На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Характеристика стилв сплкування дтей молодшого шкльного вку з однолтками

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 13.05.2012. Сдан: 2011. Страниц: 8. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Зміст
Вступ
Розділ 1. Загальна характеристика стилів спілкування  дітей молодшого шкільного віку з однолітками
1.1. Поняття спілкування  в психології
1.2. Аналіз стилів  спілкування молодших школярів
1.3. Особливості  стилів спілкування дітей молодшого шкільного віку
Розділ 2. Дослідженя стилів спілкування дітей молодшого  шкільного віку з однолітками
2.1. Опис методик  дослідження
2.2. Аналіз результатів  дослідження
Висновки
Список літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ
    Актуальність  дослідження. Важливим елементом людського співжиття і взаємин є психологічні контакти і спілкування. Потреба в контакті з подібними до себе існує й у тваринному світі, однак спілкування – величезний дар, набуток суспільного буття людини. Завдяки спілкуванню людина пізнає світ, власну духовність, підтримує психологічний зв’язок з іншими людьми через засоби масової комунікації й безпосередні стосунки, без чого важко зберегти емоційний життєвий статус.
    Спілкування – багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, який передбачає обмін інформацією, певну тактику і стратегію взаємодії, сприймання і розуміння суб’єктами спілкування один одного.
    Спілкування історично склалося в процесі спільної діяльності людей, де спочатку відігравало допоміжну роль: організовувало і супроводжувало певні дії. З ускладненням діяльності воно набуває відносної самостійності, починає виконувати специфічну функцію передачі наступним поколінням форм культури і суспільного досвіду. В процесі спілкування відбувається перехід від одного рівня життя до іншого. Спілкуючись, людина виявляє себе індивідом і реалізує свої прагнення бути особистістю. Спілкування координує спільні дії людей і задовольняє потребу в психологічному контакті.
    Об’єкт  дослідження: стилі спілкування молодших школярів.
    Предмет дослідження: психологічний аналіз стилів спілкування дітей молодшого шкільного віку з однолітками.
    Мета: здійснити психологічний аналіз стилів спілкування дітей молодшого шкільного віку з однолітками.
    Завдання:
    Розкрити поняття спілкування в психології.
    Проаналізувати стилі спілкування молодших школярів.
    Виявити особливості стилів спілкування дітей молодшого шкільного віку.
    Провести дослідження стилів спілкування дітей молодшого шкільного віку з однолітками.
    Теоретико-методологічну  основу дослідження склали ідеї когнітивної психології відносно спілкування як інформаційного обміну (Р. Краусс, С. Шеннон, Д. Кінгсбурі, Ф. Хайдер, К. Черрі та ін.), індивідуальних особливостей сприйняття (Г. Уіткін, Дж. Келлі, Р. Гарднер, Дж. Клейн, Д. Ройс, В. М. Аллахвердов та iн.), диспозиційної теорії особистості (Г. Олпорт, Р. Кеттелл, Г. Айзенк, В. А. Ядов та iн.), концептуальні положення системного підходу, зокрема в його використанні до дослідження особистості, діяльності та спілкування (О. Г. Асмолов, Б. Г. Ананьєв, Б. Ф. Ломов та iн.), розуміння спілкування як умови формування та розвитку особистості (Л. С. Виготський, О. М. Леонтьєв, В. Н. Мясіщев, С. Л. Рубінштейн та ін.), діалогічності спілкування (Л. І. Анцифьорова, Л. А. Радзіховський, А. В. Брушлінський та ін.).
       Обсяг і структура роботи обумовлені метою та завданнями дослідження, а також логікою розташування в ній матеріалу. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 1. Загальна характеристика стилів спілкування дітей молодшого шкільного віку з однолітками
1.1. Поняття спілкування в психології
    Спілкування вивчається різноманітними науками: соціологією, філософією, медициною, педагогікою. Ми ж будемо розглядати спілкування  з точки зору психології. Спілкування – 1) складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, які породжуються потребами в спільній діяльності і включає до себе обмін інформацією, виробітку єдиної стратегії взаємодії; 2) здійснювана відомими засобами взаємодія суб’єктів, що викликана потребами спільної діяльності і направлена на відчутну зміну в стані, поведінці і особово-сенсових утвореннях партнера через складності і ємність феномена спілкування, тлумачення його як поняття залежить від вихідних теоретичних і критеріальних підвалин. В самому загальному вигляді спілкування виступає як форма життєдіяльності. Соціальний сенс спілкування полягає визначається тим, що в його процесі суб’єктивний світ однієї людини розкривається для іншої [13; 63].
    В спілкуванні людина самовизначається і самопред’являється, показуючи свої індивідуальні особливості. За формою здійснюваних впливів можна судити про комунікативні навички і риси характеру людини, по специфіці організації мовних сполучень – про загальну культуру і грамотність.
    Спілкування пронизує всю життєдіяльність особи. Форми спілкування вкрай різноманітні. Але, в кінцевому рахунку, вони визначаються об’єктивними умовами, насамперед, характером суспільно-економічної формації. Кожне  покоління людей застає як дещо дане певну суму виробничих сил, капіталів і соціальних відносин. Спілкування, виражене в безпосередніх міжособових зв’язках людей, завжди відповідає певним історично склавшимся і соціально необхідним формам комунікації і реалізується у відповідності з нормами соціально задовільної поведінки.
    Проаналізуємо визначення, які дають спілкуванню  різноманітні автори.
    М.С. Каган розглядає спілкування  як один з видів людської діяльності, якому властиві відповідна структура  і атрибути.
    Л.П. Буєва (1978) припускає, що “спілкування є безпосередньо спостерігаєма і переживана реальність і конкретизація суспільних відносин, їх персоніфікація, особова форма. Суспільні відносини при цьому складають зміст процесу (дії об’єктивних суспільних законів і відносин), а спілкування – його індивідуалізовані форми” [18; 97].
    В.М. Соковкин (1974) аналізує людське спілкування  як комунікацію, як діяльність, як відносини, як взаєморозуміння і взаємовплив.
    З точки зору А.Н. Леонтьєва, спілкування  слід розглядати як визначену сторону  діяльності, тому що воно присутнє в будь-якій діяльності в якості її елемента. Саму ж діяльність можна розглядати як необхідну умову спілкування.
    Спробу  інтегрувати в межах єдиної концепції  різноманітні соціально-психологічні підходи до проблеми спілкування  здійснила Г.М. Андреєва. Характеризуючи спілкування, вона виділила в ньому три взаємопов’язані сторони: комунікативну (обмін інформацією між тими, хто спілкується), інтерактивну (організація взаємодії тих хто спілкується) і перцептивну (процес сприйняття одне одного партнерами і встановлення на цій основі взаємопорозуміння).
    Аналіз  досліджень психологів приводить до висновку про те, що незалежно від  того, чи визнає це сам дослідник, чи ні, але фактично майже всі дослідження  орієнтовані на один із вищеназваних теоретичних напрямків.
    Поряд з вище переліченими авторами, значення спілкування і його вплив на розвиток особистості вивчали такі радянські  психологи, як Б.Г. Ананьєв і В.М. М’ясенцев.
    Дослідження Б.Г. Ананьєва (1969) націлені на глибоке  і всебічне вивчення спілкування, велике значення має осмислення вже здійсненого в цій галузі в минулому, як в психології, так і в суміжних з нею науках.
    Б.Г. Ананьєв підкреслює, що особливою  і головною характеристикою спілкування  як діяльності є те, що через нього  людина будує свої відносини з іншими людьми. Він пише: “Поведінка людини виступає не тільки як складний комплекс видів його соціальної діяльності, за її допомогою приймає форму предметів оточуючий його світ, але і як спілкування, практична взаємодія з людьми в різноманітних соціальних структурах” [6; 81].
    Розглядаючи психологічне значення взаємодії, що здійснюється в формі спілкування, Б.Г. Ананьєв  неодноразово підкреслює, що, будучи обов’язковим компонентом праці, навчання, гри  і всіх інших видів діяльності, які передбачають взаємодію людей, вона є основою, без якої неможливе пізнання ними діяльності, формування у них емоційного відклику на цю дійсність і основаного на цьому пізнанні і емоційним відношенням поведінки в цій дійсності.
    “Спілкування, - пише він, - настільки ж соціальне, як і індивідуальне явище. Тому так нерозривно пов’язане соціальне і індивідуальне в найважливішому засобі спілкуванні – мові, індивідуальним проявом, механізмом якого є мова.” Пантоміміка і жестикуляція, інакше кажучи, неречові форми спілкування, стають такими саме тоді, коли експресія поведінки виконує комунікативну функцію.
    Окрім речових і неречових засобів  спілкування, Б.Г. Ананьєв виділяє  і внутрішню сторону – пізнання учасниками спілкування одне одного, міжособові відносини, саморегуляцію вчинків людини з урахуванням отриманого знання, перетворення внутрішнього світу людей, що приймають участь в спілкуванні.
    Б.Г. Ананьєв чітко показав значимість категорії спілкування для загальної, вікової і педагогічної психології, а також для психології індивідуальних різностей.
    В.М. М’ясенцев також вніс значний  вклад в розробку комплексу питань, що стосуються психології спілкування.
    За  думкою В.М. М’ясенцева, зв’язок відбиття людьми одне одного в спілкуванні  з їх взаємовідносинами очевидний. В спілкуванні відбиваються стосунки людей з їх різноманітною активністю, вибірковістю, позитивним або негативним характером. Засобом або формою спілкування і відносин є відносини людини з людиною.
    Причини, які визначають наявність або  відсутність відповідності між відношенням і звертанням учасників спілкування, В.М. М’ясенцев бачив не лише в особливих властивостях кожного з тих хто спілкується, але і в обставинах спілкування, і, зокрема, в характері малої групи, яку утворюють діти, які спілкуються. Він вважав, що взаємовідносини відіграють значну роль в характері процесу взаємодії, і, в свою чергу, представляють результат взаємодії. Ті переживання, які виникають в процесі взаємодії, укріплюють, руйнують або реорганізують відносини [11; 72].
    А також, В.М. М’ясенцев відмічав, що спілкування може впливати на ті або інші характеристики психічних процесів, психічних станів і властивостей людини, істотно змінювати або перебудовувати.
    Роботи  В.М. М’ясенцева, в основному були в галузі загальної психології, але  деякі його роботи були розроблені з точки зору медичної психології.
    Спілкування є таким процесом взаємодії дітей молодшого шкільного віку, в якому особи, які в ньому приймають участь, своїм зовнішнім виглядом і поведінкою завдають більш або менш сильний вплив на бажання і наміри, на думки, стан і почуття одне одного.
    У різних дітей різні здатності спілкування. В той час, як одні з них, вступаючи в контакти з оточуючими без особливих зусиль зі своєї сторони або підтримують, або просто створюють в інших дітей добрий настрій, інші вносять в свої взаємовідносини з учнями напругу або провокують в останніх негативні емоції.
    Об’єктивні  відносини, в які молодші школярі вимушені вступати в процесі своєї життєдіяльності, і суб’єктивне відображення даних відносин у вигляді думок і почуттів (суб’єктивні відносини) складають два основних шари міжособових відносин.
    Взаємовідносини – це специфічний вид відносин людини до людини, в якому є можливість одночасного або віддаленого  відповідного особового відношення, а спілкування – це інформаційна і предметна взаємодія, в процесі якої виявляються і формуються міжособові взаємовідносини.
    Спілкування слід розглядати і як бік будь-якої спільної діяльності (оскільки сама діяльність є не лише праця, а і спілкування  в процесі праці), і як особливу діяльність.
    В онтогенезі спілкування є первинною, домінуючою формою відносин дитини до оточуючого середовища. Ця форма передбачає, перш за все, розуміння з боку іншого суб’єкта (в першу чергу, матері), яке потім замінюється формою, що передбачає взаєморозуміння, іншими словами, дитина не просто виражає свої бажання але й враховує бажання людей, від яких залежить реалізація його власних [19; 34].
    З часом ведуча роль переходить від  спілкування до предметної діяльності.
    Предметна діяльність реалізує таке відношення світу, яке виключає розуміння, піклування або любов зі сторони об’єкту діяльності. Об’єкт діяльності – річ неістотна, він байдужий до бажань дитини, до її існування и існує незалежно від дитини.
    Для того, щоб використати предмет  або уберегтись від небезпеки, пов’язаної з ним, необхідно вивчити йог. Це вивчення відбувається шляхом дії на предмет. Якщо при спілкуванні найбільш сильним бажанням була демонстрація бажання, то відтепер прояв бажання не лише втрачає сенс (предмет не сприймає бажання), але й може, навіть, зашкодити вивченню. Чим неупередженіше буде дослідження, тим краще виявиться власна природа предмета. Таким чином, предметна діяльність формує у дитини об’єктивне відношення до світу. Але предметне, об’єктивне відношення до світу не витісняє відношення до світу як суб’єкта.
    Рушійною  силою дитячого розвитку є протиріччя між двома відношеннями дитини до світу між формою спілкування, яку  вона може, хоче, або має здійснювати, і формою предметної діяльності, яка  їй доступна або яка їй або від неї вимагається.
    Народившись, будь-яка людина попадає не лише в певний природний світ, але і  в світ вже встановлених людських взаємовідносин. Вступаючи в контакти, деяку частину цих відносин вона більш або менш активно перетворює у відповідності зі своїми особовими особливостями. В залежності від ступеня власної залученості людини в перетворення відносин, в які вона вступає, можливо умовно виділити три рівні спілкування: соціально-рольовий, діловий і інтимно-особовий [4; 65].
    В книзі “Вихователю про психологію і психологію спілкування”, А.Б. Добрович вводить поняття і аналізує сім рівні спілкування: примітивний, маніпулятивний, стандартизований, конвенціональний, ігровий, діловий і духовний. На наш погляд, подані форми відношень точніше було б назвати рівнями мистецтва спілкування. Але зміст і стиль спілкування залежать не лише від того, наскільки людина оволоділа цим мистецтвом. Багато що визначається характером відносин, в яких вона знаходиться зі співрозмовником. 

    1.2. Аналіз стилів спілкування молодших школярів
    Окремі  аспекти спілкування розглядаються  як діяльність. У вітчизняній психологічній  літературі є фундаментальні роботи по формуванню індивідуального стилю  діяльності. Індивідуальний стиль розглядається  як властива даній людині система  психологічних засобів і прийомів діяльності з урахуванням природних, індивідуальних і особистих характеристик. Ця система використовується людиною стихійно або свідомо з метою ефективного пристосування до існуючих умов і дозволяє компенсувати особливості особи, які заважають успіху діяльності.
    Стиль спілкування – це індивідуальна  стабільна форма комунікативної поведінки людини, яка виявляється  в будь-яких умовах взаємодії: в ділових  і особистих стосунках, в стилі  керівництва і виховних бесідах  з дітьми, в засобах прийняття і здійснення рішень, в обираємих засобах психологічного впливу на людей, в методах розв’язання і передбачення міжособових і ділових конфліктів. Сформований стійкий індивідуальний стиль спілкування говорить про досягнутий даною людиною рівень комунікативної майстерності. Він припускає подальше засвоєння нових умінь і навичок спілкування, засобам дії і впливу на людей, способам зняття напруженості і пристосування, адаптації, переборення складнощів. Особливу увагу на стиль спілкування людини накладає її професійна діяльність, яка потребує інтенсивного і різнопланового спілкування [2; 125].
    Стиль спілкування має зовнішні (експресивні) і інтенсивні характеристики, своєрідне  емоційно-вольове забарвлення, яка  визначається темпераментом, психологічними і особовими особливостями дитини молодшого шкільного віку, арсеналом використовуваних нею вербальних і невербальних засобів. Він має також змістовні характеристики, в яких відображаються:
    а) домінуюча мотивація особистості (потреба в досягненні, в емоційній підтримці, в самозатвердженні);
    б) спеціальні здібності до співчуття  і розумінню інших дітей (м’якість, доброзичливість, терпимість і жорсткість, раціоналізм, егоцентризм, приписування недоліків, упередженість);
      в) вираження рівня власної  гідності (нав’язування своїх думок, нав’язливе і публічне самооправдання або природність і спонтанність; визнання своїх помилок і недоліків або амбіція);
      г) спрямованість особистості  і у зв’язку з цим обираємий  характер впливу на людей (маніпулятивний, місіонерський, демократичний тощо).
    В стилі спілкування багато що визначається природженими особливостями дитини молодшого шкільного віку, такими як темперамент, неординарність, діяльність ендокринної, гуморальної, кровотворної систем. Розглянемо, який відтиск на стиль спілкування завдає темперамент.
    Стиль спілкування в спільній діяльності є вираженням індивідуального стилю  діяльності даної дитини молодшого шкільного віку.
    В спільній діяльності можливе декілька різних тактик, яких притримуються учні. Тактика, як правило, визначається спрямованістю інтересів дитини молодшого шкільного віку на себе або на партнера.
    Розглянемо  стилі спілкування, які розроблені К. Томасом. Типові для дитини молодшого шкільного віку засоби реагування на конфліктні ситуації.
    Стиль конкуренції – дитина, яка віддає перевагу даному стилю, досить активна і не намагається йти до розв’язання конфлікту власним шляхом. Вона, як правило, здатна до вольових рішень і терміновим діям. Намагається в першу чергу задовольнити власні інтереси, домогтись результату, який здається їй найкращим, вона ігнорує інтереси і думки інших дітей. При жорсткому користуванні  стилем конкуренції такі загальнолюдські якості, як гуманізм, рефлексія, емпатія, якщо починають заважати справі, відкидаються як незначні [15; 163].
      Стиль ухилення - відмова від термінового рішення виниклого конфлікту. Дитина молодшого шкільного віку, яка ухиляється, не лише не відстоює своїх прав, але й відмовляється від взаємодії з іншими дітьми з метою розв’язання проблеми. Захід ухилення корисний, коли перед вами стоїть задача знайти якийсь вихід з ситуації, яка склалась, але ви ще не знаєте, що заподіяти, у вас не хватає необхідної інформації і відповідної підготовки, та і приймати рішення терміново немає гострої необхідності. Переважання тенденцій ухилення в життєвій стратегії приводить до самовиправдовування власної бездіяльності, зниженню соціальної активності, посиленню психологічного захисту, який обгрунотовує власну пасивність.
      Стиль компромісу – кожний  з партнерів дещо знижує свої  вимоги, уступає в своїх інтересах, щоб задовольнити їх хоча б частково. В результаті зустрічного руху, кожна зі сторін досягає часткового задоволення свого бажання і часткового виконання бажання іншої сторони. Такий рух здійснюється пошагово, шляхом постійного зважування всіх обставин для розробки компромісного рішення, яке влаштовувало б обох. Компромісних рішень досягають, як правило шляхом переговорів висування власних і вислуховування зустрічних вимог окреслювання області сумісних інтересів, обговорення форм уступок, які прийнятні для партнерів тощо.
    В основі стиля співробітництва лежить повне прийняття протилежної  сторони як рівноправного, рівнозацікавленого в розв’язанні проблеми партнера, надання йому допомоги і сприяння при досягненні бажаного результату. Таким чином, щоб одночасно досягнути аналогічного результату і для себе. Тут увага взаємодіючих сторін звернена не на зовнішній “малюнок” ситуації, а не на ті приховані потреби, турботи, інтереси, які є і у них самих, і у їх партнерів. Процедура розширення проблеми здійснюється шляхом пошуку загальновигідного результату і задоволення інтересів всіх учасників ситуації. Саме співробітництво є найбільш мудрим підходом до розв’язання задачі визначення і задоволення інтересів обох сторін [7; 103].
    Виділяють також інші стилі спілкування в сумісній діяльності, О. Добрович називає їх рівнями спілкування. Конвенціональний рівень спілкування можна вважати оптимальних для розв’язання особистих і міжособових проблем в людських контактах. Вміння “тримати” діалог на цьому рівні, а тим більше, “приводити” його до такого рівня можна уподібнитись складному мистецтву, для оволодіння яким іншій людині приходиться роками працювати над собою. Самий низький рівень спілкування ми будемо називати “примітивним”. Між примітивним і конвенційним рівнями є ще два: “маніпулятивний” і “стандартизований”.
    Самим високим рівнем спілкування здавна вважається “духовний” між духовним і конвенційним рівнями лежать ще два: “ігровий” і “діловий”.
    Примітивний рівень. Загальна характеристика того, хто знижується до примітивного рівня в контакті, така: для нього співрозмовник не партнер, а предмет, потрібний або заважаючий. Якщо потрібний, потрібно їм оволодіти, якщо заважаючий, потрібно його відштовхнути. Примітивний партнер спілкування в відомому сенсі негативний, реагувати на нього настільки ж примітивно означає розписатись у власній негативності.
    Маніпулятивний  рівень. Цей рівень спілкування займає проміжний стан між примітивним  і конвенційним. Характеристика суб’єкта, який обирає партнерство на цьому  рівні, така: для нього партнер – суперник у грі, яку обов’язково потрібно вигравати. Психологічна ж “вигідність”, з точки зору маніпулятора, полягає в тому, щоб надійно пристосуватись до партнера “зверху” і мати можливість безнаказано завдавати йому “укол” [21; 26].
    Стандартизований  рівень. Як видно із самої назви  його рівня, спілкування тут основується  на деяких стандартах, а не на взаємному  захваті партнерами актуальних ролей  одне одним і поступовому розгортанні  кожним із них свого рольового  “віяла”. Іншою назвою такої форми спілкування може бути “контакт масок”.
    Ігровий рівень. В спілкуванні на ігровому рівні партнери “грають одне з  одним”, “відображуються одне в  одному” подібно відмінним акторам. В їх контакті обов’язково виникає  “другий план” – те, що відчувається, але не називається словами, або виразити це словами може лише поет. Взагалі, можна сказати так: в ігровому спілкуванні присутній дух музики, музикальної драматургії.
    Діловий рівень. На увазі мається не лише “ділові якості” як рід людських занять. Реальні ділові контакти зовсім не обов’язково протікають на “діловому рівні”, вони нерідко виглядають як спілкування на маніпулятивному або стандартизованому рівні.
    Духовний  рівень. Це найвищий рівень людського  спілкування. Партнер сприймається як носій духовного початку, і цей початок будить в нас відчуття, яке дорівнює благоговінню. Духовність забезпечуються не відбором тем, а глибиною “діалогічного” проникнення “людей одне в одного”.
    Стиль спілкування в професійній діяльності може біти розглянутий  як рухлива, ситуативно змінювана система використовуваних засобів спілкування. Стиль спілкування в діяльності, яка передбачає інтенсивний вплив і контакти дітей, пов’язаний з продуктивністю цієї діяльності, психологічним кліматом в навчальному колективі, задоволеністю стосунками, індивідуальною психологічною витривалістю.
    Т. Є. Аргентова виділила три стилі спілкування: гнучкий, ригідний і перехідний (проміжний). Гнучкий стиль  спілкування відрізняється швидкою орієнтацією в ситуації взаємодії, розуміння підтексту спілкування, вмінням управляти своїм емоційним станом і ситуацією спілкування. Ригідний стан спілкування характеризується нехваткою аналізу своєї поведінки і поведінки партнера, поганим самовладанням, неадекватною самооцінкою. Дитині молодшого шкільного віку з ригідним стилем спілкування складно знайти потрібний тон. Як з’ясувалось, для успіху спільної діяльності показана сполука неоднакових стилів; це підвищує як продуктивність діяльності, так і задоволеність міжособових стосунків в групі [10; 85].
    М. Бремсон розрізнює дітей, стиль спілкування яких ускладнює стосунки з іншими дітьми. Їх можна класифікувати наступним чином:
    агресивісти – це учні молодщого шкільного  віку, які задирають інших, говорять колкості і дратуються, якщо їх не слухають;
    жалібщики. Як правило, вони нічого не роблять для вирішення проблеми, оскільки вважають себе не здатними ні на що, або не хочуть брати на себе відповідальність;
    мовчуни. Ви не знаєте, про що вони в дійсності  думають або чого бажають;
    надпокладність, які скажуть вам “так” з будь-якого приводу і пообіцяють підтримку. Тим не менш слова в таких дітей розходяться з ділом: вони не виконують своїх обіцянок і не оправдовують покладених на них надій;
    вічні песимісти, які завжди передбачають невдачі, оскільки вважають, що все рівно нічого не вийде. Такі діти завжди намагаються сказати “ні” або постійно відчувають збентеження, сказавши “так”;
    “всезнайки”, які вважають себе вище інших, тому що вони, як вони самі вважають, знають все на світі; при цьому вони можуть діяти як “бульдозери”, які розштовхують всіх на своєму шляху. Вони можуть також вести себе як “пузирі”, переповнені всезнанням і відчуттям власної важливості. Часто з’ясовується, що вони помиляються, оскільки, в основному вони тільки грають свою роль;
    нерішучі, або “ступори” – це діти молодшого шкільного віку, які не намагаються прийняти те або інше рішення, тому що бояться помилитись. Вони тягнуть і тягнуть, поки це рішення не буде прийняте без їх або поки необхідність прийняття рішення відпаде взагалі;
    “максималісти”, які бажають чогось прямо зараз, навіть якщо в цьому немає необхідності;
    “приховані”, які тримають все в собі, не говорячи про свої кривди, а потім зненацька  кидаються на вас, коли ви вважаєте, що все йде нормально;
    “невинні  брехуни”, які замітають “сліди”  брехнею і серією обманів, так що ви перестаєте розуміти у що вірите, а у що ні;
    “брехливі альтруїсти”, які ніби то роблять  вам добро, але в глибині душі жаліють про це. Ви можете відчувати  це в інших обставинах або це може зненацька з’явитись в вигляді  саботажу, вимоги подарованого або вимоги компенсації [14; 53].
    Зустрічаються “гравці” різних типів, наприклад, такі діти, які говорять і діють в стилі “так, але…”, описані Еріком Берном в книзі “Ігри, в які грають люди”. Ззовні вони поступають так, а думають зовсім інакше. Ви не будете знати, що відбувається, поки не попадете в їх пастку.
    В Основу класифікації Братченко покладено  три критерії:
    1) співвідношення позицій співрозмовників; 
    2) рівень взаємопорозуміння; 
    3) розвиток особистості і творчості.
      На основі цих критеріїв від виділив шість стилів спілкування.
    Діалогічний стиль спілкування – між співрозмовником  виникає взаємне самовираження, розвиток. Спілкування побудоване на рівноправ’ї.
    Авторитетний  – неповага співрозмовника, прагнення  до лідерства в спілкуванні. Повна сконцентрованість на своєму “Я”.
    Маніпулятивний  стиль – використання в своїх  цілях співрозмовника. Отримання  потрібної для себе інформації обманливим шляхом, самому при цьому не повністю розкриваючись.
    Альтероцентристський  – повна байдужість до себе, орієнтація лише на задоволення цілей співбесідника.
    Конформний  – імітація співбесідника в усьому. Згода і небажання не бути зрозумілим, не зрозуміти співрозмовника.
    Індиферентний – спілкування як такого не існує, воно побудоване на розв’язанні лише ділових питань. 

    1.3. Особливості стилей спілкування дітей молодшого шкільного віку
    У кожної дитини складаються певні стереотипи взаємодії з іншими дітьми, які й визначають її стиль спілкування. Відома низка досліджень, в яких вказується на певний зв'язок між стилем спілкування, типом поведінки дитини, її ставленням до діяльності та соціокультурними особливостями взаємодії:
    • стиль відображає усталені способи діяльності певного типу дитини молодшого шкільного віку; він тісно пов'язаний з психологічними особливостями її мислення, прийняття рішень, прояву комунікативних властивостей тощо;
    • стиль спілкування не є вродженою  якістю, а формується в процесі  взаємодії і змінюється, отже його можна коригувати й розвивати;
    • опис та класифікація стилів спілкування певною мірою відтворюють змістові характеристики навчальної сфери: специфіка поставлених завдань, стосунків тощо;
    • соціально-економічні, політичні, соціально-психологічні та інші зовнішні чинники впливають  на характер формування стилю спілкування;
    • стиль спілкування зумовлений культурними  цінностями найближчого середовища, його традиціями, усталеними нормами  поведінки тощо.
    Щодо  останньої особливості, то тут ідеться  про зв'язок стилю спілкування  з національною культурою. Практика міжособистісної взаємодії показує, що стилі спілкування, які є ефективними  в одній культурі, можуть не спрацьовувати  в іншій [18; 126].
    Діти молодшого шкільного віку, виховані в різних національних традиціях і умовах, дотримуються й різних думок щодо поведінки й налагодження соціальних контактів.
    Стиль спілкування має як об'єктивну, так  і суб'єктивну основу. З одного боку, він залежить від моральних норм, соціокультурних, соціально-економічних і політичних чинників, усталеної системи стосунків, а з іншого, — від особистісних особливостей дитини. У сфері управління на сьогодні діє кілька підходів до аналізу стилів керівництва, а звідси — і стилів спілкування, пов'язаних з певним співвідношенням суб'єктивного і об'єктивного в процесі встановлення контактів. Щодо першого підходу, то він спирається переважно на структуру особистісно-ділових якостей учня молодшого шкільного віку. Тобто кожний учень являє собою індивідуальність у тому розумінні, що має неповторне поєднання прояву окремих структурних компонентів особистісно-ділових якостей.Стосовно другого підходу, то він спирається на об'єктивні чинники в навчанні, у зв'язку з чим розрізняють діловий, компанійський і кабінетний стилі.
    Залежно від спрямованості особистості  стилі спілкування поділяються  на: виконавчий (орієнтація учня на офіційну субординацію й міжособистісні контакти) та ініціативний (орієнтація дитини на себе). Коли співрозмовник прагне досягти успіху у спілкуванні та діяльності, контролюючи інших, його стиль називають агресивним. Якщо в розмові учень молодшого шкільного віку зберігає емоційну дистанцію, незалежність у спілкуванні, його стиль характеризують як відчужений.
    Вирізняють  також альтруїстичний (бажання допомогти іншим), маніпулятивний (досягнення власної мети), місіонерський (обережний вплив на іншого) стилі спілкування.
    За  умов, коли партнер зі спілкування  проявляє увагу до іншого партнера, його стиль вважають уважним. Уважний стиль спілкування може мати такі ознаки: висловлювання подяки іншому в тактовній формі, прояв уваги до особистісних проблем співрозмовника, вміння вислухати партнера й поспівчувати йому, готовність прийти на допомогу тощо.
    В сучасній освітній сфері спілкування дістав поширення так званий трансформаційний стиль. Учні молодшого шкільного віку, що сповідують цей стиль, звертаються до ідеалів і моральних цінностей співрозмовників, спонукуючи їх змінювати попередні цілі, потреби й намагання [6; 82].
    В цілому стиль спілкування зазвичай залишається постійним за певних ситуацій, проте якщо змінюються обставини, то можливі адаптація, вдавання до іншого стилю або комбінація стилів. Більшість дітей молодшого шкільного віку має якийсь превалюючий стиль, а також один або кілька запасних, які виявляються тоді, коли неможливо застосувати основний. Водночас жоден із названих тут стилів спілкування не є універсальним. В одних випадках ефективним може бути альтруїзм, консультування чи маніпулювання, за інших обставин — делегування, відчуження чи авторитаризм.
     
 
 
 

Розділ 2. Дослідженя стилів спілкування дітей  молодшого шкільного віку з однолітками
2.1. Опис  методик дослідження
    Для експериментального дослідження взаємозв’язку  соціометричного статусу переважаючим стилем спілкування учнів молодшого шкільного віку ми обрали такі методики:
    Методика  “Спрямованість особистості в спілкуванні (СОС)”.
    Методика  “Соціометрія”.
    В наших дослідженнях взяли участь 27 обстежуваних. Робота була проведена на базі середньої школи №25 м. Рівне у 2008 р. в 4-х класах.
    Методика  “Спрямованість особистості в спілкуванні (СОС)”.
    Автор методики – Братченко.
    Методика  признаена для вивчення спрямованості  особистості в спілкуванні, що розуміється  як сукупність більш-менш усвідомлених особистісних значеннєвих установок в ціннісних орієнтаціях в сфері міжособистого спілкування, як індивідуальна “комунікативна парадигма”, що включає уявлення про зміст спілкування, його цілі, засоби, бажані і припустимі способи поведінки в спілкуванні і т.д.
    Методика  “СОС” відноситься до проективних, в її основі – метод незакінчених пропозицій. За її допомогою можуть вивчатись індивідуальні особливості комунікативної компетентності, етичної свідомості, важливі аспекти професійної свідомості представників комунікативно насичених професій (педагогів, керівників, і т.п.) [17; 214].
    Базова  форма методики не має професійної  специфікації і може біти використана  для одержання загальних характеристик  спрямованості в спілкуванні.
    При визначенні модифікації методика “СОС”  може бути орієнтована на вивчення комунікативної спрямованості в конкретній сфері.
    Теоретичною основою методики є концепція  діалогу (М.М. Бахтін, М. Бубер, А.У. Хараш  та ін.), на базі якої автором у спеціальному дослідженні були виділені шість  основних видів СОС: діалогічна, комунікативна спрямованість (Д-СОС), авторитарна (АВ-СОС), маніпулятивна (М-СОС), альтероцентристська (АЛ-СОС), конформна (К-СОС), індиферентна (І-СОС). Ці види комунікативної спрямованості характеризується наступними ознаками (які служать одночасно і критеріями для оцінки проектного матеріалу):
    Д-СОС  – орієнтація на рівноправне спілкування, засноване на взаємній повазі і довірі, орієнтація на взаємопорозуміння, взаємну  відкритість і комунікативне  співробітництво, прагнення до взаємного  самовираження, розвитку, співтворчості.
    АВ-СОС  – орієнтація на домінування в  спілкуванні, прагнення “придушити”  особистість співрозмовника, підкорити  його собі, “комунікативна агресія”, когнітивний егоцентризм, вимога бути зрозумілим (а точніше – вимога згоди з власною позицією) і небажання розуміти співрозмовника, неповага до чужої точки зору, орієнтація на стереотипне “спілкування-функціонування”, комунікативна ригідність.
    М-СОС  – орієнтація на використання співрозмовника і всього спілкування в своїх  цілях, для одержання різного роду вигоди, відношення до співрозмовника як до засобу, об’єкту своїх маніпуляцій, прагнення зрозуміти (“обчислити”) співрозмовника, щоб одержати потрібну інформацію у комплексі з власною скритністю, нещирістю, орієнтація на розвиток і навіть “творчість” (хитрість) у спілкуванні, але однобічна – тільки для себе за рахунок іншого.
    АЛ-СОС  – добровільна “центрація” на співрозмовника, орієнтація на його меті, потребі і т.п. і безкорисливе жертвування своїми інтересами, цілями, прагнення зрозуміти запити іншого з метою їх найбільш повного задоволення, але байдужість до розуміння себе з його боку, прагнення сприяти розвитку співрозмовника навіть на шкоду власному розвитку і добробуту.
    К-СОС  – відновлення від рівноправності в спілкуванні на користь співрозмовника, орієнтація на підпорядкування сили авторитету, на "об’єктну“ позицію для себе, орієнтація на некритичну “згоду” (відхід від протидії), відсутність прагнення до дійсного розуміння і бажання бути зрозумілим, спрямованість на наслідування, реактивне спілкування, готовність “підстроїтись” під співрозмовника [20; 146].
    І-СОС  – таке відношення до спілкування, при якому ігнорується воно саме з усіма його проблемами, домінування  орієнтації на “сугубо ділові”  питання, “відхід” від спілкування  як такого.
    На  виявлення ступеня виразності у респондента кожного з цих шести видів СОС і спрямована методика.
    Методика  “СОС” пройшла відповідні психометричні  процедури і показала достатню ретестову  надійність і конструктивну валідність.
    “Стимульний матеріал” методики “СОС” являє собою набір незакінчених пропозицій – стемів. Даний варіант методики містить  30 стемів.
    В ході роботи піддослідному потрібно було продовжити кожен стем таким чином, щоб вийшла закінчена фраза, це завершення розглядається як відповідь піддослідного (проективний матеріал).
    Стеми надавалися піддослідному на слух, а “відповідав” він письмово. Також можливе групове проведення дослідження.
    Перед проведенням методики обстежуваним зачитувалась інструкція:
    “Уявіть, будь ласка, що Вам необхідно обговорити з добре знайомою людиною важливу для Вас проблему. Пропоновані незакінчені фрази необхідно завершити таким чином, щоб вони відповідали Вашим уявам про те, як буде відбуватись це спілкування. Намагайтесь відповідати швидко, пам’ятаючи, що немає “гарних” чи “поганих” відповідей – важливо, щоб вони відображали Вашу думку. Відповідати потрібно суворо в порядку пред’явлення речень, додавати чи виправляти “відповіді” після ознайомлення з наступними фразами не можна.”
    Інструктаж  проводиться у вільній формі, але обов’язково припускає обговорення наступних моментів:
    дослідження проводиться анонімно, але для  того, щоб його результати могли  бути повідомлені респондентам, їх пропонують скористатись системою шифровки (довільним способом);
    щоб дослідження мало сенс, “відповідати” потрібно максимально щиро, природно, орієнтуючись не на те, “як треба”, а на те, що ближче всього самому відповідачеві;
    по  тій же причині респонденту не слід прагнути “обчислити” методику, порівнювати по ходу виконання методики стеми між собою і т.п. (Тим більше, що наприкінці дослідження цікавість респондентів цілком задовольняється), та, навпаки – важливо щоразу зосереджуватись саме на тому стемі, котрий вже зачитаний і виходити саме з власного його розуміння.
    “відповіді” записуються респондентами одразу (“перше, що приходить в голову”, самі стеми не записуються, але обов’язково фіксується номер пропозиції);
    характер, зміст, стиль, розмір і т.д. “відповідей” ніяк не регламентується – у цьому  респондент цілком вільний;
    якщо  дослідження проводиться в групі, необхідно підкріпити обов’язковість збереження повної тиші, щоб не заважати один одному (більш того, під час диктування стемів будь-які висловлювання вголос, читання і т. ін. цілком виключається).
    Важливо в ході інструктажу домогтись  взаєморозуміння з респондентом, при необхідності відповісти на їхні запитання, зробити уточнення і т. д.
    Після чого зачитуються стеми. Робити це потрібно рівним спокійним голосом, як можна  більш безпристрастно. Після сля 30-го стему експериментатор збирає листки з “відповідями”, домовляється про те, як і кому будуть повідомлені результати.
    Загальний час на проведення методики “СОС” (разом з інструктажем) – близько 30 хвилин.
    “Соціометрична  методика”.
    Між складом групи і кожним з її членів складається певна  система  стосунків, в якій кожний отримує  своє місце. Для виявлення статусу членів групи застосовується соціометричний метод Дж. Морено, який дозволяє кількісно визначити кількість виборок, отриманих кожним співробітником по діловим, рольовим, емоційним критеріям. На основі цих даних будується соціометрична матриця, на якій чітко виражене місце кожного члена групи в її ієрархії. Рангові місця групи, як правило, розподіляються наступним чином:
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.