На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа нтегрування України в свтогосподарський простр

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 28.05.2012. Сдан: 2011. Страниц: 12. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Зміст
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ
      Суть та передумови інтеграції
      Рівні та етапи інтеграційних процесів
      Теорії міжнародної інтеграції
РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА ЩОДО УЧАСТІ УКРАЇНИ У СВІТОВИХ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСАХ
    2.1   Аналіз показників, що формують ступінь інтеграції України у світовий простір
    2.2   Оцінка сучасних напрямів щодо інтеграції України
РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ  ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВХОДЖЕННЯ УКРАЇНИ У СВІТОВИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ПРОСТІР
    3.1  Проблеми інтеграції України у світове господарство
    3.2  Перспективи участі України у світових процесах 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ
    Україна як незалежна держава об’єктивно не може стояти осторонь міжнародних  інтеграційних процесів і повинна  обрати свій шлях у цьому процесі. На сьогоднішній день перед країною  постають завдання ефективного входження  у світову економіку на основі загальних принципів, вироблених світовим співтовариством, проте з обов’язковим урахуванням національної специфіки, з метою реалізації національних інтересів через взаємовигідне  співробітництво з іншими країнами.
          Одним із найважливіших чинників  розвитку людської цивілізації,  безумовно,виявилася інтеграція, тому  що вона стосується нашої країни  і є досить актуальною на  сьогоднішній день. Інтеграція України  дуже важлива для людства. Кожен  повинен знати, як розвивається  Україна,  які шляхи розв’язання проблем вона знаходить у тих чи інших ситуаціях. Тому ця тема близька для кожного із нас, та є актуальною як для економіки самої держави, так і для науки, людини, суспільства.
     Міжнародна  економічна інтеграція має у своїй  основі фундаментальні теоретичні основи та теорії, закладені у ХХ – початку  ХХІ століття представниками різноманітних  європейських шкіл. Основними інтеграційними теоріями є неолібералізм, корпораціоналізм, структуралізм, неокейнсіанство і  диріжистські напрямки.
     Незважаючи на глибину сучасної наукової думки щодо різних аспектів створення передумов для включення країн в процеси інтеграції, питання визначення напрямків інтеграційної взаємодії і розробки відповідних механізмів залишаються недостатньо дослідженими.
    Метою курсової роботи є вивчення, аналіз та визначення пріоритетних напрямків інтеграції України у світове господарство.
    У роботі відповідно до даної мети поставлені наступні завдання:
      проаналізувати теоретичні аспекти інтеграції України;
      визначити основні напрямки економічної інтеграції;
      розглянути сучасні інтеграційні процеси в Україні;
      намітити основні шляхи та дати рекомендації щодо необхідності входження України у світове господарство.
 
    Предметом дослідження є процес інтеграції України у світове господарство.
    Об'єктом дослідження даної курсової роботи є сукупність зв'язків (торгових, інвестиційних, фінансових) між Україною і країнами-членами світового співтовариства.
    В процесі написання даної курсової роботи я використав такі методи макроекономічного дослідження: логічний, аналіз, синтез, метод аналогії та порівняння. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ 

      Суть та передумови інтеграції.
 
       Існує багато визначень поняття міжнародної інтеграції. Нижче приведені декілька з них.
       Міжнародна інтеграція — це вищий рівень розвитку міжнародних економічних відносин, коли інтернаціоналізація господарського життя проявляється у переплетінні національних господарств двох або кількох країн та проведенні ними узгодженої міждержавної торговельно-економічної політики. [1]
       Поняття «міжнародна інтеграція» можна визначити як об’єктивний, усвідомлений та спрямований процес зближення, взаємопристосування та зрощення національних господарських систем, що мають потенціал саморегулювання і саморозвитку, і в основі котрих лежить економічний інтерес самостійних суб’єктів господарювання і міжнародне розподілення праці. Саме цим заперечується розуміння інтеграції як свідомо регулюємого або тільки стихійного ринкового процесу. Це дві нерозривні сторони одного й того ж процесу. Основною метою інтеграції є нарощення об’єму товарів та послуг внаслідок забезпечення ефективності господарської діяльності у міжнародних масштабах.
       Вплив на процеси міжнародної інтеграції, її основні ознаки, умови та рівні розглянено у табл. 1.1.
       На макрорівні міжнародної інтеграції процес інтеграції йде через взаємодію окремих фірм прилеглих країн на основі формування різноманітних економічних відношень між ними, у тому числі створення філій за кордоном. На міждержавному (макро-) рівні інтеграція відбувається на основі формування економічних об’єднань держав і узгодження національних політик. 
 
 

     Таблиця 1.1
     Ознаки, умови та рівні міжнародної інтеграції [2]
Динамічний  розвиток процесів міжнародної економічної  інтеграції зумовлений Основні ознаки інтеграції Умови інтеграції Рівні інтеграції
    економічним розвитком країн, їх груп та регіонів світу в умовах нерівномірного розподілу ресурсів;
    закономірностями науково-технічного прогресу;
    тенденціями демографічного розвитку;
    наявністю і  необхідністю вирішення глобальних проблем (енергетичної, продовольчої, економічної, охорони навколишнього  середовища, використання світового  океану та космосу, економічного зростання  та народонаселення, економічної безпеки, роззброєння);
    взаємопроникнення і переплетіння національних виробничих процесів;
    на цій основі відбуваються глибокі структурні зміни в економіці країн-учасників;
    необхідність та цілеспрямоване регулювання інтеграційних процесів; поява міждержавних (наднаціональних або наддержавних) структур (інституціональні структури);
    усунення обмежень;
    узгодження
    законодавств  та стандартів;
- єдина зовнішня торгівельна політика;
узгодження внутрішньої  політики (економічної, соціальної та ін.)
    розвинена інфраструктура;
    наявність політичних рішень уряду (створення умов для інтеграції – політична і економічна база);
    правові та соціально-культурні умови.
    Макроекономічний (державний рівень).
    Мікроекономічний (між фірмовий - ТНК).
 
     Бурхливий розвиток між фірмових зв’язків породжує необхідність міждержавного (а іноді  і наддержавного) регулювання, спрямованого на забезпечування вільного руху товарів, послуг, капіталу та робочої сили між країнами у рамках даного регіону, на узгодження і проведення спільної економічної, валютно-фінансової, науково-технічної, соціальної, зовнішньої та оборонної політики. У результаті – створюються цілісні регіональні господарчі комплекси з єдиною валютою, інфраструктурою, спільними економічними задачами, фінансовими фондами, спільними наднаціональними і міждержавними органами управління. [3]
     Перепони  на шляху інтеграції держав, що розвиваються [4]:
    Держави, які інтегруються, слабко доповнюють економіки одна одної, що стримує процес інтеграції; звідси виникає необхідність структурних змін.
    Не розвинена інфраструктура.
    Відмінності рівней і потенціалів розвитку.
    Політична нестабільність.
     Фактор, що стимулює інтеграційні процеси –  підвищення відкритості національних економік.
     Характерними  рисами відкритої економіки є [7]:
    глибока втянутість економіки країни у систему світогосподарчих відносин;
    послаблення або повна ліквідація обмежень на міждержавні пересування товарів, капіталу, робочої силі;
    можливість конвертування національних валют.
     Головні учасники та організатори інтеграційного процесу [8]:
    держави;
    партії;
    ТНК;
    громадські організації.
     Ефективність міжнародної економічної інтеграції досягається за рахунок [9]:
    усунення дискримінації та бар'єрів між країнами — учасницями інтеграційних угруповань у русі товарів, послуг, капіталу, робочої сили і підприємництва;
    стандартизації та уніфікації у виробничо-комерційній сфері;
    динамічного ефекту внаслідок розширення ринку і економії на масштабах виробництва;
    забезпечення достатнього рівня конкуренції.
     Для зрілих інтеграційних угруповань (спільний ринок, економічний та політичний союзи) характерні:
    синхронізація процесів відтворення у межах груп країн;
    створення господарського комплексу з тісними взаємозв'язками національних економік і пріоритетом власного поділу праці;
    особливі механізми регулювання переважно через наднаціональні органи;
    узгоджена політика як у взаємних економічних відносинах, так і у відносинах з іншими країнами та їх групами.
     Тенденції міжнародної економічної інтеграції:
    Глобалізація світової економіки – розвиток міжнародних економічних відносин впливом спеціалізації і розподілом праці приводить до глобалізації. Основні риси глобалізації:
    змінюється вид виробництва, він переходить до міжнародної форми у вигляді ТНК;
    нововведення змісту виробництва і обміну через вплив спеціалізації, тобто орієнтація національної економіки на міжнародні стандарти;
    міжнародні центри управління, міжнародні системи інформації, система міжнародних стандартів (ГАТТ, МВФ, органи ООН та ін.).
 
     
    Регіоналізація  – історично сформована регіональна  відповідність єдиним економіко-географічним, культурним нормам і т.д
 
      .   Рівні та етапи інтеграційних процесів.
     Міжнародна інтеграція має декілька рівнів свого прояву, а інтеграційний процес проходить у своєму розвитку ряд основних етапів.
     Щодо  рівнів інтеграції, то вони визначаються таким чином:
     1. Взаємодія на рівні приватного  підприємства та організації.  Міжнародна інтеграційна практика  свідчить; саме на їхню долю  припадає значний тягар забезпечення  інтеграційного процесу. 
     2. Взаємодія на рівні держав. На цьому рівні забезпечується інтегрування основних ланок національних економік, а також створення юридично-правових норм та умов інтеграційного процесу.
     3. Соціально-політичний рівень розвитку  інтеграційного процесу. На цьому  рівні створюються політичні,  культурні, релігійні, чисто людські  передумови успішного розвитку  інтеграційного процесу. 
     4. Рівень інтеграційного об'єднання чи угруповання . Саме на цьому рівні інтеграційне об'єднання виступає як суб'єкт міжнародних економічних відносин, не позбавляючи такого статуса жодну з країн-інтегрантів. [10]
     У своєму розвитку міжнародна економічна інтеграція проходить декілька етапів, кожний з яких передбачає більш широку інтеграцію та має свої особливості (табл.1.2).
     Таблиця 1.2
     Етапи економічної інтеграції
Форма економічної інтеграції Скасування  тарифів та квот між учасниками Єдина торгівельна  політика щодо третіх країн Скасування  обмежень на рух виробничих факторів Гармонізація  економічної політики та інституцій Єдина валюта, єдина  валютна політика
1. Зона  вільної торгівлі Так Ні Ні Ні Ні
2. Митний  союз Так Так Ні Ні Ні
3. Спільний  ринок Так Так Так Ні Ні
4. Економічний  союз              
Так Так Так Так Ні
5. Повна  економічна інтеграція Так Так Так Так Так
 
     Зона  вільної торгівлі виникає тоді, коли група країн скасовує обмеження  на взаємну торгівлю, але, разом з  цим, кожна країна-учасниця зберігає свою власну систему тарифів і  квот на торгівлю з третіми країнами. Іншими словами, це зона, в межах  якої підтримується вільна від митних і кількісних обмежень міжнародна торгівля товарами. Розрізняють повну та промислову зони вільної торгівлі. Промислова зона вільної торгівлі репрезентує незначну ступінь економічної інтеграції і охоплює торгівлю лише промисловими товарами.     Прикладом промислової зони вільної торгівлі є Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ).
     Митний  союз - це інтеграційне об'єднання, утворюється  тоді, коли країни-учасниці усувають будь-які  обмеження на взаємну торгівлю, а  також вводять спільну систему  тарифів і квот по відношенню до третіх країн. Таким чином, митний союз передбачає заміну декількох митних територій однією при повній ліквідації митних податків в межах митного союзу і створенні єдиного зовнішнього митного тарифу.
     Спільний  ринок - це митний союз з усуненням  будь-яких обмежень на переміщення  товарів, послуг, а також виробничих факторів: капіталу і робочої сили. Створення єдиного спільного  ринку вимагає гармонізації та уніфікації значної кількості законодавчих правил та норм у багатьох сферах діяльності, що потребує формування наднаціональних  органів управління і контролю. Побудова спільного ринку повинна завершитися  створенням дійсно єдиного економічного, правового та інформаційного простору і дати імпульс для переходу до якісно нової сходинки економічної  інтеграції – економічного союзу.
     Економічній союз - складна форма міждержавної економічної інтеграції, що потребує проведення єдиної економічної і  валютно-фінансової політики, створення  системи регулювання соціально-політичних процесів, координацію національних податкових, антиінфляційних, валютних та інших заходів.
     Повна економічна інтеграція (економічний  і валютний союз/політичний союз) - найвища сходинка економічної інтеграції, передбачає проведення єдиної валютної політики, введення єдиної валюти, створення нового інституту - Єдиного Центрального банку, який разом з Центральними банками країн-учасниць створить єдину систему Центральних банків країн, що входять до економічного і валютного союзу. Варто підкреслити: якщо зона вільної торгівлі, митний союз чи спільний ринок здебільшого виникають внаслідок ліквідації обмежень, то створення економічного союзу та економічного і валютного союзу потребує згоди всіх країн-членів на передачу економічного суверенітету до нових наднаціональних установ. [11]
     Таким чином, можна виділити чотири етапи  встановлення і розвитку міжнародної інтеграції:
    Створення зони вільної торгівлі з відміною митних тарифів та інших обмежень між країнами-учасниками.
    Створення митного союзу з установленням єдиних тарифів у торгівлі і у русі робочої сили та капіталу.
    Виникнення економічного союзу, що являє собою начальну фазу реальної економічної інтеграції.
    Повна інтеграція з єдиною економічною політикою, спільною валютою та органами наднаціонального регулювання.
     Останні два етапи можуть включати у себе певні складові, пов’язані зі специфікою того чи іншого інтеграційного групування. Більшість з існуючих у світі  інтеграційних групувань знаходяться  поки що на стадії формальної інтеграції, тобто проходять перший та другий етапи інтеграційного розвитку. У  цілому послідовний розвиток форм міжнародної  економічної інтеграції забезпечує більш повне і раціональне  використання економічного потенціалу країн та підвищення темпів їх розвитку. Водночас вирішуються важливі питання  соціальної політики як внаслідок об'єктивно  зумовленого зниження цін на основні  товари і послуги та створення  нових робочих місць, так і  через концентрацію зусиль країн-учасниць на пріоритетних програмах соціально-економічного розвитку. Слід також зазначити, що в зрілих інтеграційних угрупованнях виробляються і реалізуються потужні  та дійові механізми й інструменти  забезпечення групової економічної безпеки.
     Отже, міжнародна інтеграція мас декілька рівнів свого прояву, а інтеграційний процес проходить у своєму розвитку ряд основних етапів, які було розглянуто вище. 

      Теорії  міжнародної  інтеграції
 
      У теорії економічної інтеграції виділяється  ряд напрямків, які відрізняються  перед усе різними оцінками інтеграційного механізму. Це неолібералізм, корпораціоналізм, структуралізм, неокейнсіанство, диріжистські напрямки та ін. [12]
     Представники  раннього неолібералізму (1950 – 1960 рр.) – швейцарський економіст Вільгельм  Репке та француз Моріс Алле під  повною інтеграцією розуміли створення  єдиного ринкового простору у  масштабі декількох держав, функціонування котрого здійснюється на основі дії  стихійних ринкових сил і вільної  конкуренції незалежно від економічної  політики держав і існуючих національних і міжнародних правових актів. Втручання  ж держави у сферу міжнародних  економічних відношень приводить  на їхній погляд до таких негативних явищ, як інфляція, розбалансування  міжнародної торгівлі, розлад платежів.
     Проте, розвиток міжнародної інтеграції, формування регіональних міждержавних союзів при активної участі держав показали неспроможність поглядів ранніх неолібералів. Представник пізнього неолібералізму – американський вчений Бела Беласса вважав, що економічна веде до більш інтенсивної участі держав в економічних справах. Велика увага приділялася еволюції інтеграції, що відбувається на сонові як економічних, так і політичних процесів.
     У середині 60-х рр. виник напрямок корпораціоналізму, представники якого – американські економісти Сідней Рольф і Юджин  Ростоу виявили новий стрижень інтеграції. Вони вважали, що у протилежність  ринковому механізму та державному регулюванню функціонування ТНК  спроможне забезпечити інтегрування міжнародної економіки, її раціональний і збалансований розвиток.
     Представники  структуралізму – шведський економіст  Гуннар Мюрдаль та ін. критично відносилися  до ідеї повної лібералізації руху товарів, капіталу і робочої сили в інтегрованому просторі, вважаючи, що вільне функціонування ринкового  механізму може привести до визначених диспропорцій у розвитку і розміщенні виробництва, поглибленню нерівності у прибутках. Інтеграція розглядалася як глибокий процес структурних перебудов в економіці інтегруючих держав, у результаті яких виникає якісно новий інтегрований простір, більш досконалий господарський організм. На їхню думку, полюсами розвитку інтеграції є крупні фірми, промислові компанії, цілі галузі промисловості.
     У 70-х рр. широке розповсюдження отримали ідеї неокейнсіанства, представники якого  – американський економіст Ричард Купер та ін. – зокрема, вважали, що центральна проблема міжнародного економічного співробітництва полягає  у тому, як захистити різноманітні вигоди широкої міжнародної економічної  взаємодії від обмежень і одночасно  зберегти максимальну для кожної держави ступінь свободи. Неокейнсіанці  висунули два можливих варіанти розвитку міжнародної інтеграції: перший –  інтеграція з наступною втратою  національної свободи, але обов’язковим узгодженням економічних цілей  і політики; другий – інтеграція при умовах якнайбільшого збереження національної автономії. Припускаючи, що жоден з цих варіантів не може бути наведений у чистому  вигляді, вони вважали необхідним їх оптимальне поєднання шляхом узгодження внутрішньої та зовнішньої господарської  політики інтегруючих сторін.
     Різновидом  неокейнсіанського напрямку є диріжизм, теоретики якого також заперечують  вирішальну роль в інтеграційних  процесах ринкового механізму і  вважають, що створення і функціонування міжнародних економічних структур можливо на основі розробки інтегруючими сторонами спільної економічної  політики, узгодження соціального законодавства, координації кредитної політики. Наданий напрямок економічної думки  представлен голландським вченим Яном Тінбергеном.
     Значну  роль у розвитку теорії міжнародної інтеграції відіграли російські економісти. М. П. Шмєлєв пов’язує витоки світових інтеграційних процесів з потребами сучасного міжнародного розподілення праці, розвитком науково-технічного прогресу, поглибленням міжнародної спеціалізації та кооперації господарчих структур окремих держав. Найбільш важливими характеристиками інтеграції він вважає міждержавне регулювання економічних процесів, поступове формування інтеграційного господарчого комплексу з спільними пропорціями і спільною структурою відтворення; усунення адміністративних і економічних бар’єрів, які перешкоджають вільному пересуванню у межах регіону товарів, капіталу і робочої сили; вирівнювання рівней економічного розвитку інтегруючих країн.[12]
     Але, незважаючи на глибину сучасної наукової думки щодо різних аспектів створення  передумов для включення країн в процеси інтеграції, питання визначення напрямків інтеграційної взаємодії і розробки відповідних механізмів залишаються недостатньо дослідженими. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА ЩОДО УЧАСТІ УКРАЇНИ У СВІТОВИХ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСАХ 

2.1 Аналіз  показників, що формують ступінь інтеграції України у світовий простір
      Україна є великим і динамічно зростаючим ринком Східної Європи, який характеризується великою кількістю споживачів (46 мільйонів), стратегічно зручним географічним розташуванням, широко розвиненою транспортною інфраструктурою, високим науково-освітнім потенціалом, розвиненими високо- технологічними галузями і наявністю кваліфікованої конкурентноспроможної робочої сили.
    На  основі даних Держмитслужби та Держкомстату, зовнішньоторговельний оборот товарів  та послуг за січень-червень 2010 склав, за попередніми даними, 56,0 мільярдів  доларів і збільшився на 28,2% у  порівнянні з аналогічним періодом минулого року. Зростання обсягів  експорту за той же період склало 30,6%, імпорту — 25,8%, — мовиться у повідомленні з посиланням на розрахунки Мінекономіки. Як повідомлялося, згідно з чинним офіційним прогнозом, зростання експорту товарів і послуг у 2010 році очікується на рівні 15,1%, імпорту — 14,4%. При цьому за результатами другого кварталу 2010 року, Державна митна служба України виконала план на 75%.
     Обсяг прямих іноземних інвестицій є одним  з показників, який характеризує ступінь  інтеграції України у світове  співтовариство і залежить від привабливості  об'єкта інвестування. Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в Україну на 1 січня 2011 р. становив 44 млрд 708,0 млн дол, що на 11,6% більше за обсяг інвестицій на початок 2010 р., та в розрахунку на одну особу становив 978,5 дол. Про це повідомила Державна служба статистики України.
       Інвестиції надійшли зі 125 країн  світу. До десятки основних  країн-інвесторів, на які припадає  понад 82% загального обсягу прямих  інвестицій, входять: Кіпр - 9 млрд 914,6 млн дол, Німеччина - 7 млрд 076,9 млн дол, Нідерланди - 4 млрд 707,8 млн дол, Російська Федерація - 3 млрд 402,8 млн дол, Австрія - 2 млрд 658,2 млн дол, Франція - 2 млрд 367,1 млн дол, Сполучене Королівство - 2 млрд 298,8 млн дол, Швеція - 1 млрд 729,9 млн дол, Британські Віргінські Острови, - 1 млрд 460,8 млн дол та Сполучені Штати Америки - 1 млрд 192,4 млн дол.
       На підприємствах промисловості  зосереджено 14 млрд 042,6 млн дол  (31,4% загального обсягу прямих  інвестицій в Україну), у т.ч.  переробної - 12 млрд 488,1 млн дол та  видобувної - 1 млрд 207,7 млн дол. 
       Серед галузей переробної промисловості  у металургійне виробництво та  виробництво готових металевих  виробів інвестовано 5 млрд 940,4 млн  дол прямих інвестицій, у виробництво  харчових продуктів, напоїв і  тютюнових виробів - 1 млрд 858,7 млн  дол, хімічну та нафтохімічну  промисловість - 1 млрд 339,6 млн дол,  машинобудування - 1 млрд 171,4 млн дол,  виробництво іншої неметалевої  мінеральної продукції - 806,8 млн  дол. 
       У фінансових установах акумульовано 15 млрд 059,5 млн дол (33,7%) прямих  інвестицій, на підприємствах торгівлі, ремонту автомобілів, побутових  виробів та предметів особистого  вжитку - 4 млрд 764,5 млн дол (10,7%), в  організаціях, що здійснюють операції  з нерухомим майном, оренду, інжиніринг  та надання послуг підприємцям, - 4 млрд 754,1 млн дол (10,6%).
       Крім того, в економіку України  у 2010 р. іноземними інвесторами  вкладено 5 млрд 986,0 млн дол прямих  інвестицій, що на 6,2% більше, ніж  у 2009 р. - 5 млрд 634,6 млн дол. 
       Із країн ЄС надійшло 4 млрд 605,8 млн дол (76,9% загального обсягу), із країн СНД - 849,2 млн дол  (14,2%), з інших країн світу - 531,0 млн дол (8,9%). У той же час  капітал нерезидентів зменшився  на 809,7 млн дол. 
       Інвестування здійснювалось переважно  у вигляді грошових внесків,  які становили 5 млрд 684,8 млн дол  (95,0% вкладеного обсягу).
       Приріст сукупного обсягу іноземного  капіталу в економіці країни, з урахуванням його переоцінки, утрат, курсової різниці тощо, за 2010 р. становив 4 млрд 655,0 млн дол.
     Зросли  обсяги капіталу з Кіпру на 909,3 млн  дол, Російської Федерації - на 836,4 млн  дол, Нідерландів - на 753,3 млн дол, Франції - на 736,3 млн дол, Німеччини - на 475,0 млн  дол і Швеції - на 454,1 млн дол. Зазначені  країни забезпечили майже 90% приросту іноземного капіталу в Україні.
       За рахунок продажу капіталу  нерезидентам інших країн і  вилучення інвестицій зменшились  обсяги капіталу інвесторів зі  Сполучених Штатів Америки на 116,7 млн дол. та Ізраїлю - на 12,8 млн дол, капітал інвесторів  з Норвегії та Ісландії зменшився  на 71,3 млн дол та на 29,3 млн дол  відповідно за рахунок продажу  капіталу нерезидентам інших  країн. 
       Приріст іноземного капіталу  спостерігався на підприємствах,  що здійснюють фінансову діяльність, у сумі 2 млрд 628,5 млн дол, операції  з нерухомим майном, оренду, інжиніринг  і надання послуг підприємцям, - 485,6 млн дол, торгівлю, ремонт  автомобілів, побутових виробів  і предметів особистого вжитку, - 447,9 млн дол, а також на підприємствах  промисловості - 766,2 млн дол. 
       Чистий приріст прямих іноземних  інвестицій (ПІІ) до України в  січні-вересні 2010 року становив 2,547 млрд дол, що на 14,3% менше цього  показника за аналогічний період 2009 року. За дев'ять місяців 2010 року іноземні інвестори вклали  в економіку України 3,423 млрд  дол прямих інвестицій (на 13,3% менше  показника за 9 міс 2009), але водночас  вилучили 0,628 млрд дол (на 25,7% менше), повідомив Державний комітет  статистики.
       З урахуванням даних першого  і другого кварталів, коли чистий  приплив інвестицій становив  відповідно лише 98,3 млн дол і  397,5 млн дол (або 12% і 21,1% аналогічних  показників 2009 року), в третьому кварталі  ПІІ зросли на 2,051 млрд дол,  що в 3,3 раза краще за показник  третього кварталу 2009 року.
       Загальний обсяг ПІІ до України  за станом на 1 жовтня досяг  42,512 млрд дол, що на 6,4% перевищує  їхнє значення на початок 2010 року. З розрахунку на одну  людину ПІІ становили 926,7 дол.[8]
    Для стимулювання залучення прямих іноземних  інвестицій та усунення негативних тенденцій  в економіці країни необхідно  забезпечити відповідність основних положень законодавчих актів щодо умов іноземного інвестування міжнародним нормам і забезпечити їх виконання. Зарубіжний інвестор має сприйняти Україну як стабільну і передбачувану країну, а її економіку такою, де макроекономічна стабільність асоціюється не лише з низькими темпами інфляції, а й із послідовним розвитком, включаючи стабільні темпи зростання виробництва, платоспроможний попит, а також економічну структуру, яка постійно модернізується.
      Разом з удосконаленням законодавства  щодо іноземних інвестицій повинні  розвиватися й інші чинники механізму  залучення прямих іноземних інвестицій, необхідно:
      - забезпечити стабільність політичного середовища;
      - вдосконалити та забезпечити податкову та грошово-кредитну стабільність;
      - максимально спростити процедури, які регламентують взаємовідносини між державою і підприємцями в галузі залучення іноземних інвестицій;
      - створити гарантії стабільності умов щодо довгострокового фінансування інвестиційних проектів.
      Тому  доцільне створення: організацій, що займаються розробкою та експертизою проектів підприємств з іноземним інвестуванням; банків, що надаватимуть гарантії; страхових  компаній, які будуть страхування  комерційних і некомерційних  ризиків при реалізації виробничих проектів; інформаційно-консалтингових фірм, інвестиційних фондів.[3] 
 

2.2 Оцінка  сучасних напрямів щодо інтеграції України  

     Нині  Україна здійснює торгівельно-економічні зв’язки з більш як із 150 країнами в різних регіонах Земної кулі, з  неоднаковими масштабами й ефективністю.
     Основними напрямками зовнішньої економічної  та інтеграційної діяльності України  є:
     1. Азіатський вектор.
     Україна повинна враховувати інтеграційні процеси а країнах АРЕС (Asia and Pasifics Economics Corporation, Азійсько-Тихоокеанське економічне співробітництво). У це угруповання входять країни АСЕАН, НIК (нові індустріальні країни) і такі розвинуті країни, як Японія, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія, Китай. Цей регіональний ринок найбільший, з величезними природними багатствами, де проживає близько 40 % населення Земної кулі, виробляється більше 50 % ВНП світу. Велике значення має Iндiя як ринок збуту продукції хімічної промисловості та сільськогосподарського машинобудування. Нині на Індію припадає близько 10 % українського експорту мінеральних добрив, i ця частка може бути істотно збільшена.
     Щоб утвердитися на цьому ринку, Україна  повинна постійно стимулювати торгівлю з АРЕС та Iндiєю. Перспективними товарами на ринку АРЕС можуть бути високоякісна продукція машинобудування, суднобудування, електроніка.
     2. Східноєвропейський вектор.
     У перспективі на найближчі 3-5 років  ключове значення для України  матимуть економiчнi відносини з  країнами СНД. Iнтеграцiйна політика стосовно країн СНД та Балтії має  орієнтуватися на створення спільних ринків товарів, послуг, капіталів і  робочої сили.
     Домінування Росії у зовнішньоекономічних зв’язках України пояснюється, в першу  чергу, географічною близькістю, тим, що країни СНД мають від СРСР ряд взаємозв’язків, які підштовхують їх до активного співробітництва. Це єдина інфраструктура, енергетична система, система транспорту, зв’язку та телекомунікацій, єдині нафто- та газопроводи. Негативно впливають на розвиток економічної інтеграції в рамках СНД фактори, як відсутність взаємної довіри, наявність тіньової економіки, розбіжності економічних інтересів. Також необхідно ураховувати, що у довгостроковій перспективі Росія та Україна реалізують західний європейський вектор інтеграції, і в цьому Росія не тільки має збіжні з Україною цілі, але й може перешкоджати Україні у досягненні власних.
     Специфічне  місце серед інтеграційних угруповань може зайняти Чорноморське економічне спiвробiтництво (ЧЕС), декларацію про  створення якого 1992 р. підписали  керівники Албанії, Азербайджану, Болгарії, Вірменії, Грузії, Росії, Румунії, Туреччини  та України.
     Серед цілей ЧЕС — багатостороннє спiвробiтництво  чорноморських держав у різних галузях  економіки, у першу чергу в  промисловості, сільському господарстві, у транспорті, в торгiвлi, в розвитку туризму, телекомунікацій. Україна виявляє зацікавленість у реалізації в рамках ЧЕС проектів щодо модернізації нафтопереробних заводів, створення нових потужностей, зокрема терміналів на берегах Чорного моря для прийняття нафти і газу, здійснення наукових досліджень з іноземними фірмами щодо використання нетрадиційних джерел енергії, технічного переозброєння металургійних підприємств та багатосторонньої програми виробництва електронної техніки для різних галузей народного господарства.
     Нині  український товарообіг із країнами СНД та ЧЕС складає близько 80%. Але поступово частка зменшується, тому можна зробити висновок, що Україна зацікавлена в ослабленні iнтеграцiйних процесів i зменшенні  залежності від країн СНД, зокрема  Росії.
     3. Західноєвропейський вектор.
     Одним із найважливіших етапів у зовнішньоекономiчнiй  дiяльностi України є інтеграційна політика щодо ЄС. Провідними формами економічного
співробітництва між Україною і ЄС дедалі частіше  стають торгівля, інвестиційна діяльність та технічна допомога. Торгівлі належить центральне місце в загальній системі економічної взаємодії. Світова фінансова криза значно прискорила пошук нових шляхів розширення ЄС. Україна зацікавлена в реалiзацiї ідеї часткового членства в ЄС держав Центральної та Східної Європи, яке охоплювало б насамперед сферу зовнішньої політики та безпеки. Європейський вибір України природний та цілком закономірний. Такий вибір можна пояснити декількома факторами, такими як:
     - географічна та цивiлізацiйна  близькість між Україною та  Європою;
     - ймовірна «загроза зі Сходу»  й одночасно «ідея повернення в Європу»
     Ринок ЄС — другий за значенням після  ринку країн СНД (фактично Росії), але після розширення ЄС стане  головним експортним ринком України. На ЄС припадало 35,8 % українського експорту.
     Обсяг торгівлі між Україною та ЄС у 7 разів  перевищує обсяг торгiвлi України  зі США.
     ЄС - головний інтеграційний вектор України.
     4. Африканський вектор.
     Важливість  Африканського континенту для України  зумовлюється його великими природним, багатствами та значними потенційними можливостями для взаємовигідного  торговельно-економічного співробітництва. Завдяки представництву в міжнародних i регіональних організаціях ці держави  здобули вагомий вплив на свiтовiй  арені, тож співпраця з ними може принести Україні відчутні політичні  дивіденди.
     Основними споживачами українських товарів  залишаються Єгипет (питома вага якого  становить 33,66 % усього українського експорту в країни Африки), Єгипет (23,41 %), Алжир (19,47 %), Марокко (8,44 %),Туніс (5.08 %).
     Серйозною проблемою є все ще недостатня поінформованість африканських політичних керівників, громадськості i передусім  представників ділових кіл про  високий науково-технічний та виробничий потенціал України.
     Важливим  кроком до інтеграції на африканський континент є зацікавлення обох сторін у співпраці України з «Великою п’ятіркою» (Алжир, Єгипет, Марокко, Нігерія  та ПАР). На які припадає 59 % сукупного  ВВП та 37 % загальної кiлькостi населення  континенту.
     5. Американський вектор.
     В Україні i в країнах Америки сформувалися об’єктивні інтереси, потреби та можливості, які спонукають Україну та Америку  до тісного спiвробiтництва. Об’єктивна зацікавленість сторін у взаємодії, здатність їхніх товарів задовольняти потреби покупців на українських i американських  ринках за широкою номенклатурою  створюють резерв подальшого зростання  торгiвлi.
     Варто зазначити, що США займає чільне місце  на iнвестицiйному ринку України. Але через недосконалу правову  базу України частка американських  інвестицій в Україну не збільшується. [2]
     Однією  з визначальних проблем зовнішньоекономічної стратегії України є питання підвищення рівня ефективності економічних рішень державної влади у напрямку подолання неузгодженості, суперечливості та непослідовності дій владних структур, недержавних інституцій, громадських об’єднань та суб’єктів господарювання. Причинами неефективності економічної влади на сьогодні можна назвати: дефіцит вірогідної та повної інформації про стан суб’єктів господарювання, відсутність достатньої інформації щодо намірів органів державної влади, відсутність дійових механізмів контролю за виконанням рішень органів державної влади, недостатню кваліфікацію осіб, які здійснюють аналіз ситуації та готують прийняття політико-економічних рішень. Подолання цих недоліків є важливим та необхідним кроком на шляху до успішного розвитку інтеграційних процесів в Україні. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВХОДЖЕННЯ  УКРАЇНИ У СВІТОГОСПОДАРСЬКІ  ЗВ’ЯЗКИ 

3.1 Проблеми інтеграції України у світове господарство 

     На  шляху інтеграції України у світовий економічний простір стоїть значна кількість перешкод і проблем, головними  з яких можна назвати низьку конкурентоспроможність українських товарів на світових ринках, недосконалу структуру експорту, від’ємне торгівельне сальдо, невисоку інвестиційну привабливість України, деякі недопрацювання з боку законодавства.
     Аналіз  товарної структури експорту попередніх років показує, що найбільшу частку у експорті України, як і в попередні роки, складають недорогоцінні метали та вироби з них і мінеральні продукти (43,9 і 10,5 % відповідно).[8] Це означає, що структура українського експорту є недиверсифікована і зосереджена в основному на сировинних ресурсах, напівфабрикатах і невисокотехнологічних товарах.
     В сучасних умовах розвитку світового  господарства подібна спеціалізація  експорту є неоптимальною з трьох  причин:
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.