Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


реферат Джерела українського нацонального театру та шкльна драма в українськй культур ХVХVст

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 16.05.2012. Сдан: 20 М. Страниц: 6. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Приватний вищий навчальний заклад
«МІЖНАРОДНИЙ  УНІВЕРСИТЕТФІНАНСІВ» 
Private institution of higher education
«INTERNATIONAL UNIVERSITYOF FINANCE» 
 

  

Кафедра фінансів та кредиту 

  

  

  

Реферат 

  

з дисципліни: „ Історія української культури ” 

  

на  тему: Джерела українського національного театру та шкільна драма в українській культурі ХVІ–ХVІІІст. 

  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2010
Зміст 
 

Вступ                                                                                                                         5
Джерела українського національного театру                                                  6 Найвідоміші шкільні драми ХVІІ ст.                                                                   12
Висновок                                                                                                                 16
Список  літератури                                                                                                 17 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ
      Витоки  театрального мистецтва України  сягають княжої доби, коли мандрівні актори-скоморохи розважали народ своїми дійствами — танцями, піснями, завжди доречними та актуальними.
Учені припускають, що ті зразки народної творчості, які дійшли до нашого часу, у другій половині ХVІІ – ХVІІІ ст. мали якнайширше побутування в Україні.
      На  другу половину ХVІІ – першу половину ХVІІІ ст. припадає період дальшого розвитку започаткованого наприкінці ХVІ ст. українського шкільного театру.
      Театральні  видовища в Україні були відомі ще з часів Київської Русі. Діалоги, танці — елементи драматичного твору — сягають сивої давнини: вони наявні ще в обрядових піснях.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Джерела українського національного театру
      Театр у всі часи був для культурних народів великою цінністю, яка  мала незвичайне моральне, культурне і громадське значення як школа, що безпосередньо давала масам все те, що придбали життя, наука і знання. Чим світліші часи, чим буйніший розгін і розквіт національного життя, тим більше з'являється матеріалу для драматичної творчості, яка стає найвірнішим дзеркалом почувань, ідей та змагань, якими громадянство в даний час жило. Український народ, як, зрештою, всі інші народи, мав пребагаті зароди драми у своїх обрядах і звичаях, про що згадують найдавніші літописи і проти чого так гостро виступали наші давні проповідники й моралісти.
      Останки тих "ігрищ" збереглися по нинішню  днину. Одні У з них тісно пов'язані  з різними порами року, як веснянки, купало, обжинки, коляди, маланка, ходження з козою, ведмедем чи туром, а другі  в'яжуться з подіями й пригодами в людськім житті, як уродини, весілля, похорони. Ці обряди, в яких слова або пісні сполучені з певним рухом і акцією, що мали й мають символічний характер, походять подекуди з часів дохристиянських, хоч багато в них змінено під впливом новіших часів та новіших поглядів. З обрядів тих веснянки (гаївки, галагівки), незважаючи на заборони давнього духовенства, схоронилися саме під крила церкви і відбуваються серед церковної огорожі, хоч зберегли в більшій чи меншій мірі свій нехристиянський, природно-символічний характер. Шкода лиш, що заборони тих ігрищ, як і взагалі наші нещасливі історичні обставини, не дали змоги тим стародавнім народним звичаям скристалізуватися в більш розвинених мистецьких формах та розвинутися в більш мистецькі твори, як це було колись у старинних народів.
      Ці  стародавні народні поганські обряди й звичаї після заведення в  нас християнства прибирають дещо змінені  форми і вигляд, зв'язуючись із новим  захожим чинником. Наші князі, користаючись із здобутків візантійської культури, спроваджували з Візантії весельчаків, акторів-комедіантів, музик та забавників, яких тоді називали скоморохами й які забавляли глядачів представлюванням різних веселих чи сатиричних подій. Були вони всі переодягнені, не раз навіть за звірів; їхня поява становить першу сторінку в історії костюмології у нашому театральному мистецтві.
Коли  християнство стало на Русі офіційною  державною релігією, напівпідпільні поганські обряди здійснювали вже  не тільки колишні жерці (більшість  з яких, переховуючись у лісах, організовувала повстання тощо), а й безпосередні їхні продовжувачі - скоморохи.
      Мистецтво скоморохів зазнавало утисків з  боку церкви і держави, бо за світовідчуттям (а не тільки за релігійними переконаннями) воно протистояло офіційним святам християнського середньовіччя, яке вбачало свій ідеал в аскеті і чернецтві. Що ж до офіційних свят, то вони освячували і санкціонували існуючий лад, закріплюючи його на віки. Свято таким чином ставало черговим торжеством уже готової, здобутої остаточної пануючої правди, яка подавалась у незмінному вигляді як вічна істина. Відтак і загальна атмосфера офіційно-церковних і загальнодержавних свят могла бути лише монолітно серйозною, тобто мертвою.
      Зовсім  іншим світовідчуттям були сповнені ігрища і обряди скоморохів - спадкоємців професіоналів поганського культу. Взявши своє світовідчуття від поганських святкових ігрищ і обрядів, вони створювали несхожу на реальне життя атмосферу - ряджені могли робити і говорити все, що завгодно, без будь-яких заборон. Можливо, саме тому, незважаючи на утиски і гоніння церкви, яких зазнавали глумотворці, народ любив їх і, не боючись покарання, переховував у себе під час переслідувань офіційною церквою.
Найстаршими пам'ятками побуту скоморохів на наших  землях залишилися у нас часті  згадки про них у різних церковних писаннях та знамениті фрески на стінах і філярах Софійського собору в Києві. Але згодом скоморохи почали" мандрувати з міста в місто, із села в село і стали улюбленцями простолюддя. Незважаючи на заборони духовних моралістів та аскетів, народ вподобав собі їхні вистави та їхнє веселе мистецтво й радо горнувся до них, особливо на ярмарках. Останні згадки про скоморохів зустрічаємо в XVI в.
Крім  скоморохів, були в Україні ще іншого роду комедіанти, котрі забрели до нас з Німеччини через Новгород; приходили і з Чехії та Сербії. Вони теж грали на інструментах і співали пісень, переважно баладового змісту, та ілюстрували їх жестикуляцією й мімікою. Ті мандрівні актори, співаки й музики мусили з часом асимілюватися. Обертаючись серед народу, якому давали забаву, пісню й музику, чим будили у нього вподобання до сценічних видовищ, самі вони теж переймали не одне від народу.
      З Візантії перейняли ми ще дещо, що за корисних умов могло дати почин до розвитку драматичного мистецтва. Адже стара Візантія вже в V і VI вв. після Христа мала початки релігійної літургійної драми. Постали вони під впливом сект, що перші ввели в богослужіння драматичне оживлення та музику, чим єднали собі народні маси, так що православна церква пішла їхніми слідами і стала воювати тою самою зброєю.
      Пізніше, під кінець XVI в., доходить до нас  західноєвропейська релігійна драма, в якій у недовгому часі перевагу над латинською взяла народна  мова. Ці драми виконувано спочатку по костьолах перед святами. У  нас такі вистави особливо поширювали єзуїти. Отже, були там різдвяні драми, народний Ісуса і прихід пастирів, трьох царів, Ірода, вбивання вифлеємських дітей перед святом трьох царів, Христові муки у страстний тиждень. Із часом ці драми вибігли поза рами церковної суворості, поширюючи зміст явами з пастухами чи вояками, що мали більш реалістичний характер. Тоді духовенство почало виступати проти них і виперло драму з церкви до притвору, потім - до церковної огорожі, вкінці - поза огорожу. За драму взялися веселі братства, різні весельчаки, які вважали своїм головним завданням забавляти й розсмішувати народ. Щоб розвіяти томлячість та нудоту довгих розмов у релігійній драмі, її переплетувано драматичними сценами, жартами, анекдотами. Це були так звані інтермедії та інтерлюдії, котрі з часом дали початок новочасній комедії.
      Про поширення і популярність тих  народних драматичних вистав згадує не раз у своїх писаннях Іван Вишенський; у посланії до домніків він просто пише, що нові "філософи" не вміють читати церковні книги, а тільки "комедії строють і грають".
В тих  інтермедіях та інтерлюдіях цілковито  запанувала народна мова.
      Десь  у ХVІІ ст. в Україні з'являється  ще одна постать носія сміхової культури і пересмішника найрізноманітніших форм серйозного, монументального і  остаточного (це ж і про нього, цього пересмішника, писав Шевченко: "ти смієшся, а я - плачу..."). Це - мандрівний студент, мандрівний дяк (школяр, бурсак, спудей, бакаляр, миркач, канцелярист, недоук, пиворіз, горілкопивець, а по суті - потішник,голодранець, бешкетник, завзятий випивоха, любитель пива і браги, автор бурлеско-травестійних і сороміцьких творів, норовливий громило-дяк), тобто український вагант.
      За  Іваном Франком, "се тип, що витворився при Київській академії не раніше другої половини ХVІІ віку, а в ХVІІІ віці зробився характерним признаком Подніпрянської України, - елемент кочовий і цинічний, носитель усяких веселих і сороміцьких оповідань та пісень, скорий на вигадки і жарти, захланний на їду, а особливо на випивку. Се були невдачники академії, що осилили початкові науки, але не зуміли довести їх до кінця і добитись якоїсь посади і пішли в світ, хапаючись за що можна - за дяківство, за малярство, справу книжок, часто голодуючи та ніколи не покидаючи свого гумору. Їм завдячуємо, певно, значну часть тих гумористичних віршів про празники християнської церкви".
Початок театру припадає в нас на час культурно-національного  руху кінця ХVІ і початку ХVІІ століть, що виник на Україні після  сполучення її з Польщею 1569 р.
      Це  була причина великих змін у стосунках клас на Україні, що стала однині складовою частиною Польщі; українське панство щоб зберегти свої права, мусіло пристосуватися до нових умов і зріктися своєї мови та релігії, що були тоді ознакою національної приналежности.
Але загальний  релігійний характер освіти того часу й те, що вона цілком була в руках духовенства, головним чином ченців, надали й школам того часу переважно релігійного характеру.
У католицьких  школах тоді культивувалося шкільну  драму, що прийшла з протестантських  шкіл, заснованих гуманістами.
      Отже, і в наших школах почалися шкільні, переважно релігійні, вистави на зразок єзуїтських. Найраніші згадки про театр на Україні сягають  ще кінця ХVІ ст.
      Найстарішими  датованими драматичними сценами українською  мовою писаними є дві інтермедії 1619 р. Написав їх поляк Якуб Гавваторович додатком до своєї ж п'єси польською мовою "Смерть Івана Хрестителя", складеної і виданої в Каменці Струмиловій у Галичині. Треба думати, що в Галичині взагалі з'явилися перші наші вистави.
      До  першої половини ХVІІ ст. належать і ще декілька недатованих, здебільшого неповних п'єс, як уривки про Архангелові віщання Марії, пролог та епілог з якоїсь різдвяної п'єси й інш. Від тридцятих років ХVІІ ст. є вже звістки й про вистави в Києві в свіжо-заснованій братством і реформованій Петром Могилою Києво-Могилянської колегії (пізніше академії). Ця школа, як відомо, зробилася в ХVІІ - ХVІІІ ст. осередком нашого старого театру. Більшість п'єс кінця ХVІІ ст. було написано і виставлено в її стінах.
Звісток про вистави у Могилянській колегії протягом ХVІІ ст. маємо не багато, бо бурхливі події часів Хмельниччини й епохи Руїни не сприяли культурній роботі. Тільки за часи гетьманування Мазепи, коли закінчились довголітні війни, в академії складають і виставляють драми. Важка політична атмосфера відбивала в київських професорів охоту влаштовувати вистави, бо, за тодішнім звичаєм, треба було співати панегіріки владі. Але, не відповідаючи новим вимогам і смаку пануючих верств, стара шкільна драма, про те, ще була довгий час популярна серед українського міщанства та селянства. Так звані "недоучені дяки" використовували в уривках старий шкільний репертуар і утворювали такі ж сцени в такому-ж дусі для народних вистав. Ці вистави відбувалися або в сільських дяківських школах або в хатах найзаможніших міщан чи селян. Те що старий український театр був театром духовним і шкільним до певної міри визначав його характер і форми, котрі протягом більш як 100 років мало змінилися: це була схоластична драма на релігійні теми, де тільки невеликою мірою відбилося тодішнє життя, і то переважно в комічнихінтерлюдіях. Протягом досить довгого свого життя стара українська драма не зробила великої еволюції, і пізніші п'єси формою часто ні в чому майже не відрізняються від п'єс давнішніх.
Ще за часів Відродження шкільні вистави  визнано як могутній педагогічний засіб. Їх завели по своїх школах гуманісти, а звідти перейняли їх під час реакції і католицькі педагоги. Вони обрали для шкіл форму містерії, що найбільш відповідала їхній меті, бо була здавна драмою релігійною. Головною частиною шкільного театру були справжні спектаклі під час вакацій - різдвяних, великодніх чи весняних, або приурочених для урочистого випадку. До нас дійшло декілька редакцій вертепних п'єс: всі вони звичайно складаються з двох частин - духовної і світської. В першій показували свято Різдва Хрестового: народження його, поклоніння йому трьох царів, вбивство Іродом немовлят, нарешті смерть самого Ірода. Друга частина продовжувала першу, але в ній виступали представники різних верств населення, що раділи народженню Христа. Але цей зв'язок був тільки зовнішнім - тут просто йде низка побутових сцен, де кожна дійова особа виступала серед типових для неї обставин. Формою вертепна п'єса теж тісно зв'язана з шкільною оскільки духовна частина її має на собі виразні ознаки впливу давніх різдвяних п'єс, а світська шкільних інтермедій.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.