На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Проблеми зайнятост вдтворення робочої сили в Україн

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 15.05.2012. Сдан: 2011. Страниц: 25. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


державна  податкова адміністрація
НАЦІОНАЛЬНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ  ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ 
 
 
 
 
 
 
 

    Реферат  
З курсу:“Економічна теорія”
На  тему:“ Проблеми зайнятості і відтворення робочої сили в Україні 
 
 
 
 
 
 

                            Виконала:
                            студентка групи КБ-21
                            Ковальчук О.Л.
                            Перевірив:
                            к.е.н.;доцент
                            Кушнір Д.Я. 
                   
                   
                   

                                                        Ірпінь, 2010р
План 

Вступ……………………………………………………………… 3
РОЗДІЛ 1. УПРАВЛІННЯ ЗАЙНЯТІСТЮ НАСЕЛЕННЯ........................4-14
1.1. Поняття,  види та значення зайнятості.................................................. 4
1.2. Регулювання  зайнятості населення.......................................................7
1.3. Проблеми  відтворення робочої сили...................................................12
    РОЗДІЛ 2. ПРОБЛЕМИ БЕЗРОБІТТЯ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ............................................................... ……15-19
2.1. Суть  та рівень безробіття.........................................................................15
2.2. Види  безробіття та їх характеристика............................................... ….16
   РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ В УКРАЇНІ....... 20-26
3.1. Зайнятість  населення та проблеми відтворення робочої сили............. 20
ВИСНОВКИ..........................................................................................................27
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.....................................................28 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ
Однією з найскладніших  соціально-економічних проблем в  умовах ринкової
трансформації економіки України є формування національного ринку праці.
Перехід від  командно-адміністративної системи  до ринкової
супроводжується зростанням рівня та тривалості безробіття, розвитком
вимушеної неповної та неформальної зайнятості, нелегальної  трудової
міграції тощо.
Зайнятість і  безробіття – найважливіші показники  використання людських
ресурсів у  виробничому процесі. Разом з  інформацією про інші аспекти 
економіки вони є базою для оцінки та аналізу макроекономічної політики
уряду будь-якої країни.
Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором активності
працюючого населення, а з іншого – великим суспільним лихом. Всі країни
світу прикладають  багато зусиль для подолання безробіття, але ні одній
ще не вдалося  ліквідувати його повністю.
У перехідний період в Україні формування ринку праці  неможливе без 
активного втручання  держави. Головною формою його виявлення  в умовах
сучасної економіки  є державна політика зайнятості.
Стан та розвиток ринку праці тієї чи іншої країни, а також ступінь та
методи його регулювання з боку держави обумовлені різними за своїм 
характером і  ступенем впливу чинниками: рівнем та історичними 
особливостями соціально-економічного розвитку, макроекономічною
політикою, співвідношенням  основних політичних сил, політичною культурою 
суспільства і, нарешті, глобальними тенденціями  у сфері зайнятості.
Отже, завдання даної курсової роботи – аналіз зайнятості населення 
України та проблем відтворення робочої сили. Об’єктом дослідження є
зайнятість населення  України, а предметом – рівень безробіття, як один з 
показників рівня  зайнятості.  
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 1. Управління зайнятістю населення 
1.1. Поняття, види  та значення зайнятості
Розвиток ринку  безпосередньо пов'язаний з такою  категорією, як
зайнятість населення, а через неї з такими негативними  процесами, як
соціальна поляризація  суспільства, безробіття.
Поняття „зайнятість” включає економічний, соціальний та правовий аспект
і розглядається  як тріада категорій: економічної, соціальної та
правової.
Зайнятість з  економічної точки зору суспільства  – це діяльність
працездатного населення по створенню суспільного продукту або
національного доходу. Ця зайнятість, з точки зору корисності, для
суспільства має  вирішальне значення. Вона визначає як економічний 
потенціал суспільства, так і рівень, якість життя населення  в цілому та
добробут окремих  громадян.
Зайнятість з  соціальних позицій – це зайнятість такими видами корисної
діяльності, як навчання в загальноосвітніх школах, середніх та вищих 
навчальних закладах, служба в армії, зайнятість в домашньому
господарстві, виховання  дітей, догляд за хворими і людьми похилого віку,
участь в роботі громадських організацій.
Правовий зміст зайнятості полягає в тому, що праця є природним правом
людини і це право гарантується громадянину  України державою. У 
відповідності до ст. 43 Конституції України, кожен  громадянин має право 
на працю, а  держава створює умови для  здійснення цього права, гарантує
однакові можливості у виборі професії і роду трудової діяльності;
реалізує програму професійно-технічного навчання, підготовки і 
перепідготовки  кадрів у відповідності до потреб суспільства. Отже,
зайнятість як соціально-економічна категорія синтезує сукупність
відносин щодо участі людей в суспільному виробництві  і пов'язана із
забезпеченням масштабів, умов і форм включення  людей в суспільно корисну 
працю, з процесами  формування, розподілу й використання трудових
ресурсів. Зайнятість показує, наскільки працездатне населення
забезпечене робочими місцями в системі кооперації суспільної праці, а 
також рівень соціального  захисту в реалізації права на працю. Враховуючи
весь спектр відносин, які проявляються і перетинаються  в змісті поняття
„зайнятість”, його можна визначити як сукупність економічних, правових,
соціальних, національних та інших відносин, пов'язаних із забезпеченням 
працездатного населення робочими місцями та їх участю в суспільно 
корисній діяльності, що приносить їм заробіток або доход. Громадяни
вільно обирають види своєї діяльності, професію і  місце роботи.
Спонукання до праці в будь-якій формі не допускається, незайнятість
громадян не є основою для притягання їх до кримінальної чи
адміністративної  відповідальності.
Відповідно до Закону України „Про зайнятість населення”, зайнятість – це
діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих  та суспільних
потреб, і така, що, як правило, приносить їм доход  у грошовій або іншій 
формах. Зайнятістю визначається діяльність, яка базується на праві
вільного володіння  своєю здатністю до праці і  право власності на засоби
виробництва для  її здійснення.
Держава сприяє зайнятості через проведення активної
соціально-економічної  політики, спрямованої на створення  робочих місць
та розвиток підприємницької діяльності.
До зайнятого  населення сучасне законодавство  відносить громадян України,
які проживають на її території на законних підставах, а саме:
працюючих за наймом на умовах повного та неповного робочого дня (тижня)
на підприємствах, установах і організаціях незалежно  від форми 
власності, в  міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за її
межами;
громадян, які  самостійно забезпечують себе роботою, підприємців, осіб,
зайнятих індивідуальною трудовою, творчою діяльністю, членів
кооперативів, фермерів та членів їх сімей, які беруть участь у 
виробництві;
обраних, призначених  або затверджених на платних посадах  в органах 
державної влади, управління, суспільних організаціях;
громадян, які  служать у Збройних силах, Податковій міліції, органах
національної  безпеки, внутрішніх справ та ін.;
направлених для  виконання платних громадських  робіт;
громадян, які  проходять професійну підготовку, перепідготовку та
підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; тих, хто навчаються
в денних загальноосвітніх школах, середніх і вищих закладах;
зайнятих вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та людьми
похилого віку;
працюючих громадян інших держав, які тимчасово проживають в Україні й 
виконують функції, не пов'язані з забезпеченням робіт посольств і місій. Зайнятість населення можна розглядати з точки зору суспільства, окремих
соціальних груп, в цілому по державі і окремих  регіонах. Вивчення
зайнятості показує: які соціальні групи зайняті  в народному
господарстві, яка  міра їх участі в ньому, а також  відповідність між 
трудовими ресурсами  та робочими місцями.
Зайнятість населення  в будь-якій країні, а тим більше в умовах
формування ринкових відносин, і зокрема ринку праці, є центральною 
ланкою соціально-економічного розвитку суспільства. Спеціалісти
вважають, що за рівнем зайнятості населення можна  зробити оцінку
загального рівня  розвитку даної держави.
Оскільки зайнятість населення виходить на перший план як результативний
показник функціонування економіки в цілому, потрібно з цієї позиції
проводити макроекономічну  політику, складовими частинами якої є 
фінансово-кредитна, податкова, розподільча та інвестиційна політика.
Зайнятість населення  має економічне і моральне значення, створює не
тільки економічні цінності, але й умови збереження психічного й 
фізичного здоров'я  особистості, всебічного її розвитку.
Концептуально виділяють такі види зайнятості: повну, ефективну і 
раціональну. Повна  зайнятість означає створення матеріально-технічних,
організаційних, соціально-економічних умов, які  б забезпечили можливість
працевлаштування  працездатного населення.
Ефективна зайнятість забезпечує баланс між попитом і  пропозицією робочої 
сили, відповідність  наявної кількості робочих місць  та
професійно-кваліфікаційної  робочої сили. Ця зайнятість зорієнтована на
скорочення ручної, непрестижної та важкої праці.
Поєднання повної і ефективної зайнятості створює  раціональну зайнятість.
Вона має місце  в суспільстві з урахуванням  доцільного перерозподілу
працівників між  галузями та регіонами.
За формою зайнятості, враховуючи вид діяльності населення, розрізняють:
економічно-господарську зайнятість, тобто всі види діяльності по
створенню валового продукту й національного доходу;
службову зайнятість, пов'язану з службою в армії, роботою на вибраних,
назначених посадах;
соціальну зайнятість, яка пов'язана з виконанням функцій  соціального 
характеру (це творча, інтелектуальна зайнятість, навчання, релігія, а 
також догляд за дітьми, похилими людьми та інвалідами).
Зайнятість доцільно розглядати з режимом повного  робочого дня і 
зайнятість з  режимом неповного робочого дня.
Регламентована  тривалість дня в даний час  для роботи в нормальних умовах
праці складає 40 годин в тиждень. Повним робочим  днем необхідно вважати
передбачений  законодавством скорочений робочий  день для окремих 
категорій працівників: для працівників і службовців віком від 15 до 16
років – 24 години; від 16 до 36 років – 36 годин в тиждень.
Одним з важливих моментів, що дозволяє реалізувати робочу силу, є гнучка
зайнятість з  режимами неповного робочого часу. В більшості індустріально 
розвинутих країн  світу робочий тиждень складає 35 годин. Високий темп
росту зайнятих за схемою гнучкої зайнятості властивий  для таких країн,
як Німеччина, Англія. В структурі зайнятих жінок в цих країнах 44%
працюють за гнучким графіком і неповним робочим  часом.
Завдання управління полягає у вивченні якісних аспектів зайнятості,
тобто відповідності  фізичних, професійно-кваліфікаційних  здібностей
людини технічним  характеристикам робочого місця  і виконуваних нею 
функцій.
По мірі розвитку економіки змінюється структура  зайнятості, в кожний
даний момент частина  зайнятих працівників звільняються з виробництва,
разом з тим  постійно, через певний час, інша частина, що раніше
вивільнилась, повертається в сферу виробництва, пройшовши  підготовку і 
перепідготовку. Такий постійний рух контингентів працівників і визначає
особливості зайнятості в ринковій економіці.  
 

1.2. Регулювання зайнятості  населення
Управління зайнятістю – це забезпечення ефективної зайнятості
працездатного населення, недопущення надмірного безробіття та
запобігання процесам маргіналізації в суспільстві; сприяння
врівноваженню попиту й пропозиції робочої сили.
Результатом управління зайнятості є досягнення оптимальних
співвідношень: між рівнем зайнятості та продуктивністю праці; між 
попитом і пропозицією  робочої сили, сформованих ринковими  механізмами;
між зайнятістю та ростом доходів; між формами зайнятості (повна,
неповна, часткова, самозайнятість); між зайнятістю у галузях і секторах
економіки; між  зайнятістю та безробіттям; між чисельністю  тимчасово 
незайнятих і  мобільним резервом робочої сили; між зайнятістю окремих 
демографічних і соціальних груп.
Управління зайнятістю з юридичної точки зору є дотриманням кодексу
нормативних законодавчих або колективно-договірних актів, якими  повинні 
керуватись партнери при реалізації політики зайнятості.
У відповідності  до рекомендації міжнародних організацій  і нормативних 
актів про зайнятість населення при розробці державної  політики
зайнятості керуються  наступними принципами:
забезпечення  рівних можливостей всім громадянам в реалізації права на
працю і вільний  вибір виду діяльності;
сприяння ефективній зайнятості, яка запобігає безробіттю, створення
нових робочих  місць та умов для розвитку підприємництва;
добровільність  праці, у відповідності до якої зайнятість ґрунтується на
вільному бажанні  громадян. В основі цього принципу, крім права на працю,
лежать й інші громадянські права, які розширюють можливості
розпоряджатися  працівникові своєю робочою силою. Кожен працівник має 
право самостійно вирішувати питання: брати чи не брати  участь у 
суспільній праці; вибирати найбільш сприятливий (з врахуванням  реальних
можливостей) режим зайнятості (мова йде про різноманітність форм
організації робочого дня, тижня, всього періоду трудового  життя людини);
вибирати географічне  місце працевлаштування;
сприяння трудовій мобільності. Дотримання цього принципу пов'язано з 
розвитком системи загальноосвітньої та професійної підготовки з
врахуванням загальних  закономірностей динаміки професійної  структури в 
період розвитку НТП, нових вимог до якості працівника в умовах ринку, а 
також з формуванням  орієнтації людей на безперервне вдосконалення
професійної майстерності, готовність до перенавчання в разі
необхідності;
єдність відповідальності, тобто політика зайнятості є складовою 
загальноекономічного  механізму функціонування суспільства. Заходи
державної політики зайнятості зосереджені не тільки на територіальному
рівні реалізації, але й враховують галузевий рівень, тобто вона
здійснюється  не тільки виключно діями Державної  служби зайнятості, а й 
передбачає активність галузевих міністерств, відомств, підприємств  та
організації різних форм власності.
Управління зайнятістю на державному рівні здійснюється за двома 
напрямами: активним і пасивним. В рамках активної політики пріоритетними 
напрямами є:
сприяння працевлаштуванню через удосконалення діяльності центрів 
зайнятості;
організація професійного навчання, консультації та профорієнтація
незайнятого населення;
застосування  гнучкої форми зайнятості, регулювання  вивільнення 
працівників, надання  кредитів для збереження робочих  місць та створення 
додаткових робочих  місць на діючих підприємствах;
створення малих  підприємств;
сприяння самозайнятості безробітних і незайнятих;
організація оплачуваних  громадських робіт;
квотування робочих  місць;
регулювання трудових міграцій.
Пасивна політика зайнятості включає в основному такі заходи:
виплата допомоги по безробіттю громадянам, які зареєстровані  у центрах 
зайнятості як безробітні; вони отримають виплату  на період тривалості
безробіття. Розмір її визначається залежно від зарплати за останній
місяць роботи, стажу, кваліфікації;
оформлення дострокового виходу на пенсію за умови наявного трудового 
стажу, що дає  право на одержання пенсії;
підтримка безробітних, які відкривають власну справу; соціальний захист;
страхування від  безробіття.
Аналіз особливостей формування ринку праці в Україні свідчить про те, що
механізм його регулювання має враховувати, з  одного боку, загальні
закономірності  організації ринку, властиві ринковій економіці, а з 
іншого –  соціально-економічні й політичні  особливості розвитку нашої 
держави.
Процеси зайнятості населення регулюються на трьох  рівнях: державному,
регіональному та на рівні підприємства. Для того, щоб політика
регулювання процесів зайнятості була ефективною, необхідна  максимальнаузгодженість дій на всіх рівнях. На державному рівні визначаються
мінімальні необхідні  нормативи функціонування ринку  праці, його загальні
межі. Держава  забезпечує уніфікацію системи соціального  і трудового 
законодавства, визначає обсяг прав роботодавців і  найманих працівників,
можливості їхньої участі в управлінні виробництвом, межі компетенції
місцевих органів  управління ринком праці.
На регіональному  рівні складається програма зайнятості населення,
вивчається стан ринку праці, співвідношення попиту і пропозиції робочої 
сили з урахуванням  специфіки коленого регіону.
Третій рівень регулювання ринку праці –  підприємства. На цьому рівні 
регулюванню підлягають такі моменти: робочі місця і трудові  процеси;
планування у  сфері кадрів, професійне навчання та соціальний захист.
Механізми державного регулювання зайнятості є ефективними лише тоді,
коли вони ґрунтуються  на правовій базі, гарантуючи забезпечення прав
громадян на працю, регулювання та організацію  зайнятості населення,
компенсації при  втраті роботи.
В Україні прийнято ряд законодавчих актів у галузі удосконалення
використання  робочої сили, працевлаштування та зайнятості населення.
Зокрема, закони України: „Про зайнятість населення”, „Про підвищення
соціальних гарантій для громадян”, „Про охорону праці”, „Про організацію 
оплачуваних громадських робіт”, „Про інспекцію з контролю за виконанням
законодавства про зайнятість населення”, „Про порядок  реєстрації
громадян як безробітних, виплати допомоги членам їх сімей”, „Про
сприяння соціальному  становленню та розвитку молоді України”. Існуюче
законодавство в галузі зайнятості відіграє позитивну  роль у механізмі 
регулювання ринку  праці.
Регулювання зайнятості здійснюється на базі правових, адміністративних
та економічних  регуляторів.
Правові механізми  розвитку ринку праці включають  нормативно-правове
забезпечення  оптимізації заробітної плати на рівні ціни робочої сили,
соціальних гарантій при безробітті. Система цих механізмів діє у всіх
аспектах соціально-трудових відносин: соціальна підтримка як працюючих,
так і безробітних, соціальний захист неконкурентоспроможної робочої сили
(молоді, інвалідів,  багатодітних сімей).
Адміністративні механізми (центрів зайнятості, центрів  профорієнтації,
центрів реабілітації) спрямовані на створення адекватної інфраструктури
ринку праці.
Економічні механізми реалізуються через диференційовану систему
податків, формування спеціальних страхових фондів, використання квот на
працевлаштування, надання позики, кредиту для організації  додаткових
робочих місць. Знижуючи процентні ставки за кредит, держава робить його
дешевшим, що в  свою чергу призводить до збільшення інвестицій розширення
виробництва; сприяння постачанню ресурсами й збуту  продукції за умов
збільшення робочих  місць; фінансування для створення  приватних 
господарств, сімейного  бізнесу.
З метою забезпечення зайнятості населення, задоволення  потреб громадян в 
праці Кабінетом  Міністрів і місцевими органами державної виконавчої
влади розробляються  річні та довготермінові державні й  територіальні 
програми зайнятості населення. Ці програми спрямовані на:
сприяння розвитку та структурній перебудові економіки, розширення сфери 
зайнятості за рахунок створення нових робочих  місць шляхом прямого
інвестування  пріоритетних галузей і регіонів;
стимулювання  нових форм господарювання, наукомістких виробництв,
підприємницької діяльності, розвиток малих і середніх підприємств та
організацій;
поліпшення системи  відтворення робочої сили в поєднанні з розвитком
робочих місць; організацію профорієнтації, перепідготовка робочих кадрів
та підвищення їх кваліфікації;
організацію оплачених  громадських робіт; добровільне  переселення 
громадян в  межах України; соціальну підтримку, соціальний захист
громадян, не здатних  на рівних можливостях конкурувати  на ринку праці;
розробку заходів  сприяння зайнятості сільського населення.
Слід відмітити, що програма сприяння зайнятості –  це динамічний
інструмент активної політики держави.
Розробка програм зайнятості населення в Україні розпочалась в 1995 році.
Зараз розроблена Програма сприяння зайнятості населення  на період до
2015 р. Програма визначає такі головні цілі:
підтримка створення  нових робочих місць і продуктивної зайнятості;
формування ефективної структурної та регіональної політики зайнятості;
диференційований  підхід до скорочення виробництва і  забезпечення
допомоги звільненим працівникам;
удосконалення схеми громадських робіт, щоб  зробити їх більш прийнятними 
і доступними для  безробітних;
сприяння самозайнятості і поліпшення системи надання  грошової допомоги
безробітним;
запровадження порядку працевлаштування, за яким усі нові робочі місця 
заповнюються  робочою силою тільки за направленнями  центрів зайнятості.
Це дозволить, з одного боку, „засвічувати” робочу силу в „тіньовій
економіці”, а  з другого хоча б частково працевлаштувати  безробітних;
зміщення акцентів у роботі системи центрів зайнятості від констатування 
стану на ринку  праці до регулювання та упередження  негативних процесів
і, передусім, у  сфері контролю за професійною спеціалізацією вузів і 
перепідготовчих закладів обсягами і якісними параметрами  випускників;
перегляд регіональної політики щодо відповідальності та
фінансово-організаційних функцій за схемою „відомство – регіонові”;
впровадження  нестандартних режимів робочого часу як тимчасового заходу
призупинення  зростання безробіття;
впровадження  на державному і регіональних рівнях механізму 
протекціоністських  заходів, спрямованих на тимчасовий захист вітчизняних
товарів і врешті робочих місць;
стимулювання  державних і приватних роботодавців щодо створення нових 
робочих місць  та мінімальних витрат на цю мету.
Основним завданням  державної політики зайнятості є  орієнтація регіонів
на створення  умов працевлаштування з урахуванням розвитку галузей
економіки, забезпечення випереджаючої підготовки й перепідготовки
робочої сили.
1.3. Проблеми відтворення  робочої сили 
Якісне відтворення  людських ресурсів, формування трудового  потенціалу та
раціональне його використання – все це залежить від управління людськими
ресурсами на всіх рівнях.
В даний час  система управління трудовими ресурсами  як складова частина 
управління соціально-економічним  розвитком держави включає три 
взаємозв'язаних підсистеми, кожна із яких має свої чітко виражені
проблеми.
І. Підсистема формування трудового потенціалу.
1. управління  процесом відтворення населення: 
регулювання демографічних  процесів;
покращення умов життя жінки та дитини; піклування про здоров'я людини.
2. Управління процесами підготовки робочої сили:
загальноосвітня школа;
професійна орієнтація;
підготовка, перепідготовка кадрів для народного господарства, підвищення
їх кваліфікації.
3. Управління  відтворенням робочої сили:
оплата праці;
суспільні фонди  споживання;
розвиток соціальної інфраструктури;
використання  вільного часу.
ІІ. Підсистема управління зайнятістю населення:
управління процесами  утворення вільних робочих місць  в матеріальній і 
нематеріальній  сферах;
управління розподілом робочої сили через центри зайнятості, бюро
працевлаштування;
управління перерозподілом робочої сили в територіальному  і міжгалузевому 
аспектах.
ІІІ. Підсистема управління процесом використання трудових ресурсів:
1. Управління  технічним процесом; 2. Управління  організацією праці;
3. Управління  економікою праці. 
Кожна підсистема вирішує певні проблеми, але вони всі разом спрямовані
на вирішення  проблеми відтворення трудового  потенціалу, розподілу й 
перерозподілу його в межах регіонів, галузей  та раціональному його
використанню.
Трудові ресурси  – важлива частина економічного потенціалу країни.
Кількість трудових ресурсів постійно змінюється. Якщо в 1991 році
чисельність трудових ресурсів становила 29,8 млн. чол., то за даними,
наведеними в  проекті прогнозу економічного і соціального розвитку
України до 2015 року, чисельність зайнятих в галузях  економіки, досягне 
свого мінімального значення у 2010 році – 19,5 млн. чол., в  подальшому
очікується поступове  зростання зайнятих на 1-2 млн. чол. за 10 років.
Чисельність та динаміка трудових ресурсів справляють певний вплив на
характер розвитку виробництва та економіку (інтенсивний  чи екстенсивний
тип розвитку) скорочення приросту трудових ресурсів обмежує  можливість
екстенсивного розвитку виробництва й збільшує залежність економічного
зростання від  підвищення продуктивності праці на базі науково-технічного
прогресу та створення високоефективного трудового  потенціалу.
Трудовий потенціал  – сукупність працездатного населення  з врахуванням 
інтелектуального  розвитку, здібностей, знань, умінь, досвіду, духовних
цінностей, звичаїв, традицій, переконань і патріотизму. Управління
ефективним використанням  трудового потенціалу повинно виходити із оцінки
його якості та забезпечувати її покращення.
Збереження та відтворення трудового потенціалу повинно здійснюватись за
такими напрямками:
постійне відслідковування визначальних показників стану трудового 
потенціалу в  галузях і регіонах, що дасть можливість їх оцінити і на цій 
основі розробляти відповідні заходи на державному та регіональному
рівнях;
впорядкування регулюючої функції мінімальної  заробітної плати;
обґрунтування міжгалузевої, міжкваліфікаційної та міжпосадової
диференціації заробітної плати;
застосування  цілеспрямованої, суворо вибіркової підтримки 
висококваліфікованих трудових колективів та окремих категорій
спеціалістів;
перехід до нової  моделі відтворення робочої сили, яка б забезпечила 
відповідність трудового потенціалу вимогам, пов'язаним з процесом
входження України  в світовий економічний простір.
Переважна більшість  наукових досліджень в галузі відтворення  трудового 
потенціалу й  ринку праці лягла в основу розробки таких програм, як
Державна та регіональна програми зайнятості; Державна програма
соціально-економічного розвитку; програма розвитку підприємництва,
довгострокова програма поліпшення становища жінок, сім'ї, охорони 
материнства і  дитинства; програма „Діти України”. Всі ці програми
направлені на відтворення якісного трудового  потенціалу.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 2. Проблеми безробіття в системі управління трудовими ресурсами
2.1. Суть та рівень  безробіття 
Безробіття вважається великим суспільним лихом. Всі країни світу 
прикладають багато зусиль для подолання безробіття, але ні одній ще не
вдалося ліквідувати  його повністю. Навіть в таких країнах з розвинутою
соціально орієнтованою економікою, як Японія, США, Німеччина  та інші,
кількість безробітних  не була меншою 0,6% загальної кількості  робочої 
сили. Взагалі  ж експерти Міжнародної організації  праці (МОП) вважають,
що в наступні роки в середньому в світі рівень безробіття досягне 10% і 
повністю ліквідувати  його не зможе ні одна країна.
Рівень безробіття визначається за формулою:
Для вимірювання  безробіття, крім цього показника, користуються ще
показниками абсолютної кількості безробітних (тисяч чоловік) та
кількістю працівників, що претендує на одне вакантне місце.
Спробу математичними  розрахунками визначити рух рівня  безробіття і 
зайнятості залежно  від відхилення фактичного валового національного 
продукту від потенційного зробив американський вчений Артур Оукен. Він
вивів закон, відповідно до якого щорічний приріст реального  ВНП 
приблизно на 2,7% утримує кількість безробітних  на постійному рівні.
Кожні додаткові  два проценти приросту реального  ВНП зменшують кількість
безробітних на один процент.
Аналогічним чином  – кожне додаткове скорочення темпів приросту ВНП на
два проценти викликає зростання норми безробіття на один процент.
Закон Оукена дозволяє визначити рівень нормального безробіття, який, як
встановлено, підвищується у зв'язку з розвитком ринкової економіки.
Із даного закону випливає, що певна величина приросту ВНП необхідна для 
того, щоб не було можливості росту безробіття. У зв'язку з ростом
працездатного населення і продуктивності праці  необхідно 2,5-3%
щорічного приросту реального ВНП направляти на створення  нових робочих 
місць, здатних  тримати безробіття на певному рівні.
Безробіття –  це соціально-економічне явище, при  якому частина робочої 
сили (економічно активне населення) не зайнята у сфері економіки. Тобто
у реальному  житті безробіття виступає як перевищення  пропозиції робочої 
сили над попитом  на неї. До 90-х років у всіх постсоціалістичних країнах 
безробіття офіційно не визнавалось. В Україні вперше у 1991 році з 
прийняттям закону „Про зайнятість населення” законодавчо визначається
безробіття. Згідно з нашим законодавством, безробітними вважаються люди
працездатного віку, які втратили роботу з незалежних від них причин, не
мають заробітку, а також ті громадяни, що виходять вперше на ринок
праці, зареєстровані  в центрах зайнятості, шукають  роботу і здатні
приступити до праці.
До безробітних  в Україні відносяться особи, що досягли 16 років і старші
і які в період, що розглядається:
не мали роботи (доходного заняття);
займались пошуками роботи, тому звертались у державну або комерційну
службу зайнятості;
шукали роботу через засоби масової інформації, безпосередньо звертались
до адміністрації  підприємств (роботодавця), використовували  особисті
зв'язки та інші способи;
здійснювали кроки  до організації власної справи.
При віднесенні працівників до безробітних повинні бути дотримані
перераховані  критерії.
До безробітних, зареєстрованих в органах державної  служби зайнятості,
відносяться особи, що не мають роботи, шукають роботу і в установленому 
порядку отримали офіційний статус безробітного в  органах державної
служби зайнятості.
Важливо підкреслити, що до безробітних відносять не тільки звільнених за
різноманітними  причинами, але й осіб, які добровільно  залишили роботу з 
метою знайти нову, відповідну професійному рівню.
У ситуаціях, коли ринок праці організований погано або обмежений, коли
пропозиція праці  перевищує попит, коли ненаймана  сила більша найманої,
стандартне визначення безробіття може бути і без критерію пошуку роботи.
Безробіття не може бути доцільним ні в економічному, ні в соціальному
плані, оскільки його ріст створює цілий комплекс проблем: скорочується
купівельна спроможність населення, бюджет втрачає платників  податків,
підприємство  – персонал. Зростає ризик соціального  напруження, додаткові 
витрати на підтримку  безробітних.
2.2. Види безробіття  та їх характеристика 
Сучасні теорії ринку праці розрізняють, переважно, три типи безробіття:
фрикційне, структурне й циклічне. Фрикційне безробіття виникає внаслідок 
того, що:
ринкам праці  притаманний динамізм (постійно відбуваються звільнення та
працевлаштування; випадкові коливання попиту спричиняють, з одного боку,
банкрутства і  звільнення, а з іншого, створення  нових підприємств і 
робочих місць; на ринку праці постійно з'являються  нові люди, які 
займаються пошуком  роботи, в той час як інші можуть виходити зі складу
робочої сили);
інформаційні  потоки про стан ринку праці є  недосконалими;
потрібен певний час для того, щоб безробітні й  роботодавці, які мають 
вакансії, знайшли  один одного.
Отже, фрикційне  безробіття пов'язане з пошуками або очікуванням роботи,
що відповідає кваліфікації безробітних, їхнім уподобанням  щодо умов
праці.
Різновидом фрикційного  безробіття є сезонне безробіття, яке виникає 
тоді, коли причини, що мають кліматичний характер, призводять до
тимчасових, але таких, що повторюються, коливань.
Структурне безробіття є наслідком змін у структурі  споживчого попиту і в 
технологіях, що, у свою чергу, змінюють структуру  загального попиту на
робочу силу. Означене безробіття виникає тому, що робоча сила реагує
повільно на вказані зміни і її структура  повністю не відповідає новійпрофесійній та регіональній структурам робочих  місць.
Фрикційне й  структурне безробіття мають більш-менш сталий характер і 
разом утворюють  природне безробіття, що віддзеркалює реальні адаптаційні
можливості в  економіці. Навіть якщо в цілому попит  дорівнюватиме 
пропозиції праці, завжди існуватимуть фрикційне і  структурне безробіття.
Інакше кажучи, при повній зайнятості рівень безробіття дорівнює сумі
рівнів фрикційного  та структурного безробіття. Такий рівень називається
природним.
Циклічне безробіття спричиняється спадом виробництва, тобто тією фазою 
економічного  циклу, що характеризується недостатністю  сукупного попиту.
Коли, незважаючи на можливості виробництва, сукупний попит на товари та
послуги скорочується, зайнятість зменшується і безробіття зростає.
Слід зазначити, що на практиці непросто розмежувати  фрикційне,
структурне й  циклічне безробіття.
В класичній  теорії існує поняття „класичного  безробіття”, яке є 
результатом дуже високої реальної заробітної плати по відношенню до
тієї, яка б  врівноважувала попит на робочу силу та її пропозицію,
зафіксованої, наприклад, профспілками. Висока ставка заробітної плати 
примушує роботодавців скорочувати попит, а власників  робочої сили
пропонувати її в кількості, яка перевищує потребу.
В ринковій економіці  обов'язково має існувати оптимальний  резерв
працівників і  підтримуватись природна норма безробіття, тобто 
перевищення пропозиції над попитом, отже, не може бути як повної
зайнятості, так  і масового безробіття.
Природна норма  безробіття характеризує найкращий  для економіки резерв
робочої сили, здібної  досить швидко здійснювати міжгалузеві  і 
міжрегіональні  переміщення в залежності від  попиту і пропозиції робочої 
сили. В економічно розвинених країнах природна норма безробіття
знаходиться на рівні 5-12%. Слід зауважити, що зусилля  багатьох держав,
у тому числі  і нашої, довгий час були направлені на ліквідацію
безробіття, на те, щоб всі працездатні були зайняті  у суспільному
виробництві. Проте  час показав, що таку повну зайнятість забезпечити 
неможливо тому, що існує фрикційне та структурне безробіття, яке є 
невідворотне. Дж. Кейнс писав: „Найбільш значними вадами суспільства, в 
якому ми живемо, є його нездатність забезпечити повну зайнятість”.
В залежності від  причин вивільнення робочої сили безробіття є 
добровільним  та вимушеним. До добровільного відносять  фрикційне та
інституційне  безробіття.
Інституційне  безробіття створюється інститутом соціального захисту 
безробітних (чим більші виплати по безробіттю, тим триваліший час пошуку
нового місця  роботи), а також таким фактором, як підвищення
гарантованого мінімуму заробітної плати. Це безробіття пов'язане також з 
недосконалістю  податкової системи. Так, чим вища ставка податку і менші
доходи працівників, тим менша різниця між доходами і соціальними 
допомогами, тому менше бажання працювати і  триваліший час пошуку роботи.
До вимушеного безробіття відносяться такі його види: технологічне,
структурне, конверсійне, економічне, маржинальне і молодіжне.
Технологічне  безробіття виникає в результаті переходу до нових поколінь
техніки, технології, коли частка ручних робіт стає меншою, а нові
технології потребують більш високого рівня кваліфікації і 
перепрофілювання  працівників.
Структурне безробіття спричиняється масштабним перетворенням економіки, закриттям неперспективних підприємств, скороченням чисельності управлінського персоналу. До цього виду безробіття дуже близьке конверсійне, яке виникає в результаті скорочення армії і персоналу у
галузях військової економіки.
Економічне безробіття викликається кон'юнктурою ринку, недостатнім 
попитом на товари і послуги і веде до згортання  виробництв і звільнення
працівників. Цей  вид безробіття зникає в період зростання виробництва.
Маржинальне безробіття – безробіття слабозахищеного населення. Сюди
відноситься молодь, жінки з малими дітьми.
Молодіжне безробіття (до молоді, за статистикою, відносяться  громадяни у 
віці від 16 до 30 років). Молодим людям після  закінчення навчання, як
правило, дуже важко  влаштуватись на роботу. В останні  роки питома вага
молоді в загальній  кількості безробітних досягла 30%. Молодіжне 
безробіття є  досить економічно небезпечним тому, що із молодіжного 
середовища поповнюються ряди злочинців, загострюється кримінальна
ситуація.
За часом і  місцем виникнення безробіття може бути сезонним, циклічним,
регіональним. Особливо високий рівень безробіття має місце  в західному 
регіоні України.
В залежності від  величини часового інтервалу, безробіття може бути
тривалим (4-8 місяців), довготривалим (8-18 місяців) і застійним (більше
18 місяців). У  випадку застійного безробіття  наступають незворотні зміни 
у відношенні до праці; зменшується бажання шукати роботу самостійно,
проходить дискваліфікація, втрата трудових навичок, звикання до низького
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.