На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


реферат Система облку калькулювання за змнними витратами

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 19.05.2012. Сдан: 2011. Страниц: 7. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


МІНІСТЕРСТВО  АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА  УКРАЇНИ
ЛУГАНСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНИНІВЕРСИТЕТ 
 
 
 
 
 
 

Кафедра бухгалтерського
обліку 
 
 
 
 
 
 
 

Індивідуальна робота
на тему: «Система обліку і калькулювання  за змінними витратами» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Луганськ
2011
Зміст: 

Вступ           3
1. Поняття витрат і калькулювання       4
2. Класифікація  затрат на постійні і змінні     7
3. Система обліку та калькулювання за змінними витратами  10
Висновки           20
Список  використаної літератури       21
 


Вступ 

     Складні ринкові процеси потребують від  підприємства постійної зміни обсягу виробництва продукції, що тягне  за собою зміну собівартості продукції. Збільшення частки постійних витрат в загальній сумі витрат підприємства, яке є наслідком ринкової конкуренції  досить вагомо впливає на «поведінку собівартості», а відповідно, і на прибутки підприємства.
     Тому, по мірі розвитку цих тенденцій збільшується потреба підприємств в отриманні  вірогідної інформації про витрати  на виробництво продукції, які не викривлені процесом розподілення непрямих постійних витрат.
     Практика  обособления прямих змінних витрат на виробництво продукції від непрямих постійних витрат виникла в тридцяті роки минулого століття в США та отримала назву «директ--костінг» (direkt costing). Сутність системи «директ--костінг» полягає в тому, що залишки готової продукції обліковуються за прямими виробничими витратами, які залежать від обсягу виробництва, тобто за змінними витратами. Включення до собівартості готової продукції постійних витрат, на думку авторів системи «директ--костінг», викривляє розмір прибутку (при великих товарних запасах завищує прибуток) та завищує вартість активів підприємства. Ідеї системи «директ-- костінг» покладені в основу Міжнародних стандартів фінансової звітності.
Ідеї, на яких побудовані Міжнародні стандарти  фінансової звітності та Національні  положення (стандарти) бухгалтерського  обліку, передбачають облік готової  продукції за фактичною виробничою собівартістю.
     При цьому потрібно відзначити, що до виробничої собівартості згідно із П(С)БО 16 «Витрати», включаються не тільки прямі витрати, та й не всі прямі витрати на виробництво продукції є змінними. Тому бухгалтерський облік не в повній мірі відповідає системі «директ-- костінг», яка повністю може бути реалізована тільки в системі управлінського обліку.
 


Поняття витрат і калькулювання 

     Виробництво продукції (робіт і послуг) пов'язаний з певними витратами. В процесі  виробництва продукції затрачується праця, використовуються засоби праці  і предмети праці. Всі витрати  підприємства на виробництво і реалізацію продукції, виражені в грошовій формі, утворюють собівартість продукції.
     Витрати, собівартість є найважливішими економічними показниками. Їх рівень багато в чому визначає величину прибутку і рентабельність підприємства, ефективність його господарської  діяльності. Зниження і оптимізація  витрат є одним з основних напрямів вдосконалення економічної діяльності кожного підприємства, що визначають його конкурентоспроможність, надійність і фінансову стійкість. Діяльність будь - якого підприємства завжди пов'язана  з певними витратами матеріальних, трудових, інформаційних, грошових та інших ресурсів на виготовлення, зберігання, транспортування, сортування, пакування, фасування та реалізацію товарів. Сукупність всіх цих витрат і складає поточні витрати підприємства.
     Національні стандарти бухгалтерського обліку П(С)БО 1 та П(С)БО 16 визначають витрати як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття
активів або збільшення зобов'язань, які  призводять до зменшення власного
капіталу (за винятком зменшення власного капіталу за рахунок його вилучення або  розподілу власниками). В даному визначенні сутність витрат виражається  не через їх економічну природу, а  через наслідки операцій з активами та капіталом для фінансово - майнового  стану підприємства.
     Поняття економічних витрат обумовлено обмеженістю  ресурсів у порівнянні з кількістю  варіантів їх використання. З бухгалтерської точки зору витрати - це тільки конкретні  витрати ресурсів. Дане тлумачення базується на ресурсному розумінні природи господарства, не беручи до уваги інші аспекти.
     Якщо  розглядати роботи іноземних авторів, то особливостями вирішення проблеми розкриття сутності витрат є:
    присутність однакового підходу до розглядання витрат підприємств, що здійснюють різні види діяльності із зазначенням галузевих особливостей;
    розглядання витрат як елемента всієї системи управління у нерозривному зв'язку з іншими важливими показниками фінансово-господарської діяльності;
    створення умов для практичного впровадження наукових робіт до системи управління підприємством.
     Собівартість  продукції - ємка, багатоманітна і  динамічна економічна
категорія. Вона є найважливішим якісним  показником, показуючи, в що
обходиться  підприємству виробництво і збут продукції. Чим нижче собівартість, тим вище прибуток і, відповідно, рентабельність виробництва.
Мета  обліку витрат на виробництво полягає  в своєчасному, повному і  достовірному визначенні фактичних витрат, пов'язаних з виробництвом і
збутом  продукції, а так само в контролі за використовуванням ресурсів і 
грошових  коштів.
     Калькуляція собівартості продукції - це числення фактичної собівартості окремих  видів продукції і всієї продукції  в цілому. Безперервний поточний облік  витрат в місцях їх виникнення, повсякденне  виявлення можливих відхилень від  встановлених норм. Визначення причин і винуватців відхилень повинні  задовольняти вимогам оперативного управління виробництвом.
     В основі організації обліку витрат лежать наступні принципи:
    документування витрат і повне їх віддзеркалення на рахівницях обліку виробництва;
    незмінність прийнятої методології обліку витрат на виробництво і калькуляцію собівартості продукції в перебігу року;
    своєчасне, повне і правильне віднесення витрат і доходів до звітних періодів;
    угрупування витрат по об'єктах обліку і місцях їх виникнення;
    узгодженість об'єктів обліку витрат з об'єктами калькуляції собівартості продукції, показників обліку фактичних витрат з нормативними, плановими показниками і т.д.;
    доцільність витрат, що відносяться до виготовлення певної продукції;
    здійснення оперативного контролю за витратами виробництва і формуванням собівартості продукції;
    регламентація складу собівартості продукції;
    розвиток методології і організації обліку витрат на виробництво з метою їх зближення з міжнародними стандартами і світовою практикою.
     В Україні склад собівартості продукції  регламентується державою. Основні  принципи формування собівартості продукції  визначені Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати»  затвердженим наказом Міністерства фінансів України №318 т 31.12.99 р., Законом  України «Про оподаткування прибутку підприємств» і конкретизовані галузевими Типовими положеннями по плануванню, обліку і калькуляції собівартості продукції. Для збереження і збільшення загальної прибутковості підприємства керівництво повинне знати розміри  специфічних витрат і прибутків на будь-який момент по окремих видах продукції, по будь-якому цеху або по інших структурних підрозділах підприємства. Облік витрат дає цю інформацію, допомагає контролювати витрати, встановлюючи критерії ефективності виробництва. Перевірка витрат на кожну декаду або місяць дає керівництву  інформацію про ефективність діяльності підприємства. Вона показує на якій ділянці потрібно вжити заходів для того,                                        щоб привести витрати у відповідність.
Задачами  обліку витрат є:
    скорочення витрат шляхом порівняння фактичних витрат з витратами, які указані в кошторисі;
    збалансованість виробництва по підрозділах для підтримки рівномірного потоку матеріалів;
    забезпечення повних, точних даних про діяльність підприємства;
    розподіл невигідних витрат і т.п.
   Якість  облікових даних про витрати  оцінюється адміністрацією підприємства з позиції їх придатності для  ухвалення управлінських рішень. 

Класифікація  затрат на постійні і змінні 

     Для підприємства, що працює в умовах ринкової економіки, часто мають місце  економічні ситуації, пов'язані з  коливаннями завантаження виробничих потужностей, що спричиняє зміну  обсягу виробництва і продажу, а  це, в свою чергу, істотно впливає  на собівартість продукції, і, отже, на фінансові результати.
     Для ефективного управління собівартістю продукції, метою якого є зниження затрат на її виготовлення і реалізацію, є необхідним аналіз поведінки затрат. За цією ознакою усі затрати можна  класифікувати таким чином:
    Змінні – змінюються пропорційно зміні обсягу виробництва (затрати на сировину, основні матеріали). Під змінними затратами розуміють затрати, величина яких змінюється зі зміною міри завантаження виробничих потужностей чи обсягів виробництва. До них належать, наприклад, затрати на сировину й основні матеріали, заробітна плата основних виробничих робітників та інші. Залежно від процентного співвідношення зміни затрат і зміни обсягу виробництва змінні затрати, в свою чергу, підрозділяються на пропорційні, прогресивні і дегресівні.
    Напівзмінні – міняються зі зміною обсягу виробництва, але не прямо пропорційно.
    Напівпостійні - залишаються постійними до визначених меж росту обсягу продукції.
    Постійні – незмінні в рамках звітного періоду, до них прийнято відносити такі затрати, величина яких не змінюється зі зміною міри завантаження виробничих потужностей чи зі зміною обсягу виробництва (наприклад, амортизація основного капіталу, що нараховується за період, орендна чи лізингова плата, відсоток на позиковий капітал і інші).
     Всі чотири групи затрат підрозділяються  в бухгалтерії на умовно-змінні і  постійні. Перші складають технологічну собівартість продукції і враховуються як прямі затрати.
     Змінні  і постійні затрати класифікуються за джерелами виникнення затрат: змінні характеризують затрати господарської активності, що пов'язана із зростанням обсягу продукції, а постійні характеризують затрати, що пов'язані зі здатністю господарювати, тобто показують ефективність управління. До цих затрат відносяться затрати на інвестиції (амортизація), оплата керівництва, затрати на здійснення економічної політики (реклама, наукові розробки і т.д.).
     Крім  поводження затрат залежно від зміни  обсягу виробництва, важливим аспектом теорії класифікації затрат на постійні і змінні є умовність такого підрозділу.
     Існує велика кількість видів затрат, що визначають величину сукупних затрат при зміні обсягу виробництва (затрати  на сировину, основні і допоміжні  матеріали, транспортні затрати  й інші). Оскільки коефіцієнт реагування цих змінних затрат визначає рішення  про збільшення чи зменшення обсягу виробництва, такі затрати називаються  вирішальними.
     Затрати інших видів (заробітна плата  адміністрації підприємства, охорони, плата за орендовані основні засоби та інші) не залежать від обсягу виробництва. Вони просто є умовою функціонування підприємства. Їх прийнято називати затратами, що не визначають рішення. Однак зробити  висновок про те, що всі змінні затрати  впливають на рішення про обсяги виробництва, а всі постійні не впливають, не можна. Існують затрати, що у певній ситуації можуть бути постійними, а в іншій – змінними. Відповідь на питання, вважати затрати постійними чи змінними, залежить від двох факторів: тривалості періоду, що розглядається для ухвалення рішення, і подільності виробничих факторів.
     Даремно поділяти затрати на постійні і змінні за їх сутністю. В теорії класифікації затрат на постійні – змінні управлінського (виробничого) обліку затверджується, що характер поведінки затрат залежить від відповідної виробничої ситуації, у якій приймаються рішення. Навіть якщо підприємство не працює, воно все  одно повинно сплачувати відсотки на позиковий капітал; ці відсотки є  постійними затратами, тому що їх величина не залежить від завантаження чи обсягу виробництва. Ці ж відсотки стають змінними, коли змінюється ситуація для схвалення  рішення, наприклад, передбачається продати  підприємство. Якщо постало питання, виробляти, наприклад, 1000 шт. конкретних виробів або ліквідувати підприємство, то усі затрати стають змінними.
     Інша  причина виникнення постійних затрат - недостатня подільність виробничих факторів. Наслідком її є те, що багато затрат зростають не поступово зі збільшенням завантаження, а стрибкоподібно. Ці затрати постійні для визначеного інтервалу завантаження потужностей, потім вони різко підвищуються і знову залишаються незмінними на визначеному інтервалі. Такі затрати називають стрибкоподібними чи постійними для даного інтервалу. Чим менше стають інтервали завантаження, тим ближче затрати за своїм характером до змінних.
     Можна виділити два напрямки практичного  розвитку класифікації затрат: розподіл затрат на постійні – змінні в разі потреби й удосконалювання методів  і способів такого розподілу.
     Бухгалтерський  підхід багато в чому є прагматичним. Відповідно до цього підходу затрати  спрощено поділяються, як правило, на дві  групи: змінні і постійні. Але навіть при використанні даного підходу  не можна ігнорувати факт існування  змішаного типу багатьох видів затрат, що носять напівзмінний характер. Тому в рамках бухгалтерського підходу в теорії і практиці управлінського (виробничого) обліку застосовується ряд методів поділу затрат на постійну і змінну частини. Наприклад, таких, як метод кореляції, метод найменших квадратів та інші.
     Стосовно  методу найменших квадратів можна  сказати, що він є чуттєвим до значних  відхилень від середніх, а іноді  грубіші методи можуть давати точніші  результати.
     Дані  методи відносяться до категорії  найбільш простих і доступних  методів, а їх надійність можна забезпечити  шляхом проведення попереднього якісного аналізу даних. 

     Система обліку і калькулювання за змінними витратами 

     Якщо  традиційний підхід до методів обліку витрат був спрямований на удосконалення калькулювання та контроль витрат за окремими видами готової продукції, то ринковий підхід до методів обліку основну увагу зосереджує на забезпеченні у кожному звітному періоді контролю за розміром витрат, обсягом готової продукції та результатом від її реалізації, тобто здійснюється ланцюгова залежність:
     
     Калькулювання собівартості продукції за цими методами здійснюється на рівні прямих (змінних) витрат, а постійні витрати розглядаються  як єдине ціле і не відносяться  на конкретний вид продукції, а включаються  до фінансового результату в період їх виникнення. Відповідно залишки  незавершеного виробництва оцінюються лише за змінними витратами. Порівняльна  характеристика калькулювання собівартості продукції за повними і змінними витратами наведена на рис. 1.
     Основними перевагами ринкових методів обліку є їх гнучкість та простота практичного  застосування для короткострокового  прогнозування.
     В нашій країні створені передумови впровадження методів обліку змінних витрат в практику підприємств, зокрема:
    введено у вітчизняну класифікацію витрат групування їх на змінні (умовно-змінні) та постійні (умовно-постійні);
    змінено методику формування та обліку виробничої собівартості продукції;
    надано право вибору у підходах до методики калькулювання собівартості продукції та визначення її ціни (на рівні змінної (прямої виробничої) собівартості, на рівні виробничої собівартості, на рівні повної собівартості);
    розширені аналітичні можливості обліку витрат через застосування концепції обліку за центрами відповідальності.
     

     Рис. 1. Відмінності систем обліку і калькулювання  
за повними і неповними (змінними) витратами

     Необхідно ознайомитися з особливостями та перевагами основного представника «ринкових» методів обліку витрат —  методом «директ-кост» («директ-костинг»).
     «Директ-костинг» — це система управлінського обліку, яка базується на класифікації витрат на змінні та постійні і включає в себе облік витрат за їх видами, місцями виникнення і носіями, облік результатів виробничої діяльності, а також аналіз витрат і результатів для прийняття управлінських рішень.
     Основні ідеї «директ-костингу» були розроблені у 1936 р. у США, а його фактичне впровадження відноситься до 1953 р. У Великобританії цей метод отримав назву «marginal costing» — облік маржинальних витрат, а у Франції — la comptabilite — маржинальний облік. У США при характеристиці цього методу часто зустрічається термін «veriable costing» — облік змінних витрат.
     Усі ці терміни характеризують сутність директ-костингу, що полягає у поділі витрат на змінні та постійні, і відповідно у визначенні собівартості продукції через калькулювання лише змінних витрат.
     Що  ж стосується поняття «директ-костинг» як обліку прямих витрат, то воно виникло не випадково. На ранніх стадіях практичного застосування цього методу у собівартість продукції включалися лише прямі виробничі витрати, а всі види непрямих витрат списувалися безпосередньо на фінансовий результат. Як наслідок, загальна сума змінних витрат співпадала із сумою прямих витрат, що й знайшло відображення у назві методу.
     Оскільки  на більш пізніх стадіях розвитку директ-костинг почав передбачати облік собівартості не тільки в частині прямих змінних витрат, то спостерігається деяка умовність цієї назви.
     Визначивши  основні ідеї директ-костингу необхідно перейти до вивчення його варіантів.
     Метод (система) директ-костинг має два варіанти:
    простий директ-костинг, заснований на використанні в обліку даних тільки про змінні витрати;
    розвинутий директ-костинг, при якому до собівартості разом зі змінними витратами включаються також прямі постійні витрати на виробництво та реалізацію продукції.
     Виникнення  простого директ-костингу було пов’язано з негативними наслідками розподілу постійних витрат між виробами (не завжди можна було правильно обрати базу розподілу). Нова концепція управлінського обліку дозволила розділити витрати на постійні та змінні, що дало можливість подолати дві проблеми, зокрема:
    усунути вплив зміни обсягу виробництва на собівартість продукції;
    вибір продукту до виробництва визначається не різницею між ціною та повною собівартістю, а тією частиною постійних витрат, яку він відшкодовує.
    Простий директ-костинг базується на таких принципах:
    витрати розподіляються на постійні та змінні;
    собівартість продукції обчислюється лише за змінними витратами;
    визначається маржа зі змінної собівартості (маржинальний дохід), як різниця ціни реалізації і змінної собівартості.
     Використання  методу (системи) «директ-костинг» усуває необхідність розподілу накладних витрат, розширює аналітичні можливості обліку. Спостерігається процес тісної інтеграції обліку й аналізу. Не даремно систему «директ-костинг» називають ще «системою управління собівартістю» або «системою управління підприємством», чим підкреслюється єдність обліку, аналізу і прийняття управлінських рішень.
     Отже, основними рисами простого директ-костингу є:
     По-перше, класифікація витрат на змінні та постійні, що призвело, відповідно, до обліку та планування собівартості  продукції тільки в частині змінних витрат. Постійні ж витрати списують безпосередньо на «Фінансові результати». За змінною собівартістю оцінюються також залишки готової продукції та незавершене виробництво.
     По-друге, це використання показника маржинального доходу.
     Маржинальний дохід — це різниця між доходом від реалізації продукції та змінними витратами. Він покриває загальні постійні витрати, тобто
     Маржинальний дохід = Обсяг продажу – Змінні витрати, і відображає внесок сегменту (продукту, підрозділу) у покриття постійних витрат та формування прибутку підприємства.
     Звіти про фінансові результати, що складаються  на основі маржинального доходу, багатоступеневі. Вони мають не менше двох розділів: верхній показує маржинальний дохід, а нижній — чистий дохід (французька модель). Якщо змінні витрати поділяються на виробничі та невиробничі, тоді звіт буде трирівневим. У цьому випадку на першому етапі визначається виробничий маржинальний дохід, як різниця між обсягом реалізованої продукції і змінними виробничими витратами. На другому етапі як різниця між виробничим маржинальним доходом та невиробничими змінними витратами визначається маржинальний дохід у цілому по підприємству. На третьому етапі шляхом віднімання від загальної суми маржинального доходу суми постійних витрат визначають чистий прибуток (американська модель). 

     Французька  модель визначення чистого результату:
       
 
 
 

     Американська  модель визначення чистого результату:
     
     По-третє, це те, що облік і звітність організуються так, що з’являється можливість регулярного контролю даних за такою схемою: Витрати ® Обсяг виробництва ® Прибуток (рис.  2).
     

     Рис 2. Взаємозв’язок обсягу виробництва, собівартості та прибутку

     Незважаючи  на простоту застосування простого директ-костингу та його аналітичні можливості, він має і певні недоліки, зокрема:
    в оцінці залишків незавершеного виробництва та готових виробів беруть участь лише змінні витрати, в зв’язку з цим залишки оцінюються не повністю, що проти бухгалтерських та податкових правил більшості країн;
    у випадку зниження цін з метою досягнення привілейованого положення на ринку за окремими виробами виникає загроза, що маса неподільних постійних витрат не може бути покритою маржою, бо підприємство потрапить в зону збитків;
    серед постійних витрат є такі, що можуть бути прямо віднесені на окремі вироби. Наприклад, якщо для виробництва різних виробів використовується обладнання різних видів, то при директ-костингу вся амортизація вважається постійною, тоді як амортизаційні витрати можуть бути віднесені на певні вироби. Таким чином, з’являється категорія прямих постійних витрат.
     Спроба  подолання цих недоліків призвела до появи методу розвинутого директ-костингу, в основу якого покладено такий підхід до калькулювання собівартості продукції, при якому частина постійних витрат (специфічні постійні витрати) може бути віднесена прямо без умовного розподілу на відповідні вироби, їх групи, центри відповідальності, сегменти діяльності.
     І якщо простий директ-костинг не давав можливості визначати результат діяльності підприємства за виробами, центрами відповідальності, а обмежувався тільки визначенням маржі за ними, при розвинутому директ-костингу все більшу частину постійних витрат прямо відносять на собівартість цих центрів. Це призвело до появи системи напівмарж (маржинальних доходів різного рівня), а метод розвинутого директ-костингу отримав назву методу багатоступеневого покриття постійних витрат.
     Відповідно  змінилася і методика визначення чистого доходу підприємства, незмінним  же залишається основний принцип  директ-костингу: взаємозв’язок «витрати — обсяг — результати» в межах єдиної системи обліку.
     Ознайомитися  з етапами розрахунку чистого  доходу підприємства за методом розвинутого  директ-костингу можна за такою схемою:
     І етап.Виручка від реалізації виробу – Змінна собівартість виробу = 
= Напівмаржа за виробом (маржинальний дохід І).

     ІІ  етап. (–) Постійні витрати на виріб = Напівмаржа групи виробів (маржинальний дохід ІІ).
     ІІІ етап. (–) Постійні витрати групи товарів = Напівмаржа місця виникнення витрат (маржинальний дохід ІІІ).
     ІV етап.(–) Постійні витрати місця  виникнення витрат = Напівмаржа по підрозділу (маржинальний дохід ІV).
     V етап. (–) Постійні витрати підрозділу = Напівмаржа по підприємству (маржинальний дохід V).
     VІ  етап. (–) Постійні витрати підприємства = Чистий результат.
     Така  методика визначення чистого доходу значно розширює аналітичні можливості методу директ-костинг, дає змогу чітко визначити який «внесок» вносить кожен сегмент діяльності в покриття постійних витрат підприємства та отримання прибутку, а також надає вичерпну інформацію щодо прийняття управлінських рішень стосовно формування та вибору асортименту продукції, що виготовляється.
     Особливістю розвинутого директ-костингу, яка отримала широке розповсюдження в сучасних умовах є його тісна інтеграція з елементами методу «стандарт-кост», коли в управлінському обліку головною стає система нормативів, причому визначається не тільки нормативна собівартість, а й нормативна виручка, оскільки це єдиний спосіб порівняти витрати та доходи і визначити нормативну маржу, тобто забезпечити модель: Витрати ® Випуск ® Прибуток.
     Поява напівмарж дала можливість також поєднати значення контрольної функції в системі управлінського обліку, що призвело до чіткого визначення відповідальності кожного сегменту діяльності за свої витрати та результати. У зв’язку з цим організація обліку в системі директ-костинг здійснюється за двома типами сегментів діяльності:
    внутрішніми (вироби, групи виробів, замовлення, центри відповідальності);
    зовнішніми (сектори покупців, класи клієнтів, географічні зони реалізації).
     Виникнення  в системі управлінського обліку зовнішніх сегментів діяльності дало можливість вийти йому за рамки  внутрішнього виробничого обліку і  перейти від маржинального етапу розвитку управлінського обліку до стратегічного.
     Ця  система калькулювання має як прибічників, так і критиків, оскільки в неї є і переваги, і вади.
     Перевагами  системи калькулювання змінних  витрат є:
    звіти, складені на основі калькулювання змінних витрат, більшою мірою відповідають інтересам керівників підприємства, оскільки дають змогу
    приймати поточні рішення і здійснювати оцінку окремих сегментів діяльності (підрозділів, регіонів, категорій замовників тощо);
    спрощується калькулювання собівартості продукції, а оцінка запасів здійснюється відповідно до поточних витрат, необхідних для виготовлення певних виробів;
    величина операційного прибутку перебуває у прямій залежності від обсягу реалізації.
    и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.