На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


реферат нвестицйний ризик

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 17.05.2012. Сдан: 2011. Страниц: 8. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


                                  
      
 

                           Реферат
                     з дисципліни: «Інвестування»
                                       
 

                                                   Київ-2010 
 

    ЗМІСТ 

Вступ

 
    Сучасне економічне середовище характеризується швидкими темпами зміни, випереджальним розвитком інноваційних технологій та значними коливаннями фінансових процесів. Відповідно нестабільними стають внутрішні економічні процеси підприємства навіть при сталій технології та відносно сталих об’ємах виробництва. Невизначеність позначається на фінансовому стані підприємств, на фінансових результатах підприємств, на динаміці та структурі грошових потоків. Нагальною потребою стає формування високоефективного фінансово-економічного механізму зниження ризиків інвестиційної діяльності підприємства, функціонування якого водночас не приведе до значного зменшення фінансових результатів діяльності підприємства.
    Формування  такого механізму ускладнюється  великою кількістю різноманітних  форм ризику, які виникають в процесі  звичайної діяльності підприємства та великою кількістю форм ризику. Водночас існує досить велика сукупність методів та способів оцінки ризику, типів організації функціонування фінансово-економічного механізму ризик-менеджменту на підприємстві, засобів попередження, мінімізації та протидії ризику. Управління інвестиційним ризиком ускладнюється необхідністю добору найбільш відповідної оцінки його рівня та добору способу управління ризиком. В умовах дефіциту фінансових ресурсів особливої актуальності набуває питання визначення точних об’ємів захисту підприємства від ризику і пріоритетних напрямків реалізації фінансово-економічного механізму ризик-менеджменту. Добір правильної математично обґрунтованої тактики реалізації фінансово-економічного механізму ризик-менеджменту підприємства дозволить значно зменшити ризик його звичайної діяльності без суттєвих додаткових витрат.

1. Інвестиційний ризик як складна динамічна система

 
    В сучасній економічній літературі визначення ризику ґрунтується або на утилітарному розумінні ризику, або на нормотвореному  його розумінні. Проблемним є розуміння поняття невизначеності, яке ставлять у причинно-наслідковий зв’язок із поняттям ризику, або відокремлюють та розуміють самостійно [2, с.17]. Так, у Грабчук О.М. ризиком є такі ситуації, коли людям відомі можливі виходи та об’єктивний розподіл ймовірностей, але вони не в змозі передбачити настання певної події. Невизначеність при цьому передбачає також і не володіння інформацією про розподіл ймовірностей [17, с.415]. Здебільшого при формуванні визначення ризику виходять із методичних підходів при кількісному розрахунку прояву ризику. Це досить легко довести при семантичному аналізі (семантичний аналіз – дослідження значення слова) визначень ризику. Розглянемо  деякі визначення терміну «ризик», що використовували різні автори. Їх аналіз підтверджує тезу про те, що у сучасній вітчизняній та іноземній літературі не існує загальноприйнятого підходу до визначення категорії «ризик».
    Наприклад, В.А.Абчуком ризик розглядається  як діяльність або дія по «подоланню невизначеності» [1].  Буряковський В.В. характеризує ризики як загрозу втрат на підприємстві [10, с.149], Король В. називає ризик такою дією (вчинком), коли у випадку невдачі існує можливість виявитися в ще гіршому положенні [20, с.22]. О.М.Грабчук розуміє ризик як «схильність до можливості економічних, фінансових втрат або прибутків, фізичного збитку, ушкоджень, зволікання, як наслідок невизначеності, пов'язаної з обраною лінією поводження» [17, с.415]. А.П.Гайдуцький визначає ризик як «небезпеку настання непередбачених і небажаних для суб’єкта наслідків його дій» [16, с.60].
    Загалом можна наступним чином згрупувати існуючі визначення ризику (рис. 1.1). 

      
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Рис. 1.1. Групування основних визначень ризику 

    Про наявність цієї проблеми як такої, що існує в економічній науці  взагалі, свідчать, наприклад, також висновки Міжнародного інституту досліджень ризику, в яких, без наведення відповідних результатів аналізу та обґрунтування, відзначається відсутність на даний час науково обґрунтованих визначень деяких базових понять, до яких передусім належить поняття «ризик», що зумовлене поки що неналежним рівнем розвитку базової економічної науки.
    Таким чином, ризик визначається виходячи з:
    1. Методичного підходу до його оцінки:
    – ризик є небезпека, дія – ризик розуміється як подія, що може привести до певного наслідку, який піддається вимірюванню. Тобто вимірюється не сама величина ризику, а величина наслідку (позитивна чи негативна);
    – ризик є ймовірність, невизначеність – вимірюється кількість та ймовірність подій, які приводять до наслідку.
    2. Кількісних меж реалізації ризику:
    – ризик є негативним явищем, що приводить тільки до втрат;
    – ризик може бути як позитивним, так і негативним.
    Як  бачимо, ризик за одними визначеннями є чинником, за іншими – наслідком.
    Однобокість великої кількості визначень ризику підкреслюється і в роботі [11, с.73].
    Як  видно із систематизації визначень  ризику, такі визначення не є наслідком  формування емпіричних чи теоретичних  класів явища, не ґрунтуються на механізмі включення явища в економічні процеси, а отже не є категоріями, а тільки визначеннями. Водночас тільки категоризація поняття дозволяє достатньо обґрунтовано знайти методичні підходи до кількісної та якісної оцінки ризику.
    Досить  повним є визначення ризику, дане Вітлінським В.В. [13, с.7]: «Ризик – це економічна категорія, котра відображає характерні особливості  сприйняття зацікавленими суб’єктами економічних відносин об’єктивно наявних невизначеності і конфліктності, іманентних процесам цілепокладання, управління, прийняття рішень, оцінювання, що обмежені можливими загрозами і невикористаними можливостями». Це формулювання включає всі три підходи до формування визначення ризику.

2. Основні методи виміру, якісний і кількісний аналіз проектних ризиків.

 
    Успіх розробки та реалізації систем управління інвестиційним ризиком на підприємстві багато в чому залежить від точності кількісного аналізу цього ризику. Вибір ефективних методів кількісної оцінки ризику допоможе підприємству виявити найбільш суттєві ризики, встановити ймовірність отримання збитків, а також їх можливий обсяг. Отже, отримані своєчасні та чіткі результати кількісної оцінки дають змогу застосувати ефективні методи оптимізації інвестиційного ризику та забезпечити стійкість фінансово-господарської діяльності підприємства.
    Проте застосування відомих моделей оцінки інвестиційного ризику має певні особливості, пов’язані зі специфічними умовами роботи підприємств. До  числа таких умов можна віднести: інформаційну закритість підприємств, що веде до невизначеності при інвестуванні; могутній податковий прес, відсутність ринку нерухомості, що не дає заробити механізму іпотечності, а, отже, приводить до того, що ризик кредитора стає вищим, ніж внутрішній підприємницький ризик.
    Однією  з важливих задач управління фінансовими ризиками є їх оцінка, що передбачає визначення ступеня ризиків якісним та кількісним способами. Саме вона дає уявлення, наскільки важливим є вплив того чи іншого ризику на діяльність підприємства. В дослідженнях, які присвячені питанню оцінки ризиків, пропонується безліч методів: із застосуванням апарату теорії ймовірностей, математичної статистики, теорії ігор, математичного програмування; метод експертних оцінок; графічні методи; метод аналогів; аналітичний метод, інші методи.
    Загалом всю сукупність методів, за допомогою яких визначають рівень ризику, можна поділити на три групи: економіко-статистичні, експертні, аналітичні методи.
    Загальнометодичні підходи до кількісної оцінки ризику використовують результати досліджень теорії ймовірності та математичної статистики.  Ідеї і характеристика математичних методів в управлінській практиці розглянуті в роботах [13, с. 251]. Послідовність проведення аналізу рівня невизначеності наводиться в роботі [2, с.171].
    Метод полягає у розрахунку ймовірності  та відхилення на основі всіх статистичних даних, які стосуються результативності прийняття рішення, що аналізується, або виробничо-господарської діяльності підприємства загалом. В межах цього  методу використовується безліч інструментів та підходів, серед них найпоширенішими є дисперсія, коефіцієнт варіації, семиваріація тощо. Вибір конкретного інструменту при використанні статистичного методу залежить від рішення, яке аналізується, сфери діяльності підприємства, наявної інформації, а також інших об’єктивних та суб’єктивних факторів.   Застосування ймовірнісних розрахунків у процесі оцінки невизначеності та кількісного визначення міри ризику є природнім у ситуаціях, можливий розвиток яких, внаслідок існування множини виходів (рішень), важко передбачити. Головним інструментарієм даного методу являються дисперсія, стандартне відхилення і коефіцієнт варіації. Чим більший рівень цих показників, тим вищий ризик. Середнє значення ( ) досліджуваної випадкової величини (наслідків якоїсь дії, наприклад, отримання доходу, прибутку тощо) являє собою узагальнену кількісну характеристику очікуваного результату. Слід також відзначити, що дисперсія сигналізує про наявність ризику, але при цьому приховує напрямок (“+” або “–“) відхилення від очікуваного значення.
    Для оцінки ризику інколи використовують зважене середньогеометричне, що розглядається  як характеристика центра групування випадкової величини. Проте, як зазначає Вітлінський В.В. [14, с.18], можливості використання цієї оцінки обмежені  тим, що логарифмічна функція в області  дійсних чисел визначена лише для додатних випадкових величин.
    Перевагою статистичних методів є можливість оцінювання усіх наявних ризиків  за умови достатньої вибірки, відносна простота розрахунків при використанні комп’ютерних статистичних пакетів. Явним недоліком цього методу є необхідність великої кількості вихідних даних, а також можливі значні витрати при формуванні необхідних вибірок. Враховуючи те, що інформація про підприємство не завжди є достовірною, можна отримати результати, неадекватні ситуації, що склалась. Статистичний метод також неможливо використати, якщо підприємство  зареєстровано нещодавно.
    За  останні декілька років для вимірювання  ринкових, кредитних, валютних ризиків в економічно розвинених країнах найбільшого поширення набула методика Value-at-Risk (VAR). Використовується вона переважно для оцінки ризиків портфеля, різних фінансових інструментів (форвардів, опціонів тощо), валютних позицій банків. Сам по собі VAR – це статистичний підхід, який базується на розподілі ймовірностей. До його переваг треба віднести: можливість вимірювання конкретних збитків із встановленою ймовірністю настання цих збитків; він дає можливість розраховувати ризики на різних ринках, а також оцінювати загальний ризик портфеля з набором різних фінансових інструментів тощо.
    VAR-аналіз  можуть використовувати не тільки  фінансові інститути, які є  активними учасниками ринку цінних  паперів та банки щодо власних  відкритих валютних позицій, а  також суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД), які здійснюють розрахунки в іноземних валютах, а отже, зіштовхуються з валютними ризиками.
    Наступним поширеним методом оцінки фінансових ризиків являється експертний метод. Він застосовується у випадку відсутності інформації, необхідної для прийняття рішення, або при її недостатній достовірності. Реалізація методу здійснюється шляхом обробки суб’єктивних думок досвідчених спеціалістів. Бажано, щоб експерти супроводжували свої оцінки даними про ймовірність виникнення різноманітних рівнів втрат. Це дасть змогу віднайти середнє значення оцінок та за їх допомогою побудувати криву розподілу ймовірностей. Але можна обмежитись й отриманням експертних оцінок ймовірностей допустимого критичного рівня ризику або оцінити найбільш імовірні втрати у даному виді діяльності. У вітчизняній практиці широко використовується метод експертного прогнозування «Дельфі». Сутність цього методу полягає в організації системного систематичного збору думок спеціально підібраних фахівців, їх математико-статистичній  обробці, коректировці експертами своїх оцінок на основі кожного циклу обробки. При цьому використовується сувора процедура обміну думок, які забезпечують по можливості безпристрасність висновків. Метод використовується при отриманні відносно надійної інформації в ситуації її гострої нестачі. Після опитування значної кількості експертів, аналізу їх відповідей здійснюється статистичний аналіз події.
    Метод аналогій застосовують у тому випадку, якщо інші методи оцінки ризику неприйнятні. При цьому для аналізу ступеня ризику використовуються дані про ризик аналогічних варіантів розвитку подій. Отримані таким чином дані обробляються для виявлення наслідків дії несприятливих факторів ризику на ситуацію у минулому з метою їх врахування при прийнятті нових ризикових рішень. Метод аналогій застосовується тоді, коли інші методи оцінки ризику неприйнятні з різних причин (відсутні фінансові, інформаційні, людські ресурси тощо). Як аналоги використовуються бази даних про ризики аналогічних підприємств, проектів (угод) або тенденцій, які мали місце в минулому і прогнозуються у майбутньому. База даних формується з різних джерел інформації (звіти підприємств, висновки консалтингових організацій, повідомлення в засобах масової інформації тощо). Слід враховувати, що внутрішнє і зовнішнє середовища підприємства постійно змінюються, тому дані минулих періодів можуть втратити актуальність. Одним із видів методів порівняння з аналогічними об’єктами є кластерний аналіз [21].
    Кластерний  аналіз – це метод багатовимірного  статистичного аналізу, що дає змогу  упорядкувати досліджувані об’єкти  в однорідні групи.  Кластерний аналіз, на відміну від інших комбінаційних  групувань передбачає одночасне  розбивання на групи з врахуванням всіх ознак групування, і в результаті елементи всередині груп подібні за заданими параметрами, а елементи з різних груп відрізняються один від одного. Отже, кластерний аналіз більш точно розбиває задану сукупність на групи. Кластерний аналіз є досить ефективною спробою узгодити між собою результати оцінки рівня ризику, виконані за різним методами.  Векторизація рівня ризику і подальше згортання вектора  фінансових коефіцієнтів дають змогу  отримати порівнянні значення кількісної оцінки рівня ризику, проте не дають оцінки рівня достовірності інформації.  Часто кластеризація ґрунтується на результатах оцінки фінансового стану і при цьому можуть використовуватись фінансові коефіцієнти, що мають подібне аналітичне значення. Останнє спотворює результати застосування кластерного методу для кількісної оцінки ризику.
    Перевагами  методу є  можливість визначення залежності результатів від чинників ризику та можливість аналізу багатьох варіантів  рішень; недоліком – необхідність наявності аналогічних ситуацій у минулому.
    Вищерозглянуті  методи оцінки прийнятні, в основному, для інноваційних та інвестиційних  ризиків і не завжди можуть бути використані для оцінки інших  фінансових ризиків. Тому особливого значення набувають аналітичні методи, що базуються на використанні прийомів аналізу показників діяльності підприємства. Результати аналізу можуть опосередковано характеризувати рівень ризиків: при високих показниках ризик є прийнятним, при низьких – критичним, а можливо і катастрофічним. Аналітичні методи відіграють особливу роль в оцінці ризику втрати платоспроможності за допомогою апарату фінансового аналізу.
    Фінансовий  стан підприємства – це комплексне поняття, що характеризується системою показників, які відображають наявність, розміщення та використання майна підприємства. Зв'язок між фінансовим станом підприємства й ризиком втрати платоспроможності є прямо пропорційний: як тільки підприємство стає фінансово не стійким, виникає загроза банкрутства.  Саме фінансовий аналіз є найдоступнішим методом відносної оцінки інвестиційного ризику, він не вимагає спеціальної підготовки та додаткової інформації, і дає змогу досить оперативно отримати результати, передбачити та вжити заходів для уникнення основного для підприємства ризику – ризику банкрутства.
    Платоспроможність підприємства визначається  можливостями  погашення поточних і довгострокових (зі строком погашення більше одного року) боргів. Порівняння поточних зобов’язань із ліквідними активами дозволяє отримати відповідь на питання: чи платоспроможне підприємство у поточному періоді. Якщо ліквідні оборотні активи перевищують поточні зобов’язання, то воно може повністю погасити борги протягом строку обороту оборотних активів. Якщо ж ліквідних активів недостатньо, то підприємство не може своєчасно розрахуватися з кредиторами, а, отже, його рейтинг падає, зменшуються можливості подальших запозичень.
    Високий рівень показників фінансової стійкості, ділової активності та ефективності роботи є передумовою сплати довгострокових боргів і засвідчує про можливість очікування у майбутньому стійкого фінансового стану підприємства, прийнятного ризику втрати ним платоспроможності. Незадовільні результати аналізу показників обумовлюють висновок про нестійкий фінансовий стан сьогодні, а отже, слід очікувати значний ризик у майбутній діяльності. Таким чином, фінансовий аналіз носить футурологічний характер, що значно підвищує якість оцінок за допомогою аналітичного методу. В економічній літературі з ризик-менеджменту пропонується низка коефіцієнтів фінансового аналізу, що є показниками-індикаторами ризику [21, с.260-266]. Однак ці показники різняться між собою не тільки за складом, а й нормативними значеннями.
    Головною  перевагою аналітичного методу оцінки фінансових ризиків є його простота й інформаційна забезпеченість. Так, для визначення рівня ризику втрати платоспроможності достатньо інформації, що міститься в балансі, звітах про фінансові результати та про рух грошових коштів підприємства. Недоліком методу є опосередкована якісна оцінка ризиків. Оцінка ризику на основі фінансового аналізу не дає повної картини наявних ризиків підприємства, а лише допомагає визначити проблемні питання та тенденції у його діяльності. Для формування ефективних систем управління необхідно мати більш точну оцінку інвестиційного ризику, а значить застосовувати методи та підходи, які дозволять більш адекватно оцінити виявлені ризики.
    Для оцінки ризику банкрутства і кредитоспроможності  підприємств в економічно розвинених країнах використовуються різні  аналітичні та класифікаційні моделі. Найбільш поширеною з них є «Z–аналіз» Альтмана. Ця модель має і переваги, а саме: простота у застосуванні, в тому числі у підготовці статистичних даних; результат розрахунку отримується у вигляді інтегрованого показника, що дає змогу порівняти з показниками інших господарських об’єктів; незначні витрати на розрахунок.  Модель розроблена за допомогою дискримінантного аналізу статистичних даних підприємств-банкрутів.
    Метод доцільності витрат полягає у  порівнянні витрат із результатом, тобто  оцінюється ефективність інвестування  у певний проект чи угоду. Для цього визначаються зони ризиків та прогнозується потрапляння проекту в одну із цих зон. Недоліком методу є те, що при визначенні ступеня ризику не аналізуються джерела його походження, а ризик приймається як цілісна величина. Таким чином ігнорується багатогранність даного явища. Перевага методу доцільності витрат полягає у тому, що, знаючи статтю витрат, у якої ризик максимальний, можна виявити методи його зниження.
      Серед спрощених методів оцінки  ризику найбільш часто використовуються корегуючі коефіцієнти до ставки дисконту. На даний час існує декілька методів щодо визначення ставки дисконту з урахуванням ризику. Найбільш широке застосування мають модель оцінки капітальних активів (модель -коефіцієнтів) та кумулятивна модель. Недоліком названої моделі є те, що вона враховує лише систематичний ризик. Тобто ризик, що пов’язаний із загально-ринковими коливаннями цін, прибутковості і т.ін., які викликані загальним станом економіки.
    До  спрощених методів слід віднести також різноманітні методи балової оцінки ризику. Прикладом такого підходу є наведені в рекомендації щодо визначення ризику інвестиційних проектів. Наведено показники оцінки якостей інвестиційних проектів (характеристика галузі, регіону, в яких реалізується проект; ступінь розробленості інвестиційного проекту; забезпеченість будівництва та експлуатації об’єкту основними видами сировини, матеріалів та енергетичних ресурсів; джерела фінансування інвестиційного проекту тощо) та можлива кількість балів по кожному показнику, яка коливається від 0 (високий ризик) до 15 (мінімальний ризик) балів [15].
    Комбінований  метод є об’єднанням декількох  окремих методів або їх окремих  елементів. Перевагою цього методу є те, що можна оцінити всі ризики, властиві підприємству.
    Як  видно з характеристики усі методи мають  як переваги, так і недоліки, тому прийняття рішення про використання того чи іншого з них залежатиме від таких факторів: 1) виду і джерел ризику; 2) сфери діяльності суб’єкта ризику; 3) наявної інформації; 4) необхідних ресурсів, в тому числі кваліфікованого персоналу; 5) інших особливостей суб’єкта, якому властивий даний вид ризику.
    Слід  відзначити, що вирішення проблеми кількісної оцінки окремих ризиків, які складають економічний ризик, з використанням запропонованого підходу, у свою чергу, потребує вирішення низки науково-методичних проблем. До них, у першу чергу, слід віднести необхідність попереднього визначення мінімального (граничного) значення розміру збитків та/або ймовірності їх настання, нижче якого як окремий ризик, так і викликані ним інші ризики не враховуються, а також розробки методів підсумовування усіх негативних наслідків, що викликані окремими ризиками,  та їх використання у процесі визначення кількісної оцінки підприємницького ризику загалом.

3. Врахування і методи зниження інвестиційних ризиків

 
     В залежності від складності завдань, що розв`язуються і сфери підприємницької діяльності, на практиці використовуються різні критерії оцінки й показники рівня ризику. При цьому, нарівні з кількісним визначенням рівня ризику, його оцінка доповнюється за допомогою різних шкал, які є своєрідними рекомендаціями щодо «прийнятності» ризику і які враховують певні суб'єктивні чинники.
     Одним з найбільш поширених підходів до кількісної оцінки ризику є використання виразу:
     R = Hп • p,                                                  (3.1)
     де, R – кількісна оцінка ризику;
          Нп – розмір втрат,
          р – імовірність настання ризикової  події.
     Тобто, міра ризику визначається як добуток  очікуваного збитку на імовірність того, що такий збиток станеться.
     При наявності даних про втрати та імовірність їхнього виникнення по кожному виду ризику, узагальнений коефіцієнт ризику визначається як сума середньозважених показників ризику кожного виду, тобто з виразу:
                                                               (3.2)
     Як  показує практика, для характеристики розподілу соціально-економічних  явищ найбільш часто використовується, так званий, нормальний розподіл. Припущення про те, що більшість результатів господарської діяльності (доходи, прибуток тощо), як випадкові величини, підкоряються закону  близькому до нормального, широко використовується в літературі з проблеми кількісної оцінки інвестиційного ризику. При відсутності необхідних статистичних даних кількісна оцінка як окремих ризиків, так і ризику проекту загалом може здійснюватися методом експертних оцінок.
     Одне  з найбільш відомих правил прийняття  рішень щодо оцінки підприємницьких проектів з урахуванням ризику розробив американський вчений  Х. Марковиць, який у 1990 р. одержав Нобелевську премію з економіки. Це правило базується на використанні двох показників:
     - середнього  очікуваного значення (Х) можливого результату (віддачі), яке є середньозваженим для всіх можливих результатів, де імовірність кожного результату використовується як частота або вага відповідного значення;
     - середньоквадратичного відхилення (s) як міри мінливості (хитністі) можливого результату.
       Як віддача можуть виступати,  наприклад, доходи, прибуток, дивіденди  тощо. При цьому, очікувана віддача  виступає показником ефективності  проекту (діяльності), а варіація – показником його ризикованості.
     Прийнятність  відхилення досягнутого результату від очікуваного характеризує коефіцієнт варіації (V = s/`Х) за такою шкалою:
     до 0,1                -   слабке відхилення;
     від 0,1 до 0,25  -  помірне;
     понад 0,25        -  високе.
     Чисельне  вираження ризику з врахуванням оцінки виграшу і можливих втрат можливе за допомогою, так званого, коефіцієнта ризику (r), який знаходиться як частка від ділення зважених значень віддачі у негативній та позитивній областях:
     r =                                            (3.3)
     Очевидно, що ризик зменшується, якщо в позитивній області зростає ймовірність настання події (звичайно, за рахунок негативної області, тому що площа, що обмежена всією кривою щільності ймовірності, залишається незмінною). Так само зменшується ризик, якщо в позитивній області росте віддача або в негативній області зменшуються втрати, що визначається характером функції віддачі у вказаних областях.
    Сучасні технології управління ризиками передбачають здійснення на практиці таких основних заходів, які б протидіяли або  унеможнювали їх негативну дію. Із існуючого арсеналу таких заходів зовнішньоекономічна практика відібрала чотири ключових, найбільш ефективних і економічно обґрунтованих:
    а)  ідентифікація ризику;
    б)  аналіз і оцінка ступеню ризику;
    в)  стратегічні, тактичні та ситуаційні моделі управління ризиками;
    г) вдосконалення і впровадження сучасних методів управління ризиком.
    Під ідентифікацією зовнішньоекономічних ризиків розуміють процес постійного, систематичного виявлення джерел ризиків, їх уподібнення й визначення природи  походження та класифікацію і попередню оцінку сфери дії ризику з метою успішної реалізації зовнішньоекономічного проекту.
    Аналіз  і оцінка ризиків включає:
    – моделювання наслідків кожного  фактору ризику;
    – виключення можливості повторної дії  того чи іншого ризику;
    – ранжування факторів ризику за їх значенням і вибір найменш вразливих ризиками видів діяльності;
    – створення бази даних аналогів ризиків;
    – вибір альтернативних критеріїв  та граничних втрат для визначення стратегії управління ризиками;
    – максимізація прибутковості для фіксованих рівнів ліквідності і ризику;
    – мінімізація ризику для фіксованих рівнів ліквідності і рентабельності.
    Стратегія і тактика управління ризиками (ризик-менеджменту) налічує велику кількість різноманітних  принципів, з яких основними є:
    – максимум доходу;
    – оптимальне поєднання доходу і величини ризику;
    – задана імовірність кінцевого результату;
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.