На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


дипломная работа Особистсний розвиток кервника як засб боротьби з стресом

Информация:

Тип работы: дипломная работа. Добавлен: 20.05.2012. Сдан: 2011. Страниц: 24. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


      1. Тема роботи: “Особистісний розвиток керівника як засіб боротьби зі стресом”.
      Затверджена наказом університету №       від «    » грудня 2010 р.
      2. Термін здачі закінченої роботи:________________ 2011р.
      3. Цільова установка та загальний  напрямок магістерської роботи: з'ясування можливих напрямків надання психологічної допомоги керівникам відносно виходу  із стану адміністративного стресу.
      Об’єкт  дослідження: адміністративний стрес як специфічний стан  керівника.
      Предмет дослідження: чинники, що викликають адміністративний стрес і засоби попередження і виходу керівника із стану адміністративного стресу.
4. Структура  та зміст роботи (перелік питань, які необхідно опрацювати).
РОЗДІЛ 1. Соціально-психологічні особливості діяльності керівника і проблема побудови фунціональної моделі його особистості
1.1. Особистість керівника та її психологічні особливості
1.2. Підходи до теорії особистості керівника
РОЗДІЛ 2. Стрес як психологічна проблема
2.1. Загальна концепція стресу
2.2. Психофізіологічний і психологічний підходи до вивчення стресу
2.3. Стресори службової діяльності і адміністративний стрес
2.4. Стресори позаслужбової діяльності
РОЗДІЛ 3. Емпіричне дослідження особистісного розвитку керівників як засобу боротьби зі стресом
 ВИСНОВКИ 
 
 
 
 
 
 

    5.Календарний  план виконання роботи
№ з/п Назви частин та етапи роботи Термін  виконання
за  планом фактично
1. Складання бібліографії та вивчення літературних джерел    
2. Збирання емпіричного  матеріалу    
3. Виконання вступу    
4. Виконання розділу 1    
5. Виконання розділу 2    
6. Виконання розділу 3    
7. Формулювання  висновків    
8. Оформлення  роботи, одержання відгуку та рецензії    
9. Подання роботи на кафедру    
 
Дата  видачі завдання «    »                       2010 р. 

Керівник  роботи____________________________________________________
                                        (Підпис, розшифровка підпису) 

Завдання  прийняв до виконання________________А.*. Саркісян
                                                             (Підпис, розшифровка підпису) 

Висновки  керівника по роботі________________________________________
________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ 

 

РЕФЕРАТ 
 

      Кваліфікаційна робота: 83 с., 45 джерел.
      Об’єкт  дослідження – адміністративний стрес як специфічний стан  керівника.
      Мета  роботи – з'ясування можливих напрямків надання психологічної допомоги керівникам відносно виходу  із стану адміністративного стресу.
      Методи  дослідження: аналіз наукової літератури, тестування, бесіда 

      Науково-технічний  прогрес, прискорення темпу життя сучасної людини, інформаційні перевантаження, забруднення навколишнього середовища пов’язані з негативним впливом на стан здоров'я людей, зокрема керівників
      Систематичні  перевантаження і відповідні їм стани психологічного напруження стають для керівника все більш звичними. Сучасна управлінська діяльність – найяскравіший приклад перенапруженого ритму життя. Як правило, в своїй повсякденній діяльності керівник зосереджений на рішенні багатьох задач різного ступеня складності. 

      Стрес, адміністративний стрес, дистрес, напруження, прийняття рішень, стрес керівника, управлінська діяльність.
 

       ЗМІСТ
 
ВСТУП..............................................................................................................................6 РОЗДІЛ 1. Соціально-психологічні особливості діяльності
керівника і проблема побудови фунціональної моделі
  його особистості...................................................................................................9
1.1. Особистість керівника та її психологічні особливості…………………………..9
1.2. Підходи до теорії особистості керівника............................................................. 10
РОЗДІЛ 2. Стрес як психологічна проблема.............................................17
2.1. Загальна концепція стресу......................................................................................17
2.2. Психофізіологічний і психологічний підходи до вивчення стресу....................23
2.3. Стресори службової діяльності і адміністративний стрес……………..............30
2.4. Стресори позаслужбової діяльності…………………………………….……….37
РОЗДІЛ 3. Емпіричне дослідження особистісного розвитку керівників як
засобу  боротьби зі стресом............................................................................................44
ВИСНОВКИ....................................................................................................................74
СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ......................................................................79
       
 

       ВСТУП

 
 
      Науково-технічний  прогрес, прискорення темпу життя сучасної людини, інформаційні перевантаження, забруднення навколишнього середовища пов’язані з негативним впливом на стан здоров'я людей, зокрема керівників [1, с. 18].
      Систематичні  перевантаження і відповідні їм стани психологічного напруження стають для керівника все більш звичними. Сучасна управлінська діяльність – найяскравіший приклад перенапруженого ритму життя. Як правило, в своїй повсякденній діяльності керівник зосереджений на рішенні багатьох задач різного ступеня складності.
      XXI століття визначило актуальність проблеми здоров'я у всіх її аспектах. Цьому сприяють:
    стрімкий темп науково-технічного прогресу;
    високий ритм життя;
    інформаційні і емоційні перевантаження;
    екологічна занедбаність і багато інших чинників сучасного життя.
      Все це призвело до різкого зростання так званих «хвороб століття» (серцево-судинних, онкологічних, виразкових, психічних і інших захворювань). Різко зросла кількість алкоголіків і наркоманів. Можливо, ці хвороби є наслідком нездатності багатьох людей швидко адаптуватися до бурхливих змін умов життя. Що і говорити, нелегке життя сучасної людини. Але удвічі воно нелегке для управлінця. Сучасний керівник працює, як правило, в умовах:
    дефіциту часу;
    надлишку інформації;
    ненормованого робочого дня;
    постійного тиску з боку підлеглих і начальства;
    ризику;
    одночасного рішення декількох різнорівневих завдань [2, с. 8].
      Управлінська  діяльність – принципово відмінна від інших видів діяльності праця. Основні психологічні особливості управлінської діяльності можна звести до наступних [3, с. 22]:
      велика різноманітність видів діяльності на різних рівнях управлінської ієрархії;
      неалгоритмічний, творчий характер діяльності, здійснюваний при недоліку інформації і в умовах часто змінної, нерідко суперечливої обстановки;
      яскраво виражена прогностична природа управлінських задач;
      значна роль комунікативної функції;
      висока психічна напруженість, що викликається великою відповідальністю за  рішення, що приймаються.
      Таким чином, управлінська діяльність – це особливим чином організований вид трудової діяльності по виконанню функцій управління в організації [4 , с.12].
      От  чому керівник часто знаходиться  в стресовому стані . Якщо йому не вдається вирватися із стану збудженості і перенапруження протягом тривалого часу, то у нього може з'явитися небезпека розвитку якого-небудь захворювання. Як же уберегти себе від цього передчасного старіння і захворювань?
      Перш ніж ми станемо відповідати на це питання, спробуємо визначити, що ж включає поняття «адміністративний (управлінський) стрес», виділити деякі чинники, що викликають такий стрес, а також запропонуємо засоби попередження або виходу керівника із   стану адміністративного стресу.
      Об'єкт  дослідження  – адміністративний стрес як специфічний стан  керівника.
      Предмет дослідження – чинники, що викликають адміністративний стрес і засоби попередження і виходу керівника із стану адміністративного стресу.
      Мета  роботи: з'ясування можливих напрямків надання психологічної допомоги керівникам відносно виходу  із стану адміністративного стресу.
      Завдання дослідження:
    Аналіз літературних джерел по проблемі дослідження.
    Підбір адекватних методів дослідження.
    Проведення власних емпіричних досліджень.
      Методи  дослідження – аналіз наукової літератури, тестування, бесіда.
      Гіпотеза  дослідження – ми припускаємо, що концепція так званого особистісного розвитку керівника, що заснована на використанні психологічних механізмів самопізнання і самоусвідомлення,  може виявитися одним з ефективних засобів боротьби з адміністративним стресом.
      Новизна дослідження полягає в отриманні деяких нових уявлень про психологічні чинники, що викликають адміністративний стрес, а також про ставлення керівників до   засобу боротьби і попередження адміністративного стресу за допомогою використання механізмів самопізнання і самоусвідомлення  в процесі так званого особистісного розвитку керівника.
      Результати  досліджень можуть бути використані  як антистресовий засіб  у роботі  служб управлінського консультування.
 

РОЗДІЛ 1
      Соціально-психологічні особливості діяльності керівника і проблема побудови фунціональної  моделі його особистості 
 

      
      Особистість керівника та її психологічні особливості
 
 
      Яким  повинен бути керівник, щоб ефективно та продуктивно виконувати свою роботу?
      Ситніков  А.П., визначає професійну майстерність як «владение комплексов продуктивных технологий профессиональной деятельности (как на уровне знаний так и на уровне умений) на основании обладания профессионально важными личностными качествами, обеспечивающими способности личности к осуществлению продуктивной профессиональной деятельности и стремлении к профессиональному самосовершенствованию» [5, с. 14].
      Спробуємо проаналізувати особистісні якості,  на основі яких у професіоналів виробляються вміння, важливі для роботи. В збірці Литвинцевої Н.А. «Психологические аспекты подбора и проверки персонала» [6, с. 29] у вигляді таблиці описані якості особистості, що необхідні для професіоналів різних посад. Ми бачимо, що однією із основних якостей особистості автори вважають здатність до лідерства.
      Дійсно, керівник організації – це людина, одночасно є лідером і ефективно керує своїми підлеглими. Його мета – впливати на інших таким чином, щоб вони виконували роботу, доручену організації. В своїх визначеннях лідерства в організації багато авторів намагалися чітко сформулювати той особливий компонент, який привносить сам лідер. Наприклад, Катц і Кан розглядають лідерство, як впливаючий компонент, який з`являється незалежно від механічного виконання рутинних доручень організації. В своєму визначенні лідерства Пітер Друкер розвиває цю тему далі: «лидерство – это способность понять человеческое видение на уровне более высоких стандартов, а также способность формировать личность, выходя за обычные, ограничивающие ее рамки» [7, с. 464]
      За  визначенням Мескона Т.Х. та ін. «лидерство – это способность оказывать влияние на отдельные личности и группы, направляя их усилия на достижения организации. Для выдвижения на роль лидера группы человек должен обладать определенной совокупностью личностных качеств, в частности достаточно высоким уровнем инициативы и активности, опытом и навыками организаторской деятельности, заинтересованностью в делах группы и  достаточной общительностью и личной привлекательностью, высоким уровнем своего авторитета в группе» [8,с. 464]. 
 

      1.2. Підходи в теорії особистості  керівника 
 

      В теорії особистості керівника та лідерства розрізняють три основні  підходи – це підхід з позиції особистих якостей, поведінковий підхід та ситуаційний підхід.
      Підхід  з позиції особистих якостей (теорія рис).
      Є дослідники, які вважають, що керівники  повинні мати певні якості або  особливості, якщо вони хочуть досягти  успіху. Вони зробили спробу визначити  співвідношення між наявністю особистих якостей та ефективністю керівних особистих якостей та ефективністю керівника. В результаті проведених досліджень було зроблено висновок про те, що людина стає керівником тільки завдяки виключно своїм особистим якостям.
      Ось деякі із результатів досліджень.
      Р. Стогділл (1948) – особистісні фактори, що пов'язані з лідерством):
    інтелігентність;
    вченість;
    надійність;
    відповідальність;
    участь у суспільному житті;
    соціо-економічний статус.
      Кунц  та О`Донелл:
    бажання керувати;
    розумові здібності;
    здатність до логічного аналізу;
    коммунікативність;
    чесність.
      Але дослідження призвели до появи такого великого переліку рис, притаманних лідерам , що для практичних цілей це нічого не дає. 50 років досліджень не дали ні однієї характерної риси особистості або набору якостей, які можна використовувати, щоб відрізняти лідерів від нелідерів.
      «Главная  ошибка этого подхода , ведущая его  в тупик, заключается в попытке  изучить абстрактного руководителя как такового, отвлекаясь от множества  факторов, причин и условий, которые в конкретной жизни определяют управленческую деятельность самым существенным образом» [9, с. 11]. В різних ситуаціях ефективні керівники проявляють різні особисті якості.
      Поведінковий  підхід (стильовий підхід).
      В цьому підході в якості основи для аналізу особистості керівника було використано поняття «стиль керівництва». «Стиль руководства представляет собой характерную для данного руководителя систему способов и средств управления деятельностью и общением подчиненного коллектива. Он формируется на основе качеств личности, присущих конкретному руководителю, и направлен на выполнение тех управленческих функций, которые необходимо выполнять на занимаемой им должности» [8, с. 490]. Виділяють наступні стилі:
    авторитарний (автократичний, директивний)
    демократичний
    анархічний (потураючий, ліберальний)
    стиль, орієнтований на роботу
    стиль, орієнтований на людину.
      Однак, з часом вчені прийшли до висновку, що отриманий стиль лідерства  залежить від ситуації.
      Ситуаційний підхід.
      Теорія  лідерства, як функції ситуації, користуються найбільшим визнанням. Це не значить, що особисті якості і поведінка не мають значення для керівництва. Навпаки, вони є істотними компонентами успіху. Сучасні вчені намагаються визначити, які стилі поведінки і особисті якості більш всього відповідають певним ситуаціям. Керівник-лідер повинен вміти вести себе по –різному в різних ситуаціях. «Стиль руководства, наиболее соответствующий ситуации и предпочитаемый подчиненными, зависит от двух ситуационных факторов: личных качеств подчиненных, а также требований и воздействий со стороны внешней среды» [8, с. 500].
      Н.Н. Обозов та Г.В. Щокін запропонували список лідерських якостей керівника, який синтезує в собі всі вищеописані підходи.
      Ознаки  кваліфікованого сучасного керівника:
    вольовий, здатний долати перепони на шляху до мети (екстернал);
    наполегливий, вміє розумно ризикувати;
    терплячий (готовий довго та добре виконувати одноманітну, нецікаву роботу);
    ініціативний і надає перевагу роботі без дріб'язкової опіки;
    незалежний;
    психічно стійкий та не дає зваблювати себе нереальними пропозиціями;
    добре пристосовується до нових умов та вимог;
    самокритичний, твердо оцінює не тільки свої успіхи, а й невдачі;
    вимогливий до себе та інших, вміє спитати за доручену роботу;
    критичний, здатний бачити в привабливих пропорціях слабкі сторони;
    надійний, додержується слова, на нього можна покластися;
    витривалий, може працювати в умовах перевантажень;
    сприйнятливий до нового, здатний вирішувати нетрадиційні задачі оригінальними методами;
    стресостійкий, відноситься до трудностей, як до неминучих та переборюваних перешкод;
    рішучий, здатний самостійно та своєчасно приймати рішення, в критичній ситуації брати відповідальність на себе;
    здатний змінити стиль поведінки в залежності від умов, може і вимагати, і підбадьорювати [10, с. 18].
      Дослідники  також окремо виділяють якості керівника  як організатора:
    практичність розуму (здатність застосовувати знання,  досвід в життєвій практиці, в будь-якій конкретній ситуації);
    комунікабельність (відкритість для інших, готовність спілкуватися, потреба в контактах з людьми);
    глибина розуму (здатність доходити до сутності явища, бачити його причини та наслідки, визначати головне);
    активність (вміння діяти, енергійність, наполегливість при вирішенні практичних задач);
    ініціативність (особливий творчий напрям активності; висування ідей, пропозицій, енергійність, заповзятливість);
    наполегливість (прояв сили волі, завзятості, вміння доводити справу до завершення);
    самовладання (здатність контролювати свої почуття, поведінку в складних ситуаціях);
    працездатність (витривалість, здатність проводжувати напружену роботу довгий час і не втомлюватись);
    спостережливість (вміння бачити, мимоволі відзначати примітне, зібраність).
      Специфічні  організаторські здібності:
    організаторське чуття;
          1) психологічна вибраність;
          2) психологічний такт;
    емоційно-вольовий вплив:
          1) суспільна енергійність;
          2) вимогливість;
          3)критичність;
    схильність до організаторської діяльності:
          1) сміливе входження в роль організатора та вміння нести відповідальність за роботу інших людей;
          2) потреба в організаторській діяльності та постійна готовність до її виконання;
          3) емоційно
      «Без  достаточно выраженных этих свойств человек», на думку Кливець П.Г., «никогда не станет хорошим организатором, способным повести за собой людей» [11, с. 131].
      В.В. Шадріна виділяє наступні інтелектуальні якості, необхідні керівнику: ерудиційний склад та науковий потенціал, а також здібності, знання, вміння та навички обробки соціальної (поведінкової) та систематичної інформації [12, с. 33].
      За  допомогою тестів Равена, Айзенка, Кеттела, Томаса, УСК, Шуберта, С.В.Кошелєва та її співробітники виділили та проранжували по ступеню значущості для успішної управлінської діяльності 10 якостей особистості:
    самоконтроль;
    іноваційна направленість;
    комунікабельність;
    соціальна проникливість;
    психологічна стійкість;
    оперативне мислення";
    технічний інтелект;
    лідерський потенціал;
    загальний інтелектуальний потенціал;
    конфліктність.
      «Социально-направленная активность (а,б,в,г) составляет сущность управленческой деятельности, т.е. организации целенаправленной деятельности других людей. Внутренне ориентированные качества (д,е,ж) обусловливают качественный уровень принятия решений» [13, с. 38].
      Продовжуючи подальший розгляд підходів до якостей  керівника, можна також виділити результати досліджень С. Шевченко та І. Косовської.
      Якості, якими повинен бути наділений  керівник:
    Высокий интеллект. Руководители высшего звена должны обладать высоким социальным интеллектом.
    Жизненные ценности – беззаветная преданность руководителя своему предприятию.
    Личностные качества. Стремление быть активным участником событий, эмоциональная уравновешенность, уверенность в собственных силах, склонность к разумному риску, надежность.
    Образование. [14, с. 62].
      Наиболее  важные личностные черты предпринимателя:
    умение выдвигать реалистические цели;
    умение реализовывать поставленные цели;
    ориентация на качество;
    вовлеченность в социальные контакты;
    способность к воздействию, убеждению, влиянию;
    способность к системной обработке и анализу информации;
    способность к разработке стратегических программ;
    склонность к разумному риску;
    креативность;
    ответственность
    новаторство [14, с. 61].
      Проводячи дослідження по виявленню здатності до управління людьми, С.І. Макшанов виявив, що «способность к эффективному руководству, управлению людьми обнаруживается у людей с различным набором качеств, потому что качества рассматриваются как поведенческие проявления, а не как синтез, единство психологических свойств субъекта.  Способность к управлению  людьми может быть рассмотрена как целостное психическое образование, характеризуемое многовариантным сочетанием перцептивных,  аттенционных, свойств субъекта деятельности по управлению людьми » [12, с. 12].
      Макшанов  вважає здатність до управління людьми як: «интегрированный комплекс синергично связанных интеллектуальных, коммуникативных  и волевых психических свойств субъекта управления. Установлена выраженная автономность, гибкость и динамичность этих показателей» [15, с. 14]. Розглянемо більш детально ці три групи психічних властивостей та їх складові:
    інтелектуальні: гнучкість, креативність, аналітичність, інтелектуальна лабільність та адаптивність когнітивної сфери;
    вольові: вираженість та генералізованість атенційних властивостей, наполегливості, цілеспрямованості, самостійності, рішучості, самоволодіння та стійкості до дезорганізуючих ситуацій;
    комунікативні: можливості об`єкта управління по встановленню та підтриманню взаємовідносин між людьми.
 
 
 

       РОЗДІЛ 2
      СТРЕС ЯК ПСИХОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМА 
 

      2.1.Загальна концепція стресу 
 

      Концепція стресу не нова. Для перших дослідників цієї проблеми найбільшою перешкодою була нездатність відрізнити дістрес, який завжди неприємний, від загального уявлення про стрес, що включає також і приємні переживання радості, досягнення, самовираження.
      Видатний французький фізіолог Клод Бернар в другій половині XIX століття – задовго до того, як стали роздумувати про стрес, – вперше чітко вказав, що внутрішнє середовище живого організму повинне зберігати постійність при будь-яких коливаннях зовнішнього середовища. Він усвідомив, що «саме постійність внутрішнього середовища служить умовою вільного і незалежного життя» [16, с. 18 ].
      50 років після цього видатний американський фізіолог Уолтер Б. Кеннон запропонував назву для «координованих фізіологічних процесів, які підтримують більшість стійких станів організму». Він ввів термін «гомеостазіс» (від старогрецького homoios – однаковий і stasis – стан), що означає здатність зберігати постійність. Слово «гомеостазіс» можна перевести як «сила стійкості».
      Пояснимо  докладніше ці два важливі поняття. Що означає «постійність внутрішнього середовища»? Все, що знаходиться усередині мене, під моєю шкірою, – це моє внутрішнє середовище. Власне тканина шкіри теж відноситься до неї. Іншими словами, внутрішнє середовище – це сама людина або, в усякому разі, те середовище, в якій живуть її клітини. Щоб підтримувати нормальну життєдіяльність, ніщо усередині людини не повинне надто відхилятися від норми. Якщо це трапиться, вона захворіє або навіть помре.
      У 1936 р. Г. Сельє провів ретельний лабораторний аналіз, щоб відповісти на питання: «Яким чином різні подразники (позитивні і негативні) призводять до одного результату?» У експериментах виявилося, що у щурів, яким уприскували неочищені і токсичні витяжки із залоз, виникав незалежно від того, з якої тканини були зроблені витяжки і які в них містилися гормони, стереотипний набір одночасних змін в органах. Цей набір (синдром) включав збільшення і підвищену активність кори надниркових, зморщення (або атрофію) вилочкової залози і лімфатичних вузлів, появу виразок шлунково-кишкового тракту [5].
      У експериментах на тваринах незабаром  з'ясувалося, що ті ж самі поєднання  змін внутрішніх органів, які викликаються уприскуванням витяжок із залоз, виявляються також при дії холода і жари, при інфекціях, травмах, кровотечах, нервовому збудженні і багатьох інших подразниках. Це відтворений в експерименті «синдром хвороби», модель, що піддається кількісній оцінці. Вплив різних чинників можна порівнювати, наприклад, по ступеню викликаного ними збільшення надниркових або атрофії вилочкової залози. Ця реакція була вперше описана в 1936 р. як «синдром, що викликається різними шкідливими агентами», згодом він здобув популярність як загальний адаптаційний синдром (ЗАС), або синдром біологічного стресу. На рис. 1 показані три його фази:
    реакція тривоги;
    фаза опору;
    фаза виснаження.
        

                                                              Нормальний рівень опору
             А                         Б                            В 

      Рис. 1. Три фази загального адаптаційного синдрому (ЗАС) 

      А. Реакція тривоги. Організм змінює свої характеристики, будучи підданий стресу. Але опір його недостатній, і якщо стресор сильний, може наступити смерть.
      Б. Фаза опору. Якщо дія стресора сумісна з можливостями адаптації, організм чинить опір йому. Ознаки реакції тривоги практично зникають, рівень опору підіймається значно вище звичного.
      В. Фаза виснаження. Після тривалої дії стрессора, до якого організм пристосувався, поступово виснажуються запаси адаптаційної енергії. Знов з'являються ознаки реакції тривоги, але тепер вони незворотні, і індивід гине [6, с. 7].
      Слід  зазначити про одну обставину, зважаючи на її велике практичне значення: трифазна природа ЗАС дала першу вказівку на те, що здібності організму до пристосування, або адаптаційна енергія, не безмежна. Постійна напруга, відсутність відпочинку і інші стресори можуть витримуватись протягом обмеженого терміну. Після первинної реакції організм адаптується і чинить опір, причому тривалість періоду опору залежить від природженої пристосовності організму і від сили стресора. Врешті-решт настає виснаження.
      Оскільки  виникла адаптація, а енергетичні ресурси поступають в необмеженій кількості, можна чекати, що опір триватиме як завгодно довго. Але подібно неживій машині, яка поступово зношується навіть без дефіциту палива, людська машина теж стає жертвою зносу і амортизації. Ці три фази нагадують стадії людського життя: дитинство (з властивою цьому віку низькою протидією і надмірними реакціями на подразники), зрілість (коли відбувається адаптація до найчастіших дій і збільшується опір) і старість (з незворотною втратою пристосовності і поступовим старінням), що закінчується, по  Р. Сельє, смертю [8, с. 56].
      Хоча  у нас і немає  наукового  методу для вимірювання адаптаційної енергії, експерименти на лабораторних тваринах переконують, що здібність до адаптації не безмежна. Наші запаси адаптаційної енергії порівняні з успадкованим багатством: можна брати зі свого рахунку, але не можна робити додаткові внески. Можна безрозсудно марнувати і марнотратити здібність до адаптації, «палити свічку з обох кінців», а можна навчитися розтягувати запас надовго, витрачаючи його мудро і бережливо, з найбільшою користю і якнайменшим дистресом.
      Неможливо робити додаткові внески адаптаційної енергії понад успадкований від батьків запас. Проте кожний з особистого досвіду знає: після крайньої знемоги від надмірно важкої денної роботи здоровий нічний сон (а після тяжчого виснаження – декілька тижнів спокійного відпочинку) відновлюють опірність і здібність до адаптації майже до колишнього рівня.
      Значить, необхідно відрізняти поверхневу адаптаційну  енергію від глибокої. Поверхнева адаптаційна енергія доступна відразу, на першу вимогу, як гроші в банку її можна одержати негайно ж, виписавши чек. Глибока ж адаптаційна енергія зберігається у вигляді резерву, подібно тому як частина нашого успадкованого багатства вкладена в акції і цінні папери, які потрібно спершу продати, щоб поповнити свій банківський рахунок і тим самим збільшити суму, доступну для отримання готівкою. Стадія виснаження після короткочасних навантажень на організм виявляється зворотньою, але повне виснаження адаптаційної енергії незворотнє. Коли запаси енергії вичерпуються, наступають старість і смерть.
      Таким чином, стрес по Г. Сельє – це неспецифічна реакція організму (“загального адаптаційного синдрому”) у відповідь на будь-яку несприятливу дію.  Стрес може надавати як позитивний, мобілізуючий, так і негативний вплив на діяльність, аж до її повної дезорганізації (дістрес)[16, с. 55].
      Надалі  дослідники, що працювали після Кеннона, Сельє і Сімеоні, також вивчали вплив стресу на процеси, що відбуваються в організмі. З тих пір стало зрозумілішим, які хвороби пов'язані зі стресом і як уникнути дії патогенних умов. Наприклад, доктор Харольд Вулф знайшов відповідь на загадку, чому під час Другої світової війни серед військовополонених, що містилися в німецьких таборах, лише одна людина із ста померла перед звільненням, тоді як серед військовополонених, що містилися в японських таборах, перед звільненням померли 33 люди з 100. Враховуючи те, що харчування і тривалість вмісту в таборах було однаковим, Вулф знайшов, що рівень емоційного стресу в японських військових таборах був набагато вищим, ніж в німецьких. Це і послужило причиною такої різниці в смертності.
      Інші  учені також внесли свій внесок в прояснення даної проблеми: Стюарт Вулф першим зрозумів, що стрес впливає на функцію травлення; Лоуренс Ле Шан вивчав вплив стресу на розвиток ракових захворювань; Джордж Енджел прояснив взаємозв'язок стресу і коліту та виразки ; Мейер Фрідман і Рей Розенман встановили зв'язок між переживанням стресу і ішемічною хворобою серця; інші займалися вивченням стресу і головних болів [12, с. 56].
      Деякі ж розробляли різні способи лікування людей, чиї захворювання виникли на підгрунті стресу. Наприклад, Карл Симонтон, що стверджував, що до захворювання раком схильні люди певного складу особистості, додав один компонент до існуючої тоді стандартної процедури психотерапії. Він полягав у візуалізації успішного результату операції по видаленню злоякісної пухлини. Для деяких людей, що страждали головними болями, Бадзінський з успіхом застосовував метод біологічного зворотного зв'язку. Герберт Бенсон, кардіолог, спочатку зацікавився стресом, вивчаючи трансцендентальну медитацію (ТМ) разом з Робертом Китом Уолласом. Потім Бенсон розробив техніку релаксації, схожу з ТМ, і успішно використовував її для лікування людей з підвищеним артеріальним тиском.
      Наведена нижче таблиця 2.1 дозволяє глибше розібратися, що таке стрес, яким чином цей стан визначають сьогодні. Якщо школа Г. Сельє розробила вчення про стрес, засноване на понятті загального (генерального) адаптаційного синдрому як сукупності нейрогуморальних реакцій, що забезпечують мобілізацію психофізіологічних ресурсів організму для адаптації в скрутних умовах, то в подальших експериментальних і клінічних дослідженнях поведінки людини в екстремальних ситуаціях виникла підстава для вироблення і розвитку поняття «психологічний стрес». 
 
 
 

      Таблиця 2.1
      Піонери у вивченні психології стресу
  Ім'я Рік   Внесок /галузь вивчення
  Оскар Фогт 1900   Гіпноз
  Уолтер  Кеннон 1932   Реакція боротьби або втечі        
  Едмунд  Якобсон 1938   Прогресивна релаксація
  Йоханнес  Шульц 1953   Аутогенне тренування
  Стюарт  Вулф/Харольд Вулф 1953   Стрес і  головні болі        
  Георг Енгель 1955
  Стрес і коліт, виразки
  Ганс  Сельє 1956   Фізіологічна  реакція на стрес
  А. Т. У. Сімеоні 1961   Психосоматичні  захворювання  
       
  Стюарт  Вулф 1965   Стрес і  система травлення
  Вольфганг Люте 1965   Аутогенне тренування
  Лоуренс Ле Шан 1966   Стрес і  рак
  Томас Холмс/Ричард Рай 1967   Стресс / зміни в житті / хвороба
  Роберт  Кейт Уоллас 1970   Трансцендентна  медитація
  Томас Буджінські 1970   Стрес і  головні болі
  Майер Фридман / Рей   Розенманн
1974   Поведінковий  тип А
  Герберт Бенсон 1975   Реакція релаксации/медитация
  Данієл  Гоулман 1996   Медитація
 
      Психологічний стрес по Лазарусу і Л.А. Китаєву-Смику [10, с. 55] підрозділяється на інформаційний та емоційний. Інформаційний виникає в ситуаціях інформаційних перевантажень, коли людина не справляється із задачею, не встигає приймати вірні рішення в необхідному темпі при високому ступені відповідальності за наслідки рішень. Емоційний стрес з'являється в ситуаціях загрози, небезпеки, образи та ін. При цьому різні його форми (імпульсивна, гальмівна, генералізована) призводять до змін у протіканні психічних процесів, емоційних порушень, трансформації мотиваційної структури діяльності, порушень рухової і мовної поведінки.
      Таким чином, психологічний стрес є  реакцією суб'єкта на загрозу дії  екстремального сигналу або ситуації, яка сприймається і оцінюється таким чином (тобто як загроза) за допомогою механізмів психічного віддзеркалення і суто індивідуально. 
 

      2.2. Психофізіологічний і психологічний підходи до вивчення стресу  
 

      Проаналізуємо фрагмент з книги Грінберга.
      “Стрес – це не просто неприємність: він впливає на здоров'я і може привести до таких небажаних наслідків, як погіршення відносин або зниження професійних успіхів.
      Що  є причиною стресу? Першою частиною відповіді на це питання буде «стресор». Друга частина – це «стресова реактивність». Стресор – це стимул, який може запустити в дію реакцію боротьби або втечі. Стресори, до яких людський організм пристосувався в результаті еволюції, – це різні чинники, що загрожують безпеці. Реакція боротьби або втечі була необхідна, а її швидкість – життєво важлива для людини.
      У житті ми стикаємося з різними  стресорами. Одні з них відносяться до навколишнього середовища (токсини, жара, холод), інші мають психологічну природу (зниження самооцінки, депресія), треті – соціологічну (безробіття, смерть улюбленої людини), інші – філософського характеру (використання часу, мета життя). Але у будь-якому випадку, як стверджував Сельє, незалежно від типу стресора, організм реагує однаково. Стресор активізує діяльність гіпофіза, щитовидної і паращитовидної залоз, надниркових, а також гіпоталамуса і інших зон мозку.
      Наш організм вміє реагувати на стресори миттєвою зміною психологічного стану, підвищенням швидкості діяльності і приливом сил. Коли ми стикаємося з символічними стресорами, в нашому організмі відбуваються ті ж зміни, хоча ми і не користуємося зміненим станом психіки для подальших дій. Проте ми виробляємо так звану стресову продукцію – зміну артеріального тиску, почастішання м'язових скорочень, підвищення рівня холестерину в крові і соляної кислоти – в шлунку. Такою продукцією ми не користуємося, а натомість мужньо переносимо страждання з посмішкою на обличчі. Результат стресової реакції, яка стає хронічною або затяжною, – різні захворювання.
      Реакція боротьби або втечі називається  стресовою реактивністю. Чим довше  керівник знаходиться в зміненому фізіологічному стані (тривалість) і чим більше ця зміна відрізняється від норми (ступінь), тим більше вірогідність, що така стресова реактивність обернеться для нього хворобою. З цих двох показників – тривалість і ступінь – тривалість є найважливішим.
      Стрес – це природна і неминуча особливість життя. На думку Г. Сельє, відсутність стресу рівносильна смерті і навіть уві сні людина відчуває легкий стрес. У сучасному суспільстві (особливо і умовах науково-технічної революції) наші стресори вельми мало пов'язані з основними механізмами виживання і значно більше з соціальним успіхом, з породженням зростаючих вимог життєвих стандартів, а також з необхідністю відповідати очікуванням інших і самих себе.
      Ми  всі потребуємо певного рівня  стресу, якщо не хочемо нудьгувати і відчувати себе нещасними. Але обов'язковий рівень стресу для кожного керівника різний. Від людини до людини міняється не тільки рівень потреби в стресі, але сам зміст або вид необхідного стресу» [14, с. 101-108].
        Ми бачимо, що в сучасному житті  стреси виконують значну роль. Вони впливають на поведінку  керівника, його працездатність, здоров'я, взаємостосунки з оточуючими  і в сім'ї. 
      Стрес є станом надмірно сильної і тривалої психологічної напруги, яка виникає  у людини, коли її нервова система одержує емоційне перевантаження [13, с. 11].
      Стрес присутній в житті кожного  керівника, оскільки наявність стресових  імпульсів у всіх сферах людського  життя і діяльності безперечна.
      Пристосовні можливості організму знижуються. У цей період він гірше чинить опір новим шкідливим діям, збільшується небезпека захворювань.
      Коли  людина відчуває небезпеку, в її організмі відбувається наступне:
    надниркові залози починають виробляти гормон адреналін, який «готує» тіло до виходу з критичної ситуації;
    серце починає битися швидше, а дихання стає частішим;
    збільшується подача крові до мозку, якому потрібно більше кисню для активної діяльності під час небезпеки;
    м'язи напружуються і готові діяти;
    припиняється процес травлення, що дозволяє організму заощадити чимало енергії.
      Проаналізувавши психофізіологічний підхід до вивчення стресу, перейдемо до розгляду особливостей психологічного підходу.
      Саме  виникнення і переживання стресу залежить не стільки від об'єктивних, скільки від суб'єктивних чинників, від особливостей самої людини: оцінки нею ситуації, зіставлення своїх сил і здібностей з тим, що від неї потрібно, і т.д.
      Стресові  ситуації виникають як вдома, так  і на роботі.  Адже саме стрес є  причиною багатьох захворювань, а значить, завдає відчутної шкоди здоров'ю людини, тоді як здоров'я – одна з умов досягнення успіху в будь-якій діяльності. Тому в роботі розглядаються і особові чинники, що викликають стрес. Окрім причин появи стресів, аналізується стресовий стан організму – стресова напруга, його основні ознаки і причини [15, с. 16].
      Іноді стрес може бути корисним, оскільки допомагає у разі потреби задіювати  ресурси організму. Але надмірні стреси призводять до виснаження, яке може викликати фізичні і психічні захворювання. Дуже часто люди звертаються до лікаря зі скаргами на фізичні нездужання, тоді як реальною причиною їх стану є стрес. Стреси входять в першу десятку причин, що викликають хвороби. [14, с. 28].
      Незначні  стреси неминучі і нешкідливі. Саме надмірний стрес створює проблеми для індивідуумів і організацій. Стрес є невід'ємною частиною людського існування, треба тільки навчитися розрізняти допустимий ступінь стресу і дуже великий стрес. Нульовий стрес неможливий.
      Ще  школа Г. Сельє розрізняла еустрес (позитивний стрес, який поєднується з бажаним ефектом і мобілізує організм) і дістрес (негативний стрес з небажаним шкідливим ефектом). При еустресі відбувається активізація пізнавальних процесів і процесів самосвідомості, осмислення дійсності, пам'яті. Дістрес, що виникає в робочій обстановці має тенденцію розповсюджуватися і на неробочий час. Результат, що накопичився, важко компенсувати в годинах дозвілля, потрібно компенсувати це в робочий час [цит .16, с. 80].
      У найзагальнішому вигляді звичайно розрізняють наступні види стресорів:
    фізіологічні (несприятливе живлення, дія екстремальних температур, прийом ряду лікарських препаратів і ін.);
    психологічні (інформаційне перевантаження, критичні події в життя, змагання, загроза соціальному статусу, самооцінці, найближчому оточенню і ін.).
      На  думку Д.Фонтана, для аналізу стресорів професійного стресу і стресу керівників слід орієнтуватися на дещо іншу класифікацію. З цієї точки зору можна виділити дві великі групи стресорів:
    стресори службової діяльності;
    стресори позаслужбової діяльності.
      1. Фізіологічні механізми стресу.
      Дослідження показують, що до фізіологічних ознак  стресу відносяться виразки, мігрень, гіпертонія, біль в спині, артрит, астма і болі в серці. Психологічні прояви включають дратівливість, втрату апетиту, депресію і знижений інтерес до спілкування, зокрема до сексуальних відносин і ін.
      В даний час ні у кого не викликає сумніву, що при стресі (будь то хвороба, біль, фізичне страждання або емоційне потрясіння – сильне, слабке, тривале, короткочасне) для підтримки загального функціонального   стану включаються складні механізми психічних процесів [17, с. 18].
      Припустимо, відбулася сварка або якась неприємна  подія: людина збуджена, не може знайти собі місця, її гризе несправедлива образа, досада через те, що не зуміла себе правильно повести, не знайшла слів. Вона і рада б відвернутися від цих думок, але знову і знову перед очима встають сцени того, що трапилося; і знову накочує хвиля образи, обурення [18, с. 77].
      Можна виділити три фізіологічні механізми  подібного стресу.
      По-перше, в корі головного мозку сформувалося інтенсивне стійке місце збудження, так звана домінанта, яка підпорядковує собі всю діяльність організму, всі вчинки і помисли людини. Значить, для заспокоєння треба ліквідовувати, розрядити цю домінанту або ж створити нову, конкуруючу. Всі відволікаючі прийоми (читання захоплюючого романа, проглядання кінофільму, перемикання на заняття улюбленою справою) фактично спрямовані на формування конкуруючої домінанти. Чим більш захоплююча справа, на яку намагається перемкнутися засмучена людина, тим їй легше створити конкуруючу домінанту. От чому кожному з нас не заважає мати якесь хобі, яке відкриває шлях позитивним емоціям.
      По-друге, вслід за появою домінанти розвивається особлива ланцюгова реакція –  збуджується одна з глибинних структур мозку – гіпоталамус, який примушує  особливу залозу – гіпофіз – виділити в кров велику порцію адренокортикотропного гормону (АКТГ). Під впливом АКТГ надниркові залози виділяють адреналін і інші фізіологічно активні речовини (гормони стресу), які викликають багатобічний ефект: серце починає скорочуватися частіше і сильніше (пригадаємо, як воно «вискакує» з грудей при страху, хвилюванні, гніві), кров'яний тиск підвищується (от чому може розболітися голова, виникнути серцевий напад, ставати частіше дихання). У цю фазу готуються умови для інтенсивного м'язового навантаження. Але сучасна людина, на відміну від первісної, вслід за стресом звичайно не пускає в хід м'язову енергію, що скопилася, тому у неї в крові ще довго циркулюють біологічно активні речовини, які не дають заспокоїтися ні нервовій системі, ні внутрішнім органам. Необхідно нейтралізувати гормони стресу, і кращий помічник тут – фізкультура, інтенсивне м'язове навантаження [20, с. 21]
      По-третє, через те, що стресова ситуація зберігає свою актуальність (адже конфлікт не вирішився благополучно і якась потреба так і залишилася незадоволеною, інакше не було б негативних емоцій), в кору головного мозку знов і знов надходять імпульси, що підтримують активність домінанти, а в кров продовжують виділятися гормони стресу (кортикостероїди). Отже, треба понизити для себе значущість цього нездійсненого бажання або ж відшукати шлях для його реалізації.
      Чи  однорідні напруги, що становлять систему  стресу в структурі діяльності? Або  вони якісно розрізняються між собою? Це, зокрема, залежить від того, однорідні або неоднорідні джерела стресових реакцій – стрес-чинники.
      2. Психологічні механізми стресу
      Основними джерелами психологічних реакцій  є: недолік пристосовних можливостей – новизна, незвичність, раптовість; інтенсивна або надмірна мотивація; складність задачі (Н. І. Наєнко, П. Фресс).
      Психологічний стрес розглядається як функція  двох основних психологічних чинників: величини потреби в досягненні мети і суб'єктивної оцінки вірогідності її досягнення. Одночасно – це умови виникнення стану і розвитку фрустрациі, яка може розвиватися на фоні стресу або сама породжує стрес. Ця оцінка грунтується, у свою чергу, на віддзеркаленні в свідомості керівника його готовності – функціональної і спеціальної, а також умов протікання діяльності. В цілому психічна напруженість розвивається під впливом двох основних груп чинників: інтенсивності мотивації і невизначеності ситуації протікання діяльності. Під стресорами розуміються чинники внутрішнього і зовнішнього середовища, які викликають стан напруги, або стресу. У найзагальнішій класифікації можна виділити стрес-чинники (“агресори”) невизначеності і значущості, що підрозділяються, у свою чергу, на внутрішні і зовнішні [22, с. 35].
      Ці  типи стрес-чинників можуть виражатися таким чином.
      Стресори  внутрішньої невизначеності виникають тоді, коли людина не володіє абсолютною упевненістю у тому, що всі внутрішні механізми, що забезпечують  результат діяльності, в потрібний момент функціонуватимуть найбільш оптимально. Наприклад, можуть виникнути коливання в прояві фізичних якостей, у функціональному стані, різного роду внутрішні суб'єктивні перешкоди («затиски», нерішучість і т.п.).
      Стресори  зовнішньої невизначеності виникають через неповну ясність ситуації і непередбачуваності її розвитку, тактики, а також партнерів, можливих перешкод зовнішнього, об'єктивного характеру (режим очікування в діяльності, стихійні біди і ін.).
      Стресори  внутрішньої значущості виявляються в побоюваннях виникнення суб'єктивно неприємних переживань в ході боротьби або невдалого результату, в побоюванні отримання травм, небезпеки поразки.
      Стресори  зовнішньої значущості можуть з'явитися наслідком можливості нездійснення цільових настанов і настанов престижу.
        Наприклад, нанесення  матеріального  збитку або пригнічення  інтересів інших людей (затримки заробітної платні і ін.).
      Таким чином, стресори невизначеності пов'язані з характером діяльності і первинні за своєю природою. Стресори значущості пов'язані з відповідальністю майбутньої оцінки результатів діяльності; стресори внутрішньої значущості при цьому визначаються характером внутрішньої суб'єктивної оцінки реалізації індивідуально значущих мотивів особистості; стресори зовнішньої значущості визначаються характером зовнішнього контролю і оцінки індивідуально і соціально значущих наслідків [23, с. 29].
      На  виникнення стресорів значущості як зовнішньої, так і внутрішньої модальності більший вплив, мабуть, повинні вчинити індивідуальні особливості і умови безпосереднього соціального оточення.
      Індивідуальні властивості особистості керівника включені в структуру його діяльності як внутрішні умови або внутрішні засоби і в цій функції прямо або побічно впливають на характеристики стресу і його впливу на результати діяльності. Як особливі чинники стресу можна виділити властивості особистості та індивідуальний стиль діяльності.
      Важливо з'ясувати, що існують певні стресори, які здатні викликати стрес, чинники, що породжують перевищення здатності організму адекватно реагувати на дію ззовні. Під стресором (синонім – «стрес-чинник», «стрес-ситуація») звичайно розуміється надзвичайний або патологічний подразник; значна по силі і тривалості екстремальна дія, що викликає стрес. 
 

      Стресори службової діяльності
 
 
      Стресори  службової діяльності підрозділяються на загальні і специфічні.
      Розглянемо  загальні стресори. До них відносять наступні.
      1. Погану організацію службової діяльності (затримки, безвідповідальність, неритмічність), тобто відсутня система в роботі. Організацію час від часу лихоманить. Вона часто працює в режимі пожежної команди. Керівник, у свою чергу, діє у вертикальній структурі, збудованій за ієрархічним принципом, і неритмічність, безсистемність в роботі вищестоящого керівника тут же позначається на діяльності підлеглих керівників [31, с. 39].
      2. Брак співробітників, який змушує виконувати, окрім своїх обов'язків, ще і обов'язки інших. Це зменшує кількість часу, необхідного для виконання безпосередніх обов'язків. У цих умовах або робота виконується неякісно, оскільки її об'єм різко збільшений, або вона виконується з високою якістю, але ця якість дається дуже високою ціною – шляхом надзвичайної напруги сил.
      3. Режим робочого часу (робота в наднормовані і незручні часи). Людський організм має природні, циклічні ритми протягом доби, тижня, року. Сюди входять періоди сну і активної діяльності. Коли робота примушує порушувати природний ритм, то накопичується стрес.
      4. Робота керівника вимагає наднормованого часу. Її складно втиснути в жорсткі рамки розпорядку службового часу. Окрім цього, діяльність будь-якого керівника пов'язана з рішенням раптових кризових проблем.
      5. Статусні проблеми (низький статус, невелика зарплата, недостатні перспективи службового просування). Для більшості керівників-професіоналів робота стає частиною їх особистості. Проте при всій її значущості, в умовах, коли суспільство і держава оцінюють її невисоко, коли інші схильні розглядати те, що робить керівник, як щось, що не має особливого значення або ж, як справа, з якою може впоратися хто завгодно, нелегко зберегти відчуття гідності, власної значущості.
      Можливість  службового просування сприяє усвідомленню, як цінності власного професіоналізму, так і упевненості в довготривалих  перспективах. Без цього у керівника  виникає гостре відчуття, що час  йде, залишаючи його в стані застою, а іноді і безнадійності.
      6. Заорганізованість, формалізм і засідательська метушня (непотрібні ритуали і процедури). Проявами цього стресора є непотрібна «писанина» і нескінченні наради. Ці чинники викликають стрес самі по собі, оскільки у керівника виникає відчуття, що вони витрачають на написання неістотних, непотрібних звітів і на представлення всіляких даних не менше часу, ніж на саму роботу [33, с. 84].
      Вірогідність  виникнення стресу посилюється в  результаті усвідомлення керівником того погано приховуваного факту, що вимоги постійних звітів і проведення тривалих нарад є не що інше, як спроба вищестоящих керівників виправдати власну зайнятість, підняти свій статус і значущість, укріпити власне положення.
      7. Невизначеність і непередбачуваний розвиток подій в організації. Невизначеність вириває керівника із звичного середовища, в якому він добре орієнтується і стабільно відчуває себе. У організації невизначеність може приймати форму частих змін в місцевій політиці без з'ясованої необхідності. В результаті керівник ніколи точно не знає, що відбувається, і що відбуватиметься.
      За  допомогою чого вищестоящі керівники  створюють невизначеність? Найчастіше при допомозі: раптових змін цілей і завдань діяльності, обов'язків, частих пересувань співробітників, як по горизонталі, так і по вертикалі. Все це руйнує визначеність і зрозумілість ситуації, передбаченість, відчуття безпеки, спрямовує керівника до стресу [31, с. 115].
      Вимагають окремого розгляду специфічні стресори в діяльності керівника. Під ними розуміються стресори, які властиві не стільки самій роботі, скільки способу, за допомогою якого здійснюється управлінська діяльність на відповідному рівні. До специфічних стресорів відносять наступні.
      1. Нечіткі рольові обов'язки. Іноді керівник не має чітких службових інструкцій з приводу того, що він повинен робити і де межі його відповідальності. Нечіткий перелік функціональних обов'язків ставить керівника в дуже незручну позицію: якщо він нічого не робить, йому говорять, що він повинен діяти; якщо ж він проявляє ініціативу, його звинувачують в перевищенні повноважень і у тому, що він бореться за своє особливе місце в організації [35, с. 111].
      2. Рольовий конфлікт, що виникає в умовах, коли два аспекти діяльності керівника виявляються несумісними. У роботі керівника такого роду стресор може виникнути в умовах лояльності до інтересів організації, вимог вищестоящих керівників і такого ж відношення до підлеглих. Нерідко рольовий конфлікт призводить до психологічної плутанини: що б керівник ні зробив, він принаймні хоча б по одному з критеріїв виявляється не правим. Це викликає внутрішній конфлікт, страх перед викриттям і засудженням з боку керівництва. І як підсумок – відчуття власної неадекватності і низька самооцінка.
      3. Нереалістично високі домагання, прагнення до досконалості. Керівник може постійно  примушувати себе трудитися в повну силу, проте, залишатися незадоволеним результатами. Через це він позбавлений можливості розслабитися і відчути, що робота зроблена ним добре. Ці нереалістичні домагання відрізняє ряд особливостей:
    повинність: на чолі кута стоїть категоричний імператив типу: «Я у будь-якому випадку повинен»;
    глобальна негативна самооцінка і самозвинувачення типу: «Якщо я зазнав поразки, значить, я невдаха»;
    низький поріг фрустрації, що виражається у тому, що керівник не бачить можливості подолати труднощі (фрази і установки типу: «Я цього не перенесу», «Я таке не витримаю»);
    катастрофічність (фрази і установки типу: «Якщо це не занадиться, то все, вважай, пропало»);
    неправомірні узагальнення (фрази і установки типу: «Якщо у мене навіть це не вийшло, то взагалі нічого не вийде надалі»).
      За  нереалістичною оцінкою перспектив невідступно слідують негативні, обтяжливі відчуття і сама невдача. Наприклад, якщо керівнику належить виступати на нараді, а він перед її початком думає: «Мене сьогодні оброблять в пух і прах», то він наперед і неминуче виявляється за ситуації, коли відчуватиме себе скутим, невпевненим, таким, що відчуває величезний тиск. І якщо все на нараді закінчиться для керівника відносно добре, то його тривоги не зникнуть. Адже він чекав провалу, а цього не відбулося, значить, тут щось не так і заспокоюватися рано. Отже не сама ситуація, як така, доводить керівника до стресу, а винятково те, як він її оцінює і приміряє до себе [36, с. 77].
      4. Особливості взаємодії з вищестоящими керівниками, ігнорування ними думки керівника. Вищестоящі керівники здатні викликати стрес тому, що вони можуть вплинути на життя і діяльність керівника матеріально і морально (більший або менший оклад, можливості просування по службових сходах і ін.). Крім того, вони можуть надавати керівнику довіру чи ні, бути дріб'язково прискіпливими, постійно втручатися у те, що робить керівник, бути постійно скупими на похвалу і щедрі на критику. В результаті у керівника виникає відчуття, що його недооцінюють, притупляється задоволення від роботи і кінець кінцем – розвивається стрес [29, с. 105].
      Керівник  вважає за краще усвідомлювати, що має деяку владу і здатний впливати на події, що його особисті переваги і ідеї по підвищенню якості службової діяльності одержать покликання. Проте коли пропозиції і думки керівника, та і він сам, ігноруються, це викликає високий рівень розчарування і напруженості. Особливо стресогенна дія цього чинника в умовах, коли ніхто, окрім керівника, краще не знає існуючої системи і її недоліків.
      5. Особливості взаємодії з колегами по горизонталі. По-перше, керівник часто зв'язаний лише відносинами по вертикалі, в збиток горизонтальній взаємодії. У цих умовах він обмежений в можливості обговорити професійні проблеми, дістати не тільки схвалення, підтримку, але і зауваження, оцінку, тобто те, що ми називаємо зворотним зв'язком, заспокоїти себе свідомістю того, що колеги переживають ті ж труднощі, що і керівник. Для більшості керівників таке положення веде до зростаючого відчуття уразливості і виснаження професійних ресурсів. Крім того, ізоляція породжує відчуття, що ніхто не зможе впоратися з навантаженням керівника, так само як і він. Це веде до інтенсифікації його діяльності і до стресу.
      По-друге, неадекватний стиль вищестоящого керівництва, щ не задовольняє потреби співробітників, часто створює вакуум влади. Його з неминучістю починають заповнювати боротьба за владу між співробітниками, тиск на керівництво, склоки, розбрід і хитання як по горизонталі, так і по вертикалі.
      Нарешті, по-третє, неминуча боротьба за статус, за особливе місце в організації, захист територіальних домагань або  привілеїв веде до різних форм з'ясування відношень між колегами по горизонталі.
      6. Особливості взаємодії з клієнтами і підлеглими. Важкі клієнти або підлеглі можуть викликати стрес, коли сутички з ними або абсолютно неочікувані, або несправедливі і неправомочні. У першому випадку керівник чекає приємних (в крайньому випадку, – нейтральних) відносин, а стикається з  холодністю і мовною агресією. У другому випадку керівнику пред'являють претензії і звинувачення, які за своєю суттю відносяться до системи і загальної ситуації, а не до конкретного керівника цієї системи. Прагнення залишатися «ввічливим і коректним» аніскільки не полегшує ситуацію. З другого боку, у разі втрати контролю над собою керівник відчуває себе ще гірше, сприймаючи цей конфлікт як свідоцтво свого непрофесіоналізму [13, с. 37].
      Декілька  слів про вплив емоційного чинника. Тут важко уникнути двох крайнощів. З одного боку, керівник не може, як по чарівництву, відмовитися від  відчуттів приязні і неприязні, симпатії і антипатії і навіть любові і ненависті. У функції керівника входить прийняття рішень, що впливають на долі інших. Рішення ці забарвлені в різні відчуття, яким би неупередженим не намагався виглядати керівник.
      З другого боку, будь-який керівник може знаходитися під впливом так  званого «синдрому емоційного вигоряння (виснаження)», коли він сприймає підлеглого не як «живу» людину, а як якийсь об'єкт своєї діяльності, елемент складної системи. Іноді керівник може затвердитися в думці, що у підлеглого є різні відчуття, думки, бажання, погляди, але керівник не зобов'язаний їх враховувати в своїй діяльності, більш того, їх облік тільки заважає загальній справі. Такі підходи не можуть час від часу не викликати у керівника стрес.
      7. Особливості управлінської праці. З погляду стресогенності управлінська праця має ряд особливостей. По-перше, будь-якого керівника час від часу охоплює відчуття професійної неспроможності. Темпи технологічних змін у наш час настільки великі, що кількість знань, що вимагаються для того, щоб не відставати від життя, досягає запаморочливих розмірів. У керівника виникає відчуття, що йому не вистачає освіти, досвіду, навичок. Зусилля ж, необхідні для засвоєння нових знань і досвіду, кожен рік віднімають все більше і більше часу і енергії. Керівник стоїть перед вибором: або щосили намагатися догнати за часом і вирішити непосильну задачу, або залишитися в хвості з негативним самовідчуттям про свою компетентність і професіоналізм. У свою чергу, неможливість або нездатність виявитися на висоті свого професійного обов'язку спричиняє за собою появу відчуття особової поразки, особливо у фахівців з високим відчуттям професійної відповідальності [38, с. 39].
      По-друге, управлінська праця пов'язана з  перевантаженнями, тимчасовим пресингом, постійним перемиканням з одного виду діяльності на іншій. Іноді спонукаючою силою для роботи стають жорсткі тимчасові рамки і фіксований розклад. Проте це не повинно продовжуватися постійно, оскільки викликає стрес. Будь-якому керівнику, разом з традиційними перервами в роботі, необхідні короткі паузи (від декількох годин до декількох днів) між завершенням однієї службової задачі і переходом до наступної. Під час цього відносного затишшя він може скинути напругу, що накопичується, озирнутися навколо, розслабитися, дійсно позбавитися всього зайвого. Без цього короткочасного передиху керівник відчуває себе майже в пастці. У нього немає ні хвилини, щоб зупинитися і об'єктивно проаналізувати результати своєї роботи.
      По-третє, для управлінської праці характерна монотонність, недолік різноманітності. Керівник час від часу потребує нових вражень, щоб зберегти зібраність і творчі потенції. Його діяльність, що в основі своїй складається з виконання адміністративних обов'язків, веде до стану монотонності. Ряд професіоналів, по влучному зауваженню Д.Фонтани, признається, що вранці, збираючись на роботу, вони відчувають майже панічний стан, оскільки упевнені в одноманітності і непохитності всіх подій майбутнього трудового дня. Справа не в тому, що самі по собі ці події небажані. Просто їх передбаченість досягає тієї крапки, за якою втрачається її заспокійливий ефект і з'являється одноманітність, монотонність, сірість і обмеженість. Чому монотонність зв'язана із стресом? Тому що одноманітність деяких аспектів роботи гостро нагадує керівнику про час, що минає [40, с. 41].
      По-четверте, керівник часто приймає рішення при явному недоліку необхідної службової інформації або при ненагоді передати необхідні інструкції у відповідні інстанції. Звичайно це створює відчуття неповного контролю над подіями. Іноді пряма спроба одержати потрібну інформацію перетворюється з короткої, легко здійснимої задачі в щось тривале, часто украй безплідне і веде до сильного стресу. 
 
 
 
 

      Позаслужбові  стресори
 
 
      Успішно конкурують зі стресом на роботі так звані позаслужбові стресори. До них звичайно відносять наступні.
      1. Стрес, викликаний взаємостосунками з дружиною. Виникає, головним чином, в результаті зіткнення або темпераментів, або інтересів (небажання допомагати по будинку, затримки на роботі, ревнощі, різні погляди на життя, подружня зрада і ін.).
      2. Стрес, викликаний взаємостосунками з дітьми. Проблема батьків і дітей стара, як цей світ, і проте дає про себе знати. Керівник помічає, що діти роблять все абсолютно не так, як треба», забуваючи, що свого часу він вчиняв так само. Він намагається їх «учити життю», прагне передати їм свій життєвий досвід. Проте з гіркотою розуміє, що діти більше вчаться не у нього, а у життя як такого. Чомусь їм більше подобається вчитися на своїх помилках [42, с. 73].
      3. Стрес, викликаний взаємостосунками з батьками і родичами. Тут та ж проблема батьків і дітей, проте, погляд вже з другого боку. Керівник не може зрозуміти, чому він – людина, що впливає на долі декількох сотень людей, все ще залишається сином або дочкою, яких можна продовжувати виховувати. Якщо це зв'язано з якою-небудь формою залежності, то стресові стани забезпечені напевно.
      4. Стрес, викликаний домашньою обстановкою. Головне при цьому, що у керівника дуже велика кількість домашніх обов'язків і дуже малий час для їх виконання.
      5. Стрес, викликаний тиском навколишнього середовища на сім'ю керівника. Тут і галасливі сусіди, і фінансові проблеми, пов'язані із сплатою по домашніх рахівницях, і виникаючі час від часу побутові проблеми і т.д.
      Стрес може виникнути в результаті поганих  фізичних умов, наприклад, відхилень в температурі приміщення, поганого освітлення або надмірного шуму, не дотримання належного харчування, порушення загальної рівноваги в житті. Неправильні співвідношення між повноваженнями і відповідальністю, погані канали обміну інформацією в організації і необгрунтовані вимоги співробітників один до одного теж можуть викликати стрес [3, с. 54].
      Отже, стрес – це напружений стан організму, тобто неспецифічна відповідь організму на пред'явлену йому вимогу (стресову ситуацію). Під впливом стресу організм людини відчуває стресову напругу. Розглянемо різні стани людини, які можуть сигналізувати про наявність в організмі внутрішньої напруги. 
      Хотілося  б виділити ще деякі чинники, що  викликають стрес у керівника:
    абіотічні фактори – сукупність умов зовнішнього середовища, що впливають на функціональний стан людини, її працездатність, поведінку і психіку;
    авторитарність (своя, вищестоящого керівника, а також, можливо, авторитарність колективу) – соціально психологічна характеристика особистості (колективу), що відображає її прагнення максимально підпорядкувати своєму впливу партнерів по взаємодії і спілкуванню;
    занижене відчуття особистої відповідальності за доручену справу;
    особиста недисциплінованість;
    нездатність самостійно і швидко ухвалювати обгрунтовані рішення;
    невміння налагоджувати хороші взаємостосунки в колективі і вдома;
    незнання справи;
    брак мудрості в підході до життя, людей;
    недостатньо розвинена ерудиція;
    гіперсамокритичність;
    дуже висока відповідальність;
    агресивність, викликана небажанням поступитися своїми інтересами ради інших;
    брак внутрішньої культури;
    повільні процеси фізіологічної (взаємодія різних систем організму), біологічної (зміна в обміні речовин і функціях органів), психологічної (пристосованість людини до умов, задач на рівні психічних процесів), соціально психологічної (пристосування до взаємостосунків в новому колективі або в новій якості) адаптації;
    и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.