На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


реферат сторя виникнення розвиток екологї

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 19.05.2012. Сдан: 2011. Страниц: 6. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


     Міністерство  освіти і науки України
     Львівський  інститут економіки і туризму 
 
 
 
 
 
 
 
 

     РЕФЕРАТ
     НА  ТЕМУ
     «ІСТОРІЯ  ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТОК ЕКОЛОГІЇ» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                    Виконала
                    Студентка групи МЕ-07
                    Оранська  М. П.
                    Перевірила
                    Зайцева
     Львів-2010
     Зміст 

     Вступ
    Предмет екології.
    Історія становлення екології.
    Розвиток популяційного підходу.
    Розвиток екосистемні досліджень.
    Розвиток екології в останні роки 20-го століття.
    Сучасний стан науки.
     Висновок 
     Список  використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ВСТУП
     На  всіх стадіях свого розвитку людина була тісно пов'язана з навколиш-нім світом. Але з тих пір, як з'явилося високоіндустріальне суспільство, небезпечне втручання людини в природу різко посилилося,розширився обсяг цього втручання, воно стало різноманітнішим і зараз загрожує стати глобальною небезпекою для людства.
     Якщо  двадцять-тридцять років тому екологічні проблеми обговорювали тільки фахівці, то зараз про катастрофічний стан нашої планети знають навіть діти. Екологічні проблеми є загальними проблемами населення Землі. Стоншення озонової оболонки, глобальні зміни клімату, виснаження природного шару грунту, природних ресурсів, зменшення запасів питної води і одночасно інтенсивне зростання народонаселення планети, супроводжується нарощуванням виробничих потужностей, часті аварії — це проблеми, які стосуються кожної держави. У сукупності вони створюють безперервне погіршення середовища існування самої людини.
     Різноманіття  хвороб, що спіткало людей в останньому століт ті — ось підсумок відсутності правильної взаємодії людини з природою.
     До  поганого середовища існування, забруднених вод, повітря, продуктів  харчування особливо чутливі діти.
     Екологічні проблеми і катастрофи людства безпосередньо пов'язані з процесом освіти населення — його недостатність або повна відсутність породили споживацьке ставлення до природи. Набуття екологічної культури, екологічної свідомості, мислення — це єдиний для людства вихід їх ситуації, що склалася. Таким чином, екологічна криза — це і криза самого людства, а не тільки породження науково-технічного прогресу. Його витоки йдуть углиб століть, до тих часів, коли людина протиставляла себе природі.
     Дана  проблема знайшла відображення в  роботах: Ж.Ж. Руссо, Е. Геккеля, К.Д., Ушинського, А.Я. Герда, В. І. Сухомлинського, І. Д. Звєрєва, І. Т. Суравеніной, А. Н. захлибнуся, Ш.А. Амонашвілі, В.А. Ясвіна, С. Д. Дерябо, А.А. Плешакова, С.Н Ніколаєвої, П.П. Морозової, І. В. Цвєткової та багатьох інших.
    Предмет екології.
     ЕКОЛОГІЯ (від грец. Oikos - будинок, житло, місцеперебування і ... логія), наука, що вивчає взаємозв'язки організмів з навколишнім середовищем, тобто сукупність зовнішніх факторів, що впливають на їх зростання, розвиток, розмноження і виживання. До деякої міри ці фактори умовно можна розділити на «абіотичні», або фізико-хімічні (температура, вологість, довжина світлового дня, вміст мінеральних солей у грунті та ін), і «біотичні», обумовлені наявністю або відсутністю інших живих організмів (в тому числі, що є об'єктами харчування, хижаками або конкурентами).
     У центрі уваги екології — те, що безпосередньо зв'язує організм з навколишнім середовищем, дозволяючи жити в тих чи інших умовах.
     Екологів  цікавить, наприклад, що споживає організм і що виділяє, як швидко він росте, в якому віці приступає до розмноження, скільки нащадків справляє на світло, і яка вірогідність у цих нащадків дожити до певного віку. Об'єктами екології найчастіше є не окремо взяті організми, а популяції, біоценози, а також екосистеми.
     Прикладами  екосистем можуть бути озеро, море, лісовий масив, невелика калюжа або навіть гниючий стовбур дерева. Як найбільшу екосистему можна розглядати і всю біосферу.
     У сучасному суспільстві під впливом  засобів масової інформації, екологія часто трактується як суто прикладне  знання про стан середовища проживання людини, і навіть — як саме цей стан (звідси такі безглузді вирази як «погана екологія» того чи іншого району, «екологічно чисті» продукти чи товари). Хоча проблеми якості середовища для людини, безумовно, мають дуже важливе практичне значення, а рішення їх неможливо без знання екології, коло завдань цієї науки набагато ширше. У своїх роботах фахівці-екологи намагаються зрозуміти, як влаштована біосфера, яка роль організмів у кругообігу різних хімічних елементів і процесах трансформації енергії, як різні організми взаємопов'язані між собою і з середовищем свого проживання, що визначає розподіл організмів у просторі та зміна їх чисельності в часі. Оскільки об'єкти екології — це, як правило, сукупності організмів або навіть комплекси, що включають поряд з організмами неживі об'єкти, її визначають іноді як науку про надорганізмові рівні організації життя (популяціях, спільнотах, екосистемах і біосфері), або як науку про живее у вигляді біосфери.  

    Історія становлення екології.
     Термін  «екологія» був запропонований у 1866 році німецьким зоологом і філософом Е. Геккелем, який, розробляючи систему класифікації біологічних наук, виявив, що немає ніякої спеціальної назви для області біології, що вивчає взаємини організмів із середовищем. Геккель визначав також екологію як «фізіологію взаємин», хоча «фізіологія» розумілася при цьому дуже широко — як вивчення найрізноманітніших процесів, що протікають в живій природі.
     У наукову літературу новий термін входив досить повільно і більш-менш регулярно став використовуватися тільки з 1900-х років. Як наукова дисципліна екологія формувалася у 20-му столітті, але передісторія її сходить до 19, і навіть до 18 століття. Так, вже в працях К. Ліннея, що заклав основи систематики організмів, було уявлення про «економію природи» — суворої упорядкованості різних природних процесів, спрямованих на підтримку деякої природної рівноваги. Розумілася ця впорядкованість виключно в дусі креаціонізму — як втілення «Задуму» Творця, спеціально створив різні групи живих істот для виконання різних ролей в «економії природи». Так, рослини повинні служити їжею травоїдним тваринам, а хижаки повинні не дозволяти травоїдним розмножуватися в занадто великій кількості.
     У другій половині 18-го ст. на зміну уявленням  природної історії, невіддільним від церковних догматів, стали приходити нові ідеї, поступовий розвиток яких призвів до тієї картини світу, яка поділяється і сучасною наукою. Найважливішим моментом була відмова від суто зовнішнього опису природи і перехід до виявлення внутрішніх, часом прихованих, зв'язків, визначають її природний розвиток. Так, І. Кант в своїх лекціях з фізичної географії, прочитаних в університеті Кенігсберга, підкреслював необхідність цілісного опису природи, яке враховувало б взаємодію процесів фізичних і тих, що пов'язані з діяльністю живих організмів. У Франції, на самому початку 19 ст. Ж. Б. Ламарк запропонував свою, значною мірою умоглядну концепцію кругообігу речовин на Землі. Живим організмам при цьому приділялася дуже важлива роль, оскільки передбачалося, що тільки життєдіяльність організмів, що призводить до створення складних хімічних сполук, здатна протистояти природним процесам руйнування і розпаду. Хоча концепція Ламарка була досить наївною і не завжди відповідала навіть тодішньому рівню знань в області хімії, в ній були передбачені деякі ідеї про функціонування біосфери,отримали розвиток вже на початку 20-го століття.
     Безумовно, предтечею екології можна назвати  німецького натураліста А. Гумбольдта, багато робіт якого зараз з повним правом вважаються екологічними. Саме Гумбольдту належить заслуга в переході від вивчення окремих рослин до пізнання рослинного покриву, як деякої цілісності. Заклавши основи «географії рослин», Гумбольдт не тільки констатував відмінності в розподілі різних рослин, а й намагався їх пояснити, пов'язуючи з особливостями клімату.
     Спроби  з'ясувати роль тих інших факторів у розподілі рослинності робилися й іншими вченими. Зокрема, це питання досліджував О. Декандоль, який підкреслив важливість не тільки фізичних умов, але й конкуренції між різними видами за спільні ресурси. Ж. Б. Буссенго заклав основи агрохімії, показавши, що всі рослини мають потребу в азоті грунту. Він жез'ясував, що для успішного завершення розвитку рослині необхідно певну кількість тепла, яке можна оцінити, підсумовуючи температури за кожен день для всього періоду розвитку. Ю. Лібіх показав, що різні хімічні елементи, необхідні рослині, є незамінними. Тому, якщо рослині не вистачає якогось одного елемента, наприклад, фосфору, то недолік його ніяк не може бути компенсований додаванням іншого елемента — азоту або калію. Це правило, яке стало потім відомим як «Закон мінімуму Лібіха», відіграло важливу роль при впровадженні в практику сільського господарства мінеральних добрив. Своє значення воно зберігає і в сучасній екології, особливо при вивченні чинників, що обмежують розподіл або зростання чисельності організмів.
     Визначну  роль у підготовці наукового співтовариства до сприйняття надалі екологічних ідей мали роботи Ч. Дарвіна, перш за все його теорія природного відбору як рушійної сили еволюції. Дарвін виходив з того,що будь-який вид живих організмів може збільшувати свою чисельність у геометричній прогресії (за експоненціальним законом, якщо користуватися сучасним формулюванням), а оскільки ресурсів для підтримки зростаючої популяції незабаром починає не вистачати, то між особинами обов'язково виникає конкуренція (боротьба за існування). Переможцями у цій боротьбі виявляються особи, найбільш пристосовані до даних конкретних умов, тобто які зуміли вижити і залишити життєздатне потомство. Теорія Дарвіна зберігає своє неминуще значення і для сучасної екології, нерідко задаючи напрямок пошуку певних взаємозв'язків і дозволяючи зрозуміти суть різних «стратегій виживання», що використовуються організмами в тих чи іншихумовах.
     У другій половині 19 століття дослідження, які по суті своїй були екологічними, стали проводитися в багатьох країнах, причому як ботаніками, так і зоологами. Так, у Німеччині, в 1872 р. виходить капітальна праця Серпень Грізебаха (1814-1879), вперше дав опис основнихрослинних угруповань всієї земної кулі (ці роботи були видані і російською мовою), а в 1898 р. - великі відомості Франца Шімпера (1856-1901) «Географія рослин на фізіологічній основі», в якій наведено безліч докладних відомостей про залежність рослин від різних факторів середовища. Ще один німецький дослідник - Карл Мебіус, вивчаючи відтворення устриць на мілинах (так званих устричних банках) Північного моря, запропонував термін «біоценоз», яким позначив сукупність різних живих істот, що мешкають на одній території та між собою тісно взаємопов'язаних.
     На  рубежі 19 і 20 століть саме слово «екологія», майже не використовувалося в перші 20-30 років після того, як воно було запропоновано Геккелем, починає вживатися все частіше і частіше. З'являються люди, які називають себе екологами та що прагнуть розвивати саме екологічні дослідження. У 1895 р. Датський дослідник Й. Е. Вармінг публікує навчальний посібник з «екологічної географії » рослин, незабаром перекладений на німецьку, польську, російську (1901 р.), а потім і на англійську мови. У цей час екологія найчастіше розглядається як продовження фізіології, тільки що перенесла свої дослідження з лабораторії безпосередньо в природу. Основна увага приділяється при цьому вивченню впливу на організми тих чи інших факторів зовнішнього середовища. Іноді, однак, ставляться зовсім нові завдання, наприклад, виявити загальні, регулярно повторювані риси в розвитку різних природних комплексів організмів (спільнот, біоценозів).
     Важливу роль у формуванні кола проблем, що вивчаються екологією, і встановленні її методології відіграло, зокрема, подання про сукцесії.
     Так, у США Генрі Каульс (1869-1939) відновив детальну картинусукцесії, вивчаючи рослинність  на піщаних дюнах біля озера Мічиган.
     Дюни  ці утворилися в різний час, і тому на них можна було знайти спільноти різного віку — від наймолодших, представлених небагатьма трав'янистими рослинами, які здатні рости на сипучих пісках, до найбільш зрілих, що являють собою справжні змішані ліси на старих закріплених дюнах. Надалі концепцію сукцесії детально розробляв інший американський дослідник — Фредерік Клементс (1874-1945).
     Спільноту він трактував як у вищій мірі цілісне утворення, чимось нагадує організм, наприклад, як і організм, що зазнає певного розвитку — від молодості до зрілості, а потім і старості.
     Клементс  вважав, що якщо на початкових етапах сукцесії різні спільноти в одній місцевості можуть сильно відрізнятися, то на більш пізніх вони стають все більш і більш схожими. Зрештою, виявляється так, що для кожної області з певним кліматом і грунтом характерно тільки одне зріле (клімаксне) співтовариство.
     Рослинним спільнотам чимало уваги приділялося  і в Росії. Так, Сергій Іванович Коржинський (1861-1900), вивчаючи кордон лісової і степової зон, підкреслив, що крім рослинності залежно від кліматичних умов, не менш важливий і вплив самих рослин на фізичне середовище, їх здатність робити її більш придатною для зростання інших видів. У Росії (а потім і в СРСР) для розвитку досліджень рослинних угруповань (або інакше кажучи - фітоценології) важливе значення мали наукові праці таорганізаторська діяльність В. Н. Сукачова. Сукачов одним з перших почав експериментальні дослідження конкуренції і запропонував свою класифікацію різних типів сукцесії. Він постійно розробляв вчення про рослинниі співтовариства (фітоценозаи), які трактував як цілісні утворення (до цього був близький Клементс, хоча ідеї останнього дуже часто критикував).
     Пізніше, вже в 1940-х роках, Сукачов сформулював  уявлення про біогеоценоз — природноий комплекс, що включає не тільки рослинне співтовариство, але також грунт, кліматичні та гідрологічні умови, тварини, мікроорганізми і т. д. Дослідження біогеоценозів в СРСР нерідко вважали самостійною наукою — Біогеоценологія. В даний час Біогеоценологія зазвичай розглядається як частина екології.
     Для перетворення екології в самостійну науку дуже важливими були 1920 - 1940-і роки. У цей час публікується ряд книг з різних аспектів екології, починають виходити спеціалізовані журнали (деякі з них існуютьдо сих пір), виникають екологічні суспільства. Але найголовніше — поступово формується теоретична основа нової науки, пропонуються перші математичні моделі і виробляється своя методологія, що дозволяє ставити і вирішувати певні завдання. Тоді ж оформлюються два достатньо різні підходи, які існують і в сучасній екології: популяційний — приділяє основну увагу динаміці чисельності організмів і їх розподілу в просторі, і екосистемний — концентруючись на процеси кругообігу речовини і трансформації енергії.  

    Розвиток  популяційного підходу.
     Одним з найважливіших завдань популяційної екології було виявлення загальних закономірностей динаміки чисельності популяцій — як окремо взятих, так і взаємодіючих (наприклад, що конкурують за один ресурс або пов'язаних відносинами «хижак-жертва»). Для вирішення цієї задачі використовувалис япрості математичні моделі — формули, що показують найбільш ймовірні зв'язки між окремими, що характеризують стан популяції величинами: народжуваністю, смертністю, швидкістю росту, щільністю (числом особин на одиницю простору), та ін. Математичні моделі дозволяли перевіряти слідства різних припущень, виявивши необхідні і достатні умови для реалізації того чи іншого варіанту популяційної динаміки.
     У 1920 р. американський дослідник Р. Перль (1879-1940) висунув так звану логістичну модель популяційного росту, яка передбачає, що в міру збільшення щільності популяції швидкість її росту знижується, стаючи рівною нулю при досягненні певної граничної щільності.
     Зміна чисельності популяції в часі описувалося таким чином S -образної кривої, що виходить на плато. Перль розглядав логістичну модель як універсальний закон розвитку будь-якої популяції. І хоча незабаром з'ясувалося, що це далеко не завжди так, сама ідея про наявність деяких основоположних принципів, які проявляються в динаміці безлічі різних популяцій, виявилася дуже продуктивною.
     Впровадження  у практику екології математичних моделей  почалося з робіт Альфреда Лотки (1880-1949). Свій метод він сам називав  «фізичною біологією » — спробою порядку біологічне знання за допомогою підходів, які звичайно застосовуються у фізиці (в тому числі - математичних моделей). Як один з можливих прикладів він запропонував просту модель,описує пов'язану динаміку чисельності хижака і жертви. Модель показала, що якщо вся смертність у популяції жертви визначається хижаком,а народжуваність хижака залежить тільки від забезпеченості його кормом (тобточисла жертв), то чисельність і хижака, і жертви робить правильні коливання. Потім Лотка розробив модель конкурентних відносин, а також показав, що в популяції, що збільшує свою чисельність по експоненті, завжди встановлюється постійна вікова структура (тобто співвідношення часток особин різного віку). Пізніше ним же були запропоновані методи розрахунку ряду найважливіших демографічних показників. Приблизно в ці ж рокиі талійський математик В. Вольтерра, незалежно від Лотки, розробив модель конкуренції двох видів за один ресурс і показав теоретично, що два види,обмежених у своєму розвитку одним ресурсом, не можуть стійкоспівіснувати - один вид неминуче витісняє інший.
     Теоретичні  дослідження Лотки і Вольтерри  зацікавили молодого московського біолога Г. Ф. Гауз. Він запропонував свою, набагато більш зрозумілу біологам, модифікацію рівнянь, що описують динаміку чисельності конкуруючих видів, і вперше здійснив експериментальну перевірку цих моделей на лабораторних культурах бактерій, дріжджів і найпростіших. Особливо вдалими були досліди з конкуренції між різними видами інфузорій. Гаузу вдалося показати, що види можуть співіснувати тільки в тому випадку, якщо вони обмежені різними чинниками, або, інакше кажучи, - якщо вони займають різні екологічні ніші. Це правило має назву «закону Гауза», довгий час служила відправною точкою в обговоренні міжвидової конкуренції та її ролі в підтримці структури екологічних спільнот.
     Результати робіт Гауза були опубліковані в ряді статей і книзі «Боротьба за існування »(1934), яка за сприяння Перла вийшла англійською мовою в США. Книга ця мала величезне значення для подальшого розвитку теоретичної та експериментальної екології. Вона кілька разів перевидавалася і до цих пір часто цитується в науковій літературі.
     Вивчення  популяцій відбувалося не тільки в лабораторії, а й безпосередньо в польовій обстановці. Важливу роль у визначенні загальної спрямованості таких досліджень зіграли роботи англійського еколога Чарлза Елтона (1900-1991), особливо його книга «Екологія тварин», опублікована вперше у 1927, а потім не раз перевидавалася. Проблема динаміки чисельності висувалася в цій книзі як один з центральних для всієї екології. Елтон звернув увагу на циклічні коливання чисельності дрібних гризунів, що відбувалися з періодом в 3-4 роки, а, обробивши багаторічні дані про заготівлю хутра в Північній Америці, з'ясував, що зайці і рисі теж демонструють циклічні коливання, але піки чисельності спостерігаються приблизно раз на 10 років. Багато уваги приділяв вивченню Елтон структури спільнот (припускаючи, що структура ця суворо закономірна), а також ланцюгів харчування і так званих «пірамід чисел» - послідовного зменшення чисельності організмів у міру переходу від нижніх трофічних рівнів до більш високих - від рослин до травоїдних, а від травоїдних до хижаків. Популяційний підхід в екології довгий час розвивався переважно зоологами. Ботаніки ж більше досліджували спільноти,які найчастіше трактували як цілісні й дискретні освіти, між якими досить легко провести кордон. Проте, вже в 1920-і роки окремі екологи висловлювали «єретичні» (на той час) погляди, згідно з якими різні види рослин можуть по-своєму реагувати на певні фактори зовнішнього середовища, а їх розподіл зовсім не обов'язково має збігатися з розподілом інших видів того ж співтовариства. З цьоговипливало, що кордони між різними спільнотами можуть бути вельми розмитими, а саме виділення їх умовно.
     Найбільш  чіткий і такий, що випереджає свій час, погляд на рослинне співтовариство був розвинений російським екологом Л. Г. Раменському. У 1924 в невеликій статті (яка стала потім класичною) він сформулював основні положення нового підходу, підкресливши, з одного боку, екологічну індивідуальність рослин, а з другого — «багатовимірність» (тобто залежність від багатьох факторів) і безперервність усього рослинного покриву.
     Незмінними  Раменський вважав тільки закони сполучуваності різних рослин, які і слід вивчати. У США абсолютно незалежно подібні погляди приблизно в ті ж роки розвивав Генрі Аллан Глісон (1882-1975). У його «Індивідуалістичної концепції», висунутої як антитезу уявленням Клементса про співтовариства як про аналог організму, також підкреслювалася незалежність розподілу різних видів рослин один від одного і безперервність рослинного покриву. По-справжньому роботи з вивчення популяцій рослин розгорнулися тільки в 1950-х і навіть 1960-хроках. У Росії безперечним лідером цього напрямку був Тихон Олександрович Работнов (1904-2000), а у Великобританії - Джон Харпер.  

    Розвиток  екосистемних досліджень.
     Термін  «екосистема» був запропонований у 1935 видатним англійським екологом-ботаніком Артуром Тенслі (1871-1955) для позначення природного комплексу живих організмів і фізичного середовища, в якому вони живуть.
     Однак дослідження, які з повною підставою  можна назвати екосистемними, почали проводитися значно раніше, а безперечними лідерами тут були гідробіології. Гідробіологія, а особливо — Лімнологія з самого початку були комплексними науками, що мали справу відразу з багатьма живими організмами, і з їх середовищем. Вивчалися при цьому не тільки взаємодії організмів, не тільки їх залежність від середовища, а й, що неменш важливо, — вплив самих організмів на фізичну середу. Нерідко об'єктом досліджень для Лімнології була ціла водойма, в якій фізичні, хімічні та біологічні процеси найтіснішим чином взаємопов'язані. Вже на самому початку 20-го століття американський Лімнолог Едвард Бердж (1851-1950) за допомогою строгих кількісних методів вивчає «дихання озера» — сезонну динаміку вмісту у воді розчиненого кисню, яка залежить як від процесів перемішування водної маси та дифузії кисню з повітря, так і від життєдіяльності організмів. Істотно, що серед останніх як виробники кисню (планктонні водорості),так і його споживачі (більшість бактерій і всі тварини). У 1930-х роках великі успіхи у вивченні кругообігу речовини і трансформації енергії були досягнуті в Радянській Росії на Косінській лімнологічній станції під Москвою. Очолював станцію в цей час Леонід Леонідович Россолімо (1894 - 1977), що запропонував так званий «балансовий підхід», приділяє основну увагу кругообігу речовин і трансформації енергії. У рамках цього підходу почав свої дослідження первинної продукції (тобто створення автотрофів органічної речовини) Г. Г. Винберг, використовуючи дотепний метод «темних і світлих склянок». Суть його в тому, що про кількість утвоеної при фотосинтезі органічної речовини судять за кількістю виділеного кисню.
     Через три роки аналогічні вимірювання  були здійснені в США Г. А. Райлі.
     Ініціатором цих робіт був Джордж Евелін Хатчинсон (1903-1991), який своїми власними дослідженнями, а також гарячою підтримкою починань багатьох талановитих молодих вчених, справив значний вплив на розвиток екології не тільки в США, але і у всьому світі. Перу Хатчінсона належить «Трактат з Лімнологія» — серія з чотирьох томів, що представляє собою найповнішу у світі зведення по життю озер.
     У 1942 в журналі «Еколоджі» вийшла стаття учня Хатчінсона, молодого і, нажаль, дуже рано померлого еколога - Раймонда Ліндемана (1915-1942), в якій була запропонована загальна схема трансформації енергії в екосистемі. Зокрема, було теоретично продемонстровано, що при переході енергії з трофічного одного рівня на інший (від рослин до травоїдних тварин, від травоїдних - до хижаків) кількість її зменшується і організмам кожного подальшого рівня виявляється доступною тільки мала частина (не більше 10%) від тієї енергії, що була в розпорядженні організмів попереднього рівня.
     Для самої можливості проведення екосистемних досліджень дуже важливим було те, що при колосальній різноманітності форм організмів, що існують уприроді, число основних біохімічних процесів, що визначають їх життєдіяльність (а отже - і число основних біогеохімічних ролей!), досить обмежена. Так, наприклад, самі різні рослини (і ціанобактерії) здійснюють фотосинтез, при якому утворюється органічна речовина і виділяється вільний кисень. А оскільки кінцеві продуктио днакові, то можна підсумувати результати активності відразу великої кількості організмів, наприклад, всіх планктонних водоростей в ставку, або всіх рослин у лісі, і таким чином оцінити первинну продукцію ставка чилісу. Вчені, що стояли біля витоків екосистемного підходу, добре це розуміли, а розроблені ними подання лягли в основу тих великомасштабних досліджень продуктивності різних екосистем, які отримали розвиток в різних природних зонах вже в 1960-1970-х роках.
     До  екосистемного підходу примикає за своєю методологією також вивчення біосфери.
     Термін «біосфера» для позначення області на поверхні нашої планети, охопленої життям, був запропонований в кінці 19-го століття австрійським геологом Едуардом Зюсом (1831-1914). Однак в деталях уявлення про біосферу, як про систему біогеохімічних циклів, основною рушійною силою яких є активність живих організмів ( «живої речовини»), було розроблено вже в 1920-30-х роках російським вченим Володимиром Івановичем Вернадським (1863 - 1945). Що стосується безпосередніх оцінок цих процесів, то їх отримання і постійне уточнення розгорнулося лише в другій половині 20-го століття, ітриває й досі.  

    Розвиток  екології в останн роки 20-го століття.
     У другій половині 20-го ст. завершується становлення екології як самостійної науки, яка має власну теорію і методологію, своє коло проблем, і свої підходи до їх вирішення. Математичні моделі поступово стають більш реалістичними: їх передбачення можуть бути перевірені в експерименті або спостереженнями в природі. Самі ж експерименти і спостереження все частіше плануються і проводяться так, щоб отримані результати дозволяли прийняти або спростувати заздалегідь висунуту гіпотезу. Помітний внесок у становлення методології сучасної екології внесли роботи американського дослідника Роберта Макартура (1930-1972), вдало поєднував у собі таланти математика та біолога-натураліста. Макартур досліджував закономірності співвідношення чисельностей різних видів, що входять в одну спільноту, вибір хижаком найбільш оптимальної жертви, залежністьчисла видів, що населяють острів, від його розміру і віддаленості від материка,ступінь допустимого перекривання екологічних ніш співіснуючих видів і ряд інших завдань. Констатуючи наявність у природі такої собі повторної регулярності ( «патерну»), Макартур пропонував одну або кілька альтернативних гіпотез, що пояснюють механізм виникнення даної регулярності, будував відповідні математичні моделі, а потім порівнював їх з емпіричними даними. Свою точку зору Макартур дуже чітко сформулював у книзі «Географічна екологія» (1972), написаної їм, коли він був невиліковно хворий, за кілька місяців до своєї передчасної кончини.
     Підхід, який розвивали Макартур і його послідовники, був орієнтований перш за все на з'ясування загальних принципів пристрою (структури) будь-яких спільнот. Проте, в рамках підходу, що отримало розповсюдження дещо пізніше, в 1980-х рр.., основну увагу було перенесено на процеси і механізми, в результаті яких відбувалося формування цієї структури.
     Наприклад, при вивченні конкурентного витіснення одного виду іншим, екологи стали цікавитися насамперед механізмами цього витіснення і тими особливостями видів, які визначають результат їхньої взаємодії.
     З'ясувалося, наприклад, що при конкуренції різних видів рослин за елементи мінерального живлення (азот або фосфор) переможцем часто виявляється не тойвид, який в принципі (за відсутності дефіциту ресурсів) може рости швидше, а той, який здатний підтримувати хоча б мінімальне зростання при більш низькій концентрації в середовищі цього елементу.
     Особливу  увагу дослідники стали приділяти  еволюції життєвого циклу і різних стратегій виживання. Оскільки можливості організмів завжди обмежені, а за кожне еволюційне придбання організмам доводиться чимось то розплачуватися, то між окремими ознаками неминуче виникають чітко виражені негативні кореляції (так звані «трейдоффи»). Не можна,наприклад, рослині дуже швидко зростати і в той же час утворювати надійні засоби захисту від травоїдних тварин. Вивчення подібних кореляцій дозволяє з'ясувати, як в принципі досягається сама можливість існування організмів у тих чи інших умовах.
     У сучасній екології як і раніше зберігають свою актуальність деякі проблеми, що мають вже давню історію досліджень: наприклад, встановлення загальних закономірностей динаміки великої кількості організмів, оцінка ролі різних факторів, що обмежують зростання популяцій, з'ясування причин циклічних (регулярних) коливань чисельності. У цій області досягнуто значного прогресу — для багатьох конкретних популяцій виявлено механізми регулювання їх чисельності, в тому числі і тих, які породжують циклічні зміни чисельності. Тривають і дослідження взаємовідносин типу «Хижак-жертва», конкуренції, а також взаємовигідної співпраці різних видів - мутуалізму.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.