На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Педагогчна спадщина та просвтницька дяльнсть В.О. Сухомлинського

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 19.05.2012. Сдан: 2011. Страниц: 9. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Міністерство  освіти і науки України
Миколаївський національний університет
ім. В.О. Сухомлинського 
 
 

Курсова робота
з педагогіки на тему:
«Педагогічна спадщина та просвітницька діяльність В.О. Сухомлинського» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Миколаїв 2010
Зміст
Вступ…………………………………………………………3
Розділ 1. Біографічні відомості  з життя видатного  педагога…5
       Педагогічні погляди В.О. Сухомлинського……………6
        Ставлення до дитини як педагогічна проблема………..7
        В.О. Сухомлинський про естетичне виховання………..12
Розділ 2. Педагогічна спадщина Сухомлинського в  сучасній теорії та практиці……………………………………………………16
    2.1   Розумовий розвиток дитини в творчості В.О. Сухомлинського………………………………………………..16
    2.2  Авторська школа видатного вчителя……………………19
    2.3  Просвітницька діяльність педагога………………………23
Висновки……………………………………………………………...28
Список  використаних джерел……………………………………..30 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ
     Для відродження України, національної свідомості народу,науки і культури велике значення має педагогічна спадщина та просвітницька діяльність видатних педагогів.
     Вагомий внесок у розвиток методики української  мови та педагогіки зробив Василь Олександрович  Сухомлинський (1918 – 1970).
     Педагог справді народний, глибоко національний, Сухомлинський за всієї розмаїтості  інтересів і енциклопедичності  знань був передусім вчителем української мови і літератури. Всі  діти його дуже любили і поважали, їм було дуже цікаво зі своїм вчителем.
     Уся педагогічна діяльність вченого  спрямовувалася на те, щоб «життєдайне  джерело – багатство рідної мови – було відкрите для дітей з  перших кроків їхнього життя».
     Життєвий  шлях та педагогічна діяльність В. Сухомлинського – це яскрава сторінка книги педагогічних пошуків вітчизняних вчителів-новаторів, яка була глибоко і всебічно відображена  в документально-історичних повістях і нарисах І.Цюпи, Б.Тартаковського, К.Григор’єва і Б.Хандроса, Б.Рябініна, Д.Водзинського та ін. різні аспекти педагогічної діяльності В.О. Сухомлинського розглядалися в статтях і книгах М.Ярмаченка, О.Сухомлинської, І.Зязюна, М.Красовицького, В.Кузя, М.Сметанського та ін. Багатогранна педагогічна спадщина В.О. Сухомлинського стала предметом численних дисертаційних досліджень, захищених в Україні.
     Об’єкт  дослідження – діяльність В.О. Сухомлинського.
     Предмет дослідження – значення педагогічної спадщини і просвітницької діяльності видатного педагога.
     Мета  дослідження – виявлення педагогічних поглядів, педагогічної спадщини та просвітницької діяльності В.О. Сухомлинського. З’ясувати ставлення видатного педагога до дітей.
     Об’єкт, предмет і мета дослідження обумовили  такі завдання:
    З’ясувати, що входить до педагогічної спадщини педагога
    Вивчити просвітницьку діяльність В.О. Сухомлинського
     Методи  дослідження:
    теоретичні: аналіз наукової, педагогічної літератури з даної теми.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Розділ 1. Біографічні відомості  з життя видатного  педагога
     Василь  Олександрович Сухомлинський народився у незаможній селянській родині 28 вересня 1918 року в с. Василівка Онуфріївського району Кіровоградської області. Навчався Сухомлинський у Василівській семирічці (1926-1933). Влітку 1934 р. він розпочав навчання у Кременчуцькому педагогічному інституті, проте через хворобу мусив залишити навчання.
     З 1935 року працював вчителем української  мови й літератури у школах Онуфріївського району. 1936-1938 р. навчався на заочному відділі Полтавського педагогічного інституту, де здобув кваліфікацію вчителя української мови та літератури.
     З 1938 року і до початку Великої Вітчизняної  війни Сухомлинський працює вчителем української мови й літератури і  завідуючим навчальною частиною Онуфріївської середньої школи.
     У липні 1941 року він був призваний  до лав Червоної Армії.
     9.02.1942 року в бою під Ржевом був  тяжко поранений і понад чотири  місяці лікувався в госпіталях.
     З червня 1942 року по березень 1944 року Сухомлинський  працює директором і вчителем російської мови та літератури у смт. Ува Удмурської АРСР.
     Навесні 1944 року Сухомлинський разом з  дружиною переїжджає до смт. Онуфріївська Кіровоградської області, де протягом чотирьох років очолює Онуфріївський районний відділ народної освіти та викладає у школі за сумісництвом.
     1948 року його призначають, у зв'язку  з особистими клопотаннями, директором Павлиської середньої школи.
     У 1955 р. В.Сухомлинський захищає кандидатську дисертацію "Директор школи - керівник навчально-виховної роботи" у Київському університеті ім. Т. Шевченка. Через рік виходить з друку його перша монографія "Виховання колективізму у школярів".
     У 50-х роках В.Сухомлинський написав  ще кілька монографій: "Педагогічний колектив середньої школи", "Виховання патріотизму у школярів", "Виховання комуністичного ставлення до праці".
     Починаючи з 1960 р., виходять з друку його праці: "Духовний світ школяра", "Праця і моральне виховання", "Як ми виховали мужнє покоління", "Виховання особистості в радянській школі", "Павлиська середня школа ".
     У 1957 р. його обирають членом-кореспондентом АПН РСФСР, а в 1958 р. Міністерство освіти УРСР присвоїло йому звання заслуженого вчителя школи УРСР.
     У другій половині 60-х Василь Олександрович  готує трилогію з проблем формування особистості у загальноосвітній школі: "Серце віддаю дітям", "Народження громадянина", "Листи до сина". Щодо першої частини трилогії, то вона була вперше надрукована в тодішній Німецькій Демократичній Республіці, а у 1969 р. - в Україні. Пізніше (1974) книга була удостоєна Державної премії УРСР.
     У 1968 р. В.Сухомлинського обирають делегатом  Всесоюзного з'їзду вчителів і присвоюють звання Героя Соціалістичної праці. Останніми роботами вченого стали "Батьківщина в серці" та "Батьківська педагогіка", які вийшли друком у 70-ті роки.
     2 вересня 1970 року Василя Олександровича  не стало.[1] 

      Педагогічні погляди
     Педагогічна спадщина В.О. Сухомлинського різносторонньо і багатопланово. Вся система діяльності павлиського вчителя пройнята високими принципами комуністичного гуманізму, глибокою пошаною до особи дитини. Коли його питали: ”Що найголовніше було в його житті? ”, він відповідав: ”Любов до дітей!” Щира любов до дітей і справжня педагогічна культура, по Сухомлинському, поняття нерозривні. Він вважав, що вчитель зобов'язаний уміти дорожити дитячим довір'ям, щадити беззахисність дітей, бути для нього втіленням добра і справедливості. Без цих якостей не може бути вчителів. “Якщо вчитель став другом для дитини, якщо ця дружба осяяна благородним потягом, поривом до чогось світлого, розумному, в серці дитини ніколи не з'явиться зло. І якщо в школах є що насторожилися, що нащетинилися, недовірливі, а іноді і злі діти, то лише тому, що вчителі не взнали їх, не знайшли підходу до них, не зуміли стати їх товаришами. Виховання без дружби з дитиною можна порівняти з блуканням напотемки.”
       В.О. Сухомлинський - гідний спадкоємець гуманістичної традиції. В Павлиській середній школі виховання без покарань було педагогічним принципом всього педагогічного колективу. В підході до проблеми покарань в школі мала місце певна еволюція його поглядів. Спочатку він визнавав у принципі доцільність покарань, був переконаний, що вони в певних випадках можуть бути ефективним методом виховної дії, а останніми роками своїй діяльності рішуче відстоював наступну тезу: виховання несумісне з покараннями учнів. Він мав зважаючи на такі види покарань, як грубе відчитування, висміювання, виставляння з класу, залишення провиненого після уроків для виконання якої-небудь роботи, спеціальні скарги в щоденнику вчителя. Покарання Сухомлинський на відміну від його попередників розумів набагато глибше. «В середовищі педагогів, - відзначав Сухомлинський, - можна нерідко почути розмови про заохочення і покарання. А тим часом, найголовніше заохочення і найсильніше покарання в педагогічній праці - це оцінка». “Лихо багатьох вчителів в тому, що вони виміряють і оцінюють духовний світ дитини тільки оцінками і балами, ділять всіх учнів на дві категорії залежно від того, учать або не учать діти уроки”.  

        Ставлення до дитини як педагогічна  проблема
     В.О. Сухомлинський вважав, що правом користатися госторим інструментом оцінки має тільки той педагог, що любить дітей. Учитель повинний бути для дитини такою же дорогою людиною, як мати. Віра школяра у вчителя, взаємну довіру між ними, людяність і доброта — от те, що необхідно вихователю, те що хочуть бачити діти у своєму наставнику. Одне із самих коштовних його якостей — людяність, у якій сполучається серцева доброта з мудрою строгістю батьків.
     Говорячи  про оцінку як інструмент покарання, Сухомлинський вважав припустимим її застосування тільки для школярів старших класів. Тому що в початкових класах покарання незадовільною оцінкою особливо боляче ранить, ображає і принижує гідність дитини. Не можна допускати, щоб дитина на самому початку свого шляху з «допомогою» учителя, що поставив двійку, зневірився в собі. Діти приходять у школу самі різні: зібрані і незібрані, уважні і розсіяні, ті що швидко схоплюють і тугодуми, неохайні й акуратні. Єдині вони в одному: усі діти без винятку приходять у перший клас із щирим бажанням добре вчитися. Красиве людське бажання - гарно вчитися — осяює весь зміст шкільного життя дітей.[3]
     Оцінка  у В.О. Сухомлинського завжди оптимістична, ця винагорода за працю, а не покарання  за лінь. Він поважав «дитяче незнання». Місяць, півроку, рік у дитини «може  щось не виходити, але прийде час - навчитися». Свідомість дитини - могутня, але повільна ріка, і в кожного вона має свою швидкість.[12,9]
     Сухомлинський наполегливо рекомендував батькам  не жадати від дітей обов'язково тільки відмінних оцінок, щоб відмінники «не почували себе щасливчиками, а  встигаючих на трійки не гнітило почуття  неповноцінності».
     Сухомлинський рекомендує педагогам викликати  в школу батьків не з приводу  поганої успішності чи дисципліни їхньої дитини, а тоді, коли він робить щось гарне. Нехай незначний на перший погляд, але добрий вчинок. У присутності  дитини потрібно похвалити, підтримати і неодмінно написати в щоденнику.
     Система виховання, в основі якої лежить оцінка тільки позитивних результатів, приводить  надзвичайно рідко до психічних  зривів, до появи «важких» підлітків.
     В.О. Сухомлинський, як  А.С. Макаренко  й інші радянські педагоги, розглядав  колектив як могутній засіб виховання. Сухомлинський вважав, що колектив – це завжди ідейне об'єднання, що має  визначену організаційну структуру, чітку систему взаємозалежностей, співробітництва, взаємодопомоги, вимогливості, дисципліни і відповідальності кожного  за всіх і всіх за кожного. “Дитячий колектив – найсильніший засіб виховання, такий могутній, що ним потрібно користуватись з відомою обережністю. Діти – не дорослі, вони легко збудливі, легко піддаються вселянню, і ніяка  крайність для них не крайність. Вихователь ніколи не повинний випускати з-під контролю дитячі пристрасті. І колективна думка, що серед дорослих справедливості, може стати причиною непоправних щиросердечних травм у дітей”. [10, 190]
     Як  видно з цього висловлення  Сухомлинського, він справедливо  побоювався сили суспільної думки в  осуді особистості колективом, протиставляв колективному осуду, тим більше покаранню  —  прояв чуйності, дбайливості, щоб дитина переживала почуття подяки колективу, здобував у цьому моральний досвід підтримки і допомоги тим, хто в них бідує.
     “Вплив  на не устояну, легко раниму психіку  дитини силою морального осуду колективу  найчастіше приводить до того, що дитина «ламається», стає лицеміром і пристосуванцем, або, що не менш страшно, озлобляється в сліпій ненависті проти усіх.” [11,199]
     На  цій підставі було б невірним робити висновок про те, що В.О. Сухомлинський  узагалі заперечував виховну  роль колективу. «Колектив може стати  середовищем, що виховує, лише в тому випадку, - вважав Сухомлинський, — коли він створюється в спільній творчій діяльності, у праці, що доставляє кожному радість, що збагачує духовно й інтелектуально, що розвиває інтереси і здібності. І при цьому треба пам'ятати, що справжній колектив формується лише там, де є досвідчений, люблячий дітей педагог. В атмосфері сердечності, доброзичливості в дітей росте прагнення стати краще не на показ, не для того, щоб тебе похвалили, а з внутрішньої потреби почувати повагу навколишніх, не упустити в їхніх очах своєї гідності.” [10, 15].
     Породжена в живому досвіді Павлиської школи  методика виховання колективу ґрунтувалася не на «організаційних залежностях», а на розвитку духовних багатств особистості, потреби в людині, готовності привносити в колектив плоди своєї «індивідуальної  духовної діяльності» і збагачуватися  в духовному спілкуванні. Як закономірність виховання особистості в колективі  сприймається висновок теоретика-експериментатора: «Чим вище інтелектуальний рівень і  глибше, чистіше моральні переконання вихованця, тим багатше повинно бути духовне життя колективу, щоб особистість знайшла в ньому джерело свого подальшого розвитку». [10, 17]
       «Виховання без покарання — це не вузько шкільна справа, — говорив В.О. Сухомлинський. — Це одна з найважливіших проблем перебудови суспільства, його найтонших і найскладніших сфер — людської свідомості, поводження, взаємин” [13, 196]
     І ще один актуальний висновок повинні  ми засвоїти, розглядаючи питання  про свідому дисципліну. Для В.О. Сухомлинського не було дилеми: особистість  чи колектив. “Це дві грані, дві  сторони єдиного людського буття. Немає  і не може бути виховання  особистості поза колективом, так  само, як не може бути «абстрактного» колективу  без особистостей”. [10, 202]
     Василь  Олександрович писав: «Мене здивував погляд мого опонента на покарання  як на необхідну, неминучу річ у системі  виховної роботи... Я не з пальця висмоктав  ту істину, що наших дітей можна  виховувати тільки добром, тільки ласкою, без покарань... І якщо в масовому масштабі, у всіх школах зробити  це неможливо, те не тому, що виховання  без покарань неможливо, а тому, що багато вчителів не уміють виховувати без покарань. Якщо ви хочете, щоб  у нашій країні не було злочинців — виховуйте дітей без покарань». 

        В.О. Сухомлинський про естетичне виховання
     «У  світі є не тільки потрібне, корисне, але і красиве. Відтоді, як людина стала людиною, з тієї миті, коли він задивився на пелюстки квітки і вечірню зорю, він став вдивлятися в самого себе. Людина осягла красу...  Краса існує незалежно від  нашої свідомості і волі, але вона відкривається людиною, їм осягається, живе в його душі...». [11,156] Світ, що оточує людину, – це, насамперед, світ природи з безмежним багатством явищ, з невичерпною красою. У природі вічне джерело прекрасного. Природа – благодатне джерело виховання людини.
     Серед різних засобів виховання краса  в Сухомлинського на першому місці. Саме звертання до краси, облагороджування душі, переживання краси і знімає “товстошкірість”, стоншує почуття дитини настільки, що він стає сприйнятливий до слова, а значить стає що виховується.
     Сухомлинський спочатку учить почувати красу природи, потім красу мистецтва і нарешті  підводить вихованців до розуміння  вищої краси: краси людини, його праці, його вчинків і життя.
     Ні  в чому вчителю не приходиться  бути таким терплячим, як у вихованні почуття краси. Виховання почуттів – саме важке в роботі педагога.
     “Привести дітей на луг, сказати їм: “Подивиться, як красиво!” діти можуть відповісти, що так, красиво, але це зовсім не означає, що їх вразила ця краса. Сухомлинський  розповідає, що іноді доводиться чекати роками, поки раптом, у якийсь день, у якусь мить, при якихось обставинах і настроях серце дитини розмерзнеться, переповниться щастям... Треба чекати, вірити в дитину і тоді вона полюбить прекрасне.” [11, 152]
     Відоме  прислів'я:  “Навчання і праця  поруч йдуть”, але і навчання, і праця недалеко підуть, якщо поруч  з ними не йде краса – третій з найважливіших елементів виховання.
     Від краси природи – до краси слова, музики і живопису. Слово і книга  – головний засіб естетичного  виховання в школі.
     Сухомлинський не агітує за естетичне виховання. Він  показує, що без естетичного виховання  взагалі ніякого виховання немає.
     Свій  ідеал естетичного виховання  талановитий педагог вбачав у  тому, щоб кожна дитина, побачивши  прекрасне, зупинилася перед ним у здивуванні, зробила його часткою свого життя. Пізнання прекрасного, переживання радості в зв'язку з його створенням збагачують людину, множать її сили, цементують світогляд. Адже світогляд базується не тільки на сумі знань, але і на морально-естетичному, емоційному світі людини, у тому числі і на почутті прекрасного.
     Входження мистецтва в духовний світ дитини починається з пізнання краси  слова. Пізнання краси слова є  найважливішим кроком у світ прекрасного. Слово – могутній спосіб відточування, виховання витончених почуттів.
     Сухомлинський згадував: ”З дітьми ми подорожували до джерел рідного слова. Ми йшли дивитися ранкову зорю, слухати пісню жайворонка і гудіння бджіл, щоб проникнути в найбагатший, доступний світ –  світ слова. І тоді слово ставало в моїх руках знаряддям, за допомогою якого я відкривав дітям очі на багатство навколишнього світу. Почуваючи, переживаючи красу побачені і почутого, діти сприймали найтонші відтінки слова, і через слово краса входила в їхню душу”.
     Краса слова яскравіше всього втілена  в поезії. Захоплюючись віршем чи піснею, діти якби чують музику слова. У кращих віршах поетичне слово розкриває  найтонші емоційні відтінки рідного  слова.
     “У ці хвилини, коли душу дитини охоплює поетичне натхнення, слово – живими, повнокровними, граючими всіма квітами веселки входить у духовне життя дитини; діти шукають і знаходять у ньому засіб вираження своїх почуттів, думок, переживань.”
     Дати  дитині радість поетичного натхнення, розбудити в його серці живе джерело  поетичної творчості – це така ж важлива справа, як навчити читати і розв’язувати задачі.
     В.О. Сухомлинський поділяв думку  про те,  що успіх виховання  багато в чому визначається розвитком  емоційно-почуттєвої сфери.
     Настільки ж велике значення в естетичному  вихованні Сухомлинський давав  живопису і музиці.
     “Музика є самим чудодійним, самим тонким засобом залучення до добра, краси, людяності. Слухаючи музику, людина пізнає себе, і пізнає насамперед, що вона, людина, прекрасна, народжена для того, щоб бути прекрасною, і якщо в ній є щось погане, те це погане треба перебороти; відчути погане в самому собі і допомагає музика.”
     У школі Сухомлинського дуже багато уваги  приділялося слуханню музики. Першою задачею, що при цьому ставилася, було викликати емоційну реакцію  на мелодію і потім поступово  переконати дітей, що краса музики має  своїм джерелом красу навколишнього  світу;  музична мелодія як би призивало людину – зупинися, прислухайся до музики природи, насолоджуйся красою світу, бери цю красу і множ її.
     Мистецтво, відкриває очі  на світ рідної природи, якби настороює струни душі на ту хвилю, що передає звучання краси світу, будячи почуття прекрасного і доброго.  «Як у живому, трепетному слові рідної мови, так і в музичній мелодії перед  дитиною відкривається краса навколишнього світу. Але мелодія, – пише В.О. Сухомлинський, – доносить до дитячої душі не тільки красу світу. Вона відкриває перед людьми людську велич і достоїнство.  У хвилини насолоди музикою дитина почуває, що вона дійсно людина».
     Прилучаючи  дітей до світу прекрасного, Сухомлинський  завжди використовував ряд психологічних  моментів і педагогічних заповідей. Насамперед, виховання прекрасним ґрунтувалося на позитивних емоціях. Там, де починається  хоч найменший примус дитячої  душі, про естетичне виховання  не може бути і мови. Заплакана дитина чи розстороєний чимось школяр не сприймає вже нічого, навіть самого тричі  розпрекрасного, котре його буде оточувати. Прекрасне тільки тоді може сприйматися  і бути прекрасним, коли дитина емоційно підготовлена до цього з завмиранням серця, із трепетом душі чекає зустрічі з ним.
     Світ  прекрасного для дитини починається  в родині. Тонкість відчуття людини, емоційна сприйнятливість, вразливість, чуйність, співпереживання, проникнення  в духовний світ іншої людини – усе це осягається насамперед у родині.
     Для дитини найбільш дорогою, близькою, прекрасною істотою є мати. Мати – це не тільки тепло, затишок, увага. Це – світ сонця, любові, добра, ласки, увесь світ  у руках матері. І від того, який він, цей світ, залежить, якою виросте людина.
     При недоліку материнської уваги розвиток дитини завжди затримується – психічно, фізично, інтелектуально, емоційно. Деякі психіатри думають, що кілька місяців позбавлення материнського впливу досить для того, щоб у психіці дитини відбулися зміни, що уже не можна цілком усунути в майбутньому. Для Сухомлинського культ матері – це результат серйозних роздумів  про необхідність зв'язку поколінь, про передачу духовної культури.
     Людина, що любить Пушкіна і Гейне, людина, якій хочеться сказати красиво про  красу, що оточує його, людина, для якої пошуки потрібного слова стали такою  же потребою, як потреба споглядати прекрасне, людина, для якої поняття  про красу людську виражається, насамперед, у повазі людської гідності, в утвердженні самих справедливих відносин між людьми, – така людина не може стати грубіяном, циніком.
     Краса – засіб виховання чуйної совісті. Вже в дитинстві людина повинна  навчитися індивідуально освоювати  естетичні цінності. Важливо, що б  це освоєння продовжувалося все життя.
     «Краса  – це радість нашого життя. Людина стала Людиною тому, що побачила глибину лазурного неба, мерехтіння зірок, рожевий розлив вечірньої  зорі, прозору димку степових просторів, багряний захід перед вітряним днем, трепетання марева над горизонтом, сині тіні у заметах березневого снігу, журавлину зграю у блакитному небі, відображення сонця у міріадах ранкової роси, сірі нитки дощу у похмурий день, фіолетову хмару на бузковому кущі, ніжну стеблинку і блакитний дзвіночок проліска – побачив та, здивований, пішов по землі, створюючи нову красу. Зупинись і ти в здивуванні перед красою – і в твоєму серці розквітне благородство. Перед людиною відкрилася радість життя тому, що він почув шепотіння листя і пісню коника, журчання весняного струмочка і переливання сріблястих дзвіночків жайворонка в гарячому літньому небі, шуршання сніжинок та стогін завірюхи, плескотіння хвилі та урочисту тишу ночі – почув та, затамував подих, слухає сотні і тисячі років чудову музику життя. Вмій і ти слухати цю музику. Дорожи красою, бережи її» – це ті слова, які ми повторюємо в ті радісні хвилини, коли перед дітьми відкриваємо новій відтінок краси оточуючого світу,  пробуджуючи у них радість, хвилювання, здивування. [5, 229-230]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 2. Педагогічна спадщина Сухомлинського в  сучасній теорії та практиці
      Розумовий розвиток дитини в творчості В.О. Сухомлинського
     В умовах постійно зростаючого обсягу інформації, навчального матеріалу, що його повинна засвоїти дитина, виникає негайна потреба шукати шляхи ефективного навчання і виховання, скриті резерви розумової активності, підвищення самостійності у пізнанні навколишнього світу, методи і прийоми більш якісного засвоєння дітьми знань, умінь і навичок у різних видах діяльності. Як по-сучасному звучать слова Василя Сухомлинського про те, що «...у світлі нових завдань, поставлених перед школою, по-новому треба підходити до питання про інтелектуальний розвиток людини». Якщо діти рідко залучаються до творчої роботи, часто позбавляються можливості самостійно вирішувати завдання, доступні для їхнього розуміння; одержують знання у готовому вигляді, запам'ятовують їх і механічно відтворюють, то у такому разі їхня думка «дрімає». У подальшому діти стають інтелектуально пасивними, відчувають труднощі у навчанні [9, 639].
     Розвиток  творчого розуму значною мірою залежить від рівня пізнавальної діяльності дитини. Й у цьому провідну роль вчений відводив саме педагогу, від якого залежить добір таких форм і методів взаємодії з учнями, які б максимально збуджували інтерес до конкретного навчального чи виховного матеріалу. Адже «...у самій глибині людського єства є невикорінна потреба відчувати себе відкривачем, дослідником, шукачем. У дитячому ж духовному світі ця потреба особливо сильна. Та якщо немає поживи для неї — живого спілкування з фактами, явищами радості пізнання—ця потреба поступово слабне, а разом з нею згасає й інтерес до знань» [11, 151].
     Представляючи досвід роботи учителів початкових класів Павлиської школи, Василь Олександрович акцентував увагу на тому, «... щоб предметом розумових операцій дітей були насамперед явища природи, праця людей; щоб перші наслідки своєї розумової праці дитина відчула в процесі активної взаємодії з природою».
     Багато  уваги приділяв видатний педагог проблемі розвитку мислення і розумових сил дитини. «Дати знання—це лише один бік розумового виховання. Розвиток думки й розумових сил — це розвиток образного й логіко-аналітичного елементів мислення, а також вплив на рухливість розумових процесів, тобто усунення уповільненості мислення»,— писав він [15, 149-157]. Надзвичайно важливим є сформувати у дітей уміння користуватись такими поняттями, як явище, причина, наслідок, послідовність, схожість, відмінність та ін., оскільки це відіграє дуже важливу роль як у розвитку абстрактного мислення, так і в аналізі явищ навколишньої дійсності. Ефективність методів навчання оцінювалася      В. Сухомлинським на основі того, «...наскільки вони сприяють процесу загального розумового розвитку дитини, якою мірою процес навчання є водночас процесом розумового, морального, ідеологічного, естетичного виховання» [5,238].
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.