На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


реферат Особливост джерел аграрного права

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 27.05.2012. Сдан: 2011. Страниц: 4. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


    Джерела аграрного права
    § 1. Особливості джерел аграрного права
    Під правом розуміють систему соціальних загальнообов'язкових норм, дотримання й виконання яких забезпечується державою. Однією з важливих комплексних галузей є аграрне право, — система правових норм, якими регулюються аграрні відносини у сфері господарської діяльності фермерських та особистих селянських господарств, інших сільськогосподарських підприємств, установ і організацій з виробництва сільськогосподарської продукції на землях сільськогосподарського призначення, а також її переробки, зберігання й реалізації. До галузі аграрного права належить система правових норм і правових інститутів, які стосуються аграрної сфери економіки. Правові норми відображаються, матеріалізуються в певній правовій формі, яка називається "джерелами" (витоками) права. П. М. Рабінович під формою права має на увазі спосіб внутрішньої організації, а також зовнішнього вияву правових норм, який засвідчує їх державну обов'язковість. Відповідно він розрізняє внутрішню форму норми права — спосіб внутрішньої організації змісту норми (тобто її структури) і зовнішню — спосіб її об'єктивації, зовнішнього виявлення, матеріальної фіксації.
    До  видів зовнішніх форм (джерел) права  П. М. Рабінович відносить: правовий звичай, правовий прецедент, нормативно-правовий акт. У сучасних умовах в аграрному праві джерела аграрного права мають форму нормативно-правових актів і нормативно-правових договорів.
    До  нормативно-правових актів за юридичною  силою належать закони й підзаконні акти. Закон — це такий нормативно-правовий акт вищого представницького органу державної влади або самого народу, який регулює найважливіші суспільні відносини, виражає волю й інтереси більшості населення і має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів. Підзаконні нормативно-правові акти — це такі нормативні акти компетентних органів, що видаються на підставі закону, відповідно до нього і для його виконання. Характерною особливістю галузі права є наявність кодифікованих актів: законів і кодексів, в яких вміщено правові норми і інститути права, характерні для певної галузі права.
    Джерела аграрного права як комплексної  галузі права мають свої особливості. Так, у нормативних актах, що стосуються аграрного права, містяться норми, якими регулюються як аграрні відносини, так і відносини інших галузей права — земельного, господарського, адміністративного, трудового та ін.
    Наприклад, ЗК регулює земельні відносини. Разом  з тим глави і статті ЗК, якими  регулюються відносини з правового  режиму земель сільськогосподарського призначення, стосуються як земельного, так і аграрного права.
    Професор  Г. Ю. Бистров вважає, що в російській аграрно-правовій доктрині норми основних галузей права, якими регулюються аграрні відносини, розглядаються як норми з "подвійною пропискою". Наявність таких правових норм, що відносяться водночас і до основної, і до комплексної галузей права, і є однією з особливостей джерел аграрного права як комплексної галузі права. Акти основних галузей законодавства, якими регулюються аграрні відносини, входять до складу аграрного законодавства. До основних законів, що стосуються аграрного права, належать закони України від 14 лютого 1992 р.: "Про колективне сільськогосподарське підприємство", від 17 липня 1997 р. "Про сільськогосподарську кооперацію", від 19 червня 2003 р. "Про фермерське господарство", від 15 травня 2003 р. "Про особисте селянське господарство". Аграрне право, до складу якого входять норми інших галузей права, за своїм змістом ширше, ніж аграрне законодавство, яке складається із нормативних актів, що мають одну галузеву прописку. Так, норми законів "Про фермерське господарство", "Про особисте селянське господарство", "Про сільськогосподарську кооперацію", в частині регулювання земельних відносин також належать до джерел аграрного права.
    Проте джерела аграрного права як комплексної  галузі права мають й інші особливості. Окремі норми аграрного законодавства належать до приватного, а деякі з них — до публічного права. В аграрному законодавстві більшою мірою, ніж в інших галузях, містяться норми публічного права. Серед них можна назвати Закон України від 10 липня 1996 р. "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі", в якому поряд з цивільно-правовими нормами з питань приватизації є норми, що мають адміністративний (публічний) характер. Такими є, наприклад, статті Закону, якими визначаються пільгові умови виділення часток у державному майні для керівників і спеціалістів державних сільськогосподарських підприємств. У інших законах відчувається державний вплив на порядок державних закупівель зерна, на виділення й продаж для сільськогосподарських товаровиробників сільськогосподарської техніки, пального, енергоносіїв та ін.
    Окрему  групу законів і нормативно-правових актів, в яких містяться норми приватного і публічного права, становлять акти, якими встановлюються спеціальні правила щодо стабілізації агропромислового виробництва, формування ринку сільськогосподарської продукції і продовольства, заходи щодо державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників, вдосконалення організаційної структури державного управління й місцевого самоврядування в АПК.
    Одним із таких актів є Закон України  від 4 липня 2002 р. "Про зерно та ринок зерна в Україні".
    Важливе місце серед джерел аграрного права посідають закони України, що стосуються розвитку селекції, насінництва, племінного тваринництва, ветеринарії, меліорації земель. Нормами цих законів регулюються як приватні, так і публічні відносини в перелічених сферах аграрної діяльності.
    До  джерел аграрного права належать і закони, якими вирішуються питання розвитку сільськогосподарської кооперації і соціального розвитку села. Такими є, наприклад, Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію", а також Закон України від 17 жовтня 1990 р. "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві" (в редакції Закону від 15 травня 1992 р.)
    Особливе  значення в аграрному праві має  застосування актів санкціонованої і делегованої правотворчості повноважними органами законодавчої і виконавчої влади щодо окремих суб'єктів аграрного права. Завдяки цьому забезпечується реалізація аграрного законодавства на місцевому рівні, в тому числі застосуванням реєстраційного порядку створення сільськогосподарських юридичних осіб, а також договірним регулюванням аграрних відносин. Докладніше про це йтиметься наприкінці цього розділу.
    § 2. Конституція України  — правова основа джерел аграрного  права
    Конституція 1996 р. як Основний закон держави остаточно  закріпила правовий статус держави України, визначила основні напрями розвитку політичної і правової систем, структуру органів державної влади й органів місцевого самоврядування, основні політичні, економічні та соціальні права громадян, встановила право державної, комунальної і приватної власності громадян і право власності юридичних осіб. У ній визначено правовий статус і повноваження Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
    Згідно  зі ст. 8 Конституції, в Україні визнається й діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. Норми Конституції є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції гарантується. Всі норми Конституції є джерелами конституційного права. Перелічені вище положення ст. 8 Конституції засвідчують, що Конституція є, з одного боку, нормою прямої дії, а з другого, — юридичною основою для формування й розвитку правової системи України.
    Конституція України має бути покладена в  основу всіх законів, які їй повинні  відповідати. З цього випливає, що вона є першоджерелом усієї правової системи і кожної галузі права. Норми законів кожної галузі права, зокрема аграрного, повинні розглядатися крізь призму Конституції України. Вони є джерелами галузі аграрного права тією мірою, якою вони відповідають Конституції. Якщо закони, інші правові акти або їх окремі положення чи окремі статті законів, що стосуються аграрного права, не відповідають Конституції, за рішенням Конституційного Суду України вони, згідно зі ст. 152 Конституції, визнаються неконституційними і втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність. Отже, закони та інші нормативно-правові акти, що стосуються аграрного права, є джерелами аграрного права, оскільки відповідають Конституції України.
    § 3. Закони — основні джерела аграрного права
    Викладене засвідчує, що аграрне право як галузь у системі права України має право на існування, оскільки для цього Верховною Радою України прийнята низка уніфікованих законів, які є основними для регулювання аграрних відносин. їх можна назвати системою аграрних законів.
    В аграрній сфері економіки внаслідок  специфіки її існування має місце  багатопрофільна система господарювання, неодмінно пов'язана з використанням  землі, води та інших природних ресурсів, спеціальних матеріально-технічних та енергетичних ресурсів, капіталу й людської праці. Це зумовлює існування різних підходів до організації виробництва сільськогосподарської продукції, її переробки, зберігання, реалізації і споживання людьми, тваринами й іншими живими істотами. Все це вимагає інтеграції усіх галузей господарської діяльності в аграрній сфері. В організаційному плані така інтеграція відбувається шляхом створення єдиного агропромислового комплексу України. Організаційно-правове об'єднання діяльності сільського господарства, виробництва сільськогосподарської продукції (рослинництва й тваринництва), переробки сільськогосподарської продукції, її зберігання і реалізації є основою АПК і спрямоване на створення єдиного механізму функціонування аграрної сфери.
    У законодавчому плані виникла  потреба у прийнятті ряду уніфікованих законів, спрямованих на інтеграцію правового регулювання аграрних відносин з метою побудови цілісної органічної системи внутрішньокомплексних галузевих нормативно-правових актів, наділених єдиним правовим змістом. Уніфіковані акти аграрного законодавства є джерелом аграрного права і формою відтворення їх норм, підґрунтям яких є інтеграція регулювання аграрних відносин.
    Виходячи  з цих позицій, аграрні закони доцільно згрупувати за предметом регулювання окремих груп аграрних відносин, забезпечуючи при цьому їх загальну єдність і єдину спрямованість на забезпечення інтегрованої діяльності всіх елементів комплексу.
    У цьому плані можна умовно вирізнити  такі групи законів України, що стосуються АПК:
    1) уніфіковані акти про організаційно-правову  перебудову структури АПК, аграрну  реформу й створення ефективних  товаровиробників сільськогосподарської  продукції. До цієї групи належать  закони, що стосуються організаційної  перебудови в АПК: "Про колективне сільськогосподарське підприємство", "Про сільськогосподарську кооперацію", "Про особисте селянське господарство", а також закони України від 10 квітня 1992 р. "Про споживчу кооперацію" і від 20 грудня 2001 р. "Про кредитні спілки";
    2) уніфіковані акти законодавства про правовий режим земель сільськогосподарського призначення й земельну реформу;
    3) уніфіковані акти законодавства  про селекцію, насінництво, тваринництво  і меліорацію земель: закони України  від 26 грудня 2002 р. "Про насіння  і садивний матеріал", від 6 лютого 2003 р. "Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них", від 15 грудня 1993 р. "Про племінну справу в тваринництві"(в редакції Закону від 21 грудня 1999 р.), від 25 червня 1992 р. "Про ветеринарну медицину" (в редакції Закону від 15 листопада 2001 р.).
    Ефективність  аграрного законодавства забезпечується поєднанням уніфікації і диференціації в процесі його розвитку.
    Диференційовані акти аграрного законодавства —  це нормативно-правові акти, що розробляються з урахуванням відмінностей у статусі суб'єктів аграрного підприємництва. Диференційованими можна вважати такі закони: "Про зерно та ринок зерна в Україні"; "Про насіння й садивний матеріал"; "Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них" та інші.
    § 4. Підзаконні акти в  системі джерел аграрного  права
    а) постанови Верховної  Ради України та укази  Президента України
    Постанови Верховної Ради України та укази  Президента України в системі права посідають проміжне місце між законами України й актами вищих і центральних органів виконавчої влади.
    Крім  законів, Верховна Рада, відповідно до Конституції України, приймає постанови та інші акти (ст. 91 Конституції). До останніх належать, наприклад, резолюції (ст. 87), рішення (ст. 111 Конституції).
    Президент України в межах повноважень, наданих йому ст. 106 Конституції, видає укази й розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України, а також приймає відповідні рішення.
    Особливість постанов Верховної Ради України  полягає в тому, що, не будучи законами, вони є обов'язковими як для парламентських комітетів та інших органів Верховної Ради України, так і для органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування. Постанови Верховної Ради України, що стосуються аграрного сектора економіки, є джерелами аграрного права. До таких належить, зокрема, постанова Верховної Ради PCP від 18 грудня 1990 р. "Про земельну реформу", якою всі землі України оголошені об'єктами реформи. Постанова визначила основне завдання земельної реформи: перерозподіл земель з одночасним наданням їх у довічне успадковуване володіння громадянам, у постійне володіння колгоспам, радгоспам, іншим підприємствам, установам і організаціям, а також у користування з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоуклданої економіки, раціонального використання й охорони земель.
    До  джерел аграрного права належить також постанова Верховної Ради України від 10 липня 1996 р. "Про  порядок введення в дію Закону України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі". Цією постановою було затверджено перелік підприємств в системі АПК, які підлягають приватизації за погодженням із Кабінетом Міністрів України.
    Укази й розпорядження Президента України, повноваження на видання яких визначені Конституцією України, є обов'язковими для виконання на території України органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами й організаціями, незалежно від форм власності, а також громадянами. Укази Президента видаються з питань, не врегульованих законами. Водночас із прийняттям Указу Президент України подає на розгляд Верховної Ради проект відповідного Закону. Так, 23 квітня 1997 р. видано Указ Президента України № 367/97 "Про оренду землі", яким були врегульовані відносини, що стосуються оренди земельних ділянок, зокрема із земель сільськогосподарського призначення. 6 жовтня 1998 р. Верховна Рада України ухвалила однойменний Закон. Із набуттям законом чинності Указ Президента України перестав діяти.
    До  указів Президента України з питань аграрної сфери належать: від 10 листопада 1994 р. № 666/94 "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи  у сфері сільськогосподарського виробництва", від 18 січня 1995 р. № 63/95 "Про заходи щодо реформування аграрних відносин", від 29 квітня 1998 р. № 389/98 "Про Основні напрями розвитку агропромислового комплексу України", від 3 грудня 1999 р. № 1529/99 "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки", від 29 січня 2001 р. № 62/2001 "Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки" та ін., які мають нормативний характер і регулюють широке коло аграрних відносин, є джерелами аграрного права, що відіграють важливу роль у реалізації аграрної політики України.
    б) нормативні акти Кабінету Міністрів України  й центральних  органів виконавчої влади України  як джерела аграрного  права
    Зауважимо, що за радянських часів постанови  Уряду, міністерств і відомств були найпоширенішими джерелами аграрного (сільськогосподарського) права. Більшість відносин у сільському господарстві регулювались не законами, а підзаконними актами, до яких належали постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР, ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР, а також накази та інші нормативні акти міністерств і відомств. Незважаючи на те, що сільське господарство було найбільшою сферою суспільних відносин, наближеною до сільгоспвиробників — колгоспників і працівників радгоспів, нормативне регулювання аграрних відносин було найбільш централізованим. Такі відносини регулювались переважно постановами ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР. Постанови Уряду УРСР здебільшого дублювали, повторювали постанови союзного уряду.
    Достатньо сказати, що Примірний статут сільськогосподарської артілі, схвалений II Всесоюзним з'їздом колгоспників-ударників 17 лютого 1935 p., був затверджений постановою Раднаркому СРСР і ЦК ВКП (б). Примірний статут колгоспу, прийнятий III Всесоюзним з'їздом колгоспників, був затверджений постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 28 листопада 1969 р. На союзному рівні було прийнято багато інших постанов Уряду.
    Після проголошення незалежності України  більшість аграрних як і інших  суспільних відносин регулюється законами. Проте і в цих умовах не зменшується нормотворча діяльність Кабінету Міністрів України як вищого органу виконавчої влади, міністерств і відомств — як її центральних органів.
    Постановами Кабінету Міністрів України вирішувались питання, спрямовані на реалізацію законів, якими регулюються аграрні відносини, зокрема з організації сільськогосподарського виробництва, приватизації державного майна в АПК і землі, ціноутворення, оцінювання майна й землі, ліцензування, використання сільськогосподарських земель, сприяння розвитку фермерських господарств, соціальної сфери на селі та ін. У цей період було прийнято такі постанови Кабінету Міністрів України: від 16 червня 1993 р. № 459 "Про заходи щодо поліпшення насінництва сільськогосподарських культур"; від 17 листопада 1995 р. № 916 "Про прискорення організації біржового сільськогосподарського ринку"; від 19 липня 1996 р. № 755 "Про прискорення приватизації майна в агропромисловому комплексі та спрощення процедури її проведення"; від 23 квітня 1999 р. № 658 "Про затвердження Положення про порядок справляння та обліку фіксованого сільськогосподарського податку"; від 10 грудня 2003 р. № 1904 "Про порядок використання коштів державного бюджету, що спрямовуються на придбання вітчизняної техніки та обладнання для агропромислового комплексу на умовах фінансового лізингу та заходи по операціях фінансового лізингу".
    Згідно зі ст. 117 Конституції України, Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає з питань агропромислового комплексу постанови й розпорядження, які є обов'язковими для виконання і належить до джерел аграрного права. Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-Міністр України.
    Нормативні  акти міністерств, відомств та інших  органів виконавчої влади належать до відомчих актів. їх форма визначається положенням про відповідне міністерство чи відомство. Ними можуть бути: накази, розпорядження, постанови (рішення) колегіальних органів. Положенням про міністерство (відомство), затвердженим Кабінетом Міністрів України чи Президентом України, визначаються юридична сила і сфера застосування нормативних актів. Це можуть бути акти, що поширюються на внутрішньогалузеві і міжгалузеві (міжвідомчі) відносини, які стосуються різних сфер суспільного життя або в яких містяться норми, прийняття яких є компетенцією кількох центральних органів виконавчої влади. Галузевими (відомчими) й міжгалузевими (міжвідомчими) актами, зокрема наказами, можуть затверджуватись заходи щодо виконання відповідних законів, указів Президента України, Кабінету Міністрів України, положення, правила, інструкції тощо.
    Міністерства  й відомства прийняли такі нормативі  акти, які належать до джерел аграрного права: наказ Мінсільпроду України від 10 жовтня 1995 р. № 269 "Про затвердження Порядку приймання, зберігання, переробки і розрахунків за молочну сировину на давальницьких умовах"; наказ Міністерства аграрної політики України від 14 липня 2003 р. № 236 "Про затвердження Положення про умови проведення конкурсу на надання часткової компенсації вартості складної сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва".
    До  міжгалузевих (міжвідомчих) нормативних  актів, що стосуються аграрної сфери, належать: положення про порядок реалізації на зовнішньому ринку сільськогосподарської продукції, затв. наказом Мінсільгоспроду, Мінекономіки, МЗЕЗторгу, Держмиткому від 18 січня 1994 р. № 37-19-1-12/314, наказ Мінсільпроду України та Української академії аграрних наук від 18 березня 1996 р. № 85/17 "Про затвердження Типового положення про міжрегіональний та районний агроторговий дім"; Порядок проведення розрахунків із постачальниками насіння сільськогосподарських рослин до державного резервного насіннєвого фонду і користувачами, затв. наказом Міністерства аграрної політики України і Міністерства фінансів України від 28 листопада 2003 р. № 423/645; Порядок використання коштів, передбачених у Державному бюджеті України на програму розвитку виробництва біодизеля, затв. Наказом Міністерства аграрної політики України і Міністерства фінансів України від 10 листопада 2003 р. № 398/620. 

    § 5. Локальні нормативні акти
    До  локальних нормативних актів  як джерел аграрного права на-\ лежать нормативні акти територіальних громад та органів місцевого самоврядування місцевих державних адміністрацій, районних і обласних управлінь сільського господарства, місцевих органів ветеринарної служби, насіннєвої служби, земельних ресурсів, а також установчі документи з питань створення сільськогосподарського підприємства, господарського товариства, сільськогосподарського кооперативу, зокрема статути, засновницькі договори, рішення зборів засновників господарського товариства, загальних зборів кооперативу, внутрішні акти сільськогосподарських організацій, колективні договори та інші акти.
    Кожний  із названих органів виконує відповідні функції з управління сільським господарством чи його окремими галузями на районному та обласному рівнях. Вони мають відповідні адміністративні повноваження щодо вирішення організаційних та інших спеціальних питань у галузі сільського господарства і правом приймати нормативні акти місцевого значення.
    Повноваження  територіальних громад, їх представницьких  і виконавчих органів місцевого самоврядування визначені Законом/ України від 21 травня 1997 р. "Про місцеве самоврядування в Україні". Формою безпосередньої участі громадян у вирішенні питань місцевого значення, зокрема аграрних, є загальні збори громадян за місцем проживання (територіальної громади). Представницькими органами місцевого самоврядування, згідно зі ст. 10 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні", є сільські, селищні, міські ради, які представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їхнього імені та в їхніх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією, цим та іншими законами. Обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами. Статтею 11 Закону встановлено, що виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у місті (у разі їх створення) рад є їхні виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами органи.
    Головною  посадовою особою територіальної громади  відповідного села (добровільного об'єднання в одну територіальну громаду мешканців кількох сіл), селища, міста є сільський, селищний, міський голова. Сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет відповідної ради, головує на її засіданнях.
    Згідно  зі ст. 59 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні", місцеві ради в межах  своїх повноважень приймають нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо рада не встановила пізніший термін введення цих рішень у дію.
    Виконавчий  комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (в разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Сільський, селищний, міський голова, голова районної у місті, районної обласної ради в межах своїх повноважень видає розпорядження.
    Акти  органів і посадових осіб місцевого самоврядування доводяться до відома населення. Акти органів місцевого самоврядування, що мають нормативний характер, належать до джерел права місцевого самоврядування. Ті акти місцевого самоврядування, які регулюють аграрні відносини, належать до нормативних актів (джерел) аграрного права.
    Закон "Про місцеве самоврядування в  Україні" не визначає прийняття місцевими  радами та їх виконавчими органами актів, що безпосередньо стосуються сільського господарства й аграрного  сектора економіки.
    Згідно  зі ст. 33 Закону, спеціально вирізняються повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад з прийняття  актів у сфері регулювання  земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища. Цілком очевидно, що більшість таких актів приймається з метою забезпечення раціонального використання земель сільськогосподарського призначення та інших природних об'єктів.
    Перелік повноважень обласних, районних, міських, селищних, сільських рад у галузі земельних відносин, зокрема щодо прийняття відповідних рішень нормативного характеру, визначено ЗК (ст. ст. 8—12).
    Локальним джерелам аграрного права притаманні методологічні підходи, характерні для комплексних актів законодавства, в яких містяться окремі норми, що регулюють аграрні відносини.
    Так, у рішеннях сільських, селищних, міських  рад, якими затверджуються програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративних одиниць, визначаються заходи щодо сприяння розвитку сільського господарства, раціонального використання земель, підвищення врожайності сільськогосподарської продукції та її реалізації, а також затверджуються цільові місцеві програми приватизації в АПК, містяться пункти, що стосуються аграрної сфери. Вони належать до джерел аграрного права і є аграрно-правовими нормами.
    Окремим джерелом аграрного права є  внутрішньогосподарські локальні акти. За порядком набуття юридичної сили В. В. Янчук розподіляє їх на 2 групи. До першої групи він відносить внутрішньогосподарські нормативні акти, які набирають юридичної сили з моменту їх державної реєстрації. До другої — акти, що набирають юридичної сили з моменту прийняття їх найвищими органами (самоврядування) господарств — загальними зборами членів підприємств, акціонерів, учасників товариств з обмеженою відповідальністю та членів трудового колективу орендного підприємства та ін. До таких належать установчі документи про створення юридичної особи, що є суб'єктом аграрного права.
    З прийняттям 16 січня 2003 р. Цивільного кодексу  України (ЦК), який набув чинності з 1 січня 2004 р., види юридичних осіб, порядок їх створення, зміст установчих документів визначено відповідно до концепції цивільних правовідносин, що ґрунтуються на приватному праві.
    Згідно  зі ст. 81 ЦК, юридичною особою є організація, створена й зареєстрована в установленому законом порядку. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридичні особи можуть створюватись у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.