На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Методи визначення потреби в трудових та матерiальних ресурсах для виконання виробничоi програми

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 19.05.2012. Сдан: 2011. Страниц: 20. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
ХЕРСОНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра міжнародного маркетингу та менеджменту 
 
 
 
 
 

      МЕТОДИ  ВИЗНАЧЕННЯ ПОТРЕБИ  В ТРУДОВИХ ТА МАТЕРІАЛЬНИХ РЕСУРСАХ ДЛЯ ВИКОНАННЯ  ВИРОБНИЧОЇ         ПРОГРАМИ 

КУРСОВА РОБОТА
з  дисципліни «Операційний менеджмент»
Пояснювальна  записка  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Херсон - 2009
     РЕФЕРАТ 

     Курсова робота складається з титульного листа, листа завдання, реферату,  змісту, вступу, основної частини (два  розділи), списку використаних джерел.
      Курсова робота, на тему «Методи визначення потреби в  трудових та матеріальних ресурсах для виконання виробничої програми», є комплексною і складається з двох частин.  Перший розділ  містить теоретичну частину, яка визначає сутність виробничої програми,її складові, принципи її організації в операційній системі, а також методи визначення потреби у матеріальних ресурсах та у персоналі з метою виконання виробничої програми підприємства. 
      Курсова робота набрана за допомогою ЕОМ з використанням шрифту Times New Roman текстового редактору Microsoft Word розміру 14 з полуторним міжрядковим інтервалом.
      Курсова робота містить  50 сторінки, 5 рисунків та 8 таблиць. При написанні роботи було використано 18 джерел. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ЗМІСТ
ВСТУП …………………………………………………………………………6
РОЗДІЛ 1. МЕТОДИ ВИЗНАЧЕННЯ ПОТРЕБИ  В ТРУДОВИХ ТА МАТЕРІАЛЬНИХ РЕСУРСАХ ДЛЯ ВИКОНАННЯ ВИРОБНИЧОЇ         ПРОГРАМИ …………………………………………….………………………7
      Сутність виробничої програми підприємства……………..……………7
      Методи визначення потреби у персоналі……………………………….
      Визначення потреби підприємства у матеріальних ресурсах………….
РОЗДІЛ 2. АНАЛІТИКО-РОЗРАХУНКОВИЙ  РОЗДІЛ……………………….
     2.1.    Прогнозування річного випуску  продукції………………………
     2.2.    Прогнозування щомісячного попиту……………………………..
     2.3.    Вибір та обґрунтування стратегії  виробництва………………….
      2.4. Розроблення календарного плану матеріально-технічного             забезпечення………………………………………………………
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………47
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………49 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП
     Тема  даної курсової роботи – «Методи визначення потреби в  трудових та матеріальних ресурсах для виконання виробничої програми».
      Перша частина даної курсової роботи  ознайомлює  з однією складовою  теоретичного аспекту економічного розвитку підприємства – виробничою програмою, основними методами та принципами визначення потреби у матеріальних ресурсах та методи визначення потреби у персоналі.
      Виробнича програма містить дані по виробництву  і реалізації продукції за об'ємним  показникам (вал, товар, реалізація), номенклатури, асортименту та якості з розбивкою за календарні періоди, виходячи з плану збуту.
      Виробнича програма відображає основні напрями  та завдання розвитку підприємства в  плановому періоді, виробничо-господарські зв'язки з іншими підприємствами, профіль  і ступінь спеціалізації і  комбінування виробництва.
     Методи  розрахунку потреби в персоналі - способи визначення планової чисельності  персоналу в цілому по організації, за яким-небудь підрозділом або якісним критерієм. Основні з них це метод екстраполяції, балансовий метод, експертне опитування та моделювання.
     Потреби підприємств у матеріальних ресурсах можуть бути визначені різними методами: прямого рахунку, на основі даних про рецептурний склад готової або проміжної продукції, на основі нормативних термінів зносу; на основі формул хімічних реакцій; статистичним методом (при прогнозуванні потреб).
     Завдання  аналітичної частини – розробити  операційний план з випуску продукції, вибрати оптимальну стратегію виробництва  та скласти  календарний план постачання деталей для випуску продукції. Процес розроблення операційного плану  включає такі етапи: прогнозування  річного випуску продукції, прогнозування  щомісячного попиту, вибір та обґрунтування  стратегії виробництва та розробку календарного плану матеріально  – технічного забезпечення. Для  прогнозування річного випуску  продукції необхідно зробити трендовий аналіз. При визначенні щомісячних прогнозів необхідно розрахувати індекси сезонності. 
     Мета  аналітичної частини – розробити  альтернативний варіант тактичного плану виробництва продукції  на дванадцять місяців, використовуючи одну із стратегій: стратегію вирівнювання потужностей та  стратегію погоню за попитом, а також порівняти  витрати, пов’язані з названими стратегіями та обрати найкращу з них за критерієм мінімуму витрат. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      РОЗДІЛ 1. МЕТОДИ ВИЗНАЧЕННЯ ПОТРЕБИ В ТРУДОВИХ ТА МАТЕРІАЛЬНИХ РЕСУРСАХ ДЛЯ ВИКОНАННЯ  ВИРОБНИЧОЇ         ПРОГРАМИ
      Сутність виробничої програми підприємства
 
 
      Виробнича програма - основний розділ перспективного і річного бізнес-плану розвитку підприємства, в якому визначаються обсяг виготовлення та випуску продукції по номенклатурі, асортименту та якості у натуральному і вартісному виразах.
      Виробнича програма відображає основні напрями  та завдання розвитку підприємства в  плановому періоді, виробничо-господарські зв'язки з іншими підприємствами, профіль  і ступінь спеціалізації і  комбінування виробництва.
      Основні розділи виробничої програми для  підприємств, зайнятих виробництвом матеріального продукту це:
      - План з виробництва товарної (валової)  продукції; 
      - План випуску продукції на  експорт; 
      - План по підвищенню якості  продукції; 
      - План реалізації продукції.
      Виробнича програма підприємства для свого  здійснення повинна бути забезпечена  необхідними ресурсами, до яких відносяться  кошти на оплату праці персоналу, закупівлю сировини, матеріалів, напівфабрикатів, пально-мастильних матеріалів і т.п. Задоволення потреб виробництва  можливе при наявності фінансових ресурсів у вигляді оборотних  коштів підприємства, формуються при  успішному веденні господарської  діяльності з фінансових надходжень (виручка, запаси, нерухомість, продукція на продаж, пакети цінних паперів і т.п.) у необхідні платежі.
      Згідно  з А.В. Бандуриним, у системі планів підприємства його ресурсні потреби для виконання виробничої програми відображаються у формах:
      • плану з праці та заробітної плати;
      • плану матеріально-технічного постачання;
      • плану собівартості, прибутку та рентабельності.
      План  з праці та заробітної плати включає в себе розрахунок чисельності основного і цехового персоналу з урахуванням змінності його роботи, на основі якого визначається розмір планового фонду оплати праці працівників.
      План  матеріально-технічного постачання визначає потреба цеху в матеріально-технічних ресурсах. Вихідні дані для розрахунку річної потреби в сировині, матеріалах, паливі, енергії:
      • планові витратні норми по всіх видах  матеріальних енергетичних ресурсів;
      • річний обсяг виробництва продукції.
      План  по собівартості, прибутку та рентабельності є основою для систематизації даних про стан підприємства для  задоволення потреб підприємства в фінансових ресурсах. У розрахунках плану визначаються амортизаційні відрахування, як внутрішній джерело фінансування, кошторис цехових витрат - як загальна потреба в коштах на експлуатацію виробництва, виручка від реалізації продукції - як джерело формування прибутку і фондів підприємства.
      Виробнича програма є результатом узгодження наступних цілей фірми:
      - Отримання максимального прибутку;
      - Облік реальних фінансових та  інших ресурсних можливостей; 
      - Можливо повне задоволення потреб  ринку збуту; 
      - Максимальне зниження виробничих  витрат, в т. ч. і максимально  можлива завантаження обладнання.
      Отже, при розробці конкретної виробничої програми треба врахувати терміни  та обсяги поставок продукції на ринок (чим зазвичай займається відділ маркетингу - план збуту) та максимальну рівномірне завантаження виробничих потужностей (за це відповідає ПДО). Відповідно на підставі виробничої програми повинні бути сформовані (або скоректовані) інші розділи комплексного плану підприємства (рис. 1.1).
      
      
      
      
      
      
        
 
 

      Рис.1.1. Взаємозв’язок виробничої програми з іншими планами []
      Виробнича програма містить дані по виробництву  і реалізації продукції за об'ємним  показникам (вал, товар, реалізація), номенклатури, асортименту та якості з розбивкою за календарні періоди, виходячи з плану збуту.
      Як  зазначалося вище, оптимізація плану  полягає в узгодженні суперечливих вимог виконання календарних термінів поставок за договорами зі споживачем та зниження виробничих витрат (у першу чергу, повного завантаження обладнання) з урахуванням змінюються обмеження по ресурсам.
      Така  оптимізація виробничої програми виконується  методом лінійного програмування.
      Систематичне  і комплексне забезпечення виробництва  сировиною, матеріалами, напівфабрикатами і т. д. - найважливіша умова виконання  виробничої програми, ритмічної роботи, досягнення оптимального рівня витрат (як наслідок кращого використання обладнання, робочої сили), тому основними задачами матеріально - технічного забезпечення на підприємстві можна назвати:
      • безперебійне забезпечення у встановлені  терміни цехів, ділянок, робочих місць усіма необхідними предметами праці необхідної якості;
      • дотримання норм запасів товарно-матеріальних цінностей;
      • організація економного витрачання і належного зберігання сировини, матеріалів, напівфабрикатів, забезпечення їх збереження без зниження якості.
      Планування  матеріально-технічного забезпечення являє собою велику, відповідальну  і самостійну частину планової роботи. Вихідними даними для складання  плану матеріально-технічного забезпечення є:
      • плановані обсяги виробництва продукції (робіт, послуг), плановані обсяги робіт  з технічного та організаційного  розвитку, капітального будівництва;
      • специфікації норм витрат сировини, матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих  виробів;
      • норми витрати матеріалів, палива, енергії, норми відходів з урахуванням їх повторного використання;
      • заявки служб на допоміжні матеріали, паливо та енергію;
      • нормативи перехідних запасів на початок і кінець планованого  року;
      • дані про залишки матеріалів на складах  на початок планованого періоду;
      • діючі (очікувані) ціни на матеріали, напівфабрикати, комплектуючі вироби, паливо, енергію.
      Цілі  ресурсного забезпечення системи менеджменту  полягають у своєчасному забезпеченні споживачів фірми необхідними видами ресурсів необхідної якості і кількості, поліпшення використання ресурсів (підвищення продуктивності праці, фондовіддачі, скорочення тривалості виробничих циклів, забезпечення ритмічності процесів, скорочення оборотності обігових коштів, повне використання вторинних ресурсів, підвищення ефективності інвестицій).
      Розрізняють наступні види ресурсів:
      • ресурс зовнішнього середовища системи;
      • трудові ресурси - промислово-виробничий персонал (основні та допоміжні робітники, керівники, фахівці та службовці, учні) і непромисловий персонал;
      • матеріальні ресурси (сировина, матеріали, паливно-енергетичні ресурси, запасні частини);
      • основні виробничі фонди - будівлі  і споруди, передавальні пристрої, силові машини, технологічне обладнання, транспортні  засоби, засоби автоматизації управління, вимірювальні прилади, господарський інвентар та ін.;
      • фінансові ресурси - власний капітал, позиковий капітал, нематеріальні  активи та ін.;
      • інформаційні ресурси;
      • організаційні ресурси;
      • сукупні ресурси - сума перерахованих  видів ресурсів у грошовому вираженні.
      Наявність і склад ресурсів визначаються обсягом  його конкретного виду, структурою за номенклатурою і асортиментом, якістю та термінами поставок. Процес руху ресурсів включає:
      • формування ресурсів, тобто залучення  їх для виконання маркетингових досліджень, НДДКР, організаційно-технологічної підготовки виробництва, виробництва товарів та виконання послуг, капітального будівництва, гарантійного обслуговування товару фірми. У свою чергу, залучення ресурсів для виробництва товарів, виконання послуг поділяється на ресурси:
      для безпосереднього виготовлення товарів, виконання послуг,
      ремонтно-експлуатаційних потреб, невиробничих потреб;
      для капітального будівництва - на нове будівництво, розширення виробництва, технічне переозброєння, реконструкцію;
      • використання ресурсів по одному з  перерахованих напрямків;
      • відновлення ресурсів;
      • утилізацію або списання ресурсів.
      Напрямки  поліпшення використання ресурсів можуть бути різноманітними:
      • застосування до процесів руху ресурсів сукупності наукових підходів і принципів  менеджменту;
      • оптимізація формування і використання ресурсів шляхом застосування методів нормування, моделювання, прогнозування, факторного, функціонально-вартісного аналізу, балансових методів, мережевих моделей та інших методів;
      • вдосконалення конструкції товару;
      • вдосконалення технології шляхом застосування лазерних, електрофізичних, електрохімічних, електронно-променевих, плазмових, біологічних, радіаційних та інших прогресивних методів, що забезпечують мінімум відходів та витрат праці;
      • застосування матеріалів з наперед  заданими властивостями;
      • типізація технологій шляхом уніфікації елементів конструкцій, технологічних  процесів і устаткування, оснащення, організації виробництва;
      • вдосконалення керування ресурсами;
      • застосування оптимальних для даних  умов методів забезпечення ресурсами;
      • стимулювання поліпшення використання ресурсів.
      План  матеріально-технічного забезпечення підприємства складається в натуральному і вартісному вираженні терміном на рік і з розбивкою цього  терміну за кварталами.
      У загальну потребу включаються ресурси, необхідні для виконання виробничої програми і інших виробничих та господарських  потреб, а також різниця перехідних запасів ресурсів на початок і  кінець планового року.
      Формування  розділів виробничої програми здійснюється із застосуванням балансового методу, що дозволяє приводити у відповідність обсяги планованих робіт та потреби на них, а також здійснювати розрахунки забезпеченості виробничої програми виробничими потужностями, матеріальними, паливно-енергетичними і трудовими ресурсами. 
 
 

      Методи  визначення потреби у персоналі
 
 
     Планування  персоналу служить цільовим плануванням потреб в області персоналу і плануванням заходів, які повинні проводитися для створення, розвитку, збереження, використання персоналу, його оплати, а також для вивільнення персоналу.
     Планування  потреби в робочих базується  на даних про наявні робочих місцях, а так само про їх чисельності  та структури в майбутньому періоді  з урахуванням розвитку виробництва впровадження плану організаційно-технічних заходів, а чисельність службовців, фахівців і керівників - на основі діючої структури управління та роботи з її вдосконалення, штатного розкладу, плану заміни вакантних посад.
     Метою планування персоналу є коротко-, середньо- та довгострокове визначення потреб в персоналі, вироблене в нерозривному кількісної і якісного зв'язку. Це включає в себе не тільки обґрунтування гарантії розвитку підприємства, але й гарантії його економічного зростання. Ці цілі досягаються за рахунок оптимальної структури персоналу та найбільш успішної реалізації потенціалу співробітників і кадрового потенціалу фірми.
     Важливий  момент в оцінці персоналу - розробка організаційного і фінансового планів укомплектований, що включають:
     • розробку програми заходів щодо залучення  персоналу;
     • розробку або адаптацію методів  оцінки кандидатів;
     • розрахунок фінансових витрат на залучення  й оцінку персоналу;
     • реалізацію оцінних заходів;
     • розробку програм розвитку персоналу;
     • оцінку витрат на здійснення програм  розвитку персоналу.
     Визначити необхідну чисельність робітників і їхній професійний і кваліфікаційний  склад дозволяють: виробнича програма, планований ріст підвищення продуктивності праці і структура робіт.
      Розрахунок  чисельності персоналу може бути поточним чи оперативним і довгостроковим чи перспективним.
      Основним  елементом будь то стратегічного, будь то поточного планування є виявлення  потреб у трудових ресурсах. Поряд  з досить зрозумілими питаннями заміщення вибуття персоналу (визначення середнього рівня плинності кадрів, кількість виходів на пенсію і у тривалі відпустки), тут існують специфічні процедури визначення потреб, що відображають розвиток бізнесу. Саме цей аспект є найбільш складним і цікавим. Існує безліч методів визначення майбутніх потреб в персоналі.
      Методи  розрахунку потреби в персоналі - способи визначення планової чисельності  персоналу в цілому по організації, за яким-небудь підрозділом або якісним критерієм. Основними з них є:
      Екстраполяція. Цей метод планування трудових ресурсів заснований на продовженні в майбутнє існуючих тенденцій, що зв'язують показники виробництва і кількість персоналу (насамперед співвідношення між обсягом робіт і чисельністю зайнятих). Відповідні нормативи можуть бути екстрапольовані в майбутнє, і прогноз обсягу робіт може послужити відправною точкою для визначення потреб в персоналі. Природно, що аж ніяк не завжди даний метод є адекватним. Для успішного застосування екстраполяції необхідно мати в наявності тенденції та нормативи, на які можна буде спиратися у відповідних обчисленнях. Це можливо тільки в тому випадку, коли основна діяльність організації і продуктивність праці працівників залишаються незмінними. Крім того, цифри, отримані шляхом екстраполяції, повинні бути скориговані з урахуванням планування заходів по підвищенню продуктивності праці, якщо такі є. У ряді випадків коригування повинно враховувати і ємність ринку. Зокрема це стосується сфери страхових послуг. Якщо ринок уже заповнений, прийом на роботу додаткових працівників може призвести до зниження продуктивності вже працюючих. Тут потрібен тонкий розрахунок, який має на меті підвищення продуктивності всіх працівників, при зниженні індивідуального вироблення кожного.
      Балансовий  метод. Даний метод дуже близький до екстраполяції, але відмінність  полягає в тому, що планування персоналу  в даному випадку здійснюється для  декількох пов'язаних між собою  або видів діяльності в організації. Особливо ефективний цей метод для  розрахунку кількості обслуговуючого персоналу.
      Таким чином, баланс між видами діяльності може бути прорахований як по продукції, так і персоналу. У великих організаціях використання такого методу може принести хороші результати. При цьому основний недолік екстраполяції тут зберігається: ті тенденції і співвідношення, які поширюються на майбутній період діяльності організації, повинні вже існувати; тобто даний метод, знову ж таки добре працює стосовно незмінних умов роботи та видів діяльності.
      Експертне опитування. Залучення експертів  використовується для визначення потреб у трудових ресурсах, перш за все  при переході на нову продукцію. В  якості експертів - людей, на думку яких можна покластися - можуть виступати  менеджери з персоналу, фахівці  різних функціональних профілів та керівники  первинних колективів. Опитування останніх являє собою особливий випадок. Менеджерів запитують, чи потрібні їм додаткові працівники для виконання нових завдань і, якщо - так, то в якій кількості. Таке опитування має на меті не стільки абстрактну побудову структури майбутньої зайнятості, скільки конкретний розподіл завдань між колективами з відповідною їх комплектацією. Менеджер може уявити, які працівники впораються з новими завданнями, які - ні, тим самим будуть проаналізовані не тільки кількісні, але й якісні характеристики персоналу. Крім того, менеджер буде якоюсь мірою відповідальний перед управлінням організаційно-кадрової роботи в тому, що стосується взятих на себе зобов'язань.
      Моделювання. Даний метод також застосовується для визначення потреб у робочій силі у змінювальних умовах. Модель може бути складена як на основі вимог технології (масштабів робіт, відповідності між кількістю працівників і видом наданої послуги, кількістю і специфікою потоків інформації та ін.), так і на основі соціотехнічного підходу, що враховує запити виробничої і соціальної підсистем організації (збагачення праці, розвиток персоналу, ротація кадрів та ін.) При реалізації нових проектів можуть бути використані моделі лінійного програмування, які мінімізують втрати як від надлишкової, так і від недостатньої кількості працівників.
      Поточна потреба в персоналі. Загальна потреба  підприємства в кадрах А визначається як сума: 

      ,                                           (1.1) 

      де  Ч - базова потреба в кадрах, обумовлена обсягом виробництва;
      ДП - додаткова потреба у кадрах.
      Базова  потреба підприємства в кадрах Ч  визначається за формулою: 

      ,                                          (1.2) 

      де  ОП - обсяг виробництва;
      В - виробництво на одного працюючого.
      Більш конкретні розрахунки проводяться  окремо за наступними категоріями:
      • робітники - відрядники (з урахуванням трудомісткості продукції, фонду робочого часу, рівня виконання норм)
      • робітники - почасовики (з урахуванням закріплених зон і трудомісткості роботи, норм чисельності персоналу, трудомісткості нормованих завдань, фонду робочого часу)
      • учні (з урахуванням потреби в  підготовці нових робочих і планових термінів навчання)
      • обслуговуючий персонал (орієнтуючись на типові норми і штатний розклад)
      • керівний персонал (визначається виходячи з норм керованості).
      Додаткова потреба в кадрах ДП - це розходження  між загальною потребою і наявністю персоналу на початок розрахункового періоду.
      При розрахунку додаткової потреби враховуються:
      • розвиток підприємства (науково обґрунтоване визначення приросту посад у зв'язку зі збільшенням виробництва). 

      ,                                              (1.3) 

      де  Апл і Аб - загальна потреба у фахівцях у планований і базовий періоди;
      • часткова заміна практиків, що тимчасово  заміняють посади фахівців 

     ,                                           (1.4) 

      де  Кв - коефіцієнт вибуття фахівців (практика показує, що це 2 - 2% від загальної  чисельності в рік);
      • відшкодування природного вибуття  працівників, що займають посади фахівців і керівників (оцінка демографічних  показників кадрового складу, облік  смертності)
      • вакантні посади, виходячи з затверджених штатів, очікуваного вибуття працівників.
      Довгострокова потреба у фахівцях. Цей розрахунок здійснюється при глибині планування на період більше трьох років.
      При визначенні потреби у фахівцях на перспективу і відсутності детальних планів розвитку галузі і виробництва застосовують метод розрахунку виходячи з коефіцієнта насиченості фахівцями, що обчислюється відношенням числа фахівців до обсягу виробництва. З урахуванням показника А (потреба у фахівцях) буде виглядати наступним чином: 

      ,                                          (1.5) 

      де  Ч р - Середньосписочна чисельність працюючих;
      Кн - нормативний коефіцієнт насиченості фахівцями.
      Дані  про час процесу дають можливість розрахувати кількість робітників - відрядників або робітників - почасовиків, кількість яких визначається безпосередньо трудомісткістю процесу. Для розрахунку слід користуватися наступної типової залежністю:
      Чисельність робочих = Час, необхідний для виконання  виробничої програми (ТН) / / Корисний фонд часу одного робочого (ТПОЛ) • Коефіцієнт перерахунку явочної чисельності у списочній.  
      У свою чергу,  

      ,                          (1.6) 

      де n - кількість номенклатурних позицій  виробів у виробничій програмі;
      Ni - кількість виробів i-ї номенклатурної позиції;
      Ti - час виконання процесу (частини процесу) з виготовлення виробу i-ї номенклатурної позиції;
      ТН пр.i - час, необхідний для зміни величини незавершеного виробництва у відповідності з виробничим циклом виробів i-й позиції;
      Кв - коефіцієнт виконання норм часу (в зарубіжній літературі - рівень продуктивності, рівень використання часу).
      Різновидом  розглянутого методу може бути підхід, заснований на визначенні чисельності адміністративно-управлінського персоналу з використанням формули Розенкранца:  

      ,                                    (1.7) 

      де  Ч - чисельність адміністративно-управлінського персоналу певної професії, спеціальності, підрозділи тощо;
      n - кількість видів організаційно-управлінських  робіт, що визначають завантаження  даної категорії фахівців;
      Mi - середня кількість певних дій (розрахунків, обробки замовлень, переговорів тощо) в рамках i-гo організаційно-управлінського виду робіт за встановлений проміжок часу (напр., за рік);
      Ti - час, необхідний для виконання одиниці М в рамках i-гo організаційно-управлінського виду робіт;
      Т - робочий час фахівця згідно з  трудовим договором (контрактом) за відповідний  проміжок календарного часу, прийнятий  у розрахунках;
      Кнрв - коефіцієнт необхідного розподілу часу;  

      ,                                       (1.8) 

      де  Кдр - коефіцієнт, що враховує витрати на додаткові роботи, заздалегідь не враховані в часі, необхідному для певного процесу (М • t), як правило, знаходиться в межах 1,2 <Кдр <1, 4;
      Ко - коефіцієнт, що враховує витрати часу на відпочинок працівників протягом робочого дня, як правило, встановлюється на рівні 1,12;
      Кп - коефіцієнт перерахунку явочної чисельності у списочній.
      Метод розрахунку за нормами обслуговування. У закордонній літературі прийнято назву «агрегат-метод», що показує залежність розраховується чисельності від кількості обслуговуваних машин, агрегатів та інших об'єктів. Кількість робітників - почасовиків або службовців за нормами обслуговування розраховується за формулою:  

      Ч = Число агрегатів • Коефіцієнт завантаження / Норма
      обслуговування  •  Коефіцієнт перерахунку явочної чисельності
      у спис очній,                                                      (1.9)
      У свою чергу, норми обслуговування визначаються за формулою;  

      Норма обслуговування = n = ТПОЛ / 2, (1ед1 • npi) + ТД, i = l     (1.10) 

      де n - кількість видів робіт з  обслуговування об'єкта;
      1ед1 - час, необхідний для виконання од. обсягу i-гo виду робіт;
      npi - число од. обсягу i-гo виду робіт на од. обладнання або іншого об'єкта розрахунку (наприклад, од. виробничої площі);
      ТПОЛ - корисний фонд часу працівника за день (зміну);
      Тд - час, необхідний для виконання працівником додаткових функцій, не включаються в t од.
      Метод розрахунку по робочих місцях та нормативам чисельності слід розглядати як окремий  випадок використання методу норм обслуговування, тому що та необхідне число працівників  з числа робочих місць, та нормативи  чисельності встановлюють виходячи з норм обслуговування. Чисельність  працівників по робочих місцях визначається за формулою:  

      Ч = Необхідна кількість працівників (число робочих місць) • 
      завантаження  • Коефіцієнт перерахунку явочної чисельності
      у спис очній                                                    (1.11) 

      Нормативи чисельності визначаються із відносини:  

      НЧ = Обсяг робіт / Норма обслуговування                       (1.12) 

      Специфічним випадком застосування методу норм обслуговування варто розглядати визначення чисельності керівників через норми керованості. В якості загальних рекомендацій по їх встановлення можна прийняти наступні: для керівних посад в підрозділах зі значною питомою вагою робіт творчого нестандартного характеру, високої кваліфікації або частими відхиленнями від заздалегідь наміченої технології процесу норма керованості повинна лежати в межах 5-7 осіб; для керівних посад у підрозділах з досить сталим характером робіт, значною мірою визначає стандартними організаційно-управлінськими процедурами, норма керованості повинна лежати в межах 10-12 чоловік, а в будь-якому випадку норма керованості не повинна перевищувати 15-17 чоловік, інакше колектив стає некерованим.
      Для розрахунку чисельності персоналу  можна використовувати деякі  статистичні методи. Їх умовно поділяють  на дві основні групи: стохастичні  методи; методи експертних оцінок.
      Стохастичні методи розрахунку ґрунтуються на аналізі  взаємозв'язку між потребою в персоналі  та іншими перемінними величинами (наприклад, обсягом виробництва). При цьому в розрахунок приймаються дані за попередній період. Передбачається, що потреба в майбутньому буде розвиватися за аналогічною залежності. Як правило, для розрахунку використовуються такі чинники, які не потребують складних математичних дій, але дають цілком прийнятні результати. Найбільш часто застосовуються наступні стохастичні методи: розрахунок числових характеристик; регресійний-аналіз; кореляційний аналіз. Розрахунок числових характеристик застосовується, коли потреба в персоналі в значній мірі пов'язана з яким-небудь чинником і цей зв'язок досить стабільний. Наприклад, при розрахунку чисельності ремонтного персоналу використовуються наступні дані: обсяг виробництва за минулий рік; трудомісткість ремонту за цей період. На їх основі розраховується показник трудомісткості ремонту на од. випуску продукції, виходячи з якого визначається обсяг ремонтних робіт на плановий період. Подальший порядок розрахунку виконується за схемою методу, заснованого на даних про час робочого процесу. 
 
 

      Визначення  потреби підприємства у матеріальних ресурсах
 
 
     Потреба підприємства у сировині та матеріалах повинна бути обґрунтована. Кожен  вид споживання (основне виробництво, впровадження нової техніки і проведення експериментальних робіт, ремонтно-експлуатаційні потреби, виготовлення технологічного оснащення та інструменту, приріст незавершеного виробництва, створення необхідних матеріальних запасів) має відповідну специфіку розрахунків.
     Застосовувані на підприємствах матеріали поділяються  на основні та допоміжні. До основних матеріалів відносяться такі, з яких виготовляють виріб або ж які є складовою частиною виробу, входять до його складу. Витрати на основні матеріали відносяться до прямих витрат на виробництво і відображаються у відповідній статті калькуляції прямим рахунком. Допоміжні матеріали застосовуються для здійснення технологічних процесів, для утримання устаткування, для господарських та побутових потреб (масла, мастильні, обтирального матеріали і т. д.). Витрати на допоміжні матеріали відображаються у відповідних статтях комплексних кошторисів витрат і через них списуються на собівартість продукції.
     Потреби підприємств у матеріальних ресурсах можуть бути визначені різними методами: прямого рахунку, на основі даних про рецептурний склад готової або проміжної продукції, на основі нормативних термінів зносу; на основі формул хімічних реакцій; статистичним методом (при прогнозуванні потреб).
     Найбільш  точним є метод прямого рахунку. У цьому випадку потреба в  матеріалах Мпл визначається шляхом множення запланованого обсягу виробництва Nпл в облікових одиницях вимірювання на питому норму витрати матеріалу Нм в натуральних одиницях виміру, тобто за формулою: 

      ,                                  (1.13) 

     Зазвичай  один і той самий матеріал застосовується для виготовлення декількох видів  продукції, і загальна потреба в ньому розраховується як сума творів:
                                                                                                   (1.14)                              

     де n-кількість виробів, видів продукції, на виготовлення яких витрачається даний матеріал.
     Метод прямого рахунку має кілька різновидів: подетальний, за аналогією, за типовими представникам.
     Найбільш поширеним є прямий подетальний метод. Загальна потреба у матеріалах визначається шляхом підсумовування творів подетальних норм його витрати на запланований обсяг виробництва окремих деталей, тобто за формулою:
      ,                                     (1.15) 

     де  Нд - норма витрати матеріалу на одну деталь;
     Nд - річний плановий обсяг виробництва деталей;
     n - кількість деталей, для виготовлення  яких необхідний даний матеріал.
     Метод розрахунку потреби в матеріалах за аналогією застосовується при  плануванні виготовлення нових видів  продукції, на які ще не встановлені  норми витрат.
     За  допомогою поправочних коефіцієнта, що враховує особливості даної продукції  Км, норма витрати матеріалу може бути скоригована. Розрахунок потреби в матеріалі в цьому випадку може бути виконаний за формулою:  

     Мпл = Nан * Нан * Км,                                          (1.16) 

     де  Nан і Нан - відповідно, запланований обсяг виробництва продукції-аналога і норма витрати матеріалів на базову, аналогічне виріб.
     Метод розрахунку потреби в матеріалі  за типовими представникам застосовується при широкому розмаїтті запланованих виробів і відсутності точної та чіткої програми з виготовлення кожної з них. Норма витрати матеріалу на його виготовлення N тип поширюється на всю продукцію N заг.
     Розрахунок  потреби в деяких матеріалах виходячи з даних про рецептурний склад досить широко застосовується в основному виробництві. Так, потреба у клеї відповідної рецептури для виготовлення палітурні кришок розраховується шляхом множення річної виробничої програми в тис. кришок на норму його витрати в грамах на 1000 кришок. Визначивши таким чином річну потребу у клеї в тоннах на виробничу програму і знаючи рецептуру клею можна розрахувати річну потребу в кожному компоненті на планований період.
     При визначенні потреби в деяких допоміжних матеріалах, на які не встановлені  норми або вона незначна, можна  скористатися звітними даними про фактичне їх витраті Мф у попередньому періоді. При цьому необхідно врахувати коефіцієнт зміни програми в запланованому періоді Кпр, можливу економію матеріалів у результаті запланованих технічних та організаційних заходів Кек:  

     Мпл = Мф * Кпр * Кек ,                         (1.17) 

     Такий метод широко застосовується в промисловості  і називається методом динамічних коефіцієнтів.
     Більш точним і прогресивним є метод  екстраполяції статистичних даних про фактичні витрати матеріалів за кілька минулих періодів. У результаті аналізу встановлюються основні тенденції в витраті матеріалів, які при дотриманні певних умов екстраполюються на майбутнє.
     Прогнозовану  потребу в матеріальних ресурсах можна визначити за допомогою  моделі багатофакторного аналізу. З  цією метою відбираються фактори, що впливають на ступінь потреби  в матеріалах на перспективу Y можна представити у вигляді рівняння:  

     Y = F (x 1, x 2... X n),                                    (1.18) 

     Розрахунок  річної потреби в матеріалах на виробництво  продукції здійснюється шляхом множення кількості виробів на норму витрат матеріалів на одиницю продукції (деталь, виріб):
          Пм = Njmij,                              (1.19)
     де  ПМ - потреба в будь-якому матеріалі на виробничу програму, кг, т;
     n - число позицій номенклатури, для якої використовується даний вид і сорт матеріалу;
     Nj - річна програма випуску (запуску); j-го виду виробу, шт.;
     mij - норма витрати i-гo матеріалу на одиницю j-ї продукції, кг, т.
     Якщо  підприємство разом з випуском продукції  здійснює випуск запчастин, потреба в матеріалах для їх виробництва розраховується аналогічним чином. Тільки замість річної програми випуску (запуску) виробів береться річна програма випуску (запуску) запчастин по деталі i-гo найменування.
     При розрахунку потреби в матеріалах може виявитися, що на деякі види виробів відсутні норми витрат (виріб знаходиться в стадії розробки). У цьому випадку виріб прирівнюється до аналогічних виробів, на які є норми витрат. А для обліку характерних особливостей нового виробу в розрахунки потреби (ПМ) вводяться поправочні коефіцієнти.
          Пм = Njmij * K0,                                           (1.20)
     де  К0 - коефіцієнт особливостей споживання матеріалу для виробництва даного виробу в порівнянні з аналогічним.
     При різноманітності продукції, що випускається, і відсутності уточненою програми випуску кожного виду виробів здійснюється розрахунок потреби в матеріалах на типовий виріб або деталь, норма витрати на яке є середньозваженою для планованої групи виробів або деталей.
     Потреба у допоміжних матеріалах, необхідних для здійснення техпроцесу, визначається на основі виробничої програми і встановлених норм витрат на прийняті розрахункові одиниці виміру (виріб, тонну, верстатів, одиницю ремонтної складності і т. д.). Витрата деяких видів допоміжних матеріалів не піддається нормуванню. У цьому випадку потреба в них визначається на основі звітних даних та обліку зміни обсягу вироблених робіт.
     Потреба в матеріальних ресурсах на виготовлення інструменту, технологічної оснастки (Пмос) визначається наступним чином: 

          Пмос = ОП * mв1 * k1 * k2,                          (1.21) 

     де  ОП - планований обсяг виробництва (робіт, послуг), тис. р.;
     mв1-норма витрати i-гo матеріалу (у відповідних одиницях) на виготовлення оснащення та інструменту в базисної році в розрахунку на тисячу рублів виробництва продукції (робіт, послуг) ;
     k1 - коефіцієнт зміни норм витрат матеріалів на виготовлення оснащення та інструменту в запланованому році в порівнянні з базисних;
     k2 - коефіцієнт підвищення технологічної оснащеності в запланованому році в порівнянні з базисних роком.
     Потреба в матеріальних ресурсах для проведення заходів за планами розвитку підприємства визначається на основі обсягів робіт  з покращення техніки і технології, механізації та автоматизації виробництва, освоєння і впровадження нової техніки, обсягів НДДКР та інших планованих робіт і норм витрат матеріалів на ці цілі.
     Потреба в матеріальних ресурсах на ремонт і експлуатацію основних фондів визначається виходячи з очікуваної балансової вартості основних фондів станом на початок планованого року, прийнятих норм витрат матеріалів на 1 млн грн. вартості основних фондів, поправочних коефіцієнтів, що визначає потребу в цьому матеріалі на ремонт знову введених основних фондів.
     При випуску виробів з тривалим циклом виробництва враховується потреба в матеріалах і для забезпечення плану випуску продукції, і для зміни об'єму і комплектності незавершеного виробництва.
     Загальна кількість матеріалів визначається множенням тривалості виробничого циклу на середньодобовий витрата даного матеріалу в натуральних одиницях виміру.
     При наявності даних про зміну  в деталях або виробах до кінця  планового періоду порівняно  з його початком потреба в матеріалах на зміну незавершеного виробництва Пмизп розраховується за формулою:
      Пмизп  (Zкi – Zнi)mij,          (1.22)
     де  п - кількість найменувань виробів  або деталей, на виробництво яких витрачається даний матеріал;
     Zкi, Zнi - кількість виробів або деталей i-гo виду в незавершеному виробництві відповідно на кінець і початок планового періоду;
     mij - норма витрати i-гo матеріалу на деталь або виріб j-го виду.
     Вартість  матеріалів визначається шляхом множення їх кількості по річний програмі на ціну.
     Аналогічним чином здійснюється розрахунок потреби  на одержувані з боку в порядку  кооперації виливки, штампування та інші напівфабрикати, комплектуючі вироби. Розрахунок проводиться в натуральному і вартісному виразах.
     Крім  безпосередньої потреби в матеріалах підприємство для своєї поточної діяльності має постійно мати певну кількість їх у вигляді запасів.
     Запас матеріалів, що знаходиться на підприємстві, складається з трьох частин: поточного  запасу, за рахунок якого досягається  безперебійне забезпечення виробництва матеріалами в період між черговими поставками; матеріалів, що знаходяться в стадії їх підготовки до виробництва (розкрій, сушка і т. п.) , і гарантійного (страхового) запасу, що створюється на підприємстві на випадок порушення нормальних строків поставки. Крім того, в окремих випадках створюються сезонні запаси.
     Крім  розрахунку потреби в матеріалах на потреби основного виробництва  при складанні планів матеріально-технічного постачання враховується витрата матеріалів на експлуатаційні потреби (догляд за обладнанням, будівлями і спорудами), на ремонт обладнання, будівель та споруд, на виконання дослідних та інших робіт, пов'язаних з освоєнням нової продукції, на роботи по впровадженню у виробництво нової техніки, на науково-дослідні роботи, що проводяться на підприємстві, і на капітальні роботи. Повний облік потреби в матеріалах для задоволення всіх перерахованих потреб є обов'язковою вимогою, що пред'являються до планування матеріально-технічного постачання, так як недооблік цих потреб може призвести до браку матеріальних ресурсів, що може викликати перебої у виробництві, порушення плану впровадження нової техніки або плану ремонтних і інших робіт.
     На  основі проведених розрахунків потреби  у матеріальних ресурсах складається  план матеріально-технічного забезпечення, який має форму балансового розрахунку і складається з двох частин:
       • визначення загальної потреби в ресурсах на планований рік;
     • встановлення джерел покриття потреби.
     Джерелами покриття потреби в матеріальних ресурсах є очікувані залишки  матеріальних ресурсів на початок планованого  періоду, поставки з боку, матеріали  власного виробництва, внутрішні ресурси  підприємства (шляхом збору та використання відходів чорних і кольорових металів, регенерації мастил, повторного використання тари та ін.).
     Для безперебійного функціонування виробництва  необхідно добре налагоджене  матеріально-технічне забезпечення (МТО), що на підприємствах здійснюється через органи матеріально-технічного постачання.
     Головною  задачею органів постачання підприємства є своєчасне і оптимальне забезпечення виробництва необхідними матеріальними ресурсами відповідної комплектності і якості. 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 2. АНАЛІТИКО-РОЗРАХУНКОВИЙ РОЗДІЛ 

    Фірма з виготовлення продукції сезонного попиту працює на ринку 5 років. За даними відділу маркетингу, попит на продукцію щорічно змінюється (табл. 2.1). Необхідно розробити операційний план на наступний рік.
    Таблиця 2.1.
Динаміка обсягів виробництва продукції, тис. од.
Варіант Роки
1 2 3 4 5
40 760 765 750 755 760
    Розроблення операційного плану включає такі етапи:
    Прогнозування річного випуску продукції
    Прогнозування щомісячного попиту
    Вибір та обґрунтування стратегії виробництва
    Розроблення календарного плану матеріально-технічного забезпечення.
 
      Прогнозування річного випуску продукції
 
    Прогнозувати попит на продукцію можна за допомогою рівняння тренда, яке дозволяє установити залежність між економічним явищем і часом. Загальний вид рівняння тренда такий:
                                                                                                                                   (2.1) 

    де  yх – прогнозне значення обсягу виробництва на наступний рік х;
    х- період часу для якого розробляється прогноз;
    а0,  а1 - коефіцієнти рівняння.
    Для знаходження коефіцієнтів рівняння необхідно розв’язати  систему рівнянь виду:
 
 

    де  n – кількість вихідних значень.
Оскільки  ,   то після скорочення отримаємо:
    Звідси:
                (2.2)                                                                                             
                 (2.3)                                      
    Для розроблення прогнозу використовуємо вихідні дані.
    Таблиця 2.2
    Розрахунок параметрів рівняння тренда
Роки Обсяг виробництва. тис. од. (У)
Період часу (х)
х2 У*х
1 2 3 4 5
2000 760 -2 4 -1520
2001 765 -1 1 -765
2002 750 0 0 0
2003 755 1 1 755
2004 760 2 4 1520
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.