На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Пдстави звльнення вд цивльно-правової вдповдальност

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 28.05.2012. Сдан: 2011. Страниц: 11. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
    Зміст
*
    Вступ………………………………………………………………………З
    Розділ  І.
    1.Особливості   цивільно-правової відповідальності……………………5 
    Розділ  ІІ.
    2.Підстави  та умови цивільно-правової відповідальності, їх відмінність……………………………………………………………….10
    Склад   правопорушення—підстава цивільно-правової відповідальності……………………………………………………...….13
    Протиправна поведінка особи………………………………………15
    Шкода………………………………………………………………...18
    Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою.......................................................................................................22
    Вина особи…………………………………………………………...27
    Розділ ІІІ.3. Підстави звільнення від цивільно-правової відповідальності........................................................................................31
    Висновок…………………………………………………………………36
    Список  використаної літератури  …………………………………38  
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     

     ВСТУП
     Ще  за законами ХП таблиць (451-450 р.р. до нашої  ери) була передбачена особиста відповідальність. Вона полягала в тому, що за невиконання зобов'язання боржник відповідав фізично - його били, саджали до боргової в'язниці, а якщо протягом 60 днів ніхто не сплачував за нього борг, то боржника вбивали або продавали в рабство. З розвитком цивільного обігу дійшли висновку, що буде краще, коли боржник відповідатиме майном, а не тілом. З розвитком цивільно-правових відносин відповідальність набувала більш демократичних форм. На даний час юридична відповідальність — вид соціальної відповідальності, сутність якої полягає у застосуванні до правопорушників (фізичних та юридичних осіб) передбачених законодавством санкцій, що забезпечуються у примусовому порядку державою.
     Соціальною  сутністю юридичної відповідальності є здійснювана "руками держави" природна негативна реакція суспільства (принаймі тієї його частини, волю якої виражає держава) на порушення певних соціальних інтересів, на "пошкодження" певних соціальних чи особистих благ.
     Класичними  видами юридичної відповідальності за законодавством України є: адміністративна, дисциплінарна, кримінальна і цивільна відповідальності.
     Питання  поняття цивільно-правової відповідальності є спірним в юридичній науці. Деякі автори виділяють так звану  позитивну відповідальність, під якою розуміється неухильне, строге, граничне, ініціативне здійснення всіх обов'язків[16;350] . Стосовно відповідальності у сфері зобов'язань, така відповідальність фактично співпадає з належним виконанням зобов'язань
     Для нормального розвитку цивільного обороту  є характерним те, що його учасники повинні належним чином виконувати зобов'язання. В тих же випадках, коли зобов'язання не виконане або виконане неналежним чином, говорять про порушення зобов'язань. Порушення зобов'язань шкодить не тільки кредитору, але і, часто, всьому цивільному суспільству в цілому, оскільки порушення в одній ланці, як ланцюгова реакція, приводить до перебоїв в роботі всього механізму товарно-грошових відносин в суспільстві. В цілях запобігання подібних правопорушень і усунення їхніх наслідків, встановлюється цивільно-правова відповідальність.
     Однак цивільно-правова відповідальність може мати місце за наявності певних юридичних підстав, які будуть висвітлені в даній курсовій роботі. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     І Розділ 
     1.Особливості  цивільно-правової відповідальності.
     Цивільно-правова  відповідальність — вид юридичної відповідальності. Полягає у настанні передбачених цивільно-правовою нормою негативних майнових наслідків, які завжди є для правопорушника додатковим майновим обтяженням (додатковими майновими втратами або майновими обов'язками). Цивільно-правова відповідальність виражає осуд держави і суспільства протиправної поведінки правопорушника.
     Цивільно-правова  відповідальність має компенсаційний характер, оскільки пов'язана з відновленням порушених прав кредитора (потерпілого). Тому обсяг відповідальності, як правило, повинен відповідати обсягу завданих збитків чи шкоди.
     Відповідно  до ст. 611 ЦК України у разі порушення  зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом. Статтями 623 та 624 ЦК України боржник, що порушив зобов'язання має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
       Основну масу регульованих цивільним  правом відносин складають майнові  відносини, тому основною особливістю цивільно-правової відповідальності є її майновий характер, у т.ч. при відшкодуванні фізичних і моральних страждань, заподіяних їм неправомірними діями.
       Цивільні правовідносини будуються  як відносини між рівноправними  партнерами, де порушення обов'язків одним завжди спричиняє порушення прав іншого.
     Зокрема особливостями цивільно-правової відповідальності є:
     1) державний примус, який відрізняє юридичну відповідальність від інших видів соціальної відповідальності, наприклад, моральної;
     2) крім    державного    примусу,    який    характеризує    право    взагалі,    для відповідальності типовими є несприятливі наслідки, що настають для її суб'єкта (в цивільному праві це, як правило, — наслідки майнового характеру, майнові втрати, наприклад,  відшкодування збитків за рахунок порушника, стягнення з нього неустойки тощо); еквівалентно-оплатний характер товарно-грошових відносин визначає другу особливість цивільно-правової відповідальності: відповідність розміру заподіяної  шкоди чи збитків розміру відповідальності .   А з цього випливає, що цивільно-правова відповідальність , за загальним правилом, носить компенсаційний, відбудовний, виховний і стимулюючий характер.
     3) державний і суспільний осуд порушника, який висловлює йому докір за порушення     норм,     встановлених     державою,     і     дозволяє відмежувати відповідальність від інших випадків настання несприятливих наслідків.
       4) юридична рівноправність сторін  і, отже, рівної відповідальності, незалежно від форм власності, на якій вона заснована.
            Зі сказаного випливає, що цивільно-правова  відповідальність  є одна з форм державного примусу, пов’язаного із застосуванням компетентним державним органом (судом і т.п.) до порушника цивільних прав і обов'язків санкцій майнового характеру, що тягнуть для нього несприятливі майнові наслідки.
     Не  менше, ніж з категорією "санкція" юридична відповідальність пов'язується з категорією "обов'язок". Наприклад, підкреслюється, що відповідальність слід вважати обов'язком, що примусово виконується, який вже існував раніше або знову виник внаслідок правопорушення. Такий зв'язок здається цілком обґрунтованим, однак потребує уточнення. Очевидно, під відповідальністю слід розуміти не будь-який обов'язок, що існує у звичайному відношенні, а обов'язок, що виникає вже після порушення, тобто той, який існує в так званому охоронному правовідношенні.
     Істотними особливостями такого обов'язку є  те, що на відміну від звичайного обов'язку, сформульованого в законі або договорі, обов'язок-відповідальність покладається на порушника, він сформульований в санкції правової норми або в договорі — в тих його пунктах, де передбачені наслідки невиконання або неналежного виконання договірного зобов'язання. Таким чином, відповідальність — це новий, додатковий обов'язок, що є вторинним стосовно первинного обов'язку, не виконаного внаслідок правопорушення; цей новий обов'язок нерідко полягає в необхідності зазнання обтяжень і обмежень, що покладаються понад обов'язки, що вже існують. Саме в покладанні такого додаткового обов'язку, що є карою, виражається державний осуд особи, яка вчинила правопорушення.
     Вище  йшлося про те, що юридична відповідальність полягає в реалізації санкції. Стосовно цивільно-правової відповідальності необхідне  деяке уточнення. Воно полягає в тому, що ведучи мову про неналежне виконання зобов'язання як про протиправну дію з боку боржника, слід мати на увазі, що йдеться про порушення останнім не тільки норми права, а й суб'єктивного права кредитора. Звідси випливає, що санкція застосовується як за порушення норми права, так і за порушення суб'єктивного права іншої особи. При цьому слід мати на увазі, що в цивільному праві застосування санкції для захисту суб'єктивного права уповноваженої особи не завжди пов'язане з відповідальністю. Наприклад, якщо майно вилучається з чужого незаконного володіння в примусовому порядку, то має місце санкція, яка застосовується за скоєне діяння. Водночас таку санкцію не можна вважати відповідальністю, оскільки вона не пов'язана з якимсь позбавленням для порушника, у якого вилучається річ, що йому не належить. Тому щодо цивільно-правової відповідальності слід особливо підкреслити, що вона є не просто санкцією за цивільне правопорушення, а заходом, що спричиняє певні втрати майнового характеру, тобто спрямовано діє на майнову сферу правопорушника.
     З урахуванням названих ознак відповідальність в цивільному праві визначається як правовідношення, що виникає у  зв'язку з порушенням встановленого  договором або законом обов'язку, що має змістом покладання на особу, винну в скоєнні цивільного правопорушення, негативних майнових наслідків її поведінки.
     Ведучи  мову про ознаки цивільно-правової відповідальності як одного з видів  юридичної  відповідальності  взагалі,  слід детальніше  зупинитися  на  такій  її особливості, як те, що вона за своїм характером є заходом державного примусу. У зв'язку з цим слід зазначити, що в цивілістичній літературі широко обговорювалося раніше, та й сьогодні не втратило своєї актуальності, питання про те, чи є мірою цивільно-правової відповідальності, наприклад, добровільне відшкодування несправним боржником збитків, що виникли у кредитора внаслідок невиконання або неналежного виконання договірного зобов'язання. Це ж питання можна віднести і до добровільної сплати неустойки за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
     Логіка  міркувань противників стосовно того, щоб віднести добровільне відшкодування  збитків або добровільну сплату неустойки до заходів відповідальності, приблизно така: юридична відповідальність пов'язана із осудом і державним примусом правопорушника. Якщо останній виконує обов'язок відшкодувати збитки добровільно, то немає примусу з боку держави, а отже, немає і державного осуду (С.Н. Братусь).
     Однак цьому можна протиставити зауваження Г.К. Матвєєва, який зазначав, що момент осуду правопорушення завжди проходить подвійну стадію: абстрактну, коли держава засуджує той або інший тип поведінки в законі, і конкретну, при якій суд від імені держави висловлює осуд за правопорушення стосовно певної особи. Тому навіть при добровільному відшкодуванні збитків або сплаті неустойки з боку держави присутній осуд.
     Слід  визнати, що можливість відповідальності поза діяльністю державних органів, настання її і при добровільному відшкодуванні винно заподіяної шкоди є однією з особливостей цивільно-правової відповідальності. Традиційно в юридичній літературі виділяють три функції цивільно-правової відповідальності: превентивну (виховно-попереджувальну), репресивну (каральну) і компенсаційну. Деякі цивілісти при цьому вважають каральну функцію такою, що невластива цивільно-правовій відповідальності. Такий підхід видається невиправданим, оскільки цивільно-правова відповідальність, як і практично будь-яка інша, виконує всі три зазначені функції. Наприклад, у випадку коли на боржника, винного в невиконанні зобов'язань, покладається обов'язок відшкодувати кредитору збитки, що виникли у нього, цей обов'язок відшкодування має потрійний вплив.
     По-перше, кредитору відшкодовуються збитки, тобто виконується компенсаційна  функція. По-друге, оскільки компенсація  відбувається за рахунок несправного боржника, то тим самим карається правопорушник, тобто має місце покарання. Нарешті, факт покладання обов'язку відшкодування збитків, що були результатом винного правопорушення, спричиняє виховний вплив на самого правопорушника, а також на інших схильних до правопорушення осіб.
     Однак те, що цивільно-правовій відповідальності властиві всі три функції, зовсім не означає, що вони притаманні їй рівною мірою. Оскільки цивільно-правова відповідальність застосовується насамперед у сфері майнових відносин, компенсаційна функція є в ній провідною. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ІІ  Розділ
     2.Підстави  та умови цивільно-правової  відповідальності, їх  відмінність.
     Розширення  поняття цивільно-правової відповідальності       відбувалося в зв'язку з розширенням підстав для залучення до       відповідальності. Раніше такою підставою міг бути тільки укладений       договір (контракт). У цьому випадку недбалість (один з видів помилковості в    самому намірі, відомий як недолік уваги) повинна бути доведена,  що є досить складним процедурним моментом. Надалі дійшли    до поняття "суворої обов'язковості".
        "Історично ця, почасти аномальна,  ідея суворої, не знаючої виключень     відповідальності... розвивалася паралельно з розвитком і поширенням  індустріальної технології". Так у Римському праві такої "суворої " відповідальності не існувало. Там визнавалося тільки три типи  ситуацій, у яких та чи інша особа може порушити справу з приводу  заподіяного збитку. Це могли бути утрати, понесені в результаті   навмисного нанесення збитку даній особі, навмисного збитку, нанесеного власності, умисно чи по недбалості.
        Однак у зв'язку з розширенням  сфери застосування техніки, що  порушувала визначене природне становище речей, але подібні порушення не могли бути підведені під ситуації навмисного  збитку чи недбалості, виникає необхідність пошуку нових юридичних підстав для відшкодування збитку, понесеного в результаті деяких дій.
     Юридичні  підстави цивільної відповідальності встановлені у законодавстві, а  фактичною підставою є склад цивільного правопорушення.
     Окремі  частини цивільно-правового правопорушення прийнято називати умовами цивільно-правової відповідальності. За різних умов настають різні форми цивільно-правової відповідальності. Як зазначалося, загальною формою такої відповідальності є відшкодування збитків. Сукупність умов, за яких може наставати відповідальність у вигляді відшкодування збитків, називають загальним складом цивільно-правової відповідальності. До таких умов належать наявність:
     1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи;
     2) шкідливого результату такої поведінки (шкоди);
      3) причинного зв'язку між протиправною  поведінкою і шкодою;
     4) вини особи, яка заподіяла шкоду. 
     Перші три умови — протиправність, шкода, причинний зв'язок є об'єктивними і належать до такого елемента складу правопорушення, як об'єктивна сторона, а четверта — вина — є суб'єктивною підставою цивільно-правової відповідальності і належить до суб'єктивної сторони у складі правопорушення.
     У випадках, передбачених законом або договором, відповідальність наступає при неповному (усіченому) складі правопорушення. Відповідно до деяких норм права вина не вважається необхідною умовою відповідальності (наприклад, у випадках, встановлених законодавством, відповідальність за завдану моральну шкоду настає незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, ст. 1167 ЦК України). У зв'язку з цим іноді виникають підстави для тверджень про існування відповідальності без вини. Питання про можливість відповідальності без вини є предметом наукових спорів учених-юристів і поки що остаточно не вирішено.
     В юридичній літературі також іноді  пропонується вважати можливим притягнення  до відповідальності за відсутності збитків і, відповідно, причинного зв'язку. Яскравим прикладом такого застосування мір відповідальності є стягнення неустойки. Зокрема, ст. 624 ЦК України передбачає, що коли за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
     Серед умов відповідальності можна виокремити загальні (типові) умови цивільно-правової відповідальності, які властиві більшості випадків притягнення до відповідальності, а також спеціальні умови, які властиві лише окремим випадкам або видам правопорушення (наприклад, особливості відшкодування ядерної шкоди встановлюються законом, ст. 1189 ЦК України; у випадках відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, необхідно щоб заподіювач шкоди відповідав специфічним ознакам посадової або службової особи, ст. 1174 ЦК України). Слід зазначити, що останні, як правило, є лише конкретизацією загальних умов щодо обставин даної конкретної справи. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     2.1 Склад правопорушення—підстава цивільно-правової відповідальності.
     Цивільно-правова  відповідальність може мати місце при  наявності складу правопорушення. Саме склад цивільного правопорушення є тим юридичним фактом, який породжує правовідносини між правопорушником і потерпілим й створює певні претензії потерпілого та обов'язки порушника відшкодувати шкоду, заподіяну протиправними діями.
       До складу правопорушення, як  правило, входять об'єкт, суб'єкт, об'єктивна та суб'єктивна сторони.
     Об'єктом  правопорушення є суспільні правовідносини, що регулюються цивільним правом.
     Суб'єктом  є правопорушник. Слід зауважити, що, крім правопорушника, безпосереднім заподіювачем шкоди може бути й інша особа. Наприклад, боржник відповідає за невиконання або неналежне виконання зобов'язання третіми особами, які повинні були виконати зобов'язання, якщо законодавче не встановлено, що відповідальність несе третя особа, яка безпосередньо виконувала зобов'язання.[6;240;]
     На  думку Тархова В. О., незважаючи на те, що більшість юристів виступає за складний склад правопорушення, найбільш правильним є очищення його від інших обставин. Він пояснює це тим, що об'єкт у цивільному праві розглядається лише у загальних рисах, конкретизувати його немає необхідності, тому що на кваліфікацію правопорушення це впливає тільки за загальним поділом абсолютних та відносних прав. Суб'єкт також, як правило, сприймається лише у загальних рисах. Найбільш ретельно необхідно аналізувати лише об'єктивну сторону у зв'язку з тим, що вона поділяється на три самостійних елементи складу правопорушення: протиправність, шкоду, причинний зв'язок, а також суб'єктивну сторону, яка звужується до поняття вини, тобто не розглядаються такі риси, як мотиви, емоції і т. ін., які мають велике  значення  для  вирішення   питання  про  покарання,   але   не  мають значення для головуючої у цивільному праві компенсаційної функції[10;290-292]. До об'єктивної сторони відносять: 1) шкоду, заподіяну правопорушенням; 2) протиправність    поведінки    правопорушника;    3)    причинний    зв'язок    між протиправною поведінкою і шкодою.
     Суб'єктивну  сторону складу правопорушення складає  вина правопорушника, яка в окремих випадках опосередкована іншими суб'єктивними обставинами (ціль, мотив, емоції та ін.). 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     2.2.Протиправна поведінка особи.
     Протиправна поведінка — це поведінка відповідальної особи, що не відповідає вимогам закону, договору, яка тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) і законних інтересів іншої особи, дістала вираження у невиконанні чи неналежному виконанні договірного зобов'язання або в заподіянні позадоговірної шкоди життю, здоров'ю чи майну іншої особи тощо. Протиправність у цивільному праві обов'язково порушує і об'єктивне, і суб'єктивне цивільне право[10;293]. Поведінка визнається протиправною незалежно від того, знав чи не знав правопорушник про неправомірність своєї поведінки.
     Протиправна поведінка завжди проявляється у  конкретних формах, які безпосередньо пов'язані з характером юридичних обов'язків.
     Юристів давно цікавило питання, наскільки  особа зобов'язана діяти в інтересах  інших з тим, щоб бездіяльність  не стала підставою відповідальності перед ними. На думку Й. О. Покровського, бездіяльність буде правопорушенням тільки тоді, коли існуватиме для особи відомий, встановлений позитивним законом обов'язок діяти[7;250-250] Сучасні юристи вважають, що протиправна бездіяльність не зводиться до простої пасивності суб'єктів, а полягає в утриманні від певних дій.
     Протиправною  визнається така поведінка, яка порушує  норму права, незалежно від того, знав чи не знав правопорушник про  протиправність своєї поведінки. За порушенням норми цивільного права  завжди стоїть порушення суб'єктивного права потерпілої особи. Як зазначалось, правомірними діями особа здійснює своє право, протиправними — порушує право інших осіб.
   Нормами цивільного законодавства встановлені  різні вимоги, що пред'являються до поведінки учасників цивільного обороту.., протиправним признається поведінка особи, що заподіює шкоду особи або майну громадянина або майну юридичної особи. Протиправним є також така поведінка боржника, яка не відповідає вимогам, що пред'являються до належного виконання зобов'язань. Відповідно до цивільного законодавства вимоги, що пред'являються до виконання зобов'язань, містяться не тільки в законі, інших правових актах, звичаях ділового обороту або інших вимогах, що звичайно пред'являються, але і в самих підставах виникнення зобов'язань. Тому критеріями протиправності поведінки боржника повинні служити і деякі підстави встановлення зобов'язань. У разі виникнення зобов'язання з адміністративного акту, критерієм протиправності служить невідповідність поведінки боржника змісту цього адміністративного акту. Якщо зобов'язання виникає з договору, то протиправним признається поведінка боржника, що порушує умови договору. Якщо ж в основі зобов'язання лежить одностороння операція, то протиправним буде поведінка боржника, не відповідна умовам односторонньої операції. Нарешті, в зобов'язаннях, що виникають з складного юридичного складу, поведінка повинна відповідати всім елементам цього складного юридичного складу. Інакше поведінка боржника отримує протиправний характер.
     Протиправна поведінка знаходить вираження  у вигляді протиправної активної або пасивної дії. Активна дія боржника буде протиправною, якщо вона або прямо заборонена законодавчим актом, або суперечить певному правовому актові, договорові або умовам односторонньої угоди. Наприклад, ст. 162 ЦК України не допускає односторонньої відмови від виконання зобов'язання, ст. 12 Закону "Про захист прав споживачів" зобов'язує продавця після оплати передати споживачеві товар належної якості.
       Бездіяльність лише в тому  разі стає протиправною, якщо  на обличчя покладений юридичний обов'язок діяти у відповідній ситуації. Обов'язок діяти може витікати з умов укладеного договору. Так, протиправним є бездіяльність постачальника, що не здійснив поставку товару в терміни, визначені договором поставки. Обов'язок діяти може витікати із службового положення особи. Так, працівник рятувальної станції повинен прийняти всі необхідні і можливі заходи по порятунку потопаючого. Невиконання цього обов'язку робить його поведінку протиправною. Бездіяльність же відпочиваючих на пляжі громадян не носить протиправного характеру, оскільки на них лежить лише моральний обов'язок по порятунку потопаючого. Обов'язок зробити певну дію може витікати із закону.  Протиправною пасивною дією буде поведінка громадянина, який знайшов загублену кимось річ і не повідомив про це особу, що її загубила (ст. 138 ЦК України). 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     2.3. Шкода.
     Під шкодою розуміють зменшення або  втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Зменшення або втрата майна потерпілого тягне за собою виникнення майнової шкоди, а також особистого блага — немайнової шкоди, яку також називають моральною шкодою.
     Оскільки  відшкодування шкоди можна застосовувати  у всіх випадках порушення цивільних  прав, за деякими винятками, передбаченими  законом або договором, ця форма цивільно-правової відповідальності належить до загальних умов цивільно-правової відповідальності.
     Одним із способів відшкодування майнової шкоди є відшкодування збитків. Як правова категорія, збитки — це викликані неправомірною поведінкою негативні наслідки у майновій сфері потерпілого [5;100-107] . Збитками також називають грошовий вираз майнової шкоди. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
     Під збитками розуміють витрати, що понесеш кредитором, втрату або пошкодження майна кредитора, а також не одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби боржник виконав своє зобов'язання належним чином. Як видно, збитки складаються з негативних наслідків, які виникли у майновій сфері потерпілого у зв'язку з порушенням його майнових прав. Збитки поділяються на два види. Перший вид — дійсні збитки — це сума, на яку зменшилась вартість майна кредитора внаслідок неправомірних дій боржника. Вони складаються з витрат, які кредитор зробив або повинен був зробити для відновлення порушеного права, а також вартості втраченого кредитором майна.
     Другий  вид збитків - це та сума, на яку не збільшилось майно кредитора через правопорушення. Його ще називають "упущена користь" . Прикладом упущеної користі може бути випадок, коли наймач пошкодив найнятий автомобіль, внаслідок чого наймодавець не тільки був змушений затратити кошти на ремонт автомобіля, а й не отримав прибутку, який він мав би від перевезення пасажирів, якби не було правопорушення.
     Цивільне  законодавство закріплює принцип  повного відшкодування збитків, а це означає, що відшкодуванню підлягають як дійсні збитки, так і .упущена  користь. Але в деяких установлених законом випадках допускається відхилення від цього принципу. Так, ст. 206 ЦК України передбачає можливість обмеження розміру відповідальності по зобов'язаннях. А ст. 17 Закону "Про захист прав споживачів" передбачає відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю або майну споживача товарами (роботами, послугами), що містять конструктивні, виробничі, рецептурні або інші недоліки, в повному обсязі, якщо законодавством не передбачено більш високої міри відповідальності.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.