На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


реферат До синтезу теорї й емпрї в соцологчному дослдженн

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 17.05.2012. Сдан: 2011. Страниц: 7. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


§ 6.4 До синтезу  теорії й емпірії в соціологічному дослідженні 

Уже підкреслювалося, що центральною ідеєю, навколо якої концентрується соціологічна проблематика, є ідея соціальної солідарності. Проблема соціальної солідарності стоїть у центрі такої великої роботи Е. Дюркгейма, як "Самогубство", яка органічно поєднує теорію з конкретно-соціологічною постановкою. Чому саме проблему самогубства вибрав Дюркгейм за основу дослідження? 

1) І теоретично  і практично дана проблема  працювала на його ідею соціальної  солідарності, перевірявся рівень згуртованості і солідарності суспільства. 

2) Саме явище  можна більш-менш визначити і  кількісно виразити. 

3) Існувала солідна  офіційна статистика, що дозволяла  оперувати об'єктивними даними. 

На останньому моменті варто зупинитися докладніше і розкрити історичне підґрунтя, пов'язане з уведенням статистичних методів у соціологію. Вони сьогодні, як відомо, складають наукову базу проведення соціологічних досліджень і обробки отриманих даних. Оскільки мова йде про історичну проблематику, то не можна не сказати кілька слів про попередника Дюркгейма Адольфа Кетле (1796 -1874 pp.) — франко-бельгійського вченого — натураліста і математика, який одночасно був одним з найбільших статистиків XIX століття, а також творцем математичних методів обробки соціальної інформації. 

У чому суть статистичного  методу і що він обіцяв, за Кетле, суспільним наукам у плані розуміння  суспільного розвитку? По-перше, як аксіома виступало твердження про  те, що за вивченням одного факту  не можна судити про ряд фактів, які здаються однорідними, необхідний статистичний аналіз можливо більшої кількості даних. Кетле прийшов до ідеї створення нової науки про суспільство, яка б не обмежувалася лише збором і кількісним описом даних, а зайнялася б установленням статистичних закономірностей за допомогою математичного аналізу ймовірності. 

Так, зі статистичного  факту стійких числових кореляцій  між видами злочинів, статтю, походженням, віком, місцем проживання і т. п. злочинця) Кетле робив висновок про те, що певне число і певні види злочинів супроводжують суспільство з необхідністю закону природи. Опис суспільства в цілому досягається, на думку Кетле, за допомогою характеристик "середньої людини", а не конкретної особистості. Одиниця "середньої людини" означала середньостатистичний показник основних фізичних і моральних якостей даної нації. 

Аналізуючи поняття  самогубства, Дюркгейм дає наступне визначення: 

"Самогубством  називається кожен смертний випадок,  який безпосередньо чи опосередковано  є результатом позитивного чи  негативного вчинку, здійсненого самим потерпілим, якщо останній знав про результати, що його очікували". 

На підставі статистичних даних він робить висновок, що крива самогубств не є випадковістю, а підлягає відомій закономірності. Дюркгейм досить переконливо показав однобічність і неспроможність психологічних, біологічних, географічних пояснень факту самогубства і розглядав його в зв'язку зі змінами в структурі суспільства і соціальних умов, зокрема: 

• сімейних, 

• релігійних, 

• національних і т. п. 

Свою типологію самогубств Дюркгейм виводив не з індивідуальних мотивів, оскільки вважав, що вони настільки різноманітні і найчастіше невідомі, що не мають соціологічного значення. Тому він виходив зі специфічних станів суспільної свідомості, що пояснюють характер взаємин індивіда і соціальної групи. 

Він виділяв  три типи самогубств: 

1) егоїстичне; 

2) альтруїстичне; 

3) анемічне. 

Перший тип  самогубства, за Дюркгеймом, полягає  в розриві соціальних зв'язків  між індивідом і групою. Як вважає Дюркгейм, коли люди об'єднані і пов'язані любов'ю з тією групою, до якої вони належать, то вони легко жертвують своїми інтересами заради загальної мети і з великою завзятістю борються за своє існування. Крім того, свідомість цілі, що постає перед ними, змушує їх забути про особисті страждання. У колективі, як відзначає він, можна спостерігати постійний обмін ідей і почуттів між всіма і кожним, і тому індивід не відданий своїм одиничним силам, а є учасником колективної енергії і знаходить у ній підтримку в хвилини слабості й депресії. 

У цьому плані, чим більше слабшають внутрішні  зв'язки з тією групою, до якої належить індивід, тим менше він від  неї залежить і тим більше він  буде керуватися міркуваннями свого  особистого інтересу. І, як наслідок, Дюркгейм дає визначення егоїстичного самогубства. Підкреслюючи роль суспільства в стабілізації життя людей, він прямо пише, що окремі індивіди настільки пов'язані з життям цілого суспільства, що останнє не може стати хворим, не заразивши їх. Страждання суспільства, за Дюркгеймом, неминуче передаються і його членам. Більш того, суспільство, підкреслюється ним, є мета, якій ми віддали кращі сили нашого існування, і тому відриваючись від нього, ми втрачаємо зміст нашої діяльності. Таким чином, усі розчарування індивіда виражають собою стан розкладу, у якому знаходиться суспільство. 

Підбиваючи підсумок своїм міркуванням щодо самогубств даного типу, Дюркгейм приходить до висновку, що егоїзм є не допоміжним фактором, а першопричиною. Якщо розриваються пута, що об'єднують людину з життям, то це відбувається тому, що послабився її зв'язок із суспільством. Що ж стосується фактів приватного життя, які здаються безпосередньою і вирішальною причиною самогубства, то вони, за Дюркгеймом, можуть бути визнані тільки випадковими. 

Альтруїстичне самогубство виступає в Дюркгейма своєрідною зворотною стороною егоїстичного. Як він підкреслює в цьому зв'язку, якщо крайній індивідуалізм приводить людину до самогубства, то недостатньо розвинута індивідуальність повинна приводити до тих же результатів. Або, говорячи іншими словами, коли людина відокремилася від суспільства, то в неї легко зароджується думка покінчити із собою; те ж саме відбувається з нею і в тому випадку, коли громадськість цілком і без залишку поглинає її індивідуальність. 

Як пояснює  Дюркгейм, у всіх цих випадках людина позбавляє себе життя не тому, що вона сама хотіла цього, а в силу того, що вона повинна була зробити так. Якщо вона ухиляється від виконання обов'язку, то її очікує безчестя і найчастіше релігійна кара. Зрозуміло, що якщо суспільство може змушувати до самогубства, та ця обставина означає, що індивідуальна особистість у даному середовищі цінується дуже низько. Зрозуміло й інше, що для того, щоб індивід займав таке незначне місце на тлі колективного життя, необхідно майже повне поглинання його особистості тією групою, до якої він належить. Причому ця остання, за Дюркгеймом, повинна бути дуже міцно згуртованою, тобто в цілому тут самогубство має своєю причиною недостатній розвиток індивідуалізму. 

Нарешті, самогубства  викликаються аномією, соціальною дезорганізацією, в результаті якої люди втрачають звичний спосіб життя і не можуть пристосуватися (адаптуватися) до нових соціальних умов. Це особливо відноситься до періодів криз і соціальних потрясінь, коли валиться сформована ієрархія цінностей: одні люди раптово піднімаються, а інші утрачають свій соціальний стан, що породжує нестійкість суспільства в цілому і зростання числа самогубств. 

Як зазначав Дюркгейм, у момент суспільної дезорганізації, — чи буде вона відбуватися в  силу хворобливої кризи чи, навпаки, у період сприятливих, але занадто раптових соціальних перетворень — суспільство виявляється тимчасово не здатним проявляти потрібний вплив на людину, і в цьому ми знаходимо пояснення тих різких підвищень кривої самогубств. Причому аномія, за Дюркгеймом, є в наших сучасних суспільствах регулярним і специфічним фактором самогубств, відмінним від всіх інших типів самогубств. У чому їхня відмінність за Дюркгеймом? Егоїстичне самогубство виникає від того, що люди не бачать сенсу в житті, альтруїстичне — викликається тим, що індивід бачить сенс життя поза нею, третій (аномічний) вид визначається безладною, неурегульованою людською діяльністю і супутніми їй стражданнями. Разом з тим не можна не помітити, що між анемічним та егоїстичним видом самогубства існує деяке споріднення. І той і інший у своїй основі визначаються відчуженістю, недостатньою близькістю суспільства до індивіда, але "сфера бездіяльності", як підкреслює Дюркгейм, у цих випадках зовсім різна. При егоїстичному виді самогубства, дефект знаходиться у власне колективній діяльності, що позбавляється змісту і значення. Навпаки, при анемічному самогубстві вирішальну роль грають винятково індивідуальні пристрасті, які не зустрічають на своєму шляху ніякого стримуючого фактора. Тому можна сказати, що ці два типи самогубства, незважаючи на те, що вони мають цілий ряд спільних точок, залишаються незалежними один від одного. Причому егоїстичне й анемічне самогубства, за Дюркгеймом, велику частину своїх жертв вербують у різнорідних шарах суспільства. Перше поширене переважно серед інтелігенції, у сфері розумової праці, а друге спостерігається головним чином у світі торгівлі і промисловості. 

Дослідження Дюркгейма  про самогубство мало велике наукове  і практичне значення. Ця проблема стала однією з найважливіших у загальній системі соціологічного пізнання громадського життя. 

Дюркгейм вдало  використовував метод статистичних кореляцій, зокрема, для визначення ролі непрямих даних. Наприклад, він  вважав головним фактором самогубства  відсутність соціальної згуртованості. Але "соціальна згуртованість" не відбивається безпосередньо в офіційній статистиці. Звідси — вивчення її за непрямими даними: відсоток розлучень, економічні і політичні кризи і т. п. 

Як профілактику самогубств він ставить завдання зміцнення соціальної солідарності груп, колективів, які оточують індивіда з усіх боків. Але де шукати ці нові соціально зміцнюючи зв'язки — зв'язки, що сприяють солідарності всіх членів. У цьому плані Дюркгейм не сподівається ні на державу, ні на церкву, ні на сім'ю. Головним засобом відродження соціальної солідарності, колективізму він бачить у зміцненні професійних корпорацій і покладає на них, як уже говорилося, функції "обмеження пристрастей", улагоджування класових конфліктів і визначення справедливості. 

ринципи "соціологізму" як методологічне підгрунтя у  дослідженні самогубств
Проблема самогубства  захоплювала увагу Дюркгейма  з багатьох причин. Це була
"ясно окреслена  група фактів" [4, с.3], котрі можна  легко визначити. Дюркгейм
вважав, що соціолог може і повинен відкривати закони, які б доводили
можливість існування  соціології як науки. Крім того, він  розглядав свою
роботу "Самогубство" як застосування до емпіричного матеріалу  головного
принципу соціологічного методу вивчення соціального факту  як "речі", визнання
особ існування, зовнішньої по відношенню до індивіда суспільної реальності,
котра вивчає його поведінку, не залежно від волі цього  індивіда.
Спираючись на ці теоретико-методологічні передумови, Дюркгейм заперечував
пояснення самогубства  індивідуальними психологічними мотивами і стверджував,
що це явище  відбувається під впливом зовнішніх  причин, які управляють людьми,
тобто під впливом  соціальних причин.
Визначення причин суїциду, рекомендації щодо засобів  його подолання здавались
йому найкращим  способом зміцнення престижу соціології як науки. Соціологічне
пояснення "найбільш індивідуальної дії" могло пролити  світло на ті сили,
котрі об'єднують  людей, оскільки самогубства — явний  приклад руйнування
соціальних зв'язків.
Суттю дюркгеймівського пояснення був "соціологізм", крізь призму якого
розглядались  усі інші фактори, в тому числі  й індивідуальні мотиви
самогубств, які  часто здаються їх причинами, представляють  лише
індивідуальне, причому змінене відображення загальних  умов. Дюркгейм
звернувся до вивчення соціального середовища як головної причини, під впливом
якої змінюється відсоток самогубств. Дюркгейм повністю не заперечував ролі
індивідуальних  факторів, психічного стану окремих  самогубців, їхніх
специфічних життєвих обставин, але підкреслював вторинне значення цих фактів,
залежність від  загальних соціальних причин, стану  суспільства.
Згідно з концепцією, яку висунув Дюркгейм, відсоток самогубств є функцією
декількох соціальних змінних: взаємовідносин у релігійних, сімейних,
політичних, національних та інших групах. Виходячи з цього, Дюркгейм
використовував  прийом доведення шляхом виключення, систематично розглядав і
заперечував такі соціальні факти, як "психоорганічну схильність" індивідів
(психопатичний  стан, расовий і спадковий фактори) і риси фізичного середовища
(клімат, пору  році, час доби). Услід за цим  він розглядав дію соціальних
причин і спосіб, яким вони діють, а також відношення, в яких знаходяться
соціальні і  несоціальні фактори.
Звернувшись до даних офіційної статистики, Дюркгейм виявив ряд
закономірностей: відсоток самогубств влітку вищий, ніж  зимою; чоловіки
частіше закінчують життя самогубством, ніж жінки; старі  люди частіше, ніж
молоді; солдати  — частіше, ніж громадське населення; протестанти частіше, ніж
католики; одинокі або розведені — частіше, ніж заміжні, і відсоток самогубств
вищий у міських, ніж сільських областях тощо. "Залишивши  осторонь індивіда як
індивіда, його мотиви й ідеї, потрібно вивчати, —  стверджував Дюркгейм, — ті
різні стани  соціального середовища (релігійні вірування, сім'ю, політичне
життя, професійні групи і ін.), під впливом яких змінюється відсоток
самогубств" [4, с.178]. Досліджуючи соціальні факти, Дюркгейм намагався
визначити, який елемент або який аспект їх, відповідно до різних логічних
правил, а особливо до правил відповідних змін, найбільш тісно пов'язаний з
відсотком самогубств. Яка, наприклад, риса релігії має  найбільше відношення
до самогубства? Що саме в католицизмі робить католиків  менш схильними до
самогубства, ніж  протестантів?
Почавши з дослідження  того, як те чи інше віросповідання впливає  на
самогубство, Дюркгейм показав різницю між католицизмом і протестантизмом як з
точки зору віровчення, так і з точки зору обрядів. Католицизм як старіша
традиційна система  і обрядів має порівняно з протистантизмом більшу
цілісність, силу поглядів, непримиренність до нововведень, які руйнують
загальний дух. Це обумовлює більшу згуртованість  релігійної групи католиків,
а звідси — менший серед них відсоток самогубств. Протестантизм  пов'язаний з
падінням традицій вірувань, проникнутий "духом свободи  мислення" і
критицизму. Його можливість об'єднати віруючих менша, і відсоток самогубств
тому вищий.
Ця гіпотеза дозволила пояснити багато інших  соціальних змінних, які пов'язані
зі збільшенням  числа самогубств. Об'єднує ці змінні ступінь соціальної
інтеграції або  соціального зв'язку індивіда. Сім'я, діти, сільське життя — ті
соціально інтегруючі фактори, котрі запобігають почуттю  соціальної ізоляції.
"Число самогубств  обернено пропорційне ступеню  інтеграції тих соціальних
груп, до яких належить індивід" [4, с.266].
Фактори несоціального  порядку, писав Дюркгейм, можуть впливати на процент
самогубств тільки побічно. Він застосував процедуру, коли у відносини
включається не соціальний фактор, але відшукується той його аспект, котрий
найбільш тісно  пов'язаний з фактором соціальним.
Влив біологічних, наприклад статевих, відмінностей стає зрозумілим, якщо
проаналізувати  відповідні соціальні позиції чоловіків  і жінок, способи їх
участі в соціальному  і економічному житті, цикли їх соціальної активності і
т.д. Стверджуючи, що різні типи самогубств можуть витікати з різних причин,
які їх визначають, вказуючи на труднощі створення морфологічної  класифікації
самогубств і  враховуючи всі характерні типові особливості їх, Дюркгейм
прийняв рішення  скласти етнологічну класифікацію, яка відповідала б причинам
самогубств.
Він виділив  чотири види самогубств: егоїстичний, альтруїстичний, аномічний і
фаталістичний. Перший створюється причинами, котрі  обомовлюють відокремлення
індивіда від  суспільства, яке перестає впливати на нього регулюючим чином.
Розрив соціальних зв'язків, відсутність колективної  підтримки, стан
відокремленості породжують почуття самотності, пустоти, відчуття трагізму
існування. Однією з причин самогубств подібного роду може
бути крайній  індивідуалізм, але грунтом, який його породжує, є "велике
суспільство, соціальна  туга" [4, с.274]. Суспільна дезорганізація, втрата
суспільних цілей  послаблюють соціальні зв'язки, які  прикликають індивіда до
суспільства, а значить і до життя. Цей загальний стан, у свою чергу,
відображається  в дезінтеграції суспільних груп — релігійних, сімейних,
політичних, які  безпосередньо впливають на індивіда.
Другий вид  самогубства — альтруїстичний —  зустрічається тоді, коли особисті
інтереси поглинуті соціальними, коли інтеграція групи настільки велика, що
індивід перестає існувати як самостійна одиниця. До цього  виду Дюркгейм
відносить давні  звичаї: самогубство стариків і хворих, самоспалення жінок
після смерті чоловіків, самогубство рабів після смерті хазяїна і ін. Такого
роду самогубства  існували головним чином в архаїчних  суспільствах.
Третій вид  самогубства — аномічний. Він  зустрічається в часи великих
суспільних потрясінь, економічних криз, коли індивід втрачає  можливість
пристосуватися до соціальних перетворень, нових соціальних вимог і втрачає
зв'язок з суспільством. Стан суспільної аномії, під котрою Дюркгейм розуміє
відсутність чітких правил і норм поведінки, коли стара  їєрархія цінностей
руйнується, а  нова ще не склалась, породжує моральну нестійкість окремих
індивідів. Коли коливається і дезорганізується суспільна структура, одні
індивіди швидко піднімаються, інші втрачають своє місце в суспільстві, коли
порушується суспільна  рівновага — число самогубств зростає. Аномічне
самогубство, яке зустрічається найчастіше в торгових і ділових колах,
характеризується  Дюркгеймом також з боку індивідуальних якостей представників
торгового і  промислового світу; їх нестримний потяг  до збагачення, котрий не
зустрічає жорсткої регламентації, невгамовно зростає, порушуючи моральну і
психічну рівновагу. Таким чином, послаблення або  відсутність суспільної
регламентації, безладна, неврегульована суспільна  діяльність лежить в основі
аномічного самогубства. Якщо суспільство не здатне належним чином впливати на
людину, то буде сумний кінець.
Протилежністю аномічного самогубства є фаталістичне, яке виникає в результаті
посиленого контролю над індивідом, "надмірна регламентація", котра для
останнього стає нестерпного.
Таким чином, самогубство, на думку Дюркгейма, є умисним і усвідомленим актом,
який здійснюється індивідом залежно від соціальної дисципліни. Мірило
нормальної соціальної поведінки — "нормальний соціальний суб'єкт",
дисциплінований і такий що визначає колективний  моральний авторитет.
Поняття "егоізм-альтруізм" і "аномія-фаталізм" означали в концепції Дюркгейма
колективні сили або нахили, які штовхають людину на самогубство. Дюркгейм
називав ці сили течіями. Вимір їх інтенсивності  можливий за відсотком
самогубств. Колективні сили або нахили можуть пояснити, на думку теоретика
"соціологізму", індивідуальні нахили і схильність  до самогубства, а не
навпаки. Психологічні мотиви самогубства є індивідуальним, причому часто
зміненим, відображенням  загальних умов соціального середовища.
Найбільш цінною рисою дюркгеймівського аналізу самогубств є розкриття
соціальної сутності цього явища як такого, що породжене  кризовим станом
суспільства. Описуючи стан морального розкладу, морально-психологічної
дезорганізації  і падіння буржуазного суспільства, Дюркгейм не викрив істинних
причин цієї кризи, вбачаючи їх не в сутності капіталістичних  відносин, а в
досить швидких  темпах соціальних змін, за якими не встигає моральне
усвідомлення.
Потрібно вказати  на абстрактний, формалістичний характер типології
самогубств. Зміст цього соціального явища змінювався, тому що в одну групу
потрапляли різнородні вчинки, які відображали соціальні  норми різних
суспільно-економічних  формацій. Приділяючи переважну увагу  соціальному
фактору, Дюркгейм обмежувався лише вказівкою на його зв'язок з фактором
психологічним. Думка про те, що рішення індивіда опосередковується
культурними потребами  і нормами тієї чи іншої встановленої у відношенні до
людського життя  її цінності, також не була розроблена, а лише висловлена
Дюркгеймом.
Усвідомлення послідовниками Дюркгейма цих недоліків привело до перегляду ними
деяких його положень, до намагання більш послідовно і повно включити в
соціологічну  теорію психологічні фактори, що і було зроблено Морисом
Хальбваксом в  його роботі "Причини самогубств" (1930). Ряд ще більш пізніх
досліджень реабілітував роль психологічних факторів, показуючи  вплив
соціальних змінних  на ті психологічні детермінанти, котрі  безпосередньо
обумовлюють індивідуальне  рішення.
Незважаючи на те, що концепція Дюркгейма потребувала  більш детального аналізу
співвідношення  об'єктивних і суб'єктивних фактів, головний напрям його
досліджень давав  поштовх до розробки загального питання  — соціальної
обумовленості індивідуальної психології.
Дюркгейм проклав  дорогу кількісному аналізу в  соціології і визначив шляхи
розвитку його приватних методик і технік (таких, наприклад, як метод
послідовного  включення факторів, які беруть участь у взаємодії), суть котрого
— в дослідженні  і інтерпретації комплексу взаємовідносин між багатьма
характеристиками, що систематично включаються у раніше досліджуваня
відношення, і  ін. Дюркгейм не міг скористатися елементарними  з сьогоднішньої
точки зору інструментами  наукового аналізу. Незважаючи на це, його робота
відіграла значну роль в утвердженні соціального  підходу до самогубства на
противагу психопатичному, який був популярним за його часів  і який до наших
днів змагається з соціологічним підходом.
Причину збільшення кількості самогубств у буржуазному  суспільстві дійсно
необхідно шукати в кризових соціальних ситуаціях. При цьому неодхідно мати на
увазі не тільки стан суспільної дезорганізації і ослаблення соціальних
зв'язків, але  в першу чергу і такі породжені  капіталізмом об'єктивні процеси,
як ріст безробіття та ін.
                                 Висновок                                
Вплив Дюркгейма  на західну соціологію в наш час  загальновизнаний. Учений
звернув увагу  на фундаментальні проблеми соціологічної  науки — і цим
пояснюється його популярність у Франції кінця XIX — першої третини XX ст.,
розповсюдженість впливу його ідей в інших країнах Європи та Америки, а також
цікавість до його вчення в наш час.
Природа суспільства, його інтегративний початок, його "здоровий" і
патологічний  стан, методи соціологічного дослідження  і статус соціології як
науки — всі ці проблеми, які вирішуються з позицій цілісної філософсько-
соціологічної концепції, безперечно належать до числа  найважливіших проблем
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.