На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Прийнятя управлнського ршення в залежност вд органзацйної структури пдприємства

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 18.05.2012. Сдан: 2011. Страниц: 12. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


      МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
      НАЦІОНАЛЬНИЙ  ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
      ІМЕНІ М.П.ДРАГОМАНОВА 

      Інститут  соціології, психології та управління
      Кафедра управління та євроінтеграції 
       

      Курсова робота
      з навчальної дисципліни «Теорія прийняття управлінських  рішень»
      на  тему: 

«ЗАЛЕЖНІСТЬ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКОГО РІШЕННЯ ВІД ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ СТРУКТУРИ ПІДПРИЄМСТВА» 
 
 

     Виконав:               студент 3 курсу
                     Інституту соціології,
                     психології  та управління,
                     спеціальності
                  «менеджмент організацій»
                     групи 33 МО
                                                                                 Москаленко Андрій             
                                                                                 Миколайович 

    Прийняв:      д.ф.н., професор
                    Бех В.П.  
                   

Київ  – 2009
      ЗМІСТ
Вступ      …………………………………………….……………………….3
РОЗДІЛ 1 МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ  ВИВЧЕННЯ ВПЛИВУ РІЗНИХ ТИПІВ ОРГАНІЗАЦІЙНИХ СТРУКТУР НА ПРИЙНЯТТЯ  УПРАВЛІНСЬКОГО РІШЕННЯ
        1.1     Визначення понять «організаційна структура» та
                  «управлінське рішення»…………….…………………………...5
        1.2 Еволюція прийняття управлінського рішення в зарубіжних країнах……………………………………….……………………8
        1.3 Принципи та методи залежності прийняття управлінського рішення від організаційної структури                 підприємства...………………………………….………………12
        РОЗДІЛ 2   ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВПЛИВУ ОРГАНІЗАЦІЙНИХ СТРУКТУР НА ПРОЦЕС ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКОГО РІШЕННЯ
        2.1.    Сутність, зміст і фактори прийняття управлінського рішення………………………………………………………….15
        2.2.    Організаційна структура, як засіб управління підприємством………………………………………………......19
        2.3. Дослідження впливу типів організаційних структур на прийняття управлінського рішення…………………………...26
        РОЗДІЛ 3        ПРАКСЕОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ 
        Проблема прийняття управлінського рішення у вітчизняній практиці…………………………………………………………30
        Прийняття управлінського рішення за рахунок оптимізації організаційної структури………………………………………32
Висновки..........................................................................................................35
Список  використанИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………….37
ДОДАТКИ……………………………………………………………………….39
      ВСТУП 

      На  сучасному етапі становлення  і розвитку України, велика увага  приділяється управлінню підприємствами, як державної так і приватної  форм власності. Отже необхідно забезпечити економічне зростання та розвиток кожного суб’єкта господарювання за рахунок ефективного управління, якісного використання ресурсів та модернізації виробництва. Але досягнення поставленої мети  можливо лише за умови урахуванням впливу типу організаційної структури на прийняття управлінського рішення. Лише за такої умови приймається якісне управлінське рішення, тобто таке, яке дозволяє досягти максимального результату при мінімальних затратах часу, грошей та зусиль.
      Таким чином, актуальність теми полягає у вивченні впливу різних типів організаційних структур на прийняття ефективного управлінського рішення на підприємствах. А також у встановленні закономірностей, які характерні для всіх типів організаційних структур.  
      Проблемна ситуація полягає в тому, що розгалудженність і складність організаційної структури впливає на швидкість прийняття рішення, ефективність констролю, ступінь взаємодії з різними підрозділами, тому необхідно враховувати вплив організаційної стуктури на процес прийняття управлінських рішеннь.
      Об’єктом дослідження є процес прийняття управлінського рішення.
      Предметом дослідження є вплив типу організаційної структури на прийняття управлінського рішення.
      Основна гіпотеза полягає в тому, що різні типи організаційних структур мають різний вплив на прийняття рішень.
      Метою роботи є системне вивчення організаційних структур, як факторів впливу на процес прийняття управлінського рішення.
    Завдання  роботи:
    розглянути зміст понять «управлінське рішення» та «організаційна структура»;
    прослідкувати за еволюцією у прийнятті ефективних рішень зарубіжними країнами;
    проаналізувати принципи та методи залежності прийняття управлінського рішення від організаційної структури підприємства;
    розкрити сутність, зміст і фактори прийняття управлінського рішення;
    розглягути типи організаційних структур, як засоби управління підприємством;
    провести порівняльний аналіз впливу різних типів організаційних структур на прийняття управлнського рішення;
    визначити проблеми прийняття упавлінського рішення в Україні;
    розглянути шляхи оптимізацій організаційних структур, для прийняття ефективного управлінського рішення.
 
      Окрім окреслених методів та технологій пізнання проблемної ситуації, що лежить в основі курсової роботи, дослідження не можливе  без категоріального апарату. Існує  потреба розглянути такі поняття: управлінське рішення, організаційна структура, ланка управління, рівень управління та ін. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

        РОЗДІЛ  1
      МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ ВПЛИВУ РІЗНИХ ТИПІВ  ОРГАНІЗАЦІЙНИХ СТРУКТУР НА ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКОГО РІШЕННЯ 
 

      1.1  Визначення понять «управлінське рішення» та «організаційна структура»  

     Роль  рішення в управлінському процесі  надзвичайно велика. Керувати –  це значить вирішувати будь-яке завдання для досягнення певної мети. Рішення  має універсальний характер, що витікає із специфіки людської діяльності, свідомої і цілеспрямованої.
      Виходячи  із його універсального характеру, ряд  авторів висловлюють різне тлумачення поняття управлінського рішення.
     Професор  Русинов Ф.М. під управлінським  рішенням розуміє знаходження певного варіанту дій, сам процес діяльності і її кінцевий результат. Коли говорять про вирішення проблем, використовують цей термін в трьох значеннях: по-переше, знайдений але ще не здійснений варіант дій; по-друге, сам процес вирішення проблеми, тобто усунення деяких перешкод і труднощів на цьому шляху; по-третє, підсумок діяльності [6, 10].
     Категорія „управлінського рішення”, як відмічають Райзберг Б.А. та Фатхутдинов Р.А  має багато аспектний зміст. В  широкому розумінні управлінське рішення  можна розглядати як вираження процесу управління на його заключній стадії, як підлягаючу виконанню команду, що надходить від керуючої до керованої системи.
     Управлінське  рішення пов’язане з діяльністю людини, яка керує іншими людьми і використовує при цьому всі  свої здібності, вміння, знання і навички. Таким чином виділяють три аспекти управлінського рішення:
     Управлінське  рішення – це  вид діяльності, що проходить в керуючій системі  і пов’язаний з підготовкою, знаходженням, вибором і прийняттям певних варіантних дій. В цьому аспекті управлінське рішення – вид роботи в апараті управління, певний етап процесу управління.
     Управлінське  рішення – це варіант впливу керуючої системи на керовану та формула впливу. В цьому розумінні управлінське рішення є описом передбачуваних дій керуючої системи по відношенню до керованої.
     Управлінське  рішення – це організаційно-правова  діяльність керівника в керованій  системі. Приділяючи увагу цьому  важливому аспекту, управлінське рішення  інколи визначають як акт організаційно-практичної діяльності керівника і апарату управління, який здійснюється по раніше розробленому і свідомо обраному варіанту. Розуміння управлінського рішення тільки в такому трактуванні розкриває його повний зміст. Для правильного розуміння управлінського рішення необхідно завжди враховувати всі три його аспекти в поєднанні  і взаємозв’язку.
     Завадський  Й.С., Глушко В.П., Галькович Р.С. і  Набоков В.І. та інші відмічають, що управлінське рішення – це своєрідний соціальний акт, який містить постановку мети, завдань, а також  загальні чи більш конкретні вказівки для засобів їх здійснення. [6, 12]
     Отже можна зробити висновок, що прийняття управлінського рішення – це процес вибору розумної альтернативи вирішення проблеми, що є вирішальним в системі управління, а результати реалізації управлінських рішень залежать від  об’єктивної оцінки керівником проблемної ситуації.
     Під структурою управління організацією розуміється  упорядкована сукупність взаємопов'язаних елементів, які знаходяться між собою в сталих відношеннях, що забезпечують їх функціонування і розвиток як єдиного цілого. Елементами структури є окремі робітники, служби та інші ланки апарату управління, а відношення між ними підтримуються завдяки зв'язкам, що прийнято поділяти на горизонтальні і вертикальні. Горизонтальні зв'язки носять характер погодження і є, як правило, однорівневими. Вертикальні зв'язки - це зв'язки підпорядкування, і необхідність в них виникає при ієрархічності управління, тобто за наявності декількох рівнів управління. Крім того, зв'язки в організаційній структурі управління можуть носити лінійний і функціональний характер. Лінійні зв'язки відображають рух управлінських рішень і інформації між так званими лінійними керівниками, тобто особами, які повністю відповідають за діяльність організації або її структурних підрозділів, функціональні зв'язки мають відповідати лінії руху інформації і управлінським рішенням тим або іншим функціям управління.
      Існує велика кількість визначень поняття організаційної структури управління, і відрізняються вони за рівнем деталізації досліджуваного предмета.
      Структура, яка відображає синтез взаємозв'язків  різних елементів, що функціонують для досягнення поставленої мети, називається організаційною. Отже, організаційна структура будь-якої системи пов'язана з досягненням її глобальної мети.
      Згідно  з іншим визначенням, організаційна  структура - це конструкція організації, на основі якої здійснюється управління фірмою. Ця конструкція має або  формальний, або неформальний вираз  і охоплює два аспекти:
    вона охоплює канали  влади та комунікації між різними адміністративними службами та працівниками;
    інформацію, яка передається цими каналами.
      Організаційну структуру управління визначають також  як категорію менеджменту, яка відображає організаційний бік відносин управління і становить єдність рівнів і ланок управління у їх взаємозв'язку.
      Ланка управління - відокремлений орган (працівник), наділений функціями управління, правами для їх реалізації, визначеною відповідальністю за виконання функцій  та використання прав.
      Рівень  управління - сукупність ланок управління на певному щаблі ієрархії управління. Рівні управління, поєднуючи різні ланки, характеризують рівень концентрації процесу управління і послідовність підпорядкування одних ланок іншим зверху донизу [5, 53].
      Організаційна структура управління визначається також як склад, взаємозв'язки та супідрядність організаційних одиниць (підрозділів) апарату управління, які виконують різні функції управління організацією (підприємством).
     Таким чином, організаційна структура включає в себе всі цілі, розподілені між різноманітними ланками, зв'язки між якими забезпечують координацію окремих дій по їх виконанню. Тому її можна розглядати як зворотну сторону характеристики механізму функціонування (як процесу реалізації структурних зв'язків системи управління). Зв'язок структури управління з ключовими поняттями менеджменту - його метою, функціями, процесом, механізмом функціонування, людьми і їх повноваженнями, - свідчить про її величезний вплив на всі сторони управління. Тому менеджери всіх рівнів приділяють величезну увагу принципам і засобам формування структур, вибору типу або комбінації виглядів структур, вивченню тенденцій в їх побудові і оцінці їхньої відповідності меті, що вирішуються і задачами [7, 107] 
 

      1.2 Еволюція прийняття управлінського рішення в зарубіжних країнах 

      Історію розвиток управлінського рішення, умовно, можна поділити на три етапи: передфазу, фазу зародження  і становлення, сучасну фазу.
      Початок передфази губиться в глубині тисячоліть, а закінчення датують 1911 роком, коли американький інженер Фредерік-Уінслоу Тейлор  уперше застосував поняття «наукове управління», що згодом дало початок тейлоризму, як напрямку в менеджменті [18, 86].
      Управління  в цей період здійснювалось на основі досвіду та уміннь та навичок. Їх передавали від покоління до покоління, намагаючись обґрунтувати, прикладами чого є Кодекс Хамураппі, «Руська правда», Римське право та ін. Однак наукового узагальнення і дослідження управління не було.
      Характерними  рисами є обґрунтування ієрархічно-пірамідальної побудови організації, авторитарний стиль управління, обмежене статутом чи субординацією мислення тощо.
      Фаза  зародження і становлення наукового  управління повязана з діяльністю конкретних наукових шкіл, які мали своїх засновників  і послідовників та певні методи і спрямованість досліджень[18, 88].
      Виділяють три підходи в управлінні: класичний підхід; поведінковий підхід; кількісний підхід.
      Класичний підхід управління включає дві школи:
а) школу  наукового управління;
б) адміністративну  школу (класичну теорію організації).
     Засновниками  школи наукового управління були Ф. Тейлор, Френк та Ліліан Гілбрейт, Генрі Форд, Генрі Гант.
      Концепцію наукового управління сформулював  Ф. Тейлор як необхідність послідовної  реалізації наступних чотирьох кроків управління:
      - аналіз робочої ситуації;
      - аналіз змісту загального завдання: розподіл загального завдання на більш дрібні задачі; визначення якостей та навиків, необхідних для їх виконання, визначення необхідної кількості робітників-виконавців;
      - підбір робітників для виконання окремих задач;
      - встановлення взаємозв’язків, планування, координація та узгодження дій усієї робочої групи. [18, 91]
     Адміністративна школа виникла в 20-ті роки ХХ ст. і розробляла підходи до удосконалення управління організацією в цілому. Представники цієї школи: А. Файоль, М. Вебер, Л. Урвік, Ч. Бернард, намагалися виділити загальні характеристики та закономірності управління організацією в цілому. Метою їх досліджень було виділення «універсальних принципів» управління, дотримуючись яких організація могла б досягти успіху. Зокрема А.Файоль визначив 14 загальних принципів, від дотримання яких залежить успішна діяльність будь-якої організації.
      Поведінковий  підхід в управлінні включає в себе дві школи:
      а) школа людських стосунків. Сформована в 20 – 30-ті роки ХХ ст., як реакція на недооцінку попередніми науковими школами соціально-психологічних, емоційних потреб людини в процесі управління. Представниками цієї школи були американські соціологи, психологи            М.Фолетт, Е.Мейо, А.Маслоу та ін. Ця школа відіграла значну роль в становленні наукового управління, стала основою формування школи організації поведінки.
      б) школа організаційної поведінки. Її представники концентрували увагу  на вивченні типів групової поведінки, на розумінні організації як складного соціального організму, який знаходиться під впливом певних уявлень, звичок, конфліктів, культурного оточення тощо.
      Кількісний  підхід розглядє управління як систему математичних моделей та процесів. В основу кількісної школи покладено ідею про те, що управління є певним логічним процесом, який можна відобразити за допомогою математичних символів та залежностей. В центрі уваги цієї школи знаходиться математична модель, тому що саме за її допомогою управлінську проблему можна відобразити (передати) у вигляді основних її цілей та взаємозв’язків.Основний внесок цієї школи в теорію управління - це ідея про спрощення управлінської реальності за допомогою математичних моделей.
      Сучасна фаза розвитку розпочалася в 40-ві роки ХХ ст. і продовжується нині. Вона характеризується розвитком послідовно-паралельних підходів до управління, які збігалися, але частково. Це пояснюється тим, що одні науковці досліджували суб’єкти управління, а інші об’єкти управління. Розвиток теорії був також зумовлений стрімким розвитом математики, інженерних наук, психології, соціології та антропології [18, 112]. 
      Особливості прийняття управлінських рішень в різних країнах і фактори, що на них впливають.
     В США переважно централізоване прийняття рішень у сфері зовнішньо-економічних операцій.
    Фактор: 
    •    Необхідність контролю за розвитком світових стратегій.

     Японія - прийняття рішень шляхом консенсусу із попередніми ретельними консультаціями, а також поєднання централізованого і децентралізованого підходів до прийняття рішень
      Фактори:
      •  Вищий менеджмент має велику владу, яка піддається перевірці з боку нижніх менеджерів;
      • Нижні менеджери мають повноваження щодо огляду, аналізу, критики рекомендованих варіантів дій.
      Німеччина - переважно централізація, автократія, ієрархія.
      Фактори:
      •   Специфічна правова система (Codetermination) потребує обговорення варіантів рішень робітниками і їх менеджерами;
      • Менеджери приділяють продуктивності, якості продукції і послуг більшу увагу ніж керівництву підлеглими;
      •    Менеджерська освіта має переважно технічну орієнтацію.
      Отже  можемо зробити висновок, що історичні аспекти становлення управлінської думки значно вплинули на процес прийння управлінського рішення але також не менш важливий вплив має культура, менталітет і спосіб мислення в конкретній країні, це чітко прослідкосується на прикладах США, Японії та Німеччини. 

      1.3 Принципи та методи залежності прийняття управлінського рішення від організаційної структури підприємства 

     Для того щоб розглянути залежність прийняття управлінського рішення від типу організаційної структури підприємства, необхідно використовувати різноманітні методи і принципи, що дасть змогу якісно провести дослідження.
     Принцип – певне правило, сформульоване людьми на основі пізнання законів чи закономірностей, якими керуються люди, зважаючи на свою внутрішню переконаність і досвід щодо необхідності чинити саме так [18, 602].
     Метод – прийом або сукупність прийомів у певній сфері людської діяльності, спосіб досягнення мети, шлях вирішення  якого-небудь завдання, виконання певної операції.
      Таким чином при дослідженні даної  проблемної ситуації необхідно використати  принципи об’єктивності, розвитку й історизму, принцип системності в пізнанні, а також методи аналізу, синтезу, індукції, вивчення передового досвіду, абстрагування та порівняння.
       Принцип об’єктивності. Дослідження повинно бути абсолютно неупередженим і адекватним. На його виконання не повинні впливати загальні враження про природу досліджуваного; симпатії або навпаки антипатії, власний настрій чи стан. На жаль, цей принцип дуже часто порушується особами, не маючих спеціальної підготовки для проведення досліджень та відсутніми необхідними елементами самоповаги в своїй професійній самосвідомості практичними навичками коректного [9; 21-28].
     Принципи  розвитку й історизму, забезпечують вивчення явища з історичної точки зору, дають змогу прослідкувати стадії зародження, становлення і розвитку, проаналізувати набутий досвід та можливі тенденції майбутнього.
     Принцип системності в пізнанні. У вітчизняній психології цей принцип пов'язаний з ім’ям Л.С.Виготського, що застосував його до аналізу розвитку свідомості. Центральним у системному підході Л.С.Виготського є питання про природу й структуру свідомості, зміні міжфункціональних зв’язків і відносин свідомості. Цей принци запезпечує розгляд проблеми, як системи, єдиного цілого, в якому зміна одного фактора призводить до зміни всієї проблеми.
     Метод індукції. Індукція являє собою умовивід від часткового до загального, від окремих фактів до узагальнень, коли на основі знань про частини предметів класу робиться висновок про клас в цілому. Як метод дослідження індукція – це процес дослідного вивчення явищ, під час якого здійснюється перехід від окремих фактів до загальних положень.
     Метод абстрагування. Абстрагування – логічний процес відхиляння думки від одних властивостей предмета і концентрації її на інших його властивостях. Наприклад, коли необхідно підняти будь-який предмет, то не звертається увагу на його геометричні, фізичні властивості тобто колір, матеріал тощо. Дослідник подумки відхиляється від цих ознак і концентрує думки на тому, яка його вага, розміри, бо предмет, насамперед, потрібно підняти, винести. Це і є простим актом абстрагування. Результатом абстрагування є різні поняття і категорії, наприклад, рух, розвиток, матерія, суперечність, вартість і т.д. Поняття – це така логічна форма, в котрій відображаються загальні риси, ознаки, властивості певних речей, явищ чи процесів, тобто подумки людина концентрує увагу на загальному і відхиляється від конкретного, того, що дається у відчуттях. Будь-яке пізнання необхідним чином зв’язане з абстрагуванням. Без нього неможливе розкриття сутності речей, проникнення в їх “глибину”. Розчленування предмета на складові частини, виділення суттєвих його сторін і їх всебічний аналіз – все це результат абстрагуючої діяльності людського мислення [7, 193].
     Аналіз  і синтез – основні методи наукового  пізнання, котрі входять до складу будь-якого наукового дослідження. Аналіз (від грец. – розкладання, розчленування) – прийом уявного, а іноді і реального розчленування предмета, явища чи процесу, їхніх властивостей і відношень. Засобом, який є зворотним аналізу, коли властивості, ознаки речей і явищ розглядаються у їх цілісності, з’єднані, є синтезом. Синтез (від грец. – з’єднання, складання, сполучення) – з’єднування різних елементів в єдине ціле, певну систему. Синтез в цьому значенні є протилежний аналізу, однак вони необхідно сполучаються у пізнавальній діяльності. Аналіз і синтез (розчленування та складання) у своїй елементарній формі притаманні також вищим тваринам.
      Метод порівняння. Допускає зіставлення однотипних об’єктів у різних сферах з ціллю виявлення їх подібності чи розбіжностей [9; 30-37].
  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      РОЗДІЛ 2
      ТЕОРЕТИЧНІ  АСПЕКТИ ВПЛИВУ ОРГАНІЗАЦІЙНИХ
      СТРУКТУР  НА ПРОЦЕС ПРИЙНЯТТЯ  УПРАВЛІНСЬКОГО РІШЕННЯ 
 

    2.1.    Сутність, зміст і  фактори прийняття  управлінського рішення 

      Кожна організація для здійснення ефективної діяльності визначає цілі, досягнення яких можливе лише внаслідок дій, які виконуються в певній послідовності і є способом вирішення окремих, часткових завдань. Так, плануючи майбутню діяльність організації, менеджери визначають її цілі, способи їх реалізації та ресурси, необхідні для їх досягнення. У процесі організації діяльності приймаються рішення щодо організаційної структури, організації виробничого процесу, розподілу робіт та забезпечення їх необхідними засобами тощо. Контроль передбачає прийняття рішень щодо вибору системи контролю (масштабів, періодичності, форм контролю), аналізу отриманої інформації та здійснення коригуючих дій. Від того, наскільки обґрунтованими будуть упрпавлінські рішення, буде залежати успіх чи невдача організації, її процвітання чи занепад.
      Управлінське  рішення — результат вибору суб'єктом  управління способу дій, спрямованих  на вирішення поставленого завдання в існуючій чи спроектованій ситуації [19, 352]
      Отже, управлінський процес постає як комплекс взаємопов'язаних операцій, які виконуються  в певній послідовності та спрямовані на розв'язання конкретних завдань  і досягнення цілей.
     Найважливішим резервом підвищення ефективності всього суспільного виробництва є підвищення якості рішень, прийнятих керівниками.
     До  управлінського рішення пред'являється  ряд вимог, до числа яких можна  віднести:
    всебічну обґрунтованість рішення;
    своєчасність;
    необхідну повноту змісту;
    повноваження;
    погодженість із прийнятими раніше рішеннями.
     Всебічна  обґрунтованість рішення означає  насамперед необхідність прийняття  його на базі максимально повної і  достовірної інформації. Однак тільки цього недостатньо. Воно повинно  охоплювати весь спектр питань, усю повноту потреб керованої системи. Для цього необхідно знання особливостей, шляхів розвитку керованих, керуючих систем і навколишнього середовища. Потрібен ретельний аналіз ресурсного забезпечення, науково-технічних можливостей, цільових функцій розвитку, економічних і соціальних перспектив підприємства, регіону, галузі, національної і світової економіки. Всебічна обґрунтованість рішень вимагає пошуку нових форм і шляхів обробки науково-технічної і соціально-економічної інформації, тобто формування передового професійного мислення, розвитку його аналітико-синтетичних функцій.
     Своєчасність  управлінського рішення означає, що прийняте рішення не повинне ні відставати, ні випереджати потреби і задачі соціально-економічної системи. Передчасно прийняте рішення не знаходить підготовленого ґрунту для його реалізації і розвитку і може дати імпульси для розвитку негативних тенденцій. Спізнілі рішення не менш шкідливі для суспільства. Вони не сприяють рішенню вже «перезрілих» задач і ще більш збільшують і без того хворобливі процеси. [19, 361]
     Необхідна повнота змісту рішень означає, що рішення  повинне охоплювати весь керований  об'єкт, усі сфери його діяльності, усі напрямки розвитку. У найбільш загальній формі управлінське рішення  повинне охоплювати:
     а) мету (сукупність цілей) функціонування і розвитку системи;
     б) кошти і ресурси, використовувані для досягнення цих цілей;
     в) основні шляхи і способи досягнення цілей;
     г) терміни досягнення цілей;
     д) порядок взаємодії між підрозділами і виконавцями;
     е) організацію виконання робіт на всіх етапах реалізації рішення.
     Важливою  вимогою до управлінського рішення є повноваження (владність) рішення – строге дотримання суб'єктом керування тих прав і повноважень, що йому надані вищим рівнем керування. Збалансованість прав і відповідальності кожного органа, кожної ланки і кожного рівня керування – постійна проблема, зв'язана з неминучим виникненням нових задач розвитку і відставанням від них системи регламентації і регулювання.
     Погодженість  із прийнятими раніше рішеннями означає також необхідність дотримання чіткого причинно-наслідкового зв'язку суспільного розвитку. Вона необхідна для дотримання традицій поваги до закону, постановам, розпорядженням. На рівні окремої фірми вона необхідна для здійснення послідовної науково-технічної, ринкової і соціальної політики, чіткого функціонування виробничого апарата.
     Прийняття управлінського рішення вимагає  високого рівня професіоналізму  і наявності визначених соціально-психологічних  якостей особистості, чим володіють  не усі фахівці, що мають професійну освіту, а всього лише 5-10% з них [15, 149].
     Основними факторами, що впливають на якість управлінського рішення, є: застосування до системи  менеджменту наукових підходів і  принципів, методів моделювання, автоматизація  керування, мотивація якісного рішення та ін. Звичайно в прийнятті будь-якого рішення присутні в різному ступені три моменти: інтуїція, судження і раціональність.
     При прийнятті чисто інтуїтивного рішення  люди ґрунтуються на власному відчутті того, що їхній вибір правильний. Тут є присутнім ”шосте почуття”, свого роду осяяння, відвідуване, як правило, представників вищого ешелону влади. Менеджери середньої ланки більше покладаються на одержувану інформацію і допомогу. Незважаючи на те, що інтуїція загострюється разом із придбанням досвіду, продовженням якого саме і є висока посада, менеджер, що орієнтується тільки на неї, стає заручником випадковості, і з погляду статистики шанси його на правильний вибір не дуже високі.
     Рішення, засновані на судженні, багато в чому подібні з інтуїтивними, тому, що на перший погляд їхня логіка слабко проглядається. Але все-таки в їхній основі лежать знання й осмислення, досвід минулого. Використовуючи їх і спираючи на здоровий глузд, з виправленням на сьогоднішній день, вибирається той варіант, що приніс найбільший успіх в аналогічній ситуації за старих часів. Однак, здоровий глузд у людей зустрічається рідко, тому даний спосіб прийняття рішень теж не дуже надійний, хоча підкуповує своєю швидкістю і дешевиною.
     Могутнім  фактором, що активізує процес ухвалення рішення виступають сучасні кошти оргтехніки включаючи обчислювальні мережі. Це вимагає високого рівня культури в області математики і програмування, технології використання технічних коштів. Однак процес ухвалення рішення, вибору конкретного варіанта завжди буде мати творчий характер і залежатиме від конкретної особистості.
     Фактори, що визначають якість і ефективність управлінських рішень, можуть класифікуватися  по різних ознаках – як фактори  внутрішньої природи (зв'язані з  керуючою і керованою системами), так і зовнішні фактори (вплив навколишнього середовища). До числа цих факторів варто віднести:
    закони об'єктивного світу, зв'язані з прийняттям і реалізацією управлінських рішень;
    чітке формулювання мети – для чого приймається управлінські рішення, які реальні результати можуть бути досягнуті, як вимірити, співвіднести поставлену мету і досягнуті результати;
    обсяг і цінність розташовуваної інформації – для успішного прийняття управлінського рішення головним є не обсяг інформації, а цінність, обумовлена рівнем професіоналізму, досвіду, інтуїцією кадрів;
    час розробки управлінських рішень – як правило, управлінське рішення завжди приймається в умовах дефіциту часу і надзвичайних обставин (дефіциту ресурсів, активності конкурентів, ринкової кон'юнктури, непослідовного поводження політиків);
    організаційні структури керування;
    форми і методи здійснення управлінської діяльності;
    методи і методики розробки і реалізації управлінських рішень;
    суб'єктивність оцінки варіанта вибору рішення. Чим більш неординарним є управлінське рішення, тим суб’єктивніше оцінка. Стан керуючої і керованої систем (психологічний клімат, авторитет керівника, професійно-кваліфікаційний склад кадрів і т.д.);
    систему експертних оцінок рівня якості й ефективності Управлінські рішення. [3, 263]
 
 
      Організаційна структура, як засіб  управління підприємством
 
      Теорія  менеджменту виділяє два основних класи організаційних структур управління:
      1. Бюрократичні структури.
      2. Адаптивні структури.
      Бюрократичні  організаційні структури характеризуються високим рівнем розподілу праці, розвинутою ієрархією управління ланцюгом команд, наявністю численних правил і норм поведінки персоналу, підбором кадрів за діловими та професійними якостями.
      Концепція бюрократії сформульована німецьким  соціологом Максом Вебером не охоплювала опису конкретних організацій і розглядала бюрократію як деяку нормативну модель, ідеал, до якого повинні прагнути організації
      Бюрократичні  структури характеризуються:
      Чітким розподілом праці, що приводить до появи висококваліфікованих спеціалістів на кожній посаді.
      Ієрархічністю управління, за якої кожний нижчий рівень контролюється вищим і підпорядковується йому.
      Наявністю системи узагальнених формальних правил і стандартів, що забезпечує однорідність виконання обов’язків.
      Наймои на роботу у суворій відповідності до кваліфікаційних вимог.
      Адаптивні (органічні) організаційні структури розробляються та впроваджуються з метою забезпечення можливостей реагувати на зміни зовнішнього середовища та впроваджувати нову наукомістку технологію.
      Починаючи з 60-х років деякі організації стикнулися з такою ситуацією, коли зовнішні умови їх діяльності змінювалися так швидко, проекти ставали настільки складними, а технологія розвивалася так бурхливо, що недоліки бюрократичних структур управління почали перевищувати їх позитивні риси. Тому організації почали розробляти та впроваджувати нові, більш гнучкі типи організаційних структур, які засновуються на цілях та припущеннях, що радикально відрізняються від покладених в основу бюрократичних структур.
      Бюрократичні  та адаптивні структури є крайнощами, а реальні структури реальних організацій знаходяться між ними і мають ознаки бюрократичних та адаптивних структур у різних співвідношеннях.
      Для відображення структурних взаємозв’язків основних рівнів та підрозділів організації, їх підпорядкованості на практиці використовують схеми організаційної структури управління. Такі схеми є лише скелетом системи управління, оскільки не розкривають склад та зміст функцій, прав та обов’язків посадових осіб.
      Теорія  і практика розробила багато різних принципів побудови структур управління, які можна звести до наступних основних типів:
    лінійна організаційна структура;
    лінійно-штабна організаційна структура;
    функціональна організаційна структура;
    лінійно-функціональна організаційна структура;
    дивізіональна організаційна структура;
    матрична організаційна структура.
      Розглянемо кожен тип організаційної структури окремо, а також переваги й недоліки кожної з них [7; 19; 16].
     Лінійна організаційна структура являє собою систему управління, в якій кожний підлеглий має тільки одного керівника і в кожному підрозділі виконується весь комплекс робіт, пов’язаних із його управлінням (ДОДАТОК 1).
     Переваги  такого типу структури це:
    чіткість і простота взаємодії;
    надійний контроль та дисципліна;
    оперативність прийняття та виконання управлінських рішень;
    економічність за умов невеликих розмірів організації.
      Недоліки  такого типу структури це:
    потреба у керівниках універсальної кваліфікації;
    обмеження ініціативи працівників нижчих рівнів;
    перевантаження вищого керівництва;
    можливість необґрунтованого збільшення управлінського апарату.
     Лінійно-штабна організаційна структура - різновид лінійної організаційної структури. Для розвантаження вищого керівництва створюється штаб, до складу якого включають фахівців із різних видів діяльності (ДОДАТОК 2).
     Переваги  такого типу структури це:
    чіткість і простота взаємодії;
    надійний контроль та дисципліна;
    оперативність прийняття та виконання управлінських рішень.
        Недоліки такого типу структури  це:
    обмеження ініціативи працівників нижчих рівнів;
    можливість необґрунтованого збільшення управлінського апарату.
     Функціональна організаційна структура. Для виконання певних функцій управління утворюються окремі управлінські підрозділи, які передають виконавцям обов’язкові для них рішення, тобто функціональний керівник в межах своєї сфери діяльності здійснює керівництво виконавцями. Завдяки спеціалізації функціональних керівників виникає можливість управління великою кількістю виконавців (зменшується кількість рівнів управління) (ДОДАТОК 3).
     Переваги  такого типу структури це:
    спеціалізація функціональних керівників;
    інформаційна оперативність;
    розвантаження вищого керівництва.
        Недоліки такого типу структури  це:
    порушення принципу єдиноначальності;
    складність контролю;
    недостатня гнучкість.
     Лінійно-функціональна  організаційна структура - комбінація лінійної та функціональної структур. Основний принцип - розмежування повноважень і відповідальності за функціями та прийняття рішень по вертикалі. Управління здійснюється за лінійною схемою, а функціональні підрозділи допомагають лінійним керівникам у вирішенні відповідних управлінських функцій (ДОДАТОК 4).
      Багатолітній  досвід використання лінійно-функціональних структур управління показав, що вони найбільш ефективні там, де апарат управління виконує рутинні, які частіше  повторються і рідко змінюються задачі і функції. Вони виявляються в управлінні організаціями з масовим або багатосерійним типом виробництва, а також при господарському механізмі затратного типу, коли виробництво найменш чутливо до прогресу в області науки і техніки. При такій організації управління виробництвом підприємство може успішно функціонувати лише тоді, коли зміни по всім структурним підрозділам відбуваються рівномірно. Але в реальних умовах цього немає, виникає неадекватність реакції системи управління на вимогу зовнішньої середи. В результаті ускладнюється і уповільнюється передача інформації, що не може не відбиватися на швидкості і своєчасності прийняття управлінських рішень.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.