На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Управлння персоналом органзацї»

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 16.05.2012. Сдан: 2011. Страниц: 14. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Міжрегіональна  академія управління персоналом 
 
 

Кафедра економіки та менеджменту 
 
 

Курсова робота
з дисципліни «Менеджмент організації»
на  тему: «Управління персоналом організації»
(на прикладі ВАТ «Карлівська меблева фабрика») 
 
 
 

  Виконала: студентка групи ТУ ПТ-10-10 С5УБ (1.6дс)
Кулакова О. М.
Перевірив:
Покась В. І.
 
 
 
 
 
 
Полтава - 2011 

Зміст
 

Вступ

     Одним із ключових факторів виробництва будь-якого виду товарів і послуг поряд з інвестиційним капіталом (основними фондами й оборотними коштами) є трудові ресурси. У сучасних умовах саме трудові ресурси розглядають як найбільш коштовний капітал, яким володіє підприємство. Науково-технічний прогрес і пов'язане з ним різке збільшення частки наукомістких технологій обумовлює ріст вимог до професійних, соціально-психологічних якостей і культурного рівня працівника. Ефективне управління трудовими ресурсами як особлива функція діяльності, пов'язана з найманням працівників, їхнім навчанням, оцінкою й оплатою їхньої праці, є важливою передумовою для ефективного функціонування виробництва. Підготовлені і кваліфіковані працівники, що знаходяться в штаті організації, називаються його персоналом, чи кадрами.
     Головна мета управління персоналом складається в забезпеченні організації працівниками, що відповідають вимогам даного організації, їхньої професійної і соціальної адаптації.
     Основними задачами, що вирішують структури  по управлінню персоналом, є: планування потреби організації в трудових ресурсах, пошук і добір потрібних працівників, навчання і підвищення їхньої кваліфікації, управління трудовою мотивацією, створення умов для підвищення продуктивності праці, контроль за зміною статусу працівників, правові питання трудових відносин.
     Вся організаційно-управлінська діяльність, і насамперед мотиваційна, у сукупності спрямована на активізацію усіх внутрішніх ресурсів працівників і їх максимально ефективне використання. Таким чином, актуальність дослідження проблем, пов’язаних із оптимізацією процесу управління персоналом на сьогодення важко перебільшити.
     Об’єктом  дослідження даної роботи є управлінська діяльність ВАТ „Карлівська меблева фабрика ”.
    

I. Концепція управління персоналом на підприємстві

  1.1 Аналіз основних підходів до управління персоналом

     Одна  з найважливіших складових управлінської діяльності - управління персоналом, як правило, ґрунтується на концепції управління - узагальненому уявленні про місце людини в організації. У теорії і практиці управління людською стороною організації можна виділити чотири концепції, що розвивалися в рамках трьох основних підходів до управління - економічного, організаційного і гуманістичного.
     Економічний підхід до управління дав початок концепції використання трудових ресурсів. У рамках цього підходу провідне місце займає технічна, а не управлінська підготовка людей на підприємстві. Організація тут означає упорядкованість відносин між ясно обкресленими частинами цілого, що мають визначений порядок. У сутності організація - це набір механічних відносин, і діяти вона повинна подібно механізму: алгоритмізовано, ефективно, надійно і передбачувано.
     Серед основних принципів концепції використання трудових ресурсів можна виділити наступні:
    забезпечення єдності керівництва - підлеглі одержують накази тільки від одного начальника;
    дотримання строгої управлінської вертикалі - ланцюг управління від начальника до підлеглого спускається зверху вниз по всій організації і використовується як канал для комунікації й ухвалення рішення;
    фіксування необхідного і достатнього обсягу контролю - число людей, підлеглих одному начальнику, повинне бути таким, щоб це не створювало проблеми для комунікації і координації;
    дотримання чіткого поділу штабної і лінійної структур організації - штабний персонал, відповідаючи за зміст діяльності, ні при яких обставинах не може здійснювати владних повноважень, якими наділені лінійні керівники;
    досягнення балансу між владою і відповідальністю - безглуздо робити кого-небудь відповідальним за яку-небудь роботу, якщо йому не дані відповідні повноваження;
    забезпечення дисципліни - підпорядкування, ретельність, енергія і прояв зовнішніх знаків поваги повинні здійснюватися відповідно до прийнятих правил і звичаїв;
    досягнення підпорядкування індивідуальних інтересів загальній справі за допомогою твердості, особистого приклада, чесних угод і постійного контролю;
    забезпечення рівності на кожнім рівні організації, заснованого на доброзичливості і справедливості, щоб надихнути персонал до ефективного виконання своїх обов'язків; заслужена винагорода, що підвищує моральний стан, але не веде до переоплати чи перемотивуванню.
   У таблиці 1.1 представлено короткий опис економічного підходу до управління.
Таблиця 1.1
Характеристика  умов ефективності й  особливих утруднень 
у рамках економічного підходу
Умови ефективності Особливі  утруднення
Чітка задача для виконання Складність  адаптації до мінливих умов
Середовище  досить стабільне Неповоротка бюрократична надбудова
Виробництво того самого продукту Якщо інтереси працівників візьмуть верх над цілями організації, можливі небажані наслідки
Людина  згодна бути «деталлю машини» і поводиться як заплановане Дегуманізуючий  вплив на працівників
 
     У рамках органічного підходу послідовно склалися концепція управління персоналом і концепція управління людськими ресурсами. Саме організаційний підхід позначив нову перспективу управління персоналом, вивівши цей тип управлінської діяльності далеко за рамки традиційних функцій організації праці і зарплати. Кадрова функція з регістраційно-контрольної поступово стала розвиваючою і поширилася на пошук і підбор працівників, планування кар'єри значимих для організації фігур, оцінку працівників управлінського апарата, підвищення їхньої кваліфікації.
     Акцентування  уваги на людському ресурсі сприяло  народженню нового представлення про організацію. Вона стала сприйматися як жива система, що існує в навколишнім середовищі. У цьому зв'язку використовувалися, як мінімум, дві аналогії, що сприяли розвитку нового погляду на організаційну реальність.
     Перша, що виходила з ототожнення організації з людською особистістю, ввела в науковий оборот такі ключові поняття, як мета, потреби, мотиви, а також народження, дорослішання, старіння і смерть чи відродження організації. Ілюстрацією є використання положень теорії мотивації А. Маслоу як основу для виділення напрямків і змісту діяльності по управлінню персоналом (таблиця 1.2).
Таблиця 1.2.
Відповідність діяльності по управлінню персоналом
домінуючим  потребам особистості
Домінуюча потреба
Діяльність по управлінню персоналом
1 2
Самоактуалізація Спонукання  службовців до максимального входження в процес праці і управління. Перетворення роботи в головний засіб самовираження службовців
Самоповага Робота повинна  знаходитися в зоні устремлінь працівника, забезпечуючи його автономію, відповідальність і розвиваючи самоідентичність
Соціальні потреби
Робота повинна  дозволяти спілкуватися з колегами і відчувати потребу людям
 
 
 
Продовження таблиці 1.2.
1 2
Потреба в безпеці
Робота повинна  дозволяти співробітникам відчувати свою захищеність, для чого необхідно здійснювати програми пенсійного і соціального страхування, підтримки при хворобі, гарантії зайнятості, перспективи кар'єри усередині організації, створювати безпечні умови праці
Фізіологічні потреби
Робота повинна  забезпечувати можливість відновлення витраченої працівником енергії - заробітної плати й інших видів матеріальної винагороди повинно вистачати принаймні на відновлення працездатності
 
     Організаційний  підхід, визнаючи принцип обмеженої раціональності, фокусується на наступних ключових моментах:
    Необхідно робити акцент на навколишнім середовищі, у якому живе організація.
    Організацію треба розуміти в термінах взаємозалежних – усередині - і міжорганізаційних підсистем, виділяючи ключові підсистеми й аналізуючи способи управління їх відносинами із середовищем.
    Між підсистемами необхідно створювати рівновагу й усувати дисфункції.
     Гуманістичний підхід, який активно розвивається в останній час, виходить з концепції управління людиною і з представлення про організацію як культурного феномена. Організація розглядається не як робоче місце, що поєднує окремих працівників, а як колектив. Для такої організації характерний дух співробітництва, взаємозалежність; довічний найм перетворює організацію в продовження родини; між начальниками і підлеглими встановлюються паттерналістські відносини.
     Відповідно  до гуманістичного підходу культура може розглядатися як процес створення  реальності, що дозволяє людям бачити і розуміти події, дії, ситуації певним чином і додавати зміст і значення своєму власному поводженню. Кожен аспект організації навантажений символічним змістом і допомагає створювати реальність. Гуманістичний підхід фокусується на власне людській стороні організації, про яку мало говорять інші підходи. Також важливо, чи живе підприємство в цілому по тим самим правилах і принципам ухвалення рішення чи ж на підприємстві різні групи живуть за різними правилами і сповідають різні принципи (таблиця 1.4).
     Таблиця 1.4
Співвідношення  нормативного і ціннісного аспектів
організаційної  культури
Характеристика системи цінностей (ступінь їхньої виразності)
Адаптивність  Консерватизм
Сильна  Сильний
Помірна Помірний
Слабка  Слабкий
Сильна  Слабкий
Слабка  Сильний
 
     Позитивна роль гуманістичного підходу полягає в наступному.
    Представлення про організацію як культурний феномен дозволяє зрозуміти, яким чином, через які символи і змісти здійснюється спільна діяльність людей в організаційному середовищі.
    Гуманістичний підхід дозволяє також реінтерпретувати характер відносин організації з навколишнім середовищем. Розробка стратегії організації може перетворитися в активну побудову і перетворення навколишньої реальності.
    У рамках даного підходу виникає розуміння того, що ефективний розвиток - це не тільки зміна структур, технологій і навичок, але і зміна цінностей, що лежать в основі спільної діяльності людей.

1.2 Організаційний контекст управління персоналом

     Розглядаючи організацію як соціальний інститут, ми можемо виділити кілька елементів, що складають її структуру і визначають її як особливе утворення, відмінне від багатьох інших.
     Мета. Жодна організація не зможе сформуватися і тим більше далі існувати, якщо не буде визначена її мета - те, заради чого дана організація формується і буде діяти надалі. Визначення мети може бути дано двояким чином - для зовнішніх спостерігачів, учасників, користувачів продукцією організації і для її власних учасників, співробітників, включених у процес функціонування.
     Місія. Усе більша кількість організацій починають свої презентації і рекламні кампанії з представлення власної місії - твердження, що розкриває сенс існування організації, специфіку її діяльності й основні соціальні зобов'язання. Прикладом подібного роду заяв можуть бути наступні: - разом з нами в майбутнє (комп'ютерна техніка); зручна техніка - для зручного життя (побутова техніка) і ін. Таким чином, місія - це представлення про стратегічні цілі, і в цьому змісті - про майбутнє, у якому запрошується клієнт, партнер конкретної організації.
     Бачення. Для опису мети організації важливий такий аспект, як бачення тобто те, як організація припускає рухатися до досягнення стратегічних цілей, як вона бачить шляхи й етапи досягнення цілей. Звичайно це представлення орієнтоване не стільки на клієнтів, скільки на співробітників організації і її стратегічних партнерів. Подібне представлення фіксується в програмних документах організації і називається «видіння» (від англ. vіsіon - передбачення).
     Структура. Наступний важливий елемент, без якого не може існувати жодна організація, це її структура. Під структурою організації розуміється її архітектоніка, наявність окремих частин і співвідношення між ними, ступінь твердості/гнучкості організаційної конфігурації, типи взаємодій між внутрішніми елементами. В управлінській практиці виділені наступні основні типи організаційних структур: лінійна, функціональна та адаптивна.
   Лінійна організаційна структура, яку часто називається пірамідальною, бюрократичною, - строго ієрархічно-організована, що характеризується поділом зон відповідальності і єдиноначальністю.
   Виділяються два підтипи такої структури: плоскі і високі, що розрізняються кількістю ієрархічних рівнів стосовно загального числа працівників.
   Переваги  лінійних організаційних структур:
    чітка система взаємних зв'язків;
    швидкість реакції у відповідь на прямі накази;
    погодженість дій виконавців;
    оперативність у прийнятті рішень;
    особиста відповідальність керівника за прийняті рішення.
   Основна проблема організаційних структур цього  типу - обмеженість кількості підлеглих, що можуть «замикатися» на одного керівника, тобто обмеженість діапазону (сфери) контролю.
   Діапазон  контролю визначається кількістю зв'язків  у підрозділі (організації). Ефективність управлінської діяльності залежить від типу і кількості зв'язків, число яких незмінно росте зі збільшенням кількості співробітників, що істотно ускладнює діяльність керівника.
   Типи  зв'язків:
    прямі одиничні між підлеглими;
    перехресні між підлеглими;
    прямі між керівником і будь-якою комбінацією підлеглих.
   Чим більше кількість зв'язків і чим  вони більш неформальні, тим же повинний бути діапазон контролю для збереження ефективного управління над структурою. Тому при реалізації складних видів діяльності, що вимагають від співробітників великого числа узгодження, уточнень, консультацій з боку керівника, необхідний вузький діапазон контролю і висока (багаторівнева) організаційна структура.
   Функціональна організаційна структура побудована за принципом розподілу функцій усередині організації і створення наскрізних підструктур по керуванню функціями. Функціональні підрозділи одержують право віддавати розпорядження в рамках своєї компетенції як нижчестоящим підрозділам, так і рівним по статусу, але включеним у реалізацію єдиних функцій.
   Часто функціональна організація існує  одночасно з лінійної, що створює  подвійне підпорядкування для виконавців. Переваги функціональних організаційних структур:
    більш глибоке пророблення рішень по функціональних напрямках;
    висока компетентність фахівців, що відповідають за виконання функцій;
    вивільнення лінійних менеджерів від частини задач, розв'язуваних функціональними керівниками.
     До основних проблем функціональних організаційних структур можна віднести орієнтацію на реалізацію в основному закріплених функцій, відсутність інноваційності і гнучкості при зміні ситуації як в організації, так і поза нею.
   Адаптивна організаційна структура - гнучкі структури, здатні змінюватися (адаптуватися) до вимог середовища (за аналогією з живими організмами). Саме адаптивні організаційні структури здатні, використовуючи всі ефективні аспекти лінійних і функціональних структур, успішно функціонувати в постійно мінливому світі.
   Виділяються наступні типи адаптивних організаційних структур:
    проектна - тимчасова структура, створювана для рішення конкретної задачі. Зміст цієї структури полягає в тому, щоб для вирішення задачі зібрати в одну команду усіх фахівців, здійснити проект якісно й у короткий термін, після чого проектна структура розпускається;
    матрична - функціонально-тимчасово-цільова структура. Це особливий вид організації, цілком побудованої по проектному типі, яка діє тривалий час, і характерна для організацій, що постійно існують у проектній формі.
   По  вертикалі будується управління по окремих сферах діяльності організації, по горизонталі здійснюється управління проектами. Для матричної структури характерне створення зв'язків між фахівцями, організація робіт з визначених задач, поза залежністю від позиції в організації, включеності в конкретний підрозділ.
   Переваги  матричної організаційної структури:
    активізація діяльності керівників за рахунок створення програмних підрозділів і різкого збільшення контактів з функціональними підрозділами;
    гнучке використання кадрового потенціалу організації.
   Недоліки  структури такого типу полягають  у складності самої структури, викликаної накладенням великої кількості  вертикальних і горизонтальних зв'язків, а також у складності управління організацією в ситуації відсутності єдиноначальності.
   Технологія. Технологія - це спосіб перетворення сировини в продукти і послуги, механізм роботи організації по перетворенню вихідних елементів праці в підсумкові результати, що є метою діяльності організації. В історії можна виділити кілька рівнів технологічності, що проходило виробництво.
   Перший  рівень - дотехнологічний, при якому кожен виріб створювався як унікальний.
   Другий  рівень був пов'язаний із упровадженням стандартизації і механізації. Почався він з виробництва першої стрілецької зброї - мушкетів і був покликаний здешевити виробництво за рахунок взаємозамінності окремих елементів. Наслідком цього з'явився розвиток спеціалізації у виробництві. Спеціалізації піддалися як окремі виконавці, так і підрозділи, і фірми, включені в технологічний процес.
   Наступний рівень був пов'язаний з появою конвеєрних складальних ліній початку ХХ ст. У перших конвеєрних лініях робітник не мав свого власного робочого місця і прямував за виробом. Так продовжувалося доти, доки не був винайдений конвеєр, що рухається, у якому передбачалося окреме робоче місце для кожного виконавця, повз якого просувалися самі предмети праці. Уведення конвеєрів, що рухаються, Генрі Фордом дозволило в десять разів зменшити собівартість виробництва машин.
   Для управління персоналом важливо враховувати, що тип використовуваної технології задає кілька важливих параметрів, що визначають особливості самих виконавців, у тому числі тип спільної діяльності, характерний для тієї чи іншої технології, що побічно впливає на добір людей, які володіють особливими психічними властивостями і характерологічними особливостями.
   Тип спільної діяльності - це спосіб взаємодії  в рамках колективного вирішення задач чи проблем. Тип спільної діяльності описує спосіб організації колективної праці. Л. И. Уманський описав три типи взаємодії.
   Спільно-взаємодіючий тип характеризується обов'язковістю участі кожного в вирішенні загальної задачі, інтенсивність праці виконавців приблизно однакова, особливості їхньої діяльності визначаються керівником і, як правило, маломінливі. Ефективність загальної діяльності в однаковій мірі залежить від праці кожного з учасників. Ілюстрацією такого варіанта організації спільної діяльності може послужити спільне пересування ваг.
   Спільно-послідовний  тип відрізняється від спільно-індивідуального тимчасовим розподілом, а також порядку участі кожного в роботі. Послідовність припускає, що спочатку в роботу включається один учасник, потім - другий, третій і т.д. Особливості діяльності кожного учасника задаються специфікою цілей перетворення засобу в результат, характерних саме для цієї ділянки технологічного процесу. Так, наприклад, при виготовленні дощок, спочатку хтось спилює дерево, потім хтось перевозить його на фабрику, потім хтось відокремлює стовбур від галуз, потім хтось вимірює стовбур і розраховує, скільки і який розмір дощок може одержати і яка повинна бути схема розпиляння, і лише потім стовбур надходить на розпилювання. Типовий приклад спільно-послідовного типу взаємодії - конвеєр, коли продукт діяльності одного з учасників процесу автоматично переходить до іншого і стає для нього предметом праці.
     Останнім часом стали виділяти особливий тип спільної діяльності - спільно-творчий. Подібний тип організації колективної діяльності зародився в сферах науки і мистецтва, де учасники наукового чи творчого проекту створювали щось зовсім нове, найчастіше унікальне, що не можна було створити за наявними правилами і технологіям. У цих колективах створюється особливий тип діяльності - співтворчість, коли кожен учасник процесу є рівноправним творцем нового. Закони творчості вимагають врахування кожного, навіть самого неймовірного бачення, тому що в казані загального обговорення із самої абсурдної ідеї може з'явитися відкриття. Цей тип характеризується особливою активністю кожного з учасників процесу взаємодії, а саме: активністю в плані підвищення власної професійної компетентності за рахунок участі в колективній діяльності. З одного боку, особливості спільно-творчого типу діяльності дають можливість кожному учаснику пробувати різні способи діяльності, збагачуватися способами роботи, властивим іншим фахівцям і сферам праці, а з іншого боку, - синергетичний (взаємозбагачуючий) ефект дає могутній імпульс розвитку самої групи, що виконує діяльність.
   Особливість участі кожного в спільно-творчому типі діяльності полягає ще й у  тім, що члени такого колективу одержують  можливість працювати в зовсім різних професійних позиціях і виконувати різні колективні ролі в залежності від того, яка задача зараз коштує перед групою. Тому дані групи звичайно мають високу гнучкість, мінливістю у склад, і внутрішній структурі, у залежності від поставлених задач і умов їхнього виконання. Приклад такого типу діяльності - робота творчих колективів, у яких кожному дається повна можливість власного самовираження і проте досягається мета групи в цілому - створення нового, культурно вартісного добутку чи продукту.
   Особливості персоналу, що діє в різних типах взаємодії. Для людей, що працюють у ситуації спільно-взаємодіючої діяльності, характерна висока орієнтація на колективні цілі, прихильність авторитету лідера, орієнтація на групову моральність (норми і цінності), а також традиційні способи поводження. Для учасника організації з подібним типом технології характерна висока прихильність до групи, і самим тяжким покаранням буде вигнання з групи собі подібних.
     Для учасників процесу спільно-індивідуальної діяльності характерні висока ініціативність, орієнтація на результат і індивідуальні досягнення. Такі фахівці в главу кута ставлять свої власні мети і цінності, схильні самостійно розробляти способи досягнення мети і здатні ефективно діяти в ситуації внутріорганізаційної конкурентності. Такого роду технології характерні для сучасних наукомістких виробництв, складних технологій, що вимагають дуже високої підготовки. У трудових колективів, що працюють у подібній технології, можуть виникати проблеми організації загальної діяльності між різними фахівцями, що добре знають власну справу, але мало орієнтованими на розуміння особливості роботи колег, що концентруються скоріше на проблемах власної діяльності, чим на проблемах організації в цілому.
   Учасникам спільно-творчої діяльності властива, як ми відзначали вище, особлива орієнтація - орієнтація на професійний розвиток. Вона в корені відрізняється від прагнень учасників спільно-індивідуальної діяльності, у даному випадку мова йде не стільки про поглиблення в рамках однієї проблеми, спеціальності, скільки про роботу в прикордонних областях людської діяльності. Професіонал на відміну від фахівця здатний і навіть прагне виходити за рамки своєї спеціальності і працювати користуючись інструментами інших фахівців, що дозволяє йому не тільки знаходити нове, але і поглиблювати своє розуміння проблем. Таким чином, учасники спільно-творчого типу діяльності мають яскраво виражену орієнтацію на співробітництво з фахівцями різних областей, гнучкістю зміни позицій, орієнтацією на індивідуальний розвиток. Для колективів, що працюють у такому типі діяльності основною цінністю стає досягнення нового знання, створення умов для індивідуального розвитку, повага прав кожного учасника. На відміну від спільно-взаємодіючого типу діяльності в організаціях спільно-творчого типу неможливо вирішувати проблеми більшістю голосів і вводити диктатуру більшості. Проблеми повинні зважуватися консенсусом, і підсумкове рішення в обов'язковому порядку повинне залишати можливість реалізації законних інтересів меншості, їхні права ніколи не можуть бути порушені.
   Управління. Термін «управління» первісне означав уміння об'їжджати коней і ними правити. Англійське слово «manage» (керувати, управляти) походить від кореня латинського слова «manus» (рука). Потім цим словом стали позначати уміння володіти зброєю і керувати колісницями.
   Сучасне поняття «управління» означає процес координації різних діяльностей з урахуванням їхньої мети, умов виконання, етапів реалізації.
   Говорячи  про управління як елемент організації, ми в першу чергу повинні визначити, які задачі виконує управління в конкретній організації і як воно це робить, тобто зрозуміти, які області є предметом координації і регулювання і яким способом ця координація здійснюється.
   Зупинимося на тих типах управління, що можуть бути реалізовані в організації.
   Тип управління - це характеристика того, як приймаються (управлінська форма) і яким способом реалізуються (важіль управління) управлінські рішення. Типи управління, звичайно, повинні відповідати культурі організації, і отже, особливостям персоналу, що у ній працює. Одна з істотних причин неефективності управління - неузгодженість між цими параметрами організації. Які типи управління можуть бути виділені?
   Перший  тип характеризується колективістською управлінською формою, що припускає одноособове прийняття рішень лідером колективу, його вождем. Така управлінська форма відповідає органічній організаційній культурі, при якій співробітники організації є слухняними виконавцями, включеними в сімейний тип відносин. Головний важіль управління в цьому випадку - авторитет керівника. Авторитет припускає великий аванс довіри з боку колективу. Авторитетний керівник одержує практично беззаперечне підпорядкування, засноване на прийнятті його думки як самого вірного, продуманого і вигідного для співробітників. Якщо керівник діє відповідно до норм колективу, сформульованими у виді традицій, правил поведінки, то він сприймається як «правильний», ефективний керівник, що користається довірою підлеглих. Однак аванс довіри не нескінченний. Якщо керівник починає порушувати встановлені норми, порушувати традиції, то він може бути «скинутий». Аванс порушення норм, чи ідеосинкразичний кредит, у кожного керівника свій. Якщо керівник має великий авторитет, він може більш істотно і протягом тривалого терміну порушувати правила, якщо авторитет менший, то терпіння співробітників мине раніш, і він буде змінений.
   Наступний тип характеризується ринковою управлінською  формою. При її використанні рішення  приймаються відповідно до законів ринку, і ринок є основним мірилом їхньої ефективності. Головним важелем впливу на персонал служать гроші, що цілком відповідає розгляду персоналу як суб'єктів ринку праці. Керівник буде здаватися сильним, ефективним, якщо він зможе забезпечити своїм співробітникам винагороду, що відповідає витраченим силам, більш вигідні фінансові умови, чим інший керівник. Така управлінська форма відповідає підприємницькій організаційній культурі, у якій існують, як правило, активні, співробітники, орієнтовані на таке підвищення в посаді, що буде сполучено зі збільшенням відповідальності, обсягу виконуваної роботи, і відповідний ріст рівня винагороди.
   Ще  один тип управління пов'язаний з бюрократичною управлінською формою. У цьому випадку рішення приймаються, як правило, вищестоящим керівником. Головним важелем впливу на підлеглих виявляється силовий вплив, часто заснований на використанні методів прямого впливу (наказів, покарань). Головним мірилом ефективності й успішності керівника виявляється ступінь його впливу на підлеглих. Сильним керівником у такому типі управління ми будемо називати такого, чиї накази не обговорюються, а відразу ж виповнюються. Такого типу управлінська форма характерна для бюрократичної організаційної культури, що характеризується наявністю технологічно дисциплінованих співробітників, строго виконуючих свої функції і накази начальства.
   Останнім  часом дослідники стали згадувати ще один новий, тільки виникаючий тип управління, що характеризується діалоговою управлінською формою. Для цього типу управління характерна розподіленість управлінських функцій, що можуть бути ефективно реалізовані тільки при активній, рівноправній участі всіх суб'єктів управління. Основна його особливість - використання як головний важіль управління - знань. Говорити про виникнення такого підходу до управління можливо в тому випадку, коли ефективна управлінська діяльність не може бути здійснена без використання знань безлічі різних професіоналів, що володіють своїми специфічними представленнями і фактами, які описують керовану реальність. У такому підході цілісне представлення про керований об'єкт, його стан, шляхах зміни й етапах досягнення мети не буде повним при втраті хоча б одного бачення. Прикладом такого управління може служити робота управлінської команди на рівні держави, у яку повинні бути включені професіонали, здатні побачити найбільшу кількість аспектів прийнятих рішень, угадати їхні наслідки і мінімізувати можливий збиток.
Таблиця 1.5
Зв'язок організаційних культур, управлінських форм
і типів спільної діяльності
Тип спільної діяльності Управлінська форма Важіль управління
Взаємодіючий-спільно-взаємодіючий Колективістська Авторитет
Індивідуальний-спільно-індивідуальний Ринкова Гроші
Послідовний-спільно-послідовний Бюрократична Сила
Творчий-спільно-творчий Демократична Закон
  Персонал. Під персоналом ми будемо розуміти сукупність усіх людських ресурсів, якими володіє організація. Це співробітники організації, а також партнери, що залучаються до реалізації деяких проектів, експерти, що можуть бути залучені для проведення досліджень, розробки стратегії, реалізації конкретних заходів і т.д.
     Саме організація ефективної діяльності персоналу і є основною турботою управління персоналом організації. Для досягнення цієї мети необхідно добре представляти собі такі особливості персоналу організації:
    особливості індивідуального поводження;
    особливості групового поводження;
    особливості поводження керівників, членів управлінської команди.
   Особливості індивідуального поводження детермінуються багатьма параметрами, серед яких:
    індивідуальні здібності, схильності й обдарованість - схильність до реалізації будь-якої діяльності, орієнтація на її виконання;
    специфіка мотивації - специфіка потреб людини, представлення про цілі професійної діяльності;
    індивідуальні цінності - загальні переконання, віра, світогляд, представлення про світ;
    демографічні – статеві і вікові особливості;
    національні і культурні особливості - засвоєні в досвіді способи, правила і норми поводження, що детермінують конкретні реакції людини в конкретних ситуаціях.
   Особливості групового поводження пов'язані з багатьма параметрами, серед яких основні:
    особливості корпоративної культури - цінності, правила поведінки, характерні для конкретного трудового колективу;
    феномени групової динаміки - етап розвитку колективу, особливості лідерства, способу поводження в ситуації конфлікту.
   Особливості поводження керівників є однією із самих комплексних проблем, оскільки самих керівників можна розглядати і як:
    суб'єктів, що мають індивідуальні особливості;
    членів деякої групи, що володіють корпоративною культурою;
    функціонерів визначеної управлінської технології (типу управління), що володіє своїми правилами поведінки.
 

II. Аналіз системи управління персоналом

ВАТ «Карлівська меблева фабрика»

2.1 Коротка характеристика організації

     Назва організації: ВАТ «Карлівська меблева фабрика»
    Адреса організації: Полтавська обл., Карлівський р-н, м. Карлівка, вул. Слюсарна, 1. Телефон: (05346) 22474, (05346) 22577. Факс: (05346) 23961.
     Директор: Кірічук А. Г.
     Основні види діяльності: виробництво та оптова торгівля меблями.
     Найвищим  керівним органом  організації є загальні збори акціонерів, які обирають генерального директора ВАТ. Генеральний директор призначає фінансового та виконавчого директора, в обов’язки яких входить поточне управління фінансовим та виробничим сектором організації.
     ВАТ «Карлiвська мебелева фабрика» спецiалiзується на виготовленнi кухонних меблiв, наборах для житлових кiмнат, вiталень. Дане підприємство безпосередньо виробляє стільці та сидіння для умеблювання інтер'єру, стільці та сидіння тверді з дерев'яним каркасом, меблі конторські дерев'яні, меблі кухонні, меблі кухонні дерев'яні: окремі вироби, меблі дерев'яні для умеблювання інтер'єру, меблі дерев'яні для спальні, ліжка дерев'яні.
     ВАТ «Карлівська меблева фабрика» було засновано в 1999 році. На сьогоднішній день воно є лідером у своїй справі. Успіх заснований на високій якості запропонованих послуг. Дане підприємство будує свій бізнес, базуючись на принципах максимального задоволення потреб клієнтів, добропорядній конкуренції та інформаційної відкритості, використовує передові технології, відкриваючи абонентам нові можливості спілкування і праці з інформацією.
      
2.2 Стратегії управління персоналом організації
     Кадрова стратегія – це специфічний набір основних принципів, правил і цілей роботи з персоналом, конкретизованих з урахуванням типів організаційної стратегії, організаційного і кадрового потенціалу, а також типу кадрової політики.
     Аналізуючи  існуючі в конкретних організаціях кадрові стратегії, можна виділити дві підстави для їхнього угруповання. Перша підстава може бути пов'язана з рівнем усвідомленості тих правил і норм, що лежать в основі кадрових заходів і, пов'язаним з цим рівнем, безпосереднього впливу управлінського апарата на кадрову ситуацію в організації. По даній підставі можна виділити наступні типи кадрової стратегії:
      пасивна;
      реактивна;
      превентивна;
      активна.
     Пасивна кадрова стратегія. Саме представлення про пасивну політику здається алогічним. Однак ми можемо зустрітися із ситуацією, у якій керівництво організації не має вираженої програми дій у відношенні персоналу, а кадрова робота зводиться до ліквідації негативних наслідків. Для такої організації характерна відсутність прогнозу кадрових потреб, засобів оцінки праці і персоналу, діагностики кадрової ситуації в цілому. Керівництво в ситуації подібної кадрової стратегії працює в режимі екстреного реагування на виникаючі конфліктні ситуації, що прагне погасити будь-як засобами, найчастіше без спроб зрозуміти причини і можливі наслідки.
     Реактивна кадрова стратегія. У руслі цієї політики керівництво організації здійснює контроль за симптомами негативного стану в роботі з персоналом, причинами і ситуацією розвитку кризи: виникнення конфліктних ситуацій, відсутність достатньо кваліфікованої робочої сили для вирішення задач, що стоять перед організацією, відсутність мотивації до високопродуктивної праці. Керівництво організації вживає заходів по локалізації кризи, орієнтовано на розуміння причин, що привели до виникнення кадрових проблем. Кадрові служби таких підприємств, як правило, мають у своєму розпорядженні засоби діагностики існуючої ситуації й адекватної екстреної допомоги. Хоча в програмах розвитку організації кадрові проблеми виділяються і розглядаються спеціально, основні труднощі виникають при середньостроковому прогнозуванні.
     Превентивна кадрова стратегія. У справжньому змісті слова політика виникає лише тоді, коли керівництво фірми ( організації) має обґрунтовані прогнози розвитку ситуації. Однак організація, що характеризується наявністю превентивної кадрової стратегії, не має засобів для впливу на неї. Кадрова служба подібних підприємств володіє не тільки засобами діагностики персоналу, але і прогнозування кадрової ситуації на середньостроковий період. У програмах розвитку організації містяться короткостроковий і середньостроковий прогнози потреби в кадрах, як якісний, так і кількісний, сформульовані задачі по розвитку персоналу. Основна проблема таких організацій - розробка цільових кадрових програм.
     Активна кадрова стратегія. Якщо керівництво має не тільки прогноз, але і засоби впливу на ситуацію, а кадрова служба здатна розробити антикризові кадрові програми, проводити постійний моніторинг ситуації і коректувати виконання програм відповідно до параметрів зовнішньою і внутрішньою ситуацією, то ми можемо говорити про справді активну політику.
     Але механізми, якими може користатися  керівництво в аналізі ситуації, приводять до того, що підстави для  прогнозу і програм можуть бути як раціональними (усвідомлюваними), так і нераціональними (мало піддаються алгоритмізації й опису).
     Відповідно  до цього ми можемо виділити два підвиди активної кадрової стратегії: раціональну та авантюристичну.
     При раціональній кадровій стратегії керівництво організації має як якісний діагноз, так і обґрунтований прогноз розвитку ситуації і має у своєму розпорядженні засоби для впливу на неї. Кадрова служба організації володіє не тільки засобами діагностики персоналу, але і прогнозування кадрової ситуації на середньостроковий і довгостроковий періоди. У програмах розвитку організації містяться короткостроковий, середньостроковий і довгостроковий прогнози потреби в кадрах (якісний і кількісний). Крім того, складовою частиною плану є програма кадрової роботи з варіантами її реалізації.
     При авантюристичній кадровій стратегії керівництво організації не має якісного діагнозу, обґрунтованого прогнозу розвитку ситуації, але прагне впливати на неї. Кадрова служба організації, як правило, не має у своєму розпорядженні засоби прогнозування кадрової ситуації і діагностики персоналу, однак у програми розвитку організації включені плани кадрової роботи, найчастіше орієнтовані на досягнення цілей, важливих для розвитку організації, але не проаналізованих з погляду зміни ситуації. План роботи з персоналом у такому випадку будується на досить емоційному, мало аргументованому, але, може бути, і вірному представленні про цілях роботи з персоналом.
     Для ВАТ «Карлівська меблева фабрика» характерною є саме активна кадрова стратегії з її підвидом – авантюристичною кадровою стратегією. Проблеми при реалізації подібної кадрової політики можуть виникнути в тому випадку, якщо підсилиться вплив факторів, які раніше не включалися в розгляд, що призведе до різкої зміни ситуації, наприклад, при істотній зміні ринку, появі нового товару, що може витиснути наявний зараз у організації. З погляду кадрової роботи необхідно буде провести перенавчання персоналу, однак швидка й ефективна перепідготовка може бути успішно проведена, наприклад, на підприємстві, що володіє скоріше молодим персоналом (характерно для ВАТ «Карлівська меблева фабрика»), чим на підприємстві, що має дуже кваліфікований, добре спеціалізований персонал літнього віку.
     Таким чином, поняття «якість персоналу» включає ще один параметр, що швидше за все не був врахований при підготовці плану кадрової роботи в рамках даного типу кадрової політики.
     Другою  підставою для диференціації  кадрових політик може бути принципова орієнтація на власний персонал чи на зовнішній персонал, ступінь відкритості стосовно зовнішнього середовища при формуванні кадрового складу. По цій підставі традиційно виділяють два типи кадрової політики - відкриту і закриту.
     Відкрита  кадрова політика – характерна для ВАТ «Карлівська меблева фабрика» і характеризується тим, що організація прозора для потенційних співробітників на будь-якому рівні, можна прийти і почати працювати як із самої низової посади, так і з посади на рівні вищого керівництва. Організація готова прийняти на роботу будь-якого фахівця, якщо він має відповідну кваліфікацію, без врахування досвіду роботи в цій чи родинних їй організаціях. Таким типом кадрової політики характеризуються також сучасні телекомунікаційні чи ї автомобільні концерни, що готові «купувати» людей на будь-які посадові рівні незалежно від того, чи працювали вони раніше в подібних організаціях. Такого типу кадрова політика може бути адекватна для нових організацій, що ведуть агресивну політику завоювання ринку, орієнтованих на швидкий ріст і стрімкий вихід на передові позиції у своїй галузі.
     Закрита кадрова політика характеризується тим, що організація орієнтується на включення нового персоналу тільки з нижчого посадового рівня, а заміщення відбувається тільки з числа співробітників організації. Такого типу кадрова політика характерна для й, орієнтованих на створення визначеної корпоративної атмосфери, формування особливого духу причетності, а також, можливо, що працюють в умовах дефіциту кадрових ресурсів.  

     2.3 Методи управління  персоналом  організації
      Серед основних методів управління персоналом, що застосовуються на ВАТ «Карлівська меблева фабрика» можна виділити такі методи як раціональна оцінка праці персоналу та управління мотивацією. Остання включає в себе також елементи управління кар’єрою. Розглянемо їх докладніше.
     Оцінка  праці - заходи щодо визначення відповідності кількості і якості праці вимогам технології виробництва. Оцінка праці дає можливість вирішити наступні кадрові задачі:  

    оцінити потенціал  для просування і зниження ризику висування некомпетентних співробітників;
    знизити витрати на навчання;
    підтримувати в співробітників почуття справедливості і підвищувати трудову мотивацію;
    організувати зворотний зв'язок співробітникам про якість їхньої роботи;
    розробляти кадрові програми навчання і розвитку персоналу.
   Так, згідно внутрішніх стандартів ВАТ «Карлівська меблева фабрика», для організації ефективної системи оцінки результативності праці працівників організації необхідно:
    установити стандарти результативності праці для кожного робочого місця і критерії її оцінки;
    виробити політику проведення оцінок результативності праці (коли, як часто і кому проводити оцінку);
    зобов'язати визначених осіб робити оцінку результативності праці;
    покласти обов'язки на осіб, що проводять оцінку, збирати дані про результативність праці;
    обговорити оцінку з працівником;
    прийняти рішення і документувати оцінку.
   Етапи оцінки праці на конкретному робочому місці працівників ВАТ «Карлівська меблева фабрика» припускають:
    опис функцій;
    визначення вимог;
    оцінку по факторах (конкретного виконавця);
    розрахунок загальної оцінки;
    зіставлення зі стандартом;
    оцінку рівня співробітника;
    доведення результатів оцінки до підлеглого.
   Для того щоб процедури оцінки праці  були ефективні на кожнім конкретному підприємстві, вони повинні відповідати наступним вимогам:
    використовувані критерії повинні бути зрозумілі виконавцю й оцінювачу;
    інформація, використовувана для оцінки, повинна бути доступною;
    результати оцінки повинні бути пов'язані із системою заохочення;
    система оцінки повинна відповідати ситуаційному контексту.
   Говорячи  про системи оцінки праці на нашому підприємстві, можна виділити три основних рівні оцінки (таблиця 2.9).
Таблиця 2.9
   Система оцінки праці на ВАТ  «Карлівська меблева фабрика»
Рівень  оцінки Періодичність Метод Можливості  використання
Повсякденна оцінка професійної
діяльності
Один раз  у день, один раз у  тиждень
Анкетування по фактичних діях  
Зворотний зв'язок з оцінюваним з метою модифікації поводження і навчання
Періодична  оцінка виконання обов'язків
Один раз  у півроку, рік
Анкетування по фактичних діях і результатам праці Визначення  перспективи і розробка спільних цілей
Оцінка  потенціалу Разова, перманентна
Тестування Центр оцінки
Побудова кадрового прогнозу, планування кар'єри
 
     Основні підходи до оцінки праці, застосовувані на ВАТ «Карлівська меблева фабрика» наступні:
    Оцінка результату. Утруднення викликає оцінка складних, комплексних видів діяльності, що торкає безліч людей, оскільки виникає проблема оцінки внеску кожного в одержання результату.
    Оцінка поводження (за критеріями, пов'язаним з діяльністю, що виконується). Найбільша проблема - відділення реального поводження і загальних характерологічних рис.
    Рейтинги успішності (по ряду шкал, що відбивають поведінкові виміри чи виміри рис). Проблеми цього підходу - помилки узагальнень і генералізації, при яких оцінки одних шкал необґрунтовано переносяться на інші (прикладами модифікованих рейтингів є орієнтовані на поводження рейтингові шкали, шкали спостереження за поводженням).
    Процедури ранжирування, що дають можливість установити розходження між рядом осіб (по одному чи ряду показників). Однак при використанні прямих рейтингів можуть давати помилкові (суб'єктивні) результати.
     Розглянемо  методи оцінки праці, які застосовуються на аналізованому підприємстві.
     Методи  індивідуальної оцінки. Оцінна анкета являє собою стандартизований набір питань чи описів. Оцінюючий відзначає наявність чи відсутність визначеної риси в оцінюваного і ставить оцінку напроти її опису. Загальний рейтинг за результатами такої анкети являє собою суму позначок.
     Модифікація оцінної анкети - порівняльна анкета. Контролери чи фахівці з управління персоналом готують список описів правильного чи неправильного поводження на робочому місці. Оцінювачі, що спостерігали за поводженням, розташовують ці описи як би по шкалі від «відмінно» до «погано», у результаті чого з'являється «ключ» анкети. Особи, що проводять оцінку праці конкретних виконавців, відзначають найбільш придатні описи. Оцінкою результативності праці є сума рейтингів по відзначених описах.
     Шкала спостереження за поводженням. Як і метод оцінки по вирішальній ситуації, орієнтований на фіксацію вчинків. Для визначення поводження працівника в цілому оцінювач на шкалі фіксує кількість випадків, коли працівник поводився тим чи іншим способом.
     Методи  групової оцінки. Ці методи дають можливість провести порівняння ефективності роботи співробітників усередині групи, зіставити працівників між собою. Розглянемо ті методи, які застосовуються на ВАТ «Карлівська меблева фабрика»
     Метод класифікації. Особи, що проводять оцінку, повинні розподілити всіх працівників по черзі, від кращого до гіршого, по будь-якому одному загальному критерію. Однак це досить складно, якщо кількість людей у групі перевищує 20. Значно простіше виділити найбільш успішного чи неуспішного працівника, чим проаранжувати середніх.
     Вихід може бути знайдений, якщо використовувати  метод альтернативної класифікації. Для цього особа, що проводить оцінку, спочатку повинна вибрати найкращого і самого гіршого працівників, потім відібрати наступних за ними і т.д.
     Порівняння  по парах робить класифікацію простіше і достовірніше - порівняння кожного з кожним виробляється в спеціально згрупованих парах. Потім відзначається кількість разів, коли працівник виявлявся кращим у своїй парі, і на підставі цього будується загальний рейтинг.
     Метод заданого розподілу. Особі, що проводить оцінку, пропонується дати працівникам оцінки в рамках заздалегідь заданого (фіксованого) розподілу оцінок. Єдине, що потрібно від експерта, - виписати на кожну картку прізвище працівника і розподілити всіх оцінюваних по групах відповідно до заданої квоти. Розподіл може проводитися по різних підставах (критеріям оцінки).
     Одним з важливих кадрових заходів є  доведення до самого працівника інформації про ступінь його успішності в роботі.
     У залежності від мети оцінки можливі  два підходи:
      якщо оцінка проводилася для цілей особистого розвитку співробітника, результати можуть бути повідомлені йому особисто;
      якщо оцінка проводилася для визначення винагород, рівня заробітної плати, підвищення по службі, то тоді інформація може бути передана у відповідну службу організації, що у випадку особистого запиту співробітника може представити йому результати. Однак для підвищення результативності оцінних заходів зворотний зв'язок працівнику необхідний.
     Працівники  можуть довідатися результати своєї  оцінки в ході спеціальної зустрічі, бесіди з особою, що проводило оцінку. Другий підхід використовується на ВАТ «Карлівська меблева фабрика».
     Розглянемо  підходи до стимулювання праці в даній організації. Стимулювання праці - спосіб винагороди працівників за участь у виробництві, заснований на зіставленні ефективності праці і вимог технології.
     Істотна проблема в області управління виробництвом - значне випередження темпів росту заробітної плати над темпами росту продуктивності праці, що приводить до зниження стимулюючої сили заробітної плати.
     Система оплати повинна створювати в людей  почуття впевненості і захищеності, включати діючі засоби стимулювання і мотивації, забезпечувати процес відтворення витраченої енергії (відновлення працівників). Значну роль в цьому відіграє структура заробітної плати.
     Структура заробітної плати  - це базові ставки, преміальні виплати, соціальні програми.
     Базова  ставка. Вважається, що базова оплата повинна бути достатньою, щоб залучити на фірму працівників потрібної кваліфікації і підготовки. Вона не повинна перевищувати 70-90% загального доходу, одержуваного працівником. Збільшення розміру базової заробітної плати повинне вироблятися строго відповідно до підвищення продуктивності на рівні групи працівників чи організації в цілому. Досягнутий рівень життя не може розглядатися як основа для визначення базового рівня заробітної плати.
     Розмір  базової ставки повинний бути пов'язаний з рівнем відповідальності працівника і його ефективністю. Співвідношення базових ставок по рівнях відповідальності носить східчастий характер, так індивідуальна ставка для працівників ВАТ «Карлівська меблева фабрика» може коливатися від 80 до 120% базової. За результатами оцінки праці доцільно визначити чотири зони ефективності, що показують відповідність трудової діяльності вимогам праці:
80 % 100 % 110% 120% 150 %
R1 R2 R3 R4 S
     R1 - не виконується одна чи кілька  головних трудових функцій; 
     R2 - у цілому результати праці відповідають заданим;
     R3 - працівник виконує свої функції вище за середні показники;
     R4 - працівник істотно процвітає  в роботі;
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.