Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


реферат Структура суть грошового ринку. Обєкти й субєкти

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 16.05.2012. Сдан: 2011. Страниц: 10. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Вступ
     Відомо, що ринок за своїм призначенням на регулярній основі забезпечує взаємодію  попиту і пропозиції на товари та послуги, інакше кажучи, зводить продавців і покупців. Гроші є специфічним товаром, застосування якого регулюється не лише конкретно визначеними, а й загальними принципами ринкової економіки.
Слід  підкреслити, що гроші не “продаються” і не “купуються” у тому ж  розумінні, що продаються і купуються  звичайні товари за відповідними цінами. Тут вкладено інший смисл ?  гроші обмінюються на інші ліквідні активи за альтернативною вартістю, яка  вимірюється через норму позичкового  процента. Тому грошовий ринок є  складовою частиною, відповідним сегментом фінансового ринку, де здійснюються короткострокові депозитно-позичкові операції.
     Грошовий  ринок стихійно виник у кожній країні для того, щоб забезпечити  проведення банківських операцій в  національній валюті. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Структура і суть грошового  ринку. Об'єкти й суб'єкти
     Грошовий  ринок - частина ринку позикових капіталів, де здійснюються переважно короткострокові (від одного дня до одного року) депозитно-позикові операції, що обслуговують головним чином рух оборотного капіталу фірм, короткострокових ресурсів банків, установ, держави і приватних осіб.
     З розвитком міжнародних кредитних  і валютних відносин сформувався  міжнародний грошовий ринок (найбільшими  в світі ринками грошей є Нью-Йоркський, а також – ринки Лондона, Токіо, Парижа).
     Інструментами грошового ринку є векселі, депозитні  сертифікати, банківські акцепти. Його основні інститути - банки, облікові установи, брокерські й дилерські  фірми. За джерела ресурсів правлять кошти, залучені банківською системою. Основними позичальниками є фірми, кредитно-фінансові інститути, держава, населення. Слід мати на увазі, що грошовий ринок – важливий об'єкт державного регулювання. Держава використовує його ресурси для фінансування своїх  видатків і покриття бюджетного дефіциту.
     Грошовому ринку властиві елементи звичайного ринку - попит, пропозиція, ціна. Особливості  грошового ринку визначають особливості  кожного з елементів: попит має  форму попиту на позики, пропозиція - форму пропозиції позик, а ціна - форму відсотка на позичені кошти.
     Розмір  відсотка визначається не величиною  вартості, яку несуть у собі позичені гроші, а їх споживчою вартістю –  здатністю надавати позичальнику потрібні блага. Тому розмір відсоткового платежу  залежить не лише від розміру позики, а й від терміну її дії.
     На  грошовому ринку розрізняють  кілька видів відсотків: облігаційний, банківський, обліковий, міжбанківський тощо.
     Облігаційний  відсоток - норма доходу, встановлена за цінними паперами. Він має забезпечити зацікавленість інвесторів у вкладанні грошей у цінні папери. Цей відсоток повинен мати вищу ставку, ніж відсоток за банківськими депозитами, оскільки останні ліквідніші, ніж цінні папери.
     Банківський відсоток - узагальнена назва відсотків за операціями банків.
     Депозитний  відсоток - норма доходу, яку виплачують банки своїм клієнтам за їхніми депозитами.
     Позиковий відсоток - норма доходу, яку стягує банк із позичальників за користування позиченими коштами. Ставки позикового відсотка повинні бути вищими за ставки депозитного відсотка, оскільки за рахунок цієї різниці в ставках банки одержують дохід, який називається маржею, і формують свій прибуток.
     Облігаційний  та депозитний відсотки визначають первинну ціну, яку мають гроші на початковому  етапі надходження на грошовий ринок. Їхній рівень визначає дохідність найбільш представницьких фінансових активів - облігацій та депозитів. Тому рівень ставок е найвідчутнішим стимулятором пропозиції грошей на ринку.
     Наслідки  зміни станки відсотка різні й  зачіпають як грошову сферу, так  і реальну економіку: виробництво, інвестиційну сферу, сферу обігу  тощо.
     Перш  за все зміни ставки відсотка впливають  на попит на грошовому ринку; при  зростанні ставки попит знижується, а при зниженні – підвищується. Оскільки пропозиція грошей автоматично  не веде до зміни ставки, на ринку  порушується рівновага: при підвищенні ставки виникає надлишок грошей, що загрожує інфляцією, а при зниженні ставки - нестача грошей, що загрожує дефляцією.
     Дефляція – стан економіки, що характеризується процесами, протилежними тим, які відбуваються в умовах інфляції. Спричиняється вона зменшенням грошової маси шляхом вилучення з обігу частини платіжних засобів.
     За  цих обставин виникає потреба  в державному контролі за рухом відсоткових  ставок. Навіть більше, рівень відсотка стає об'єктом державного регулювання, а відсоткова політика Центрального банку країни – важливим інструментом грошово-кредитного регулювання. Тому особливе місце належить ставці облікового відсотка, що встановлюється Центральним  банком на основі реального вивчення стану грошового ринку. Вона є  своєрідним барометром цього ринку  й орієнтиром для визначення відсоткових  ставок з усіх інших видів операцій на грошовому ринку.
     Обліковий відсоток є нормою доходу, яку Центральний  банк стягує із комерційних банків за позики, видані під заставу комерційних  векселів.
     Використання  облікової ставки Центральним банком при видачі позик комерційним  банкам, тобто на самому початку  надходження грошей в обіг, перетворює її в офіційний норматив ціни грошей, на який орієнтуються всі суб'єкти грошового  ринку. Тому рух ринкових ставок з  усіх видів відсотка певною мірою  повторює рух ставки облікового відсотка, проте повністю з ним не збігається.
     Отже, Центральний банк може використовувати  ставку відсотка як інструмент вирівнювання циклічних коливань – стримувати їх на стадії зростання і стимулювати  на стадії спаду. Відсоток – важливий інструмент банківської політики, банківської  конкуренції, водночас важливий фактор консолідації банків у цілісну систему. Без правильного використання цього  інструмента неможливо забезпечити  ефективне функціонування банківської  системи.
     Таким чином, відсоткові ставки грошового  ринку пов'язані зі ставками інших  секторів фінансового ринку, а обліковий  відсоток Центрального банку, ставка за казначейськими векселями, міжбанківські  ставки за одноденними позиками ("добові гроші") є базисними для всієї  системи відсоткових ставок.
     Кон'юнктура  грошового ринку залежить передусім  від таких факторів:
    циклічних змін в економіці;
    темпів інфляції;
    особливостей національної кредитно-грошовоЇ політики.
   Грошовий  ринок відображає попит на гроші  та їхню пропозицію.
Під пропозицією грошей (МS) мається на увазі загальна кількість грошей, що перебувають в обігу; вона складається із агрегатів МІ, М2, МЗ.
Попит на гроші - це платоспроможна потреба або сума грошей, яку покупці можуть і мають намір заплатити за необхідні для них товари та послуги.
Попит на гроші (МD) формується з таких складових:
    попит на гроші як засоби обігу (діловий, операційний або попит на гроші для здійснення угод);
    попит на гроші як засоби збереження вартості (попит на гроші як активи, попит на запасну вартість, або спекулятивний попит).
По горизонтальній осі відкладається розмір грошової маси, а по вертикальній – відсоток (ціна грошей). Попит на грошову масу зменшується із збільшенням відсотка. Чим більший відсоток, тим менш розумно зберігати свої кошти  у вигляді готівки. Краще мати їх у вигляді засобів, що дають  прибуток. Зі зниженням відсоткової  ставки попит на грошову масу зростає.
Грошовий  ринок слід розглядати як механізм відносин між юридичними особами, які  потребують коштів для свого розвитку, з одного боку, і організаціями  й громадянами (населенням, домашніми  господарствами), які можуть надати такі кошти, – з другого.
Цей ринок  поєднує три головні складові: обліковий, міжбанківський і валютний ринки. Усі вони виконують декілька основних функцій, в чому і полягає  їхня схожість:
    об’єднання дрібних заощаджень населення, держави, приватного бізнесу, закордонних інвесторів і створення потужних грошових фондів;
    трансформація цих коштів у позиковий капітал, що забезпечує зовнішні джерела фінансування підприємств (фірм);
    спрямування частини коштів на міжбанківський ринок, що забезпечує стійкість кредитної системи, а також процес розширеного відтворення через видачу опосередкованих позик за схемами: Центральний банк – комерційний банк; комерційний банк – комерційний банк; комерційний банк – підприємство, населення;
    надання позик державним органам для вирішення невідкладних завдань, покриття дефіциту бюджету.
   Таким чином, грошовий ринок дає змогу  здійснювати накопичення, оборот, розподіл і перерозподіл грошового капіталу між сферами національної економіки. Водночас це – синтез ринків різних засобів платежу. Як переконує досвід країн із розвиненою ринковою економікою, угоди на грошовому ринку опосередковуються, по-перше, кредитними інститутами (комерційними банками або іншими установами), які беруть у борг або надають грошові позики, по-друге - інвестиційними або аналогічними організаціями, які забезпечують випуск і обіг різного роду боргових зобов'язань, що реалізуються за гроші на обліковому ринку.
   Отже, грошовий ринок може бути представлений  ринком готівки і ринком боргових зобов'язань (облікових або боргових інструментів). 

Характеристика  облікового ринку  та його особливості 

     Обліковий ринок - частина грошового ринку, де короткострокові грошові ресурси перерозподіляються між кредитними інститутами шляхом купівлі-продажу векселів і цінних паперів з термінами погашення, як правило, до одного року.
     Обліковий ринок виник у XIX ст. в процесі  розвитку торгівлі і банківської  справи. Його основа – облікові і  переоблікові операції банків, тобто  купівля-продаж основних першокласних комерційних векселів для мобілізації  коштів, отримання прибутку, інвестування, регулювання ліквідності тощо.
     З кінця XIX ст. отримав розвиток ринок  короткострокових казначейських векселів, які викуповуються для фінансування державного боргу. Їх продають і купують  із дисконтом. Поняття облікового ринку  в деяких країнах поширюється  також на операції з державними облігаціями, до погашення яких залишилося не більше як 5 років.
     Облікові  ставки значною мірою визначаються ставкою Центрального банку, оскільки останній регулює операції грошового  ринку і розмір грошової маси, що знаходиться в обігу. Операції на обліковому ринку мають велике значення для управління державним боргом.
   До  інституційної структури облікового ринку входять такі елементи:
    центральний банк (в Україні – Національний банк України);
    комерційні банки;
    спеціальні кредитні інститути, кошти яких формуються за рахунок залучення онкольних кредитів і 7-денних позик банків (під цінні папери).
   Велике  значення на обліковому ринку мають  онкольний та вексельний кредити.
   Онкольний кредит (оп-саll credit) – короткостроковий кредит, який погашається на першу вимогу.
   Він видається під забезпечення комерційними, казначейськими й іншими векселями, цінними паперами, товарами; погашається  позичальником звичайно з попередженням  за 2–7 днів. Онкольний кредит вважається найліквіднішою статтею активу банку  після касової готівки. Відсоткові ставки за онкольними позиками нижчі  порівняно з іншими видами позик.
   Обліковий ринок і його інститути допомагають  підприємствам здійснювати фінансування на основі короткострокового залучення  капіталу - вексельних кредитів. За допомогою  комерційних векселів закуповується  сировина і товари; погашаються вони за рахунок виручки від проданого  готового товару. Вексельний кредит надається  здебільшого постачальникам.
   Вексельний  кредит - це банківська операція з урахування (дисконту) векселів і видачі позик до запитання під забезпечення векселів.
   Врахування, або дисконт, векселів полягає в  тому, що банк, придбавши вексельна  іменним індосаментом, негайно його 50 оплачує пред'явникові, а платіж отримує тільки з настанням зазначеного  у векселі терміну. За достроковий платіж банк отримує з номінальної суми векселя певну винагороду на свою користь, тобто вексель оплачується зі знижкою. Різниця між сумою, яку банк заплатив, придбавши вексель, і сумою, яку він отримує за цим векселем у термін платежу, називається зарахуванням, або дисконтом.
   Для підприємств, які інтенсивно використовують векселі, прийнятнішим видом вексельного  кредиту є позики, що видаються  під заставу векселів. Банки можуть відкривати клієнтам за їхньою заявою спеціальні позикові рахунки і відображати  на них суму наданої позики під  забезпечення прийнятих векселів. Векселі  приймаються (депонуються) при цьому  не на повну вартість, а на 60–90 відсотків  їхньої номінальної суми, залежно  від розміру, визначеного банком конкретному клієнтові, зважаючи на його кредитоспроможність і надійність пред'явлених ним векселів.
   Основними інструментами на обліковому ринку  є банківські, казначейські і комерційні векселі, інші види короткострокових зобов'язань.
   Банківський вексель - це вексель, що засвідчує право його власника одержати і безумовне зобов'язання векселедавця сплатити при настанні обумовленого терміну визначену суму грошей особі, яка дала гроші в кредит банку.
   Допомагає банкам акумулювати гроші, а векселетримачам  одержувати прибуток. Виконує функцію  термінового депозиту (від 1 тижня  до 1 року) і є засобом накопичення. Може використовуватися векселетримачем  як застава.
   Банківський вексель дає змогу вигідно  розмістити капітал завдяки багаторазовій  оборотності, а також більш високому відсотку, ніж за депозитними вкладами. Банківські векселі можуть бути засобами платежу.
   Казначейський вексель - один із видів державних цінних паперів, що засвідчує внесення їхнім власником коштів до бюджету і дає право на одержання фіксованого доходу протягом строку володіння цими паперами.
   Це  короткострокові зобов'язання держави (терміном до 12 місяців). Казначейські векселі випускаються на пред'явника і обертаються на ринку цінних паперів. Випускають їх центральні банки  за дорученням Міністерства фінансів (казначейства) за ціною, меншою від  номіналу. Казначейські векселі можуть купувати комерційні банки, а також  Центральний банк. Широка їх емісія приховує в собі загрозу інфляції, оскільки це сурогати грошей, які легко  можуть перетворюватись у капітал  або депозити. Для комерційних  банків це високоліквідні активи, що не приносять високого прибутку; вони є соло-векселями. В Україні казначейські векселі до останнього часу не застосовувалися  в обігу.
   Комерційний вексель - це вексель, який видається позичальником під заставу товару.
   Розрізняють векселі простий і переказний. Простий вексель містить просте, нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця заплатити власнику векселя після зазначеного терміну певну суму. Переказний вексель (тратта) містить письмову вказівку векселетримача (трасанта), що адресована платнику (трасату), заплатити третій особі (ремітенту) певну суму грошей у визначений термін. Термін обороту тратти - до 90 днів. Переказний вексель повинен мати акцепт – зобов'язання платника (трасата) оплатити цей вексель (тратту) при настанні вказаного в ньому терміну. Акцепт оформлюється написом на векселі ("Акцептований") і підписом платника. За допомогою акцепту особа, що вказана у векселі як платник, стає акцептантом, тобто головним вексельним боржником. Акцептант відповідає за оплату векселя в зазначений термін, і у разі несплати власник векселя може подати позов проти акцептанта. Акцептовані банками векселі використовуються при наданні банками позик один одному. Можливий облік (нотація) тратти – її продаж комерційному банку до настання терміну платежу. При цьому необхідний аваль – гарантія платежу авалістом (в даному випадку комерційним банком) за траттою. Оформлюється аваль або гарантійним написом авалістом ("Як аваліст за ..."), або видачею окремого документа. Передача векселів здійснюється за допомогою індосаменту - передатного напису.
   Депозитний  сертифікат - письмове свідоцтво комерційного банку про депонування грошових ресурсів, яке свідчить про право вкладника на отримання депозиту (внеску).
   Депозитні сертифікати бувають термінові  і до запитання. На ринку обертаються  термінові депозитні сертифікати; вони можуть бути продані вкладниками  банку або дилерами з втратою  відсотків або передані однією особою іншій за допомогою передатного  напису. Як правило, депозитні сертифікати  випускаються на великі суми.
   Банківський акцепт - згода банку на оплату платіжних документів, форма гарантії їх оплати; оформлюється банком-акцептантом у вигляді відповідного напису.
   Банківські  акцепти – це акцептовані комерційними банками тратти з терміном оплати, як правило, до 180 днів. Наприклад, у США ринок банківських акцептів характеризується високою активністю, а найцінніші папери придатні для переобліку в федеральних резервних банках.
   Чек - складений за встановленою формою документ, який містить письмовий наказ власника рахунка в комерційному банку заплатити певну суму грошей чекотримачу.
   В Україні чеки використовуються для  безготівкових розрахунків, а також  для отримання готівки з рахунка (грошовий чек). Чеки бувають ордерні  – виписані на певну особу з  обов'язковим попередженням про  наказ заплатити; чеки на пред'явника – без найменування отримувача; іменні – на певну особу. Чекодавець, як правило, пред'являє чек у свій банк на інкасо. Чек замінює гроші в платіжному обігу, виступає у ролі кредитних грошей. Він повинен мати покриття. Обіг чеків у різних країнах регулюється законами про чеки і Женевською конвенцією. При обігу банківського чека не вказується, кому або за чиїм наказом необхідно платити, тобто ставиться тільки напис індосаменту. Чек може бути просто переданий іншій особі.
   Таким чином, на обліковому ринку обертається  величезна маса короткострокових цінних паперів, головна характеристика яких - висока ліквідність і мобільність. 

Характеристика  міжбанківського  ринку. 

     Міжбанківський  ринок відіграє важливу роль у  забезпеченні нормальних умов функціонування грошового ринку. Він є об'єктом  державного регулювання, служить механізмом впливу державних органів на діяльність комерційних банків, стан грошово-кредитної  і валютної системи і безпосередньо  на економіку в цілому.
     Міжбанківський  ринок – частина фінансового ринку, де тимчасово вільні грошові ресурси кредитних установ залучаються і розміщуються банками між собою переважно у формі міжбанківських депозитів на короткі терміни.
     Міжбанківські депозити, які надаються в межах  кореспондентських відносин між  банками, відіграють роль інструмента  налагодження тісніших і довірливіших відносин між банками. Тимчасово вільні кошти у банку виникають через, відсутність необхідного попиту на фінансовому ринку або невигідність розміщення кредитних ресурсів серед клієнтів.
     Найпоширеніші терміни депозитів – один, три  і шість місяців, граничні – від  одного дня до двох років. Засоби міжбанківського  ринку використовуються комерційними банками не тільки для короткострокових, а й для середньо- і довгострокових активних операцій, регулювання балансів, виконання вимог центральних  банків. Відсоткові ставки враховують власні витрати банків, прийнятий  ними кредитний ризик, співвідношення попиту і пропозиції та інші фактори. Вони є базовими при розрахунку відсоткових  ставок за іншими, довгостроковішими  кредитами на національному і  міжнародному ринках позикових капіталів.
     Міжбанківські депозити пов'язані з активними  депозитними операціями банків, тобто  вкладенням тимчасово вільних коштів одних банків у інші кредитні установи, у тому числі Центральний банк. Внесення депозитів комерційними банками  у Центральний банк у межах  обов'язкових резервів є одним  із методів регулювання сукупного  грошового обігу країни. Відповідно до чинного законодавства, в Україні  комерційні банки мають право  на одержання від НБУ, як банку  останньої інстанції, кредитів через  кредитні аукціони, ломбардні операції, переоблік векселів на умовах двосторонніх угод.
     Міжбанківські кредити – одне з основних джерел формування банківських кредитів. Одержання кредитів в інших банках дає можливість банківським установам поповнювати власні кредитні ресурси. При надлишку ресурсів банк розміщує їх на міжбанківському ринку, при нестачі - купує на ринку. Ринок міжбанківських кредитів є важливою складовою фінансового ринку. На практиці використовуються такі основні різновиди міжбанківського кредиту:
    овердрафт за кореспондентськими рахунками: на відповідному рахунку обліковуються суми дебетових (кредитових) залишків на кореспондентських рахунках банків на кінець операційного дня;
    кредити овернайт, які надані (отримані) іншим банком: вони надаються банкам на термін не більше одного операційного дня. Цей вид міжбанківського кредиту використовується для завершення розрахунків поточного дня;
    кошти, які надані (отримані) іншим банком за операціями РЕПО. Ці операції пов'язані з купівлею цінних паперів на певний період з умовою зворотного їх викупу за заздалегідь обумовленою ціною або з умовою безвідкличної гарантії погашення у разі, якщо термін операції РЕПО збігається із терміном погашення цінних паперів.
   Міжбанківські позики - одна з найпоширеніших форм господарської взаємодії кредитних організацій. Поточна ставка з міжбанківських кредитів – найважливіший фактор, що визначає облікову політику конкретного комерційного банку з інших видів кредитів. Конкретна величина цієї ставки залежить від Центрального банку, який є активним учасником і прямим координатором ринку міжбанківських кредитів. Відсутність регулювання на ньому може викликати кризу міжбанківських платежів.
   В Україні суб'єктами міжбанківського  ринку є комерційні банки, які  виступають у ролі фінансових посередників при перерозподілі коштів і здійсненні платежів на фінансовому ринку. НБУ проводить операції з рефінансування комерційних банків. Кредитні ресурси надаються у вигляді прямих і ломбардних кредитів, переобліку векселів і проведення кредитних аукціонів. Ці операції проводяться тоді, коли комерційні банки зазнають труднощів і не можуть у короткий час залучити ресурсів з інших джерел. НБУ відіграє роль кредитора останньої інстанції. Такі кредити короткострокові, видаються під високі відсотки і потребують забезпечення заставою.
   Комерційні  банки, як економічно незалежні кредитні інститути, самостійно встановлюють рівень відсоткової ставки за міжбанківськими  кредитами залежно від попиту і пропозиції на міжбанківському  ринку та рівня облікової ставки.
   Кредитні  відносини між комерційними банками  визначаються на договірних засадах  шляхом укладання кредитних угод із визначенням прав і обов'язків  сторін і відповідним оформленням  прав із міжбанківських кредитів. Надання міжбанківського кредиту супроводжується відкриттям рахунків відповідно до плану рахунків бухгалтерського обліку банків України. Спірні питання вирішуються за законом або через третейський суд.
   На  кредитному ринку переважають короткострокові  міжбанківські кредити, у тому числі "короткі гроші" (кредити, що видаються  на термін від одного дня до двох тижнів).
   Комерційні  банки одержують кредити в  НБУ у формі переобліку і перезастави  цінних паперів, а також у результаті купівлі вільних кредитних ресурсів на міжбанківському ринку (у першу  чергу у того ж НБУ). Загальний  обсяг міжбанківських кредитів обмежується  дворазовим розміром власних ресурсів банку. У такий спосіб комерційні банки розв'язують тактичні проблеми, пов'язані з поточними операціями.
   Банки проводять операції на міжбанківському  ринку через пасивні операції, одержуючи доступ до кредитних ресурсів для швидкого підвищення рівня ліквідності. Цей ринок традиційно є джерелом таких ресурсів. Комерційні банки  повинні використовувати їх за призначенням, інакше це призводить до кризи довіри і занепаду ринку. Для банків кредити  є терміновими зобов'язаннями. Це найдорожчі ресурси, а прибутковість  від операцій із ними не дуже велика. За законодавством України банки  можуть брати кредити на міжбанківському  ринку під заставу державних  цінних паперів, що занесені до ломбардного  списку НБУ. З 1995 року в Україні увійшли  в обіг облігації внутрішньої  державної позики і внутрішніх місцевих позик. НБУ дозволив ломбардні кредити  комерційних банків під їхнє забезпечення (сума таких кредитів не повинна перевищувати 75% номінальної вартості портфеля цінних паперів банку).
   Проведення  операцій на міжбанківському ринку  впливає на платоспроможність комерційних  банків через можливість рефінансування в НБУ. Ресурси міжбанківського  ринку належать до сфери забезпечення ліквідності комерційних банків, якщо розглядати цю ліквідність як потік коштів з урахуванням можливості банку одержати кредит на міжбанківському  ринку і забезпечити надходження  готівки від операційної діяльності. Нестача ліквідних коштів підштовхує комерційні банки до операцій на міжбанківському  ринку і встановлення норми ліквідності  на звітну дату. 

Грошова реформа та становлення  грошового ринку  України 

     За  той час, відколи нова національна  валюта перебуває в обігу, обслуговуючи економічну та соціальну сфери суспільного  життя, висловлено багато в основному  позитивних оцінок і міркувань щодо організації та наслідків проведеної у вересні 1996 року заміни купоно–карбованця гривнею. Така одностайність позитивних оцінок цілком виправдана. Випуск нової валюти був добре підготовлений і організовано проведений. У процесі запровадження гривні не постраждали матеріальні інтереси жодної соціальної групи населення. Всі готівкові виплати та безготівкові платежі були проведені банками в новій валюті без помітних незручностей чи додаткових витрат із боку їхніх клієнтів.
     Особливо  важливу роль в успішному запровадженні  гривні відіграв Національний банк України. Зусиллями його фахівців та служб  було проведено велику підготовчу роботу: організовано виготовлення достатньої маси нових. грошових знаків та монет, забезпечено їх своєчасну доставку в усі регіони країни, розроблено необхідні інструктивні документи  для всіх структур, котрі здійснювали  обмін грошей. Вирішальне слово належало керівництві НБУ у досить вдалому  виборі терміну випуску гривні, пропорції  обміну старих грошей на нові, визначе
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.