми майновими правами на колективній основі організаціям, які не мають права займатися комерційною діяльністю. Такі організації діють на основі і в межах повноважень, добровільно переданих їм автором та іншими особами, які мають авторське право і суміжні права. На їх діяльність не поширюються обмеження, передбачені антимонопольним законодавством. Важливим аспектом реалізації виконавцями своїх прав є передумова додержання ними прав авторів виконуваних творів та інших суб’єктів авторського права. Виробники фонограм, виробники відеограм мають додержуватися прав суб’єктів авторського права і виконавців. Організації мовлення повинні додержуватися прав суб’єктів авторського права,виконавців, виробників фонограм (відеограм).
    Виникнення  і здійснення суміжних прав не потребує виконання будь-яких формальностей. Виробники фонограм і виконавці для сповіщення про свої права можуть на всіх примірниках фонограм (відеограм) або їх упаковках використовувати знак охорони суміжних прав, який складається з латинської літери R у колі – ®, імені (найменування) особи, що має суміжні права, і зазначення року першої публікації фонограми (відеограми). За відсутності доказів іншого, виконавцем, виробником фонограми чи відеограми вважаються особи, імена (назви) яких зазначені на фонограмі, відеограмі та їх примірниках або на їх упаковці фонограм і відеограму будь-якій формі і будь-яким способом;
    - розповсюдження серед публіки  фонограм, відеограм та їх примірників шляхом першого продажу або іншої передачі права власності;
    - комерційний прокат фонограм, відеограм  та їх примірників, навіть після  їх розповсюдження, здійсненого  виробником фонограми чи відеограми  або за їх дозволом;
    - публічне сповіщення фонограм, відеограм та їх примірників через будь-які засоби зв’язку таким чином, що будь-яка особа може отримати до них доступ з будь-якого місця і в будь-який час за їх власним вибором;
    - будь-яку видозміну своїх фонограм, відеограм;
    - ввезення на митну територію України фонограм, відеограм та їх примірників для розповсюдження їх серед публіки.
    Зазначені права виробники фонограми та відеограми можуть передавати іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використання фонограм (відеограм), розмір і порядок виплати винагороди, строк дії договору, строк використання фонограми (відеограми), територія, на яку поширюються передані права, тощо. Визначені договором ставки винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України. Майнові права виробника фонограми чи відеограми, який є юридичною особою, можуть бути також передані (відчужені) іншій особі у встановленому Законом порядку внаслідок ліквідації юридичної особи – суб’єкта суміжних прав.
    Якщо  фонограми, відеограми чи їх примірники введені виробником фонограми (відеограми) чи за його згодою у цивільний оборот шляхом їх першого продажу в Україні, то допускається їх подальше розповсюдження шляхом продажу, дарування тощо без згоди виробника фонограми (відеограми) чи його правонаступника і без виплати йому винагороди. Проте й у цьому випадку право здавання таких примірників фонограм (відеограм) у майновий найм чи комерційний прокат залишається виключно правом виробника фонограми (відеограми). Допускається без згоди виробників фонограм (відеограм), фонограми (відеограми) яких опубліковано для використання з комерційною метою, і виконавців, виконання яких зафіксовано у цих фонограмах (відеограмах), але з виплатою винагороди, таке пряме чи опосередковане комерційне використання фонограм і відеограм та їх примірників:
    - публічне виконання фонограми  або її примірника чи публічну  демонстрацію відеограми або  її примірника;
    - публічне сповіщення виконання,  зафіксованого у фонограмі чи  відеограмі та їх примірниках, в ефір;
    - публічне сповіщення виконання,  зафіксованого у фонограмі чи  відеограмі та їх примірниках,  по проводах (через кабель).
    Організації мовлення, до яких належать телерадіоорганізації, мають виключні права щодо використання своїх програм у будь-якій формі, дозволяти чи забороняти публічне сповіщення своїх програм шляхом їх ретрансляції, фіксації на матеріальному носії, відтворення своїх передач, сповіщення в ефір і по проводах, публічного сповіщення передач у місцях з платним входом, а також забороняти поширення на території України чи з території України сигналу, що несе програми, органом, який поширював цей сигнал і для якого він не призначався. Організаціям мовлення належить право на одержання винагороди за використання їх передач.
    Законом передбачено виключні права виробників фонограм, а саме: виробники відеограм та фонограм мають право дозволяти чи забороняти їх відтворення, розповсюдження примірників способом першого продажу, іншого відчуження, а також шляхом здачі в найм, в оренду, прокат та іншої передачі незалежно від першого продажу, а також на переробку, імпорт фонограм.
    Зазначені права виробники відеограм і  фонограм можуть передавати іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використання відеограм і  фонограм, розмір і порядок виплати винагороди, термін дії договору, використання відеограм і фонограм. Організації мовлення мають виключні права щодо використання своїх програм у будь-якій формі, дозволяти чи забороняти публічне сповіщення своїх програм шляхом їх ретрансляції, фіксації на матеріальному носії, відтворення своїх передач, сповіщення в ефір і по проводах, публічного сповіщення передач у місцях з платним входом, а також забороняти поширення на території України чи з території України сигналу, що несе програми, органом, який поширював його і для якого цей сигнал із супутника не призначався. Організаціям мовлення належить право на одержання винагороди за будь-яке використання їх передач.
2.Еволюція  суміжних прав. 
    Ключовим  моментом у розвитку авторського права послужив винахід друкувального верстата винахідником Гуттенбергом у XV столітті, що уможливило копіювання літератури механічним способом, а не переписуванням від руки. Однак це вимагало великих додаткових витрат. У цих умовах знадобився захист від конкуренції з боку виготовлювачів і продавців незаконних копій. Королі в Англії і Франції і курфюрсти в Німеччині стали надавати підприємцям привілею у вигляді виключних прав на відтворення друкованих копій і їхнє поширення протягом обмеженого терміну. У випадку порушення цих прав здійснювалися примусові міри захисту через накладення штрафів, арешти, конфіскації незаконних копій і вимоги відшкодувати можливий збиток.
    Із  впровадженням друкарства різко  виріс обсяг продажів, а отже і  доход друкарів і продавців. Тому автори книг поруш питання про захист своїх прав. Унаслідок цього в Англії в 1709 році парламентом було прийнято відомий Статут королеви Анни - перший закон про авторське право (копірайт1): "Про заохочення утворення шляхом закріплення за авторами чи набувачами копій друкованих книг прав на останній на час, що встановлюється відтепер". Закон забезпечував автору виключне право друкувати і публікувати книгу протягом 14 років від дати першої публікації, а також передавати це право торговцю. Законом передбачалося подвоєння цього терміну ще на 14 років, якщо автор був живий.
    У 1791 і в 1793 роках був закладений фундамент французької системи  авторського права. На відміну від англійської системи, у французькій права автора інтерпретуються як авторські права, якими автор користується все життя. Однак і в Англії і у Франції авторські права розглядалися, по суті, як права власності, що мають економічну цінність, тобто як матеріальні права.
    Наступний імпульс розвитку авторського права  додали філософи Німеччини, зокрема Еммануїл Кант. Вони бач в копірайті не просто форму власності, що забезпечує економічну вигоду для автора, а щось більше - як частину своєї особистості. Зрештою ця ідея привела до вироблення системи неекономічних або моральних прав.
    Пріоритетне значення інтелектуальної власності серед інших об'єктів власності було втілене в законодавстві деяких штатів США. Наприклад, у законі штату Масачусетс від 17 березня 1789 p. відзначено, що "немає власності, яка належить людині більше, ніж та, котра є результатом її розумової праці".
    Сучасна форма закону про копірайт закріплена в законі Сполучених Штатів Америки 1976 року, що передбачає захист здобутків  протягом усього життя автора і 50 років  після його смерті.
    Зазначимо, що існує концептуальне розходження  у відношенні до копірайту в країнах загального права і країнах з кодифікованим цивільним законодавством. У перших відносяться до копірайту як до форми власності, що може бути створена індивідуальним чи колективним автором і, будучи створеною, підлягає комерційній експлуатації, так само як будь-яка інша власність. При цьому складові права копірайту спрямовані винятково на здобуття економічної вигоди. У країнах з кодифікованим цивільним законодавством авторське право також має характеристики власності й закон спрямований на захист економічного змісту цієї власності. Однак у цьому випадку авторське право втілює також ідею про те, що твір автора є вираженням його особистості, що вимагає такого ж захисту, як і економічний потенціал твору.
    Правове регулювання відносин у цій сфері забезпечувалося в основному підзаконними актами. Виключеннями були розділ IV - "Авторське право" і розділ VI "Винахідницьке право" Цивільного кодексу УРСР, а також "Положення про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції", затверджене постановою РМ СРСР від 21.03.1973 p.
    Загальне  законодавство закріплювало можливість широкого використання результатів  творчої праці громадян в інтересах  держави і суспільства. Наприклад, основною формою охорони винаходів  був не патент, а авторське свідоцтво, що давало виключне право на використання об'єкта інтелектуальної власності не їхнім творцям, а державі. Авторське законодавство містило істотне вилучення зі сфери виняткових авторських прав. Воно дозволяло вільно використовувати випущені у світ твори на телебаченні, радіо, у кіно і газетах. І авторське право, і патентне право допускали примусовий викуп суб'єктивних прав на творчі досягнення у власників таких прав, можливість видачі примусових дозволів на їхнє використання.
    У той же час механізм захисту порушених  прав не був ефективним. Передбачені законодавством санкції були незначні, а судова процедура - складною. У результаті при масових порушеннях прав кількість судових справ була мізерною.
    Після проголошення незалежності й державотворення  України 24 серпня 1991 року почалося формування спеціального законодавства, що регулює правовідносини у сфері інтелектуальної власності.
    Початком  становлення законодавства України  про інтелектуальну власність вважається день прийняття Закону України "Про власність", тобто 7 лютого 1991 року. Цим Законом результати інтелектуальної власності вперше були визнані об'єктами права власності. Деякі норми, що відносяться до інтелектуальної власності, знайшли своє відображення в інших законах України.
    Першим  нормативним актом на шляху створення  спеціального законодавства про промислову власність було "Тимчасове положення про правовий захист об'єктів промислової власності і раціоналізаторських пропозицій", затверджене Указом Президента України 18 вересня 1992 року. Відтепер ця дата стала професійним святом винахідників і раціоналізаторів України.
    Однак основними джерелами права промислової  власності, що складали основу спеціального законодавства про інтелектуальну власність, стали закони України;
    "Про  охорону прав на винаходи і  корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", які набули чинності 15 грудня 1993 року.
    У той самий період були прийняті закони України "Про обмеження монополізму  та недопущення недобросовісної  конкуренції у підприємницькій діяльності" (18 грудня
    1992 року), "Про охорону прав на  сорти рослин" (21 квітня
    1993 року, "Про захист від недобросовісної  конкуренції" (7 червня 1996 року), "Про  охорону прав на топографії  інтегральних мікросхем" (5 листопада  1997 року).
    Для розвитку зазначеного законодавства про промислову власність Державним патентним відомством України було розроблено і прийнято понад 70 підзаконних актів, що регулюють відносини у сфері набуття прав на об'єкти промислової власності.
    Основним  законом, що регулює правовідносини в сфері авторських і суміжних прав, став Закон України "Про авторське право і суміжні права" (23 грудня 1993 року). Питання правової охорони прав авторів знайшли своє відображення також у постановах Кабінету Міністрів України, серед яких: "Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва" та "Про державну реєстрацію прав автора на добутки науки, літератури і мистецтва" (2003), а також у нормативних актах Державного підприємства "Українське агентство з авторських і суміжних правах".
    Принциповим моментом у розбудові законодавства  про інтелектуальну власність стало  прийняття у 1996 році Конституції  України, яка проголосила: "Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами інтелектуальної, творчої діяльності",
    Завершальним  акордом у розбудові законодавства  України у сфері інтелектуальної  власності стало прийняття у 2003 році Верховною Радою України  Цивільного кодексу України, Книга IV якого має назву "Право інтелектуальної власності".
    Важливим  джерелом права інтелектуальної  власності також є міжнародні конвенції і договори, до яких приєдналася  Україна.
    Таким чином, в Україні вже створена законодавча база, що регулює правовідносини у сфері інтелектуальної власності. Але попереду чекає велика робота по її вдосконаленню та гармонізації з міжнародним законодавством. 

3.Місце суміжних прав в системі. 

    Галузь  регулювання суміжних прав є суттєвою частиною суспільних відносин і значно доповнює норми цивільного права, що стосуються авторських прав. Суміжні права є невід’ємними від авторських прав, а норми, що фіксують їх, складають суміжні частини нормативно-правових актів. Суб’єктами суміжних прав є широке коло осіб, а сфера їх застосування надзвичайно велика – все це дозволяє говорити про актуальність даної галузі права. Перш за все, актуальним є вивчення структури об’єктів та суб’єктів суміжних прав, а також дослідження специфіки правовідносин, які виникають між тими чи іншими суб’єктами суміжних прав із метою подальшої класифікації та уніфікації.
4.Види  суміжних прав. 

    Існує два види суміжних прав – виняткові суміжні права і невиняткові суміжні права.
    Виняткові суміжні права.
    Найбільш  пріоритетний вигляд суміжних прав, бо на підставі укладення договору про передачу виняткових суміжних прав, користувач стає єдиновладним власником твору, якщо можна так виразитися.
    Допустимо, полягає договір передачі виняткових суміжних прав строком на п'ять років, на території  країни. Це означає, що впродовж зазначеного терміну (п'ять років), на території, обумовленій в договорі (територія країни), всі права належать користувачеві, і не можуть бути передані нікому, як на винятковій, так і не на невинятковій основі. Більшість користувачів віддадуть перевагу саме такий вигляду суміжних прав.
    Виняткові суміжні права дають їх володареві унікальну можливість - не залежати від мінливого настрою творчих людей (виконавців, виробників фонограми, організацій кабельного або ефірного мовлення), тобто, на деякий час єдиним власником суміжних прав. Проте, в цей же самий час, можливе укладення договорів на передачу суміжних прав користувачам, але вже за межами цієї країни.
    Впродовж  всього терміну дії виняткових суміжних прав користувач має право на захист своїх законних інтересів і прав. Природно, якщо перейти до такого вигляду суміжних прав, як невиняткові суміжні права, то можна провести наступну аналогію: якщо виняткові суміжні права вважаються абсолютними, то невиняткові суміжні права мають вельми відносний характер. Навіть в разі порушення виняткових суміжних прав їх користувач має право захищати свої права, тоді як користувач невиняткових суміжних прав має право всього лише пред'явити претензії. Отже, законодавство даної країни захищає лише виняткові суміжні права.
5.Використання  суміжних прав.
    1.   Використанням виконання е:
    1) доведення виконання до відома  публіки під час його здійснення;
    2) записування (фіксування) виконання  під час його здійснення, якщо  таке записування дає можливість сприйняття, відтворення та передачі виконання за допомогою технічних засобів;
    3) пряме чи опосередковане відтворення  запису виконання будь-яким способом  та у будь-якій формі;
    4)  продаж та інше відчуження оригіналу чи примірника запису виконання;
    5)  оренда оригіналу чи примірника запису виконання;
    6) забезпечення засобами зв'язку можливості доступу будь-якої особи до записаного виконання з місця та в час, обраних нею.
    2.   Використанням виконання е також інші дії, встановлені законом.
    1.Виконавцям належить ряд особистих немайнових і майнових прав. Виконавцю належить виключне право на використання виконання у будь-якій формі, включаючи право на одержання винагороди за кожний вид використання.
    Виключне  право на використання виконання  означає право дозволяти або  забороняти здійснення таких дій:
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.