Здесь можно найти образцы любых учебных материалов, т.е. получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ и рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Реферат сторя розвитку лкувальної фзичної культури, її фзологчне обрунтування, основн педагогчн принципи побудови методики та застосування при захворюваннях. Загальн принципи лкувального харчування та вплив його факторв на процеси одужання.

Информация:

Тип работы: Реферат. Предмет: Медицина. Добавлен: 26.09.2009. Сдан: 2009. Уникальность по antiplagiat.ru: --.

Описание (план):


ПЛАН

Вступ
1. Поняття про ЛФК
1.1 Коротка історія розвитку лікувальної фізичної культури
1.2 Фізіологічне обґрунтування лікувальної фізичної культури
1.3 Основні педагогічні принципи побудови методики лікувальної фізичної культури
1.4 Засоби, методи й форми лікувальної фізичної культури
2. ЛФК при внутрішніх захворюваннях органів
2.1 Лікувальна фізична культура при захворюваннях нервової системи
2.2 Лікувальна фізична культура при захворюваннях серцево-судинної системи
2.3 Лікувальна фізична культура при недостатності кровообігу
2.4 Лікувальна фізична культура при захворюваннях органів травлення
2.5 Лікувальна фізична культура при порушенні обміну речовин
3. Основи лікувального харчування
3.1 Загальні принципи лікувального харчування
3.2 Вплив харчових факторів на процеси одужання
Висновки
Список використаної літератури
ВСТУП

Ідеї лікувальної фізичної культури одержали відображення в працях геніального таджицького вченого Авіценни (980-1037). Одна з його п'яти книг знаменитої праці "Канон медичних наук" присвячена питанням лікування фізичними вправами. У цій книзі Авиценна дає деякі обґрунтування до використання фізичних вправ з лікувальною й профілактичною метою, до застосування сонячних і повітряних ванн. Особлива увага Авиценна приділяв застосуванню фізичних вправ у старості.
ЛФК є складником комплексної кардіологічної реабілітації, яка використовує координоване призначення медичних, соціальних та професійних засобів з метою пристосування хворого до нового способу життя та забезпечення йому можливості досягти високого рівня працездатності.
Лікувальна фізична культура в нашій країні докорінно відрізняється від старої, так називаної лікарської гімнастики. На відміну від колишніх установок лікувальна фізична культура як частина радянської медицини й системи фізичного виховання переслідує дозвіл більше глибоких завдань як в області відбудовної, профілактичної, так і соціальної, ніж лікарська гімнастика - зміцнення й підвищення функцій окремих органів і систем.
Фізичні вправи, підібрані відповідно до особливостей захворювання (з урахуванням вихідного стану організму) при певному темпі й послідовності (з урахуванням резервних можливостей організму) роблять багатогранну фізіологічну дію. Під впливом фізичних вправ активізуються подих, кровообіг, обмін речовин, поліпшується функціональний стан нервових, ендокринної систем, підвищується функція м'язової системи.
Лікувальна фізична культура звичайно є складовою частиною загального плану лікування хворого й використовується в комплексі в різних сполученнях і на різних етапах з лікарськими, хірургічними методами лікування, фізіотерапією, лікувальним харчуванням і проведенням заходів по подальшій раціональній організації праці й побуту хворого.
1. ПОНЯТТЯ ПРО ЛФК

1.1 КОРОТКА ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ЛІКУВАЛЬНОЇ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

Як засіб удосконалювання фізичного розвитку людини різні системи фізичних вправ відомі були з давніх часів.
Гіппократ у своїх працях надавав великого значення лікувальній гімнастиці, масажу й водним процедурам. Пізніше римські лікарі, особливо Гален, у своїй практиці широко рекомендували лікувальну гімнастику.
Ідеї лікувальної фізичної культури одержали відображення в працях геніального таджицького вченого Авіценни (980-1037). Одна з його п'яти книг знаменитої праці "Канон медичних наук" присвячена питанням лікування фізичними вправами. У цій книзі Авіценна дає деякі обґрунтування до використання фізичних вправ з лікувальною й профілактичною метою, до застосування сонячних і повітряних ванн. Особлива увага Авіценна приділяв застосуванню фізичних вправ у старості.
В XVІІІ-XІ століттях одержала поширення шведська лікарська гімнастика, засновником якої був П.Г. Лінг (1776-1839).
Шведська лікарська гімнастика не мала досить анатомічного й фізіологічного обґрунтування. Досить істотній критиці піддалася шведська лікарська гімнастика з боку російського вченого анатома й теоретика в області фізичного виховання П. Ф. Лесгафта, що критикував також і німецьку систему лікарської гімнастики.
Представники вітчизняної клініки ще в минулому столітті надавали великого значення лікувальній гімнастиці як складової частини комплексного лікування багатьох захворювань.
М.Я. Мудров, С.П. Боткін, Г.А. Захар'їн, А.А. Остроумов й інші провідні лікарі-клініцисти були першими пропагандистами ідей застосування з лікувальною метою фізичних вправ.
Потрібно "лікувати хворого, а не хвороба", так указував М.Я. Мудров, Н.М. Амбодик-Максимович в 1786 м, писав, що "...тіло без руху подібно стоячій воді, що пліснявіє, псується й гниє".
Особливий вплив на розвиток радянської системи лікувальної фізичної культури зробили прогресивні ідеї в сфері фізичного виховання П.Ф. Лесгафта, а також В.В. Гориневского.
Радянська система лікувальної фізичної культури починає розвиватися з 1921 р., у період організації будинків відпочинку для трудящих відповідно до декрету Раднаркому, підписаним В.І. Леніним.
В 1925 р. уперше були розроблені показання до застосування лікувальної фізичної культури для санаторних хворих (В.В. Гориневский, И.М. Саркізов-Серазіні, Ф.А. Андрєєв й ін.).
З'явилися роботи радянських учених по окремих проблемах і питанням застосування лікувальної фізичної культури при лікуванні хворих внутрішніми й нервовими хворобами, у травматології, хірургічній практиці й гінекології (И.М. Саркізов-Серазіні, В.Н. Мошков, В.К. Добровольский, Е.Ф. Древинг й ін.).
Особливо велике було значення лікувальної фізичної культури для відновлення здоров'я хворих і поранених у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 р., що дало можливість тисячам поранених повернутися в лад або відновити порушені функції й зробити цих людей здатними до праці.
Лікувальна фізична культура в нашій країні докорінно відрізняється від старої, так називаної лікарської гімнастики. На відміну від колишніх установок лікувальна фізична культура як частина радянської медицини й системи фізичного виховання переслідує дозвіл більше глибоких завдань як в області відбудовної, профілактичної, так і соціальної, ніж лікарська гімнастика - зміцнення й підвищення функцій окремих органів і систем.
1.2 ФІЗІОЛОГІЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ЛІКУВАЛЬНОЇ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

Фізичні вправи, підібрані відповідно до особливостей захворювання (з урахуванням вихідного стану організму) при певному темпі й послідовності (з урахуванням резервних можливостей організму) роблять багатогранну фізіологічну дію. Під впливом фізичних вправ активізуються подих, кровообіг, обмін речовин, поліпшується функціональний стан нервових, ендокринної систем, підвищується функція м'язової системи.
М'язова діяльність відбивається на стані рецепторів, особливо пропріорецепторів. Рефлекторно змінюється стан основних коркових нервових процесів (порушення й гальмування) з їхньою активацією, поліпшенням їхньої сили, співвідношень і рухливості. Формуються нові умовно-рефлекторні зв'язку, поліпшується стан вегетативних центрів, функціонально підвищується стійкість організму до навантажень і несприятливих впливів зовнішнього середовища. М'язові рухи супроводжуються певними біохімічними змінами в тканинах організму, з'являється ряд речовин, що володіють стимулюючим впливом, зокрема аденозинтрифосфорна кислота. Більш зовсім протікають окислювально-відновні процеси.
Основні положення навчання І. М. Сєченова, І. П. Павлова про зв'язок, залежність і регулюючу роль центральної нервової системи у всіх проявах життєдіяльності людини є основою для вибору методу й прийомів лікувальної фізичної культури при різних умовах її застосування.
І.М. Сєченов писав: "Всю нескінченну розмаїтість зовнішніх проявів мозкової діяльності зводиться остаточно до одного лише явища - м'язовому руху". Таким чином, вирівнювання порушених нервових і нейрогуморальних регуляцій здійснюється шляхом цілеспрямованого застосування фізичних вправ, що сприяють нормалізації взаємозв'язку процесів порушення й гальмування в корі більших півкуль головного мозку. Це сприяє формуванню нового, стосовно патологічного коркового стереотипу динамічного стереотипу, що приводить до нормалізації взаємозв'язку між всіма системами й органами організму з цілому. Слід зазначити, що формування нового динамічного стереотипу сприяє вирівнюванню співвідношення двох сигнальних систем. У цьому аспекті лікувальну фізичну культуру можна розглядати як метод патогенетичної терапії.
У процесі застосування тих або інших фізичних вправ, як простих, так і складних, у процесі тренування у хворого активуються життєві функції організму, формується ряд якостей і навичок, необхідних людині в праці й у побуті. У зв'язку із цим лікувальну фізичну культуру варто розглядати як метод неспецифічної терапії.
Лікувальна фізична культура з успіхом застосовується при найрізноманітніших хворобах у різних лікувальних установах: у клініках, поліклініках, у родильних будинках, у санаторіях і на курортах, і це логічно, тому що фізіологічна сутність фізичних вправ і тренування полягає в здатності таких сприяти нормалізації функціональних і структурних змін організму. Лікувальна фізична культура є методом функціональної терапії із широким діапазоном застосування (відповідно до дозувань) при різних захворюваннях.
У зв'язку із впливом лікувальної фізичної культури як активного функціонального стимулятора вона широко використається як метод, що підвищує сприйняття організмом дії медикаментів, фізіотерапевтичних методів лікування, бальнеологічних і кліматичних лікувальних факторів, а тому вона знаходить широке застосування як у лікарняній обстановці, так і на курортах.
Лікувальна фізична культура звичайно є складовою частиною загального плану лікування хворого й використається в комплексі в різних сполученнях і на різних етапах з лікарськими, хірургічними методами лікування, фізіотерапією, лікувальним харчуванням і проведенням мер по подальшій раціональній організації праці й побуту хворого.
Лікувальна фізична культура, в основі якої лежить фізична вправа, робить на організм хворого не тільки місцеве, але, що саме головне, і загальний вплив, а це відбиває основні принципи сучасного клінічного лікування.
При системі диспансерного спостереження за станом здоров'я трудящих у Радянському Союзі, а також в умовах лікарні або санаторію хворі прилучаються до постійного й, систематичним заняттям улюбленим видом фізичних вправ або спорту й переносять їх у родину й у побут, що впливає на здоров'я.
Таким чином, лікувальна фізична культура може бути використана не тільки як терапевтичний захід, але і як діючий профілактичний засіб у боротьбі проти захворювань, рецидивів хвороби й сприяти виникненню тривалих ремісій при патологічних процесах, що хронічно протікають.
1.3 ОСНОВНІ ПЕДАГОГІЧНІ ПРИНЦИПИ ПОБУДОВИ МЕТОДИКИ ЛІКУВАЛЬНОЇ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

Лікувальна фізична культура власне кажучи є методом лікувальним, однак як процес вона організується й проводиться як педагогічний захід - у формі занять. Основне, що відрізняє лікувальну фізичну культуру від інших лікувальних засобів, це те, що хворий повинен бути активний і виконувати довільні рухи відповідно до запропонованої форми вправ і певним ступенем зусиль.
При навчанні фізичним вправам, а також при тренуванні необхідно дотримувати основні дидактичні принципи побудови занять лікувальної фізичної лантух турою: свідомість, активність, наочність, систематичність, доступність і закріплення застосовуваних навиків.
Принцип свідомості в процесі навчання й тренування варто розуміти, як осмислене відношення хворого до пропонованого йому фізичним вправам. Хворий повинен вірити в ефективність лікувальної гімнастики. Принцип свідомості тісно пов'язаний із принципом активності хворого. Цьому повинен усіляко сприяти методист по лікувальній фізичній культурі. Активність сприяє кращій функціональній перебудові організму, підвищує емоційність занять.
Принцип наочності припускає показ фізичних вправ, образна розповідь, наслідування або імітацію рухів раніше відомих з побутовий або трудовий практики (пиляння або рубання дров, їзда на велосипеді й т.д. ).
Принцип доступності позначає навчання фізичним вправам відповідно до основних правил переходу від відомого до невідомого або від уміння виконувати вправи більше прості до виконання вправ більше складної, потребуючої більшої координації рухів, більших зусиль. Тільки така послідовність у чергуванні фізичних вправ з урахуванням їх засвоєння може забезпечити ефективність у лікуванні. Варто враховувати також вік, підлогу, клінічний стан хворого, ступінь його фізичної підготовленості, тренованості і професійних навичок.
Принцип з полягає в тім, щоб всі заняття по фізичній культурі проводилися регулярно, послідовно з поступовим підвищенням фізичного навантаження, збільшенням кількості різних фізичних вправ, збільшенням часу занять й ускладненням техніки їхнього виконання. Особлива увага повинне бути звернене на правильний підбор фізичних вправ, залежно від завдань, що коштують перед даними заняттями, на зв'язок кожного заняття з попереднім і наступним. Систематичність залежить від цільової настанови лікувальної фізичної культури на кожному етапі лікування. Варто координувати періоди роботи й фази відпочинку в заняттях.
Принцип закріплення навичок полягає в тім, щоб вправи й навички запам'ятовувалися, для чого необхідно забезпечити можливість виконання вправ у різних варіантах і ситуаціях, що зустрічаються в житті. Необхідно багаторазово повторювати досліджувані рухи відповідно до фізичних можливостей хворого, виробити вміння виконувати самостійно й правильно комплекси вправ у поза лікарняній обстановці.
Принцип індивідуального підходу - це основний принцип побудови всієї лікувальної системи. Облік всіх особливостей даного хворого, його реакція на середовище, на ті або інші методи лікування, його відношення до медикаментів і т.п..
Для системи фізичного виховання надзвичайно важливий принцип виховання особистості в цілому, а у фізичному відношенні розвиток всіх фізичних здатностей людини. Всі дидактичні принципи зв'язані один з одним і порушення одного з них у навчанні й тренуванні спричиняє руйнування всієї системи правильного навчання й тренування.
Рекомендується не застосовувати нових вправ, поки не засвоєні попередні, призначати відомі вправи в різних нових варіантах рухів і ситуаціях, поступово підвищувати навантаження, будячи активність хворого, інтерес до проведених занять.
1.4 ЗАСОБИ, МЕТОДИ Й ФОРМИ ЛІКУВАЛЬНОЇ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

Основним засобом у лікувальній фізичній культурі є фізична вправа - м'язовий рух, свідомо виконуване з певною метою.
Всі фізичні вправи по ознаці їхнього виконання підрозділяються на так називані природні рухи, куди входять звичайні, часто повторювані м'язові рухи в житті, такі, як ходьба, біг, плавання, стрибки, ходьба на лижах, і на фізичні вправи, подібні за формою, але запозичені із трудової діяльності, вправи прикладного характеру. Трудотерапія й механотерапія також становлять особливий розділ лікувальної фізичної культури.
Велике значення мають умови, у яких проводяться заняття по фізичній культурі. Використання одночасно й природних факторів природи (сонця й повітря ) значно підвищує ефективність лікувальної фізичної культури. При заняттях лікувальною фізичною культурою в закритих приміщеннях необхідно дотримувати певні санітарно-гігієнічні вимоги.
Основною формою проведення лікувальної фізичної культури є заняття (урок) із групою або індивідуальне. Індивідуальні завдання даються хворому для самостійних занять. До інших форм відносять ранкову гігієнічну гімнастику й дозовані прогулянки. Всі фізичні вправи підбирають відповідно до стану хворого, особливостями хворобливого процесу у зв'язку з поставленими завданнями лікування.
Індивідуальні заняття проводять найчастіше із хворими, що дотримують постільний режим. При груповому методі занять у групу підбирають хворих з ідентичним функціональним станом організму.
Тривалість заняття залежить від стану хворих, характеру захворювання, віку, пола й ступені фізичної підготовленості або тренованості. Тривалість занять у середньому від 15 до 45 хвилин.
Кожне заняття лікувальною гімнастикою містить у собі три розділи: вступний розділ складається з таких вправ, які змушують що займається підготуватися до виконання вправ у наступному розділі - основних спеціальних більше складних вправ.
Основний розділ включає фізичні вправи загально зміцнювального й спеціального цілеспрямованого характеру для досягнення лікувального ефекту. Вправи спеціальні чергуються із загально зміцнювальними.
Загальне навантаження в заняттях повинна відповідати фізіологічним можливостям хворого. Використається методичний принцип розсіювання навантаження, коли у виконання вправ послідовно утягуються різні групи м'язів.
Заключний розділ включає такі вправи, які поступово знижують фізіологічне навантаження після основного розділу.
Регулювання навантаження проводять, керуючись так називаній фізіологічній кривій, тобто станом пульсової хвилі - частотою пульсу в певні відрізки часу в різних розділах заняття під впливом фізичних вправ. При регулюванні фізичного навантаження, крім умілого розподілу навантаження по різних м'язових групах, варто включати в заняття дихальні вправи, які, як правило, ведуть до зниження фізіологічного навантаження (див. мал. 92).
Величину фізичного навантаження під час занять ділять на три категорії (по В.Н. Мошкову).
А. Навантаження без обмеження з дозволом перегони, стрибків й інших загально навантажувальних вправ.
Б. Середнє навантаження (з обмеженням) з виключенням перегони, стрибків, вправ з вираженим зусиллям й складних вправ у координаційному відношенні при співвідношенні з дихальними вправами 1:3, і 1:4 . В. Слабке навантаження, що характеризується використанням елементарних гімнастичних вправ, переважно у вихідних положеннях лежачи й сидячи при співвідношенні з дихальними вправами 1:1 або 1:2 .
Як правило, темп у заняттях повинен бути середній, всі вправи повинні виконуватися ритмічно, "без ривків і надмірних зусиль.
Щільність занять визначається співвідношенням м'язових зусиль із моментами відпочинку або паузами. Однак щільність занять, як і регулювання навантаження, залежить у першу чергу від перебігу хвороби, а також від віку, підлоги й тренованості хворого. Отже, навантаження й щільність занять регулюються темпом й амплітудою рухів, ВИХІДНИМ положенням, чергуванням вправ на напругу й розслаблення м'язів, а також частотою й кількістю повторень вправ.
Немаловажне значення має сполучення вправ з позитивними емоційними переживаннями.
Залежно від типу лікувальних установ (лікарня, санаторій) і характеру хворі заняття лікувальною гімнастикою можуть будуватися з акцентом на чисто гімнастичний метод, спортивний або із включенням ігрових моментів.
Найбільше часто в лікувальній фізичній культурі застосовуються гімнастичні вправи. Лікувальна гімнастика є складовою частиною всього арсеналу засобів лікувальної фізичної культури.
Особливістю лікувальної гімнастики є те, що вона може бути використана на всіх етапах лікування хворого, починаючи з періоду постільного режиму до повного відновлення здоров'я й працездатності.
Для гімнастики характерна можливість розчленовування складних вправ на складові частини, вибірково впливати як на організм у цілому, так і на окремі частини його, групи м'язів, суглоби, на виправлення тих або інших фізичних недоліків. Шляхом використання гімнастичних вправ можна домогтися більше точної й потрібної форми рухів, регулювати навантаження в процесі занять.
Вправи гімнастики доступні всім людям і в усі періоди життя, всім вікам, як для здорових, так і для хворих.
Фізичні вправи можуть виконуватися без предметів і із предметами, тобто із ціпком, булавами, гантелями, м'ячем, на гімнастичній стінці, ослоні, на кільцях й ін. Вони можуть бути спрямовані на вироблення координації рухів, на рівновагу; можуть бути пов'язані з подоланням опору або розслабленням м'язів або проводяться в статичній напрузі. Часто використається ходьба у вигляді дозованої прогулянки, теренкуру, а також лікувальний туризм і механотерапія.
Терренкур-дозована за часом ходьба з вказівкою темпу пересування й пауз відпочинку на певну дистанцію й під відомим кутом підйому.
Як лікувальний захід можуть використатися окремі види спорту, якось: плавання, веслування, ходьба на лижах, катання на ковзанах, гри (волейбол, баскетбол, настільний теніс й ін.) без елемента змагання.
Курс лікувальної фізичної культури звичайно в умовах лікарняних і санаторних установ ділять на три періоди.
Вступний, або підготовчий, період, коли хворої поступово втягується в заняття (тривалість цього періоду триває кілька днів).
Основний період, коли вирішуються основні цілі лікувальної фізичної культури (самий тривалий по строках).
Заключний період, коли ставиться завдання закріпити досягнуті результати (обмежується 1-2 тижнями).
Для рішення завдань лікувальної фізичної культури, а отже, і лікувальної гімнастики дуже важливо знати особливості й значення окремих сторін структури або техніки рухів. Вихідні положення для початку вправ можуть бути: лежачи, сидячи й коштуючи, із вказівкою положення рук і ніг. Напрямок рухів усього тіла або частини його (руки, ноги, тулуб) зв'язують із рухом уперед, назад, уліво, вправо, нагору й униз.
Амплітуда руху, тобто величина шляху, визначається, наприклад, як розмах руху кінцівок. Швидкість руху виявляється співвідношенням величини шляхи, пройденого тілом або його частиною (руки, ноги) вчасно , витраченому на цю дію. Сила руху, або, як часто говорять, інтенсивність м'язової напруги, виявляється мірою м'язових зусиль для здійснення поштовху, кидка, удару й т.д. Темп рухів визначається кількістю повторень рухів в одиницю часу. Ритм рухів відзначається при погодженому чергуванні рухів з фазами відпочинку.
Ефективність лікування визначається показниками загального стану хворого, його адаптацією до навантаження, станом внутрішніх органів, координацією рухів, тонусом м'язової системи, бадьорістю.
Призначає лікувальну фізичну культуру лікар .
До абсолютних протипоказань при лікувальній фізичній культурі ставляться загальний важкий стан хворого, небезпека виникнення кровотечі, висока температура тіла, сильні болі по ходу нервів, у м'язах, суглобах, злоякісні новотвори.
2. ЛФК ПРИ ВНУТРІШНІХ ЗАХВОРЮВАННЯХ ОРГАНІВ

При складанні приватних методик лікувальної фізичної культури при тих або інших захворюваннях виходять із основних лікувальних завдань, стану хворого, клінічної картини захворювання й ступені пристосованості хворого до фізичних навантажень.
2.1 ЛІКУВАЛЬНА ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА ПРИ ЗАХВОРЮВАННЯХ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ

Лікувальна фізична культура при неврозах. Неврози - функціональні захворювання нервової системи, що розвиваються під впливом психотравм, надмірних або тривалих монотонних роздратувань, що ведуть до зриву вищої нервової діяльності з порушенням (ослабленням) основних нервових процесів.
Клінічно проявляються в різних формах нервово-психічної неврівноваженості з явищами нервово-вегетативних реакцій. Відомі (по И.П. Павлову) трьох основних форм неврозу: неврастенія, істерія, психастенія.
Фізичні вправи з їхнім тонізуючим впливом при відповідній методиці з урахуванням форми й проявів неврозу можуть сприяти нормалізації коркової нейродинаміки, підкірково-коркових співвідношень, поліпшують кортико-вісцеральні взаємини. Вони можуть сприяти поліпшенню процесів внутрішнього середовища, підвищенню опірності й витривалості організму.
Істотною умовою для одержання гарних результатів лікування є встановлення контакту між методистом, лікарем і хворим.
Фізичні й емоційні навантаження при проведенні лікувальної фізичної культури не повинні бути надмірними. Призначаються фізичні вправи переважно загально зміцнювального характеру з поступовим збільшенням навантаження.
Проводяться на тлі строгої регламентації режиму, чергування сну й пильнування.
У заняття необхідно включати елементи гри з м'ячем, вправи із завданням на увагу, на* координацію, рівновагу, дихальні вправи.
Сприятливо впливають на хворого організовані прогулянки, деякі види легких не стомлюючих спортивних вправ (ходьба на лижах, дозоване купання, плавання).
2.2 ЛІКУВАЛЬНА ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА ПРИ ЗАХВОРЮВАННЯХ СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ

Серцево-судинна система виконує дуже важливу роль у діяльності всього організму, доставляючи всім органам необхідні живильні речовини й регулюючи, отже, загальний обмін речовин.
Кров перебуває в безперервному русі, що здійснюється спільною функцією серця й посудин. Кількість крові, що викидає за певний відрізок часу шлуночками серця в судинну систему, залежить, з одного боку, від кількості крові, що притікає, у праве передсердя, а з іншого боку - від кількості викидає крови, що, при скороченнях шлуночків серця. У стані спокою організму кожен шлуночок при скороченні викидає від 50 до 60 мол крові (ударний обсяг серця).
При фізичних вправах ударний обсяг серця підвищується.
При м'язовій роботі в кровообігу беруть велику участь периферичні кровоносні посудини (артеріальні й венозні). Відня не мають здатність активно змінювати свій просвіт, рух крові в них залежить від функції м'язів. При фізичному навантаженні м'яза, скорочуючись, сприяють просуванню крові по венах, у результаті чого полегшується робота серця. У працюючих м'язах відкривається й розширюється велика кількість найтонших посудин (капілярів) і їхня ємність стає в багато разів більше, ніж у тих же м'язах у стані спокою.
Під час м'язової роботи кількість циркулюючої крові значно зростає, що викликає поліпшення обміну речовин, тобто прискорюється доставка тканинам кисню й живильних речовин і швидше виводяться з організму продукти розпаду.
2.3 ЛІКУВАЛЬНА ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА ПРИ НЕДОСТАТНОСТІ КРОВООБІГУ

Лікувальна фізична культура проводиться з урахуванням ступеня недостатності кровообігу.
При І ступені серцево-судинної недостатності відзначається стомлюваність, частішання серцебиття й задишка, що з'являється при фізичному навантаженні.
Можна застосовувати вправи з різних вихідних положень. Вправи проводяться як із предметами, так і без них. Дозволяються окремі види спорту й спортивних ігор без змагання. Поступово навантаження збільшується.
Головне завдання лікувальної фізичної культури при недостатності кровообігу складається у відновленні функції органів кровообігу для звичайн и т.д.................


Перейти к полному тексту работы



Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.