На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Курсовик Поняття порошкв як одної з найбльш древнх лкарських форм, технологя та особливост їх виготовлення, значення та використання в сучаснй фармацевтиц. Класифкаця порошкв, рзновиди та бофармацевтична оцнка. Контроль якост, пакування порошкв.

Информация:

Тип работы: Курсовик. Предмет: Медицина. Добавлен: 11.05.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


2

Зміст

    Зміст 1
    Вступ 2
    Порошки, як лікарська форма, їх класифікація, біофармацевтична оцінка 3
    Стадії технологічного процесу виготовлення порошків, їх характеристика 8
    Контроль якості, правила пакування і оформлення до відпуску недозованих порошків 18
    Власна технологія недозованих порошків 22
    Практична частина 42
    Висновки та рекомендації 63
    Список використаної літератури 64

Вступ

Порошки - одна з найбільш древніх лікарських форм, що вживалася в медичній практиці ще за 2500-3000 років до нашої ери і не втратила значення дотепер. Аналіз екстемпоральної рецептури показав, що у формі порошків прописуються різноманітні лікарські засоби органічної і неорганічної природи, густі речовини і рідини в кількостях, що не впливають на їх сипкість.
Технологія порошків досить проста для виконання. Проте знання, набуті за основними правилами готування порошків, послугують базисом для вивчення складніших лікарських форм: суспензій, мазей, супозиторіїв, пігулок як аптечного, так і заводського виробництва.
Порошки є компонентами майже усіх лікарських форм, через те що їх основною перевагою являється зручність введення до лікарської форми та простота в зберіганні і перевезенні, більшість з них легко подрібнюються без допоміжних засобів, змішуються до утворення однорідної консистенції.
Широко застосовуються в фармакотерапії багатьох захворювань, а також використовуюьбся для профілактики і усунення наслідків хвороб.
Часто застосовуються як допоміжні речовини в приготуванні лікарських засобів з сильнодіючими та на

Порошки, як лікарська форма, їх класифікація, біофармацевтична оцінка


Порошки - тверда лікарська форма для внутрішнього і зовнішнього застосування, що складається з одної чи декількох подрібнених речовин і має властивість сипкості.
Звичайними допоміжними речовинами при виготовленні порошків лікарських речовин є розріджувачі, застосовувані у випадку порошкування отрутних і сильнодіючих препаратів, що прописуються в дуже малих дозах, і розчинники - частіше концентровані розчини етилового чи спирту ефіру. Як правило, як розріджувач використовуються молочний цукор (лактоза) і бурячний цукор (сахароза).
Цукор молочний (Saccharum lactis) являє собою кристалічний білого кольору порошок без запаху, слабко солодкого смаку, добре розчинний у воді. Лактоза поряд із сахарозою (звичайним цукром) є дисахаридом, що зустрічається в природі у вільному стані. Звичайно лактоза міститься в молоці (4-5%), із сироватки якого вона і може бути отримана. Відмінною рисою лактози в порівнянні із сахарозою є незначна гігроскопічність, що робить особливо зручної застосування лактози при розведенні порошків лікарських речовин, виписаних у малих кількостях. У цьому відношенні досить удалої виявилася щільність лактози 1,52 г./см3, що мало відрізняється від щільності ряду лікарських речовин, наприклад багатьох алкалоїдів і глікозидів.
Однак варто мати на увазі, що так називана індиферентність лактози дуже відносна; ця допоміжна речовина може вступати в різного виду взаємодії як з іншими допоміжними речовинами ліків, так і з діючими інгредієнтами. Наслідком подібного роду взаємодій може бути зміна активності лікарської речовини аж до повної його чи інактивації, частіше, зміна процесів його абсорбції.
Цукор бурячний (Saccharum) - білі тверді шматки дрібнокристалічного будівлі, безбарвні чи кристали білий мікрокристалічний порошок без запаху, із солодким смаком. Легко розчиняється у воді, утворити розчин нейтральної реакції; нерозчинний в абсолютному спирті, бензолі і хлороформі. Гігроскопічний. Виходить з цукрового очерету і цукрового буряка.
До
переваг порошків як лікарської форми можна віднести:
· простоту приготування, точність дозування;
· універсальність складу (у формі порошків можна сполучити різні за складом і властивостями лікарські речовини);
· зручність збереження і транспортування.
Недоліки порошків:
· повільніша терапевтична дія порівняно з рідкими лікарськими формами;
· погана здатність до зберігання через велику питому поверхню (легко втрачають або поглинають воду, окисляються і т. п.);
· незручність прийому пахучих, барвних і речовин, що мають неприємний смак;
· подразна дія на слизову оболонку шлунково-кишкового тракту.
При внутрішньому застосуванні порошки мають постійний контакт зі слизовими оболонками, починаючи з ротової порожнини і стравоходу, що спричиняє прояв алергійних реакцій і пошкоджуючої дії.
Деякі недоліки порошків можна усунути, що й робиться на практиці. Наприклад, леткі і барвні речовини відпускають у капсулах. Для лікарських речовин, що викликають подразнення слизової оболонки (еуфілін, кислота ацетилсаліцилова, натрію бромід та ін.), а також для речовин, що у шлунку піддаються метаболічному перетворенню з утворенням неактивних чи небажаних продуктів, застосовують кишковорозчинні оболонки (у формі таблеток чи капсул). Так, покриття сульфадимезину і сульфапіридазину ацетилфталілцелюлозою дозволяє знизити процес їх ацетилування в порожнині шлунка і підвищити зміст активної форми препаратів у крові на 15-20%.
На жаль, промисловість випускає обмежену кількість таблеток з кишковорозчин-ним покриттям (ліобіл, солізим, бонафтон, нафтамон, фурадонін), причому в одному дозуванні. Розподіл їх на дози неприпустимий через порушення кишковорозчинного покриття. Тому в умовах аптек виникає необхідність одержання кишковорозчинних форм. Для цього порошки поміщають у кишковорозчинні капсули.
Класифікація порошків.
У залежності від складу порошки розділяють на:
· прості (Pulveres simplices), що складаються з одного інгредієнта,
· складні (Pulveres compositi), що складаються з декількох інгредієнтів (іноді до 10)
У залежності від характеру дозування порошки класифікують на:
· дозовані (тобто розділені на окремі дози - Pulveres divisi)
· недозовані (тобто нерозділені - Pulveres indivisi)
У залежності від способу застосування розрізняють порошки для:
· внутрішнього (Pulveres ad usum internum), чи орального (Pulveres peroralia),
· зовнішнього (Pulveres ad usum externum) застосування.
Порошки для внутрішнього (орального) застосування являють собою лікарську форму, що складається з твердих вільних сухих часток різного ступеня подрібнення. До порошків для внутрішнього застосування відноситься більшість екстемпоральних порошків у дозуванні від 0,1 до 1,0 г на прийом. Вони повинні мати порівняно високий ступінь дисперсності, що забезпечує швидке розчинення речовини в соках шлунково-кишкового тракту, і високу адсорбційну здатність.
До порошків для зовнішнього застосування відносяться:
· присипки, застосовувані для лікування ран і різних уражень шкіри чи слизових оболонок;
· порошки для вдувань, застосовувані для вдування в порожнини тіла (ніс, вухо, носоглотку і т. п.);
· зубні порошки;
· нюхальні порошки;
· порошки для готування розчинів для полоскань, примочок, обмивань і т. п.;
· порошки для боротьби з комахами - дуети.
Основні вимоги, які висуваються до порошків:
· сипкість;
· рівномірний розподіл речовин у всій масі складного порошку;
· однорідність змішування;
· точність дозування;
· стабільність.
У залежності від медичного призначення і способу застосування порошки повинні мати визначений розмір часток. Якщо немає вказівок в окремих статтях, порошки для внутрішнього застосування повинні бути подрібнені до 0,16 мм (ДФ XI).
Порошки, призначені для застосування у вигляді присипок і вдувань, а також як дуети, повинні бути подрібнені до часток розміром 0,1 мм із метою досягнення максимального збільшення сумарної поверхні цих порошків.
Зубні порошки також вимагають тонкого подрібнення, тому що вміст у них великих твердих часток може привести до ушкодження емалі зубів.
Нюхальні порошки, навпаки, щоб уникнути їхнього попадання в гортань і бронхи, варто подрібнювати до середнього розміру часток 0,2 мм. При вдиханні такий порошок повинен потрапити лише у верхні дихальні шляхи, але аж ніяк не в бронхи й альвеоли.
Порошки для готування різних розчинів у домашніх умовах, як правило, відпускаються з аптек без додаткового подрібнення (калію перманганат, кислота борна, натрію гідрокарбонат).
Присипки - тонкоподрібнені порошки, призначені для нанесення на шкіру з терапевтичною чи профілактичною метою. Присипки, застосовувані для нанесення на рани, ушкоджену шкіру чи слизові оболонки, а також порошки для немовлят повинні готуватися в асептичних умовах, а якщо вони витримують вплив високої температури - піддаватися стерилізації. Це зв'язано з тим, що багато інгредієнтів, які входять до складу присипок (наприклад, біла глина, тальк і т. п.), можуть містити хвороботворні мікроорганізми.
Способи прописування порошків. Дозовані порошки виписують двома способами:
Розподільним - коли в рецепті прописана кількість речовини на одну дозу і зазначено, скільки таких порошків треба приготувати (застосовується найбільш часто).
Rp.: Dibazoli 0,01
Papaverini hydrochloridi 0,02
Sacchari 0,25
Misce, fiat pulvis
Da tales doses №10
Signa. По І порошку 2 рази в день.
Розділовим - коли в рецепті прописана кількість лікарської речовини відразу на всі порошки і зазначено, на скільки доз необхідно розділити загальну масу (застосовується рідко).
Rp.: Dibazoli 0,1
Papaverini hydrochloridi 0,2
Sacchari 2,5
Misce, fiat pulvis
Divide in partes aequales №10
Signa. По І порошку 2 рази в день.

Стадії технологічного процесу виготовлення порошків, їх характеристика


Для більшої послідовності і зручності розгляду технологічні стадії, застосовувані при готуванні порошків, можна розділити на два етапи:
Перший - Перетворення грубодисперсних речовин у порошкоподібний стан і одержання однорідної суміші, що складається з часток більш-менш однакового розміру. Для цього застосовують такі технологічні стадії:
· подрібнення,
· просіювання (в умовах аптеки застосовують рідко)
· змішування
Другий - Одержання з порошкової суміші окремих відповідно оформлених доз. Стадії:
· дозування,
· пакування
· оформлення
Необхідність виконання тих чи інших технологічних стадій при готуванні порошків залежить від складу рецептурного пропису, їх медичного призначення і фізико-хімічних властивостей лікарських речовин (агрегатний стан, щільність, колір, запах та ін.).
Подрібнення (Pulveratio) лікарських речовин має велике значення при готуванні порошків. Як правило, тонкоподрібнені речовини володіють більшим терапевтичним ефектом. Чим більш подрібнена лікарська речовина, тим швидше і повніше вона може всмоктуватися, а нерозчинні речовини краще адсорбуються слизовими оболонками і надають кращу терапевтичну дію. Подрібнення має велике значення також для оптимального змішування і точного дозування. При подрібнюванні розмір часток лікарських речовин вирівнюється, після чого вони легко і добре змішуються і не розшаровуються при дозуванні.
Подрібнення - це процес зменшення розмірів часток твердих лікарських засобів за допомогою різних пристосувань.
Вибір методу подрібнення залежить як від природи речовини, що подрібнюється, так і від необхідної тонкості одержуваного порошку. Подрібнення досягається за допомогою різних механічних зусиль: роздавлювання; розколювання; удару; стирання; різання.
У застосовуваних методах подрібнення ці зусилля звичайно поєднуються. Так, наприклад, подрібнення в ступці характеризується поєднанням стирання з роздавлюванням, а розмелювання в дисковому млинку «ексцєльсіор» зв'язано з розриванням і стиранням, і т. п. Для подрібнення твердих речовин краще поєднувати удар з роздавлюванням (кристалічні солі); для в'язких матеріалів - розтирання з розриванням; для ламких матеріалів - розколювання і розтирання.
Процеси подрібнення зв'язані зі значною витратою енергії на утворення нових поверхонь, подолання сил зчеплення між частками (подолання внутрішнього тертя часток при їх деформуванні під час руйнування), подолання зовнішнього тертя між подрібнюваними матеріалами і робочими частинами апаратури.
Теорія дроблення вперше була запропонована Ріттінгером ЛЗона ґрунтується на гіпотезі, що робота подрібнення прямо пропорційна поверхні розподілу, чи інакше, обернено пропорційна квадратам лінійних розмірів (це так звана поверхнева теорія подрібнення). Пізнішому часу належить теорія Кіка, яка полягає в тому, що робота, затрачена при подрібненні, прямо пропорційна обсягу чи масі тіла (об'ємна теорія подрібнення). Обидві ці теорії доповнюють одна одну і можуть бути застосовані: теорія Ріттінгера - для тонкого подрібнення, переважно розтиранням; теорія Кіка - для грубого подрібнення, переважно роздавлюванням і ударом. Проте обидві теорії не відображають повною мірою всіх явищ, що відбуваються при дробленні.
Основоположником фізико-хімічної механіки академіком П.А. Ребіндером була запропонована єдина теорія подрібнення. За спостереженнями П.А. Ребіндера, енергія, затрачувана на подрібнення матеріалу, являє собою суму робіт, що йдуть на деформацію подрібнюваного тіла і на утворення нових поверхонь. При збільшенні кількості часток росте їх питома поверхня (відношення загальної поверхні часток до їхнього обсягу) і при цьому збільшується вільна поверхнева енергія. Дана залежність може бути виражена таким рівнянням:
де:
?F - приріст вільної поверхневої енергії часток;
?S - приріст вільної поверхні часток;
? - поверхневий натяг речовини;
?F => min.
При механічному подрібнюванні одночасно відбувається два процеси: роз'єднання часток під дією прикладеної сили й укрупнення дрібних часток під дією сил взаємного притягання.
Коли процеси роз'єднання й укрупнення часток здобувають однакову швидкість, тобто знаходяться в рівновазі, подальше подрібнення речовин не має сенсу, тому встановлюється оптимальний час подрібнення. Він неоднаковий для різних речовин і при подрібнюванні в ступці складає приблизно 2-3 хвилини. При подальшому подрібнюванні порошок стає пухкішим, іноді відволожується за рахунок поглинання з повітря вологи, газів, може відбуватися злипання часток у більші агрегати чи адсорбція (прилипання) порошку до стінок ступки, тобто відбувається зменшення вільної поверхні енергії.
Таким чином, у результаті подрібнення виходять порошки, що складаються з часток визначених розмірів, які відрізняються за ступенем подрібнення.
Ступінь подрібнення - це відношення середнього початкового розміру шматка матеріалу до його середнього розміру в поперечнику після подрібнення.
Якщо ж необхідний більший ступінь подрібнення, ніж досягнутий у момент стабілізації, необхідно наситити вільну поверхневу енергію дрібних часток, для чого застосовують спеціальні прийоми:
· подрібнення порошків у присутності допоміжних речовин (наприклад, молочного цукру);
· подрібнення з додаванням летких рідин (95% етиловий спирт, ефір).
При подрібнюванні в ступці відразу декількох інгредієнтів вони подрібнюються незалежно один від одного, тому в ступці раціональніше порошкувати суміш речовин, ніж кожну з них окремо, за винятком важкопорошкованих лікарських речовин, де необхідне додавання допоміжних рідин.
Леткі розчинники застосовують також при розтиранні особливо отруйних лікарських речовин (наприклад, ртуті дихлориду, миш'яковистого ангідриду) для зменшення пилоутворення. Необхідно враховувати, що ртуті оксиціанід при сильному розтиранні вибухає, тому розтирати його треба обережно.
Порошкування в'язких речовин виконують за наявності молочного цукру, який беруть у співвідношенні 1:1 до узятої основної речовини.
Такі лікарські речовини як фітин, цинку оксид, магнію оксид, ртуті амідохлорид, солі хініну, кислота ацетилсаліцилова, магнію карбонат та інші, при розтиранні щільно прилипають до стінок ступки і спресовуються, тому їх рекомендують розтирати обережно, без особливих зусиль. При необхідності цукор перед подрібненням можна висушити при температурі 40-60 °С і розтирати в підігрітій ступці, тому що навіть при невеликій вологості цукор грудкується і прилипає до стінок ступки.
Нерозчинні у воді речовини: сірка, бутадіон, терпінгідрат - дуже електризуються при розтиранні, що викликає розпилення, особливо при спробі зібрати їх целулоїдною пластинкою. Тому ці речовини, щоб уникнути втрат, варто розтирати одночасно з прописаними водорозчинними речовинами чи рідинами.
В аптечних умовах для подрібнення твердих речовин (часто в поєднанні зі змішуванням) використовують ступки або різні апарати: бігуни, дезінтегратори, дробарки, молоткові ступки, барабанні млинки та ін., що дозволяють механізувати процес виготовлення порошків.
Ступки (Mortaria) випускаються різних форм і розмірів. Вони виготовляються з різних матеріалів: порцеляни, скла, сталі, міді, латуні, агату.
Порцеляна відноситься до тендітних матеріалів високої твердості, стійких при помірних навантаженнях до стирання, тому вона найбільш придатна для виготовлення аптечних ступок. Промисловістю випускаються ступки різної величини. Залежно від робочого обсягу існує сім номерів ступок.
Товкачик (pistilla), за допомогою якого подрібнюють лікарські речовини, що знаходяться в ступці, повинен відповідати розміру ступки. Внутрішня поверхня ступки і голівка товкачика не повинні бути глазурованими, тому що товкачик буде ковзати. Поверхня голівки товкачика повинна мати якомога більше зіткнення з поверхнею ступки, інакше неподрібнені частки будуть затримуватися в недоступних для товкачика вигинах. У міру використання шорсткості поверхонь ступки і маточки згладжуються, зменшуються розміри пор, через що погіршуються властивості ступки як подрібнюючого апарата.
При подрібнюванні отруйних речовин і таких, що подразнюють слизові оболонки, необхідно застосовувати спеціальні ступки з кришками (чохлами) чи накривати ступку папером, закривати обличчя марлевою маскою з ватним прошарком і надягати захисні окуляри.
При подрібнюванні необхідно враховувати максимум завантаження ступки, що, за В.Д. Козьміним, не повинен перевищувати 1/20 обсягу, щоб забезпечити оптимальне подрібнення лікарських речовин. Подрібнюючи речовини в ступці, товкачик обертають кистю руки без участі плечового і ліктьового суглобів. Ступку тримають лівою рукою, щільно притискаючи до столу.
При подрібнюванні невелика кількість лікарських речовин губиться в порах ступки. Заповнює пори ступки речовина, що розтирається першою. Кількість втрат визначається структурою речовини, і для того, щоб установити послідовність їх додавання, необхідно знати величину втрат лікарських речовин у ступках (визначається експериментально).
Для ступок інших розмірів величину втрати, розраховану для ступки №1, множать на коефіцієнт робочої поверхні, що показує, у скільки разів зростають втрати речовини при збільшенні розміру ступки порівняно з втратами при використанні ступки №1.
У залежності від особливостей твердих речовин їх втрати за рахунок «затирання» можуть коливатися в досить широких межах. Наприклад, у ступці №1 втрати глюкози не перевищують 7 мг, у той час як для вісмуту нітрату основного вони складають 42 мг. Користуючись таблицею втрат, неважко вирішити, з якого інгредієнта треба починати готування складного порошку. Якщо в прописі немає допоміжної речовини (цукор), подрібнення варто починати з тієї речовини, що виписана у більшій кількості і найменше втрачається в порах ступки.
Просівання (curbatio). Подрібнені лікарські засоби необхідно просівати крізь визначені сита. Мета цієї операції - одержання продукту з однаковим розміром часток, що вирішують ситовим аналізом.
Просівання регламентується спеціальною статтею ДФ XI «Визначення подрібнення порошків і сита».
Сита бувають металеві, виготовлені штампуванням металевого листа, і тканинні, виготовлені з шовкових (ДСТ 4403-77), капронових (ОСТ 17-46-82) і металевих (ДСТ 214-83) ниток. Розрізняють сита відкриті, що представляють собою порожні циліндри, виготовлені з металу чи дерева, дно яких затягнуто відповідною тканиною з визначеною величиною отворів, і закриті, що складаються з власне сита, прийомника, у який надходить матеріал, що просівається, і кришки, що захищає його від розпилення.
При необережному користуванні у сит, виготовлених із шовку, розташування ниток може мінятися, внаслідок чого виходить порошок з різним розміром часток.
Номер шовкового сита вказує, яка кількість отворів припадає на 1 см.
Номер металевого дротяного сита відповідає розміру отворів сита в міліметрах.
Номер пробивних сит із круглими отворами відповідає діаметру отвору в міліметрах, помноженому на десять.
Номер сита з довгастими отворами відповідає ширині отвору в міліметрах, помноженому на десять.
Необхідно вважати, щоб речовини, що подрібнюються, не взаємодіяли з матеріалом сита і не змінювали свого складу.
Результат просіювання прямо залежить від тиску, під яким проходить порошок, від величини отворів сита, а також від тривалості і сили, з якими проводиться просіювання. Тому при просіюванні необхідно враховувати вплив зазначених факторів і проводити цей процес не дуже швидко, ретельно перемішуючи порошок.
Для одержання порошків, вільних від дрібніших частинок, вдаються до методу «подвійного просіювання», який полягає в тому, що від дрібнішого порошку звільняються просіюванням через наступне густіше сито.
При просіюванні зручно користуватися віброситом.
В умовах аптеки при готуванні порошків лікарські речовини прямо в ступці доводять до потрібного розміру часток, що визначається візуально, без допомоги сит.
Змішування (mixtio) - це процес, у результаті якого досягається однорідність, тобто однакове співвідношення складових часток у будь-якій частині одержуваної суміші.
Процес змішування - основна операція при готуванні складних порошків. При недостатньо ретельному змішуванні інгредієнтів окремі дози порошку, одержувані при наступному його дозуванні, можуть містити різну кількість лікарських речовин. Це може несприятливо відбитися на лікувальній дії лікарського препарату, а при використанні сильнодіючих і отруйних лікарських речовин навіть - призвести до отруєння.
Спосіб і порядок змішування порошків залежить від вагового співвідношення прописаних інгредієнтів та їх фізико-хімічних властивостей (агрегатний стан, волого-вбирання та ін.) У залежності від зазначених факторів вироблені дуже важливі практичні положення, які варто дотримувати при змішуванні порошків.
Основні з них такі:
Лікарські речовини складного порошку виписані в рівних чи приблизно рівних кількостях (співвідношення в масі не перевищує 1:5). У цьому випадку можливі два варіанти змішування.
1. Якщо фізико-хімічні властивості лікарських речовин приблизно однакові, то їх змішують з урахуванням величини втрат при розтиранні в ступці.
2. Якщо фізико-хімічні властивості лікарських речовин різні, то змішування і подрібнення починають із крупнокристалічної речовини, а потім до неї додають дрібнокристалічні.
Аморфні речовини (тальк, магнію оксид, крохмаль та ін.) змішують з порошковою масою без додаткового подрібнення.
Легкорозпорошувані речовини додають в останню чергу і змішують обережно.
Rp.: Analgini
Butadioni ana 0,15
Misce, fiat pulvis
Da tales doses №6
Signa. По 1 порошку 2 рази в день.
У даному випадку при змішуванні лікарських речовин варто враховувати, що бутадіон сильно електризується і розпорошується, а також має більшу величину втрат при розтиранні, тому раціонально першим поміщати в ступку анальгін. У ступці розтирають спочатку 0,9 г анальгіну, а потім додають 0,9 г бутадіону і змішують. Розважують по 0,30 г. у вощені капсули.
Про розпорошуваність лікарських речовин судять не по величині їх щільності, а по їх об'ємній масі.
Об 'ємна маса - це маса (вага) 1 см3 речовини в повітряно-сухому порошкоподібному стані в умовах вільного насипання в яку-небудь ємність.
Об'ємна маса характеризує ступінь розпорошуваності лікарських речовин. Чим менше об'ємна маса речовини, тим більше речовина схильна до розпорошування. Розпорошуваність речовин обумовлена також величиною сил зчеплення між частками й у значній мірі залежить від вологості інгредієнтів порошку.
Rp.: Magnesii oxydi
Bismuthi subnitratis'ra 0,25
Misce, fiat pulvis
Da tales doses №12
Signa. По 1 порошку 2 рази в день
У даному випадку об'ємна маса магнію оксиду дорівнює 0,387 (речовина легко розпорошується), а вісмуту нітрату основного - 1,735. Втрати при розтиранні в ступці для вісмуту нітрату основного - 42 мг, а для магнію оксиду - 16 мг. Тому частиною магнію оксиду затирають пори ступки, потім додають вісмуту нітрат основний, а потім частинами додають магнію оксид і змішують.
Лікарські речовини складного порошку виписані в різних кількостях (співвідношення в масі більше 1:5). У цьому випадку порядок готування порошку наступний: першим подрібнюють лікарський засіб, що входить у більшій кількості і має менші втрати у порах ступки. Потім подрібнений порошок висипають на капсулу, залишаючи в ступці невелику кількість (приблизно стільки, скільки буде наступного інгредієнта). Змішування починають з інгредієнта, прописаного в найменшій кількості, поступово додаючи інші речовини в порядку зростання прописаних кількостей, з огляду на кристалічну структуру і розпорошуваність лікарських речовин.
Лікарські речовини складного порошку (у багатокомпонентних прописах) можуть бути виписані одночасно й у рівних, і в різних кількостях. У цьому випадку необхідно керуватися всіма зазначеними вище положеннями, не порушуючи основного правила змішування: від меншого до більшого.
Rp.: Phenobarbitali 0,3
Dibazoli 0,1
Papaverini hydrochloridi 0,2
Sacchari 2,0
Misce, fiat pulvis
Divide in partes aequales №10,
Signa. По І порошку 2 рази в день.
У ступку поміщають 2,0 г цукру, розтирають, частину відсипають на капсулу, залишивши в ступці кількість, приблизно рівну масі дибазолу (0,1 г), додають дибазол, змішують з цукром, розтираючи суміш, потім додають 0,2 г папаверину гідрохлориду і змішують при розтиранні. Наприкінці додають фенобарбітал (0,3 г), частинами цукор з капсули і змішують до однорідності.
У даному випадку важливе не перемішування порошкової суміші, а тривале подрібнення і перемішування перших порцій наважок речовин.
Процес змішування при готуванні складних порошків відбувається значно легше і швидше, ніж порошкування.
Про якість змішування лікарських засобів судять по ступеню їх дисперсності й однорідності отриманої суміші, яку визначають надавлюванням товкачика на готову порошкову масу. При перегляді неозброєним оком маси приготовленого порошку не повинно виявлятися окремих часток інгредієнтів. Суміш, що містить фарбовані лікарські засоби, не повинна мати різнобарвних часток.
Ступки з приготовленою масою до розважування, щоб у неї не потрапляв пил, рекомендується накривати пластинкою з пластмаси або іншого матеріалу.

Контроль якості, правила пакування і оформлення до відпуску недозованих порошків

Пакування порошків і медичні капсули. Для пакування порошків, залежно від їх фізико-хімічних властивостей, використовують різні пакувальні матеріали: письмовий, парафінований і вощений папір, пергамент і підпергамент, целофан, поліетиленову плівку, картон і т. п.

t - Кожну окрему дозу порошку висипають на заздалегідь розкладені рядами паперові капсули, яких беруть по числу прописаних порошків, а потім загортають. Заповнені капсули складають по три (п'ять) для зручності рахунку і поміщають у паперовий пакет або коробочку.

Капсули з проклеєного паперу (прості капсули) застосовують для пакування негігрос-копічних і нелетких речовин; з вощеного і парафінованого паперу - для пакування гігроскопічних речовин, а також речовин, що змінюються під дією кисню, вуглекислоти, що легко вивітрюються. Вощені і парафіновані капсули непридатні для упакування порошків, розчинних у воску чи парафіні (ефірні олії, камфора, ментол, фенілсаліцилат та ін.) Камфора і ментол утворюють евтектичний сплав з воском.

Пергаментні капсули використовуються для упакування летких і розчинних у воску і парафіні речовин (ментолу, тимолу, камфори та ін.) Целофанові капсули використовують у тих же випадках, що і пергаментні. Пергамент і целофан незначно пропускають пари і гази, у той же час вони жиронепроникні.

В останні роки практикується можливість відпускати порошки у спеціальних пакетах з поліетиленової плівки. Однак не всі речовини можна відпускати в цій упаковці через її газопроникність (наприклад, йод, камфору).

Недозовані порошки відпускають у паперових пакетах, картонних і пластмасових коробках. Порошки, що містять значну кількість кристалізаційної води, що легко піддаються вивітрюванню, наприклад, натрію тетраборат, натрію сульфат, магнію сульфат і ін., до поміщення їх у пакет чи коробку загортають у пергаментний чи парафінований папір. Порошки, які містять речовини, що легко розкладаються (калію перманганат і ін.), відпускають у скляних баночках (чи трубочках), закупорених пробкою.

Присипки бажано відпускати в спеціальній упаковці з додатковою внутрішньою кришкою, що має дрібні отвори для розпилення.

За вказівкою лікаря порошки можна відпускати в спеціальних медичних капсулах.

Медичні капсули (Capsulae) - дозована лікарська форма, що складається з лікарського засобу, вкладеного в оболонку. Желатинові капсули були вперше запропоновані у Франції в XIX столітті. Зараз вони дуже широко застосовуються в Західній Європі, Америці, де їх наповняють лікарськими засобами заводським шляхом. Вони призначені для захисту лікарських засобів від впливу зовнішнього середовища, маскування неприємного смаку і запаху, для попередження дії ліків на зуби, слизову оболонку порожнини рота чи шлунка. Капсули зазвичай призначають для прийому всередину. Однак є капсули для підсадження під шкіру, для введення в пряму кишку.

Оболонка капсули виготовлена з желатину чи інших речовин, пластичність яких забезпечена шляхом додавання таких речовин, як гліцерин і сорбіт. До складу оболонки можуть входити такі допоміжні речовини, як поверхнево-активні речовини, непрозорі наповнювачі, консерванти, підсолоджувачі, барвники, дозволені до медичного застосування, і ароматизатори. Поверхня капсул може бути маркірована.

У капсулах можуть відпускатися тверді, рідкі чи в'язкі лікарські речовини. В аптечній практиці найчастіше в капсулах призначаються такі лікарські засоби, як етакридину лактат, резорцин та ін. Вміст капсул може складатися з однієї чи більш діючих речовин і таких допоміжних речовин, як розчинники, розріджувачі, зволожувачі і розпушувачі, або без допоміжних речовин. Вміст капсули не повинен руйнувати оболонку.

Однак оболонка під впливом травних соків повинна руйнуватися і вивільняти вміст капсули.

Розрізняють чотири типи капсул:
· тверді з кришечками (Capsulae durae operculatae),
· м 'які з цільною оболонкою (Capsulae molles),
· кишковорозчинні (Capsulae enterosolubiles)
· капсули з модифікованим вивільненням (Capsulae retard seu Capsulae cum liberatione modificata).
Для відпустки порошкоподібних речовин застосовують лише тверді желатинові капсули, що являють собою порожні циліндрики з закругленими днищами, які входять щільно один в один (мал. 97).
Виготовляють капсули заводським способом, вісім номерів - від 000 (найбільшого розміру) до п'яти (найменшого розміру). В них міститься відповідно від 0,1 до 1,5 г порошкоподібних речовин. Найбільш часто застосовують капсули №№2-5, тому що капсули більших розмірів важко ковтати.
Ємність желатинових капсул, приведена в таблиці 12, залежить від ступеня стиснення порошку, об'ємної маси і т. п.
Наповняють капсули порошками так: спочатку відважені дози розкладають на відкриті паперові капсули, потім кожну дозу за допомогою частого натискування на порошок меншим по діаметру циліндриком (днищем) набивають доти, поки не увійде весь порошок.
Для лікарських речовин, що погано набиваються, допускається попереднє зволоження невеликою кількістю спирту. У крайньому випадку порошок акуратно засипають у денце капсули.
Після цього закривають його іншим циліндриком (кришечкою). Якщо кришечка зіскакує, то за допомогою ватки внутрішні її краї злегка змочують водою. Зараз використовують спеціальні прилади для заповнення желатинових капсул (мал. 98).
Відповідно до вимог ДФ XI, желатинові капсули повинні бути прозорі і при збовтуванні протягом 10 хвилин з 20-кратною кількістю води, нагрітої до 35-40 °С, повинні давати прозору рідину, що не має стороннього запаху і смаку. М'які капсули у виді кулястих, овальних чи довгастих вмістилищ призначені переважно для відпускання рідких ліків (наприклад, олія касторова). Оболонка м'яких капсул може бути твердою чи еластичною залежно від вмісту пластифікаторів.
Кишечнорозчинні капсули - це капсули зі змінним вивільненням, тобто їх призначення полягає в стійкості до шлункового соку і вивільненні діючої речовини чи речовин у кишковому соку. Вони можуть бути виготовлені шляхом нанесення на тверді чи м'які капсули кислотостостійкої оболонки (кишковорозчинні капсули) чи шляхом заповнення капсул гранулами або частками, покритими кислотостійкою оболонкою.
Оформлення порошків. Порошки, приготовлені в аптеках, оформляють основною етикеткою
«Порошки». При необхідності наклеюють попереджувальну етикетку: «Зберігати в сухому, прохолодному, захищеному від світла місці».
На упаковці інших приготовлених в аптеці лікарських препаратів, що містять отруйні засоби, повинна наклеюватися етикетка «Поводитися з обережністю».
Усі приготовлені лікарські препарати, що містять речовини списку А, зберігаються до відпуску в окремій шафі, що замикається.
Оцінка якості порошків включає опитувальний, фізичний, органолептичний, хімічний (вибірково) контроль і контроль при відпуску.
При оцінці якості порошків проводиться насамперед аналіз документації (рецепту, ППК), перевірка сумісності лікарських засобів, перевірка доз лікарських речовин списків А та Б і норми відпуску наркотичних лікарських засобів. Перевіряють відповідність кольору, смаку, запаху властивостям вхідних лікарських речовин. Визначають відхилення в масі окремих доз допустимим нормам, що відповідають вимозі загальної статті ДФ XI. Однорідність перевіряють після натискання голівкою товкачика на масу порошку (на відстані 25 см від ока не повинно бути видимих окремих часток, блискіток). Сипкість перевіряють пересипанням порошку з однієї капсули в іншу, при цьому не повинно бути грудкування. Перевіряють оформлення порошків - відповідність етикеток, упаковки.

Власна технологія недозованих порошків

Недозовані порошки. Порошки для розчинів. Найчастіше для цього призначають різні лікарські засоби в кристалічному видгляді, з яких хворий сам готує відповідні розчини (полоскання, спринцювання, обмивання і т. п.)

Rp.: Acidiborici 15,0

Da. Signa. По 1 чайній ложці на одну склянку води. Полоскання.

Відважують на ВР_20 15,0г кислоти борної і відпускають у паперовому пакеті чи в картонній коробочці.

Присипки. Рецептура складних присипок відрізняється великою розмаїтістю. Як основні допоміжні речовини найчастіше використовують тальк, крохмаль, білу глину та ін. Залежно від складу присипки можуть сприймати воду (крохмаль, бентоніт), олії (цинку оксид, титану діоксид), олії і воду (біла глина).

Rp.: Dermatoli 5,0

Zinci oxydi 10,0

Talci 15,0

Misce, fiat pulvis

Da. Signa. Присипка при виразках.

У ступці подрібнюють цинку оксид, потім поміщають дерматол і змішують. До отриманої маси порошків додають (при змішуванні) тальк. Про якість однорідності судять по рівномірності забарвлення суміші порошків (дерматол - забарвлена речовина).

Шипучі порошки - однодозові та багатодозові порошки, головним чином такі, що утримують кислоти і карбонати чи гідрокарбонати, які швидко реагують у присутності води з виділенням вуглекислого газу.

Шипучі порошки призначені для розчинення чи диспергування у воді перед застосуванням. Належать вони до складних нерозділених порошків, дозуються за допомогою чайної ложки або їх виписують на один прийом.

До складу шипучих порошків найчастіше входять лимонна або винна (тартратна) кислоти і натрію гідрокарбонат. Виділення вуглекислоти при розчиненні шипучих порошків переслідує такі цілі: маскування неприємного смаку інших інгредієнтів порошку; поліпшення всмоктуваності лікарських речовин, тому що вуглекислота подразнює чуттєві нервові закінчення, підсилює перистальтику і поліпшує секреторну діяльність шлунково-кишкового тракту. Ту ж роль грає кислота в мінеральних водах.

Лікарські засоби, що входять до складу шипучого порошку лужного і кислотного характеру, відпускають окремо. Перед уживанням натрію гідрокарбонат розчиняють у необхідній кількості води, додають кислоту, перемішують і негайно випивають.

Лікарські засоби, з яких складається шипучий порошок, можна відпускати разом, але обов'язковою умовою є попереднє висушування кожного окремого інгредієнта і відсутність гігроскопічних речовин.

Застосування виннокам'яної кислоти зручніше, тому що вона кристалізується без утворення кристалогідрату, в той час як лимонна кислота кристалізується з однією молекулою води і легко відволожується. Прикладом може служити порошок Боткіна (Pulvis aerophorus Botkini), до складу якого входить зневоджений натрію сульфат (ДФ VIII), застосовуваний як проносний засіб.

Rp.: Natrii hydrocarbonatis 0,5

Acidi tartarici 6,0

Natrii sulfatis sicci 2,0

Misce, fiat pulvis

Da. Signa. Порошок Боткіна.

Ретельно висушені і просіяні порошки винної кислоти і натрію сульфату змішують у сухій, підігрітій ступці з натрію гідрокарбонатом до одержання однорідної суміші, відразу ж висипають у суху скляну баночку і щільно закупорюють.

Як видно з приведеного прикладу, головною умовою готування шипучих порошків є усунення вологи, тому що взаємодія між кислотою і натрію гідрокарбонатом відбувається тільки при наявності вологи. Тому технологія шипучих порошків в основному полягає в запобіганні передчасної взаємної нейтралізації прописаних лікарських засобів, аж до моменту їхнього прийому.

До шипучих порошків відносяться також гранульовані порошки (наприклад, уродан), шо характеризуються перетворенням порошкоподібної суміші всіх інгредієнтів у гранули. Гранулювання в даному випадку має на меті зменшення питомої поверхні порошку, що підвищує стійкість суміші інгредієнтів до впливу вологи повітря. Для готування гранул суміш порошків воложать спиртом і протирають крізь відповідне сито. Отримані гранули сушать на повітрі чи при дуже слабкому нагріванні до видалення спирту. В даний час шипучі порошки в екстемпоральній рецептурі аптеки зустрічаються дуже рідко.

Зубні порошки. До складних нерозділених порошків належать і зубні порошки. Вони готуються за стандартними прописами парфумерної промисловості й до аптеки надходять у готовому вигляді.

Дозовані порошки. Технологія виготовлення простих дозованих порошків полягає в тому, що спочатку відважують лікарський засіб з розрахунком на всю кількість прописаних порошків, а потім розважують його на окремі дози.

Rp.: Acidi acetylsalicylici 0,3

Da tales doses №20

Signa. По І порошку З рази в день.

Відважують 6,0 г (0,3-20) ацетилсаліцилової кислоти (кристалічний порошок), подрібнюють у ступці, легко надавлюючи товкачиком (дуже втирається в пори ступки) і розважують по 0,3 г у вощені капсули.

Технологія складних дозованих порошків. Для наочного уявлення і кращого засвоєння методів приготування складних розділених порошків з тих багатьох композицій, які утворюються в результаті об'єднання найрізноманітніших лікарських засобів, необхідно вибрати такий порядок роботи, при якому в найкоротший термін і при найменшій витраті праці забезпечується достатня однорідність суміші і втрати речовин зводяться до мінімуму. При цьому необхідно керуватися загальними правилами подрібнення і змішування. Готування складних порошків з урахуванням особливостей введення деяких лікарських речовин представлені нижче.

Порошки з отруйними і сильнодіючими лікарськими засобами. При виготовленні порошків з отруйними і сильнодіючими речовинами (в т.ч. наркотичними й одурманюючими), необхідно дотримувати правила роботи з ними. Отруйні лікарські речовини одержують за вимогою. На лицьовій стороні паспорта письмового контролю (ППК) провізор розписується у видачі, а асистент в одержанні необхідної кількості отруйної речовини з указанням його найменування і кількості. Одержуючи отруйну речовину, фармацевт зобов'язаний переконатися у відповідності найменування на штангласі призначенню в рецепті, а також у правильності набору гир і зважування.

Отруйні та сильнодіючі речовини не слід розтирати в порожній ступці (вони, як правило, прописуються в незначних кількостях). Поверхня ступки повинна бути попередньо покрита шаром більш індиферентної речовини або речовини, що входить у більшій кількості. Готування складних порошків із сильнодіючими речовинами.

Rp.: Dimedroli 0,05 г.

Sacchari 0,3

Misce, fiatpulvis

Da tales doses №6 Signa. По І порошку З рази в день.

Складний дозований порошок для внутрішнього застосування, до складу якого входить сильнодіюча речовина (димедрол) і кристалічна речовина - цукор. Порошок виписаний роздільним способом.

Необхідно перевірити, чи не завищені разові і добові дози димедролу шляхом порівняння прописаних доз у рецепті з фармакопейними дозами: вища разова доза (в.р.д.) -0,1г вища добова доза (в.д.д.) -0,25 г.

лікувальна разова доза (л.р.д.) - 0,05 г. (по рецепту) лікувальна добова доза (л.д.д.) - 0,05 х 3 = 0,15 г.

Дози не завищені.

Перед готуванням спочатку визначають масу кожного інгредієнта на всі дози порошків. Для цього масу однієї дози лікарської речовини (по рецепту) множать на число доз, зазначених у рецепті:

Димедролу 0,05x6 = 0,3 г

Цукру 0,3 х 6= 1,8 г

Потім визначають розважування - дозу складного порошку на один прийом. Для цього існує два способи розрахунку: або по рецепті підсумовують разові дози лікарських речовин (0,05 + 0,3 = 0,35 г.), або загальну масу порошкової суміші поділяють на число прописаних доз ((0,3 + 1,8): 6 = 0,35 г.).

Усі розрахунки роблять до готування лікарського препарату і записують на зворотній стороні ППК.

У ступці розтирають 1,8 г цукру, після чого залишають у ступці приблизно 0,3-0,4 г, а залишок цукру висипають на капсулу. Потім поміщають у ступку 0,3 г димедролу, ретельно змішують з цукром, частинами додають залишок цукру, змішують до однорідно сті. Перед додаванням кожної наступної порції цукру знімають за допомогою целулоїдної пластинки зі стінок ступки і товкачика порошкову суміш, що прилипла до них. Отриману суміш розважують на 6 доз по 0,35 г. у парафіновані капсули.

Запис у ППК на лицьовій стороні робиться латинською мовою по пам'яті негайно після приготування лікарського препарату відповідно до технології.

ППК

Дата № рецепта

Rp.: Dibazoli 0,1

Sacchari 0,3

Misce, fiat pulvis

Da tales doses №10

Signa. По І порошку З рази в день.

Приготував: (підпис)

Перевірив: (підпис)

У приведеному прописі разова і добова дози дибазолу (список Б) завищені й у рецепті немає спеціальних позначок (знак оклику і доза, написана прописом). Лікарський препарат можна приготувати, використовуючи дибазол у кількості половини вищої разової дози на один прийом.

л.р.д. - 0,1г в.р.д. - 0,05 г. л.д.д. - 0,3 г в.д.д. - 0,15 г.

Розрахунок: Дибазолу 0,05:2 = 0,025 г.

0,025x10 = 0,25 г. Сахара 0,3 х 10 = 3,0 г

Розважування: 0,025 + 0,3 = 0,32 г. Технологія аналогічна попередньому рецепту.

Готування складних порошків з отруйними речовинами. Для речовин списку А (зазначених у п. 20 наказу №117 МОЗ України від 30.06.94 p.), крім перевірки вищих разових і добових доз необхідно перевіряти одноразовий відпуск.

Rp.: Aethylmorphiriiihydrochioridi 0,025

Analgini 0,25

Misce, fiat pulvis

Da tales doses №10

Signa. По І порошку З рази в день.

Етилморфіну гідрохлорид (список А, наркотична лікарська речовина): л.р.д. - 0,025 г. в.р.д. - 0,03 г.

л.д.д. - 0,025 х 3 = 0,075 г. в.д.д. - 0,1 г

У приведеному рецептурному прописі разова і добова дози етилморфіну гідрохлориду не завищені. Дози анальгіну також не завищені.

Норма одноразового відпуску етилморфіну гідрохлориду складає 0,2 г, а в рецепті прописано на всі порошки 0,25 г. Кількість порошків варто скоротити до 8 (0,025 х 8 = 0,20 г.). Після цього лікарський препарат можна готувати. Технологія аналогічна приведеним вище прописам.

Тритурації(Trituratio). Якщо в рецепті прописана загальна кількість отруйної чи сильнодіючої речовини менше 0,05 г. на всі порошки, то відповідно до вимог ДФ XI користаються тритураціями. Слово «тритурації» походить від латинського tritwatio - розтирання.

Тритурації - це заздалегідь приготовлені суміші отруйних і сильнодіючих лікарських речовин з наповнювачами.

Використання тритурацій необхідно для забезпечення досить точного дозування отруйних і сильнодіючих лікарських засобів, тому що наважування лікарської речовини менше ніж 0,05 г. неможливо здійснити з необхідною точністю. Іноді отруйні речовини прописані в таких мінімальних кількостях, що їх не можна зважити на ручних вагах. Крім того, тритурації роблять більш рівномірним розподіл малих кількостей отруйної чи сильнодіючої речовини в загальній масі порошку.

Готування тритурацій. Найчастіше в тритураціях як наповнювач використовують молочний цукор (Saccharura lactis), тому що він має ряд переваг у порівнянні з іншими наповнювачами: негігроскопічний, найбільш індиферентний порівняно з іншими речовинами в хімічному і фармакологічному відношеннях, без запаху, має слабкий солодкий смак, не токсичний, щільність молочного цукру (1,52) близька до щільності отруйних речовин, що певною мірою запобігає розшаровуванню суміші.

Тритурації з отруйних лікарських засобів, разові дози яких у рецепті виражаються в міліграмах, звичайно готуються в співвідношенні 1:100 (1% отруйного компонента, тобто беруть 1 частину отруйного лікарського засобу і 99 частин наповнювача), а з лікарських засобів, дози яких виражаються в сантиграмах - у співвідношенні 1:10 (10% отруйного компонента, тобто беруть 1 частину отруйного засобу і 9 частин наповнювача). У першому випадку 1,0 г тритурації дорівнює 0,01 г. отруйної речовини, а в іншому - 1,0 г тритурації дорівнює 0,1г отруйної речовини. Так, наприклад, для готування 10,0 г 1% тритурації атропіну сульфату необхідно взяти 0,1 г атропіну сульфату і 9,9 г молочного цукру.

У затертій ступці розтирають 9,9 г молочного цукру, вибирають на капсулу, залишивши 0,1 г (кількість, рівну отруйній речовині) і змішують з 0,1 г атропіну сульфату. Потім поступово в кілька прийомів додають залишок молочного цукру (при ретельному змішуванні). Однорідність виготовлюваних тритурацій залежить від старанності розтирання отруйних речовин з наповнювачем. Варто враховувати, що при зберіганні тритурацій з отруйними лікарськими засобами, які мають значно більшу щільність, ніж молочний цукор, наприклад, ртуті дихлоридом, миш'яковистим ангідридом і т. п., вони розшаровуються. Тому такі тритурації потрібно додатково щоразу ретельно перемішувати в ступці перед уживанням.

Для здійснення візуального контролю рівномірності розподілу компонентів, що змішуються, бажано використовувати наповнювач, підфарбований індигокарміном (1:100). Особливо це важливо при готуванні тритурацій з лікарськими речовинами, які значно відрізняються за щільністю від молочного цукру.

У деяких закордонних фармакопсях для кращого контролю однорідності змішування тритурацій передбачається додавання незначної кількості барвної речовини - карміну, який також попередньо змішується з наповнювачем, застосовуваним для готування тритурацій (1:100).

Тритурації готують у кількості, достатньому для забезпечення приблизно місячної потреби. Зберігають тритурації у невеликих штангласах із притертими пробками і відповідними написами на етикетках:

Trituratio Atropini sulfatis (1: 100) cum Saccharo lactis (0,001 Atropini sulfatis = 0,1 triturationis 1:100) Дата; № серії; № аналізу; підпис особи, що приготувала тритурацію; підпис особи, що перевірила тритурацію.

Готування складних порошків з використанням тритурацій.

Rp.: Atropini sulfatis 0,0005

Proserini 0,01

Sacchari 0,3

Misce, fiatpulvis.

Da tales doses №10

Signa. По І порошку З рази в день.

Складний дозований порошок для внутрішнього застосування, виписаний розподільним способом, з лікарськими речовинами списку А.

Атропіну сульфат виписаний у кількості менш 0,05 г., тому необхідно використовувати тритурацію (1:100). Для того, щоб не збільшувати масу порошку, можна зменшити кількість цукру, виписаного в рецепті.

Розрахунок: Атропіну сульфату 0,0005 х 10 и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.