Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


реферат Особливост сучасної галузевої структури свтового господарства та промисловост

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 11.05.2012. Сдан: 2011. Страниц: 7. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
           ГЕОГРАФІЧНИЙ  ФАКУЛЬТЕТ 
       
       
       
       

Особливості сучасної галузевої  структури світового господарства    та промисловості. 
 
 
 
 
 
 
 
 

           Виконала :
           Студентка 4-го курсу
           Групи МТ-2 

               Київ-2011 

     Сучасне світове господарство.
     Сукупність  різноманітних підприємств, що виробляють товари або надають послуги, утворює  господарську систему.
     Світове господарство - система національних господарств, що пов'язані і взаємодіють  за законами міжнародного поділу праці.
     Взаємодія національних господарств відбувається на основі різноманітних виробничих, економічних та політичних відносин, які реалізуються через зовнішню торгівлю, надання послуг, рух капіталу, обмін інформацією з наукових знань, обмін здобутками культури і  через міграцію робочої сили.
     Розглядаючи політичну й економічну карти  світу, можна помітити істотну особливість  у розміщенні країн, що мають показники  економічного розвитку вищі пересічних по світу - вони утворюють кілька територіально  близько розташованих груп. І це не просто географічний факт, а одна з важливих закономірностей географії  сучасного світового господарства: формується поліцентрична система  його територіальної структури. То ж  невипадково з'явився образний термін — «багатополюсний світ».
     Наймогутніший центр світового господарства склався  в Північній Америці. Ядром цього  центру є економіка США, з нею  тісно поєднуються економіки  Канади і Мексики. На частку цієї трійки країн при 7 % населення світу припадає 22-23 % національного продукту та виробництва  промислової продукції, 12-13 % сільськогосподарської  продукції світового господарства. Найважливіші особливості господарства цих північноамериканських країн  такі:
     1) багатий  ринок збуту; 
     2) могутність  американських банків, трестів, концернів,  що контролюють не тільки національне  багатство своєї країни, а й  перетворюються на транснаціональні  корпорації;
     3) високий  технічний рівень промисловості  США і Канади;
     4) високий  науковий потенціал США і Канади;
     5) потужний  військово-промисловий комплекс  США.
     Не  менш потужний центр світового господарства сформувався в Західній Європі, країни якої мають не просто спільну географічну  приналежність, а й однорідні  соціально-економічні системи. Внаслідок спільності низки внутрішньо- і зовнішньополітичних інтересів європейського капіталу, незважаючи на суперництво і взаємну боротьбу його національних угруповань, в Західній Європі відбувся глибокий процес економічної інтеграції. Тут сформувалося Європейське економічне товариство (ЄЕТ), яке згодом трансформувалося в Європейське співтовариство (ЄС). До нього з 1996 року входять 15 країн з населенням 370 млн. чоловік: ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Великобританія, Ірландія, Данія, Іспанія, Португалія, Греція, Австрія, Фінляндія, Швеція. Це значне економічне угруповання, ринок якого за своїми можливостями попиту можна порівняти з ринком СІЛА. Тут посилюються міжнаціональні зв'язки великих монополій, зростає залежність і супідрядність господарств сусідніх країн.
     Найбільш  динамічні процеси економічного розвитку відбуваються в Азіатсько-Тихоокеанському  регіоні (АТР). Японія, Китай та група  країн і територій «далекосхідних тигрів» формують інтеграційне ядро цього регіону. На його частку припадає понад 1/5 світового економічного потенціалу, а «вага» всіх країн АТР набагато більша. В регіоні сформувалось інтеграційне утворення АСЕАН.
     Регіон  Північної Євразії, де розташовані  держави, що утворилися після розпаду  СРСР, також займає помітне місце  в світовій економіці.
     Між тим, під впливом сучасних геополітичних  процесів, у світі є передумови формування й інших регіональних систем економічної взаємодії. Це, по-перше, тісно пов'язані між собою регіони  Середземномор'я і Причорномор'я (до якого входить і територія  України), по-друге - регіон Середнього Сходу та Центральної Азії в якому  протягом двох тисячоліть було міцно  пов'язане життя країн і народів.
Міжнародний поділ праці і  світове господарство.
     Міжнародний поділ праці – це спеціалізації  окремих країн на виробництві  певних товарів та послуг і товарному  обміні цими продуктами на світових ринках. Міжнародний поділ праці виникає  між країнами, що захищені своїм  державним суверенітетом.
     Міжнародний поділ праці, порівняно з територіальним поділом праці, має деякі принципові відмінності. Формування спеціалізації  господарства країни в такому разі, безумовно, підкоряється дії закону порівняльних переваг. За цим законом, який є одним з фундаментальних  законів економічної теорії, кожна  країна має порівняльну перевагу у виробництві якого-небудь товару чи послуги і може дістати вигоду, торгуючи ними або обмінюючи їх на інші товари чи послуги.
     Як  попередні передумови реалізації порівняльної переваги треба враховувати, що країна, яка виходить зі своєю продукцією на світовий ринок, повинна мати переваги бодай над частиною інших виробників цієї продукції (наприклад, мати дешеву сировину, володіти секретами технології виробництва тощо); водночас на світовому  ринку повинен бути попит на цю продукцію; нарешті затрати на транспортування  мають бути обопільно вигідними  для виробника і споживача.
     Під час подальшого визначення спеціалізації  важливим є те, як складається загальна ситуація на світовому ринку. Закон  порівняльних переваг стверджує, що кожній країні, навіть тій, яка мас  абсолютні переваги з виробництва  будь-яких товарів, вигідніше зосередити свої зусилля на виробництві тих  товарів і послуг, у виробництві  яких вона досягла порівняно більшої  ефективності, і експортувати їх в  обмін на товари, яких вона не виробляє.
     Ефективність  міжнародних економічних відносин тієї чи іншої суверенної країни багато в чому визначається вправністю її зовнішньоекономічного менеджменту  та вибором стратегії й тактики  зовнішньоекономічного маркетингу.
     Менеджмент (управління) - це діяльність з координації  праці інших людей. Складається  з двох основних компонентів: уміння організувати господарський процес і так званої підприємницької  інтуїції, що грунтується на глибоких знаннях законів ринку і необхідній інформації.
     Маркетинг (ринкознавство) - це програмно-цільовий метод роботи підприємця або підприємства на ринку. Він полягає у вивченні ринку, просуванні на ринок товарів і послуг, створенні такої ситуації, за якої якість, кількість та ціна товару відповідали б попиту на ринку.
     Структура світового господарства
     Світове господарство - система, що має багато складних структур. Структура - внутрішня  будова системи та сукупність стійких  зв'язків у ній, що забезпечують її цілісність.
     З-поміж  численних структур світового господарства найважливішими є соціально-економічна, функціонально-господарська та територіальна.
     Під соціально-економічною структурою розуміють співвідношення економічних  укладів і систем власності, характер взаємодії держави і приватного капіталу, розстановку політичних та економічних сил у державах та в світі в цілому.
     Розвиток  господарства в країнах з потужними  державно-корпоративними комплексами  неминуче виходить за межі національних ринків. Інтернаціоналізація господарського життя стимулювала розвиток різноманітних  міжнародних форм економічної діяльності, як, наприклад, транснаціональних корпорацій (ТНК).
     Транснаціональна  корпорація - це, як правило, великі виробничі  концерни, торговельні або фінансові  корпорації, сфера діяльності яких - весь світ.
     Саме  діяльність ТНК е причиною того, що в усьому світі можна бачити марки «Тойота» чи «Нісан», «Форд» чи «Дженерал моторе», «БМВ» чи «Фольксваген» або продукцію радіоелектроніки фірм «Тосіба», «Мацусіта» («Панасонік»), «Соні», «Дженерал електрік», «Вестінгауз» ІБМ та ін. Особливо активна діяльність ТНК США, Японії, ФРН, Великобританії, Франції.
     Функціонально-господарська структура країни чи світового господарства залежить від сучасного розвитку стану суспільного поділу праці  в усіх його формах, в тому числі  стану міжнародного поділу праці.
     Територіальна структура світового господарства - це географія соціально-економічної, функціонально-галузевої структур.
     Науково-технічна революція і основні риси НТР.
     Основні риси НТР
     1. Всеосяжність (впливає на всі галузі виробництва,  характер праці, побут, культуру, психологію людини тощо).
     2. Докорінна  зміна ролі людини у виробництві.
     3. Зменшення  часу між відкриттям і впровадженням  його у виробництво.
     4. Зв'язок  з військовим комплексом.
     Елементи  НТР:
     1. Наука.
     2. Техніка  і технологія (мета — підвищення  ефективності виробництва, продуктивності  праці). Є 2 шляхи (еволюційний  і революційний) оновлення техніки  і технологи.
     3 Виробництво.  Напрямки удосконалення
     а) електронізація (ЕОМ, потужні обчислювальні центри тощо),
     б) комплексна автоматизація (роботи, процесорна техніка),
     в) нові види енергії (наприклад, термоядерна),
     г) створення  нових матеріалів і удосконалення  традиційних,
     д) впровадження біотехнологій.
     4. Управління. Основними напрямками застосування  НТР в світовому господарстві  є:
1. Прискорений розвиток  енергетики, машинобудування, хімічної  промисловості.
2. Зниження ролі видобувної промисловості.
3. Інтенсифікація  сільського господарства
4. Зміна товарної  структури світового ринку.
5. Зміна структури  зайнятості населення.
6. Розвиток транспорту.
7. Розвиток екологічно  безпечних виробництв і т. д.
Паливно-енергетична  промисловість світу.
Від розвитку енергетики залежить рівень економічного розвитку країни, тому протягом ХХ ст. людство  спожило значно більше палива та енергії, ніж за свою попередню історію. Змінюється в часі і структура паливно-енергетичного  балансу.
     За  прогнозами вчених, у XXI ст. відбудеться  поступовий перехід до енергетики, що базується на відновних, невичерпних (альтернативних) ресурсах: атомна, геотермальна енергія, енергія Сонця, вітру, припливів  і відпливів тощо.
     У 1999 р. у світі було видобуто 3639 млн. т  нафти. Головні райони видобутку  нафти — країни Південно-Західної (Саудівська Аравія, ОАЕ, Ірак, Кувейт), Пів-денно-Східної (Індонезія) та Східної  Азії (Китай), Північної Америки (Мексика, США, Канада), Африка (Нігерія, Алжир, Лівія, Єгипет). Дещо зменшилося добування  нафти в Південній Америці (Венесуела) та Росії.
     У країнах  ОПЕК розміщується 76,8% світових запасів  нафти, на розвинуті країни припадає всього 4,5% запасів нафти.
     Основні райони споживання нафти — країни Європи (крім Великобританії та Норвегії, які ведуть видобуток нафти з  шельфу Північного моря), США, Японія та Республіка Корея.
     Видобуток природного газу у світі в 1999 р. досяг 2310 млрд. м3. Основна частка видобутку  зосереджена в розвинутих країнах, хоча 1/3 необхідного їм газу ввозиться  Основними експортерами природного газу є Нідерланди, Росія, Норвегія, Канада, Алжир, Бруней, Індонезія. Найбільші  споживачі газу — Франція, США, Росія, Німеччина, Великобританія.
     Через постійний ріст споживання забезпеченість світу нафтою у кінці XX ст. знизилася  до 43 років, а газом — до 63 років.
     Вугільна  промисловість — найстаріша серед  паливних і базується на величезних запасах. При сучасному рівні  видобутку (3296 млн. т у 1999 р.) його може вистачити більше, ніж на тисячу років. Майже 1/3 світового видобутку  дає Китай, 1/4 — США, 1/6 — країни СНД (в основному Росія, Україна, Казахстан), крім того, видобувають  вугілля Індія, Австралія, ПАР, Польща. Найбільші країни виробники вугілля  є його основними споживачами, тому на світовий ринок надходить тільки до 10% загального видобутку. У світі  утворилися своєрідні вугільні мости: США — Західна Європа, Австралія— Японія, ПАР — Західна Європа, Канада — Японія.
     Електроенергетика. Розвиток електроенергетики залежить від наявності енергоресурсів, їх розміщення і способу видобутку, доставки і, найголовніше, від рівня  економічного розвитку країни.
     Виробництво електроенергії у світі в 1999 р. становило  біля 1500 млрд. кВт год. Більшість  її виробляється на ТЕС (2/3), ще по 1/6 виробництва  припадає відповідно на ГЕС та АЕС. Найбільшими виробниками електроенергії на атомних електростанціях є  Франція, США, Японія. Німеччина та Росія.
     П'ять  країн світу (США, Росія, Японія, ФРН, Канада) виробляють 52% електроенергії світу.
     Виробництво конструкційних матеріалів
     Чорна та кольорова металургія, хімія, целюлозно-паперова, керамічна та цементна промисловість  утворюють єдину систему в  світовому господарстві. Вони переробляють мінеральну сировину в конструкційні  матеріали.
     На  чорні метали припадає 70-75 % обсягів  конструкційних матеріалів, на пластмаси - 15 %. Важлива роль належить алюмінію. Все більшого значення набувають  композитні матеріали, які особливо активно використовуються в авіакосмічній  та автомобільній промисловості, а  також силікатні матеріали так  званої тонкої кераміки, без якої неможливий розвиток електронної промисловості.
     Особливостями розвитку і розміщення чорної металургії в другій половині XX ст. є послаблення  її орієнтації на місцеву паливну  та сировинну базу. У минулому металургійні заводи будувались біля вугільних басейнів (Рур, Пітсбург, Донбас, Кузбас, Сілезія) або біля залізорудних баз (Лотарингія, Кривий Ріг, Урал). Ця тенденція зберігається й нині під час освоєння нових  металургійних баз (наприклад, розміщення металургійних заводів Індії, Бразилії, Китаю), але все більше заводів  виникає на шляхах перевезення руд  та палива або ж поблизу основних ринків збуту металу (металургія Японії, Республіки Корея, Італії, нові заводи ФРН, Франції, Росії тощо). До того ж, у світі накопичилися великі запаси металу в машинах, будовах, на транспорті, що є значною базою вторинних  ресурсів (металобрухт), на який уже  в усьому світі припадає 1/3, а в  окремих крабах більша частина металургійної  сировини, що використовується у виробництві.
     Розвиток  чорної металургії за останні два  десятиліття уповільнився, що пояснюється  зниженням металомісткості сучасного  промислового виробництва, зростанням затрат на технічне оновлення виробництва, загостренням конкурентної боротьби на ринку металів та заміною металів  пластмасами.
     Кольорова металургія світу в 1994 році виробила близько 45 млн. тонн різних металів, в  тому числі 19,2 млн. тонн алюмінію. Традиційно в цій галузі розрізняють виробництво  важких (мідь, свинець, цинк, олово, нікель), легких (алюміній, титан, магній), малих (ртуть, кадмій, сурма, кобальт), легуючих (вольфрам, ванадій, хром, молібден), благородних (золото, срібло, платина), рідких і рідкоземельних (індій, германій, галій) металів.
     Специфіка роботи галузі полягає в тому, що, з одного боку, постійно зростає  попит на її продукцію - всі галузі широко використовують алюміній, в  авіакосмічній промисловості зростає  попит на титан, в атомній - на цирконій та гафній, в радіоелектроніці - на германій, індій, кобальт, талій, тантал, не кажучи вже про золото і срібло; з другого — перед виробниками гостро постають енергосировинні, екологічні та фінансові проблеми. Більшість промислово розвинутих країн бідні на руди кольорових металів. Значні сировинні бази мають тільки США, Росія, Китай, якоюсь мірою до них можна долучити Австралію та Канаду. Інші розвинуті країни переважно використовують девізні концентрати або металобрухт кольорових металів.
     Хімічна промисловість - найбільш динамічна  галузь системи виробництва конструкційних матеріалів. Всі провідні країни світу  інтенсивно розвивають виробництво  в цій галузі. Особливо помітне  місце займають США (близько 1/5 світового  виробництва), Японія, Росія, ФРН (по 1/10), а також Китай, Великобританія, Франція, Італія, Україна.
     Хімічна промисловість - найбільш складна за структурою галузь. Тут розрізняються  підгалузі: виробництво напівпродуктів (основна хімія, хімія органічного  синтезу); базові (полімерних матеріалів, мінеральних добрив); сировинні (гідрохімічні виробництва, нафтохімія, коксохімія, лісохімія тощо); переробні (виробництво  фарб, лаків, фармацевтичних виробів, фототоварів, побутових хімікатів та ін.).
     Для хімічної промисловості характерні висока вартість устаткування, енерго- та водомісткість. Тому географія її дуже складна.
     Як  же розміщене хімічне виробництво  у світі? Європа дає близько 1/4 хімічної продукції світу, особливо важливі  тут виробництва «тонкої» хімії (фармацевтика, парфумерія, фототовари тощо), хімії побутового призначення  та полімерів. Північна Америка (США  та Канада) також виробляє 1/4 продукції  хімічної промисловості світу. Особливо багато тут газохімічних підприємств  і підприємств, що випускають агрохімікати. Близько 1/10 продукції виробляє Японія. На країни СНД припадає близько 1/6 продукції, тут особливо вирізняються хімічні  комплекси Росії та України.
     Машинобудування світу.
     У промисловості  економічно розвинутих країн на машинобудування  припадає 25-40% вартості виробленої промислової  продукції. Сучасні тенденції розвитку машинобудування пов'язані зі значним  збільшенням витрат на НДДКР та зростанням виробництва в таких наукомістких галузях, як радіоелектроніка, приладобудування, ви­робництво комп'ютерів, офісного устаткування, сучасних засобів зв'язку, роботів, авіакосмічне виробництво. Тільки перша  десятка країн спроможна виробляти  всю номенклатуру машинобудівної промисловості. Це США, Японія, Росія, ФРН, Великобританія, Франція, а також, якоюсь мірою Китай, Канада, Італія та Україна. Сумарна  частка цих країн у випуску  продукції становить 3/4 світового  показника. 

     Велика  група промислове розвинутих країн  Європи (особливо Нідерланди, Бельгія, Швеція, Швейцарія), а також Чехія, Іспанія, Польща та ін., нових індустріальних країн (Республіка Корея, Сінгапур, Бразилія, Мексика) та деякі країни Азії зі сформованою  структурою господарства (Індія, Туреччина) спеціалізуються на випуску окремих  видів машинобудування і виходять з ними на світовий ринок.
     У більшості  країн, що розвиваються, вже з'явилися  окремі підприємства машинобудування, а також металообробні та ремонтні майстерні, які обслуговують транспорт, гірничодобувну промисловість, сільське господарство, та займаються виготовленням  найпростішого інвентарю. 

     Формування  світової агропродовольчої системи.
     Світова агропродовольча система (САПС) формується в результаті розвитку міжнародної кооперації у сфері виробництва та продажу продовольства, її матеріальну основу складають агропромислові комплекси (АПК), що включають у себе виробництво засобів виробництва, сільське господарство, яке виробляє продовольчу сировину і продукти харчування та переробку і збут сільськогосподарської сировини та продовольства.
     Формування  САПС не тільки не усуває, але й сприяє посиленню нерівномірності розвитку національних продовольчих систем, оскільки конкуренція та поділ праці виходять на глобальний рівень. Провідною ланкою САПС є розвинуті країни через  те, що для АПК цих країн зовнішньоекономічні  ринки стають основним чинником економічного зро­стання. Це знаходить своє вираження  у поглибленні спеціалізації  та кооперування у виробництві продовольства, ресурсів для його виробництва, взаємному  посиленню руху капіталів і технологій.
     Досвід  розвинутих країн показує, що попит  на продовольство практично безмежний  при досягненні високих норм споживання. Удосконалення йде шляхом залучення  до господарського обігу все нових  рослин і їх видів, розширення асортименту, підвищення «зручності» продовольства (економії праці при приготуванні їжі), виходу на ринок товарів, що займають проміжне положення між продуктами харчування й медичними препаратами.
     Прискорення економічного розвитку країн, що розвиваються, перетворює їх у більш активну, хоча й залежну від розвинутих країн  ланку САПС, у той же час ця двостороння залежність прискорює розвиток глобальної продовольчої системи. Країни, що розвиваються, намагаючись подолати своє відставання у виробництві й споживанні продоволь­ства, пришвидшують розвиток економіки, у тому числі й сільського господарства. Це приводить не тільки до зростання імпорту продовольства, але й до імпорту ресурсів, технологій і капіталів, необхідних для розвитку національних продовольчих систем.
     Країнам з перехідною економікою належить скромне  місце у світовій агропродовольчій системі, але їх частка в окремих регіонах досить суттєва. До загальних проблем, що стоять перед ними, належать: низька ефективність економіки, включаючи АПК, висока залежність від імпорту продовольства, ресурсів для його виробництва, недосконалість або відсутність елементів ринкового господарства тощо.
     Посилюється вплив ТНК на розвиток САПС. У  розвинутих країнах ТНК переважають  у сільськогосподарських сферах національних АПК (сільськогосподарське машинобудування, харчова промисловість, торгівля, сфера обслуговування). У  країнах, що розвиваються, ТНК сприяють розвитку сільського господарства, а  часто є основою розвитку АПК  і ланок з вирощування, переробки, упаковки та транспортування продукції.
     Відносно  новим явищем стало формування крупних  національних і транснаціональних  продовольчих компаній у країнах, що розвиваються, насамперед в Азії та Латинській Америці.
     Глобалізація  агробізнесу відбувається на фоні світової біотехнологічної революції 3 1995 р. почалося масове впровадження трансгенного насіння (соя, картопля, бавовник, кукурудза). Площі під трансгенними культурами досягли у світі 35 млн. га, з них 30 млн. га у Північній Америці. Сьогодні відбувається масове впровадження нових сортів рослин з модифікованими технологічними й споживчими характеристиками. Через високу складність й вартість біотехнологічних розробок вони зосереджені в 10 провідних американських і європейських хіміко-біологічних компаніях — «Монсонто», «Новартіс», «Дюпон», «Рон-Пуланк», «Хьохст» та ін.
     Землеробство  і тваринництво світу.
     Рослинництво. Провідною галуззю сільського господарства є рослинництво. Під зерновими  у світі перебуває більша частина  площ орних земель. Основні райони вирощування пшениці зосереджені  в Європі та Північній Євразії (Росія, Україна, Казахстан, Франція, ФРН, Італія тощо), Північній Америці (США, Канада), Азії (Китай, Індія, Туреччина, Пакистан та ін.). Найбільшим виробником кукурудзи є США (45% світового збору).
     Багато  кукурудзи збирають Китай, Бразилія, Мексика, Аргентина, Франція, Індія, ПАР. Рису щороку вирощується понад 500 млн. т: 1/3 його світового виробництва  дає Китай, 1/5 — Індія, важливим районом  вирощування рису є Південно-Східна та Східна Азія (Індонезія, Бангладеш, В'єтнам, Таїланд, М'янма, Японія тощо).
     Технічні  культури — сировина для виробництва  продовольчих і промислових товарів. Найважливішу технічну культуру —  бавовник — вирощують переважно  у країнах, що розвиваються (Індія, Пакистан, Бразилія, Єгипет), інші важливі виробники  — Китай, США, Узбекистан, Туркменістан, Туреччина. Джут вирощують, в основному, в Індії, Банг­ладеш, Шрі-Ланці, Більше 1/2 цукру у світі отримують  з цукрової тростини (Куба, Мексика, Бразилія, США, Аргентина, Індія, ПАР, Єгипет, Австралія). Головні райони вирощування  цукрових буряків— Україна, Росія, Польща, Чехія, Словаччина, ФРН, Франція. З олійних  найбільш поширені соняшник (Росія, Україна, Болгарія, Уругвай, Аргентина) та соя (США, Китай, Росія, Бразилія). Важливими експортними  товарами країн Латинської Америки, Азії та Африки є чай (Індія. Шрі-Ланка, Китай), кава (Бразилія, Мексика, Колумбія, Кот-д’Івуар, Індія), какао (Кот-д'Івуар, Бразилія, Гана, Нігерія), арахіс, олійна пальма (Конго, Індонезія, Малайзія).
     Тваринництво  розвинуте в усіх регіонах земної кулі. В економічно розвинутих країнах  Європи, Північної Америки в лісовій  та лісостеповій зонах розводять  велику рогату худобу молочно-м'ясного та молочного напрямів. У місцях з посушливим та сухим кліматом розвинуте  тваринництво м'ясного напрямку (Індія, Пакистан, Аргентина, Австралія). Найбільше  поголів'я великої рогатої худоби (до 60%) припадає на країни Азії, Африки (але тут продуктивність дуже низька, використовують її для роботи на полях  та як тяглову силу), Південної Америки.
     Свинарство  поширене у країнах Азії, Північної  Америки та Європи. У промислове розвинутих країнах поширене м'ясо-вовняне  та м'ясне вівчарство, у посушливих районах— вовняне (Австралія, Нова Зеландія, Великобританія, Іспанія, Італія). Птахівництво в розвинутих країнах переведено на індустріальну основу. Подекуди розвивається конярство, верблюдівництво тощо. 

     Загальна  характеристика транспорту світу.
     Транспорт. Транспорт — одна з найважливіших  галузей господарства, яка забезпечує зв'язки між виробниками й сп
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.