На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


контрольная работа Контрольная работа по "Финансам". ЗМСТ ТА ЗНАЧЕННЯ ФНАНСОВО ПОЛТИКИ

Информация:

Тип работы: контрольная работа. Добавлен: 16.07.2012. Сдан: 2011. Страниц: 8. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


     МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ НАУКИ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 
 
 
 
 

     КОНТРОЛЬНА  РОБОТА
     по  курсу: «ФІНАНСИ» 
 
 
 
 

                                                  Виконав
                                                  Студент спец. «Бізнес
                                                  адміністрування»
                                                  8.000013
                                                  Уколов С.О. 
 
 

     Харків, 2011

 

     ЗМІСТ ТА ЗНАЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ ПОЛІТИКИ  
 

     Політика  охоплює всі напрямки діяльності держави. В залежності від сфери  суспільних відносин, яка є об’єктом політичного впливу, говорять про  економічну або соціальну, культурну  або технічну, фінансову або кредитну, внутрішню або зовнішню політику.
     Фінансова політика – це сфера діяльності законодавчої і виконавчої влади, яка включає заходи, методи і форми організації та використання фінансів для забезпечення її економічного і соціального розвитку. Токож це сукупність заходів держави з організації та використання фінансів для забезпечення економічного і соціального її розвитку. Вона знаходить свій вияв у формах і методах мобілізації фінансових ресурсів та використанні їх на різні потреби держави, розвиток економіки і соціальний захист населення, у фінансовому законодавстві, практичних діях у галузі фінансів різних державних структур.
     Основною  метою фінансової політики є оптимальний розподіл валового внутрішнього продукту між галузями народного господарства, соціальними групами населення, територіями. На цій основі мають забезпечуватися стійке зростання економіки, удосконалення її структури, створення умов для розвитку господарських одиниць різних форм власності, спільних з іноземним капіталом, акціонерних товариств, орендних і комерційних підприємств. В цих умовах важливе значення має також створення надійних соціальних гарантій населенню.
     Фінансова політика держави залежить від багатьох як зовнішніх, так і внутрішніх факторів.
     До  зовнішніх слід віднести залежність держави від економічних взаємовідносин з іншими державами щодо поставок сировини, матеріалів, інших видів ресурсів, обміну технологіями, експортних можливостей самої держави, її інтеграції з світовими економічними системами тощо.
     Внутрішні фактори, які суттєво впливають на фінансову політику, - це форма власності на основні засоби виробництва, структура економіки, соціальний склад населення, рівень добробуту населення, інтелектуальний рівень його, стан розвитку економіки і організація грошового обігу, стабільність грошової одиниці, розвитку форм кредитування тощо. На фінансову політику держави впливають також інші фактори, що диктуються тими економічними умовами, які склалися на цьому етапі господарського розвитку. У зв'язку з цим фінансова політика - це динамічний процес, що змінюється, коригується з урахуванням практичної необхідності.
     Зміст фінансової політики охоплює цілий комплекс заходів:
     1) розробку загальної концепції  фінансової політики, визначення  її основних напрямів, цілей, головних  завдань;
     2) створення відповідного фінансового  механізму;
     3) управління фінансовою діяльністю  держави та інших суб’єктів  економіки.
     Проявляється  фінансова політика у:
     · фінансовому законодавстві;
     · системі форм і методів мобілізації  фінансових ресурсів (найважливішими з яких є податки);
     · перерозподілі фінансових ресурсів між окремими верствами населення, галузями, регіонами;
     · структурі доходів і видатків бюджетів тощо.
     Головна мета фінансової політики - забезпечення відповідними фінансовими ресурсами реалізації тої чи іншої державної програми економічного та соціального розвитку. Вона реалізується через вирішення таких завдань:
     1.Забезпечення  умов для формування максимально  можливих фінансових ресурсів.
     2.Встановлення  раціонального з погляду держави  розподілу та використання фінансових  ресурсів.
     3.Організація регулювання та стимулювання економічних та соціальних процесів фінансовими методами.
     4.Розробка  фінансового механізму та його  розвиток у відповідності із  цілями та завданнями стратегії,  що змінюється.
     5.Створення  ефективної і максимально ділової  системи управління фінансами.
     Але не слід прив’язувати фінансову політику лише до економічної політики. Фінансова політика - це самостійна сфера діяльності держави в області фінансових відносин. Фінансова політика має самостійне значення, і в той же час вона виступає засобом реалізації політики держави в будь-якій сфері суспільних відносин будь то економіка, соціальна сфера або міжнародні відносини.
     Сама  по собі фінансова політика не може бути поганою або доброю. Вона оцінюється у відповідності з тим, на скільки  вона сприяє досягненню поставлених цілей та розв’язанню конкретних задач.
     Основу  фінансової політики складають стратегічні  напрямки, які визначають довгострокову  та короткострокову перспективу  використання фінансів та передбачають розв’язання головних завдань, що випливають з особливостей функціонування економіки та соціальної сфери країни. Одночасно з цим держава здійснює вибір поточних тактичних цілей та задач використання фінансових відносин. Вони пов’язані з основними проблемами, що стоять перед державою, в області мобілізації та ефективного використання фінансових ресурсів, регулювання економічних та соціальних процесів та стимулювання передових напрямків розвитку продуктивних сил, окремих територій та галузей економіки. Всі ці заходи тісно пов’язані між собою та взаємозалежні.
     В залежності від характеру заходів  і часу, на який вони розраховані, виділяють  фінансову стратегію і фінансову тактику.
     Фінансова стратегія - це основні напрями використання фінансів на тривалу перспективу. Прикладом стратегічних завдань є впровадження власної грошової одиниці, проведення прозорої приватизації, подолання інфляції і спаду виробництва тощо.
     Фінансова тактика спрямована на вирішення завдань окремого етапу розвитку країни. Яскравим прикладом фінансової тактики є: удосконалення системи оподаткування, надання пільг окремим платникам, територіальний перерозподіл фінансових ресурсів через бюджетну систему.
     Перший  принцип фінансової політики можна сформулювати як постійне сприяння розвитку виробництва, підтримання підприємницької активності та підвищення рівня зайнятості населення.
     В умовах ринкової економіки діють  саморегулюючі фактори, які забезпечують надходження і перерозподіл капіталів  у сфері виробництва. Механізм ринку  робить усіх учасників виробничого  процесу заінтересованими у розширенні виробництва і одержанні доходу на капітал.
     Другим  напрямом фінансової політики держави є мобілізація і використання фінансових ресурсів на забезпечення соціальних гарантій. Як уже зазначалося, можливості ринкової економіки все ж обмежені. Ці обмеження особливо чітко виявляються при вирішенні соціальних проблем суспільства. Більшість соціальних гарантій мають загальнодержавне значення. Їх не під силу вирішити окремим підприємницьким структурам і навіть цілим компаніям. Проте потребу в них відчувають усі. Такими соціальними гарантіями є освіта, оборона, охорона здоров'я, культура, державне управління, єдині енергетичні та комунікаційні системи тощо. Не менш важливе значення мають соціальне страхування, допомога малозабезпеченим та інші види допомоги.
     Третій  напрям фінансової політики - вплив за допомогою фінансового механізму на раціональне використання природних ресурсів, заборону технологій, цю загрожують здоров'ю людини. З одного боку, держава домагається від виробничих структур відшкодування витрат на відновлення природного середовища, а з іншого, використовуючи фінансові важелі, закриття шкідливих виробництв і впровадження передових ресурсозберігаючих технологій Цими інструментами є податки, штрафи та інші санкції.
     В кожній країні конкретні методи проведення фінансової політики залежать від історичних умов, рівня економічного розвитку, національних традицій та інших чинників.
     Для оцінки фінансової політики уряду в  першу чергу необхідно мати ясну програму суспільного розвитку з  виділенням інтересів всього суспільства або його окремих груп, характеристики перспективних та більш близьких завдань, визначенням терміну та методів їх реалізації.
     Результативність  фінансової політики тим вище, чим  більше вона враховує потреби суспільного  розвитку, конкретні історичні умови та особливості життя. Фінансова політика насамперед спрямована на формування максимально можливого обсягу фінансових ресурсів, тому для визначення фінансової політики необхідно достовірна інформація про фінансовий стан держави, її фінансовий потенціал. В правовій демократичній державі показники фінансової статистики мають бути здобутком широкої громадськості. Фінансова звітність має бути регулярною, своєчасною та доступною.
     Напрями фінансової політики держави в кожному  конкретному випадку, о кожній окремо взятій державі, в перший період можуть змінюватися. Так, для України тепер важливими є проведення і фінансування заходів щодо соціального захисту громадянин, що постраждали від аварії на Чорнобильській АБС, завдання з конверсії військової промисловості, прискореного розвитку агропромислового комплексу тощо.
 

      ФІНАНСОВА НЕСПРОМОЖНІСТЬ (БАНКРУТСТВО) ПІДПРИЄМСТВА 
 

     Фінансова неспроможність – це такий фінансовий стан суб’єкта господарської діяльності, який згідно із законодавством про банкрутство визнається підставою для порушення господарським судом справи про банкрутство. Взагалі такий стан характеризується як неспроможність, тобто нездатність суб’єкта підприємництва після настання встановленого строку виконати свої грошові зобов’язання перед іншими особами, терито­ріальною громадою або державою інакше як через відновлення його платоспроможності ( ч. 1 ст. 209 Господарського кодексу України). За загальним правилом, справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встанов­леного для їх погашення строку, якщо інше не передбачено Законом (див. ч. 3 ст. 6 Закону).
     Банкрутство характеризує реалізацію катастрофічних ризиків підприємства в процесі його фінансової діяльності, внаслідок якої воно незручно задовольнити у встановлений термін, пред'явлені з боку кредиторів вимоги й виконати зобов'язання перед бюджетом.
     Хоча  банкрутство підприємства є юридичним  фактом (тільки арбітражний суд може визнати факт банкрутства підприємства), у його основі лежать переважно фінансові  причини.
     Передумови  банкрутства різноманітні - це результат взаємодії численних факторів як зовнішнього, так і внутрішнього характеру. Їх можна класифікувати в такий спосіб. 
 

     Внутрішні фактори:
        1. Дефіцит власного  обігового капіталу як слідство  неефективної виробничо-комерційної  діяльності або неефективної  інвестиційної політики.
     2. Низький рівень техніки, технології й організації проведення.
     3. Зниження ефективності використання  виробничих ресурсів підприємства, його виробничої потужності і  як слідство високий рівень  собівартості, збитки, "проїдання"  власного капіталу.
     4. Створення наднормативних залишків незавершеного будівництва, незавершеного проведення, виробничих запасів, готової продукції, у зв'язку із чим відбувається затоварення, уповільнюється оборотність капіталу й утворюється його дефіцит. Це змушує підприємство залазити в борги й може бути причиною його банкрутства.
     5. Погана клієнтура підприємства, яка платить із запізненням  або не платить зовсім через  банкрутство, що змушує підприємство  самому залазити в борги. Так  зароджується ланцюгове банкрутство.
     6. Відсутність збуту через низький рівень організації маркетингової діяльності по вивченню ринків збуту продукції, формуванню портфеля замовлень, підвищенню якості й конкурентоспроможності продукції, виробленню цінової політики.
     7. Залучення позикових коштів в  оборот підприємства на невигідних умовах, що веде до збільшення фінансових видатків, зниженню рентабельності господарської діяльності й здатності до самофінансування.
     8. Швидке й неконтрольоване розширення  господарської діяльності, у результаті  чого запаси, витрати й дебіторська заборгованість ростуть швидше обсягу продажів. Звідси з'являється потреба в залученні короткострокових позикових коштів, які можуть перевищити чисті поточні активи (власний обіговий капітал). У результаті підприємство попадає під контроль банків і інших кредиторів і може піддатися погрозі банкрутства.
     Зовнішні  фактори:
     1. Економічні: кризовий стан економіки  країни, загальний спад проведення, інфляція, нестабільність фінансової  системи, ріст цін на ресурси,  зміну кон'юнктури ринку, неплатоспроможність і банкрутство партнерів. Однієї із причин неспроможності суб'єктів господарювання може бути неправильна фіскальна політика держави. Високий рівень оподатковування може виявитися непосильним для підприємства.
     2. Політичні: політична нестабільність  суспільства, зовнішньоекономічна політика держави, розривши економічних зв'язків, втрата ринків збуту, зміна умов експорту й імпорту, недосконалість законодавства в області господарського права, антимонопольної політики, підприємницької діяльності й інших проявів регулюючої функції держави.
     3. Посилення міжнародної конкуренції  у зв'язку з розвитком науково-технічного  прогресу.
     4. Демографічні: чисельність, склад  народонаселення, рівень добробуту  народу, культурний уклад суспільства,  що визначають розмір і структуру потреб і платоспроможний попит населення на ті або інші види товарів і послуг.
     Банкрутство є, як правило, слідством спільної дії  внутрішніх і зовнішніх факторів. У розвинених країнах з ринковою економікою, стійкою економічною  й політичною системою руйнування суб'єктів господарювання на 1/3 пов'язане із зовнішніми факторами й на 2/3 - із внутрішніми.
     Поняття банкрутства характеризується різними  його видами. У законодавчій і фінансовій практиці виділяють наступні види банкрутства  підприємств: 

     1. Реальне банкрутство. Воно характеризує повну нездатність підприємства відновити в майбутньому періоді свою фінансову стабільність і платоспроможність у чинність реальних втрат використовуваного капіталу. Катастрофічний рівень втрат капіталу не дозволяє такому підприємству здійснювати ефективну господарську діяльність у майбутньому періоді, внаслідок чого воно оголошується банкрутом юридично.
     2. Технічне банкрутство. Використовуваний термін характеризує стан неплатоспроможності підприємства, викликаний істотним простроченням його дебіторської заборгованості. При цьому розмір дебіторської заборгованості перевищує розмір кредиторської заборгованості підприємства, а сума його активів значно перевершує обсяг його фінансових зобов'язань. Технічне банкрутство при ефективнім антикризовім керуванні підприємством, включаючи його санірування, звичайно не приводить до юридичного його банкрутства.
     3. Навмисне банкрутство. Воно характеризує навмисне створення (або збільшення) керівником або власником підприємства його неплатоспроможності; нанесення ними економічного збитку підприємству в особистих інтересах або в інтересах інших осіб; свідомо некомпетентне фінансове керування. Виявлені факти навмисного банкрутства переслідуються в карному порядку.
     4. Фіктивне банкрутство. Воно характеризує свідомо неправильне оголошення підприємством про свою неспроможність із метою введення в оману кредиторів для одержання від них відстрочки (розстрочки) виконання своїх кредитних зобов'язань або знижки із суми кредитної заборгованості. Такі дії також переслідуються в карному порядку.
     Схована стадія банкрутства. На схованій стадії починається непомітне, особливо якщо не налагоджений спеціальний облік, зниження “ціни” підприємства через несприятливі тенденції як усередині підприємства, так і зовні.
     Зниження ціни підприємства означає зниження його прибутковості або збільшення середньої вартості зобов'язань.
     Зниження  поточної вартості підприємства виявиться  явно в показниках прибутковості  й у вимогах банків, акціонерів і інших вкладників коштів. Прогноз  очікуваного зниження вимагає аналізу  перспектив прибутковості й процентних ставок.
     Доцільно  розраховувати “ціну підприємства” на найближчу й довгострокову перспективу. Причини майбутнього падіння ціни підприємства звичайно формуються в теперішній момент і можуть бути деякою мірою передбачені. Хоча в економіці завжди залишається місце для непрогнозованих стрибків.
     Представлений показник ціни не має відносини до цін продажів підприємств. За межами фінансової звітності залишаються  найважливіші елементи потенціалу підприємства – кадри, науково-технічні заділи, які  повинні зіграти роль головних важелів  оздоровлення.
     Зниження прибутковості відбувається під впливом різних причин – внутрішніх і зовнішніх. Значна частина внутрішніх причин може бути визначена як зниження якості управлінських рішень. Значна частина зовнішніх – як погіршення умов підприємництва. В останньому випадку треба мати на увазі, що суспільне благополуччя може зажадати погіршення умов для деяких видів підприємництва.
     Ріст  процентних ставок і вимог вкладників також визначається різними факторами, серед яких можна виділити інфляційні очікування, посилення різних типів ризику вкладень.
     Ріст  цін діє аналогічно росту процентних ставок. По-перше, він формує певні  інфляційні очікування, що підвищує інфляційну складову номінальних процентних ставок і дивідендів. По-друге, ріст цін  на сировину, матеріали, що комплектують вироби ріст, що обганяє, цін готової продукції підприємства збільшує за інших рівних умов кредиторську заборгованість, а значить може зажадати додаткового кредитування й такої зміни структури зобов'язань підприємства, яке підніме середню вартість пасивів, навіть при оплаті готівкою треба мати на увазі вартість відволікання коштів на поточний рахунок від прибуткового використання.
     Фінансова нестійкість. На другій стадії починаються труднощі з готівкою, проявляються деякі ранні ознаки банкрутства: різкі зміни в структурі балансу й звіту про фінансові результати.
     Небажаними  є різкі зміни будь-яких статей балансу в будь-якому напрямку. Однак особливу тривогу повинні  викликати:
     1) різке зниження коштів на рахунках ( до речі, і збільшення коштів  може свідчити про неможливість подальших капіталовкладень);
     2) збільшення дебіторської заборгованості (різке зниження також говорить  про утруднення зі збутом, якщо  супроводжується ростом запасів  готової продукції);
     3) старіння дебіторських рахунків;
     4) розбалансування дебіторської й кредиторської заборгованостей;
     5) збільшення кредиторської заборгованості (різке зниження при наявності  грошей на рахунках також говорить  про зниження обсягів діяльності);
     6) зниження обсягів продажів (несприятливим  може виявитися й різке збільшення обсягів продажів, тому що в цьому випадку банкрутство може настати в результаті наступного разбалаинсирования боргів, якщо піде непродумане збільшення закупівель, капітальних витрат; крім того, ріст обсягів продажів може свідчити про скидання продукції перед ліквідацією підприємства). 

     При аналізі роботи підприємства ззовні тривогу повинні викликати також:
     1) затримки з наданням звітності  (вони можуть сигналізувати про  погану роботу фінансових служб  підприємства);
     2) конфлікти на підприємстві, звільнення кого-небудь із керівництва, різке збільшення числа прийнятих рішень і т.д.
     Підвищеного уваги вимагають і підприємства, що випробовують бурхливий ріст активності. Вони можуть стати банкрутами через  помилкові розрахунки ефективності, розбалансованості боргів і т.д. Існують приймання вибору оптимальної траєкторії росту й страхування при неминучих відхиленнях від неї. На практиці неиобходжене сполучення вирішення фінансових проблем із процесами стратегічного й оперативного керування. Найпростіші підходи використовують матричні способи визначення ринкової ситуації й положення фірми на ринку.
     Однак страхування від усіх можливих ризиків  неможливо, і добре відомо, що високий  прибуток у нормальних умовах сусідить із підвищеним ризиком.
     На  стадії фінансової нестійкості керівництво часте прибігає до косметичних заходів, наприклад, продовжує виплачувати акціонерам високі дивіденди, збільшуючи позиковий капітал, продаючи частину активів, щоб зняти підозри вкладників і банків.
     При погіршенні ситуації керівники, як показує досвід, нерідко схиляються до авантюрних способів заробляння грошей, а іноді й до шахрайства.
     Явне  банкрутство. Підприємство не може вчасно оплачувати борги, і банкрутство стає юридично очевидним.
     Банкрутство проявляється як непогодженість грошових потоків (припливу й відтоку грошей). Підприємство може стати банкрутом як в умовах галузевого росту, навіть буму, так і в умовах галузевого гальмування й спаду. В умовах різкого підйому галузі зростає конкуренція, в умовах гальмування й спаду па^-дають темпи росту. Таким чином, кожному окремому підприємству за темпи свого росту необхідно боротися. 

     У всіх випадках причиною банкрутства  є неправильна оцінка керівниками  очікуваних темпів росту їх підприємства, під які заздалегідь перебувають  джерела додаткового, як правило, кредитного фінансування.
     Об'єктивним виходом у кожному разі банкрутства  є стиск, якщо не повне зникнення  підприємства як зайвого в даній  галузі. По можливості здійснюється або  часткове, або повне перепрофілювання підприємства, що може виявитися вигідним при достатніх темпах росту інших галузей і подотраслей економіки.
     Несосотоятельность (банкрутство) - визнана арбітражним судом або оголошена боржником нездатність боржника в повному обсязі задовольнити вимоги кредитора по грошових зобов'язаннях і/або виконати обов'язок по сплаті обов'язкових платежів.
     Ознаками  банкрутства є нездатність боржника протягом 3-х місяців задовольнити вимоги кредитора по грошових зобов'язаннях або виконати обов'язки по сплаті обов'язкових платежів (штрафи, пінячи при цьому не враховуються), при цьому на день звернення до суду заборгованість юридичної особи повинна бути не менш 500 мінімальних заробітних плата громадянина - не менш 100 мінімальних заробітних плат, при цьому в громадянина сума зобов'язань повинна перевищувати вартість приналежного йому майна.
     Правом  на звернення до суду із заявою про  визнання боржника банкрутом мають  право сам боржник, кредитор і  прокурор.
     Закон зобов'язує боржника звернутися в суд  з позовом про визнання його банкрутом  у випадках: прийняття загальними зборами засновників або власником рішення про звернення до суду із заявою боржника; коли задоволення вимог одного або декількох кредиті рів приводить до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами; якщо вартість майна ліквідованого за рішенням засновників або власника боржника - юридичної особи недостатня для задоволення вимог кредиторів, а також б інших установлених законом випадках.
     Арбітражні  суди порушують справу про банкрутство  на підставі надлежаще оформленої позовної заяви прокурора, кредитора або боржника при наявності встановлених законом ознак банкрутства. причому кредитори мають право об'єднати свої вимоги й подати одна заява, підписане кредиторами.
     Закон установлює наступні процедури банкрутства для юридичних осіб :
     - спостереження вводиться з моменту прийняття судом заяви про визнання боржника банкрутом, у ході якого арбітражний керуючий - особа, що має ліцензію арбітражного керуючого, зареєстрований у якості підприємця без утвору юридичної особи й зареєстрований в арбітражному суді як арбітражний керуючий, зобов'язано провести аналіз фінансового стану боржника для визначення достатності майна боржника для покриття судових видатків, видатків на виплату винагороди арбітражному керуючому, а також можливості" або неможливості відновлення платоспроможності боржника, скликає збори кредиторів, яке вирішує питання про застосування певної процедури банкрутства, затвердження кандидатури арбітражного керуючого, становить реєстр кредиторів. З моменту введення спостереження припиняють виконавчі провадження відносно боржника, а майнові вимоги можуть бути пред'явлені тільки арбітражному керуючому, угоди за розпорядженням майном органі керування можуть робити тільки за згодою арбітражного керуючого, припиняє діяльність органів керування боржників з питань реорганізації, участі в статутному капіталі новостворюваних юридичних осіб, виплаті дивідендів, розміщенні емісійних цінних паперів і т.д. Строк спостереження від 3 до 5 місяців. 

     - зовнішнє керування - дії арбітражного керуючого по відновленню платоспроможності боржника. Строк зовнішнього керування до 12 місяців і може бути продовжений ще на 6 місяців. На період зовнішнього керування встановлюється мораторій на задоволення вимог кредиторів, що мали місце на день порушення су будинок справи про банкрутство (поточні зобов'язання виконуються в загальному порядку), припиняються повноваження органів керування боржника, знімаються раніше вжиті заходи по забезпеченню вимог кредиторів, керівник боржника відстороняється від здійснення розпорядчих функцій. Зовнішній керуючий:
      установлює розмір вимог кредиторів і здійснює керування підприємствомиборжником самостійно розпоряджаючись майном боржника, але великі угоди ( понад 20% балансової вартості активів боржника) здійснює тільки за згодою зборів (комітету кредиторів;
      не пізніше місяця розробляє план зовнішнього керування й представляє його зборам (комітету) кредиторів на затвердження (план зовнішнього керування може передбачати продаж підприємстватборжника з метою задоволення вимог кредиторів на торгах або частині майна);
 
     перед закінченням строку зовнішнього  керування збори (комітет кредиторів затверджує звіт арбітражного керуючого  перед виставою його суду й вирішує  питання про звернення до суду із клопотанням про продовження строку керування або введенні конкурсного проведення, якщо платоспроможність боржника відновлене, то збори ухвалює рішення щодо початку розрахунку із кредиторами; 

     - конкурсне проведення
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.