На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Юридичн гарантї забезпечення прав та свобод нацональних меншин в Україн

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 28.05.2012. Сдан: 2011. Страниц: 9. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


     МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
“КИЇВСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА”
КАФЕДРА КОНСТИТУЦІЙНОГО  ТА АДМІНІСТРАТИВНОГО  ПРАВА 
 
 
 
 
 
 

    Курсова робота з конституційного права
    на  тему:
     " Юридичні гарантії забезпечення прав та свобод національних меншин в Україні" 
 
 
 
 

              
           
           
           

               Виконав:
                   студент 2 курсу, 10 групи
                   юридичного  факультету
                   денної  форми навчання
                   Загребельний  О.В.
                                      
                   Науковий  керівник:
                   асистент  Шаповалов Д.В. 
                   
                   
                   
                   
                   
                   
                   
                   
                   

Київ 2010 
Зміст
Вступ……………………………………………………………………………..3
Розділ 1. Загальна характеристика гарантій забезпечення прав та свобод національних меншин…………………………………………………………..5
1.1 Визначення  поняття «національна меншина»……………………………5
1.2 Міжнародна  практика визначення статусу та захисту прав національних меншин…………………………………………………………………………..10
Розділ 2. Забезпечення прав і свобод національних меншин, як основана функція правової та соціальної держави……………………………………..14
2.1 Права і свободи національних меншин………………………………….14
2.2 Захист прав та свобод національних меншин……………………………17
2.3 Юридичні гарантії забезпечення прав і свобод…………………………19
Розділ  3. Проблеми та шляхи вирішення……………………………………23
Висновки………………………………………………………………………..27
Список  використаних джерел…………………………………………………29
 

Вступ
     Актуальність  теми. Становлення в Україні інститутів громадянського суспільства, демократичної, соціальної, правової держави передбачає правове забезпечення діяльності та створення необхідних передумов всебічного розвитку національних меншин як складових української поліетнічної нації. Це має своїм результатом утвердження конституційно-правового статусу національних меншин, як надійної гарантії їхніх прав та свобод. Всі народи мають право на самовизначення. За силою цього права вони вільно встановлюють свій політичний статус і вільно забезпечують свій економічний, соціальний і культурний розвиток. Законом України "Про національні меншини в Україні" 1992 року вперше законодавчо визначено, що до національних меншин належать групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою. Були прийняті закони, що проголошували для цих груп громадян певні додаткові права у галузі мови, культури, традицій тощо.
     Якщо  розглядати права та статус національних меншин в Україні, то можна відмітити, що дана проблема досить продуктивно досліджувалася і вивчалася такими вченими-теоретиками, як: Погорілко В.Ф., Антонович М., Биков О.М., Івановський В., Шульга М. Також мною було опрацьовано нормативно-правові акти з даного питання, міжнародні договори, декларації та конвенції.
     Проблема  статусу національних меншин пов’язана  з демографічними, соціальними, культурними, особистісними чинниками, що продукують широкий спектр політичних наслідків. Ці та низка інших факторів зумовлюють теоретичну і політико-практичну актуальність дослідження. Зокрема, робота спрямована на вивчення ролі та місця національних меншин у розвитку сучасної української держави, аналіз форм їх участі у політичному процесі, вивчення взаємовпливу національних меншин, країн проживання та етнічної батьківщини.
     Мета  та завдання. Метою курсової роботи є з'ясування конституційно-правового статусу національних меншин як суб’єктів конституційного права України, обґрунтування правосуб'єктності національних меншин у системі конституційного права України, а також вироблення механізму захисту їх прав і свобод.
     Завданнями  роботи є:
    визначити роль і місце національних меншин у розвитку сучасної української держави;
    проаналізувати статус національних меншин в контексті міжнародних документів;
    з'ясувати права та свободи представників національних меншин в Україні;
    визначити механізм реалізації прав та свобод представників національних меншин в Україні
      – здійснити аналіз форм самоорганізації  національних меншин та механізму реалізації їх культурних, політичних, соціальних, економічних прав та свобод;
  – виробити пропозиції щодо вдосконалення  конституційно-правового статусу національних меншин в законодавстві України.
     Об'єктом  дослідження є конституційно-правові відносини за участю національних меншин України.
     Предметом дослідження є конституційно-правовий статус національних меншин України як самостійних суб'єктів конституційного права України.
     Методологічна база, яку я використовував при  написанні даної роботи є достатньо широкою, і дала мені можливість вивчити та дослідити дану проблематику на ґрунтовному  рівні. До методів, які були використані в даній роботі можна віднести теоретичні методи аналізу, синтезу, дедукції, індукції та теоретизування. Широко мною використовувався метод інформетрії, здобуття наукового знання безпосередньо з інформації.
    Розділ 1. Загальна характеристика гарантій забезпечення прав та свобод національних меншин
      Визначення поняття «національна меншина»
     У науковій літературі дотепер не існує чіткого і сталого тлумачення терміна “національна меншина”. Однак, незважаючи на уявну ясність ознак, що характеризують національну меншину, виявилося не так просто виробити загальноприйняте визначення цього поняття. Очевидно, що проблема наукового визначення цієї категорії пояснюється складністю, багатоаспектністю сфери суспільних відносин, які вона зачіпає.
     В основу визначення поняття “національна меншина” покладений комплексний підхід, який включає всі типологічні та видові різновиди, що базуються на загальних критеріях. Зокрема, окреслюються такі критерії, як кількісний критерій та термін проживання на території держави, критерій не домінування, наявність громадянства, наявність стійких етнічних, релігійних і мовних характеристик, почуття солідарності.
     Кількісний  критерій. Більшість авторів дотримуються думки, що для того, щоб група могла  бути визнана меншиною, вона повинна  бути меншою за чисельності за іншу частину населення. Така думка зрештою  прямо випливає з етимології слова “меншина”.
     Критерій проживання на території держави мається на увазі тривалість проживання меншини на території держави. У теорії сучасного міжнародного права існують поняття “нові” і “старі”, автохтонні або “традиційні” меншини. Утворення нових національних меншин, як правило, пов'язане із становленням нових національних держав унаслідок поділу територій і встановлення кордонів без урахування етнічної специфіки. Виходячи із критерію тривалості проживання меншини на території держави, правом називатися національною меншиною володіє корінне населення, яке проживало на території країни до приходу інших етносів. Хоча саме, виходячи із цього критерію, вони можуть претендувати на особливий статус “корінних народів”.
     Критерій  не домінування. Цей критерій особливо тісно пов'язаний із кількісним. У доктрині міжнародного права існує думка, що захист меншин виправданий тільки тоді, коли меншина не займає пануючого положення. Звичайно, критерій не домінування, а виходить і неможливість повною мірою розвивати в державному і громадському житті свої культурні, релігійні і мовні особливості, а також відстоювати свої інтереси в державних інститутах, є тією важливою ознакою, за допомогою якої ми можемо ідентифікувати меншину в даній державі.
      Критерій  громадянства означає, що національною меншиною може визнаватися тільки та спільнота, яка є громадянами даної держави.
     Критерій  відмінності. Якісною ознакою меншості, що відрізняє її від більшості  населення в державі, є володіння  стійкими етнічними, релігійними і  мовними характеристиками. Відмінність від більшості населення в етнічному чи національному характері, культурі, мові або релігії виступають об'єктивним критерієм визначення поняття національних меншин.
     Критерій "індивідуального відношення" - є суб'єктивним критерієм визначення національної меншини, що проявляється в особистому ставленні кожного до спільноти в цілому, почуття солідарності для збереження своєї самобутності. Потреба належати до групи, яку можна окреслити, вважається природною властивістю людей1.
     Це  те, що ми називаємо національною самосвідомістю, самоідентифікацією. Представники меншин можуть виразити свою самобутність двома способами. Перший, це коли група всіма силами прагне зберегти свої особливості. Таке почуття солідарності проявляється в тих випадках, коли групі протягом тривалого часу вдається зберегти свої характерні риси. Після того, як спільнота, яка має етнічну, релігійну або мовну самобутність, починає жити своїм життям, відокремившись від іншого
1Див.: Шульга М. Національні меншини України під захистом держави // Україна. Європа. Світ. К.: – 1995, С.2.
населення, її члени проявляють солідарність і спільне прагнення до збереження своїх особливостей.
     Друга форма своєї самоідентифікації  пов'язана з прийняттям рішення  про належність чи неналежність до меншини. Деякі особи можуть надати перевагу асиміляції з більшістю населення. Це їхнє право і ніхто (ні меншини, ні більшість) не повинні перешкоджати їм у його здійсненні.
     Зрозуміло, що враховуючи різноманіття ситуацій, у яких перебувають меншини, жоден із критеріїв не може бути визнаний нами як абсолютний при визначенні поняття "національна меншина", а повинен застосовуватися відповідно до ситуації й у комплексі з іншими критеріями.
     В Україні, згідно з законодавством, до "національних меншин" належать групи  громадян, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою. Це свідчить про те, що більшість критеріїв, які є основними для визначення національних меншин у багатьох країнах світу (чисельність, термін проживання на території держави) не є визначальними в Україні.
     Отже, Національні меншини – це групи населення, осілі в даній державі, які перебувають у кількісній та фактичний меншості щодо титульної нації або становлять менше 50% усього населення, культивують свою національну окремішність, відрізняються від більшості громадян своїм етнічним походженням, мовними, культурними або релігійними ознаками, усвідомлюють свою етнічну окремішність1.
     Міжнародні  документи свідчать, що термін “меншина”  вживається в них майже виключно для визначення груп осіб, які відрізняються від решти населення країни за певними ознаками, якими є: раса, етнічне походження, національність, релігія, мова, культура. Численні міжнародно-правові акти, що регулюють питання правового статусу і захисту прав таких груп осіб, для визначення об’єктів дії їх норм використовують терміни “національні”,
 1Див.: Шульга М. Національні меншини України під захистом держави // Україна. Європа. Світ. К.: – 1995, С.2.
“расові”, “етнічні”, “культурні”, “релігійні” та “мовні” “меншини”.
     Зараз ситуація свідчить про значний інтерес  країн, міжнародних організацій, учених-теоретиків і практиків до розв’язання цього  питання, однак до останнього часу жодна  з таких дефініцій не стала  загальновизнаною. Тому є багато причин, серед них і специфічні обставини та ситуації у світі, за яких виникли й існують меншини, а також значна різниця в національних підходах і державній політиці країн щодо цього питання. Проте, існують дві основні причини такого стану справ – політична і юридична. По-перше, країни шукають шляхи оптимального одночасного вирішення подвійної проблеми: ефективного захисту національних меншин і запобігання виникненню сепаратизму та збереження територіальної цілісності й національного суверенітету держави. По-друге, на сучасному етапі виявилося неможливим знайти загальноприйняте правове визначення, яке б стосувалося всіх категорій меншин – расових, етнічних, національних, релігійних, мовних та ін. Загальновизнаною можна вважати лише класифікацію меншин, установлену Декларацією ООН 1992 р., де йдеться про права осіб, які належать до національних, етнічних, релігійних і мовних меншин.
     Слід  також зазначити, що від самого початку  пошуків загальної термінології щодо різних типів меншин найскладнішим для фахівців питанням виявилося обґрунтування їх поділу саме на етнічні й національні групи, або мовні.
     Проте більшість країн світу, які в  той чи інший спосіб визнають існування  національних меншин, формулюють визначення поняття меншин або критерії для  визначення осіб, які до них належать, у національному законодавстві чи в політичних актах з урахуванням конкретних національних обставин та сучасних міжнародно-правових концепцій.
     Аналіз  таких документів свідчить про те, що країни при вирішенні питання  про визначення поняття “національна меншина” та осіб, що до них належать, на національному рівні найчастіше беруть до уваги певні об’єктивні та суб’єктивні критерії. Частіше за все держави визнають, що така група осіб має: проживати на території країни, бути її громадянами, бути чисельно меншою за титульне населення країни, відрізнятися від решти населення країни своєю самобутністю та явно вираженими спільними етнічними, релігійними, культурно-традиційними і мовними ознаками, які вона прагне зберігати; мати довгострокові міцні зв’язки з країною проживання, виявляти почуття самоусвідомлення та прагнути до самоідентифікації1.
     Сьогодні  саме вищезазначені міжнародні та національні  складові терміна “національна меншина” є підвалинами для вироблення загального наукового підходу до проблеми, що має практичне значення, яке полягає передусім у визнанні існуючих меншин у різних країнах світу, поширенні на них дії чинних міжнародно-правових норм, вирішенні міждержавних спорів, захисті прав меншин міжнародними контролюючими органами та інше. З урахуванням вищезазначеного дослідники пропонують таку загальну міжнародно-правову робочу дефініцію поняття “національна меншина”: Національна меншина – це група осіб іншого етнонаціонального походження і чисельно менша, ніж титульна нація країни, де така група проживає на законних підставах під юрисдикцією цієї держави, є не домінуючою, відрізняється від решти населення комплексом об’єктивних ознак, а саме культурою, релігією та мовою, а особи, які до неї належать, виявляють почуття національного самоусвідомлення і виражають прагнення до самоідентифікації як представники такої групи. Таким чином, громадяни та інші особи, які відповідають перерахованим у визначенні характеристикам, можуть об’єктивно вважатися особами, які належать до національних меншин у певній країні.
1Див.: Товт М.М. Визначення поняття національної меншини у міжнародно-правових документах і нпа нац.. за-в // Держава і право. Зб. наук. праць. - Вип. 15. - К., 2002. С.496 2Див.: Биков О.М. Права та свободи національних меншин України у XX столітті // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 2007. - № 1. С. 36
1.2 Міжнародна практика  визначення статусу  та захисту прав  національних меншин
     Проблема  захисту прав національних меншин є надзвичайно актуальною, що пов’язано насамперед з геополітичними та соціально-економічними змінами, які відбулися у світовому масштабі та, зокрема, на європейському континенті протягом XX століття.
     Після Другої світової війни питання захисту  прав національних меншин стало предметом  уваги ООН та інших міжнародних організацій. Прийнятий Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 р. вперше на рівні міжнародного договору універсального рівня зобов’язав країни, в яких є етнічні, релігійні та мовні меншини, не відмовляти їм у користуванні своєю культурою та мовою, сповідуванні своєї релігії тощо. У Декларації про права осіб, які належать до національних або етнічних релігійних та мовних меншин 1992 р. вперше на міжнародно-правовому рівні було вжито термін “національні меншини”.
     Періодизацію  та характеристику розвитку впродовж останнього десятиліття правового поля України, яке охоплює етнополітичні і етнокультурні відносини, запропонував М. Шульга. Він виділяє, зокрема, чотири етапи розвитку цього процесу. Перший – ігнорування в законах України наявності такої сфери суспільних відносин, як національно-етнічні. Цей етап продовжувався до 1989р.
     Другий  етап розпочався в 1989р., коли був прийнятий  Закон про мови в Українській РСР, і продовжувався до 1 грудня 1991р. Саме в цей період прийняті правові документи, які надавали національним меншинам максимум прав. Пізніші правові акти не тільки не збільшували ці права, а іноді навіть скорочували їх. Це пояснюється тим, що в зазначений період відбувся розпад СРСР і проголошена незалежність України. Політичні сили, лідерствували в Україні, зрозуміло, були зацікавлені в підтримці курсу на проголошення незалежної держави всіма етнічними групами. В той період, підкреслює автор, у сфері національних відносин приймали головним сином не закони, а декларації. Останні, як відомо, мають політико-правовий, а не нормативно-правовий характер.
     На  третьому етапі були прийняті закони “Про національні меншини в Україні”, “Про освіту” та деякі інші, які стосувалися національних меншин, норм використання їх мов.
     Четвертий етап розвитку етнополітики Української держави розпочався після прийняття Конституції України і продовжується досі1.
     Декларація  про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин, була прийнята резолюцією 47/135 Генеральної Асамблеї ООН 18 грудня 1992 р. Вона покладає на держави обов'язок захищати на їх територіях існування та самобутність національних чи етнічних, культурних, релігійних та мовних меншин та створювати умови для розвитку такої самобутності.
     Особи, що належать до національних чи етнічних, релігійних та мовних меншин мають право користуватися досягненнями своєї культури, сповідувати свою релігію та проводити релігійні обряди, а також користуватися своєю мовою у приватному житті та публічно, вільно та без втручання чи дискримінації у будь-якій формі.
     Особи, що належать до меншин, мають право  активної участі в культурному, релігійному, громадському, економічному та державному житті. Держави вживають необхідні заходи для забезпечення того, щоб особи, які належать до меншин, могли повністю та ефективно здійснювати свої права людини та основні свободи без будь-якої дискримінації і на підставі повної рівності перед законом.
     Держави вживають заходів для створення  сприятливих умов, які дозволять  особам, що належать до меншин, розвивати свою культуру, мову, релігію, традиції та звичаї за винятком тих випадків, коли конкретна діяльність здійснюється з порушенням національного законодавства та
1Див.: Антонюк О.В. – Етнополітика в Україні: історія та сучасний стан. Український історичний журнал. К.:1999. С. 23
суперечить міжнародним нормам
     Держави вживають відповідних заходів на те, щоб там, де це можливо, особи, що належать до меншин, мали належні умови для вивчення своєї рідної мови або навчання на своїй рідній мові. Держави у разі потреби вживають заходів у галузі освіти з метою стимулювання вивчення історії, традицій, мови і культури меншин, що проживають на їхній території. Особи, що належать до меншин, повинні мати належні можливості для отримання знань, необхідних для життя у суспільстві. Держави розглядають питання про вжиття дійових заходів для того, щоб особи, що належать до меншин, могли без обмежень брати участь у забезпеченні економічного прогресу та розвитку своєї країни.
     Міжнародна  національна політика та програми плануються та здійснюються з урахуванням законних інтересів осіб, що належать до меншин.
     Окремі  права національних меншин знайшли  своє визнання і відображення у Статуті  ООН, Декларації про надання незалежності колоніальним країнам і народам 1960 р., Декларації про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1966 р., Міжнародній конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1965 р., Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 р., Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами згідно зі Статутом ООН 1970 р., Африканській хартії прав людини і народів 1981 р., Декларації про право народів на мир 1981 р., Декларації про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин, і в багатьох інших міжнародно-правових документах. Значну увагу проблемам забезпечення прав національних меншин приділяє Рада Європи. У Віденській декларації від 9 жовтня 1993 р. члени Ради Європи визнали, що головним для демократичної стабільності і безпеки нашого континенту є захист національних меншин. Тоді ж було розроблено Декларацію та план дій по боротьбі з расизмом, ксенофобією, антисемітизмом і нетерпимістю.
      Комітет міністрів Ради Європи прийняв 10 листопада 1994 р. Рамкову конвенцію про захист національних меншин, що набула чинності після того, як її ратифікували 12 держав - членів Ради Європи. У цьому першому багатосторонньому документі, що присвячений захисту національних меншин, викладено положення, що стосуються різних сфер. Ці положення, що мають вигляд програми, визначають конкретні завдання, які держави-учасниці зобов'язуються виконувати через запровадження на національному рівні відповідних законів та урядової політики.
     Документом, що доповнює Рамкову конвенцію, є  Європейська хартія регіональних мов та національних меншин, яку було ухвалено у 1992 р. Хартія визнає невід'ємне право користування як у приватному житті, так і публічно регіональними мовами та мовами національних меншин. Хартія визначає завдання та принципи, що їх мають дотримуватися держави, та пропонує конкретні заходи для їхнього здійснення в галузі освіти, правосуддя, державного управління, культури, економічного та соціального життя. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 2. Забезпечення прав і свобод національних меншин, як основана функція правової та соціальної держави
2.1 Права і свободи національних меншин
     Світова і, зокрема, європейська практика свідчить, що особливі права та особливі заходи, необхідні для збереження самобутності, культурної спадщини та гідності меншин набувають таких форм: - право меншин на існування; - право на користування здобутками власної культури і мови та на їх розвиток; - право меншин на забезпечення для них функціонування національних шкіл та інших навчальних закладі з викладанням рідною мовою та контролю за навчальними програмами; - гарантії політичного представництва в органах, які визначають політику держави як на виконавчому, так і на законодавчому рівнях; - надання автономії з передачею меншинам права управляти своїми внутрішніми справами, принаймні у сфері культури, виховання, освіти, релігії, інформації, соціальних справ, із забезпеченням за допомогою субвенцій та важелів оподаткування, коштів для виконання цих функцій.
     За  змістом і сферою дії права  і свободи національних меншин поділяються на: особисті, політичні, економічні, соціальні, культурні та екологічні. За характером суб'єктів та формою здійснення права і свободи національних меншин поділяються на індивідуальні та колективні. Індивідуальні політичні права та свободи національних меншин в Україні є тотожними індивідуальним політичним правам та свободам громадян України. Колективні політичні права національних меншин в Україні в законодавчих актах представлені не повною мірою.
     Індивідуальні і колективні культурні, економічні, соціальні, екологічні права та свободи національних меншин є тотожними індивідуальним і колективним правам та свободам громадян України. Але в той же час в жодному законодавчому акті, які закріплюють економічні, соціальні, екологічні права, не визначено термін "національні меншини"1.
     Визначені в розглянутих універсальних  конвенціях ООН та її спеціалізованих  установ і регіональній Рамковій конвенції РЄ права меншин та осіб, які до них належать, можна розділити  на загальні (основні) і спеціальні (особливі) громадянські, політичні та культурні права (для останніх найчастіше застосовується словосполучення “економічні, соціальні та культурні”).
     Основними громадянськими правами осіб, які  належать до національних меншин, є: право  на життя; право рівності перед законом  та право на рівний правовий захист; право недискримінації; право на свободу виявлення поглядів, думки, совісті й релігії; право на громадянство; право на свободу мирних зборів та асоціацій. До громадянських спеціальних прав можна віднести право вільно вирішувати питання про належність до національної меншини, право на захист від примусової асиміляції.
     До  основних культурних прав належать: право  користуватися своєю культурою, право осіб, які належать до релігійних меншин, сповідувати свою релігію  і виконувати її обряди, право користуватися рідною мовою2.
     Основними політичними правами є: право  брати участь у виборах – голосувати і висувати свою кандидатуру на основі загального й рівного виборчого  права; право брати участь в управлінні країною й державними справами, право рівного доступу до державної служби. До кола економічних прав належить лише право володіти майном як одноосібно, так і разом з іншими3.
     Усі інші перелічені права осіб, які  належать до національних меншин, є  спеціальними культурними правами: право на вивчення рідної мови і навчання рідною мовою; право створювати свої релігійні установи, організації та асоціації; право на культурну спадщину; інформаційні права; право брати участь у діяльності неурядових організацій як на національному, так і на міжнародному рівні; право встановлювати та підтримувати вільні та
1,2,3Див.: Попеску І. Права національних меншин у новій Конституції України та перспективи їх розвитку // Нова політика. - 1996. - №5, С. 29-31.
мирні транскордонні контакти з особами, з якими представників меншин об’єднують спільні етнічні, культурні, мовні або релігійні ознаки чи спільна культурна спадщина, та інші права, які разом з основними правами складають право на самобутність кожної особи, що належить до національної меншини.
     Необхідно наголосити, що відповідно до чинних норм міжнародного права спеціальні права національних меншин не можуть бути привілеями. Спеціальні права – це одна з форм позитивних дій, спрямованих на те, щоб меншини могли зберегти свої особливості й традиції, причому ці права так само важливі для забезпечення рівного ставлення, як і права рівності й недискримінації та інші основні права людини.
     Обов'язки держави, державних органів і  посадових осіб, а також громадян України, в тому числі національних меншин, як складова частина їх конституційно-правового статусу, закріплені в нормативно-правових актах і є тотожними, як і для конституційно-правового статусу громадян України.
     З проголошенням незалежності України, створено понад 400 національних товариств, які мають всеукраїнський, місцевий та міжнародний статус. Основними видами цих організацій є товариства, спілки, громади. Їх органами є ради, загальні збори, правління. Статути і програми товариств визначають їх як культурні, просвітницькі, соціальні, економічні та інші. Важливою формою самоорганізації товариств та об'єднань національних меншин в Україні на сучасному етапі є створення та діяльність на добровільних засадах асоціацій та федерацій національно-культурних і культурно-просвітницьких об'єднань національних меншин.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.