На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


реферат Становление внешнеполитической службы Украины

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 21.05.2012. Сдан: 2011. Страниц: 3. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Становлення зовнiшньополiтичної служби України пов'язано iз створенням самостiйної держави i проголошенням 10 червня 1917 року I Унiверсалу Української  Центральної Ради. Процес формування самостiйних органiв законодавчої i виконавчої гiлок влади знайшов  своє оформлення в проголошеному  Центральною Радою 16 липня 1917 року Другому  унiверсалi, в якому було повiдомлено  про утворення Генерального Секретарiату - виконавчого органу влади. З першого  дня iснування Генерального секретарiату  в його складi розпочало дiяльнiсть  Генеральне секретарство з мiжнацiональних справ, що стало попередником першого  українського зовнiшньополiтичного  вiдомства у XX столiттi.
22 грудня 1917 року  Голова Генерального Секретарiату  Української Народної Республiки, проголошеної III Унiверсалом Центральної  Ради 7 листопада 1917 року, Володимир  Винниченко i Генеральний секретар  з мiжнацiональних справ Олександр  Шульгин пiдписали "Законопроект  про створення Генерального секретарства  мiжнародних справ", який цього  ж дня був схвалений на засiданнi Уряду УНР. 
Згiдно iз схваленим  документом було встановлено обов'язки Генерального секретарства мiжнародних  справ, а саме: здiйснення мiжнародних  зносин держави, охорона iнтересiв українських  громадян поза межами УНР, тимчасово - загальне влаштування нацiональних непорозумiнь в межах УНР.
Важливим поштовхом  у розвитку української зовнiшньополiтичної служби став IV Унiверсал Центральної  Ради (оприлюднений 12 сiчня 1918 року), в  якому УНР проголошувалася "самостiйною, нi вiд кого не залежною, вiльною, суверенною державою Українського Народу".
У цей час уряд України розпочав роботу над створенням мережi дипломатично-консульських установ, чия дiяльнiсть регулювалася державними законами та нормативними документами  Генерального секретарства мiжнародних  справ (згодом - Мiнiстерства закордонних  справ); формуванням вiдповiдної правової бази дипломатичної дiяльностi - навеснi 1918 року спiвробiтниками українського МЗС було пiдготовлено проект закону "Про закордоннi установи УНР"; пiдготовкою дипломатичних кадрiв - з березня-квiтня 1918 року мали започаткувати  роботу консульськi курси при Українському економiчному товариствi.
За час дiяльностi Центральної Ради було розпочато  налагодження контактiв з державами  свiту. Зокрема, у груднi 1917 року український  уряд налагодив зв'язки з країнами Антанти, приймаючи представникiв  Францiї ("Генеральний комiсар  Францiї при урядi України") та Великої Британiї ("Представник  Великої Британiї").
Наприкiнцi грудня 1917 року українська делегацiя взяла  участь у мирних переговорах у  Брестi, де 27 сiчня 1918 року було пiдписано  перший мирний договiр у свiтовiй  вiйнi - мiж УНР та Нiмеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною i Болгарiєю.
Українське зовнiшньополiтичне  вiдомство Центральної Ради очолювали:
Олександр ШУЛЬГИН Генеральний секретар мiжнародних справ, Мiнiстр закордонних справ (грудень 1917 року - 24 сiчня 1918 року). Всеволод ГОЛУБОВИЧ Мiнiстр закордонних справ (30 сiчня - 3 березня 1918 року). Микола ЛЮБИНСЬКИЙ
Державний секретар закордонних справ, Керуючий МЗС (3 березня - 28 квiтня 1918 року).
З приходом до влади 28 квітня 1918 року Гетьмана Української  Держави Павла Скоропадського український  уряд продовжив розбудову вiтчизняної  зовнiшньополiтичної служби.
За свiдченнями iсторикiв, було визначено три основнi напрями  зовнiшньої полiтики Української  Держави: "встановлення дружнiх вiдносин з країнами Четвiртного Союзу; вирiшення  спiрних територiальних проблем з  сусiднiми державами; встановлення дипломатичних  вiдносин з нейтральними державами".
За час дiяльностi Гетьманського уряду розширилося  коло країн, з якими було встановлено  дипломатичнi вiдносини. Зокрема, Українська Держава вислала дипломатичнi мiсiї  до Румунiї, Фiнляндiї, Швейцарiї, Швецiї (загалом до 10 держав), а також  прийняла понад два десятки повноважних  представникiв iнших країн (Австро-Угорщини, Болгарiї, Грузiї, Нiмеччини, Туреччини, Польщi, Румунiї, Фiнляндiї та iнших).
Уряд Української  Держави також сформував окрему делегацiю для мирних переговорiв  з Росiєю. Переговори з росiйською делегацiєю вiдбувалися у Києвi з  травня до жовтня 1918 року. Делегацiя  РСФСР, очолювана Християном Раковським i Дмитром Мануїльським, виконувала одночасно функцiї тимчасового  дипломатичного представництва в Українськiй  Державi.
З призначенням Мiнiстром  закордонних справ Української  Держави Дмитра Дорошенка, який змiнив  на цiй посадi Миколу Василенка, було здiйснено ряд важливих крокiв для  вдосконалення структури українського МЗС та законодавчої бази зовнiшньополiтичної дiяльностi. У червнi 1918 року було прийнято "Закон про посольства i мiсiї  Української Держави", в липнi цього ж року - закон про українську консульську службу. За перiод Гетьманського  уряду розпочали дiяльнiсть першi вiтчизнянi Консульськi курси - навчальний заклад, що був покликаний забезпечити державу дипломатичними i консульськими фахiвцями.
За час дiяльностi Гетьманського уряду Мiнiстерство закордонних справ України очолювали:
Микола  ВАСИЛЕНКО Голова Ради Мiнiстрiв, Мiнiстр закордонних справ (30 квiтня - 20 травня 1918 року). Дмитро ДОРОШЕНКО Керуючий МЗС, Мiнiстр закордонних справ (20 травня - 14 листопада 1918 року). Георгiй АФАНАСЬЄВ Мiнiстр закордонних справ (14 листопада - 14 грудня 1918 року).
З приходом Другого  республiканського уряду (Директорiї), який перебрав владу вiд гетьмана в груднi 1918 року, дипломатичнi контакти попереднiх українських урядiв  були значною мiрою збереженi, а  подеколи розширенi.
Зокрема, Директорiя, першим Мiнiстром закордонних справ  якої став Володимир Чехiвський, вислала  ряд дипломатичних мiсiй до таких  держав, як: Бельгiя, Велика Британiя, Грецiя, Iталiя, США та iнших, вiдкрила посольства у Естонiї, Латвiї, Чехо-Словаччинi, Угорщинi тощо. За Директорiї Українська держава  була також представлена у Ватиканi. Окрема делегацiя УНР взяла участь у Паризькiй мирнiй конференцiї, одночасно виконуючи функцiї тимчасового  дипломатичного представництва України  у Францiї.
Основна дiяльнiсть  українських дипломатичних представництв i спецiальних делегацiй УНР була спрямована на те, щоб забезпечити  визнання України та заручитися мiжнародною  пiдтримкою у її державницьких прагненнях. Дипломатичнi установи УНР здiйснювали широку iнформацiйну та видавничу  роботу про Україну, а також виконували основнi консульськi функцiї. У країнах, де перебували українськi полоненi, було органiзовано їхнє повернення на Батькiвщину; при представництвах у Берлiнi, Вiднi й Римi iснували вiйськово-санiтарнi мiсiї для вiйськовополонених.
За часiв Директорiї  у практику української зовнiшньополiтичної служби ввiйшло проведення з'їздiв послiв i глав дипломатичних мiсiй, з яких найважливiшими стали - у Карлових Варах  в 1919 роцi та Вiднi 1920 роцi.
За час дiяльностi Директорiї Мiнiстерство закордонних  справ України очолювали:
Володимир ЧЕХIВСЬКИЙ Голова Ради Мiнiстрiв - Мiнiстр закордонних справ (26 грудня 1918 року - 11 лютого 1919 року). Кость МАЦIЄВИЧ Мiнiстр закордонних справ (13 лютого - березень 1919 року). Володимир ТЕМНИЦЬКИЙ Мiнiстр закордонних справ (квiтень - серпень 1919 року). Андрiй ЛIВИЦЬКИЙ Керуючий МЗС (серпень 1919 року - травень 1920 року).
Важливою сторiнкою в iсторiї української дипломатiї  стала зовнiшньополiтична дiяльнiсть  Захiдно-Української Народної Республiки.
1 листопада 1918 року  до влади у Львовi в результатi  збройного повстання прийшла  Нацiональна Рада, яка 13 листопада  прийняла Тимчасовий Основний  Закон про самостiйнiсть українських  земель колишньої Австро-Угорської  iмперiї i утворення самостiйної  держави. 
Зовнiшньополiтична  дiяльнiсть ЗУНР в основному зводилася  до двох ключових напрямiв: вiдносини  з Надднiпрянською Українською  Народною Республiкою та державами  Антанти.
Керуючись спiльним  прагненням до iсторичного об'єднання  українських земель в соборнiй  державi, 22 сiчня 1919 року представники обох урядiв привселюдно проголосили  Акт злуки УНР та ЗУНР.  

За час своєї  дiяльностi уряд ЗУНР налагодив широкi дипломатичнi контакти, вiдкривши власнi представництва в Австрiї, Iталiї, Нiмеччинi, Угорщинi, Чехо-Словаччинi, Югославiї. Спецiальнi мiсiї були направленi до держав, де перебувала значна кiлькiсть української емiграцiї - Канади, США, Бразилiї.
У липнi 1919 року уряд ЗУНР надiслав окрему делегацiю на Паризькi мирнi переговори, де представники ЗУНР спiвпрацювали з дипломатичною мiсiєю УНР.
За час дiяльностi ЗУНР його зовнiшньополiтичне вiдомство  очолювали: Лонгин ЦЕГЕЛЬСЬКИЙ Державний секретар зовнiшнiх справ (сiчень - 10 березня 1919 року). Михайло ЛОЗИНСЬКИЙ Державний секретар зовнiшнiх справ (10 березня - червень 1919 року). Василь ПАНЕЙКО Державний секретар зовнiшнiх справ (червень 1919 року - 1920 рiк).
Одночасно з державотворчими  процесами, що здiйснювалися урядами  УНР, Гетьманату та ЗУНР, розпочалося  формування державних структур радянської України.
Внаслiдок цих  процесiв, у сiчнi 1919 року було офiцiйно  проголошено Українську Соцiалiстичну Радянську Республiку (УСРР). З самого початку формування владних структур радянської України виконання "зовнiшньополiтичних функцiй" було певною мiрою покладане  на Народне секретарство мiжнацiональних справ, яке згодом було перетворене  на Народне секретарство мiжнародних  справ на чолi з Володимиром Затонським.
У сiчнi 1919 року було сформовано Раду народних комiсарiв  УСРР, керiвником якої став Християн Раковський, одночасно очоливши зовнiшньополiтичне  вiдомство радянської України i змiнивши  на цiй посадi Миколу Скрипника.
За час своєї  дiяльностi уряд УСРР розгорнув мережу власних дипломатичних представництв. Зокрема, представники УСРР перебували у Варшавi, Берлiнi, Празi. Щодо iноземних дипломатичних посланникiв при  урядi радянської України, то серед  них були представники Польщi, а також  Австрiї, Нiмеччини, Чехо-Словаччини, якi виконували переважно торговельнi та консульськi функцiї.
В цей перiод дiяльнiсть  Наркомату закордонних справ  УСРР була в основному спрямована на розвиток дипломатичних вiдносин з iншими державами, вдосконалення  внутрiшнього законодавства в межах  компетенцiї наркомату, пiдтримку  контактiв з представництвами iноземних держав в УСРР.
Водночас ситуацiя  змiнилася пiсля утворення в груднi 1922 року Союзу РСР. Всi зовнiшньополiтичнi, економiчнi, торговельнi зв'язки України  невдовзi перейшли у вiдання союзного центру, позбавляючи УСРР права на власну зовнiшньополiтичну дiяльнiсть.
Ще 18 жовтня 1922 р. ЦК КП(б)У прийняв постанову "Про  згортання апарату НКЗС УСРР", повноваження якого мали бути переданi союзному наркомату. Не зважаючи на активнi спроби тодiшнього народного комiсара закордонних справ УСРР Х.Г.Раковського  протидiяти цьому рiшенню (в т.ч. за його iнiцiативою 23 березня 1923 р. було прийнято звернення ЦК КП(б)У до Полiтбюро  ЦК РКП(б) з проханням переглянути  питання щодо злиття НКЗС УСРР i СРСР), НКЗС УСРР було офiцiйно лiквiдовано 20 вересня 1923 р. Разом з тим пiсля  скасування НКЗС УСРР, завдяки настiйному  клопотанню тодiшнiх українських  керiвникiв з 1923 р. по 1936 р. в посольствах  СРСР за кордоном працювали українськi представники, якi на цi посади призначалися урядом УССР, а потiм УРСР.
Зовнiшньополiтичне  вiдомство УСРР очолювали:
Сергiй  БАКИНСЬКИЙ Народний секретар з мiжнацiональних справ (14 грудня 1917 року - 1 березня 1918 року). Володимир ЗАТОНСЬКИЙ Народний секретар закордонних справ (1 - 4 березня 1918 року). Микола СКРИПНИК Народний секретар закордонних справ (8 березня - 18 квiтня 1918 року). Християн РАКОВСЬКИЙ
Народний комiсар  закордонних справ (сiчень - липень 1919 року та березень 1920
року - липень 1923 року).
1 лютого 1944 року сесiя  Верховної Ради СРСР прийняла  Закон "Про надання Союзним  Республiкам повноважень у галузi  зовнiшнiх зносин та про перетворення  у зв'язку з цим Народного  Комiсарiату Закордонних Справ  iз загальносоюзного в союзно-республiканський  народний комiсарiат". Цим актом  пiсля двадцятирiчної перерви  по сутi поновлювалися права  союзних республiк у сферi зовнiшньополiтичної  дiяльностi.
Вже 5 лютого 1944 року приймаються постанови Полiтбюро  ЦК КП(б) України i Укази Президiї  Верховної Ради УРСР про утворення  українського НКЗС.
Мiжнародна дiяльнiсть  України в перiод 1944-1990 рр. була в  основному зорiєнтована на участь в  ООН, роботi в iнших мiжнародних органiзацiях, що надавало можливiсть iнформувати свiтову громадськiсть про життя України, бути залученим до обговорення свiтових  та регiональних мiжнародних проблем, вносити свої пропозицiї.
Як держава-засновниця ООН Україна брала участь у  розробцi Статуту цiєї органiзацiї, формуваннi її структури, органiв та установ.
Делегацiя УРСР взяла  найактивнiшу участь у роботi ООН  вже в першi роки її iснування. Представники України виступали за змiцнення миру i розвиток мiжнародного спiвробiтництва. Українська делегацiя внесла чимало пропозицiй до Статуту, iнших документiв  ООН, серед них такi, що стосувалися  текстiв власне Статуту, тимчасових правил (правило 73) процедури Генеральної  Асамблеї ООН, проекту резолюцiї  про створення Комiсiї з розслiдування  становища, що склалося в Iндонезiї (11 лютого 1946 р.), щодо бiженцiв i переселенцiв, перемiщених  осiб, представництва неурядових органiзацiй  в Економiчнiй i Соцiальнiй Радi ООН, роботи Дунайської конференцiї тощо.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.