На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Верховна рада Автономної Республки Крим

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 09.05.2012. Сдан: 2011. Страниц: 12. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


       План
       Вступ ...........................................................................................................2
          1. Загальна характеристика системи  нормативно - правових актів.................................................................................................................... 3-12
              1.1. Поняття і основні ознаки  нормативно - правових актів .......3-4
              1.2. Види нормативно - правових актів  .........................................5-7
              1.3. Юридична сила нормативно - правових актів: теоретичні основи .................................................................................................................8-12
          2.  Загальна характеристика Верховної  Ради Автономної Республіки Крим  .................................................................................................................13-23
               2.1. Правовий статус Верховної  Ради Автономної Республіки Крим  .................................................................................................................13-18
               2.2. Організація роботи Верховної  Ради Автономної Республіки Крим  .................................................................................................................19-23
          3. Юридична сила нормативно - правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим ........................................................................
              3.1. Правова природа нормативно - правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим ...............................................................23-25
              3.2. Порядок публікації і набуття чинності нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим....................................26-27
                   3.3. Зупинення дії нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим..............................................................................28
       Висновок  .............................................................................................29-30
       Список  використаної літератури.......................................................31-32 
 
 
 
 

       Вступ 

       Темою своєї курсової роботи я обрав  „Юридична сила нормативно – правових актів Верховної ради Автономної Республіки Крим”.
       Мета  моєї курсової роботи є розкрити поняття  нормативно- правових актів, визначити основні ознаки та види. Охарактеризувати юридичну силу нормативно – праврвих актів.
       Завданням данної роботи є розкрити загальну характеристику Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Визначити правовий статус Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Поглиблено розглянути юридичну силу нормативно – правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
       Одже, Нормативний правовий акт - документ, що приймається уповноваженим державним органом, встановлює, змінює або відміняє норми має рацію. Нормативний правовий акт в Україні є основним, домінуючим джерелом має рацію. Нормативні правові акти приймаються тільки уповноваженими державними органами в межах їх компетенції, мають певний вигляд і вдягаються в документальну форму (крім того, вони складаються по правилах юридичної техніки). Нормативні правові акти, що діють в країні, утворюють єдину систему. По порядку ухвалення і юридичній силі нормативні правові акти підрозділяються на закони і підзаконні акти.
       Верховна  Рада Автономної Республіки Крим (Верховна Рада АРК) є представницьким органом адміністративно-територіальної автономії, що здійснює свої повноваження на основі Конституції України і законів України, Конституції Автономної Республіки Крим і нормативно-правових актів АРК з метою сприяння реалізації прав та інтересів населення автономії й вирішення питань життєдіяльності регіону.
       Верховна  Рада АРК здійснює свою діяльність на принципах: верховенства права; конституційності; законності; гласності; колегіальності та їн.
       1. Нормативно-правові акти.
       1.1 Поняття і основні  ознаки нормативно-правових  актів.
       Відомо, що способам юридичного нормоутворення відповідають властиві їм форми відображення юридичних норм: односторонньому  волевиявленню органів держави  — юридичний нормативний акт, дво- чи багатосторонньому волевиявленню суб'єктів права на паритетних засадах — юри­дична нормативна умова, санкціонуванню — правовий звичай, визнанню прецедента — судовий прецедент і т. ін.
       У правознавстві і юридичній практиці термін "джерело права" розуміється багатозначно, а іноді вживається як тотожний до терміна "форми права". Разом з тим, для юристів-практиків важливо вміти чітко розрізняти ці терміни для правильного використання в правозастосуванні саме форм права. Зміст цих понять буде різним залежно від того, в якому контексті вони вживаються — чи по відношенню до права як цілого, чи по відношенню до окремої норми, групи норм. Скажімо, право має внутрішню і зовнішню форму, під якими традиційно розуміється, у першому випадку, внутрішня будова права, його структура, поділ на галузі та інститути; зовнішня форма права — це система законодавства.
       Внутрішньою формою правової норми є її структура, поділ на гіпотезу, диспозицію, санкцію, а зовнішньою — стаття нормативного акта чи група статей, в яких відображена правова норма. Крім цього, під формою права іноді розуміють засоби встановлення правових норм (нормативний акт, нормативна умова, судовий прецедент, правовий звичай). Для позначення цього явища використовується також термін "джерело права". Цей термін часто використовується в двох аспектах: соціальне (матеріальне) джерело права чи юридичне.
       Якщо  під джерелом розуміти те, що породжує право чи правові норми, а саме у цьому розумінні звичайно і  використовується цей термін, то слід зазначити, що для суб'єктів, які встановлюють юридичні норми, і суб'єктів, які їх застосовують, джерела права різні. Так, у першому випадку джерелом є юридичний мотив, суспільні відносини, які мають правову природу, тобто ті, які можуть і повинні бути врегульовані правовими нормами, типові види правомірної поведінки, конкретні фактичні правовідносини, правові принципи, закони, міжнародно-правові умови, за­гальнолюдські цінності, досягнутий рівень правової культури і правосвідомість. Класифікуючи їх, можна виділити: 1) соціально-правові джерела, в т.ч. об'єктивні і суб'єктивні (матеріальні і ідеальні); 2) юридичні джерела (офіційні чи неофіційні).
       Соціально-правові  джерела — це, насамперед, суспільні  відносини, які мають правову  природу, правосвідомість і т. ін. Юридичні — це нормативні настанови, юридична практика, юридична наука тощо.[1]
       Протиріччя, на думку авторів, які волю державних  органів вважають юридичним джерелом, полягає у тому, що ця воля не утворює  суспільних відносин, а формулює, відображує їх тією чи іншою мірою достовірно. Тому більш логічно джерелом права вважати те, що породжує їх, а не відтворює чи формулює, бо право може встановлюватися і поза офіційною формою — законодавством. З другого боку, поняття форми права розкриває те, як право, правові норми встановлюються і відображуються зовні. З цієї точки зору форми встановлення права — це засоби (види) юридичного нормовстановлення (правотворчості), тобто юридизація права органами державної влади і управління шляхом делегованого чи санкціонованого нормовстановлення, визнання судового прецеденту і т. ін. 
 
 
 
 
 
 
 

       1.2. Види нормативно-правових актів. 

       Важливість  поділу форм встановлення і відображення права ще й у тому, що всі акти нормовстановлення у широкому розумінні  містять і відображують норми  права. Наприклад, акти визнання судового прецеденту чи санкціонування звичаю не містять юридичних норм, вони лише надають їм юридичної сили загальнообов'язковості. Тому ці акти не породжують право, а лише визнають його — юридизують. Для суб'єкта, який застосовує і реалізує юридизоване право, всі інші джерела не мають значення, бо тільки офіційно виданий юридичний документ є джерелом його прав і обов'язків за відповідних умов, знову-таки офіційно встановлених (юридичні факти).
       Нині  у правознавстві домінує точка  зору, що основною формою встановлення правових норм є юридичні нормативні акти органів держави. Другою за значущістю формою є юридичні нормативні договори. Правовий звичай має обмежене застосування, а судовий прецедент не використовується в Україні взагалі.
       Юридичні нормативні акти — це рішення компетентних суб'єктів права, які встановлюють, змінюють чи скасовують юридичні норми в односторонньому вольовому порядку. Такими є конституції, закони, укази президента, накази, постанови тощо.
       Юридичні  нормативні договори — це добровільне і узгоджене рішення двох чи більше сторін, які містять юридичні норми (міжнародно-правові угоди, колективні угоди).
       Правовий  звичай — це правило поведінки, яке  складалося стихійно протягом тривалого  часу і стало звичкою людей, ухвалено і охороняється державою. Правовими стають ті звичаї, у яких є заінтересованість більшості населення регіону чи країни. Держава подібні правила визнає як загальнообов'язкові для всіх суб'єктів, які підпадають під їх чинність, а також забезпечує виконання їх вимог за допомогою державного примусу. Правові звичаї мали поширення як джерела права в давні часи і утворювали так зване звичаєве право. У сучасному праві вони мають досить обмежене використання, за винятком ряду країн Африки і Азії.
       Судовий чи адміністративний прецедент — це рішення конкретної юридичної справи, що виносить судовий чи інший компетентний орган держави (посадова особа) і яке стає обов'язковим для вирішення подібних справ у майбутньому. Юридичний прецедент застосовується тоді, коли мають місце прогалини в правовому регулюванні чи є потреба в юридичній кваліфікації конкретних обставин, а за судом чи іншим органом держави визнається право нормотворчості, тобто офіційного формулювання юридичних норм. Судовий прецедент як джерело права властивий англосаксонській правовій системі (Англія, США, Індія).
       Основним  джерелом права більшості сучасних держав є нормативно-правовий акт, який характеризується такими ознаками: 1) ухвалюється  чи санкціонується уповноваженими органами держави, їх посадовими особами, іншими суб'єктами правотворчості і є їх одностороннім волевияв­ленням; 2) має зовнішню форму у вигляді певного писемного документа; 3) містить нові норми права чи змінює, скасовує чинні; 4) приймається згідно з чітко визначеною процедурою; 5) має юридичну силу, що відображує співвідношення з іншими правовими актами, місце і роль у системах законодавства і правового регулювання; б) надає волі народу офіційного характеру.
       Від нормативно-правових актів слід відрізняти офіційні юридичні документи, які не містять норм права і не вносять безпосередньо змін у законодавство. Наприклад, акти затвердження положень, правил, статутів чи акти, які складаються з декларацій, відозв, закликів. Практичне значення має розрізнення нормативно-правових актів і актів застосування норм права, тому що останні містять не правила загального характеру, а індивідуальні приписи, адресовані певним суб'єктам і призначені для вирішення конкретних юридичних справ, засвідчення тих чи інших фактів.
       Нормативно-правові  акти класифікуються за різними критеріями:
       1) за суб'єктами ухвалення —  на акти органів держави, народу  в процесі референдуму, громадських  об'єднань, трудових колективів, спільні  акти органів держави і недержавних  формувань; 
       2) за юридичною силою — на  закони і підзаконні нормативні акти;
       3) за сферою дії — на загальнообов'язкові, спеціальні, локальні;
       4) за ступенем загальності правових  норм — на загальні і конкретизаційні; 
       5) за характером волевиявлення  — на акти встановлення, зміни  та скасування норм права; 
       6) за галузями законодавства — на цивільні, кримінальні, кримінально-процесуальні і т. ін.;
       7) за часом дії — визначно-строкові  і невизначно-строкові.
       Поширеною диференціацією нормативних актів  є їх класифікація за суб'єктами нормотворчості. Верховна Рада України видає закони і постанови; Президент — укази. Органи виконавчої влади України видають такі нормативно-правові акти: Кабінет Міністрів — декрети і постанови; керівники міністерств і відомств — інструкції, вказівки, нормативні накази; місцеві ради народних депутатів — рішення і нормативні ухвали; виконавчі комітети місцевих рад — рішення, а керівники їх управлінь і відділів та керівники обласних і районних державних адміністрацій — нормативні накази; адміністрація державних підприємств, установ, організацій — нормативні накази і інструкції. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       1.3. Юридична сила  нормативно - правових  актів: теоретичні  основи 

     Загальновизнано в юридичній науці, що основою  правової системи є норма права, а зовнішньою  формою її об’єктивації є нормативно-правовий акт. Так, за Гегелем, перетворення права на закон завдяки законотворчості надає праву форми загальності та повної визначеності. Різноманітність нормативно-правових актів (в Україні налічується понад 60 тис. нормативно-правових актів, які врегульовують весь комплекс суспільних відносин) зумовлює їх співвідношення та вплив один на одного. Враховуючи це, існує необхідність їх узгодження і належне функціонування. Однією з властивостей нормативно-правових актів, яка забезпечує таке узгодження, а отже, і злагоджене функціонування  системи права та всієї правової системи держави, є юридична сила.
     В юридичній науці поняття та сутність юридичної сили не можна вважати  дослідженими. Поняття як вираз сутності явища виникає в результаті розумової  діяльності, тому наведемо наявні у юридичній літературі позиції, точки зору щодо поняття юридичної сили нормативно-правових актів.
     Переважна більшість авторів вважає, що юридична сила виявляє насамперед співвідношення нормативно-правових актів між собою.
     Юридична  сила є релятивною, за висловом В.Ф. Котока, чи співставлюваною, за висловом І.Е. Фарбера, властивістю нормативних актів. Вона є такою, тому що виражає ступінь “підпорядкованості” нормативно-правового акта актам вищих органів. Це властивість, яка виражає співвідношення цього виду актів з іншими видами актів державних органів, його місце в системі правових актів.
     А.І. Корольов, В.В. Копейчиков, С.В. Поленина, Н.В. Сільченко, М.М. Воронов дотримуються цієї позиції, зазначаючи, що юридична сила – це специфічна властивість  нормативно-правових актів, яка виражає їх співвідношення, а також співвідношення  і залежність за формальною обов’язковістю (П.М. Рабінович). Підставами, які визначають  юридичну силу,  представники цієї точки зору називають місце правотворчого органу в апараті держави (П.М. Рабінович), місце та роль того чи іншого нормативно-правового акта в загальній системі нормативно-правових актів (А.І. Корольов), ступінь підпорядкованості цього нормативного акта актам вищих органів, а отже, і місце в ієрархічній структурі законодавства (С.В. Поленина, Н.В. Сільченко), місце і роль у системах законодавства і правового регулювання (В.В. Копейчиков).
     Існує також позиція, згідно з якою юридичну силу порівнюють, отожнюють з місцем нормативно-правових актів у загальній  системі актів. Так, В.М. Марчук, Л.В. Ніколаєва, А.І. Денисов зазначають, що місце, яке посідає певний вид актів у загальній системі нормативних актів, характеризує його юридичну силу. У свою чергу і А.В. Венгеров зазначає, що юридична сила нормативно-правового акта – це його місце в ієрархії нормативно-правових актів, відповідність, співпорядкованість актів, прийнятих вищим органом, вищим актам.
     Із  загальнообов’язковістю як основою  для визначення юридичної сили пов’язана  позиція, до представників якої можна  віднести В.С. Нерсесянца. “Юридична сила права – це державно-владна загальнообов’язковість і самих норм права, і прийнятих на її основі правових актів, окремих правових норм права в цілому як системи норм”. Н.М. Пархоменко вважає, що юридична сила правового акта – це його специфічна властивість, зміст якої полягає в його обов’язковості, а також пріоритеті перед іншими актами або підпорядкуванні їм.
     Є автори, які вказують на юридичну силу лише як на критерій поділу, класифікації нормативно-правових актів (Р.К. Бабаєв).
     В.Н. Хропанюк зазначає, що юридична сила –  це істотна ознака класифікації нормативно-правових актів. Вона визначає їх місце та значимість у загальній системі державного нормативного регулювання.
     У науковій юридичній літературі можна  зустріти позиції, які розкриватимуть поняття юридичної сили з іншого боку. Тут, на наш погляд, акцентується на активній (дієвій) стороні поняття “юридична сила” нормативно правових актів.
     Так, С.С. Алексєєв, розглядаючи тему дії  нормативно-правового акта, зазначає таке: “Дія нормативно-правового акта – це реальне функціонування виражених в акті юридичних норм, фактичний прояв юридичної енергії. Таке реальне функціонування виражених в акті норм охоплюється поняттям юридичної сили (правової обов’язковості)”.
     П.О. Недбайло згадує юридичну силу, розкриваючи питання застосування правових норм, а саме перевірка істинності, достовірності, дійсності і юридичної сили дії правових норм: “... для застосування норми, потрібно переконатись у тому, що ця норма діє (не відмінена), те, що вона має формально юридичну силу для застосування...”.
     На  думку Н. Висковича, правова сила акта визначає межі впливу одного акта на інший, за якого одна норма або  відповідний акт визначає функціонування, зміст і форму інших правових актів.
     І.Я. Дюрягін вказує, що головним у визначенні юридичної сили правових актів є те, що юридична сила – це властивість актів, що виражається у їх здатності діяти,  владно породжувати юридичні наслідки.
     Б. Пупич вказує, що правова сила –  це ступінь впливу одного правового  акта на інші, яка зумовлена тим, який орган державної влади його приймав.
     Основні позиції щодо розуміння поняття  юридичної сили вказують на те, що юридична сила нормативно-правових актів виражає:
     ·        по-перше, співвідношення актів один з одним, це співвідношення залежить від місця органу, який видав акт, серед органів державної влади, від місця акта в системі актів. Це вибудовує певну ієрархію нормативно-правових актів. Створює певний порядок,  є підставою для узгодження нормативно-правових актів;
     ·        по-друге, як певну обов’язковість акта взагалі, так і пріоритетність його один щодо іншого. Найвищий ступінь такої пріоритетності виявляється у верховенстві таких видів нормативно-правових актів, як Конституція, закони;
     ·   по-третє, здатність акта діяти, впливати, безпосередньо регулювати суспільні відносини;
     ·  по-четверте, класифікацію нормативно-правових актів, яка має велике теоретичне та практичне значення, оскільки дозволяє з’ясувати правову природу того чи іншого акта, його ознаки, призначення. З допомогою класифікації фіксують закономірні, об’єктивні зв’язки між об’єктами, предметами реальної дійсності шляхом розподілу їх за відповідними рубриками (класами, видами, родами і т.д.), таким чином  між ними краще пізнаються зв’язки та відносини.
     Ці  позиції  лише у своїй сукупності дають можливість розширити рамки дослідження поняття юридичної сили, сформулювати його ознаки, які характеризуватимуть юридичну силу як поняття, та властивості, які характеризуватимуть її як реальне явище.
     І це явище варте уваги, адже і саме слово “сила”, яке запозичене юридичною наукою з інших галузей знання, означає і спроможність, можливість робити що-небудь, діяти, і здатність прояву якої-небудь діяльності, яка характеризуються певним ступенем, спрямованістю, напругою прояву цієї діяльності, і джерело чого-небудь, якої-небудь діяльності, спонукання, могутності, впливу, явище та інше; слово “юридичний” додає вислову правого акценту. Приналежність словосполучення до нормативно-правового акта (і не лише до нього, а й до права і до юридичної норми),  вказує на значимість цього поняття як для теорії права, так і для практики. Це поняття пронизує усі види правової діяльності і впливає на:
     ·  по-перше, змістовне відображення впливу нормативно-правових актів на суспільні  відносини;
     ·   по-друге, суб’єктів їх прийняття у сенсі їх внутрішньої організації та  взаємовпливу;
     ·  по-третє, подолання суттєвих недоліків  сучасного законодавства;
     · по-четверте, виявлення та знаходження  шляхів розв’язання  колізій між  старими і новими нормами нормативно-правових актів, між нормативно-правовими актами, прийнятими різними суб’єктами державної влади, між законами та Конституцією України, між нормами ратифікованих міжнародних договорів та законодавством України. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       2. Загальна характеристика Верховної Ради Автономної Республіки Крим
       2.1. Правовий статус  Верховної Ради  Автономної Республіки  Крим 

     Депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим може бути громадянин України, який має право голосу, на день виборів  досяг віку 18 років і проживає в Україні не менше останніх п’яти років. Не може бути обраний до Верховної Ради АРК громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.
     Депутати  Верховної Ради АРК не можуть бути одночасно членами Ради міністрів АРК, виконувати функції представника Президента в Автономній Республіці Крим, мати інший представницький мандат. Депутати Верховної Ради АРК, які працюють на постійній основі, не мають права суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, крім викладацької, наукової та творчої у позаробочий час, входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку.
     Статус  депутата Верховної Ради АРК має  визначатися відповідним законом України, однак такий закон поки що не прийнято, тому ці питання нині регламентуються Конституцією АРК, Законом «Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим», Законом «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим» та Регламентом Верховної Ради АРК. В цілому представницький характер статусу депутата Верховної Ради АРК поєднує його зі статусом народного депутата України, що знайшло свій відбиток у відповідних положеннях Регламенту Верховної Ради АРК.
     На  час проведення засідань Верховної Ради АРК, постійних комісій Верховної Ради АРК, а також здійснення депутатських повноважень в інших випадках, передбачених законом, депутат звільняється від виконання виробничих або службових обов’язків з відшкодуванням йому середньої заробітної плати за основним місцем роботи та інших витрат, пов’язаних з депутатською діяльністю, за рахунок коштів бюджету АРК.
     Депутат зобов’язаний брати участь у роботі Верховної Ради АРК та її органів. Він зобов’язаний входити до складу однієї з постійних комісій і брати участь у її роботі. Депутати можуть добровільно об’єднуватися у депутатські групи, фракції за умови, що до складу кожної з них входить не менше 10 депутатів. У випадку неможливості з поважних причин взяти участь у роботі Верховної Ради АРК та її органів депутат зобов’язаний завчасно повідомити про це голову своєї постійної комісії.
     Депутат зобов’язаний додержуватись Конституції  та законів України, Конституції  АРК, Регламенту Верховної Ради АРК  та інших нормативно-правових актів  Верховної Ради АРК. Він не може використовувати свій депутатський мандат в цілях, не пов’язаних з депутатською діяльністю.
     Депутат Верховної Ради АРК має всю  повноту прав, які забезпечують його активну участь в діяльності Верховної  Ради АРК та її органів. Так, у Верховній Раді АРК депутат має право:
     – голосувати з усіх питань, що обговорюються  на засіданнях Верховної Ради АРК;
     – обирати і бути обраним на будь-яку  посаду у Верховній Раді АРК;
     – задавати питання доповідачам і  співдоповідачам на засіданнях Верховної Ради АРК;
     – брати участь у дебатах з усіх обговорюваних питань, подавати у  письмовій чи усній формі пропозиції, зауваження і поправки;
     – робити заяви і вносити пропозиції щодо порядку ведення засідання  і додержання Регламенту;
     – пропонувати кандидатури на посади у Верховній Раді АРК, задавати кандидатам питання, агітувати за кандидатів і проти;
     – виступати з обґрунтуванням своїх  пропозицій з мотивів голосування, давати довідки;
     – ставити питання про недовіру складу органів, утворених Верховною  Радою АРК;
     – пропонувати питання до порядку  денного сесії, на пленарний тиждень, пленарне засідання Верховної Ради АРК;
     – брати участь у засіданнях Президії Верховної Ради АРК і постійних  комісій, членом яких він не є, з правом дорадчого голосу;
     – розробляти і подавати на розгляд Верховної Ради АРК та її органів підготовлені в установленому порядку проекти нормативно-правових та інших актів, а також вносити пропозиції щодо їх зміни і доповнення;
     – оголошувати на засіданнях Верховної  Ради АРК та її органів тексти звернень, заяв, резолюцій;
     – отримувати проекти нормативно-правових та інших актів, а також копії  нормативно-правових актів і всіх інших прийнятих Верховною Радою  АРК та її Президією документів;
     – знайомитися зі стенограмами (фонограмами) засідань Верховної Ради АРК та її Президії.
     Депутат Верховної Ради АРК має право  звернутися на пленарному засіданні  Верховної Ради АРК з депутатським запитом до підконтрольних і підзвітних їй органів та посадових осіб про  надання офіційного роз’яснення  з питань, віднесених до їх відання. Депутатський запит вноситься депутатом у письмовій формі до секретаріату сесії, який оголошує його на найближчому пленарному засіданні Верховної Ради АРК і негайно надсилає відповідному органу чи посадовій особі. Офіційна відповідь на депутатський запит у 15-денний строк або в інший встановлений Верховною Радою АРК строк надсилається депутату, який його вніс.
     За  вимогою депутата відповідь на депутатський запит зачитується секретаріатом  сесії або самим депутатом  на пленарному засіданні Верховної  Ради АРК. Кожний депутат після оголошення відповіді на його депутатський запит  має право виступити і дати оцінку відповіді. Час на такий виступ не повинен перевищувати 5 хв. Депутатський запит і відповідь на нього можуть бути за рішенням Верховної Ради АРК обговорені на пленарному засіданні,
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.