Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


контрольная работа Закони категорї соцологї

Информация:

Тип работы: контрольная работа. Добавлен: 20.05.2012. Сдан: 2011. Страниц: 7. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ  ТА  НАУКИ  УКРАЇНИ
ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ
ФАКУЛЬТЕТ  ДИСТАНЦІЙНОГО  НАВЧАННЯ 
 
 
 
 
 
 

КОНТРОЛЬНА  РОБОТА

 
з курсу  Соціологія
Варіант 23 
 

 
Виконав: студент _4_ курсу, спеціальності   АОз 
                      
                             Старецька Наталія Олексіївна______ 
     
     

Перевірив: викладач  Кочерук Олена Олегівна

                               

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
    2010р 
     
     
     

    ЗМІСТ 
     
     
     

I. Закони і категорії соціології.
     1. Закони соціології.
         а) способи вияву ;
         б) типи соціальних законів.
     2. Категорії соціології.
          а) «соціальне»;
          б) «соціальні відносини»;
          в) «соціальний інститут»;
          г) «соціальний процес».  

II. Нові тенденції взаємодії особистості суспільства у сучасних умовах.
    1. Особистість.
    2. Соціальна  активність особистості.
    3. Соціальна  роль та статус особистості  у суспільстві. 

III. Сутність та основні елементи соціальної структури. Особливості формування соціальної структури сучасного українського суспільства.
    Соціальна група, її види.
    Умови створення соціальних груп.
    Створення «середнього» класу в Українському сучасному суспільстві.
 
IV. Перелік використаної літератури. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

I. Закони і категорії соціології.
 
Закони  соціології.
     У процесі функціонування спільнот формується безліч різних соціальних зв'язків. Нерідко  вони сприймаються як щось тимчасове, випадкове. Та насправді всі вони зумовлені суспільними зв'язками, відносинами, що характеризуються загальністю, необхідністю та повторюваністю. Ці зв'язки називають законами.
     Соціальний  закон — об'єктивний і повторюваний причинний зв'язок між соціальними явищами та процесами, які виникають внаслідок масової діяльності людей або їх дій.
     Соціальні закони визначають відносини між  різними індивідами та спільнотами, виявляючись в їх діяльності. Це — відносини між народами, націями, класами, соціально-демографічними і соціально-професійними групами, містом і селом, суспільством і соціальною організацією, суспільством і трудовим колективом, суспільством і родиною, суспільством та особистістю.
     Як  і закони природи, соціальні закони перебувають у природному плині  подій, є результатом цілеспрямованих  послідовних дій більшості індивідів  у соціальних ситуаціях та об'єктивних зв'язках (причинних, функціональних та ін.). Об'єктивність соціального закону полягає в тому, що нові покоління успадковують готові відносини, зв'язки, тенденції, сформовані без їх участі.
      За  масштабом реалізації соціальні  закони поділяються на загальні й  специфічні. Загальні закони діють в усіх суспільних системах (наприклад, закон товарно-грошових відносин). Дія специфічних законів обмежена однією чи кількома суспільними системами (наприклад, закони, пов'язані з переходом від одного типу суспільства до іншого; закон первинного нагромадження капіталу).
      За  ступенем спільності соціальні закони або характеризують розвиток соціальної сфери в цілому, або визначають розвиток окремих її елементів —  класів, груп, націй тощо.
За способом вияву соціальні закони поділяють  на динамічні й статичні (стохастичні).
     Динамічні визначають напрям, чинники і форми соціальних змін, фіксують жорсткий, однозначний зв'язок між послідовністю подій у конкретних умовах.
     Статичні закони не детермінують соціальні явища, а відображають головні напрями змін, їх тенденцію до збереження стабільності соціального цілого. Вони зумовлюють зв'язок явищ і процесів соціальної дійсності не жорстко, а з певним ступенем вірогідності.
     Динамічні закони поділяють на причинні та функціональні. Причинні динамічні закони фіксують суворо детерміновані (причинно-наслідкові) зв'язки розвитку соціальних явищ (наприклад, роль способу виробництва при переході від однієї суспільно-економічної формації до іншої). Функціональні динамічні закони відображають емпірично спостережувані й суворо повторювані взаємні залежності між соціальними явищами.
     Різновидами статичних законів можуть бути як закони соціального розвитку (наприклад, задоволення зростаючих матеріальних і культурних потреб населення, розвиток самоврядування), так і закони функціонування (єдність формальної і неформальної структур трудового колективу, розподіл рольових функцій у сім'ї).  

Взявши  за основу форми зв'язку, можна відокремити такі типи соціальних законів:  

1. Закони, які відображають інваріантне  (незмінне) співіснування соціальних явищ. Наприклад, якщо існує явище «А», обов'язково повинно існувати і явище «Б».  

2. Закони, які відображають тенденції розвитку. Такими тенденціями можуть бути  зміна структури соціального  об'єкта, перехід від одного порядку  взаємовідносин до іншого.  

3. Закони, які встановлюють функціональну  залежність між соціальними явищами.  За такої залежності зміни  елементів системи не зумовлюють  суттєвих змін її структури.  

4. Закони, які фіксують причинний зв'язок  між соціальними явищами, лише з функціональної (необов'язкової) точки зору.  

5. Закони, які встановлюють імовірність  зв'язку між соціальними явищами.  

     Закони  соціального розвитку виявляються  як умови, що спричинюють зміни процесів, ситуацій, а закони функціонування — як наслідок явищ, що сприяють збереженню соціальної системи, в якій ці явища відбуваються. Наприклад, підготовка кадрів вищої кваліфікації є наслідком функціонування системи освіти.
     Соціологічні  дослідження відносин між класами, соціальними верствами, групами, особами дають змогу не тільки з'ясувати форми вияву соціальних законів у різних сферах, а й суттєво впливати на життєдіяльність суспільства. 

Категорії соціології.
     Поняття «категорія» виражає універсальні особливості дійсності, загальні закономірності розвитку матеріальних, природних і духовних явищ. Як родове поняття, воно означає розряд, групу предметів, явищ тощо.
     Категорії та поняття в соціології відображають передусім особливості об'єктивної реальності, відокремленої практикою людей, яка стала об'єктом даної науки. У категоріях соціології втілюються якісна конкретність і цілісність, суттєві риси і характеристики, вузлові моменти, стан зрілості, а також можливості розвитку та вдосконалення досліджуваного об'єкта.  

     Розрізняють дві основні групи категорій  соціології:  

     1. Категорії, що пояснюють статику  суспільства, його структуру з  виокремленням її основних підсистем  та елементів. Серед них такі  категорії, як «соціальна спільність»,  «соціалізація», «особистість», «соціальна  група», «соціальна верства», «соціальна стратифікація», «соціальний контроль», «соціальна поведінка» та ін.  

     2. Категорії, що характеризують  динаміку суспільства, його основні  зміни — причини, характер, етапи  тощо. Ці категорії вказують, як  змінюється соціальний об'єкт,  якими є особливості його розвитку. Серед них такі категорії, як «соціальний розвиток», «соціальний протест», «соціальна трансформація», «соціальний рух», «соціальна мобільність» та ін.  

     Більш поширеним є підхід, за яким виділяють  три групи категорій:  

     1. Загальнонаукові категорії у соціологічному заломленні («суспільство», «соціальна система», «соціальний розвиток» тощо).  

     2. Безпосередні соціологічні категорії  («соціальний статус», «стратифікація»,  «соціальний інститут», «соціальна  мобільність» тощо).  

     3. Категорії дисциплін, суміжних із соціологією («особистість», «сім'я», «соціологія політики», «економічна соціологія» тощо).  

     Однією  з особливих і найуживаніших  у соціології є категорія «соціальне».
    Соціальне (лат. socialis — товариський, громадський) — сукупність певних рис та особливостей суспільних відносин, інтегрована індивідами чи спільнотами у процесі спільної діяльності в конкретних умовах, яка виявляється в їх стосунках, ставленні до свого місця в суспільстві, явищ і процесів суспільного життя.  

     Будь-яка  система суспільних відносин (економічна, політична тощо) характеризується стосунками між людьми, а також відносинами особи та суспільства. Тому кожна з цих систем завжди має свій чітко визначений аспект.  

     Специфіку соціального характеризують такі основні  риси:
     — загальна якість, притаманна різним групам індивідів, яка є результатом  інтеграції груп індивідів, соціальних верств, спільнот із суспільними відносинами;
     — вираження спричиненого суспільними  відносинами (економічними, політичними  та ін.) певного стану індивідів;
     — з'ясування стосунків різних індивідів  і груп між собою, ставлення до свого становища в суспільстві, до явищ і процесів суспільного життя;
     — соціальне є наслідком спільної діяльності різних індивідів, який виявляється  в їх спілкуванні та взаємодії.
     Соціальне явище чи процес виникають тоді, коли поведінка індивіда зумовлюється поведінкою іншого індивіда або групи (спільноти), незалежно від їх фізичної присутності. Саме в процесі взаємодії  індивіди, спільноти впливають один на одного, сприяють інтегруванню певних рис суспільних відносин.  

     Категорія «соціальне» тісно взаємодіє  з категорією «соціальні відносини».
     Соціальні відносини — самостійний, специфічний вид суспільних відносин, які виражають діяльність соціальних суб'єктів, зумовлену їх неоднаковим становищем у суспільстві та роллю в суспільному житті.
     Поняття «соціальні відносини» і «суспільні відносини» часто ототожнюють. Але  це правомірно лише тоді, коли соціальні  відносини розглядають у широкому значенні, протиставляючи їх природним. Труднощі у вивченні соціальних відносин зумовлені тим, що вони не є статичними, закоренілими формами соціальної взаємодії, завжди взаємозв'язані з іншими видами відносин, які взаємоінтегруються, виявляються через них.
     Соціальні відносини органічно пов'язані з усіма іншими видами суспільних відносин, формами і способами соціальної діяльності людей, спільнот, соціальними інтересами, соціальними потребами, соціальною справедливістю або несправедливістю, соціальною рівністю чи нерівністю, соціальною однорідністю або неоднорідністю, соціальною активністю чи пасивністю тощо.
     Багатоманітність  соціальних відносин є своєрідним відображенням  суспільного життя, наслідком впливу на них конкретної суспільної діяльності, що надає їм специфічних відтінків. Розвиток соціальних відносин у кожній конкретній сфері породжує відповідні суперечності, вирішення яких і становить сутність процесу соціального розвитку.
     Вивчення  соціальних відносин повинно здійснюватись  у контексті всього способу життя. Це дає змогу побачити, з одного боку, взаємозв'язок суспільних змін, породжених змінами змісту, форм і умов життєдіяльності соціальних спільнот, а з іншого — визначити, як вони впливають на спільноти, соціальний склад людей, їх поведінку та діяльність.
     Як  і будь-яка інша наука, соціологія розробляє і такі поняття, які відображають сутність науки, її функціонування та розвиток. Це категорії теоретичної соціології, мета соціології, поняття методологічного значення. 

     Категорія «соціальний інститут» прийшло у соціологію з юридичних наук, де воно позначало комплекс юридичних норм, які регулюють соціально-правові відносини (інститут власності, сім'ї, шлюбу, успадкування тощо). У соціології поняття «інститут» набуло ширшого значення і позначає широкий спектр соціально-регульованої та організованої поведінки людей.
     Соціальний  інститут (з лат. — устрій, установа) - це форма закріплення і спосіб здійснення спеціалізованої діяльності, яка забезпечує стабільне функціонування суспільних відносин.
     Ця  категорія втілює в собі чотири основні значення:
     - відносно складна соціальна практика, яка підлягає широкому соціальному контролю за допомогою системи позитивних і негативних санкцій (інститут приватної власності, інститут шлюбу).
     - будь-яка складна організація великого розміру (університет, лікарня тощо). Однак соціальний інститут слід відрізняти від конкретних організацій чи соціальних груп. Так, поняття «інститут моногамної сім'ї», тобто сім'ї, заснованої на шлюбі одного чоловіка й однієї жінки, має на увазі не окрему сім'ю, а комплекс заходів, що реалізуються у безлічі сімей цього типу.
     - складна система дій і відносин, яка виконує певні соціальні функції (економічний інститут, інститут освіти тощо).
     - нормативна і відносно стабільна соціальна практика. Таке тлумачення соціального інституту властиве працям із структурно-функціонального аналізу. 

     Категорія соціальний процес — послідовна зміна явищ соціального буття, соціальні зміни в динаміці.
     У ширшому розумінні соціальний процес — сукупність односпрямованих соціальних дій, які можна виділити з множини інших. Це серія явищ взаємодії людей, або серія явищ, які відбуваються в організації, структурі груп і змінюють стосунки між людьми чи між складовими елементами спільноти.
     Соціальний  процес здійснюється під впливом  внутрішніх і зовнішніх чинників, має стійкий порядок взаємодії своїх компонентів, тривалість у часі і спрямованість до певного стану об'єкта. Кожен соціальний процес охоплює декілька стадій, які відрізняються за змістом І механізмами, способами взаємозв'язку його компонентів і які визначають напрями, темпи розвитку на даній стадії.
     Найважливішими  рисами соціальних процесів є їх загальність  і зв'язок із суб'єктом, який здійснює процес. Ніщо не може відбуватись у  суспільстві поза соціальним процесом. Функціонування і розвиток суспільства  відбуваються в різних формах соціальних процесів, які характеризують суб'єктно-об'єктні зв'язки і відносини у всіх сферах діяльності людей.
     Така  риса соціального процесу, як зв'язок із суб'єктом, який його здійснює, дає  змогу реально бачити діючого  суб'єкта (тобто дає змогу уникнути безликості соціальних процесів), визначити форми і методи прискорення, гальмування чи нейтралізації соціальних процесів. Всі перетворення в суспільстві, в його елементах, зміни потенціалу особистості є причиною і наслідком соціальних процесів як історичної практики людей. Іншими словами, ступінь зрілості й розвинутості соціального процесу характеризує рівень розвитку суспільства, колективу, особистості.
     Головне завдання соціології щодо вивчення соціальних процесів полягає в оцінці їх стану, виявленні проблем і суперечностей розвитку, глибини і ґрунтовності зв'язків, взаємодії з соціальною організацією, суб'єктом та іншими соціальними процесами. Це важливо для прогнозування і розвитку соціальних процесів, вироблення гіпотез, обґрунтування концепцій подолання досягнутої межі (стану) певного процесу чи явища. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      II. Нові тенденції взаємодії особистості суспільства у сучасних умовах. 

         Особистість —це людина, індивід. Але він являє  собою одночасно і соціоприродну, і соціальну істоту. А це означає, що одиничний, окремий представник людського роду втілює в собі єдність індивіда соціобіологічного та індивіда соціального.
         Становлення особистості – тривалий процес залучення  особистості до соціального, тобто  його соціологізація. Це найбільш широке поняття, яке служить для характеристики формування особистості. Соціалізація визначається як “процес засвоєння індивідом протягом життя соціальних норм та культурних цінностей того суспільства, до якого він належить”. Соціалізація охоплює всі соціальні процеси, завдяки яким індивід засвоює певні знання, норми, цінності, що дозволяють йому функціонувати як рівноправному членові суспільства. Провідним та визначальним принципом соціалізації є цілеспрямований вплив (навчання, виховання). Проте соціалізація включає й стихійні, спонтанні процеси, які так чи інакше впливають на формування особистості.
         До  соціалізації особистості входить  засвоєння індивідом мови соціальної спільноти, відповідних способів мислення, властивих даній культурі, форм раціональності та чуттєвості, прийняття індивідом  норм, цінностей, традицій, звичаїв, зразків  та прийомів діяльності і т. п. Індивід соціалізується, приєднуючись до різних форм соціальної діяльності, засвоюючи характерні для них соціальні ролі. У цьому плані соціалізацією особистості можна розглядати як сходження від індивідуального до соціального. Разом з тим, соціалізація передбачає індивідуалізацію, оскільки вона необхідна для сходження до індивідуального. Людина освоює світ культури вибірково, через свої інтереси, власний світогляд. Опановуючи культуру, людина формує свої здібності, потреби, цінності. Тому немає соціалізації без індивідуалізації. Оскільки культурне оточення, в якому ми народжуємось й досягаємо зрілості, настільки впливає на нашу поведінку, може здатися, що ми позбавлені будь-якого права на індивідуальність чи вільний вибір. Може скластися враження, що нас просто вкладають у наперед задані форми, які суспільство приготувало для нас. Той факт, що від народження до смерті ми втягнуті в спілкування з іншими, безперечно формує наші особистості, цінності, які ми поділяємо, і нашу поведінку. Та соціалізація також сприяє формуванню нашої індивідуальності й свободи. В процесі соціалізації кожен із нас розвиває в собі почуття ідентичності та свою спроможність незалежно мислити і діяти.
         Істотним  моментом соціалізації людини є розвиток її соціальної активності, що виявляється у поведінці особистості та її діяльності.
         Соціальна активність особистості — це системна соціальна якість, в якій виявляється  та реалізується рівень її соціальності, тобто глибина та повнота зв'язків  особистості із соціумом, рівень перетворення особистості на суб'єкта суспільних відносин.
         Соціальна активність є вихідною соціальною якістю, що відображає цілісне, стале активне  ставлення до суспільства, проблем  його розвитку та визначає якісні особливості  свідомості, діяльності і становища  особистості.
         Соціальна активність характеризується не тільки усвідомленням та прийняттям інтересів  суспільства і певних спільнот, а  й готовністю та вмінням реалізовувати  ці інтереси, активною діяльністю самостійного суб'єкта.
         Специфіка особистості визначається її соціальною якістю, тобто сукупністю взаємопов'язаних елементів, зумовлених типом соціальної взаємодії особистості з іншими людьми в конкретних історичних умовах. Ця сукупність складається з таких елементів:
         1. Соціально визначена мета діяльності.
         2. Соціальні статуси та соціальні ролі.
         Соціальний  статус — становище індивіда або  соціальної групи відносно інших  індивідів, груп, яке визначається соціально  значущими для даної суспільної системи ознаками (професійно-кваліфікаційними, економічними і т. ін.). Залежно від того, чи дістає людина свій статус завдяки успадкованим ознакам ( стать, національність, раса і т. ін.), чи здобуває його внаслідок власних зусиль (освіта, професія), розрізняють відповідно статус «природжений» (аскриптивний) та здобутий.
         Соціальна роль — нормативний зразок поведінки індивіда, який займає певну соціальну позицію (в суспільстві, соціальній організації, соціальній групі) і виконує відповідні функції. Деякі ролі індивід обирає вільно, прагнучи активно опанувати (наприклад, роль дружини, матері, чоловіка), інші ж йому дано незалежно від його волі й бажання (роль жінки, чоловіка, члена етнічної групи). З соціальною роллю пов'язані певні права та обов'язки індивіда, ступінь реалізації яких залежить не лише від змісту рольових вимог, а й від можливостей, здібностей самого індивіда. Таким чином, будь-яка роль персоніфікується та суб'єктивується, тобто здійснення індивідом певної соціальної ролі зумовлено не тільки об'єктивними, а й суб'єктивними факторами. Соціальна роль характеризується також комплексом нормативних вимог до поведінки й очікувань (експектацій). Членам соціальної групи, які виконують ту чи іншу роль, представники групи (суспільства), що взаємодіють з ними, ставлять вимоги, встановлюють приписи способів соціальної поведінки, відносин, настанови і т. ін. Ці вимоги, накази набувають форми очікування певної поведінки. Так, від матері оточуючі очікують, що вона піклуватиметься про свою дитину, від фахівця — що він професійно виконуватиме свої функціональні обов'язки і т.ін. Конституція України визначає права, свободи та обов'язки людини і громадянина, тобто конституційний статус. Це водночас є і рольовими вимогами до громадянина України. Якщо маєш певні права і свободи, то повинен мати й відповідні обов'язки.
         Очікування  та вимоги є компонентами системи регуляції соціальної поведінки, взаємодії у групах, суспільстві.
         Особистість в процесі своєї діяльності користується родом норм і цінностей. Соціальні норми — це вимоги суспільства, соціальних груп, які втілюються в еталони, моделі, стандарти належної поведінки. Це й правові норми, й звичаї, традиції тощо.
         Цінність  не завжди те, що дійсно потрібно і необхідно  людині. Часто людина оцінює речі, предмети явища крізь призму поширених  у даному суспільстві, в свідомості тієї чи іншої соціальної групи ціннісних критеріїв, готових оцінок та уявлень щодо належного, прекрасного, корисного та справедливого. Якщо в колі друзів шкіряна куртка є ознакою гідності, то її відсутність — це вже майже трагедія, особливо для підлітка. Ось і використовуються будь-які засоби, щоб мати цю ознаку, й кримінальні теж. Це один з факторів збільшення злочинності неповнолітніх.
         соціалізація  особистості є специфічною формою привласнення нею тих суспільних відносин, що існують в усіх сферах суспільного життя. Основою соціалізації є освоєння індивідом мови соціальної спільноти, мислення, форм раціональності й чуттєвості, сприйняття індивідом норм, цінностей, традицій, звичаїв, зразків діяльності тощо. Індивід соціалізується, включаючись у різноманітні форми соціальної діяльності, засвоюючи характерні для них соціальні ролі. Тому соціалізацію особистості можна розглядати як сходження від індивідуального до соціального. Водночас соціалізація передбачає індивідуалізацію, оскільки людина засвоює існуючі цінності вибірково, через свої інтереси, світогляд, формуючи власні потреби, цінності.
         Завдяки соціалізації людина залучається до соціального життя, одержує і  змінює свій соціальний статус і соціальну  роль. Соціалізація — тривалий і  багатоактний процес. Адже суспільство  постійно розвивається, змінюються його структура, мета і завдання, цінності й норми. Водночас протягом життя багаторазово змінюються людина, її вік, погляди, уподобання, звички, правила поведінки, статуси і ролі. Завдяки соціалізації люди реалізують свої потреби, можливості й хист, налагоджують відносини з іншими членами суспільства, їх групами, соціальними інститутами і організаціями, з суспільством загалом. Все це дає змогу їм почуватися в суспільстві, соціальному житті впевнено. Водночас соціалізація — найважливіший чинник стабільності суспільства, його нормального функціонування, наступності його розвитку.  

         Процес, зворотний соціалізації, називається  десоціалізацією. Внаслідок нього  людина може частково або повністю втратити засвоєні норми і цінності. Це може бути зумовлено ізоляцією людини, уніфікацією, обмеженням спілкування та можливостей для підвищення культурного рівня та ін.
         У перехідних суспільствах часто простежується  явище ресоціалізації — докорінної зміни соціального середовища, яке  зумовлює необхідність особистості пристосуватися до нових соціальних обставин, норм і цінностей. Це болісний процес, який нерідко вимагає цілковитої зміни поглядів на суспільство, переоцінки свого життя, руйнування попереднього і нового світорозуміння, розриву з традиційними культурними цінностями, необхідності брати на себе незвичну соціальну роль тощо. 
     
     
     
     

    . 
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     

    III. Сутність та основні елементи соціальної структури. Особливості формування соціальної структури сучасного українського суспільства. 

                  Суспільство є складною соціальною системою, структурно організованою цілісністю, яку утворюють різні елементи, компоненти, підрозділи. У свою чергу вони теж мають певний рівень організованості й упорядкованості власної структури. Це дає підстави стверджувати, що соціальна структура суспільства є комплексним, багатомірним утворенням.
    Соціальна структура суспільства — ієрархічно упорядкована сукупність індивідів, соціальних груп, спільнот, організацій, інститутів, об'єднаних стійкими зв'язками і відносинами.
         Іншими  словами, це внутрішній устрій суспільства, який складається з відповідно розташованих, упорядкованих елементів, що взаємодіють  між собою. Поняття «соціальна структура» охоплює системно-організаційний і  стратифікаційний аспекти.
         Згідно  із системно-організаційним аспектом головний зміст соціальної структури  ство
    и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.