На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Особливости розмищення миського та сильського населення Украини

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 18.05.2012. Сдан: 2011. Страниц: 13. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


МІНІСТЕРСТВО   ОСВІТИ   УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 
 
 
 

                  Кафедра  розміщення
                  продуктивних  сил 
                   
                   
                   
                   
                   
                   
                   
                   

ОСОБЛИВОСТІ РОЗМІЩЕННЯ   МІСЬКОГО  ТА  СІЛЬСЬКОГО  НАСЕЛЕННЯ   УКРАЇНИ 
 
 

                  Курсова робота по
                  розміщенню  продуктивних
                  сил
                  студента 1 курсу
                  спеціальності 0103
                  група 4
                  Качкарди  Юрія Миколайовича
                  Науковий  керівник
                  Краєвий О.Д. 
                   
                   
                   
                   
                   
                   
                   
                   
                   
                   
                   

Київ 1998
 
 

План : 
 

1.Вступ ..................................................................................................1
2.Умови та  чинники динаміки та розміщення  міського та сільськогою  населення  України.......................................................2-5
3.Особливості  сучасного розміщення міського  та сільського населення України  та їх територіальні відмінності.........................5-19
4.Вплив розміщення  міського і сільського населення  на територіальну організацію  продуктивних сил України................19-21
5.Проблеми та  перспективи розвитку та розміщення  міського та сільського населення  України в умовах розвитку  ринкової
економіки.........................................................................................21-25
Література.........................................................................................26
 

 1.Вступ
       Трансформація  суспільно-демографічної  системи  в Україні,особливо в період здобуття нею державної незалежності і  самостійного управління соціально-економічним та екологічним розвитком,вимагає всебічного аналізу та розробки глибоких наукових засад вдосконалення соціальної   та   демографічної   політики   загальнодержавного та  регіонального розвитку. На таких наукових засадах мають будуватися підходи до конкретних перетворень, розроблятися прогнози і формутватися політика реформування суспільства на ближню та дальню перспективу.
     Останніми роками загальна економічна криза в  усіх регіонах України призвела до повсюдного різкого погіршення демографічної ситуації.Крім суто  економічних та екологічних чинників, причинами погіршення демографічної ситуації є безсистемний підхід до керування адміністративними територіями та регіонами; відсутність методології прогнозування та  стратегічного керування майбутньою поведінкою організаційних систем регіонів; невизначеність параметрів, через які система втрачає контроль над своїм внутрішнім і зовнішнім середовищами, що призводить до її розпаду; невідповідність функцій, що їх виконують територіальні органи керування, дійсному їх призначенню у системі тощо.Територія як соціальна,  економічна,  демографічна  та  екологічна система не розглядається як цілісність зі своїми загально- та внутрішньосистемними завданнями, потребами й інтересами. Відсутні відповідні служби, не залучаються до цієї справи спеціалісти належного профілю.Все це призводить до погіршення і без того складної демографічної ситуації в кожному регіоні та в країні в цілому.
     В своїй роботі я намагався дати якісну характеристику сільському  та міському розселенню населення, розглянути проблеми з якими воно  стикається і спробувати знайти їм вирішення. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     2.Умови та чинники динаміки та
розміщення  міського та сільського населення України
     Регіональні особливості демографічної ситуації формуються під дію  зовнішніх  та внутрішніх для даної країни чинників, у тому числі й природних умов, базового генофонду, правових, моральних та релігійних норм, адміністративно-регулятивних актів, екологічних умов проживання  тощо.
     Основними чинниками розселення, в тому числі  його інтенсивності і напрямів, є  соціально-економічні (розвиток та розміщення продуктивних сил тощо), природні та демографічні.
     Природні  фактори позначаються на процесі  розселення внаслідок територіальних відмінностей природного середовища (поверхні,клімату,гідографічної  мережі, корисних копалин, якості земельних  ресурсів та ін.).
       Територіальні особливості  розселення, крім того, залежать від
інтенсивності  та  напрямів  постійних  та  маятникових  переміщень населення.
        Розселення, як відомо, оцінюється  регіональними відмінностями в  густоті населення, співвідношенням  чисельності міських і сільських жителів, інтенсивності зміни кількості жителів сільських і міських населених пунктів тощо. В свою чергу, просторові зрушення в порайонній організації виробництва та інших видах трудової діяльності мають прямий вплив на форми й територіальні особливості розселення людей,в значній мірі зумовлюють інтенсивність і напрям постійних і маятникових міграцій,призводять до зміни в питомій вазі міських і сільських жителів у всьмому населенні України та її областей (табл. 1).
     Дія цих чинників у конкретних регіонах має свої особливості і загальний стан демопроцесів утворює мозаїчну картину як у кількісному так і в якісному плані. Дослідження цієї картини дасть змогу визначити, за рахунок яких регіонів і в якому напрямку розгортаються процеси відтворення населення. До того ж демоситуація в окремих регіонах може  стати базою, на якій ґрунтуватимуться моделі майбутнього стійкого відтворення народу України в цілому та певних регіонів зокрема,формування демонолітики держави.
             На території України чітко виділяється дія трьох чинників,що впливають  на  розміщення  населення,  в  тому  числі міського.Найважливішим є соціально-економічний чинник, тобто розміщення  продуктивних сил, що впливає на виникнення міст і значний приплив  сільського населення до них. Так, міське населення з 1913 до 1994 р. зросло у 5,2 раза, а сільське зменшилося в 1,7 раза. Тепер в Україні 445 міст та 909 селищ міського типу. Між цими двома видами поселень є істотна відмінність. Містом,в Україні,вважають населений пункт,який виконує промислові, транспортні, культурно- торгові та адміністративні функції, а населення складається переважно з робітників, службовців та їхніх  сімей. Міста поділяють на економічні (промислові, транспортні,торгово-розподільні)  та  неекономічні  (адміністративні, рекреаційні та ін.)
   Соціально-економічний  розвиток суспільства, індустріалізація,зміни  в структурі праці зумовлюють зростаючу концентрацію населення  в містах. За 1940—1991 роки, наприклад, кількість міських жителів України зросла з 14,0 до 35,1 млн чол., тоді як кількість сільського населення скоротилася з 27,0 до 16,8 млн чол. (при збільшенні чисельності всього населення з 41,3 до 51, 9, або на 10, 6 млн чол.). Значно зменшилася  
 
 

   Таблиця 1 

   Кількість міських і сільських  жителів по областях на 1 січня 1991 року
   (Народне  господарство Української РСР  у 1990 році.С22.)
      Області            Чисельність населення,                         тис.чол.
  міського               сільського
      Процент        міського
     населення
Україна 35085,2 16852,2 68
Вінницька 871,1 1043,3 46
Волинська 539,8 529,2 50
Дніпропетров. 3266,7 642,0 84
Донецька 4836,0 510,7 90
Житомирська 817,8 692,9 54
Закарпатська 529,3 736,6 42
Запорізька 1602,6 497,0 76
Івано-Франків. 616,8 826,1 43
Київська(без  Києва) 1069,8 876,6 55
м.Київ 2643,4   100
Кіровоградська 758,2 487,1 61
Крим 1763,5 786,3 69
Луганська 2487,1 384,0 87
Львівська 1660,5 1103,9 60
Миколаївська 889,6 452,8 66
Одеська 1746,0 889,3 66
Полтавська 1005,1 751,8 57
Рівненська 546,9 629,9 46
Сумська 902,4 527,8 63
Тернопільська 494,1 681,0 42
Харківська 2524,6 670,2 79
Херсонська 778,2 480,5 62
Хмельницька 745,2 775,4 48
Черкаська 817,0 713,9 53
Чернівецька 398,8 539,8 42
Чернігівська 774,7 631,1 55
 
 
 
 
 
 
 
питома  вага  міських жителів — за наведені роки відповідно з 66 до 32% і з 34 до 68% (збільшення частки міських і зменшення частки сільських жителів становило по 34%).
   Наявні, також поселення, чисельність жителів  яких або зменшується або зростає  дуже повільно. Цей процес особливо посилився в останні роки у  зв'язку з помітним скороченням зайнятості. Це насамперед міста і селища міського типу в Донбасі, що вичерпали (або вичерпують) можливості свого економічного зростання, а також міські поселення причорнобильської зони.  До  міст,  чисельність населення яких скорочувалася, відноситься, зокрема, Торез (за 1970—1991 роки зменшилося з 90 до 88 тис.), зменшується Макіївка (на 1 тис.),Слов'янськ (1З тис.), Костянтинівна (3 тис.), а також Горлівка(1 тис.), Брянка (6 тис.), Артемівськ Донецької обл. (9 тис.), Стаханов(11 тис.) та  деякі інші.
   Останнім  часом сповільнили свій ріст не лише міста Донбасу,а й  інших регіонів.  Серед них — Бердичів,   Білгород-Дністровський, Бориспіль, Дзержинськ, Дрогобич, Дружівка, Ізюм, Іллічівськ,Калуш, Лубни, Марганець, Ніжин,Нововолинськ,Новомосковськ(Дніпропетровської обл.), Охтирка, Прилуки, Ромни, Ялта та деякі інші.
    Українці  розселені  досить  нерівномірно  по  території країни.Найбільша їх кількість проживає в Київській (9,6% від загальної чисельності в країні), Дніпропетровській (7, 4%), Донецькій(7,2%), Львівській (6, 6%), Харківській (5, 3%) областях. Така ситуація в цілому відповідає загальній тенденції розселення населення України і зумовлена головним  чином  високим  рівнем  урбанізованості  та промисловості  у вищезгаданих областях .
        У перспективі список міст (переважно  в Донбасі, а також у Львівсько-волинському  басейні) може суттєво розширитися. Це пояснюється тим,що в результаті закриття ряду діючих шахт різко скоротиться кількість робочих місць. Тому дуже важливо виявити такі поселення,визначити очікувані обсяги скорочення потреб у трудових ресурсах, обгрунтувати й реалізувати систему заходів, спрямованих на те, щоб усі працівники, які вивільнятимуться на підприємствах вугільної промисловості та пов’язаних з ними об'єктах, могли бути своєчасно працевлаштовані (за місцем проживання, або на невеликих відстанях від них).
     Значний інтерес для комплексної характеристики населення  має визначення  частки  міських  і  сільських  жителів  серед різних національностей, що проживають в Україні. Це зумовлено насамперед тим,що в умовах планової економіки міським жителям були повсюдно створені відносно кращі умови життя, трудової діяльності і соціального розвитку, ніж жителям сільських населених пунктів. Таким чином, переважання в  міських поселеннях представників певної нації дає підставу стверджувати, що вона мала певні переваги в рівні життя і можливостях  соціального розвитку.
     Планування сільських поселень  в Україні групове,одновуличне,ланцюгове,  регулярне, у вигляді присілків  і хуторів. Села тісно пов’язані між собою різними виробничими, адміністративними, управлінськими, культурно-побутовими зв'язками, що зумовлює різні системи розселення.В Україні існує єдина система розселення, в основу якої покладено адміністративно-, виробниче- та культурно-побутові важелі з центру держави —Києва.  Виділяють такі  регіональні  міжобласні  системи розселення: Центральну, Західну, Північно-Східну і Південну,а іноді ще і  Подільську.
   Однак на території України є 24 обласні системи розселення.Це сукупність міських і сільських поселень, об'єднаних навколо обласних центрів і ними керованих.
       “Розукрупнення” сільських населених пунктів — процес об’єктивний.Людність абсолютної більшості сіл зменшилась насамперед у результаті відпливу сільського населення в міста. Результати досліджень показують,що в багатьох областях України, перш за все західної її частини,малі села практично не ліквідовуються: населення багатьох з них зростає швидкими темпами. Отже, твердження про інтенсивний відплив у міста сільських жителів, які проживають в невеликих селах, не підтверджуються.У ряді  випадків міграція населення з великих сіл більш інтенсивна, ніж з малих.
   Зміни в сільському розселенні, як бачимо з наведених показників,відбуваються відносно невисокими темпами. В той  же час загальна тенденція цих  змін досить чітко відображає об'єктивні  процеси,що мають  місце останнім часом у сільському розселенні.
   При вивченні регіональних особливостей сільського розселення в умовах інтенсивного відпливу сільських жителів у міста  важливе значення має й визначення стійкості (життєздатності) різних розмірних  категорій сільських поселень. При цьому враховувалися як показники масовості  таких сіл, так і показники відносно стабільної чисельності їх населення, оскільки беруть до уваги найбільш типові залежності. Наприклад,певна розмірна категорія сільських населених пунктів як за кількістю так і за  чисельністю населення може видатися, порівняно з іншим,найбільш стабільною.  Тим часом  питома  вага цієї розмірної категорії (за  чисельністю сіл) становить тільки 1% від загальної кількості населених пунктів області, в цих поселеннях проживає лише 1 % сільських жителів.
   Поняття “стійкість”, “перспективність”  зовсім не icначає,що з найбільш масових і відносно стабільних за кількістю населення сіл жителі не вибувають в інші поселення, переважно в міські. За сучасних умов такий процес цілком закономірний для сільських населених пунктів усіх розмірів, в тому числі і для тих, які відносяться до категорії найбільш стійких. Однак відплив з них населення відбувається менш інтенсивно, причому чисельна рівновага частково забезпечується за рахунок мігрантів, які прибувають з інших населених пунктів. Отже, такі відносно стабільні за чисельністю жителів села є досить важливими  “орієнтирами” при визначенні найбільш прийнятних їх розмірів.
 
 
3.Особливості  сучасного розміщення  міського і сільського  населення України та їх територіальні відмінності.
   Чисельність населення України на початок 1995 р. становила 51,7 млн. осіб(табл.2),а на початок 1997 - 50,9 млн.чол. За кількістю населення Україна належить до великих держав Європи: вона посідає шосте місце після Росії, Німеччини, Aaликобританії, Італії та Франції.
     Україна має високу щільність населення. На початок 1997 року вона становила 84 особи на 1 км2. Найменша щільність населення у північній (поліській) частині України та на півдні (трохи більше 60 осіб на 1 км2 ),найвища у східному регіоні — Донецькій, Дніпропетровській,Луганській  та Харківській областях (понад 131 особи на 1 км2 ).
Згідно  з адміністративно-територіальним поділом Україна складається  (1991 р.) з 25
Таблиця 2 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Кількість населення України
(Статистичний щорічник України за 1994 рік) 

      Роки Кількість населення
        У тому   міське
        числі сільське
      В  процен  міське
      тах сільське
      1939 40,5 13,6 20,9 34 66
      1959 41,9 19,2 22,7 46 54
      1970 47,1 25,7 21,4 55 45
      1979 49,8 30,5 19,3 61 39
      1989 51,7 34,6 17,1 67 33
      1991 51,9 35,1 16,8 68 32
      1992 52,1 35,3 16,8 68 32
      1993 52,2 35,4 16,8 68 32
      1994 52,1 35,4 16,7 68 32
      1995 51,7 35,1 16,6 68 32
                 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
областей, 481 району, 436 міст (з них 149 міст республіканського й обласного підпорядкування), 120 районів у містах,925 селищ міського типу і 9211  сільських Рад. Два міста республіканського підпорядкування — Київ і Севастополь — мають статус областей.За останні роки кількість названих адміністративно-територіальних одиниць суттєво не змінювалася. Виняток становлять сільські Ради (за 1940-1987 роки число їх скоротилося  вдвічі, а за 1989—1991 роки — на  406),міста і селища міського типу, райони в містах (за названий період їх кількість також скоротилася майже наполовину).
     Найбільше міст зосереджено в Західній економічній зоні - 210 (47% усіх міст України), проте в них проживає тільки 36,1% міського населення країни. Навпаки, у Східній економічній зоні — 183 міста(41% міст), проте в них проживає майже половина всіх городян(49,3%).У Південній економічній зоні України зосереджено понад 11% міст і 14% міського  населення держави.
     Найгустіша  мережа міст характерна для Донецької(51 місто), Луганської (37), Київської (25), Одеської та Харківської (відповідно 18 і 17) областей. Найменше їх у Миколаївській та Херсонській(по 9 у  кожній), Рівненській, Закарпатській та Волинській (відповідно 10,10,11).
   У повоєнні роки відбулося певне зміщення питомої  ваги різних розмірних категорій  міських поселень за критерієм частки їх населення : за  1959 — 1989 роки питома вага жителів малих міських поселень скоротилася на 4,1%, середніх—залишилася без помітних змін,великих - зросла на 3%, більших — на 0,3%  і найбільших — на 0, 8%.Таким чином, в Україні найвищими темпами зростало число жителів великих міських поселень. Ця особливість є типовою для більшості країн Західної і Центральної Європи.
       Україна характеризується високою  густотою міських поселень.На 10 тис.  км2 у республіці припадає близько 23 міські поселення, в тому числі 7 міст і 16 селищ міського типу. У різних регіонах республіки густота міських населених пунктів суттєво змінюється: різниця в максимальній і мінімальній їх чисельності досягає 6-кратної величини (Донецька обл.- 70, Миколаївська обл.—11). Найвища густота міських поселень в Донбасі (в Донецькій обл. вона становить, як уже зазначалося, 70,Луганській-53). Вищою ніж середня по Україні є густота міських населених пунктів у західних її областях (у Львівській —35, Закарпатській -29, Івано-Франківській—28). Причому переважаючими тут є невеликі поселення.Якщо середня людність міського населеного пункту становить по республіці близько 25 тис. чол., то в названих вище областях - 12-13 тис. чол. Порівняно невеликі міські населені пункти сформувалися  також на півночі України, де середня їх людність у Волинській,Рівненській,Житомирській, Чернігівській областях коливається в межах  15-20 тис.чол.
   У повоєнні роки відбулися певні зміни  в географії міського населення.
Найсуттєвішими  з них є прискорене зростання  чисельності міських жителів  західної і південної частини України. В результаті частка міських жителів східних і південно-східних областей в усьому міському  населенні сильно (майже на 10%) скоротилася. Продовжувався неухильний  процес повсюдної концентрації населення в обласних центрах (табл.3)
   Аналіз  матеріалів перепису населення 1989 р. свідчить,що найвищу частку серед міських жителів України займають євреї (99,1% від усіх євреїв республіки). Різко  
 

   Таблиця 3 

   Питома  вага жителів обласних центрів України  в загальній чисельності міського населення,%
   (Ф.Д.Заставний,”Географія України”,с.186) 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

переважають міські жителі серед найбільшої національної меншини — росіян (87,6%), окремих малочисельних у республіці національностей — осетин, асірійців, киргизів,арабів та інших.(близько 100%). Частка міських жителів молдаван і кримсьих татар (по 33, 3%), гагаузів (27, 5%), угорців (38, 6%), українців (60,3%) та ін. відносно невисока .
   З 1992 р. депопуляційні процеси поширились також на міське населення. Щорічне зменшення населення через перевищення кількості померлих над кількістю народжених, яке 1991 року становило 39,2 тис.осіб, у 1992 - 100, 3 тис., у 1993 році досягло 184, 2 тис. осіб.У 1994 році збереглася тенденція зменшення загальної чисельності населення України.Чисельність населення за природним убуванням упродовж розглядуваного періоду  зменшилася на 243,1 тис., а сільського —на 120,8 тис.осіб.Найбільше зменшення загальної чисельності населення припадало на високоурбанізовані регіони України — Донецьку (64,6 тис.осіб), Харківську (34, 9 тис. осіб), Луганську (40,0 тис. осіб) та Дніпропетровську (34,9 тис. осіб) області. Чисельність жителів у зазначених областях  зменшувалася  через зменшення в них як міського населення,так і сільського. У цих областях загальна  чисельність міського  населення  зменшилася більш як на 174 тис. осіб.
   Найбільш  щільна мережа міських поселень склалася в Донбасі : у Донецькій та Луганській областях  зосереджено відповідно 50 і 37 міст, а також 134 і 109 селищ міського типу. Це становить близько четвертої частини всіх міських поселень республіки.
   У Донбасі ці поселення характеризуються порівняно високою густотою заселення,   західній частині України також  зосереджена густа мережа міських поселень — міст і селищ міського типу (містечок),але густота заселення більшості з них незначна (4—10 тис. чол.).
   Найбільшим  населеним пунктом республіки є  її столиця м.Київ з населенням 2635 тис. чол. (1991 р.) в Україні розташовано п’ять міст мільйонерів: Харків (1623) тис. чол.), Дніпропетровськ(1189тис.), Донецьк (1121 тис.), Одеса (1101 тис. чол.). До мільйонного рубежу  наближаються  Запоріжжя (897 тис.) і Львів (802 тис. чол.).Населення Кривого Рогу (724 тис.), Маріуполя (522 тис.), Миколаєве(512 тис.) і Луганська (504 тис.) перевищило 0,5 млн чол.; Макіївки(424 тис.) - 0,4 млн чол.Понад 0, 3 млн чол. живе у Вінниці (381 тис.), Севастополі (366 тис.), Херсоні (362 тис.), Сімферополі (353 тис.), Горлівці(337 тис.), Полтаві (320 тис.), Чернігові (306 тис.), Черкасах (302 тис.),Сумах (301 тис.). В Україні розташована велика кількість малих (до 50 тис.чол.) і середніх (50—100 тис.) міських поселень (у 1989 р.— відповідно-1241 і 51), частина яких має необхідні територіальні ресурси для свого розвитку.Такі міста є в усіх областях; найбільше їх neiioaio?iaaно у західній частині республіки,  включаючи Хмельницьку, Вінницьку,а також  Черкаську області. В Україні є близько 40 міст з населенням  від 100 до 500 тис.чоловік .
   Важливою  є вчасна оцінка тих змін, які  відбуваються у розвитку міських  поселень. За останні роки спостерігається значне скорочення темпів приросту міського населення : за 1979—1989 роки вони стали втроє нижчі, ніж за 1959—1970 роки.У цілому такі зміни оцінюються позитивно, оскільки прискорене зростання чисельності  міських жителів, яке відбувалося переважно за рахунок сільського населення, ускладнює проблему  розвитку сільського господарства й соціальної перебудови села.
     Чисельність міського населення України на початок 1997 року становила 34, 5 млн. осіб (67,8% загальної чисельності населення  держави). Територіальна концентрація міських жителів  має істотні відмінності. Аналіз даних щодо динаміки чисельності міських жителів  свідчить, що до 1993 року спостерігався щорічний приріст міських жителів. У 1993 році приріст змінився на скорочення міського населення, яке становило 70,3 тис.осіб, у 1994 понад 281 тис., у 1995 - 286,3  тис.,а в 1996 році — 138, 7 тис. осіб. Міське населення проживає в містах,яких на 1 січня 1996 р. в Україні налічувалося 446, і в селищах міського типу,яких на той час було 907, а на 1 січня 1997 року — відповідно 447 та 904.
    На  карті 3 частка українців по областях від загальної їх чисельності в країні зображується колом відповідного діаметру. Два сектори цього кола демонструють частку українців, що проживають у міській та сільській місцевості кожної з областей, більшість українців в Україні -  це міські жителі (58,9%  від загальної їх чисельності). Цей показник дещо нижчий від частки всього міського населення країни в цілому (67, 9%),і набагато менший  від аналогічних показників  інших національностей,що проживають в Україні. Так, зокрема, частка міського населення серед росіян складає 87, б%, серед євреїв близько 97%. Міжобласні відміни цього показника для українців зумовлюються диференціяцією рівня урбанізованості областей. Найвищою частка українців, що проживають у  містах, є в Донецькій (85, 5%), Луганській (81,9%), Дніпропетровській(79,4%) областях; найнижчою - в Закарпатській (38, 4%), Івано-Франківській (39, 0%), Тернопільській (39, 1%) областях .
   Скорочення  темпів приросту населення є характерним  для всіх розмірних категорій  міських поселень,у тому числі  більших і найбільших міст, але  найпомітніше воно саме в малих поселеннях.
   Регіональні  особливості  розміщення  населення  зумовлюються характером поселенської мережі. Міське населення України розміщене досить нерівномірно. Переважна більшість його знаходиться у високо урбанізованому Донецько-Придніпровському регіоні. Особливо висока зосередженість населення у Дніпропетровській, Донецькій  та  Запорізькій областях, на які припадає майже третина всіх міських жителів України.
    Динаміка  міського населення має істотні  територіальні відмінності.У 1996 році
збереглася  тенденція зниження темпів приросту  міських жителів у Донецько-Придніпровському регіоні і незначне  зростання приросту населення у слабоурбанізованих областях (Івано-Франківській,Тернопільській та Хмельницькій). Джерелом приросту чисельності жителів цих областей був природний приріст (відповідно 1, 3;1,3;0,8 тис. осіб).
      Змінюється також співвідношення між типами міських поселень - містами та селищами міського типу. У зазначений період спостерігалося  збільшення кількості міст і зменшення селищ міського типу,що пов’язане і з  наданням селищам міського типу статусу міст, і з переводом  селищ  міського типу в ранг сільських поселень.
    Аналіз  розподілу жителів за типами поселень свідчить про те,що хоча кількість  міських поселень у 1996 році дещо перевищувала 4% усіх поселень України, проте в них проживало понад дві третини населення держави. При цьому міста становили менше третини міських поселень,але  вони концентрували понад 86% міських жителів. До того ж основна їх частка (понад 50°/о) припадала на великі міста з чисельністю жителів понад  250 тис. осіб. У таких містах проживало понад 16 млн. осіб. У малих містах проживало понад 8 млн. осіб.
      Значне територіальне зосередження  міських поселень у Донецько-Придніпровському  регіоні та навколо великих  міст, iniaливо навколо міст-мільйонерів, а також високе скупчення біля них сільських поселень спричинили формування агломеративних  форм  розселення.Найвиразніших ознак  агломерацій  досягло  розселення  у  Донецькій області, центральній та південній частинах  Луганської області, навколо  таких  великих  міст із суміжними поселеннями, як Запоріжжя, Київ,Харків,Львів  та ін.
     В Україні виділяють такі групи  міських поселень: малі(до 50 тис. чол.), середні (50—100 тис. чол.), великі (100—500 тис. чол.),дуже великі (500—1000 тис. чол.), міста-мільйонери (понад 1000 тис. осіб).
     Найчисленніша група — це малі міста (куди належать і селища  міського типу). Із загальної кількості міст (1356) на цю групу припадає 1247, тобто 92 %, проте в них проживає всього 31,3% міського населення України. Відповідно — середніх міст 55 (11°/о міського населення ), великих — 40 і майже 25 %  міських жителів, дуже великих  —6 міст,у них 11% мешканців. У п'ятьох містах-мільйонерах проживає 21,6%  міського населення (табл. 1). Таким чином, у великих, дуже великих і містах-мільйонерах проживає 57, 7 %  міського населення України.
     До  міст-мільйонерів належать міста Київ (2, 6 млн чол.),Харків(1,6 млн чол.); понад 1 млн чол. у містах Дніпропетровську, Донецьку,Одесі . Серед дуже великих Запоріжжя (900 тис. чол.), Львів (810 тис.чол.), Кривий Ріг (737 тис. чол.), Маріуполь (524 тис. чол.), Миколаїв(519 тис.чол.)  і Луганськ (504 тис. чол.).
     Є  частина  міст,  населення  в  яких  зменшилося:Горлівка,Костянтинівка, Макіївка, Перевальськ, Сватове та ін., що пов’язано з деяким зниженням зайнятості населення  у  Східній економічній  зоні  внаслідок кризової ситуації у важкій індустрії.
           Є пряма залежність між рівнем урбанізації та загальною густотою населення. Справді, в Україні виділяють кілька областей з високим рівнем міського населення: Донецька — 90 % міського населення, густота населення — 196,2 чол./км2 ; Дніпропетровська - відповідно 84% та 120, 8 чол./км2 ,Харківська —79% і 98,4 чол./км 2 , Львівська — 61% і 126,7 чол./км 2 та ін. Густота населення в цих та інших областях
підвищення  за рахунок міського населення.
     В  Україні виділяються окремі регіони — Полісся,Південь,де густота населення не перевищує 60 чол./км2 ,рівень урбанізаці коливається від 48%  у Рівненській області до 61%  у Херсонській (див. Картосхему 1)
     Міське  населення в Україні за 34 роки (1959—1993рр.) зросло.Найбільше це характерно для Заходу і центральних областей,починаючи від Київської,уздовж Дніпра до Автономної Республіки Крим ; у високоурбанізованих областях Сходу і Центру України міське населення зростало повільно. Швидка урбанізація характерна для Рівненської  області, де міське населення зросло більше ніж у 3 рази.
     Середній  вік міського населення в цілому майже на 5 років нижчий,ніж сільського, до того ж тут людей пенсійного віку менше на 10%, ніж у сільській місцевості  України.
     Крім  того, більшість міських жителів проживає у так званих селищах міського типу. Це проміжна ланка поселень між містом і селом.Ці поселення розміщуються навколо промислових підприємств,залізничних вузлів, курортів чи санаторіїв і мають дві і більше тисяч мешканців,переважно робітників і службовців та членів їхніх сімей.
     Селища  міського типу поділяють на індустріальні, агропромислові, сільськогосподарські, несільськогосподарські та мішаного типу.В 1995 р. їх в країні було 907, або 67,2 %  загальної кількості всіх міських поселень України, проте в них проживало тільки 13,2 % загальної кількості міського населення. В цілому селища міського типу поділяють на дрібі (від 2 до 10 тис. чол.) — усього 829 (91 °/о загальної кількості їх). Найбільше селищ міського типу зосереджено у Східній (446) та  в Західній (327) зонах. Найменше їх у Південній економічній зоні — 138.
     Найпоширеніші селища міського типу — індустріальні,що характерно для Східної економічної зони, та мішаного типу(адміністративного-агропромислові) — в Західній економічній зоні; курортні  ж найбільш характерні для Південної економічної зони, а також у регіоні,що прилягає до зони Українських Карпат.
     Частка  населення у селищах міського типу за період,що аналізується, теж  зменшилася на 1,6%.Крім позитивних (високий виробничий потенціал, можливість здобути освіту, отримати медичні,культурні,комунальні послуги тощо), великі міста мають і негативні характеристики : гострі транспортні, житлові проблеми, підвищений рівень забруднення навколишнього середовища, злочинність тощо.
            Значний науковий і практичний інтерес викликає вивчення сільського розселення, географія якого змінюється  досить  швидко. Так,за 1970 - 1979 роки число сільських населених пунктів у республіці зменшилося з 31,3 до 29, 7 тис., причому одночасно знижувалася  загальна кількість сільського населення (з 21, 4 до 19,4 млн чол., або на 9,3%).У наступні роки ці в цілому високі темпи були ще вищими (за 1979—1989рр.чисельність сільського населення скоротилася до 17, 1 млн чол., або на 11,9%).
             Найбільш  інтенсивне скорочення  кількості сільських населених пунктів
відбувалося в областях східної і південної  частини України. В колишньому Південно-Західному  економічному районі, де зосереджено  майже 50% усіх  сіл республіки, кількість  їх зменшилася на незначну величину.В ряді областей даного району (Івано-Франківській, Львівській, Волинській) число сільських поселень практично не скоротилося.
     Депопуляційні процеси в межах сільського населення,що розпочалися  ще у  1979 році,  нині  охопили вже понад 90% сільських адміністративних районів України.
     Порівняно з 1979 роком чисельність сільського населення зменшилася на 15,0%,і сьогодні вона 32,2%  загальної чисельності населення. З 1979 по 1989 рік середньорічне зменшення чисельності сільського населення становило 200 тис.осіб.З 1989  року  темпи зменшення чисельності сільського населення сповільнюються. За 1992 рік міграційне сальдо в сільській місцевості  було  додатним і становило 78, 7 тис.осіб, за 1993 —41,7 тис., за 1994 - 0,5 тис., за 1995 рік міграційне сальдо збільшило чисельність сільського населення на 1З тис. осіб, а за 1996 — 7, 6 тис.
     Сільське  населення на початок 1997 року налічувало 16,4 млн.осіб, що проживали у 28,9 тис. сільських поселень. Сільське населення загалом має довготривалу тенденцію до зменшення. Масштаби цього зменшення були — від 168 тис. осіб у 1989 році до 59, 4 тис. у 1993, 104,1 тис. у 1994,108, 0 тис. у 1995 та 129, 9 тис. осіб у 1996 році .(кількісну та якісну характеристику розселення населення України на сучасному етапі дає графік 1).
     Питання сільського розселення дуже актуальне  на сучасному етапі розвитку територіальної організації суспільства. Чисельність  сільського населення в Україні  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

постійно  зменшується. Так, якщо його частка  в 1913 році становила 81% всього населення в України, то в 1995 р. — тільки 32,0%. Чисельність сільського населення за цей самий період зменшилася в 1,7  раза. Сільське населення переважає ще у Вінницькій (53 %), 3акарпатській (61 °/о), Івано-Франківській (56 %), Рівненській (52 %), Тернопільській (56%), Чернівецькій (57 %) областях, тобто в західній частині України та на  Поділлі, де промисловість розвивалася повільніше, ніж на сході нашої країни. Найменша частка сільського населення у Донецькій (10%), Луганській (14°/о), Дніпропетровській (16 %), Харківській (21%)  областях та ін.
     Сільське  населення живе в селах, загальна кількість яких зменшується. За період 1961—1993 рр. кількість сіл скоротилася з 42229 до 28858,тобто майже в 1, 5 раза. Половина сіл зосереджена у Західній економічній зоні —51%.
   Використання  результатів переписів населення  за ряд років дозволяє визначити  певні тенденції в сільському розселенні, виявити головні причини, що обумовлюють дані процеси.
   За 1970—1989 роки число малих сільських поселень України (з населенням менше 50 чол.) скоротилося — з 1499 до 1336. У той же час зросла кількість поселень з населенням 51—100 чол.— відповідно з 2251  до  2835. Кількість великих сільських населених пунктів значно  зменшилась. Якщо, наприклад, у 1970 р. в республіці нараховувалось 637 сіл з населенням понад 3 тис. чол. в кожному, то в 1979 р. кількість їх скоротилася —до 581, у 1989 р.— до 516. Крім того, за вказаний період кількість сіл з населенням 1001—3000 чол. також помітно зменшилася - з 6194 до 4540. При цьому досить чітко простежується тенденція до росту питомої ваги невеликих сіл (з населенням до 100 чол.). Так, якщо в 1970 р. їх частка в Україні становила 12% від загальної кількості сільських населених пунктів, в 1979 р.—15, 3%, то в 1989 р. їх питома вага уже зросла до 23%. За цей же час питома вага населених пунктів з населенням в кожному понад 1 тис. чол. скоротилася з 21, 8%, 20, 4% до 17,8%.
   Спостерігаються значні міжобласні відмінності в  розмірах  сільських поселень. Більшість  сіл з населенням до 50 чол. в 1989 р. було зосереджено в колишньому Донецько-Придніпровському районі (близько 60% всіх такого розміру сіл України).Лише в Харківській, Сумській і Полтавській областях кількість таких сіл складала близько третини загальної кількості їх у республіці. Досить мала кількість сіл вказаних розмірів (до 115) припадає на Закарпатську, Хмельницьку, Рівненську, Тернопільську і Волинську області. Більш крупні сільські населені пункти переважно зосереджені в центральній і східній частинах республіки.
   Помітні територіальні зміни відбулися  в людності сільських населених  пунктів. Середня людність населеного пункту України за 1970-1979 роки зменшилася з 685,4 до 654,7, або на З0,7 чол., за 1979—1989 роки - з 654, 7 до 600, 7 жителя, або на 54 чол. Ці досить значні зміни свідчать про  високу інтенсивність тих процесів, які відбуваються в сільському розселенні республіки. Найбільш крупні села зосереджені в колишньому Південно-Західному економічному районі (їх середня людність становила близько 750 чол.). Саме в даному районі середня людність сіл зростала найменше.
   Поряд зі збільшенням кількості невеликих  сіл помітно зросла кількість  їх жителів.У селах України з  населенням  до  50 чол  загальна чисельність їх населення  за 1959-1979 роки зросла з 42,3 до 56,9 тис.чол.,за 1979 - 1989 роки— з 56,9  до 74,8 чол.; з населенням 51—100 чол.— відповідно з 171, 8 тис. до 188,5 тис. і 200, 4 чол. Тим часом населення великих сіл зменшилося: в селах з кількістю жителів понад 5000 чол.—з 809 тис. до   692, 2 тис. і до 630, 3 тис чол., 3001—5000 — з 1875 тис. до 1753,5 і до  155, 5 тис чол., 2001—-3000— з 2905, 4 тис. до 2549, 5  і 207,4 тис.чол., 1001 2000 жителів — з 6882, 3 тис. до 6037, 6 і до 5051 тис.чол.Словом,найбільш значне скорочення сільського населення відбувається,як уже зазначалося, за рахунок жителів не малих, а великих сіл. Ця особливість,що характерна майже для усіх областей, не відповідає нашим традиційним уявленням про зміни, які відбуваються останнім часом в сільському розселенні України. За  1970— 1989 роки питома вага сільського  населення, яке проживає в поселеннях з числом жителів понад 1 тис.чол., скоротилася з 58, 2 до приблизно 55%, тоді як питома  вага  населення невеликих сіл (з числом жителів до 100 чол. зросла з 1 до 1, 5%).
     За  кількістю жителів села поділяють  на малі (до 500 осіб)-57,7%, середні (500—1000 осіб) —22, 4 °/о і великі (понад 1000 осіб)-19,9%. Переважна більшість сільського населення проживає у середніх і великих селах.  Територіальні відмінності сільського  розселення зумовлені природними  умовами,  суспільно-економічними  відмінностями та історичним минулим, мають свої особливості у різних природних зонах і районах України. Так, на Поліссі, де сільськогосподарські угіддя мозаїчні, села здебільшого  невеликі  за людністю,  хоча  є  відмінність між  Правобережним і Лівобережним Поліссям. У Лісостепу густота сільського  населення висока і багато сільських поселень, розміщених поблизу одне від одного; у Степу — зріджена мережа сільських поселень, розміщених  біля  водотоків при незначній густоті сільського населення.
     У районах Закарпаття та Прикарпаття — села великі. У Криму вони розміщені уздовж  водотоків та на крутих гірських схилах.
     Про чисельність сільського населення  України та її областей різних  розмірних категорій сільських поселень йдеться у табл. 4.
   Найбільш  інтенсивно скорочувалася кількість  сільських жителів в областях колишнього Донецько-Придніпровського економічного району, особливо в регіонах з високою питомою вагою сільського населення (менш розвинутих у промисловому відношенні). За 1970—1989 рр. чисельність сільського  населення в колишньому  Донецько-Придніпровському  економічному районі зменшилася приблизно на 10% в Сумській і Полтавській областях — відповідно майже на 15%. 

   Таблиця 4
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.