На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Концепця чинникв розмщення продуктивних сил

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 18.05.2012. Сдан: 2011. Страниц: 4. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


ВСТУП  

Концепція чинників розміщення продуктивних сил  належить до фундаментальних у системі  наук про територіальну їх організацію. Отже, не випадково, що література з  цієї проблеми тією чи іншою мірою  присвячена дослідженню чинників розміщення.
Між конкретним економічним об'єктом і місцем  його розташування існують певна  взаємозалежність та взаємозв'язок. Тому на вибір місця, району, майданчика розміщення впливають, з одного боку, особливості самого об'єкта, а з  іншого — специфічні умови території, де він розміщений або може розміщуватися і розвиватися.  

1. Сучасні  концепції розміщення продуктивних  сил  

При дослідженні  питань територіальної організації  продуктивних сил центральне місце  відводиться обґрунтуванню концепції  розміщення їх. Концепція розміщення продуктивних сил — система положень, спрямована на пошук доцільних  шляхів збалансованого розвитку їх і  удосконалення територіальної організації  суспільного господарства. Це динамічна  категорія, що змінюється залежно від  можливостей і потреб певного  етапу суспільного розвитку.
Більша  частина концепцій, покликаних стимулювати  і регулювати розвиток господарства, вирізняються своїм прагматичним змістом, спрямованістю на вирішення практичних питань, що стоять перед суспільством. Вимоги практики зумовили широку математизацію  економічних наук, у тому числі  й пов'язаних з розміщенням виробництва.
У системі  наукових підходів до дослідження конструктивних аспектів розміщення продуктивних сил  винятково актуальне значення мають  територіальні аспекти. По-перше, розміщення є суто територіальним. По-друге, воно неминуче пов'язане із залученням до потреб промислового та пов'язаного з ним будівництва на значних територіях.
Просторовий аспект розміщення продуктивних сил  зводиться до вибору доцільних місць  локалізації будівництва або  реконструкції підприємств і  пов'язаних з ними об'єктів. Одним  з центральних його напрямів є  оцінювання території як бази розміщення продуктивних сил. Однак нас цікавить не стільки оцінка тих або інших  методів визначення місць розміщення, скільки обґрунтування підходу  до дослідження.
Прийняті  в практиці вихідні положення  ґрунтуються на концепції, яку можна  назвати концепцією територіальних обмежень. Сутність її зводиться до обмеження просторового пошуку для  локалізації тих або інших  виробництв у раніше визначених регіонах. Інші ж території ще на стадії передпроектних пошуків виключають з можливої зони розміщення. Зазначена концепція  рекомендує пошук найбільш прийнятних варі-актів просторової організації  продуктивних сил лише в конкретному  регіоні, у межах якого рекомендується знаходити конкретну точку розміщення  підприємства, яке належить спорудити. Однак якщо регіон вибрано неправильно, то кращий у його межах просторовий  варіант не буде відповідати найбільш прийнятним із важливих.
Це можна  проілюструвати таким умовним прикладом. Припустімо, що середня зважена по одному регіону економічна ефективність уже визначена і становить 10 одиниць. Зрозуміло, що в межах цього регіону  є точки, що характеризуються як більш  високими, так і більш низькими показниками ефективності розміщення, ніж середні. Крайні максимальні  та мінімальні значення ефективності в цих точках приймемо відповідно такими, що дорівнюють З і 16 одиницям.
Фактично  ж зазначена середня зважена  ефективність (10 одиниць) не може бути основою для пошуку найбільш прийнятної величини ефективності розміщення. Наприклад, в іншому регіоні середня зважена  економічна ефективність розміщення значно нижча і становить 5 одиниць. Водночас крайні мінімальні та максимальні  значення ефективності розміщення становитимуть  відповідно 1 і 18 одиниць. Звичайно, при вирішенні конструктивних проблем нас цікавить конкретна величина, тобто найбільш прийнятна точка розміщення, яка, виходячи із зазначених умов, знаходиться в іншому регіоні (18 одиниць).
Концепція територіальних обмежень не дає змоги  вибрати найбільш обґрунтований  варіант просторової локалізації  промислового підприємства, оскільки доцільна точка розміщення може знаходитись  у регіоні, який попередньо виключається як просторова база пошуку. Незважаючи на те, що зіставляються умовні показники, неприйнятність концепції територіальних обмежень вибору місця для будівництва  нового або реконструкції діючого  промислового підприємства є очевидною.
Отже, концепція  просторових обмежень не дає можливості ефективно вирішувати актуальні  проблеми удосконалення територіальної організації продуктивних сил на сучасному етапі. Така концепція  має враховувати специфіку просторової  локалізації галузей як видобувної, так і обробної індустрії.
В останнє  десятиріччя в ряді досліджень набула поширення модифікація концепції  просторових обмежень, яку умовно можна назвати концепцією територіальних можливостей населених пунктів, насамперед міст, в межах яких і розміщується більша частина об'єктів  промислової діяльності. Сутність її полягає в тому, що наявність у  межах міста вільних територій, виділених під промислове і пов'язане  з ним будівництво, розглядається  як важлива умова, що регулює просторову локалізацію промислового виробництва.
Концепція просторових можливостей міст у  кінцевому підсумку орієнтує на соціальне  доцільне та економічно виправдане використання земель для промислового і пов'язаного  з ним будівництва. Значення земельних ресурсів як важливого чинника розміщення продуктивних сил і регіонального  розвитку неухильно зростає, що зумовлено  зростанням дефіцитності земель. У  регіональних умовах проблема раціонального  відчуження земель сільськогосподарського використання для потреб промисловості  набуває винятково важливого  економічного значення. Цим пояснюється посилена увага до земельних (територіальних) ресурсів при дослідженні проблем розміщення продуктивних сил і розвитку регіонального господарства України.  
 
 

2. Систематизація  чинників розміщення продуктивних  сил  

Вплив конкретних чинників на процес розміщення продуктивних сил зумовлений, по-перше, істотними відмінностями територій (особливо в нашій країні), на яких розміщується і розвивається виробництво, і, по-друге, — специфікою функціонування самих виробництв, що належать до різних галузей. Виходячи з цього, чинники  розміщення продуктивних сил можна  поділити на дві групи.
Першу групу утворює сукупність умов розміщення продуктивних сил на конкретній території. Умови розміщення — це певні властивості  території. Розрізняють чотири родові групи, або класи, умов розміщення: природно-ресурсні, економічні, соціальні (соціально-демографічні), екологічні.
До групи  природно-ресурсних чинників входять  мінерально-сировинні, паливно-енергетичні, водні, лісові, територіальні біологічні, земельні, кліматичні та інші ресурси.
Групу економічних чинників утворюють  економіко-географічне положення, енергетична  і будівельна бази, основні виробничі  та невиробничі фонди, виробнича інфраструктура, в тому числі транспортна мережа, умови комбінування і кооперування виробництв, регіональні потреби, капітальні вкладення, регіональна економічна політика тощо.
Група соціальних (або соціально-демографічних) чинників охоплює динаміку чисельності  населення, його розміщення, відтворення, структуру (вікова, статева, сімейна, освітня), регіональну демографічну політику, зайнятість населення в суспільному виробництві, структуру зайнятого населення, трудових ресурсів, забезпеченість населення об'єктами соціальної інфраструктури (житлом, підприємствами роздрібної торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування тощо).
У групі  екологічних чинників виділяють: забруднення  та охорону водойм, атмосфери, охоронні природні території, загальну екологічну ситуацію в регіоні.
Кожний  з цих чинників або деяка сукупність їх можуть сприяти розвитку відповідного виробництва в цьому районі або, навпаки, перешкоджати його розгортанню  в оптимальних масштабах. Умови  розміщення виробництва змінюються в часі передусім під впливом  науково-технічного прогресу, соціально-економічного розвитку.
Другу групу чинників розміщення продуктивних сил утворюють вимоги, що висуваються  до розміщення і розвитку економічних  об'єктів. Вони визначаються внутрішньою  логікою розвитку кожної галузі, її властивостями і специфікою. Іншими словами, ця група охоплює власне чинники розміщення, зумовлені техніко-економічними особливостями, своєрідністю територіальної організації підприємств, галузей, виробництв. До чинників розміщення належать, наприклад, електро-, тепло-, водо-, праце, наукомісткість продукції, транспортабельність  сировини, напівфабрикатів, готової  продукції тощо.
У вартісній  формі до чинників розміщення відносять  витрати на сировину, матеріали, паливо й енергію, робочу силу, основні фонди. Значення ринкового (споживчого) чинника  розміщення виробництва визначається витратами на транспортування продукції  до місця її споживання. Перелічені чинники розміщення властиві будь-якому  матеріальному виробництву. Залежно  від характеру вияву чинників розміщення галузі промисловості класифікують на енерго-, тепло-, праце-, наукомісткі  тощо. Так, до галузей, що тяжіють до джерел сировини, можна віднести підприємства  металургії, лісової, целюлозно-паперової  промисловості, багато галузей харчової та легкої промисловості; до джерел палива й енергії — електросталеплавильні та феросплавні виробництва, виробництво легких кольорових металів, підприємства багатьох галузей хімічної промисловості; до районів концентрації трудових ресурсів — підприємства багатьох галузей машинобудування, більшість галузей легкої промисловості тощо.
Техніко-економічні чинники змінюються в часі залежно  від прогресу в технології виробництва, транспортабельності сировини та матеріалів, удосконалення виробничих відносин, зростання масштабів суспільного  виробництва тощо.
Незважаючи  на те, що ці дві групи чинників розміщення продуктивних сил взаємопов'язані, існують відмінності в їхній  динаміці, тенденціях розвитку, еволюції. Так, умови розміщення відрізняються  меншою просторовою еластичністю, рухливістю, ніж техніко-економічні чинники  розміщення виробництва. Причому відносно менша рухливість умов розміщення має  як економічний (переміщення в просторі, наприклад, об'єктів інфраструктури), так і фізичний характер (наприклад, неможливість переміщення родовищ  корисних копалин або кліматичних  умов). Таке важливе практичне завдання, як пошук району, місця, території (майданчика) для розміщення великих новобудов, полягає у зіставленні (порівнянні) кількох територій з еталонними вимогами. Розміщення галузей матеріального  виробництва має ґрунтуватися на кількісній і якісній оцінці сукупного  впливу всіх груп чинників. Багаточинниковий аналіз розміщення виробництва  дає можливість визначити економічний  ефект розміщення галузей, вибрати  основні напрями спеціалізації  економічних районів, територіально-виробничих комплексів, обґрунтувати шляхи удосконалення  територіальних економічних пропорцій  на перспективу.  
 

3. Концептуальні  положення політики регіонального  розвитку в Україні  

Розширення  самостійності та повноважень органів  місцевого самоврядування в умовах переходу до ринку зумовлює потребу  в розвитку регіональних досліджень з метою конструктивного підходу до наукового обґрунтування управління регіональним розвитком. Останній органічно пов'язаний з іншими не менш важливими і складними процесами: формуванням ринкових відносин, розгортанням нових форм власності, пріоритетним соціальним розвитком, а також з екологічною та демографічною ситуацією тощо.
Політика  регіонального розвитку є складовою  загальнодержавної політики щодо соціально-економічних  та суспільно-політичних перетворень 
в Україні.
Вона  спрямована, зокрема, на підвищення ролі регіональних і місцевих органів  управління у здійсненні реформ та розбудові незалежної Української  держави.
Одним з важелів удосконалення територіальної організації суспільства стає політика регіонального розвитку, орієнтована  на становлення механізмів управління формуванням господарських адміністративно-територіальних  систем всіх типів та просторових  рівнів. Вона покликана забезпечувати комплексно-пропорційний розвиток територій з максимальним урахуванням місцевих умов і ресурсів.
Державна  політика регіонального розвитку —  це цілісна сукупність заходів, спрямованих на стимулювання ефективності соціально-економічного розвитку регіонів, раціональне використання їхніх  ресурсних потенціалів та пріоритетів, забезпечення сприятливих умов для  життєдіяльності населення, вдосконалення  територіальної організації суспільства.
Об'єктами політики регіонального розвитку є  територіальні утворення, які слід розглядати як системи певного підпорядкування, в межах яких здійснюються державне управління та місцеве самоврядування. Суб'єктами її виступають центральні, регіональні та місцеві органи державної  виконавчої влади та органи місцевого  самоврядування, які виходячи зі своєї  компетенції вирішують питання, пов'язані з соціально-економічним розвитком регіонів.
Основна мета сучасної державної політики регіонального  розвитку в Україні полягає у  збереженні та зміцненні політичної стабільності, територіальної цілісності, соціальної та економічної єдності Української держави на основі раціонального територіального поділу праці, поєднання інтересів різних регіональних спільностей із загальнодержавними інтересами, створення відносно однакових можливостей для плідної життєдіяльності населення в усіх регіонах України.
У нашій  країні накопичився комплекс регіональних проблем і диспропорцій, що зародилися у минулі десятиріччя. До основних з  них можна віднести такі:
- відставання  малих міських і ще більшою  мірою сільських поселень від  великих міст за рівнем економічного  і соціального розвитку;
- деформація  статево-вікової структури сільського  населення; 
- посилення  регіональної диференціації за  якістю навколишнього середовища;
- соціально-економічні, екологічні, психологічні та інші  проблеми у зонах радіоактивного  забруднення в результаті аварії  на Чорнобильській атомній електростанції, а також у регіонах розміщення  переселенців;
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.