На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


контрольная работа Контрольна робота з "Антикризового менеджменту"

Информация:

Тип работы: контрольная работа. Добавлен: 23.05.2012. Сдан: 2011. Страниц: 7. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


   МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
   НАЦІОНАЛЬНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ 
 

   Кафедра менеджменту 
 
 
 

   Контрольна  робота
   З предмету : «Антикризовий менеджмент.» 
 
 
 
 
 

   Виконала:
   Студентка групи МзМЕН
   Захарчук  Діана Ігорівна   
 
 
 

   Київ 2011
   ПЛАН
І. Дати визначення термінам
II. Дати відповідь на теоретичні питання
III. Діагностика фінансового стану підприємства за інтегральною оцінкою ймовірності банкрутства студенти здійснюють використовуючи відповідні алгоритми розрахунку (з використанням звітності підприємств)
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   І. Дати визначення наступним  термінам:
    Явне банкрутство, оцінка бізнесу, ринкова вартість, інвестиційна вартість, внутрішня (фундаментальна) вартість.
    Явне  банкрутство характеризується неспроможністю підприємства сплачувати свої борги. Тут виникає невідповідність грошових потоків і зовнішні конфлікти з партнерами. Об’єктивним виходом з цієї ситуації є санація або порушення процедури банкрутства.
    Оцінка  бізнесу - це визначення вартості компанії як майнового комплексу, здатного приносити прибуток його власникові. При проведенні оцінки визначається вартість всіх активів компанії: нерухомого майна, машин й устаткування, складських запасів, фінансових вкладень, нематеріальних активів. Крім того, окремо оцінюється ефективність роботи компанії, її минулі, дійсні й майбутні доходи, перспективи розвитку й конкурентне середовище на даному ринку, а потім проводиться порівняння оцінюваної компанії з підприємствами-аналогами. На підставі такого комплексного аналізу визначається реальна оцінка бізнесу, як майнового комплексу, здатного приносити прибуток.
    Ринкова вартість (англ. market value) — сума ринкової капіталізації і чистого боргу компанії. Це вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку відповідного майна на дату оцінки внаслідок угоди, укладеної між покупцем та продавцем, після відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла зі знанням справи, розсудливо і без примусу.
    Інвестиційна  вартість- це вартість активів, що розглядаються як внесок у реалізацію певного інвестиційного проекту (визначається виходячи з бізнес-плану цього проекту); вартість об'єкта, яка враховує індивідуальні вимоги інвестора до інвестицій. Це вартість, , яка визначається виходячи з потенційної прибутковості об'єкта за наявності додаткових умов продажу, інвестування і т. д.
    Внутрішня (фундаментальна) вартість - аналітична оцінка об’єкта нерухомості, яка базується на знаннях та обліку його фінансового стану, а також перспектив одержання прибутку та чистого доходу. Розрахунок внутрішньої вартості можливий за наявності доступу до повної інформації про оцінювальний об’єкт. Вартість,що обумовлена як оцінка, отримана внаслідок уважного й узгодженого вивчення всіх характеристик фірми і ринкових факторов.
   II. Теоретичні питання:
     1.Судові процедури, що застосовуються до боржника в процесі провадження у справі про банкрутство (ліквідаційна процедура).

     Поняття судових процедур, що застосовуються до боржника в процесі  провадження справи про банкрутство.

     До  боржника в процесі провадження  справи про банкрутство застосовуються такі судові процедури:
     розпорядження майном боржника;
     мирова  угода;
     санація (відновлення платоспроможності  боржника);
     ліквідаційна  процедура.
     З метою попередження справи про банкрутство ГК України (ст. 211) та Закон (ст. 3) передбачають заходи запобігання банкрутству суб'єктів господарювання, обов'язок вжиття яких покладається на засновників та учасників суб'єктів господарювання, власників майна, органів державної влади та органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень. До таких заходів належать:
     надання боржнику фінансової допомоги в розмірі, достатньому для погашення його зобов'язань перед кредиторами;
     взяття  на себе зобов'язань перед особами, що падали фінансову допомогу боржникові;
     досудова  санація державних підприємств, що провадиться за рахунок коштів державних підприємств та інших  джерел фінансування (обсяг коштів для проведення досудової санації  державних підприємств за рахунок  коштів Державного бюджету України  щорічно встановлюється законом про Державний бюджет України) і регламентується постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.2000 р. № 515 "Про затвердження Порядку проведення досудової санації державних підприємств".

     Ліквідаційна  процедура у справі про банкрутство

     Ліквідаційна  процедура у справі про банкрутство - це така судова процедура, основним призначенням якої є ліквідація визнаної судом  заборгованості банкрута шляхом продажу  майна банкрута та проведення розрахунків  по його боргах. Тривалість ліквідаційної процедури - 12 місяців, яка може бути продовжена господарським судом ще на 6 місяців. Забезпечення проведення цієї процедури покладається на ліквідатора.
     Ліквідатор - фізична особа, яка організовує здійснення ліквідаційної процедури та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів. Порядок його призначення та вимоги до кандидата ті ж самі, що передбачені щодо керуючого санацією.
     Ліквідаційна  комісія (її склад) призначається господарським  судом за клопотанням ліквідатора, погодженим з комітетом кредиторів. Ліквідатор виконує такі повноваження;
     здійснює  функції органів управління (керівника) банкрута;
     приймає до свого відання майно банкрута, управляє та розпоряджається ним;
     здійснює  інвентаризацію та оцінку манна банкрута;
     вживає  заходів щодо виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб (включаючи дебіторську заборгованість);
     - очолює ліквідаційну комісію  та формує ліквідаційну масу, до складу якої включаються:  усі види майнових активів  (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання та дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені під час ліквідаційної процедури (за винятком об'єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку); речі, визначені родовими ознаками, що належать банкруту на праві володіння або користування (особливості правового режиму окремих категорій майна з огляду на формування ліквідаційної масі/ банкрута визначаються ст. 26 Закону: 1) майно банкрута, що є предметом застави включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя; 2) індивідуально визначені речі, що належать банкруту на підставі речових прав, крім права власності і господарського відання, не можуть бути включені до складу ліквідаційної маси);
     звільняє  працівників банкрута згідно з трудовим законодавством;
     заявляє в установленому порядку заперечення  по заявлених до боржника вимогах  поточних кредиторів за зобов'язаннями, які виникли під час провадження  у справі про банкрутство, і є несплаченими;
     подає до господарського суду заяви про  визнання недійсними угод боржника, укладених  до порушення провадження у справі про банкрутство, не викопаних повністю чи частково, за наявності передбачених Законом підстав (якщо: виконання договору завдає збитки боржнику; договір є довгостроковим (понад рік); виконання договору створює умови, що перешкоджають відновленню платоспроможності боржника);
     вживає  заходів, спрямованих та пошук, виявлення  та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб;
     забезпечує  здійснення оцінки майна банкрута (майно, та яке звертається стягнення  у ліквідаційній процедурі, оцінюється арбітражним керуючим у порядку, встановленому законодавством про  оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність; у разі продажу манна на аукціоні вартість майна, що визначається шляхом його оцінки, є початковою вартістю; для здійснення оцінки майна ліквідатор має право залучати на підставі договору суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання з оплатою їхніх послуг за рахунок коштів, одержаних від виробничої діяльності боржника, визнаного банкрутом, або реалізації його майна, якщо інше не встановлено комітетом кредиторів;
     реалізує  майно банкрута в установленому  порядку (оповіщення через засоби масової інформації про погодженні! з комітетом кредиторів порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна; застосування, як правило, конкурентних способів продажу майна; акумуляція коштів, отриманих від продажу майна банкрута, на основному рахунку боржника) та здійснює інші повноваження.
     Наявні  та отримані від продажу майна  та інші кошти банкрута спрямовуються  та задоволення вимог кредиторів відповідно до такої черговості: У  першу чергу задовольняються:
     а) вимоги, забезпечені заставою;
     б) вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати за три місяці роботи, що передують порушенню справи про банкрутство чи припиненню трудових
     відносин  у разі звільнення працівника до порушення  зазначеної справи, грошової
     компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки
     працівникам, які мають дітей, право та які  виникло протягом двох років, відпрацьованих до порушення справи про банкрутство  чи припинення трудових відносин, інших  коштів, належних працівникам у зв'язку з оплачуваною відсутністю
     на  роботі (оплата часу простою не з  вини працівника, гарантії на час виконання
     державних або громадських обов'язків, гарантії та компенсації при службових
     відрядженнях, гарантії для працівників, що направляються  для підвищення кваліфікації, гарантії для донорів, гарантії для працівників, що направляються на обстеження до медичного закладу, соціальні виплати у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності за рахунок коштів підприємства тощо), право на які виникло
     протягом  трьох останніх місяців до порушення справи про банкрутство чи припинення трудових відносин, а також вихідної допомоги, належної працівникам у зв'язку з припиненням трудових відносин, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;
     в) витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що пов'язані з набуттям ним прав кредитора щодо банку, - у розмірі всієї суми відшкодування за вкладами фізичних осіб;
     г) втрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в  господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі: витрати на оплату
     державного  мита; витрати заявника на публікацію оголошення про порушення
     справи  про банкрутство; витрати на публікацію в офіційних друкованих органах
     інформації  про порядок продажу майна  банкрута; витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у
     зв'язку з визнанням мирової угоди  недійсною; витрати арбітражного керуючого
     (розпорядника  майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов'язані з утриманням
     і збереженням майнових активів банкрута; витрати кредиторів на проведення
     аудиту, якщо аудит проводився за рішенням господарського суду за рахунок їх
     коштів; витрати на оплату праці арбітражних  керуючих (розпорядника майна,
     керуючого санацією, ліквідатора) в порядку, передбаченому ст. 27 Закону (ці витрати відшкодовуються ліквідаційною комісією після реалізації нею частини ліквідаційної маси, якщо інше не передбачено цим Законом).
     У другу чергу задовольняються  вимоги, що виникли із:
     а) зобов'язань банкрута перед своїми працівниками (за винятком повернення
     внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), крім вимог, задоволених  у першу чергу;
     б) зобов'язань, що виникли внаслідок  заподіяння шкоди життю та здоров'ю  громадян (у тому числі до Фонду  соціального страхування від нещасних випадків на
     виробництві та професійних захворювань України  за громадян, які застраховані в
     цьому Фонді, у порядку, встановленому  Кабінетом Міністрів України) зобов'язань
     зі  сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування
     та  інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування (шляхом
     капіталізації відповідних платежів у встановленому  законом порядку);
     в) вимоги громадян-довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших
     суб'єктів підприємницької діяльності, які залучають майно (кошти) довірителів
     (вкладників).
     У третю чергу задовольняються  вимоги щодо сплати податків та інших  обов'язкових платежів; вимоги центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом.
     У четверту чергу задовольняються  всі включені до реєстру вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі й вимоги кредиторів, що виникли  із зобов'язань у процедурі розпорядження  майном боржника чи в процедурі санації  боржника;
     У п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового  колективу до статутного фонду підприємства.
     У шосту чергу задовольняються  інші вимоги.
     Юридичне  значення черговості задоволення вимог  кредиторів: вимоги кожної наступної  черги задовольняються після повного задоволення вимог попередньої черги; у разі недостатності коштів банкрута для задоволення всіх вимог кредиторів однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредиторові однієї черги. Вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.
     Після завершення усіх розрахунків з кредиторами  ліквідатор складає звіт та ліквідаційний  баланс, які з урахуванням думки  членів комітету кредиторів затверджуються господарським судом. Наслідки затвердження ліквідаційного балансу: а) якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна банкрута або майна, що залишилося, не вистачає для функціонування банкрута відповідно до вимог законодавства, - виноситься ухвала про ліквідацію юридичної особи-банкрута; б) якщо після розрахунків по боргах у банкрута залишилося майно, достатнє (згідно з законодавством) для його фінансування, він вважається таким, що не має боргів, і може продовжувати свою підприємницьку діяльність.
     Незатвердження  звіту ліквідатора може мати місце у разі, якщо господарський суд дійшов висновку, що ліквідатор не виявив або не реалізував усі наявні майнові активи ліквідаційної маси, необхідні для задоволення вимог кредиторів. У такому випадку виноситься ухвала про призначення нового ліквідатора, який очолює ліквідаційну комісію і забезпечує виконання покладених на нього функцій. 
 
 

     2. Закордонний досвід  антикризового управління  підприємствами (будь-які  країни, крім країн  Східної Європи). 
                      Досвід антикризового управління в Німеччині
            Особливості антикризового управління у Германії обумовлені специфікою її розвитку в попередні роки і в період створення єдиної держави. Загальна економічна і фінансова ситуація в країні визначається наступними моментами.
               1. Висока міра концентрації капіталу  і виробництва, посилення впливу  крупного бізнесу, зростання його  політичної потужності. Процес концентрації і централізації у Германії пройшов дві фази: перша (період утворення ФРН і до середини 60-х рр.) характеризувалася реставрацією і зміцненням капіталістичних структур в двох головних формах - відновлення крупних банків і сталеливарних концернів; друга (що почалася з кризи 1966-1967 рр. і що продовжується до цих пір) характеризується концентрацією у формі злиття фірм і поглинань.
              Наприклад, найбільший концерн  «Даймлер – Бенц» поглинув  останніми роками такі гіганти,  як МТУ, «Дорье», АЕГ. Починаючи  з 80-х рр. виробництво 510 найважливіших  видів промислової продукції  для трьох найбільших компаній складає в середньому 41,8%. В цілому рівень концентрації німецької промисловості досить високий і має тенденцію до зростання.
              Спостерігається посилення дії  крупного капіталу на державну  політику по двох напрямах: масштаби  концернів і їх народногосподарське значення вимушують державу діяти на користь цих гігантів; концерни здійснюють певну цілеспрямовану стратегію дії на державу шляхом використання лобістів, союзу підприємців, преси і інших важелів.
                2. Хвиля злиття і поглинань в промисловості відбилася на банківській сфері і сприяла подальшій монополізації в банківській справі. Число відділень «гроссбанков», наприклад «Дойче банку», нестримно збільшується. Серед банківських гігантів безперервно міняється співвідношення сил. Створюються банківські консорціуми за поданням особливий крупних кредитів. Альтернативним методом надання особливо крупних кредитів є так званий паралельний кредит, при якому декілька банків, заздалегідь погодивши між собою умови і загальні розміри майбутньої операції, окремо укладають угоду з позичальником і надають йому кредити. Значний розвиток отримали операції по лізингу.
                3. Різко зростає роль державно-монополістичного  регулювання у зв'язку з переходом  до нової моделі економічного  зростання, для якої характерний прискорений розвиток нових технологій, основні межі яких: висока міра використання науково-технічних знань; високий рівень витрат на НІОКР; широкий спектр вживання нових технологій в різних галузях економіки; взаємне переплетення цих технологій; сильна дія на темпи економічного зростання і структуру народного господарства на макро- і мікроекономічному рівні, а також на соціальну сферу, міжнародні економічні відносини і довкілля. Високі темпи розвитку підгалузей - носіїв нових технологій визначають підвищення загальних темпів економічного розвитку в країні, зростання зайнятості, зростання доходів сприяють зміцненню і збереженню позицій на світових ринках. За рахунок державних коштів (до 40% в мікроелектроніці) фінансується значна частина нових технологій. Крім того, використовуються різні державні фонди для кредитування і гарантування кредитів в цілях розвитку нових технологій.
            Урядові органи беруть активну участь у фінансуванні ризикових досліджень і створенні технологічних (індустріальних) парків або центрів. У останнє десятиліття у Німеччині зростає активність держави в області заохочення нових технологій. 
         Уряд і монополії Гермїані прагнуть до активної співпраці в області нових технологій з партнерами по Європейському Союзу, беруть активну участь в американських проектах і залучають партнерів із США до наукових розробок у Німеччині і країнах ЄС. Понад чверть німецьких зарубіжних інвестицій доводиться на США. Один із спонукальних мотивів цього - діставання доступу до новітньої американської технології.
                 4. На діловому світі існує чітке  розуміння того, що період спокійного  розвитку кінчився і надалі  можливі бурхливі потрясіння, викликані  звуженням ринків збуту, загостренням  проблеми забезпечення сировиною, коливаннями валютних курсів. У таких умовах можуть вижити лише ті фірми, які уміють пристосовуватися до швидко змінних умов, правильно визначати вирішальні напрями господарської політики і сконцентрувати на них наявні обмежені ресурси.
           Керівники підприємств прийшли до виводу, що потрібна обширна, достовірна і оперативна інформація, щоб впоратися із зростаючим ризиком і невизначеністю. Тому проблемі інформаційного забезпечення внутріфірмового планерування, маркетингу і інших сторін господарського життя підприємства приділяється особлива увага.
           Підприємці прийшли до розуміння того факту, що процес виробництва неможливий без необхідної інформації і тому інтенсивно розвивається ринок економічних банків даних: реферативний або бібліографічний банк даних; банк даних повних текстів; цифровий банк даних, орієнтований на текст; банк даних «реального часу».
            Проте вміст банку даних вимагає  спеціальних знань, тому часто  відсутні саме ті види банків  даних, які особливо потрібні  підприємцям. Переважне число керівників віддає перевазі найпряміший метод доступу до здобуття інформації: на основі особистих контактів.
            Загальноекономічна ситуація в  країні і стан фінансового  ринку багато в чому визначають  особливості механізму проведення  банкротства і санації підприємств. Так, банкротами стають в основному відносно дрібні і середні підприємства. Причому близько 70% німецьких підприємств ліквідовується без відкриття конкурсного виробництва. Звичайно це що мають в своєму розпорядженні мінімально допустимий капітал невеликі підприємства, які беруть в банках кредити, що значно перевищують їх власний капітал. Оскільки на початковій стадії входження в бізнес витрати значительни, а доходи вельми скромні, малі підприємства не в змозі виплачувати відсотки і погашати кредити. Кредити банку видаються під заставу товарів, і тому для інших кредиторів не залишається вільного майна і, отже, коштів для оплати конкурсного керівника.
         Інша особливість проведення санації у Німеччині полягає в тому, що фінансово-економічні заходи держави по санації підприємства не передбачені. Виключенням може бути лише дуже крупний завод, що має важливе значення для всього регіону, керівництво якого знаходитиме засоби для того, щоб зберегти підприємство і робочі місця.
         Як правило, як інструмент своєї економічної політики державу використовує надання комерційним банкам гарантій по кредитах, без яких банки не надавали б подальші кредити підприємствам. Лише у окремих випадках держава на короткий період може узяти на себе участь в справах підприємства, перепродавши його потім приватним особам. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

III. Діагностика фінансового стану підприємства за інтегральною оцінкою ймовірності банкрутства студенти здійснюють використовуючи відповідні алгоритми розрахунку (з використанням звітності підприємств):
  1. Модель Альтмана  Е. (1968 р.)
  ІБ = 1,2х (ОА : А) + 1,4х [(ЧП-Д) : СА] + 3,3х (ОП : СА)+0,6х (РВ : ЗК) +
  + 1,0х (ЧД : СА).
  ОА = 22448                                А = 53155                         ВК = 21476
  ОП = -1099                                СА = 28576                       РВ = 21476
  ЗК = 0                                         ЧП = 3890                              Д = 0
  ЧД = 38837 

  ІБ=1,2*(22448/53155)+1.4*[(3890-0) /28576]+3.3*(-1099/28576)+0,6*(21476/0)+1.0*(38837/28576)=0.507+0.19-0.127+0+1.359=1.929
  де  ОА – оборотні активи; А – активи; ВК – власний капітал; ОП – операційний  прибуток; СА – середньорічна вартість активів; РВ – ринкова вартість власного капіталу; ЗК – залучений капітал; ЧП – чистий прибуток; Д – дивіденди; ЧД – чистий дохід.
  Рівень  ІБ >2,99 визначає фінансово стійкі підприємства. У проміжку 1,81 – 2,99 – формується зона невизначеності, і якщо < 1,81 – неплатоспроможності. Граничне значення показника 2, 675.
  Виходячи  з даних розрахунків ІБ = 1.929, при ІБ у проміжку 1,81 – 2,99 – бачимо, що банкрутство для підприємства знаходиться у зоні невизначеності. Але зважаючи на те,що коефіцієнт не набагато більший за 1.81, то підприємство знаходиться на грані банкрутства, і слід прийняти заходи задля уникнення цього. 
 
 

  2. Модель Альтмана  Е. (1983 р.):
  ІБ = 0,717х (ОА : А) + 0,847х [(ЧП – Д) : СА] + 3,107х (ОП : СА) + 
+ 0,42х (ВК : ЗК) + 0,995х (ЧД : СА),
 

  ІБ=0.717*(22448/53155)+0.847*[(3890-0) /28576]+3.107*(-1099/28576)+0.42*(21476/0)+0.995**(38837/28576)=0.717*0.422+0.847*0.136--3.107*0.038+0+0.995*1.359=0.303+0.115-0.118+1.352=1.652
       В українській практиці приймались численні спроби використання рахунку Альтмана для оцінки платоспроможності та діагностики банкрутства. Однак відмінності у зовнішніх факторах, що здійснюють вплив на функціонування підприємства, спотворюють імовірнісні оцінки. Досвід використання вказаної моделі в ряді країн (США, Канаді, Бразилії, Японії) показав, що спрогнозувати вірогідність банкрутства за допомогою 5-факторної моделі за 1 рік можна з точністю до 90%, за 2 роки – до 70%, за 3 роки – до 50%.
           Для обох моделей справедливо те, що чим менша величина  ІБ, тим більший ризик банкрутства. 

  3. Двофакторна модель:
  ІБ = -0,387 + [(ОА : ПЗ) х (-1,0736)] + (ЗК : А) х 0,0579,
  де ПЗ – поточні зобов’язання=32765
ІБ=-0.387+ [(22448 : 32765) х (-1,0736)] + (0 : 53155) х 0,0579=-0.285
Отже,зважаючи на те,що значення ІБ має відємне значення.можемо зробити висновок, що ймовірність  банкрутства є невеликою.
  4. Модель Ліса (1972 р.)
          ІБ = 0,063 х(ОА : А) + 0,092 х(ОП : СА) + 0,057 х[(ЧП – Д) : СА] +  
+0,001х (ВК : ЗК)
 

  ІБ = 0,063*0,422 + 0,092*(-0,038) + 0,057*0,136 = 0.027-0.003+0.008=0.032
     Граничне  значення ІБ тут складає 0,032. Оскільки 0.032<0.037, то є вірогідність банкрутства підприємства .
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.