На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Особенности направленности личности и статусного положения в группе

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 29.05.2012. Сдан: 20 Я. Страниц: 17. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


     План:
Вступ …………………………………………………………………………….. 3
    Аналіз теоретичної проблеми  особливостей
 спрямованості  особистості й соціального статусу…………………………….6
1.1.Проблема особистості в соціальній психології……………………………..6
1.2.Спрямованість особистості…………………………………………………. 9
1.3. Міжособистісні відносини………………………………………………… 17
1.4 Структура  міжособистісних відносин……………………………………. 21
1.5.Взаємодія в групі…………………………………………………………... 23
1.6. Соціальна роль і статус. ………………………………………………….. 26
1.7. Поняття социометрического статусу……………………………………. 31
2. Дослідження спрямованності особистості
 та  статусу у міжгрупових відносинах………………………………………..34
2.1.Загальна характеристика методів і груп випробуваних………………….34
2.2. Особливості спрямованості особистості й соціального статусу……… 38
Висновок………………………………………………………………………  42
Список  використаних джерел. ……………………………………………….44
Додатки…………………………………………………………………………45 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ
  Більшу частину свого життя особистість проводить у групі. І велике значення займаного в групі положення. Становлення особистості індивіда не може розглядатися у відриві від суспільства, у якому він живе, від системи відносин, у які він включається. За словами К. Маркса, суспільство "не складається з індивідів, а виражає суму тих зв'язків і відносин, у яких ці індивіди перебувають друг до друга".
     Характерна  для перших десятиліть ХХ століття популярність проблематики малих груп була зв'язана, звичайно, з розвитком  самої соціальної психології як системи  наукового знання. Впровадження експериментального методу в соціальну психологію закономірно обумовило лідируючу роль малої групи як об'єкта наукових досліджень. Однак вирішальним фактором фокусування соціальної психології на проблемі малих груп виступили не внутрінаукові, а соціально-практичні обставини, обумовлені значимістю, що збільшилася, малих груп у більших соціальних процесах (виробництво, виховання, керування й т.п.). Дослідження малих груп у великій мері пов'язані з тією теоретичною моделлю, якої дотримуються автори того, або іншого напрямку. Г.М. Андрєєва визначає три таких основних напрямки в західній психології: социометрическое, соціологічне й школа «групової динаміки». Більше розгорнутою класифікацією можна вважати виділення наступних теоретичних ориентаций дослідження малих груп: теорія підкріплення, интеракционизм, теорія поля, психоаналітична орієнтація, социометрический підхід, організаційний підхід, деятельностный підхід, параметричний підхід, теорія систем. У вітчизняній психології існують свої традиції дослідження малої групи. Так, основна маса прикладних досліджень, виконаних в 60-70-і роки в нашій країні, концентрувалася навколо двох головних проблем: колектив - особистість і мала група - особистість.
     Чим порозумівається постійний інтерес  до малої групи? По-перше, мала група  виступає найважливішим фактором вивчення в психології особистості, по-друге, дослідження малої групи дають можливості в постановці строго контрольованого експерименту, по-третє, вивчення малої групи дозволяє зрозуміти процеси, що протікають у більших соціальних общностях, по-четверте, запити практики пов'язані з колективним характером людської діяльності. Психологія малих груп у даний момент являє собою розроблену область наукового знання, що включає в себе різні феноменологические, динамічні й структурні аспекти. Соціальні групи не існують поза часом і простором.
     Природа міжособистісних відносин у будь-яких общностях досить складна. У них  проявляються як сугубо індивідуальні  якості особистості - її емоційні й  вольові властивості, інтелектуальні можливості, так і засвоєні особистістю норми й цінності суспільства.
     Актуальність  теми дослідження
     На  нашу думку, ця тема - тема першорядної  важливості в соціальній психології тому що її актуальність для сучасників велика. Якщо особистість зможе адаптуватися в колективі, якщо кожний знайде «ключі до успіху», у світі стане на порядок менше депресій, стресів і розчарувань. Це оздоровить кожні нації окремо й населення Землі в цілому.
     Ціль  дослідження:
     Визначити особливості спрямованості особистості  й статусу в системі міжособистісних  відносин.
     Завдання  дослідження:
    Проаналізувати наукову літературу по проблемі впливу, спрямованості особистості на міжособистісні відносини в колективі
    Розглянути теоретичні основи проблеми спрямованості особистості якостей і соціального статусу в міжособистісних відносинах
    Визначити особливості міжособистісних відносин у колективі.
    Визначити характер сприйняття індивідом групи.
     Об'єкт  даного дослідження – є міжособистісні відносини.
     Предмет -особливості спрямованості особистості й соціального статусу.
     Методологічна основа дослідження:
Дослідження базується на наукових працях: Андрєєвій, Г.М.; Божович, Л.И.; Бодалева А.А.; Робера М. А. 

 Методи дослідження засновані на вивченні й конструктивному аналізі наукової літератури по проблемі курсової роботи. У роботі були застосовані:
     а) Методика социометрического виміру
     б) Методика  спрямованості особистості (Басс).
     3. Методи математичної й статистичної  обробки даних:
     Критерій  Фишера.
     Дослідження особливості спрямованості особистості з її статусом у системі міжособистісних відносин курсантському колективі. У дослідженні взяли участь 22 чоловік із групи ИПТ 07-5. У складі групи переважна більшість дівчин (19 чоловік),група характеризується начальством з позитивної сторони.Має високий рівень успішності й достатній рівень дисципліни.Вік учасників дослідження від 19 до 23 років. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Аналіз теоретичної проблеми  особливостей спрямованості особистості й соціального статусу.
1.1 Проблема особистості  в соціальній психології
Проблема  предмета й об'єкта соціально-психологічного вивчення особистості дотепер коштує перед психологами досить гостро, тому що від її дозволу залежить, що і як буде досліджувати соціальний психолог, і яка орієнтація (специфіка) одержуваних результатів стосовно до теорії галузі.
Аналізуючи  проблему дослідження особистості в соціальній психології, Г.М. Андрєєва, розділяє одну з основних позицій К.К. Платонова в дискусії про предмет соціальної психології й розуміє під завданням психології саме дослідження особистості. При цьому, природно, акцентуються социально-обусловленные характеристики особистості, формування в ній певних якостей у результаті соціального впливу й, звичайно ж, соціалізації. Разом з тим К.К. Платонов досить чітко відзначив, що особистість - це лише один з об'єктів соціальної психології. Специфіка соціально-психологічного дослідження особистості, по К.К. Платонову, може складатися у вивченні взаємодії явища, позначуваного терміном “особистість” з іншими явищами, досліджуваними соціальною психологією.
Е.С. Кузьмін  уважав, що специфіка соціально-психологічних явищ, у тому числі й особистості, може бути зрозуміла через соціальну детермінацію досить високого рівня. Їм розглядаються три рівні соціальної детермінації. На першому рівні соціальне лише коректує природне й біологічне; на другому - історичні умови носять загальнолюдський соціально-демографічний характер; і на третьому - соціально-економічні й політичні умови стають вирішальними причинами соціалізації особистості, формування її найближчого оточення й включення її в більше широкі спільності. Істотне місце в соціально психологічних явищах приділяється пов'язаним з особистістю диспозиционной структурі, відносинам, ціннісним ориентациям, ролям, сприйняттю й розумінню людьми один одного. 

В основі соціально-психологічного вивчення особистості, по Е.В. Шороховой, лежить характеристика соціального типу особистості як специфічного утворення, продукту соціальних обставин, її структури, сукупності рольових функцій особистості, їхнього впливу на громадське життя. При цьому основними завданнями є дослідження соціальної детермінації психічного складу особистості; соціальна мотивація поводження; класові, національні, професійні особливості особистості, проблеми внутрішньої суперечливості особистості й шляхи її подолання, самовиховання й т.д.
У цей  час у соціальній психології чітко виділяється ідея з'єднання соціологічного й загальпсихологічного підходів до розгляду особистості (Б.Д. Парыгин, В.А. Отрут, С. Московичи й ін.), з одного боку, і є спроба визначення властиво соціально-психологічного підходу (Г.М. Андрєєва, В.А. Лабунская, В.Н. Куницына, Е.В. Шорохова, А.В. Петровский й др.) - з іншої.
Разом з тим розпалюються суперечки  щодо розуміння як самих цих підходів, так й “питомої ваги” їхнього  включення в соціально-психологічний.
Так, по В.А. Ядову, соціологія досліджує особистість із позицій її деиндивидуализированных, деперсонифицированных властивостей у якості певного социотипа - те загальне, що прив'язує особистість до соціальної групи, а не особливе, тобто як суб'єкта історичного соціально-економічного процесу (Отрут, 1969. С. 79). Це відмінно від специфіки загальпсихологічного вивчення особистості (по Е.В. Шороховой) - як носія сукупності психологічних властивостей й якостей, що визначають социально-значимые форми діяльності й поводження.
В.А. Отрут пропонує визначити предмет соціальної психології особистості як конкретно-історичне дослідження особливостей психічних властивостей і внутрішньої структури особистості як суб'єкта соціальних відносин, узятого в певних соціально-конкретних обставинах. Конкретизуючи внутрішні психологічні структури, він говорить про мотивації, ціннісних ориентациях, соціальній установці й інших “диспозиционных” утвореннях. 

З погляду  Г.М. Андрєєвій розглянута специфіка  полягає в тім, що “...соціальна  психологія ... з'ясовує, яким образом, тобто, насамперед, у яких конкретних групах, особистість, з одного боку, засвоює соціальні впливи (через яку із систем діяльності), а з іншого боку - яким образом, у яких конкретних групах вона реалізує свою соціальну сутність (через які конкретні види спільної діяльності)” (Андрєєва, 1998. С. 110). Відмінність від соціологічного підходу нею бачиться в тім, що вона виявляє, яким образом сформувалися соціально-типові риси, а від загальпсихологічного - у тім, що розглядає поводження й діяльність “социально-детерминированной особистості” у конкретних реальних соціальних групах, індивідуальний внесок кожної особистості в діяльність групи, причини (які може бути два роди - коренящихся в характері й рівні розвитку груп, у яких особистість діє, і перебувають у самій особистості), від яких залежить величина цього внеску в загальну діяльність. Однак не цілком зрозумілим виявляється місце відносин у позиції автора, включаючи й суб'єктивні.
На думку  Б.Д. Парыгина, специфіка соціально-психологічного вивчення особистості складається в розкритті всієї структурної складності особистості, що є одночасно як об'єктом, так і суб'єктом суспільних відносин. Таке розуміння специфіки соціально-психологічного аналізу особистості є, на наш погляд, цілком адекватним й “предусматривающим” досить широке “поле діяльності” для соціального психолога. Разом з тим цей підхід виявляє чимало критики. Так, Г.М. Андрєєва думає, що він неправомірний остільки, оскільки ця ідея не може бути втілена тільки в соціально-психологічному підході до особистості. Тобто, у процес такого вивчення можуть бути включені й загальна психологія, і інші галузі. Тим часом до вивчення проблематики соціальної психології особистості потрібен комплексний підхід. 

Специфіка соціально-психологічного вивчення особистості, по В.В. Новикову, складається в розгляді социально-детерминированной особистості, де головним орієнтиром є взаимоотношение особистості із групою, вивчення суспільно обумовленої структури особистості, значення суспільних ситуацій для прояву її спрямованості.
Таким чином, у розумінні предмета думки  дослідників помітно розходяться, і питання залишається відкритим. Разом з тим зрозуміло, що соціально-психологічне вивчення особистості припускає  насамперед дослідження того, як відбувається соціалізація особистості, і як вона об'єктивує свою сутність.
Говорячи  про методологічні проблеми соціальної психології, дослідники найчастіше акцентують увагу на зв'язку із загальпсихологічною  методологією й специфікою соціально-психологічного дослідження. Так, крім загальних принципів і підходів (комплексний, системний, особистісний), у неї включаються категорії, що мають методологічне значення (суспільні відносини, спосіб життя, спілкування, діяльність) і принципи “суспільного руху”.
Традиційно  в соціально-психологічну проблематику особистості включають проблеми соціалізації і її інститутів, тобто за допомогою яких груп здійснюється вплив суспільства на особистість, проблеми соціальної установки, соціально-психологічних якостей особистості. 

1.2  Поняття й сутність спрямованості особистості, основні складові спрямованості, їхня характеристика
Сьогодні  питання про спрямованість особистості, її потребах, мотивах,           інтересах недарма ставиться  на перше місце. Замислюючись над  особливостями свого внутрішнього миру, ми вільно або мимоволі прагнемо усвідомити свої потреби й бажання, свої здатності й характер. Удивляючись в іншу людину, намагаючись зрозуміти його, ми також як би запитуємо: «Чого ти хочеш?», «Що ти можеш?», «Що ти є?».
      Спрямованість особистості - це сукупність стійких мотивів, поглядів, переконань, потреб й устремлінь, що орієнтують людини на певні поводження й діяльність, досягнення щодо складних життєвих цілей.
Спрямованість завжди соціально обумовлена й формується в онтогенезі в процесі навчання й виховання, виступає як властивість особистості, що проявляється у світоглядній, професійній спрямованості, у діяльності, пов'язаної з особистим захопленням, заняттям чим-небудь у вільне від основної діяльності час (наприклад, образотворчою творчістю, фізичними вправами, риболовлею, спортом й ін.).
У всіх цих видах людської активності спрямованість  проявляється в особливостях інтересів  особистості: цілях, які ставить  перед собою людина, потребах, пристрастях  й установках, здійснюваних у потягах, бажаннях, схильностях, ідеалах й ін.:
- потяг  - недостатньо повне усвідомлене  прагнення до досягнення чого-небудь. Нерідко в основі потяга лежать  біологічні потреби індивіда;
- схильність - прояв потребностно-мотивационной  сфери особистості, що виражається  в емоційній перевазі того або іншого виду діяльності або цінності;
- ідеал  (від греч. ідея, прототип) - образ,  що є втіленням досконалості  й зразком вищої мети в прагненнях  індивіда. Ідеалом може бути особистість  ученого, письменника, спортсмена, політика, а також морфологічні характеристики конкретної людини або риси його особистості;
- світогляд  - система поглядів і подань  про світ, на відношення людини  до суспільства, природі, самому  собі. Світогляд кожної людини  визначається його суспільним  буттям й оцінюється в порівняльному зіставленні моральних поглядів й ідеологічних поглядів, прийнятих у суспільстві.
Сполучення  мислення й волі, що проявляють у  поводженні й діях людини, приводить  до переходу світогляду в переконання:
- переконання  - вища форма спрямованості особистості, що проявляється в усвідомленій потребі діяти у відповідності зі своїми ціннісними ориентациями на тлі емоційних переживань і вольових устремлінь;
- установка  - готовність індивіда до певної  діяльності, актуализирующаяся в  ситуації, що створилася. Вона проявляється в стійкій схильності до певного сприйняття, осмисленню й поводженню індивіда. Установка виражає позицію людини, його погляди, ціннісні орієнтації стосовно різних фактів побуту, громадському життю й професійній діяльності. Вона може бути позитивної, негативної або нейтральної. При позитивній установці явища, події й властивості предметів сприймаються доброзичливо й з довірою. При негативної - ці ж ознаки сприймаються перекручено, з недовірою або як далекі, шкідливої й неприйнятні для даної людини.
Установка опосредует вплив зовнішніх впливів  і врівноважує особистість із середовищем, а знання нею змісту цих впливів дозволяє з певним ступенем вірогідності прогнозувати поводження у відповідних ситуаціях;
- позиція  - стійка система відносин людини до певних сторін дійсності, що проявляється у відповідному поводженні. Вона містить у собі сукупність мотивів, потреб, поглядів й установок, якими індивід керується у своїх діях. У систему факторів, що визначають конкретну позицію людини, включаються також його домагання на певне положення в соціальній і професійній ієрархії ролей і ступінь його задоволення в цій системі відносин;
- ціль - бажаний і представля результат,  що, конкретної діяльності людини  або групи людей. Вона може  бути близької, ситуаційної або віддаленої, суспільно коштовної або шкідливої, альтруїстичної або егоїстичної. Особистість або група людей ставлять перед собою ціль на основі потреб, інтересів і можливостей її досягнення.
У целеполагании  важливу роль грають інформація про  стан питання, розумові процеси, емоційний стан і мотиви передбачуваної активності. Целевыполнение складається із системи дій, спрямованих на досягнення передбачуваного результату.
Спрямованість формується в онтогенезі, у процесі  навчання й виховання молодих людей, при підготовці їх до життя, професійної й суспільно корисної діяльності, служінню своїй Батьківщині. Тут важливо, щоб підростаюче покоління засвоїло, що їх особисте, сімейне благополуччя, досягнення в різних сферах діяльності й соціальний статус взаємозалежні охоче до служіння своєму народу й державі, у якому вони живуть.
      Виділяють три основних види спрямованості  особистості: особиста, колективістична  й ділова.
Особиста  спрямованість - створюється перевагою  мотивів власного благополуччя, прагненням до особистої першості, престижу. Така людина найчастіше буває, зайнятий самим собою, своїми почуттями й переживаннями й мало реагує, на потребі навколишніх його людей: ігнорує інтереси співробітників або роботу, що повинен виконувати. У роботі бачить, насамперед, можливість задовольнити свої домагання поза залежністю від інтересів інших співробітників.
Спрямованість на взаємні дії - має місце тоді, коли вчинки людини визначається потребою в спілкуванні, прагненням підтримувати гарні відносини з товаришами по роботі, навчанню. Така людина виявляє цікавість до спільної діяльності, хоча може й не сприяти успішному виконанню завдання, нерідко його дії навіть утрудняють виконання групового завдання і його фактична допомога може бути мінімальної.
Ділова  спрямованість - відбиває перевагу мотивів породжуваних самою діяльністю, захоплення процесом діяльності, безкорислива прагнення до пізнання, оволодінню новими навичками й уміннями. Звичайно така людина прагне до співробітництва й домагається найбільшої продуктивності групи, а тому намагається довести точку зору, що вважає корисної для виконання поставленого завдання
      Установлено що особи зі спрямованістю на себе мають такі риси характеру:
      більше зайняті собою й своїми почуттями, проблемами
      роблять необґрунтовані й поспішні висновки й припущення про інших людей, також поводяться в дискусіях
      намагаються нав'язати свою волю групі
      навколишні в їхній присутності не почувають себе вільно
Люди  зі спрямованістю на взаємні дії:
      уникають прямого рішення проблеми
      уступають тиску групи
      не висловлюють оригінальних ідей і не легко зрозуміти, що така людина хоче виразити
      не приймають на себе керівництво, коли мова йде про вибір завдань
Люди  з діловою спрямованістю:
      допомагають окремим членам групи виражати свої думки
      підтримують групу, щоб вона досягла поставленої мети
      легко й доступно викладають свої думки й міркування
      беруть у свої руки керівництво, коли мова йде про вибір завдання
      не ухиляються від безпосереднього рішення проблеми
Спрямованість особистості, її роль у життєдіяльності людини
У психіці  людини існує й така сукупність стійких  істотних властивостей, що проявляється у всіх видах діяльності.
Характер - придбані в конкретних соціальних умовах загальні способи взаємодії  особистості із середовищем, що становлять тип її життєдіяльності.
Своєрідність  характеру кожної людини визначається його спрямованістю (стійкою мотиваційною сферою особистості) і особливостями  здійснення діяльності - вольовими  якостями.
Діяльність  і поводження людини направляються  стійкою системою відносин. Якщо у тварин мотивація поводження постійно змінюється залежно від стану організму й зовнішніх умов, то діяльність людини направляється стійкою системою відносин. Тому риси характеру визначаються й класифікуються, насамперед, залежно від спрямованості особистості, від системи стійких відносин людини до різних явищ дійсності.
Ця сфера  особистості поєднує в собі домінуючі  в даної особистості потреби, почуття, установки, потяги, інтереси, бажання, ідеали, переконання й світогляд. Система відносин особистості є  основною її якістю. Фундаментом, на якому надбудовується система відносин людини, є потреби.
Вся система  відносин особистості, її спрямованість  є мотивационно-регуляционной підструктурою  особистості, що визначає загальні особливості  її поводження.
Система стійких відносин особистості підрозділяється на наступні групи:
1. Відношення  людини до суспільства, мікросередовищу,  до окремих людей. 
2. Відношення  людини до самої себе - його  самосвідомість.
Самосвідомість  має свою структуру - систему самовідносин, що визначається здатністю особистості до самопізнання.
3. Відношення  до праці й інших видів діяльності.
4. Відношення  до речей як продуктам людської  праці.
Поряд з вищевказаним підрозділом відносин особистості по змісту розрізняються  властивості цих відносин, які також проявляються у вигляді окремих якостей характеру особистості.
Розрізняються наступні властивості відносин особистості.
1. Соціальна  значимість відносин людини, рівень  їхньої суспільної цінності, що  визначає моральні якості людини, моральність його повсякденного поводження, відповідність спрямованості особистості прогресивним соціальним ідеям.
2. Розмаїтість  потреб особистості, широта її  інтересів й усвідомлення центральних  стрижневих інтересів, які визначають  цілеспрямованість особистості.
3. Ступінь стійкості відносин, що визначає послідовність і наполегливість особистості в досягненні мети - цілісність характеру.
Широка  система поглядів, подань і понять про навколишню дійсність, знання основних її взаємозв'язків являє собою  вищу мотивационно-ориентировочную основу поводження особистості - її світогляд. Особливостями світогляду як найважливішого характерологического властивості особистості є ступінь його осознаваемости, цілісність і науковість. Розвинений світогляд - показник зрілості особистості.
Зі світоглядом  зв'язане формування системи переконань - стійкого мотиваційного утворення, у якому знання синтезуються з  почуттями, із глибокою вірою в них. Переконання - це знання, що стали принципом  діяльності.
Відносини особистості формуються на основі її знань, подань, життєвого досвіду. Таким чином, досвід особистості, система її знань є найважливішою підструктурою характеру.
Іншою підструктурою характеру є різноманітні узагальнені навички поводження й діяльності.
Риси  й типи характеру. Характер є індивідуально-типологічним сполученням ціннісних ориентаций і регуляционных особливостей особистості.
Розрізняються риси характеру й типи характерів. Риси характеру виражаються в  окремих загальних особливостях поводження, а тип характеру - у  загальних способах взаємодії із середовищем. Різноманітні риси характеру поєднуються в наступні групи.
1. Вольові  риси характеру - стійкі індивідуально-типологічні  особливості свідомої, поняттєво-опосередкованої  регуляції діяльності й поводження. До них ставляться: цілеспрямованість, самостійність, рішучість, наполегливість й ін.
2. Емоційні  риси характеру - стійкі індивідуально-типологічні  особливості безпосереднього, спонтанного  регулювання поводження.
3. Інтелектуальні  риси характеру - стійкі індивідуально-типологічні  особливості розумових здатностей.
Характер  кожної людини являє собою найбагатшу палітру фарб, тонів і півтонів, неповторна, унікальна своєрідність.
Але головне  в людині - це його центральні життєві  устремління й здатності до їхньої реалізації.
Отже, характер складається із двох груп властивостей - мотиваційних і виконавських. Стійкі мотиваційні властивості, тобто спрямованість особистості, є показником рівня розвитку особистості. Ця сфера особистості в найбільшій мері пов'язана з інтелектом, емоціями й почуттями.
Виконавська ж сфера особистості - особливості  її свідомої саморегуляції, визначаються вольовими якостями особистості. Але  різні вольові якості особистості  можуть бути розвинені в неоднаковому ступені. Так, більша сила характеру  може сполучатися з деякою його неврівноваженістю, твердість характеру - з недостатньою його цілеспрямованістю й т.д. Це залежить від обставин життя, від тих вимог, які переважно пред'являлися до людини на його життєвому шляху.
Поряд з окремими рисами характеру можна  виділити загальний спосіб адаптації особистості до дійсності - тип характеру людини. При визначенні типу характеру виділяється те істотно загальне в характерах окремих груп людей, що визначає стиль їхньої життєдіяльності, спосіб адаптації до навколишнього середовища.
Типи характеру:
1. Гармонічно  цілісний тип, добре адаптируемый  у різних ситуаціях. Цей тип  характеру відрізняється стійкістю  відносин й у той же час  високою пристосовністю до навколишнього  середовища. У людини з таким  типом характеру відсутні внутрішні  конфлікти, його бажання збігаються з тим, що він робить. Це товариська, вольова, принципова людина.
2. Внутрішньо  конфліктний тип, але зовні  погоджений із середовищем. Цей  тип характеру відрізняється  суперечливістю між внутрішніми  спонуканнями й зовнішнім поводженням, що, согласуясь із вимогами середовища, здійснюється з більшою напругою.
3. Конфліктний  тип зі зниженою адаптацією. Цей  тип характеру відрізняється  конфликтностью між емоційними  спонуканнями й соціальними обов'язками, імпульсивністю, перевагою негативних емоцій, нерозвиненістю комунікативних властивостей.
4. Варіативний  тип, що адаптується до будь-яких  умов у результаті нестійкості  позицій, безпринципності. Цей  тип характеру свідчить про  низький рівень розвитку особистості,  про відсутність стійкого загального способу поводження. Безхарактерність, постійне пристосовництво до зовнішніх обставин є сурогатом пластичності поводження; її не слід змішувати зі справжньою пластичністю поводження, зі здатністю враховувати обставини. Для досягнення своїх основних цілей, не відступаючи при цьому від соціально позитивних норм і вимог.
Отже, характер - це загальна регулятивна особливість  особистості, що формується у відповідних  умовах життя. Основою виховання  характеру є система впливів  на спрямованість особистості й відповідна організація способів життєдіяльності людини. 

1.3 Міжособистісні відносини.
Довічна залежність людей друг від друга  поміщає проблему людських взаємин  у саму серцевину існування людини. Люди мають найсильнішу потребу  в присоединенности: входити з іншими людьми в тривалі тісні взаємини, що гарантують позитивні переживання й результати.
Ця потреба, будучи обумовлена біологічно-соціальними  причинами, сприяє виживанню людини:
- наші  предки були зв'язані круговою  порукою, що забезпечувала групове  виживання (і на полюванні, і при зведенні жител десять рук краще однієї);
- соціальна  зв'язаність дітей і воспитывающих  їх дорослих обопільно підвищує  їхня життєздатність;
- знайшовши  родинну душу - людини, що підтримує  нас й  якому ми можемо  довіритися, ми почуваємо себе щасливими, захищеними, життєстійкими;
- втративши  родинну душу, дорослі почувають  ревнощі, самітність, розпач, біль, гнів, замкнутість у собі, знедоленість. 

Людина - справді суспільна, соціальна істота, що живе в умовах взаємодії й спілкування з людьми.
Можна виділити різноманітні форми міжособистісної  взаємодії: прихильність, дружба, любов, змагання, відхід, времяпровождение, операція, гра, соціальний вплив, підпорядкування, конфлікти, ритуальна взаємодія  й ін. Різні  форми взаємодії  людей характеризуються специфічними позиціями.
Ритуальна взаємодія - одна з розповсюджених форм взаємодії, що будується за певними  правилами, символічно виражаючи реальні  соціальні відносини й статус людини в групі й суспільстві. Ритуал виступає як спеціальна форма взаємодії, придумана людьми для задоволення потреби у визнанні. Ритуальна взаємодія йде з позиції «батько-батько». Ритуал виявляє цінності групи, люди виражають ритуалом те, що найбільше торкає їх, що становить їх соціальні ціннісні орієнтації.
Ритуальні дії важливі для здійснення наступності між різними поколіннями в тій або іншій організації, для підтримки традицій і передачі накопиченого досвіду через символи. Ритуальна взаємодія - це й своєрідне свято, що робить глибокий емоційний вплив на людей, і потужний засіб підтримки стабільності, міцності, наступності соціальних зв'язків, механізм зімкнення людей, підвищення їхньої солідарності. Ритуали, обряди, звичаї здатні запам'ятовуватися на підсвідомому рівні людей, забезпечуючи глибоке проникнення певних цінностей у групову й індивідуальну свідомість, у родову й особисту пам'ять.
У наступному виді взаємодії - операціях - трансакція здійснюється з позицій «Дорослі-Дорослу-доросле-доросла-дорослий-дорослий». З операціями ми зустрічаємося щодня: це насамперед взаємодії на роботі, навчанні, а також готування їжі, ремонт квартири й ін. Успішно провівши операцію, людина підтверджує свою компетентність й одержує підтвердження навколишніх. 

Трудова взаємодія, розподіл і виконання  професійних, сімейних функцій, уміле й ефективне здійснення цих обов'язків - от ті операції, які заповнюють життя.
Змагання - форма соціальної взаємодії, при  якій є чітко певна мета, що повинна  бути досягнута, всі дії різних людей  співвіднесені один з одним з  урахуванням цієї мети таким чином, що вони не вступають у конфлікт; при цьому й самій людині не вступає в конфлікт із самим собою, дотримуючись установки іншого гравця команди, але проте людині властив бажання домогтися кращих результатів, чим інші члени команди. Оскільки людина приймає установки інших людей і дозволяє цій установці інших визначати, що він зробить у наступний момент, з обліком якоїсь загальної мети, оскільки він стає  органічним членом своєї групи, суспільства, приймаючи мораль цього суспільства й стаючи значимим його членом.
У ряді випадків людина, перебуваючи з іншими людьми в одному приміщенні й виконуючи  начебто б спільну діяльність, подумки перебуває в зовсім іншому місці, подумки розмовляє з уявлюваним співрозмовниками, мріє об своєму- таку специфічну взаємодію називають відходом. Відхід - досить звичайна й природна форма взаємодії, але все-таки частіше до неї прибігають люди із проблемами в області міжособистісних потреб. Якщо в людини не залишається інших форм взаємодії, крім відходу, то це вже психоз^-психоз-патологія-психоз.
Наступний тип схвалюваних фіксованих взаємодій - времяпрепровождение, що забезпечують хоча б мінімум приємних відчуттів, знаків уваги, «поглаживания» між взаємодіючими  людьми. Времяпрепровождение - фіксована  форма трансакцій, Покликана задовольняти потреба людей у визнанні. Під час подібних времяпрепровождений відбувається оцінювання партнерів і перспектив розвитку відносин з ними.
Стійка  взаємодія людей може бути обумовлено появою взаємної симпатії - атракції. Тісні  взаємини, що забезпечують дружню підтримку й почуття, пов'язані з відчуттям щастя. Дослідження показали, що тісні позитивні взаємини поліпшують здоров'я, зменшують імовірність передчасної смерті.
Якщо  двох і більше людей багато чого зв'язує, формується фактор близькості, якщо їхні зв'язки поліпшуються, вони роблять друг для друга приємне - формується симпатія; якщо вони бачать друг у другу достоїнства, визнають право за собою й іншими бути такими, які вони є, - формується повага. Такі форми взаємодії, як дружба й любов, задовольняють потреба людей у прийнятті. Дружба й любов зовні схожі на времяпровождение, однак тут завжди є присутнім чітко фіксований партнер, стосовно якого випробовується симпатія. Дружба включає фактор симпатії й поваги, любов відрізняється від дружби посиленим сексуальним компонентом.
Гра - це перекручений спосіб взаємодії, тому що всі міжособистісні потреби людини перетворяться в одну - у потребу  контролю, і тоді людина прибігає до сили, якщо хоче визнання, прибігає до сили, якщо хоче прийняття. Незалежно  від виду потреби й життєвої ситуації гра пропонує тільки силовий варіант рішення. Ігри - це стереотипизированная серія взаємодій, що приводять до заздалегідь передбачуваного визначеного результату, це серія маніпуляцій, які покликані змінити поводження іншої людини в потрібну для ініціатора трансакцій сторону без обліку бажань цього іншого. Гри, на відміну від всіх інших видів взаємодій - нечесні взаємодії, оскільки включають пастки, підбивання, розплати.
Ігри  відрізняються від інших способів структурування часу двома параметрами: 1) схованими мотивами, 2) наявністю виграшу.
Соціальний  вплив має місце в тому випадку, якщо в результаті взаємодії повторна відповідь людини на якусь проблему більше зближається з відповіддю іншої людини, чим із власною первісною  відповіддю, тобто поводження однієї людини стає подібно поводженню інших людей.
У зв'язку із проблемою соціального впливу варто розрізняти конформность і  сугестивність. Конформность - схильність людини груповому тиску, зміна його поводження під впливом інших  осіб, свідома поступливість людини думці більшості груп для запобігання конфлікту з нею. Сугестивність, або сугестія, - мимовільна піддатливість людини думці інших осіб або групи.
Розповсюджена форма соціального впливу - покора, підпорядкування авторитету, схильність людини впливу особи з більше високим соціальним статусом. Така внутрішня позиція людини приводить до некритичного, беззастережного підпорядкування авторитету осіб, що мають більше високий соціальний статус, навіть вказівки цих «високопоставлених осіб» суперечать вимогам закону, моральності, та й самим поглядам, установкам конкретної людини.
1.4 Структура міжособистісних  відносин
Сформована  соціальна група майже завжди належить більше широкій соціальній організації, і це породжує так називану систему офіційних відносин. Активно діючими елементами цієї системи є члени групи, чиї ролі задані відносинами влади й підпорядкування, запропонованими на формальному рівні (начальник, завідувач, староста, капітан і т.д.). Звичайно відносини в цій системі диктуються структурою ієрархії й пов'язані з обов'язками й правами учасників соціальної діяльності.
     Функціонально - рольові відносини виступають при  вивченні "ділового"спілкування  й спільної діяльності, що дозволяє відповісти на питання: "якої конкретної діяльності розвертаються ці відносини?" й "що вони відбивають?". Дорослий санкціонує ті або інші зразки поводження: черговий повинен бути акуратним і виконавчим; під час самостійної роботи на уроці не можна дивитися в зошит сусіда й т.д. Функціонально - рольові відносини, що проявляються в ігровій діяльності, у значній мірі самостійні й вільні від безпосереднього контролю з боку дорослого.
     Експериментальне  дослідження функціонально - рольових відносин представлено багатьма традиційними прийомами: опросниками, бесідою, спостереженням, інтерв'ю й ін. Емоційно - оцінні відносини виявляються в безпосередній взаємодії дітей, відбиваючи систему їхніх переваг. Відносно повну картину цих відносин дає социометрический опитування в різних його модифікаціях. Личностно - значеннєві відносини являють собою складні в спільній діяльності необхідні зв'язки, які в ній реалізуються. При цьому мотивом дії кожного учасника таких відносин стає інша людина, той, заради якого, в остаточному підсумку, здійснюється спільна діяльність. Потреба в придбанні й підтримці статусу - одна з важливих соціальних потреб. Неможливість зайняти певне положення в структурі групових відносин або погроза втрати наявного статусу може викликати стан "афекту неадекватності". Афект неадекватності в подібних ситуаціях спостерігається в школярів всіх вікових груп, як у встигаючих, так й у слабких учнів. Пережите ними почуття незадоволеності проявляється в агресії, у відмові виконувати вимоги вчителя, у демонстративному порушенні дисципліни. Протягом всього життя індивід виявляється включеним у різні соціальні групи, у яких відбувається його полова соціалізація. Важливим інструментом полової соціалізації є група однолітків, що пізніше всіх "підключається" до цього процесу, але значення, який важко переоцінити. У цих групах спільна діяльність і спілкування "на рівних" сприяють об'єднанню дітей. Одночасно відбувається протиставлення своєї полової приналежності протилежній підлозі. Ця опозиція виникає, затверджується й відстоюється в спільній діяльності, структура якої змінюється з віком. Такий різкий поділ дітей у процесі спільної діяльності й спілкування на одностатеві об'єднання одержало назви "полової сегрегації". Співтовариства дітей і підлітків, засновані на "полової сегрегації", виникають на певному етапі розвитку суспільства, будучи реальними половозрастными об'єднаннями, регламентованими соціальною структурою суспільства. Стихійна "сегрегація" торкати переважно неофіційної структури дитячої групи, відбиваючи виборчий характер дитячих симпатій й антипатій, дружби й прихильностей.  
 
 

1.5 Взаємодія в групі.
Однієї  із загальних форм соціальної взаємодії  виступає соціальна група, у якій поводження й соціальний статус кожного  члена у відчутному ступені обумовлені діяльністю й існуванням інших членів.
Взаємозалежність  сторін у процесі взаємодії може бути рівної або одна зі сторін може сильніше впливати на іншу - отже, можна виділити одне- і двосторонню интеракцию. Интеракция може охоплювати як всі сфери людської життєдіяльності (тотальна интеракция), так і тільки якусь одну специфічну форму або «сектор» діяльності. У незалежних секторах люди можуть не робити ніякого впливу один на одного.
Інтенсивність взаємодії характеризує ступінь  залежності життєдіяльності від  взаємин: вона може коливатися від максимальної до мінімальної величини. Чим більше екстенсивні або інтенсивні сектори интеракции, тим більше залежні життя, поводження, психологія взаємодіючих сторін.
Початком  будь-який интеракции є виникнення впливу однієї сторони на поводження й психологію іншої. Интеракция триває доти, поки цей вплив існує, при цьому неважливо - зустрічаються чи індивіди ні. Тільки коли сама пам'ять або думка про існування однієї сторони перестає впливати на поводження або психологію інший, тільки коли процес можна вважати закінченим.
Напрямок  взаємин може бути солідарним, антагоністичним або змішаним. При солідарної интеракции прагнення й зусилля сторін збігаються. Якщо бажання й зусилля сторін перебувають у конфлікті, то це - антагоністична форма интеракции, якщо вони збігаються тільки почасти - це змішаний тип напрямку взаємодії.
Можна виділити організовані й неорганізовані взаємодії: интеракция організована, якщо відносини сторін, їхні дії зложилися  в певну структуру прав, обов'язків, функцій й опираються на якусь  систему цінностей. 

Неорганізовані интеракции - коли відносини й цінності перебувають в аморфному стані, тому права, обов'язку, функції, соціальні позиції не визначені.
Виділяють наступні типи соціальної взаємодії: організовано-антагоністична система интеракции, заснована на примусі; організовано-солідарна система интеракции, заснована на добровільному членстві; организованно-смешанная, солідарна-антагоністична система. Яка частково управляється примусом, а частково - добровільною підтримкою устояної системи взаємин і цінностей. більшість організованих соціально-інтерактивних систем від родини до церкви й держави належить до типу организованно-смешанных. Також можуть бути неорганізований-антагоністичний; неорганізований-солідарний; неорганизованно-смешанный тип интеракций.
У довгостроково існуючих організованих групах виділяють три типи взаємин: сімейний тип (интеракции тотальні, екстенсивні, інтенсивні, солідарні по напрямку й тривала, характерно внутрішня єдність членів групи), договірний тип (обмеженість за часом дії сторін, взаємодіючих у рамках договірного сектора, солідарність відносин егоїстична й спрямована на одержання взаємної вигоди, задоволення або навіть на одержання «як можна більшого за менше», при цьому інша сторона розглядається не як союзник, а як якийсь «інструмент», що може зробити послугу, принести прибуток і т.п.); примусовий тип (антагонізм відносин, різні форми примуса: психологічний примус, економічне, фізичне, ідеологічне, військове).
Перехід від одного типу до іншого може відбуватися  плавно й непередбачено. Часто спостерігаються  змішані типи соціальних взаємодій - частково договірні, сімейні, примусові.
Соціальні взаємодії виступають як социокультурные: одночасно протікають три процеси: взаємодія норм, цінностей, стандартів, що втримуються у свідомості людини й групи; взаємодія конкретних людей  і груп; взаємодія матеріалізованих цінностей громадського життя. 

Залежно від об'єднуючих цінностей можна  виділити наступні групи6
-«однобічні»  групи, побудовані на одному  ряді основних цінностей;
- «багатобічні»  групи, побудовані навколо комбінації  декількох рядів цінностей: родина, громада, нації, соціальний клас.
Отже, група  представлена як сукупність людей, які  певним чином взаємодіють один з  одним, усвідомлюють свою приналежність  до даної групи й сприймаються її членами з погляду інших  людей. Група має свою ідентичність із погляду сторонніх.
Первинні групи складаються з невеликого числа людей, між якими встановлюються стійкі емоційні відносини, особисті взаємозв'язки, засновані на їхніх індивідуальних особливостях. Вторинні групи утворяться з людей, між якими майже відсутні емоційні відносини, їхня взаємодія обумовлена прагненням до досягнення певних цілей, їхні соціальні ролі, ділові відносини й способи комунікації чітко визначені. У критичних й аварійних ситуаціях люди віддають перевагу первинній групі, проявляють відданість членам первинної групи.
Люди вступають у групи з ряду причин:
група виступає як засіб біологічного виживання;
як засіб  соціалізації й формування психіки  людини;
як спосіб виконання певної роботи, що неможливо  виконати одній людині;
як засіб  задоволення потреби людини в  спілкуванні, у ласкавому й доброзичливому відношенні до себе, в одержанні соціального схвалення, поваги, визнання, довіри;
як засіб  ослаблення неприємних почуттів страху, тривоги;
як засіб  інформаційного, матеріального й  іншого обміну.
Спілкування, взаємодія людей відбувається в різноманітних групах. Під групою розуміється сукупність елементів, що мають щось загальне. 
 
 

1.6 Соціальні роль  і статус
У повсякденному  житті часто ототожнюють такі поняття, як «людина», «індивід», «особистість». Але в соціології дані поняття не розглядаються як синоніми й досить чітко розрізняються при всій їхній близькості й взаємозв'язку. І для того щоб зрозуміти, що таке особистість, необхідно в першу чергу провести розмежування цих понять.
Поняття «людин» уживається для характеристики загальним, властивим всім людям якостей і здатностей тоді, коли важливо відзначити приналежність особи до чело-веческому роду. А коли необхідно підкреслити, що мова йде не про все людство, а про окремого представника людства, конкретному носії всіх соціальних і психологічних рис людини (розуму, волі, інтересів, потреб і т.д.), те вживають поняття «індивід». У цьому випадку поняття «індивід» означає «конкретна людина».
Поняття «особистість», як відзначає відомий  російський соціолог И.С.Кін, дуже многообразно. У своїй роботі «Соціологія особистості» (М., 1967) він підкреслює, що, «з одного боку, воно позначає конкретного індивіда (особа) як суб'єкта діяльності, у єдності його індивідуальних властивостей (одиничне) і його соціальних ролей (загальне). З іншого боку, особистість розуміється як соціальна властивість індивіда, як сукупність інтегрованих у ньому соціально значимих рис, що утворилися в процесі прямої або непрямої взаємодії даної особи з іншими людьми й делающих його, у свою чергу, суб'єктом праці, пізнання й спілкування. Цей другий аспект поняття найбільш важливий з погляду соціології, що окрема людина цікавить не сам по собі, а як член певного суспільства, класу, соціальної групи, що втілює в собі деякі соціально типові риси» .Таким чином, дане поняття вживають у двох змістах. У першому випадку під особистістю розуміється людина як суб'єкт відносин і свідомої діяльності (тобто особа в широкому змісті слова), а в другому - стійка система соціально значимих рис й якостей, що характеризують індивіда як члена певного суспільства або спільності . 

Особистість є об'єктом вивчення ряду гуманітарних наук, насамперед філософії, психології й соціології. Філософію проблема особистості цікавить у широкому історику- теоретичному плані. Вона намічає  підходи до рішення існуючих «вічних» питань. Філософія займається дослідженням сенсу життя, сутності людини, а також загальних закономірностей його розвитку як біологічного, так і соціальної істоти (мети, ідеали, шляхи їхнього досягнення). Таким чином, філософію цікавить особистість із погляду її положення у світі як суб'єкта діяльності, пізнання й творчості.
Психологія  під особистістю найчастіше має  на увазі суб'єкт свідомої діяльності в мотиваційній сфері, вивчає особистість  як стійка цілісність. Як відзначає  Г.М.Андрєєва: «Для соціальної психології головним орієнтиром у дослідженні особистості є взаимоотношение особистості із групою (не просто особистість у групі, а саме результат, що виходить від взаємини особистості з конкретною групою)». У зв'язку із цим головна проблема аналізу особистості в соціальній психології полягає у виявленні того, яким образом суспільство впливає на особистість, яку роль у процесі формування особистості грає мікро- і макросередовище.
Соціологія, на відміну від інших наук, при  вивченні особистості виділяє соціально^-типове. Ключовим питанням соціології є з'ясування, чи є кожна людина чи особистістю ні? І якщо так, те що із цього треба для нього самого й для суспільства? .Соціологічну теорію особистості цікавить процес формування особистості й розвиток її потреб у нерозривному зв'язку з функціонуванням і розвитком соціальних відносин, вивчення закономірного зв'язку особистості й суспільства, особистості й групи, регуляція й саморегуляція соціального поводження особистості. Деякі проблеми є загальними для соціології й соціальної психології, тому границя між ними в значній мірі умовна.
У сучасній науці, як відзначає ЕА.Ануфриев, можна  виділити два підходи до визначення особистості: формально-логічний і  діалектико-логічний. Перший підхід розділяють психологи й педагоги, він як би опирається на «здоровий глузд». При цьому підході поняття особистість визначається через підведення його під більше широке, родове поняття людини, а після цього вказуються його видові відмінності, Т.е. перераховуються ознаки, наявність яких відрізняє особистість від людини взагалі. Дані ознаки включають різні позитивні характеристики. У зв'язку із цим прихильники першого підходу визнають особистістю не всіх людей, а тільки тих, хто має певні позитивні якості. Процес соціалізації, у цьому випадку, буде полягати в придбанні необхідного набору позитивних якостей. Незважаючи на раціональність свого змісту, даному підходу все-таки властива певна обмеженість - кого конкретно й чому не можна вважати особистістю, наприклад, якщо дитини, то до якого віку, якщо злочинця, то за який злочин, і т.д.
Другий  підхід дозволяє уникнути вищевказані  протиріччя. Особистість у цьому  випадку визначається через діалектику одиничного й загального, як щось особливе, розглянуте в соціальному аспекті. Для всіх людей властиве володіння поруч певних загальних рис, як біологічних, так і соціальних. Але в той же час кожній людині властиве щось своє, особливе (своя біографія, своя професії й т.д.). Сукупність загальних характеристик людини з його індивідуальними особливостями й буде створювати особливе - особистість. Таким чином, прихильники даного підходу вважають, що поняття особистості застосовне до всіх людей без винятку. Т.к. кожна людина володіє й загальними, і індивідуальними ознаками. Особистість - як унікальна сукупність - буде вимагати ряду додаткових характеристик, що вказують, яка саме особистість мається на увазі (розвинена або нерозвинена, свідома або несвідома). Слід зазначити, що дані підходи не взаимоисключают один одного, вони становлять єдність, що обов'язково необхідно враховувати в соціології особистості.
Центральною проблемою всіх соціологічних досліджень виступає проблема взаємини суспільства  й особистості. У центрі уваги  соціолога, як указував А.Г.Здравомыслов, постійно перебуває складна взаємодія суспільства й особистих інтересів. Для соціолога суспільний інтерес виступає не у вигляді якогось загального поняття, а в конкретній формі ~ у вигляді інтересів тих або інших суспільних організмів, інститутів, соціальних систем.
На даній  схемі конкретизується положення К.Маркса про те, що людина є «сукупність всіх суспільних відносин» .Суспільство є результатом взаємодії трьох головних систем: політики, економіки й духовного життя суспільства. А соціологія саме й з'ясовує, яким образом людин бере участь у цих важливих сферах громадського життя. Хоча економіка й відіграє вирішальну роль при поясненні історичного розвитку людського суспільства в цілому, того, як і чому відбувається зміна суспільних формацій, але вона не в змозі пояснити, як відбувається формування особистості, тому що не тільки економіка впливає на це.
Не можна, розглядаючи зв'язку людини із суспільством говорити про особистості взагалі  й про суспільство взагалі, тому що кожна людина належить до певної соціальної спільності (нації, місто, клас і т.д.). Все це істотно впливає на структуру спілкування між людьми. Наприклад, спосіб життя жителів міста і їхніх відносин відрізняються від способу життя й відносин жителів села, і вони мають більше можливостей для подальшого розвитку й твердження особистості.
Звертають увагу соціологи й на процес становлення  особистості, на те, як проходить його соціалізація. Адже перетворення дитини в дорослого відбувається завдяки  впливу на нього двох соціальних інститутів: родини й системи суспільного  виховання (у цьому випадку соціальним інститутом можуть виступати не тільки якісь установи, а навіть вулиця, що робить певний вплив на виховання людини).
Термін  «соціальна роль» почали розробляти на початку XX століття Э.Дюркгейм, М.Вебер, а пізніше - Т.Парсонс, Т.Шибутани, Рлинтон й ін. Надалі свій розвиток він знайшов у різних соціологічних теоріях, у першу чергу функционалистских й интеракционистских. У нашій країні розробці концепції рольової теорії особистості багато уваги приділяли у своїх роботах такі вчені, як И.С.Кін .В.А.Отрут й інших .
«Соціальна  роль, - пише И.С.Кін, - це щось безособове, не зв'язане ні... із чиєю індивідуальністю, це те, що очікується в даному суспільстві  від усякої людини, що займає певне  місце в соціальній системі» .Таким  чином, соціальна роль - це сукупність вимог (приписання, побажання й очікування відповідного поводження), які суспільство пред'являє особам, що займають певні соціальні позиції. Дані вимоги знаходять своє вираження в конкретних соціальних нормах. Належне виконання вимог, пов'язаних із соціальною роллю, забезпечує система соціальних санкцій як позитивного, так і негативного характеру.
Соціальна роль, виникаючи у зв'язку з конкретної займаної індивідом соціальною позицією, що має місце в суспільній структурі, одночасно із цим - конкретний (нормативно схвалюваний) спосіб поводження, що обов'язковий для всіх індивідів, що виконують подібні соціальні ролі.
Але слід зазначити, що жодна роль не є жорстко  фіксованою моделлю поводження. Хоча суспільство й нав'язує індивідові соціальну роль, характер індивіда впливає на те, якою мірою його поводження буде відповідати очікуванням інших.
Термін  «соціальний статус» (від лат. status - стан справ, положення) уперше в соціологічному змісті вжив англійський історик  Г.Д.С.Мейн (Ancient law. N.Y., 1885). Спочатку в Древньому Римі даний термін означав правове положення юридичної особи. Із середини 30-х рр. XIX в. розробкою теорії соціального статусу займалися Р.Линтон, Ф.Мерилл, Т.Шибутани, Р.Тернер й ін. У цей час цей термін використається соціологами у двох основних змістах: а) позначення соціальної позиції індивіда або групи в соціальній системі; б) позначення рангу, престижу цієї позиції.
У широкому змісті соціальний статус - це положення  індивіда в суспільстві, що він займає відповідно до віку, підлогою, походженням, професією, родиний станом. Учені  розрізняють природжений (приписаний) статус - національність, соціальне  походження й т.д. і досягнутий (придбаний) статус - утворення, заслуги, кваліфікація й т.д. 

Соціальний  статус не визначаться довільно, а  залежить від пануючої в даному суспільстві  системи цінностей і культури. Наприклад, для дослідження стра-тификационной  структури сучасного американського суспільства використають наступні критерії: рід занять, величина доходу, рівень утворення, етнічна при-надлежность.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.