На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


контрольная работа Соцальна проблема росйської мови в Україн

Информация:

Тип работы: контрольная работа. Добавлен: 14.05.2012. Сдан: 2011. Страниц: 5. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Донецький національний технічний університет
Магістратура  державного управління 

№ з/к ___81-10___

Контрольна  робота

 
 
 
 
 
шифр  модуля

2.06

 
з дисципліни
 
Соціальна і гуманітарна політика
 
на  тему
 
Соціальна проблема російської мови в Україні
 
 
 
 
 
 
                Слухача Кондрашової В.С.
                 
                групи
                 
                АМ-14-10
                 
                Викладач
                 
                Сумін В.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Донецьк 2011 р.
 

ЗМІСТ 

ВСТУП……………………………………………………………………….. 3
1. ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ Й ЧИННИКИ        ВИНИКНЕННЯ ПРОБЛЕМИ  МОВНОГО ПИТАННЯ 
    В УКРАЇНІ ………………………………………………………….
 
 
5
    1.1 «Від XVII століття до 1917 року» …………………………………
6
    1.2. Мова в період  «українізації» в  УНР і УСРР (1917 – 1933) ……
7
    1.3. Війна, мир і  мовна війна без  миру (1941–1989) ……………….
9
    1.4. Мовна ситуація  в незалежній Україні  (1991 р. й до нині) …….
10
2. МОВНА ПОЛІТИКА  І МОВНЕ ЗАКОНОДАВСТВО      УКРАЇНИ ……………………………………………………………
 
12
ВИСНОВКИ……………………………………………………………. 17
ПЕРЕЛІК ДЖЕРЕЛ ……………………………………………….………. 18
 
 

ВСТУП
      Мова - духовне багатство  народу.
      Василь  Сухомлинський 

      Ключем  до успіху суспільства, його економіки в динамічному й висококонкурентному сучасному світі є створення в цьому суспільстві креативного середовища – таких умов для життя й роботи людей, що сприяють творчості у різних її формах.
      Розуміння цього висуває пошук шляхів регулювання мовного конфлікту в число актуальних завдань політичної та управлінської галузей соціального знання. Аналіз стану наукової розробки означеної проблеми свідчить про високий градус інтелектуальної дискусії навколо питання мовного протистояння як фактора політичного розвитку в Україні.
      Одне  з чільних місць серед проблем  культурного відторгнення в Україні  посідає проблема двомовності та багатомовності. Політичні події  сьогодення, навіть конфліктним чином, актуалізують питання мовної політики, статусу та умов вивчення і застосування різних мов.
      Також серед чинників, що визначають розвиток сучасного політичного процесу в Україні окреме місце посідає мовне питання. З моменту набуття незалежності проблема визначення статусу української та російської мов вийшла далеко за межі правового поля й набула відверто політичного звучання.
      Дострокові  президентські вибори 1994 p., продемонструвавши, що спекуляції на факторі білінгвізму  можуть принести непогані політичні  дивіденди, остаточно зарезервували  за мовним питанням місце у порядку денному української політики. І хоча світова практика доводить, що розповсюдження двох мов в однієї країні завжди було джерелом дискомфорту та соціальної напруги, в умовах вітчизняних реалій мовне протистояння слід розглядати як таке, що визначає траєкторію подальшого розвитку української державності в цілому. Без його вирішення на державному та соціальному рівнях формування в Україні політичної нації, яка виступає запорукою незворотності державотворчого процесу, виявляється досить проблематичним.
      Загальновідомо, що причетність до того чи іншого народу, відчуття єдності обов’язково пов’язані  з мовним питанням. Адже мова не тільки є однією з фундаментальних умов існування етносу, вона забезпечує єдність свого народу, розділеного  державними кордонами, розмежованого різноманітними чинниками (соціальними, релігійними, політичними).
      Фокусом суспільної дискусії з приводу змісту мовної політики в Україні є питання  про те, бути в країні одній державній  мові – українській, чи статусу державної  має набути ще й російська мова.
      Слід  зазначити, що процес відродження української  мови в Україні відбувається досить складно. З самого початку його було перенесено з мовної площини в  суто політичну.
      Історично обумовлений зв’язок між мовно-культурною ідентичністю та політичними префенціями був сповнений протиріч і складних невирішених проблемних питань. Все це обумовлює надзвичайну актуальність проблем української мови як політичного чинника сучасної мовної ситуації в Україні. У зв’язку з цим виникає питання про шляхи вирішення мовно-культурних проблем в Україні.
      Ця  проблема повинна стати основним завданням дослідження мовної ситуації в країні. Крім того, необхідно в  повній мірі окреслити цю ситуацію на момент здобуття Україною незалежності, звернувши увагу не лише на культурні, а й на соціальні та політичні наслідки тривалого перебування України у складі різних імперій та СРСР.
 

1. ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ Й ЧИННИКИ ВИНИКНЕННЯ ПРОБЛЕМИ МОВНОГО ПИТАННЯ В УКРАЇНІ
                    Є тільки один засіб  здивувати в Україні  людей — заговорити чистою українською. 

                    Володимир ШАМША 

      Загальновідомо, що причетність до того чи іншого народу, відчуття єдності обов’язково пов’язані  з мовним питанням. Адже мова не тільки є однією з фундаментальних умов існування етносу, вона забезпечує єдність свого народу, розділеного державними кордонами, розмежованого різноманітними чинниками (соціальними, релігійними, політичними).
      Ця  проблема повинна стати основним завданням дослідження мовної ситуації в країні. Крім того, необхідно в  повній мірі окреслити цю ситуацію на момент здобуття Україною незалежності, звернувши увагу не лише на культурні, а й на соціальні та політичні наслідки тривалого перебування України у складі різних імперій та СРСР. Важливо наголосити, що для розв’язання поставлених завдань необхідно мати тверду методологічну базу, яка грунтується на принципі історизму, що є підходом до історичних явищ і процесів з позицій діалектики, вивчення взаємозв’язків між ними. Історико - типологічний і синхронний методи дають змогу охарактеризувати різні течії сучасної суспільно-політичної думки і регіональної специфіки.
      Аналізуючи  сучасну мовну ситуацію в Україні, необхідно зупинитися на одному аспекті  проблеми, без якого важко репрезентувати політичну картину в цілому. Справа в тому, що мова через свою суспільну та індивідуальну функцію є продовженням ментально - емоційного світу її носіїв, відображенням їхнього глибинного світогляду, їх життєвого укладу, їх способу мислення і, до певної міри, дії. Синтезуючи вищенаведений перелік, можна стверджувати, що мова є продовженням, відображенням і способом вияву національної ідеології її носіїв. Таким чином, логічно буде припустити, що за фасадом мовного питання, за фасадом боротьби мов за домінування в певному суспільстві насправді стоїть більш глибока, масштабна і сутнісна проблема – боротьба за домінування й остаточну перемогу відповідних типів ментальності, відповідних світоглядів та ідеологій.
      Чи  не головним напрямом політики керівництва  в Україні є, так звана, мовна  проблема. Суть цієї проблеми полягає  в тому, український уряд обмежує на своїй території видання російськомовної літератури, поступово переводить весь освітній цикл – від дитячих садів до вищих учбових закладів - на українську мову, проводить дискримінаційну політику відносно російських і російськомовних засобів масової інформації.
      І прикладів сказаному можна привести в множині: від ухвали Львівської міськради про заборону виконання  в суспільних місцях пісень російською мовою (у зв'язку з вбивством в  п'яній бійці композитора Білозіра) до масового закриття російських шкіл в Києві, Наддніпрянщині і в Західній Україні.
      Проте, як представляється, просте перерахування  кроків українського уряду по обмеженню  природних прав російськомовного населення - цим сьогодні займаються більшість  російських україністів, – насправді, малопродуктивно: процес деруссификации в Україні дійсно має місце, і цю обставину не заперечують і самі його ініціатори. Набагато важливіше зрозуміти причини того, що відбувається.
      А ці причини, як думається, мають, з одного боку, політичний, а, з іншою, - історичний характер.  

      1.1 «Від XVII століття до 1917 року»
      Сучасна мовна ситуація в Україні є  насамперед результатом тривалої боротьби мов. У 1863 році виходить циркуляр Павла Валуєва що отримав назву Валуєвський циркуляр, яким обмежувалося видання книг українською мовою.
      Примітним етапом у розвитку мовної політики стала поява в 1876 р. Емського указу. Цим документом, підписаним царем Александром ІІ у німецькому місті Емсі, вимагалося: «1) Не допускати ввозу в межі Імперіїі і без особливого на те дозволу Гол. Упр. у Справ. Друк. будь-яких брошур, що видавалися за кордоном малоросійською говіркою; 2) друкування і видання в Імперії оригінальних творів тією самою говіркою заборонити. Заборонити також різні сценічні вистави і читання малоросійською говіркою, а також друкування нею ж текстів до музичних нот; припинити подальше видання газети «Кіевскій телеграф». У 1881 році царський уряд дещо модифікував Емський указ, зробив певне полегшення, дозволивши друкувати українські словники, тексти до нот, ставити українські театральні вистави. Останнє було особливо важливо, оскільки український театр, по суті, був єдиною публічною трибуною, з якої у той час можна було почути українське слово.
      Під час революційних 1905–1907 рр. подій  українці виступили з вимогами щодо розвитку шкільництва та викладання українською мовою. У деяких вузах було відкрито українознавчі кафедри. Вийшов царський маніфест 17.10.1905 р. і «Тимчасові правила про періодичну пресу» від 24 листопада того самого року, значно змінили ситуацію в мовній політиці.
      Таким чином, після 1907 року українці набули більшої можливості видавати твори, журнали і газети українською мовою.  

      1.2. Мова в період  «українізації» в УНР і УСРР (1917 – 1933)
      Створення Української Центральної Ради (УЦР), а згодом і Української Народної Республіки (УНР) відкрило нові можливості для зміни статусу української мови. Хоча вона не набула статусу державної, але нею писалися всі державні та урядові акти. 07.03.1918 р. був виданий циркуляр Ради Народних Міністрів губернським і повітовим комісарам про застосування української мови. Він вимагав перекласти українською мовою ті постанови Тимчасового уряду, що не були скасовані урядом УНР, і наголошував: «Всякі написи і вивіски повинні бути негайно зробленими на українській мові».
      Українською мовою друкувався «Державний вісник», видавалися закони тощо. Відчутною  стала «українізація» книговидавничої  справи. Всього у 1917–1918 рр. з’явилася 1 831 назва україномовних книжок загальним  накладом 16,2 мільйона примірників, що становило 70% усієї книжкової продукції.
      Але українська спільнота все одне скаржилася на «підкопи» зі сторони більшовиків проти української мови, як «проти відомої національної ознаки української державної самостійности і окремішности од Росії». За таких умов, вважала спільнота, «безперечно треба видати закон про те, що в українській державі державна мова українська і тільки одна українська».
      У квітні 1923 р. стали проводити політику «коренізації», а відтак і «українізації», Організація мережі шкіл усіх ступенів, закладів культури, газет і журналів, книговидавничої справи мовами корінних національностей — це лише деякі ключові проблеми, що їх належало тепер вирішувати за офіційної державної підтримки на місцях. КП(б)У здійснювала цю політику двома напрямами, додержуючись лінії на «українізацію» і одночасно на максимальне сприяння розвиткові національних меншостей. Практично цю лінію реалізував, насамперед, наркомат освіти УСРР.
      З кінця 1921 р. почав працювати Інститут української наукової мови (ІУНМ). У 1920-х рр. інститутом було підготовлено 15 словників із різних галузей науки.
      У 1925 р. за сталінською рекомендацією  ЦК КП(б)У очолив Л.Каганович, який з  притаманним йому адміністративним тиском взявся «українізувати» партійно-державні кадри.
      Радикальна  зміна партійної лінії відбулася між 1930–1934 рр. – у всіх неросійських республіках було розгорнуто чистку місцевих комуністів і безпартійної інтелігенції. Знову в Україні основною мовою стала російська.
      20.04.1938 р. було ухвалено спільну постанову  Раднаркому СРСР і ЦК КП(б)У «Про обов’язкове вивчення російської мови в неросійських школах України». Ця постанова виникла у розвиток рішення Раднаркому СРСР і ЦК ВКП(б) «Про обов’язкове вивчення російської мови у школах національних республік і областей». 08.05.1938 р. політбюро ЦК КП(б)У ухвалило рішення «Про складання нового українського правопису», у жовтні 1938 р. розглядалося питання про роботу реорганізованих національних шкіл, а у квітні 1940 р. спеціальною постановою регулювалося викладання російської мови в національних школах УРСР. 

      1.3. Війна, мир і мовна війна без миру (1941–1989)
      Під час Другої світової війни сталінський  режим пішов на певні поступки, санкціонувавши апелювання пропагандистів до патріотичних почуттів різних народів  СРСР. Це мало насамперед мобілізаційне значення. В листопаді 1941 р. в Саратові було скликано перший мітинг представників українського народу, який прийняв звернення «До українського народу». У ньому йшлося про «священну землю українську».
      Після смерті Сталіна в березні 1953 р. в  Україні спостерігається посилення руху на захист української мови.
      У 1956 р. в журналі «Комуніст України» з’явилася стаття, автор якої наполягав  на розширенні прав української мови, її впровадження у всі сфери «державної, партійної та економічної структури  республіки». Понад те, саме під час «відлиги» було зафіксовано найвищу вимогу щодо статусу української мови.
      На  початку 1960-х р. у системі Академії наук СРСР було створено Наукову раду з проблеми «Закономірності розвитку національних мов у зв’язку з  розвитком соціалістичних націй.
      У червні 1978 року ЦК КПРС прийняв постанову  «Про подальше вдосконалення вивчення і викладання російської мови в союзних республіках». Рекомендації конференції були обов’язковими для виконання в системі народної освіти і культури. Згідно з ними, запроваджувалося тотальне, розпочинаючи з дошкільних закладів, вивчення російської мови. За два десятиріччя після початку хрущовської реформи кількість україномовних шкіл в УРСР зменшилась. А у Кримській області і в Донецьку не залишилося жодної такої школи.
      У 1985 р. в СРСР розпочався процес перебудови, що дало змогу порушити питання про  справжній стан національних культур та мов. Уже в 1986 р. починає розгортатися дискусія про стан української мови. При цьому у різних регіонах УРСР шанувальники мови починають утворювати громадські організації. З кінця 1980-х років проблема української мови поступово починає включатись у політичний дискурс.
      11 лютого 1989 р. у Києві відбулася  установча конференція Товариства  української мови імені Т.Шевченка. На конференції лунала критика політики денаціоналізації, внаслідок якої українська мова втратила державну, об’єднувальну та суспільну функції, висувалися вимоги конституційного захисту української мови, надання їй статусу державної. 

      1.4. Мовна ситуація в незалежній Україні (1991 р. й до нині)
      Нинішня мовна ситуація в Україні є  результатом незавершеного в  радянський період асиміляційного процесу – перетворення україномовної спільноти на російськомовну. Як наслідок – незбалансований характер двомовності, що віддзеркалює стан українського суспільства.
      Серед етнічних росіян двомовними є лише 13%, в той час як серед українців цей показник складає 34,4% при тому, що 19% українців взагалі спілкуються тільки російською. Надання українській мові статусу державної у 1989 р. закріплено у Конституції України.
      Впровадження  української мови як державної у  публічній сфері супроводжувалось системними заходами спрямованими на подолання мовної ситуації.
      Сформовано  спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань державної мовної політики. В.Ющенко підписав указ про затвердження Концепції державної мовної політики, в якому зазначено, що «пріоритетом державної мовної політики має бути утвердження і розвиток української мови – визначального чинника і головної ознаки ідентичності української нації й українського народу – громадян України всіх національностей». Указ не скасовано і він перебуває на офіційному сайті чинного Президента України в рубриці «офіційні документи», проте реальні кроки політичної сили, що перебуває при владі, скеровані в протилежному напрямку.
      Глобалізація, що несе зростаючу проникність міжнародних інформаційних кордонів, комерціалізація змі й масової культури, – це новітні загрози для незахищених мов.
      Фактична  дискримінація російської мови, як мови, яку визнає рідної половина населення України створює напруженість у міжетнічних відносинах. Постійно лунають вимоги про надання російській мові статус регіональної на умовах, що по суті прирівнюють її до другої державної мови.
      Українська мова так і не стала обов’язковим атрибутом державності на більшій частині України.
 

2. МОВНА ПОЛІТИКА  І МОВНЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ
                    Мова - це великий дар  природи, розвинутий i вдосконалений за тисячолiття з  того часу, як людина стала людиною. 

                    Кiндрат  Крапива 

      Поняття "мовна політика" зазвичай зводять  до кількох питань, як-от офіційної  чи державної мови (для світової практики ці два поняття цілком тотожні), мови шкільництва, мовних прав національних меншин. Останні десятиліття додали до названих вище ще низку проблем - мову засобів масової інформації та реклами, мовні стандарти не тільки офіційної, а й науково-технологічної інформації тощо.
      В цілому ж у найбільш загальному вигляді  можна дати таке визначення мовної політики:
      Мовна політика - це комплекс цілей та принципів, що визначають регулювання мовних практик у різних сферах життя держави й суспільства, а також сукупність правових, адміністративних та господарчих механізмів, через які здійснюється згадане регулювання.
      У багатонаціональних демократичних  державах мовна політика стала засобом  правового забезпечення безконфліктного  існування різномовних спільнот, а в державах із значними етнічними меншинами - засобом забезпечення культурних прав цих меншин.  У XX столітті особливої актуальності набуло використання мовної політики як інструмента культурної та ідеологічної деколонізації в країнах, які здобули державну незалежність.
      Сучасна Україна є, за світовими стандартами, достатньо мононаціональною державою, де українці складають майже 3/5 всього населення. Проте наша держава залишається мовно, культурно й ідеологічно неоднорідною, у значній частині регіонів національна самосвідомість більшості громадян залишається невисокою.
      В цілому ж негативна спадщина колоніального  періоду зводиться не лише до того, що значна частина українців досі вживає російську як мову повсякденного  спілкування (причому в ряді важливих сфер, насамперед у бізнесі й мас-медіа, домінування російської є незаперечним). Не обійшли Україну й глобалізаційні процеси, на вплив яких наше пострадянське суспільство часто виявляє дуже слабку відпорність. Скажімо, на ринку нашої масової молодіжної культури панівне становище досі посідає навіть не російськомовна, а англомовна продукція.
      Чинна Конституція України (ст. 10) проголошує: "Державною мовою в Україні є українська мова.
      Держава забезпечує всебічний розвиток і  функціонування української мови в  усіх сферах суспільного життя на всій території України.
      Застосування  мови в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом".
      Один  з найвідоміших документів "романтичної  доби" становлення українського законодавства, "Основи законодавства  України про культуру" (від 14 лютого 1992 року), декларує: "Функціонування мови в сфері культури визначається законодавством України про мови.
      Держава дбає про розвиток україномовних  форм культурного життя, гарантує рівні  права і можливості використання в сфері культури мов усіх національних меншин, які проживають на території України".
      Однозначніше  на користь української мови висловлюється  Закон України "Про телебачення  і радіомовлення" (від 21 грудня 1993 року):   "Телерадіоорганізації ведуть мовлення державною мовою. Мовлення на певні регіони може також здійснюватися мовою національних меншин, що компактно проживають на даній території.
      Мовлення  на зарубіжну аудиторію ведеться українською та відповідною іноземною  мовою".
      Нарешті, Закон України "Про видавничу  справу" (від 5 червні 1997 року) встановлює: "У видавничій справі мова використовується відповідно до статті 10 Конституції України, Закону України "Про мови в Україні" та інших законодавчих актів України.
      Вся друкована продукція, призначена для  службового та ужиткового користування (бланки, форми, квитанції, квитки, посвідчення, дипломи тощо), що розповсюджується через державні підприємства, установи та організації, видається державною мовою.
      Дотримання  державної політики у видавничій справі забезпечують відповідні органи виконавчої влади".
      Визначення  мовної кризи в Україні як невід'ємної  складової трансформаційних процесів, які завжди супроводжуються конфліктами  інтересів, цінностей та ідентифікації, підтверджують дані соціологічних  досліджень. Центр Разумкова провів комплексне дослідження громадської думки стосовно результатів державотворення, зокрема, торкнувшись мовної географії. З'ясувалося, що українську мову вважають рідною половинА громадян (52%); майже третина (31%) визнала рідною російську мову, а кожний шостий (16%) назвав їх однаково рідними. При цьому на Заході та Центрі країни у якості рідної домінує українська (90 та 72% відповідно), а на Сході та Півдні більшість мешканців називають рідною російську мову (54 и 52%), або вважають себе білінгвами (24 та 17%).
      Відзначимо, що наведені дані приблизно віддзеркалюють етнічний склад населення. У перших двох переважно україномовних регіонах домінують етнічні українці: 93% українців  проти 3% руських на Заході та 92% проти 7% у Центрі. На Сході та Півдні українці також складають більшість (відповідно 67% та 58% ), при досить суттєвій присутності етнічних руських спільнот (30%  — на Сході та 32% — на Півдні).
      Однак у побутовому і навіть публічному спілкуванні мешканців багатьох регіонів України досі переважає  російська мова. Її позиції навіть посилюються, спричиняють подальше «стирання» національно–мовних відмінностей всередині регіонів країни.
      Радянська влада, принесена на Галичину на багнетах Червоної Армії, корінним чином змінила  весь життєвий устрій населення Західної України. І тому галиччане у всі часи сприймали акт возз'єднання Західної і Східної України не як відродження втраченої цілісності українського народу, а як чергову анексію власної території. Тепер же, після отримання Україною державної незалежності, вони щиро не розуміють, чому нині, коли, нарешті, з'явилася можливість для реалізації «відвічних сподівань» українського народу в області мовної політики, вона зустрічає люте відторгнення в Східній Україні. Вони бачать в цьому «руку Москви» і борються з нею тими ж методами, які застосовувалися Польщею і Австро-Венгрією кінці XIX - початку XX століть відносно їх самих.
      Інакше  сприймають мовну проблему жителі Східної  України.
      Річ у тому, що етнічний склад населення  цих територій формувався, головним чином, в кінці XIX століття, в період «промислового буму», пов'язаного з відкриттям покладів кам'яного вугілля в Донбасі і залізняку в Кривому Розі. У зв'язку з бурхливим зростанням промисловості в Східній Україні, виробнича культура цього краю з перших своїх кроків складалася, як міська, тоді як економічною основою життя населення Центральної і Західної України було сільське господарство. Не дивно тому, що, переїздить на роботу на металургійні підприємства Луганська або шахти Донбасу, «природний українець» з Полтави або, скажімо, Білої Церкви, досить швидко переймав загальноприйняту в нових місцях російську мову, більш структуровану міську культуру і ставав носієм іншої суспільної свідомості.
      Аналогічна  точка зору поширена на Півдні України  і Криму, де на рівні суспільної свідомості ще живі традиції військової слави Чорноморського Флоту і спогаду про процвітання торгових міст російського Причорномор’я.  

      Таким чином, проведення діалогу про мовне питання, розробка мовного законодавства не має безпосередньо пов’язуватися з політичним моментом чи політичними зобов’язаннями. Робота над мовним законодавством повинна вестися в деполітизованій атмосфері із залученням провідних фахівців з соціолінгвістики, етнології, політології, юриспруденції та державного будівництв
 

      ВИСНОВКИ
      У курсовій роботі було розглянуто проблема статусу і функціонування  російської мови в Україні.
      Таким чином, розгляд мовної ситуації в  нашій країні, переконливо свідчить, що державна українська мова за 20 років із часу прийняття Закону України "Про мови в Українській РСР" і за час незалежності України державною фактично так і не стала. Російська мова, яку визнала рідною половина населення України, залишається фактично «другою» державною, тільки неофіційно.
      Замість того, щоб витрачати зусилля на спроби «українізувати» або «русифікувати» когось, розумно прийняти реальність: у Україні існують і існуватимуть два приблизно рівних по розмірах мовних співтовариства. А справа політиків — створити їм комфортні умови для реалізації своїх мовних прав. Від того, наскільки успішно і задовільно будуть вирішені проблеми двох найбільш поширених в Україні мов, залежить самовідчуття людей, що асоціюють себе з ними: чи будуть вони відчувати себе рівноправними громадянами своєї країни або її пасинками, громадянами другого сорту. А від цього залежатиме загальний духовний і політичний клімат в країні.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.