На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


реферат Внесок українського народу в перемогу над фашистською Нмеччиною

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 20.05.2012. Сдан: 2011. Страниц: 5. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Міністерство  освіти і науки України 

Національний  університет харчових технологій 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Реферат
на тему:
« внесок українського народу в перемогу над  фашистською Німеччиною» 
 
 
 
 
 
 
 

Виконав студент           Черновол Я.О.
групи АКС  1-3  
 
 
 
 

Науковий керівник        доц . Левицька Н.М. 
 
 
 
 

Київ  – 2008
План:
 

Вступ

Тема  Реферату: внесок українського народу в перемогу над фашистською Німеччиною  
 

Мета  реферату:
          представити наочний матеріал для подальшого вивчення;
          Більш точно висвітлити данну  тему;
 
 
 
 
Актуальність  теми: Данна тема широко використовується у історії України та Всесвітній історії, бо має дуже велике значення для українського народу та усього людства загалом. Ця тема також використовується для створення наукових фільмів та досліджень 
 
 
 
 

 

1. Початок  Великої Вітчизняної  війни 1941-1945 рр.

       22 червня 1941 року розпочалася Велика Вітчизняна війна, яка тривала 1418 днів і ночей і забрала життя понад 27 млн. радянських людей, в тому числі більше 8 млн. українців.
       Велика  Вітчизняна війна в історичній літературі поділяється на періоди. Перший період з 22 червня 1941 року до 19 листопада 1942 р. Це час перетворення СРСР в єдиний військовий табір, крах фашистського плану “блискавичної війни” і створення умов для корінного перелому. Другий період з 19 листопада 1942 року і до кінця 1943 року – корінний перелом в ході війни. Третій період – січень 1944 – травень 1945 р. - час повного розгрому гітлерівської Німеччини і визволення народів Європи від фашизму.
       Відповідно  до гітлерівського плану “Барбароса” війна з СРСР повинна була закінчитись за 6-8 тижнів. Проти України була зосереджена група армії “Південь”, в яку входило 13 корпусів і 57 дивізій.
       Основними причинами поразок Червоної Армії  у початковий період війни були: раптовіть фашистського нападу; різний ступінь моральної готовності до війни; незавершеність процесу переозброєння СРСР; відсутність надійних союзників, міжнародна ізоляція Радянського Союзу; розпорошення сил Червоної Армії на кордонах проти Німеччини, Туреччини та Японії; масові репресії кінця 30-х рр. проти армійського командного складу; некомпетентність вищого воєнно-стратегічного керівництва.
       Український напрямок для Гітлера був одним  із ключових, і це чітко виявилося  у процесі експансії проти  СРСР. Уже 18 вересня 1941 року фюрер припинив наступ на Москву і переорієнтував головні удари на Ленінград і Київ, підкреслюючи, що наступ на столицю України – “безпосереднє стратегічне завдання”. Така зміна акцентів була зумовлена цілим комплексом чинників: економічними – захоплення України суттєво підривало військово-промисловий потенціал СРСР і забезпечувало Німеччину ресурсами для ведення війни (напередодні війни частка УРСР в Радянському Союзі становила у видобутку вугілля – 50,5%, залізної руди – 67,6%, у виплавці чавуну – 64,7%, сталі 48,9%; лише Харкові за півроку виготовлялось стільки танків, скільки мав вермахт на початку другої світової війни); воєнними – окупація України не тільки створювала вигідний плацдарм для подальшої експансії, а й давала змогу “нейтралізувати” Крим, який Гітлер називав “радянським авіаносцем для нанесення ударів по румунським нафтовим свердловинам”; морально-політичними – взяття Києва могло підняти рейтинг Німеччини на міжнародній арені, зміцнити впевненість фашистських військ і посилити настрої поразки у Червоній Армії.
       До  осені 1941 року становище в Україні  для Червоної Армії склалось досить тяжке. Наприкінці серпня ворог захопив  Дніпропетровськ. Одночасно німецькі танкові групи вийшли в район  Чернігова, 25 жовтня після жорстоких  боїв гітлерівці вдерлися у Харків. На кінець 1941 року німці окупували майже всю Україну, крім східних районів Харківської, Сталінської та Ворошиловградської областей, які обороняли війська Південно-Західного та Південного фронтів. 
 

       У травні-червні 1942 року фашистським  загарбникам вдалось завдати серйозної поразки військам Кримського фронту. Німцям вдалося захопити весь Керченський півострів, у тому числі і м.Керч. Після того як 22 липня 1942 року радянськими військами було залишене місто Свердловськ Ворошиловградської області закінчилися оборонні бої на території України.
       Таким чином, за рік тяжких боїв була втрачена по суті вся територія України. Але  знекровлені радянські воїни, які  були поставлені у неймовірно скрутне  становище, мужньо і до кінця виконували свій військовий обов’язок. Завдаючи постійних ударів  ворогові, вони тримались до останнього, створюючи передумови перелому в ході війни.1

Внесок  українського народу у зміцнення армії

       Як  уже підкреслювалося, Червона Армія  на початковому етапі війни знаходилась  у тяжкому становищі. З одного боку, відчувалися тактичні переваги ворога, а з іншого – давався взнаки низький рівень боєздатності радянських військ і керівництва ними. Вже в перші дні війни була розроблена программа мобілізації всіх сил держави на боротьбу з ворогом. Програма була викладена в директиві Раднаркому й ЦК ВКП(б) “Партійним і радянським організаціям прифронтових областей” від 29 червня 1941 року. Вона охоплювала широке коло теоретичних, політичних, організаційно-технічних та ідеологічних питань. В директиві вимагалося від радянських, партійних і громадських організацій: підкорити всі сили й ресурси інтересам ведення війни; перебудувати роботу радянського тилу; перевести народне господарство на воєнні рейки; розвивати партизанський рух у тилу ворога. Виконуючи цю директиву, захищаючи життя і свободу своєї Вітчизни, український народ разом з іншими народами СРСР вніс   значний вклад в розгром гітлерівської Німеччини. Зокрема у створення матеріально-технічного фундаменту перемоги, в трудове подвижництво. Вже у 1941 році разом з евакуацією 550 підприємств з України на схід виїхали 3,5 млн. громадян республіки. Вони включилися в роботу оборонних підприємств, наукових установ, сільсько-господарське виробництво в РСФСР, Казахстані, Узбекистані, Киргизії, Таджикистані, Туркменії та інших союзних республіках. Було зібрано багато металевого брухту, коштів на будівництво танкових колон, літаків,  теплих речей для фронту, тощо. Тільки у фонд оборони українці зібрали близько 2 млрд.крб.
       Значний вклад у зміцнення боєздатності Червоної Армії внесли  вчені, що працювали в евакуйованих установах. Завдяки запровадженню на танкових заводах Уралу швидкого автоматичного зварювання, запропонованого колективом інституту електрозварювання під керівництвом академіка Є.Патона, значно зросло виробництво найкращих на той час танків Т-34 та КВ, інших видів бойової техніки. Свій вклад у виробництво  необхідної для фронту зброї вніс і колектив ХДПУ (в роки війни ХЕТІ, ХММІ і ХХТІ). Так, наприклад, майстерні ХЕТІ перейшли від виробництва осцилографів і електровимірювальної апаратури до виробництва електрообладнання для танків. Навчально-експериментальний завод ХММІ, виконуючи завдання відділу Наркомтяжмашу СРСР, організував і освоїв випуск верстатів-автоматів для авіаційної промисловості і деяких видів озброєнь. Завод виготовляв приціли до 50-міліметрових мінометів. За пропозицією інженера С.А.Воробьева поділки на лімбах замість ручної нарізки почали виробляти шляхом хімічного травлення, що привело до значного зростання продуктивності праці. Уже в перші дні війни доценти В.І.Атрощенко і К.А.Бєлов розробили спосіб виготовлення хімічних запалювачів для протитанкових пляшок і запалювальних ампул. В жовтні 1941 року вищеназвані інститути були евакуйовані до Узбекистану та Свердловської області, де множили свій внесок у справу перемоги.
       Багато  тисяч поранених воїнів було повернено  до лав діючої армії завдяки плідній  діяльності медиків на чолі з видатними  вченими України О.Богомольцем, М.Стражеском, В.Філатовим та інш.
       Мобілізації зусиль українського народу на розгром ворога сприяли письменники, поети та митці П.Тичина, М.Рильський, В.Сосюра, Ю.Яновський, К.Данькевич, М.Глущенко і багато інших. Своє мистецтво несли воїнам та працівникам тилу 103 театри, що поновили свою роботу після звільнення України.

Партизанський і підпільний рух  на українській землі.

 
       Величезною  допомогою діючій армії стала  партизанська і підпільна боротьбі в тилу ворога. Вже на середину  1942 р. на окупованій території України  діяло 760 партизанських загонів і  значна кількість підпільних організацій. Керівництвом бойовою діяльністью їх велику роль відігравала створена система штабів на чолі з Центральним штабом партизанського руху. Очолював його перший секретар ЦК КП(б) Білорусії П.К.Пономаренко. Значну воєнну і організаційну роботу проводив і Український штаб партизанського руху керований Т.А.Строкачем. В Україні діяли 17 великих партизанських з’єднань і 160 партизанських загонів. Однією з  форм партизанської боротьби було проведення рейдів. Рейди під керівництвом С.А.Ковпака, М.І.Наумова, О.Ф.Федорова, О.М.Сабурова та інших сприяли розгортанню і активізації всенародної боротьби в інших окупованих районах, допомагали забезпечити успіх бойових дій радянських військ. За роки війни партизани вбили або взяли в полон 1,5 млн. ворожих солдатів і офіцерів, пустили під укіс 21 тис. поїздів, знищили 2300 танків, 1100 літаків, тощо. На території Харківщини діяли  партизанські загони та диверсійні групи загальною кількістю 3581 чоловік. За 23 місяці боротьби вони вбили 23 тис. гітлерівців, розгромили 4 штаби ворога, пустили під укіс 21 ешелон з військами і технікою,  знищили 88 паровозів та 777 вагонів, 260 автомашин, підірвали 24 залізничних і шосейних мости, захопили багато зброї та боєприпасів. Керовані підпільними обкомами партії і комсомолу у Харкові і області постійно відбувався саботаж робітників, селян  та інтелігенції.
       Подібну роботу проводили підпільники й  в інших областях. Так, в Донбасі  було зірвано видобуток вугілля  для гітлерівської Німеччини. Використовувалися  такі засоби саботажу як: завали шурфів шахт, штреків і лав, що були придатні для експлуатації, заниження продуктивністі праці, не виходили на роботу, затягували строки ремонту механізмів, без яких неможливо було відновити роботу шахт. Інженерно-технічні працівники вносили путанину в технічні розрахунки, переконували гітлерівців в легкому відновленні найбільш пошкоджених шахт, що приводило до марних витрат значних сил і коштів. В результаті цього німці домаглися лише 1,5% обсягу довоєнного видобутку вугілля і були вимушені завозити його з Німеччини. Документи свідчать, що до 1 січня 1944 року фашистами на Україну було завезено кам’яного вугілля і коксу 861.878 тонн.
       Боротьба  шахтарів велась у смертельно тяжких умовах. Люди ризикували не лише  здоров’ям, а і своїм життям. Так, наприклад, за затягування сроків ремонту механізмів, пошкодження обладнання шахт Краснодону гітлерівці живцем закопали 32 чоловіки. Серед них Валько – зав. шахтою № 11, Бесчасний – секретар партійної організації; Шевцов – шахтар шахти “Урало-Кавказ” та ін.
       Яскравою  сторінкою всенародної боротьби  за зрив економічних планів Німеччини  був провал німців у використанні суднобудівних і судноремонтних заводів та портів півдня України (м.Миколаїв і Одеса). Німці встановили на заводах  суворий режим. Інспектори, спостерігаючи за роботою цехів, виявляли саботажників і направляли їх на покарання до поліції або гестапо. Часто це закінчувалось відправкою до концтаборів. Жорстокі заходи дали можливість гітлерівцям налагодити роботу лише окремих цехів суднобудівних заводів, тільки частково організувати виробництво господарського інвентаря, ремонт залізничних вагонів, будівництво понтонів, тощо.
       Саботаж робітників мав місце і на окремих  невеликих заводах України, де вироблялось  харчування, збруя для коней, одяг для солдатів і офіцерів, чавунні печі для землянок, ліжка для госпіталей та інш. Наприклад, у м.Рівне, з осени 1941 року підпільна організація фабрики, яка виготовляла валянки, прийняла рішення: працювати “добросовісно”, випускати продукцію в заданому обсягу, але в шерсть добавляти сіль сірчаної кислоти. При зіткненні з вологою шерсть роз’їдалась і валянки тут же розпадались. Подібне мало місце в          м. Ніжині Підпільники під керівництвом Я.П.Батюка випустили більше 9 тис. комплектів збруї для коней, яка була  оброблена спеціальними хімічними речовинами, що у вологому стані роз’їдали і саму збрую і шкіру коней. Це виводило їх  з ладу на тривалий час.
       Таким чином, координація дій і материіальна підтримка з Великої землі,підтримка  населення і знання народними  месниками місцевості, сприяла тому, що партизанський та підпільний рух надавав великої допомоги Червоній армії, зміцнював у людей, що знаходилися під окупацією, віру у перемогу над ворогом.
       У роки Великої Вітчизняної війни  на  Україні, в основному в її західних регіонах, діяла й Українська повстанська армія (УПА) як військова структура організації українських націоналістів (ОУН). Остання була створена у Відні у 1929 р. Більшу частину її членів складала галицька молодь, а керівництво забезпечували з-за кордону Євген Коновалець та його соратники. Напротязі  довоєнного існування Організація українських націоналістів мала гострі внутрішні суперечності, які в решті  решт призвели  до її розколу. У лютому 1940 року у Кракові, в опозиції до політики і методів діяльності ОУН під керівництвом полковника Андрія Мельника, був створений революційний центр ОУН на чолі з Степаном Бандерою, затверджений у квітні 1941 р. великим збором. Від того часу ОУН разділилась на прихильників А.Мельника (“мельниківці”) та С.Бандери (“бандерівці”). Цей поділ поглиблювався, набирав драматичних виявів, справа доходила до братовбивчої боротьби.
       Перші партизанські загони українських націоналістів  були створені на Поліссі та Волині. Спочатку вони не були пов’язані з ОУН. Коли ж Німеччина напала на СРСР відомий український діяч Тарас Бульба-Боровець, близький до петлюрівського уряду УНР, що перебував у вигнанні у Варшаві, сформував нерегулярну частину під назвою “Поліська Січ” (пізніше перейменовану на “Українську повстанську армію”, щоб воювати як з німцями, так і з більшовиками.
       У 1942 р. члени ОУН-М та ОУН-Б, що переховувались від переслідувань гітлерівців, створили на Волині кілька невеликих  партизанських загонів. Наприкінці 1942 р. ОУН-Б вирішила сформувати великі партизанські сили, поклавши тим самим початок створенню регулярної української армії. Для об’єднання всіх націоналістичних загонів ОУН-Б силоміць включила до своїх формувань підрозділи Т.Боровця та ОУН-М, назвавши їх УПА. Її головнокомандувачем  було призначено Романа Шухевича. Як стверджує відомий історик української діаспори О.Субтельний, найбільшої чисельності УПА досягла в 1943 – на початку 1944 рр., коли в ній налічувалось 30-40 тис. чоловік (Деякі сучасні відомі історики, наприклад, О.Д.Бойко вважає, що чисельність членів УПА становила близько 100 тис. осіб)2.
       УПА повинна була вирішувати два завдання: захищати місцеве населення від  німецьких репресій, та готувати себе до ролі “народної армії” після  вигнання німців з України.
       Прихід на початку 1944 року у західні регіони України Червоної армії поставив перед УПА складне питання про доцільність продовження боротьби з переважаючими радянськими військами. У свій час ОУН вважала, що війна виснажить і більшовиків, і нацистів. Саме ці сподівання і спонукали боротьбу ОУН-УПА як проти німців, так і проти Червоної армії. Після вигнання німців з території України (жовтень 1944 р.) дії ОУН-УПА були спрямовані проти НКВС, членів комуністичної партії і тих, хто співпрацював з радянським режимом. Навесні 1944 р.  вояками УПА був смертельно поранений командуючий 1-им Українським фронтом Микола Ватутін. Для ліквідації УПА радянські війська організували блокаду партизанських територій, засилали агентів до УПА, вбивали її командирів. Боротьба виявилась запеклою і довготривалою. Вона закінчилась вже післі війни на початку 50-х років.
       Таким чином, розглядаючи діяльність ОУН-УПА, треба зробити висновок: з одного боку, це світла сторінка  боротьби українського народу проти гітлерівського фашизму і сталінського тоталітарного режиму за створення незалежної української держави; з іншого боку, діяльність УПА принесла немало горя власному народу, зокрема проти тієї його частини, яка не підтримувала поглядів ОУН-УПА. На совісті цього формування також і кров багатьох невинних жертв місцевого польського, єврейського та російського населення. 
 
 

2. Визволення України. Вклад українського народу в розгром фашистської Німеччини.

 Корінний перелом у Великій Вітчизняній війні приніс українським землям визволення від німецько-фашистських загарбників. Початком звільнення території України від окупантів стала Сталінградська битва. Уже 18 грудня 1942 р. в ході контрнаступу радянських військ було звільнено перший український населений пункт – с. Півнівку Ворошиловградської області. До лютого 1943 р. ворога було вигнано із значної частини Донбасу і Харківщини. 23 серпня 1943 року був визволений Харків. Велику роль в очищенні української землі від фашистської скверни відіграло форсування Дніпра (вересень-листопад 1943 р.) 6 листопада 1943 р. радянські війська оволоділи столицею України - Києвом. Правобережна Україна була звільнена від гітлерівців в ході Корсунь-Шевченківської та Рівненсько-Луцької операцій (січень-лютий 1944 р.). В травні 1944 року було визволено Крим, а 27 червня 1944 р. – місто Львів.
   Для звільнення української землі з  січня 1943 по жовтень 1944 року було проведено 11 стратегічних і 28 фронтових операцій.  680 діб тривала безпрецедентна битва  за визволення України. Українська земля  захлиналася кров’ю – і своєю, і  ворожою. Середньодобові  втрати, коли бої досягали найбільшого напруження, становили 68 тис. чоловік.
   На  завершальному етапі визволення України в Корсунь-Шевченківській, Кримській, Ясько-Кишенівській операції подвиг повітряного тарану М.Гастелло повторили 52 льотчики-українці; а подвиг О.Матросова, який під час атаки закрив своїм тілом амбразуру ворожого дзоту і тим вирішив успіх переможного наступу, повторили 25 українських воїнів. Воїни-українці брали активну участь і в боях за визволення інших країн і здійснення повного розгрому фашистської Німеччини. Так, лише при штурмі Берліна звання Героя Радянського Союзу отримали 108 українців із 589 радянських солдат і офіцерів, які були удостоєні цієї награди за Берлінську операцію.
       У звільнених від гітлерівців районах негайно розпочалося відродження економіки, транспорту, утсанов зв’язку. На це була спрямована постанова ЦК ВКП(б) і РНК СРСР від 21 серпня 1943 року “Про невідкладні заходи по відновленню господарства в районах, звільнених від німецької окупації”. Уже в ході визволення перших українських територій військові частини розпочали відбудову і відродження підприємств, транспорту, сільського господарства і закладів культури. Так, наприклад, у Харкові військові підрозділи дорожньої служби, вже за 12 днів після визволення міста відремонтували і побудували 14 мостів. У Києві за два тижні військовими будівельниками був  споруджений низьководний залізничний міст через Дніпро довжиною 1059 м. Лише з грудня 1942 по грудень 1944 року військовими та цивільним населенням в Україні було відновлено 21 тис. км. залізничних шляхів, 615 мостів, 28,5 тис. км.ліній зв’язку, 260 суден піднято з дна Дніпра і 227 з них було відремонтовано; відновлено роботу і побудовано 29 аеропортів і 295 посадкових майданчиків. Все це давало змогу підтримувати наступ Червоної армії та відроджувати економіку звільнених від фашистів районів республіки.
       Основу  відновлення народного господарства України складали промисловість, транспорт  і  зв’язок. За два роки трудящими  України з допомогою братніх республік було введено в експлуатацію 123 великих і 506 середніх та малих шахт, розпочалося будівництво 50 нових шахт по видобутку коксового вугілля. Успішно відроджувалась нафтова і енергетична промисловість. Великих успіхів досягли металурги, машинобудівники, хіміки і будівельники, які протягом 1943-1945 рр. відродили 14 домен, 35 мартенівських печей, 38 прокатних та трубних станів, два  бессемерівські конвертори, 95 великих машинобудівних підприємств і 80 хімічних заводів.У – Харкові  в 1944-1945 рр. було відроджено і збудовано нових 495 промислових підприємств, 30 тис.кв.м. житла, відновили роботу 28 вузів, 33 технікуми, 30 науково-дослідницьких інститутів. Запрацювали водопровід, трамвайний і  тролейбусний транспорти. Прикладом трудової  звитяги в цей час були передовики  промисловості А.Д.Кедя, М.Н.Афонін, Л.Т.Голоколосов, Б.Я.Калюжний, Є.Д.Рубан та інші.
       Значна  увага приділялась відновленню  економіки західної України. В грудні 1944 року для оперативного керівництва  цим процесом була створена Рада допомоги західним областям. В результаті прийнятих заходів тут за короткий термін було відроджено і стало працювати 1700 підприємств і 500  промислових артілей.
       Україна була центральною ділянкою європейського  театру воєнних дій. З нею пов’язані  основні події на 4,5 – тисячному радянсько-німецькому фронті, який був вирішальним у системі фронтів Другої світової війни (у 1941-1945 рр. тут знаходилось від 56 до 76% загальної кількості дивізій вермахту, причому 607 з них було розгромлено саме на цьому фронті, тоді як на інших фронтах зазнали поразки 176 німецьких дивізій).
       Саме  на українській землі більше всього тривали активні бойові дії, велися такі великомаштабні операції 1941 року, як танкова битва в районі Луцьк-Броди-Рівне, Київська та Одеська операції, бої  у 1942 році під Харковом. На території республіки відбулися і найбільш успішні наступальні операції у другій половині 1943 - 1944 роках : Донбаська, форсування Дніпра, Нікопольсько-Криворізька, Кримська, Львовсько-Сандомирська, Корсунь-Шевченківська битви, подолання гірських масивів Карпат.
       Війна на території України не припинялася  ні на годину з 22 червня 1941 року до 28 жовтня 1944 року. З цих 40 місяців 35 припадають на активні бойові дії регулярних військ. Запеклі бої й битви  відбулися в більш ніж у 100 населених пунктах України. На території України була проведена майже половина стратегічних операцій Великої Вітчизняної війни. У бойових операціях на території республіки взяло участь 54 армії збройних Сил СРСР. Дії регулярних військ поєднувались зі збройною підпільно-партизанською боротьбою, яка розпочалась на грунті несприйняття  ідеології фашизму українським народом. В роки війни виділилось три течії цієї боротьби: 1) радянське підпілля та партизанський рух; 2) оунівське підпілля та партизанський рух; 3) саботаж робітників, селян та інтелігенції на підприємствах та в установах.
       Червона Армія з її багатонаціональним складом  вирішувала долю України на полях  битв. А в тилу, поряд з  іншими народами, створювали матеріально-технічний  потенціал перемоги евакуйовані українські підприємства та колективи наукових закладів.

Додаток

Із збірника документів про злочини німецько-фашистських  загарбників на окупованій території  СРСР та інших країн щодо радянських громадян
Наведені  дані свідчать про  трагедію радянських військовополонених, у тому числі на окупованих землях України, де їх загинуло до 1 млн 800 тис. осіб.
Німецькі  імперіалісти керувалися у своїй окупаційній політиці на Сході принципом: "Чим більше загине людей, тим легше буде проводити колонізацію..."
Ця  політика приносила диявольські плоди: до початку 1942 р. з 9,9 млн радянських полонених у живих залишилося за даними чиновника Міністерства праці фашистської Німеччини Е. Мансфельда, 1,1 млн. З 5,75 млн. радянських військополонених до 1 травня 1944 р. у таборах померло 1,981 млн. осіб, 1,030 млн. було "вбито при спробі втечі" або передано гестапо для "ліквідації", 280 тис. загинуло в пересильних пунктах і таборах. Таким чином, за вельми неповними даними, близько 3,3 млн. радянських військовополонених до середини 1944 р. було по-звірячому замордовано і вбито у фашистському табірному пеклі. Точних же відомостей про те, скільки радянського цивільного населення загинуло в період фашистської окупації, немає. Але треба думати, що ці жертви обчислюються не одним мільйоном осіб. Якщо до війни на окупованій ворогом радянській території проживало 88 млн. осіб, то після війни це населення скоротилося до 55 млн. осіб, тобто на 33 млн., в тому числі міське з 25 до 10 млн., сільське з 63 до 45 млн. осіб.
Таким був "Генеральний план "Ост" у дії.
"Совершенно  секретно! Только для командования!".Стратегия фашистской Германии в войне против СССР. Документы и материалы. — М.: Наука, 1967. — С. 102—103. 

2. З виступу письменника В. Астаф'єва на пленумі Спілки письменників СРСР
(16 травня 1988 р.)
Документ  свідчить, що сталінський режим виграв війну ціною надзвичайно великих, часто невиправданих втрат, що і понині намагаються заперечити його апологети.
Ось в "Історії Великої  Вітчизняної війни" опубліковано карти. ...
Ви  подивіться уважно на них і в тексти, які їх супроводжують, і ви побачите повну розбіжність. Ми просто не вміли воювати. Ми і закінчили цю війну, не вміючи воювати. Ми залили своєю кров'ю, завалили ворогів своїми трупами. Ви подивіться на будь-яку з карт 1941 і навіть 1944 року: там обов'язково 9 червоних стріл проти 2—З синіх. Це 9 наших армій воюють проти 2—3 армій противника. І так весь час, впродовж всієї війни. Однією армією Манштейн розгромив на очах у Чорноморського флоту всі наші армії в Криму, пройшов Сиваш. Залишив потім частину військ біля обложеного Севастополя, з двома ранковими корпусами збігав під Керч і скинув у море три наші армії! Я розумію, про це писати в історії дуже важко. Краще, звичайно, коли під барабанний бій оголошується, що ми перемогли. ...Ми нині із зусиллям тільки починаємо підніматися і оглядатися3. 
Висновок 
 

       На  фронтах, піднімаючи бойовий дух, працювали  письменники, поети і митці, журналісти і фотокореспонденти, прославляючи безсмертні подвиги радянських, в  тому числі й українських воїнів.
       Розглядаючи історію України періоду Другої світової війни, слід  відзначити і  такий сумний факт : українське суспільство  ні на початку німецької окупації, ні в кінці її не було єдиним, його розколола незрима ідеологічна  барикада, причому цей розкол поглиблювали різні історичні, соціальні, релігійні умови, в яких розвивались західна та східна гілки української нації. Розділивши гірку долю інших роз’єднаних націй, українці нерідко воювали в збройних силах супротивних країн. Певна їх частина у  формуваннях Української повстанської армії зі зброєю в руках відстоювала ідеали державної незалежності України. Переважна ж більшість синів та дочок України у складі Збройних сил СРСР билася за саме існування України як такої, за врятування українського етносу.
       Намагаючись переосмислити історичне минуле, приходимо до розуміння того, що період Другої світової війни є особливим, переломним у тривалому й суперечливому  процесі формування незалежності України. Активна участь українського народу в антигітлерівській коаліції, його величезні людські жертви, колосальні матеріальні збитки сприяли поглибленню національної свідомості як у радянській, так і в  національно-патріотичній формах, сприяли усвідомленню його місця серед інших народів, а відтак активізували процес поступового реального наповнення державницького потенціалу України, зміцнили її престиж в СРСР та за кордоном. Причому це відбулось в умовах жорсткої централізації унітарної держави.
 

Список літератури:
    Історія України – О.Д. Бойко , 2007 р
    Історія України. Документи. Матеріали. – В. Король , 2002 р
    http://www.kpi.kharkiv.edu/history/navch/kl/l_13.htm
    http://www.peremoga.gov.ua/index.php?2150005000000000150
    http://www.4uth.gov.ua/1945/

и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.