На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


Лекции Соя

Информация:

Тип работы: Лекции. Добавлен: 30.05.2012. Сдан: 2010. Страниц: 20. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


                                                                 

Соя принадлежит  к семейству бобовых, ростки которой  достигают 80 см в высоту и имеют  мелкие белые или перламутровые  цветы, из которых и развиваются  стручки, содержащие в себе от 1 до 4 бобов. Именно бобы являются источником белка, основной пищевой ценности сои. 
Продукты из сои  предназначены для повседневного  и диетического питания, особенно, для  тех, кто ведет активный образ  жизни, заботиться о своем здоровье. Соевые продукты незаменимы для людей, страдающих пищевой аллергией и, в частности, непереносимостью молока, а также сердечно-сосудистыми  заболеваниями. Соевые продукты являются уникальным диетотерапевтическим средством  для больных диабетом и, безусловно, должны быть включены в рацион людей, желающих избавиться от лишнего веса.
В сое содержатся:
--Соевые изофлавоноиды  - натуральные мощные антиоксиданты  и антиэстрогены, выведенные из  растительной сои. Показаны для  снижения степени и интенсивности  "приливов" - ощущения жара в  климактерический период, а также  увеличения костной прочности.
--Генестеин - вещество, способное на ранних стадиях  останавливать развитие некоторых  онкологических и сердечно - сосудистых  заболеваний.
--Ингибиторы протеаз  - уникальные антиконцерогены, которые  блокируют ферменты, стимулирующие  рост раковых клеток.
--Фитиновые кислоты  - вещества, подавляющие рост опухолей.
О СОЕ 

                Соя является одной из самых  распространенных зерновых бобовых  культур. Выращивается во многих  странах, среди которых заметное  место занимают США (этому государству  принадлежит около половины мирового  производства соевых бобов), достаточно  большие площади занимают посевы  этой зернобобовой культуры в  странах Юго-Восточной Азии. В  России к основным районам,  где высевают сою, относят:  Приморский, Хабаровский, Ставропольский  и Краснодарский края, Амурская  область. Страны - производители  экспортируют часть выращенной  сои в государства, где потребление  и производство соевых продуктов  на высоком уровне, а также  туда, где имеется высокоразвитое  животноводство, птицеводство (страны  Европы). Соя используется на пищевые,  кормовые нужды, а также выступает в виде сырья для изготовления продукции технической направленности, к примеру, глицерина, мыла.
Как источник белка (34-45% в соевых бобах), богатого аминокислотами, жиров (20-24%) эта культура широко используется в пищевой промышленности. Из сои, например, вырабатывают масло, маргарин, молоко, сыр, йогурты, муку, творог, кондитерские изделия. Популярность соевых продуктов  в мире растет довольно быстро в  силу их уникальных диетических свойств  и относительной дешевизны некоторых  из этих продуктов в сравнении  с аналогами на животной основе. Эти продукты рекомендуются для  профилактики и лечения многих заболеваний (сердечно-сосудистых заболеваний, почечнокаменной, желчнокаменной болезнях, сахарном диабете, аллергии на животный белок и многих других недугах). Соевые продукты не только не содержат холестерина, но и их употребление в пищу ведет к нормализации его  уровня в крови. Рост благосклонности  населения к соевым продуктам  сдерживается несколько предвзятым отношением потребителей. Для обеспечения  перехода предпочтений потребителей к  продуктам соевой индустрии с  их аналогов на животной основе необходимо затратить немало рекламных усилий, но, несомненно, вложенные средства в маркетинговые мероприятия  окупятся в будущем многократно. Для подобных утверждений есть в  качестве примера зарубежный опыт. Соя используется и как богатый  белком корм животным. Урожайность  сои держится около отметки - 1,75 т/га. Урожайность в США, Европе выше этого  уровня, а в Азии, России ниже.
            Строение растения характеризуется  наличием достаточно твердого  стебля высотой от 30 до 180 см. Имеются  боковые побеги в количестве  от 2 до 5. Листья состоят из 3 листочков  разной формы. Плодами сои являются  бобы длиной до 5 см серой или  черной окраски. Бобов на растении  образуется от 10 до нескольких  сотен, в зависимости от плодородности  почвы, густоты посевов, количества  влаги и т.д. Боб состоит  из 1-4 семян в форме шара, овала.  Корневая система состоит из  основного корня, имеющего множество  тонких корней, проникающих глубоко  в землю (до 2,5 метров).
          Соя представлена большим разнообразием  форм, различающихся размером и  окраской бобов и листьев, продолжительностью  вегетации, строением куста. В  зависимости от продолжительности  вегетации выделяют ультраскороспелые  (80-90 дней), ранние (90-100), среднеспелые (110-120), позднеспелые (130-150). Для получения  хороших результатов соя требует  много влаги и азота. Поэтому  рекомендуется вносить азотные  удобрения, учитывая при этом  характер почв и особенности  конкретного сорта сои. Хорошо  зарекомендовали себя с точки  зрения положительных результатов  на увеличение урожайности как  минеральные, так и органические  удобрения. Что касается потребности  во влаге, то она разная по  мере роста растения. Так, наиболее  активное водопотребление (60%) наблюдается  в период цветения и формирования  бобов.
              Сою, как культуру позднего  срока сева, высевают, когда верхний  слой почвы прогревается до 15°С. Можно ориентироваться на цветение  яблони. Сою сеют широкорядным  способом. Норма посева на 1 га  составляет около 50 кг семян.  Семена заделывают на глубину  3-4 см. После того как появились  всходы посевы боронуют, проводят  междурядные обработки. Следует  отметить, что при повторных посевах  урожайность заметно снижается  и высевать сою на одном  и том же поле лучше через  3-4 года. Рекомендуется чередовать  посевы сои с посевами пшеницы,  кукурузы. К уборке сои приступают, когда бобы примут бурую окраску,  семена станут твердыми, листья  опадут. Убирают эту культуру  однофазным способом при влажности  семян 15-16%. Следует заметить, что  при поздней уборке происходят  большие потери.
Биохимический состав семян сои
Белки 

Основным биохимическим  компонентом семян сои является белок. Среди всех возделываемых  в мире сельскохозяйственных культур  соя является одной из самых высокобелковых. По данным разных авторов в семенах  этой культуры может накапливаться  в среднем 38-42 % белка с варьированием  этого показателя от 30 до 50 %. 

Белки сои неоднородны  по структуре и функциям. Среди  них есть вещества, которые принято  считать антипитательными компонентами пищи (Krogdahl, Holm, 1981; Бенкен, Томилина, 1985; Петибская и др., 2001). Это ингибиторы протеолитических ферментов, лектины, уреаза, липоксигеназа и другие. Большую часть соевого белка (около 70 %) составляют запасные белки 7S-глобулины (?-конглицинины) и 11S-глобулины (глицинины)[2], которые вполне нормально усваиваются  млекопитающими. Соевая мука является самым широко используемым источником белка при создании сбалансированных кормов, однако, в процессе получения  нуждается в термической обработке  для инактивации антипитательных  компонентов. 

Ингибиторы  протеаз составляют 5-10 % от общего количества белка в семенах сои. Их активность колеблется от 7 до 38 мг/г. Отличительной особенностью этих веществ является то, что, взаимодействуя с ферментами, предназначенными для расщепления белков, они образуют устойчивые комплексы, лишенные как ингибиторной, так и ферментативной активности. Результатом такой блокады является снижение усвоения белковых веществ рациона. Попадая в желудок, часть ингибиторов (30-40 %) теряет свою активность, а наиболее устойчивые достигают двенадцатиперстной кишки в активной форме и ингибируют ферменты, вырабатываемые поджелудочной железой. В результате этого поджелудочная железа вынуждена продуцировать их более интенсивно, что в конечном итоге может вызвать её гипертрофию. 

По химическому  строению, свойствам и субстратной  специфичности ингибиторы сои, в  основном, относятся к двум семействам:
ингибиторы Кунитца  — водорастворимые белки, с молекулярной массой 20000-25000Да, связывающих одну молекулу трипсина, со сравнительно небольшим  числом дисульфидных мостиков, с изоэлектрической точкой 4,5;
ингибиторы Баумана-Бирк — спирторастворимые белки с  молекулярной массой 6000-10000 Да и небольшим  числом дисульфидных мостиков, способных  ингибировать как трипсин, так и  химотрипсин, с изоэлектрической точкой 4,0-4,2. 

Лектины (фитогемагглютенины) представляют собой гликопротеины. Они нарушают функцию всасывания слизистой кишечника, повышают её проницаемость  для бактериальных токсинов и  продуктов гниения, агглютинируют  эритроциты всех групп крови, вызывают задержку роста. В составе белка  их от 2 до 10 %, а активность колеблется от 18 до 74 ГАЕ/мг муки. Лектины хорошо извлекаются водой и спиртом. Некоторые исследователи отмечают, что для инактивации лектинов достаточны более мягкие условия, чем  для ингибиторов трипсина, а именно — обработка пропионовой кислотой или же термическое воздействие  при 80-100 °C в течение 15-25 мин. 

Уреаза — фермент, который осуществляет гидролитическое расщепление мочевины с образованием аммиака и углекислого газа. Уровень её активности важен только для молочного животноводства при использовании сои в кормах, содержащих мочевину, так как при взаимодействии уреазы с мочевиной кормов образуется аммиак, отравляющий организм животного. В исходных семенах сои доля уреазы может достигать 6 % от количества всех белков. 

Липоксигеназа — фермент, окисляющий липиды, содержащие цис-цис-диеновые единицы. Образующиеся при этом гидроперекисные радикалы окисляют каротиноиды и другие кислородмобильные компоненты, снижая тем самым пищевые достоинства сои. Кроме того, под действием липоксигеназы при длительном хранении семян, в них образуются альдегиды и кетоны (н-гексанал, н-гексанол, этилвинилкетон), которые придают сое специфический неприятный запах и вкус.
[править]
Жиры 

Соя является не только источником белка, но и масла, содержание которого в семенах колеблется от 16 до 27 %. В состав сырого масла входят триглицериды и липоидные вещества. 

Отличительной особенностью сои является самое высокое содержание фосфолипидов по сравнению с другими  культурами. В семенах сои их содержание колеблется в пределах 1,6-2,2 %. Фосфолипиды  способствуют регенерации мембран, увеличивают детоксикационную способность  печени, обладают антиоксидантной активностью, снижают у диабетиков потребность  в инсулине, предотвращают дегенеративные изменения в нервных клетках, мышцах, укрепляют капилляры. 

Триглицериды, состоящие из глицерина и жирных кислот, составляют основную часть липидов. В соевом масле содержание насыщенных жиров составляет 13-14 %, что значительно ниже, чем в животных жирах (41-66 %). В нём преобладают ненасыщенные жирные кислоты (86-87 % от общего количества). 

Полиненасыщенные  жирные кислоты (ПНЖК) характеризуются  наибольшей биологической активностью. Незаменимой является линолевая  кислота (С18:2), которая не синтезируется  организмом человека и должна поступать  только с пищей. Биологическая роль ПНЖК велика. Они являются предшественниками  в биосинтезе гормоноподобных веществ  — простагландинов, одной из многочисленных функций которых является препятствование  отложению холестерина в стенках  кровеносных сосудов, приводящего  к образованию атеросклеротических  бляшек. 
 

Токоферолы —  биологически активные вещества соевого  масла. Содержание и функции отдельных  фракций различны. ?-токоферолы характеризуются  наибольшей Е-витаминной активностью. Их содержание в масле составляет 100 мг/кг. ?-, ?- и ?-токоферолы обладают антиокислительными свойствами, которые  особенно сильно выражены во фракциях ?- и ?-токоферолов. Наличие самого большого количества токоферолов в  соевом масле (830—1200 мг/кг) по сравнению  с другими маслами (кукурузным — 910 мг/кг; подсолнечным — 490—680 мг/кг; оливковым  — 172 мг/кг) обусловливает его способность  в наибольшей степени повышать защитные свойства организма, замедлять старение, повышать потенцию.
[править]
Углеводы 

Характерной особенностью сои является невысокое содержание углеводов. Углеводы в сое представлены растворимыми сахарами — глюкозой, фруктозой (моно-), сахарозой (ди-), рафинозой (три-), стахиозой (тетра-) сахарами, а  также гидролизуемыми полисахаридами (крахмалом и др.) и нерастворимыми структурными полисахаридами (гемицеллюлозой, пектиновыми веществами, слизями  и другими соединениями, образующими  клеточные стенки). Во фракции растворимых  углеводов моносахариды составляют лишь 1 %, а 99 % представлены сахарозой, рафинозой, стахиозой. В расчете на сухое  вещество семени в сое содержится 1-1,6 % трисахарида рафинозы, которая  состоит из молекул глюкозы, фруктозы и галактозы, а также 3-6 % тетрасахарида  стахиозы, образованной молекулами глюкозы, фруктозы и двумя молекулами галактозы. 

Семена сои —  один из редких продуктов, содержащих изофлавоны. Они сконцентрированы в  гипокотиле сои и отсутствуют  в масле. К соевым изофлавонам  относятся генистин (1664 мг/кг) генистеин, даидзин (581 мг/кг), даидзеин, глицитеин (338 мг/кг), куместрол (0,4 мг/кг), являющиеся термостабильными гликозидами, и которые  не разрушаются при кулинарной обработке. Это биологически активные компоненты сои, которые обладают различной  эстрогенной активностью. Сапонины также являются гликозидами. В соевой муке они составляют от 0,5 до 2,2 %. Сапонины придают сое горьковатый вкус и оказывают гемолитическое воздействие  на красные кровяные тельца.
[править]
Микро- и макроэлементы 

В состав зольных  элементов семян сои входят макроэлементы (в мг на 100 г семян): калий — 1607, фосфор — 603, кальций — 348, магний — 226, сера — 214, кремний — 177, хлор — 64, натрий — 44, а также микроэлементы (в мкг на 100 г): железо — 9670, марганец — 2800, бор — 750, алюминий — 700, медь — 500, никель — 304, молибден — 99, кобальт  — 31,2, йод — 8,2.
[править]
Витамины 

В соевом зерне содержится целый ряд витаминов (в мг на 100 г): ?-каротина — 0,15-0,20, витамина Е — 17,3, пиридоксина (В6) — 0,7-1,3, ниацина (РР) — 2,1-3,5, пантотеновой кислоты (В3) — 1,3-2,23, рибофлавина (В2) — 0,22-0,38, тиамина (В1) — 0,94-1,8, холина — 270, а также (в мкг  на 100 г зерна): биотина — 6,0-9,0, фолиевой кислоты — 180—200.
Посiв  та захист сої вiд  хвороб
Посiв та захист сої  вiд хвороб
Посiв та захист сої  вiд хвороб Соя дуже вимоглива  до умов вирощування. Особливi вимоги у  неї до тепла i вологи як у перiод посiву, так i протягом усього вегетацiйного  перiоду. Роль термiчного фактора  зростає вiд проростання насiння  до формування бобiв i дещо знижується лише пiд час дозрiвання. Тому особливої  уваги потребує добір сорту, стролки  та густота посіву. Соя дуже вимоглива  до умов вирощування. Особливi вимоги у  неї до тепла i вологи як у перiод посiву, так i протягом усього вегетацiйного  перiоду. Роль термiчного фактора  зростає вiд проростання насiння  до формування бобiв i дещо знижується лише пiд час дозрiвання. Строки посіву сої Для одержання високого врожаю сої важливе значення має зважений пiдхiд до вибору оптимального строку сiвби, поєднання обробки насiння протруйником i ризоторфiном та пiслясходової обробки фунгiцидами. Вiд цього залежить дружнiсть i своєчаснiсть появи сходiв, їх життєздатнiсть, темпи росту i розвитку рослин, формування генеративних органiв, стiйкiсть посiвiв до пошкоджень шкiдниками, хворобами, а також величина та якiсть урожаю насiння сої. Дослiдження iз вивчення цих питань ранiше проводили в зонi Степу, останнiми роками — у дослiдному господарствi “Бохоницьке” Iнституту кормiв УААН на полях лабораторiї селекцiї та технологiї вирощування зернобобових культур. Об’єктом дослiджень був новий високопродуктивний середньоранньостиглий сорт сої Агат селекцiї Iнституту кормiв УААН та Красноградської дослiдної станцiї Iнституту зернового господарства, занесений до Реєстру сортiв рослин України з 2000 року. У багаторiчних дослiдах у зонi Степу встановлено, що для сої характерна значна мiнливiсть польової схожостi насiння залежно вiд строкiв сiвби, що пов’язано з рiзним температурним режимом у перiод проростання насiння та недостатністю вологи в посiвному шарi грунту — у разi запiзнення iз сiвбою i висихання посiвного шару. Для цього регiону, в середньому за 15 рокiв, за раннього строку сiвби — 18—20 квiтня (переважно грунт прогрiвався до 6—8°С), середня тривалiсть перiоду сiвба — сходи становила 17 днiв, 28—30 квiтня — 15, 8—10 травня — 11, 18—20 травня — 9, 28—30 травня — 8 днiв. Польова схожiсть насiння за сiвби 18—20 квiтня становила 63,7%, 8—10 травня — 80,4%, 28—30 травня — 70,1%. Нашi дослiди показали, що висока польова схожiсть насiння i продуктивнiсть посiву забезпечуються за висiвання крупної i середньої його фракцiї. Насiння дрiбної фракцiї значно поступається за урожайними якостями крупнiй та середнiй фракцiям. Тому вибiр оптимального строку i посiв якiсним насiнням має вирiшальне значення для одержання дружних i рiвномiрних сходiв та забезпечення необхiдної густоти рослин, яка значною мiрою визначає врожайнiсть посiву сої. В умовах Центрального Лiсостепу України також спостерiгається зворотна залежнiсть тривалостi перiоду сiвба — сходи вiд середньодобової температури грунту в перiод посiву. Так, вiдмiчено: що вищою була температура грунту під час сiвби, то коротшим був перiод сiвба — сходи, i навпаки, за нижчої температури цей перiод подовжувався. Так, у цьому регiонi в середньому за 1999—2000 роки за сiвби сої при температурi грунту 10°С на глибинi 10 см, що припадала на 20 квiтня, довжина перiоду сiвба — сходи становила 21 день, тодi як за сiвби за рiвнем термiчного режиму 12°С у грунтi на цiй глибинi та за температури 14°С в грунтi на глибинi 10 см, що припадала, вiдповiдно, на 1 та 10 травня, цей перiод зменшувався на 6—8 днiв. До того ж, встановлено, що строк сiвби значною мiрою впливав на показник польової схожостi, особливо на тих дiлянках, де насiння сої перед сiвбою обробляли протруйником Вiтавакс 200 ФФ (2,6 л/т) та ризоторфiном. Вона перебуває в зворотнiй залежностi вiд тривалостi досходового перiоду: що вiн був коротшим, то вищою була польова схожiсть насiння i навпаки. Так, за обробки насiння сої перед сiвбою протруйником i ризоторфiном спостерiгалось пiдвищення польової схожостi насiння сої за першого строку сiвби з 70,2 до 76,2%, за другого — з 81,2 до 85,4 i третього — з 74,8 до 82,0%. Нами вiдмiчено, що рослини раннього строку сiвби мали довший перiод вегетацiї порiвняно з рослинами пiзнього строку. У роки з недостатньою забезпеченiстю вологою в грунтi та пiдвищеною середньодобовою температурою повiтря вегетацiйний перiод був коротшим i, навпаки, за надмiрної кiлькостi опадiв та зниження середньодобових температур перiод вегетацiї — довший. Так, у середньому за два роки найбiльша тривалiсть перiоду вегетацiї рослин сої сорту Агат (125 днiв) вiдмiчена за першого строку сiвби. Тодi як за наступних строків сiвби тривалiсть вегетацiйного перiоду зменшувалась, вiдповiдно, до 120 i 118 днiв. Важливим показником, що характеризує рiвень продуктивностi сої, є врожайнiсть її насiння. Проведенi дослiдження в умовах регiону свiдчать про високу ефективнiсть пiслясходової обробки посiвiв фунгiцидами, особливо за сiвби в оптимальний та оптимально раннiй строки та за обробки насiння перед сiвбою протруйниками. Так, максимальну врожайнiсть насiння сої, в середньому за два роки, — 29,8 ц/га отримали за сiвби за рiвня термiчного режиму 12°С в грунтi на глибинi 10 см, що припадала на 1 травня, за обробки насiння перед сiвбою протруйником i ризоторфiном та за поєднання двох обробок посiвiв фунгiцидами у фазi третього трiйчастого листка та у фазi бутонiзацiї, що на 5,5 ц/га бiльше порiвняно з дiлянками, де сiвбу проводили за температури 10°С в грунтi на глибинi 10 см без застосування засобiв захисту (табл. 1). Також слiд вiдмiтити високу ефективнiсть оптимально раннього строку сiвби з обов’язковим захистом насiння i посiвiв вiд шкодочинних об’єктiв, за якого врожайнiсть була дещо нижчою i становила 29,5 ц/га. Вибираючи сорт i строк сiвби, слiд розраховувати, щоб соя використовувала якомога повнiше вегетацiйний перiод, родючiсть грунту, добрива, а в критичний перiод за недостатності вологи — цвiтiння, формування i наливання бобiв — випадала достатня кiлькiсть опадiв. Способи сiвби i густота рослин сої Спосіб сiвби, ширина мiжрядь i густота рослин також є дуже важливими чинниками сортової технологiї вирощування сої. Вони впливають на висоту рослин, облистянiсть, iнтенсивнiсть фотосинтезу, формування та кiлькiсть бобiв, гiлкування, товщину стебла, стiйкiсть проти вилягання, обламування гiлок, висоту прикрiплення нижнiх бобiв, втрати пiд час збирання, величину i якiсть урожаю. Уже багато рокiв основним способом сiвби сої в Лiсостепу є широкорядний з мiжряддями 45 см, останнiми роками рекомендують стрiчковий i суцiльний рядковий. Для посiву широкорядним способом використовують сiвалки ССТ-12Б iз пристосуванням для висiву цiєї культури, СО-4,2, “Кльон”, а також сiвалки зарубiжного виробництва “Мультикорн”, “Hоде”, “Кiнзе” та iншi. Як показують багаторiчнi дослiдження Iнституту кормiв УААH, iнших дослiдних установ та практика ряду господарств, за високої культури землеробства, на чистих i слабозабур’янених полях та за наявностi високоефективних гербiцидiв сою успiшно можна вирощувати iз звуженими мiжряддями, стрiчковим i суцiльним рядковим способами сiвби. Для цього використовують сiвалки типу СЗ-3,6 або сiвалки зарубiжного виробництва “Мiстраль 6000”, “Грейт Плейнс”, “Амацоне”, “Аккорд” та iншi. Дослiди Iнституту кормiв УААH із вивчення продуктивностi сої сорту Київська 27, залежно вiд способу сiвби, густоти рослин i добрив, показали, що найвищу врожайнiсть насiння (25,3—25,9 ц/га в середньому за п’ять рокiв) одержано за суцiльного рядкового способу сiвби з мiжряддями 15 см та стрiчкового за схемою 45+(12,5—12,5) см з густотою рослин 700—800 тис./га i внесення N67P90K90. Подальше збiльшення густоти не сприяло приросту врожайностi насiння. За цього ж способу сiвби було вiдмiчено найвищi показники вмiсту сирого протеїну — 38,6—38,7% та його збору 9,51—9,79 ц/га. Hашими дослiдженнями встановлено також, що для пiзньостиглих i високорослих сортiв сої потрiбна бiльша площа живлення, нiж для скоростиглих i середньостиглих. Так, при вирощуваннi ранньостиглих сортiв типу Краса Подiлля, Чернятка, Артемiда, Київська 27, Агат, Побужанка норму i густоту висiву необхiдно збiльшувати водночас зі зменшенням ширини мiжрядь i, навпаки, при вирощуваннi бiльш пiзньостиглих сортiв типу Подiльська 416, Подiльська 1, Юг-40, Чернiвецька 8 з бiльшою висотою i масою рослин норму висiву потрібно зменшувати, а ширину мiжрядь — збiльшувати. У пiвденних районах з бiльшим вегетацiйним перiодом, де висiвають середньо- i пiзньостиглi сорти, мiжряддя повиннi бути бiльшими, а густота рослин меншою. Хоча для сої характерна висока пластичнiсть щодо площi живлення рослин, проте вона залежно вiд густоти посiву сильно змiнює iндивiдуальну продуктивнiсть, кiлькiсть бобiв i насiння, масу насiння, висоту прикрiплення нижнiх бобiв. За дотримання оптимальної густоти рослин основна кiлькiсть бобiв i насiння (65—75%) на них формується на головному стеблi, 25—35% — на бокових гiлках. На зрiджених посiвах, якi формуються у разi недотримання норми висiву i густоти рослин, за низької якостi насiння, надмiрної глибини його загортання, утворення грунтової кiрки в перiод появи сходiв, соя сильно гiлкується, на таких рослинах утворюється багато листкiв, бобiв, насiння. I хоча iндивiдуальна продуктивнiсть рослин буває високою, все ж, якщо враховувати врожайнiсть з одиницi площi, то вона буде меншою, нiж у посiвах з оптимальною площею живлення. У зрiджених посiвах боби розмiщуються на гiлках близько до поверхнi грунту, вони обламуються, утруднюють збирання, через що пiдвищуються втрати врожаю. У сильно загущених посiвах рiзко зменшується кiлькiсть бобiв i насiння на однiй рослинi, а основна кiлькiсть їх формується на головному стеблi, боковi гiлки в нижнiх мiжвузлях i в середнiй частинi стебла майже не утворюються. Hегативна дiя надмiрного загущення проявляється у затiненнi, формуваннi тонкого стебла, що призводить до вилягання посiву, передчасного пожовтiння i обпадання листкiв, зниження бiологiчної фiксацiї азоту повiтря. Особливо в посушливi роки загущення посiвiв знижує врожай сої. Зниження врожаю спостерiгається i в невирiвняних посiвах, коли рослини в рядку i на площi розмiщуються нерівномірно (чергування загущених i зрiджених дiлянок у посiвi. Це призводить до нерiвномiрного достигання рослин, що утруднює збирання i збiльшує втрати. У конкретних грунтово-клiматичних умовах оптимальною для кожного сорту є така густота рослин, яка забезпечує максимальну фотосинтетичну i симбiотичну їх дiяльнiсть, ефективне використання родючостi грунту, рiст iндивiдуальної продуктивностi рослин, формування високого врожаю насiння. Так, за вирощування ранньостиглих сортiв, таких як Київська 91, Краса Подiлля, Чернятка, Юг-30, норма висiву насiння повинна становити 700—800 тис. схожих насiнин на 1 га, для середньоранньостиглих сортiв типу Київська 27, Агат, Побужанка, Подiльська 416 — 600—700 тис./га, для бiльш пiзньостиглої групи сортiв сої типу Подiльська 1, Чернiвецька 8, Юг-40 — 500—550 тис. схожих насiнин на 1 га.
Технологія  вирощування сої
Місце в сівозміні
Соя, як і всі зернобобові, є ціною культурою в сівозміні. Вона само сумісна, проте монокультура виключається. Повертати сою на попереднє  місце рекомендується не раніше, ніж  через два роки. В якості попередника  для сої придатні зернові, кукурудза, цукрові буряки, картопля, багаторічні  злакові трави. Непридатними попередниками  є інші зернобобові культури і  багаторічні бобові трави (господарі  тих самих збудників кореневих  гнилей ) і культури - господарі збудників  склеротінії, такі як соняшник або хрестоцвіті  культури. Частка культур сприйнятливих  до склеротініозу (соя, соняшник, ріпак) в сівозміні не повинна перевищувати 33%. Важливо. Щоб попередники лишили чисті від збудників поля. В  районах з достатнім волого забезпеченням  в 7-10- пільних польових сівозмінах під  сою займають одне поле. Соя –  цінний попередник для інших культур. Проте пізнє збирання культури не в усіх регіонах дозволяє вирощувати після неї озимі культури.  

Обробіток ґрунту
Мета обробітку  ґрунту під сою, а також вимоги до основного та передпосівного обробітку  ґрунту такі ж як у інших зернобобових культур. Вибір конкретних заходів  залежить від грунтово-кліматичних  умов місця вирощування, а також  від загального рівня культури землеробства, наприклад, ступеня забур'янення полів. Так у рамках основного обробітку  ґрунту при засміченні полів однорічними  бур'янами проводять покращену  зяблеву оранку (два-три дискування і осіння оранка) або напівпаровий обробіток ґрунту ( літня оранка і одна-дві культивації для  знищення сходів бур'янів). При наявності  на полях коренепаросткових бур'янів застосовують пошаровий обробіток  ґрунту, який включає лущення дисковими  та лемішними знаряддями і наступну глибоку оранку на 30-32 см при появі  масових сходів бур'янів.
При короткому післязбиральному періоді, проводять лущення стерні і наступну оранку з вирівнюванням  поверхні поля. Соя порівняно з  ранніми ярими культурами більш  вимоглива до передпосівного обробітку  ґрунту. Ранній весняний обробіток  ґрунту під сою починається з  боронування важкими, середніми  або легкими боронами, а також  шлейфами, рай боронами, шлейф-боронами при настанні фізичної стиглості  ґрунту. Боронують упоперек або під  кутом до направлення оранки в 1-2 сліди.
На чистих, вирівняних з осені полях після ранньовесняного  боронування до сівби ґрунт не обробляють. На не вирівняних з осені, засмічених зимуючими бур'янами  або падалицею полях і при  тривалій холодній весні необхідно  проводити культивацію на глибину 6-8 см з наступним прикочуванням. Прикочування підвищує температуру  посівного шару на 1,5-3,0 0 С і стимулює проростання бур'янів, які будуть знищені наступною передпосівною  культивацією.
Передпосівну культивацію  проводять паровими або буряковими культиваторами з плоскоріжучими лапами на глибину 4-5 см в агрегаті з боронами або шлейфборонами або комбінованими  агрегатами типу „компактора”. Культивацію  проводять упоперек або під кутом  до напрямку попередніх обробітків. Оптимальна структура ґрунту для доброї аерації  і нормального розвитку кореневої  системи сої створюється при  об'ємній масі 1,10-1,25 г/см 3 . Потрібно, щоб поверхня поля була вирівняна  і без каміння, так як низьке розміщення бобів вимагає при збирання низького зрізу. Висота гребенів і глибина  борід не повинна перевищувати 4 см.
Удобрення
Соя нерівномірно споживає елементи живлення впродовж вегетації. Соя виносить (усереднені дані) з  урожаєм 5,00-7,30 кг N/ц, 1,40-1,90 Р 2 О 5 , 2,86-2,90 К 2 О, 0,86-1,00 MgO, 2,10 СаО, 0,4 S кг/ц. Від сходів до цвітіння соя засвоює 5,9-6,8% азоту, 4,6-4,7% фосфору і 7.6-9,4 калію від  загального споживання за вегетацію. Найбільше  споживання елементів живлення відбувається під час цвітіння, формування бобів, початку наливу насіння. В цей  період вона споживає відповідно 57,9-59,7%, 59,4-64,7% і 66,0-70,0%; від початку наливу зерна до кінця дозрівання – 33,7-36,3%, 30,6-36,0% і 18,9-26,4% відповідно. В азотному живлені критичний період для  сої – 2-3тижні після цвітіння; в фосфорному – перший місяць її життя.
При недостатній  кількості в ґрунті легко рухомих  форм мінеральних речовин соя  особливо добре реагує на диференційоване  дрібне внесення добрив під основний обробіток, при сівбі і в підживлення. До 70% загального споживання азоту соя  забезпечує себе біологічною фіксацією  його з повітря шляхом симбіотичної діяльності з бульбочковими бактеріями. При нормальних умовах для діяльності бульбочкових бактерій не потрібні азотні добрива. На бідних гумусом ґрунтах  і недостатньому рості рослин можна після ґрунтової діагностики  внести 30-40 кг N / га. Визначати потребу  азотного підживлення можна по розвитку бульбочок на кореневій системі.: якщо їх мало (менше 5 на одну рослину) і  вони сірі всередині – є потреба  в підживлення, якщо бульбочок багато, вони крупні з рожевою м'якоттю –азотфіксація  йде активно і підживлення не потрібне.
Фосфорні і калійні  добрива вносять залежно від  ґрунтових запасів елементів  живлення (табл.).
Потреба в магнії (40-60 кг Mg/га) як правило задовольняється  внесенням таких добрив, як вапно, кізерит та ін.

У сої більша потреба  в кальції ніж у зернових культур. Оптимальний рівень показника рН 6,2-7,2 зберігається внесенням вапна  в рамках сівозміни за даними ґрунтової  діагностики. Для досягнення оптимального рівня кислотності для сої  вапно вносять вже під попередник.
Соя, залежно від  ґрунтових умов, відчуває потребу  в певних мікроелементах. Часто бор  і марганець при вапнуванні стають важкодоступними для рослин сої. В таких випадках вносять рідкі  добрива позакореневим способом. На кислих підзолистих і опідзолених  ґрунтах рекомендується внесення молібдену. Для цього насіння рекомендується обробити молібдатом амонію з розрахунку 40-50 г молібдену на 1 л робочого розчину.
В той час, як в  країнах західної, південної і  центральної Європи не вносять органічні  добрива через неможливість регулювання  їх мінералізації і небезпеки  затримки дозрівання і вилягання  посівів сої, в країнах східної  Європи рекомендується внесення органічних добрив в дозах 20-40 т/га на слабогумусних  ґрунтах або висівати її по удобреному попереднику.
Вибір сорту
В умовах помірного  клімату можна з успіхом вирощувати лише сорти ультра скоростиглої групи (тривалість періоду від сходів до дозрівання менше 80 днів) дуже скоростиглої (81-90 днів), скоростиглої (91-110 днів), середньо скоростиглої (111-120 днів ) і скоростиглої (121-130 днів) груп. У цих ранньостиглих  сортів світлова реакція менше виражена, так, як реакція сортів на фотоперіодизм  тісно пов'язана з періодом їх вегетації. Скоростиглі сорти менше  реагують на довжину дня, ніж середньостиглі і особливо пізньостиглі.
Сівба
Насіння висівають  протруєне і, при необхідності, інокульоване бульбочковими бактеріями (ризоторфіном). Як правило, протруєння проводять в  таких випадках до сівби, а інокуляцію – при сівбі. Лише протруєння фундазолом можна суміщати з інокуляцією  в день сівби. Соя – культура пізніх строків сівби . Головний критерій настання оптимальних строків сівби сої  – стійке прогрівання верхнього  шару ґрунту до 12-14 0 С. Оптимальні календарні строки сівби припадають на період другої половини квітня до половини травня. При більш ранніх строках сівби подовжується період проростання, насіння і проростки більш тривалий період піддаються інфекційному тиску збудників кореневих хвороб (Rhizoctonia? Diaporthe spp. та ін.) і зростає ймовірність засмічення. При більш пізніх строках сівби знижується врожайність.
Глибина сівби через  епікотильний спосіб проростання не повинна бути більше 2-4 см. Соя –  світлолюбна рослина, погано переносить затінення. У затінених рослин зменшується  вміст азоту, збільшується кількість  абортивних плодів, знижується висота прикріплення бобів на стеблі, що веде до збільшення втрат при механізованому збиранні. Це слід враховувати при  визначені площі живлення і густоти стояння рослин.
Норма висіву насіння  залежить від сортотипу і способів боротьби з бур'янами. Ультраскоростиглі  і дуже скоростиглі сорти з  детермінантним типом росту дають  найбільшу врожайність при густоті  стеблостою перед збиранням 35-46 рослин/м 2. Середньостиглі і середньопізні  сорти індетермінантного типу росту, які сильно гілкуються, повинні мати перед збиранням 18-22 рослини /м 2 . Більш  загущені посіви вилягають, що викликає зниження урожайності. Тому сорти першої групи слід висівати з нормою 45-55 схожих насінин/м 2 , а другої 30-35 насінин/м 2 . На кращих ґрунтах вибирають більш  низьку, на легких ґрунтах більш  високу норму. Якщо боротьба з бур'янами  проводиться механізованим способом (післясходове боронування, міжрядні обробки), то норму сівби збільшують на 10-15%. Сіють сою, як правило широкорядним способом з міжряддями 45-70 см, або  стрічковим способом за схемою 50?15 або 60 ?15, або звичайним рядковим способом. 

Догляд за посівами
Соя на початку вегетації  росте відносно повільно і бур'яни  конкурують с нею за споживання вологи, поживних речовин, використання світла. Втрати врожаю від бур'янів можуть складати 30-50%. Тому інтегрована боротьба з  бур'янами має першочергове значення для успішного вирощування сої. Використовують в боротьбі з бур'янами  і всі можливі механічні способи  боротьби. Боронувати посіви можна  вже через 3-4 дні після сівби, коли насіння сої лише наклюнулося, а  бур'яни знаходяться у фазі білої  ниточки. Соя переносить боронування  легко. Лише фаза вигнутого коліна, яка настає за 2-3дні до появи сходів є критичною для боронування.
На посівах сої, залежно від забур'яненості, проводять 1-2 післясходові боронування, при цьому  перше після сходове боронування  проводиться торді, коли рослини  вже добре укоренилися і мають  висоту 10-12 см. Досходове боронування  знижує забур'яненість сої на 40-50%, після  сходове – на 50-60% а досходове + після сходове – на 65-75%. При  боронуванні до сходів швидкість  руху агрегату не повинна перевищувати 5-6 км/год., по сходах – 4-5км/год.Строки проведення міжрядних обробок і  їх кількість залежать від появи  бур'янів. За вегетація проводять  як правило 2-4 міжрядних обробітки. Останній обробіток проводять не пізніше фази бутонізації. Для ефективної боротьби з бур'янами вносять  гербіциди до сівби, досходовим та післясходовим  способом, які дозволені для використання на посівах сої.
Хвороби та шкідники сої
Соя вражається великою  кількістю хвороб і шкідників. Ефективна  економічно та екологічно обґрунтована боротьба з ними потребує дотримання принципів інтегрованого захисту  рослин. Найбільш розповсюдженими захворюваннями сої є: фузаріозне в'янення, церкоспороз, аскохітоз, склеротіноз, ложная порошиста  роса, вертицильозне в'янення, бактеріальний  опік жовта мозаїка сої та інші.
В боротьбі з грибковими та бактеріальними захворюваннями сої  високу ефективність мають глибока  зяблева оранка і повна заробка  рослинних решток, які є джерелом інфекції. Це значно зменшує ймовірність  зараження аскохітозом, периноспорозом та іншими хворобами. На полях де з'явився фузаріоз не можна висівати сою раніше ніж через 2-3роки. Добрі результати дає протруєння насіння протруйниками.
Найбільш розповсюдженими  шкідниками сої є: люцернова совка, акацієва вогнівка, бульбочкові довгоносики, соєва чорно смугаста блішка, соєва  плодожерка і павутинний кліщ. При  досягненні чисельності смугастої  блішки 10-15 жуків/м 2 , люцернової совки 8-10 гусениць /м 2 або 2-3 яйця соєвої плодожерки на 1 рослину, доцільно провести хімічну обробку посівів.
Збирання
Сою збирають прямим комбайнуванням при повній стиглості: листя вже опало і боби сухі, насіння тверде. Оптимальна вологість  насіння складає 12-14 %. При запізненні з збиранням боби розтріскуються, а вологість насіння знову  зростає. Як правило посіви сої дозрівають без використання десикантів. При  потребі, наприклад для підсушування рослин і прискорення строків  початку збирання сої пізньостиглих  сортів або при пізньому забур'янені, проводять десикацію. Для низьких  втрат важливо, щоб висота зрізу  не перевищувала 7-8 см. При більш  високому зрізі не збираються боби, які розміщені знизу і які  як правило є найбільш врожайними. Тривале зберігання зерна сої  можливе при вологості нижче 11%.
Особливості технології вирощування  сої 

Місце в сівозміні. Кращі попередники: озима пшениця, ярий ячмінь, кукурудза на силос  і зелений корм. Недоцільно висівати після зернобобових і багаторічних бобових трав. В польовій сівозміні  на попереднє місце сою повертають через 3-4 роки, в коротких сівозмінах 2-3 роки.
Удобрення. На сірих  лісових ґрунтах необхідно вносити  під зяблеву оранку по 60-90 кг/га д.р. фосфорних і калійних добрив і 45 кг/га азотних добрив весною, на чорноземах опідзолених 30-45 кг/га азотних, 60 кг/га фосфорних і 40-60 кг/га калійних.
На зрошуваних землях зазначені норми добрив збільшуються на 20-25 %.
Система обробітку  ґрунту. При засміченості полів однорічними  бур'янами застосовують напівпаровий обробіток ґрунту, при наявності  коренепаросткових бур'янів-поліпшений зяблевий обробіток ґрунту, або плоскорізне  розпушування з послідуючим ґрунтозахисним обробітком.
Строки сівби. Основним критерієм настання оптимальних  строків сівби сої є прогрівання  ґрунту до 12 °С на глибині 10 см.
Способи сівби. Сою, як правило, висівають широкорядним способом з міжряддями 45 см. Норма  висіву насіння для ранньостиглих  сортів 600-700 тис.
схожих насінин  на 1 гектар. Для сівби з міжряддями 45 см використовують сівалки, Мульті-Корн, Містраль 6000 та інші.
Для товарних посівів  з міжряддями 15 см доцільно використовувати  лише середньорослі сорти (не більше 90 см) з обмеженим або напівобмеженим типом росту.
Гербіциди. Із ґрунтових  гербіцидів використовують:
до сівби або  появи сходів сої 96 % к.е. Дуал 1,8-2,0 л/га; Фронтьєр 900 к.е.-1,1-1,4 л/га; Трофі 90 2,0-2,5 л/га; 81,5% к.е. Харнес 2,0-3,0 л/га;
після появи сходів у фазу 2-3 трійчатих листочків  у сої Галаксі топ 1,5-2,5 л/га; 10% к.е. Півот 0,5-0,8 л/га, Базагран, в.р. 1,5-3,0 л/га, Зелек-супер, к.е.0,5-1,0 л/га, Селект 120 к.е.-0,4-1,8 л/га, Тарга супер, к.е. 1,0-2,0 л/га, Зенкор 0,5 кг/га.
Передпосівний обробіток  насіння. В день посіву насіння сої  обробляють нітрагіном або ризоторфіном в поєднанні з 0,25-1,0% розчином молібденово-кислого  амонію, що на фоні вапнування кислих грунтів  забезпечує потреби сої в азоті  на 65-75 % і збільшує врожайність насіння  на 1,8-4,5 ц/га. Якщо соя висівається  на відведеній площі вперше, то обробка  бактеріальними препаратами є обов'язковим  елементом технології.
При безгербіцидному  вирощуванні сої застосовують до-та після сходове боронування в  період масової появи сходів бур'янів на поверхні грунту. Щоб зменшити пошкодження  сої зуби борін потрібно встановлювати  скошеною стороною вперед. Боронувати слід поперек або по діагоналі  посіву. При боронуванні до сходів швидкість руху агрегату не повинна  перевищувати 6-7, а по сходах 4-5 км/год. Перший міжрядний обробіток проводять  через 12-15 днів після появи сходів на глибину 5-6 см.
Підживлення. При  недостатньому розвитку бульбочок  на коренях рослин (менше 5 шт.) проводять  підживлення фосфорними і азотними добривами у нормі 20-30 кг/га в фазі бутонізації. У фазу утворення зелених  бобів- позакореневе підживлення, яке  включає азот, фосфор, калій, сірку  і молібден. В випадках підвищеної сонячної інсоляції та гострого дефіциту вологи доцільно проводити десикацію  посівів 20% в.р. реглоном (2-3 л/га) або 60% р.п. хлоратом магнію (15-20 кг/га) або поєднувати ці препарати в половинній нормі.
Збирання. Сою збирають прямим комбайнуванням у фазі повної стиглості при вологості зерна 14-16%. Висота зрізу рослин не повинна  перевищувати 6-8 см. Втрати насіння  сої збільшуються, якщо посіви зріджені або забур'янені. Оптимальна швидкість  комбайна при збиранні сої 3-4 км/год.
Соя
Найпоширеніші у виробництві  сорти сої для  степової зони
Правильний вибір  сорту — одна з вирішальних  умов одержання максимального врожаю. У кожному господарстві потрібно вирощувати два-три сорти, що різняться  тривалістю вегетаційного періоду, стійкістю проти хвороб, шкідників  і несприятливих факторів середовища (знижені температури, посухи тощо).
Одним із найдоступніших сільгоспвиробникам прийомів зниження негативного впливу чинників зовнішнього  середовища, що лімітують рівень врожайності  сої, є підбір сортів, пластичність яких найбільшою мірою відповідає конкретній зоні вирощування.
Для стабільного  виробництва насіння сої у  зрошуваних умовах Півдня України, що характеризуються великою мінливістю погоди, розмаїттям грунтово-кліматичних  зон, доцільно обрати три-чотири різні  за скоростиглістю сорти, зокрема як високоінтенсивні з вузькою нормою реакції для вирощування на кращих агрофонах, так і сорти із широкою  нормою реакції, високою адаптивністю до посушливих умов і досить високим  нижнім рівнем урожайності на гірших агрофонах.
Нижче наводимо характеристику найпоширеніших у виробництві степової зони країни сортів сої селекції Селекційно-генетичного  інституту.
АРКАДІЯ ОДЕСЬКА. Сорт одержали способом впливу мутагена диметилсульфату в газовій фазі на насіння сорту ВНИИМК 9186. Один із найбільш високобілкових районованих у нашій країні сортів. Характеризується оптимальною для Півдня України тривалістю вегетаційного періоду, що в Одеській області, наприклад, становить 105–115 днів.
У КСП “Україна”  Кілійского району врожай насіння Аркадії  одеської досяг 22,7, у КСП “Прикордонник” цього ж району збирали і по 30 ц/га.
Аналіз структури  врожаю впродовж кількох років показав, що цей сорт перевершує інші за надземною  масою, кількістю вузлів, бобів і  насінин на рослині, за масою насіння  з рослини і масою 1000 насінин. Він також має вищий збиральний індекс і підвищену висоту прикріплення нижніх бобів.
Значну перевагу показав сорт і в Миколаївській, Херсонській та Запорізькій областях. Дані сортодільниць і виробнича  практика свідчать: Аркадія одеська  за сприятливої погоди здатна давати врожай 25–26 ц/га в суходільних умовах і 35–36 ц/га — на зрошенні. Це найпоширеніший в Україні сорт.
Основні апробаційні  й ботанічні особливості такі. Листки — трійчасті, середнього розміру, темно-зелені, із загостреним кінчиком. Боби — бурі, злегка зігнуті, по 2–3 насінини. Насіння — овальне, жовте, без пігментації, рубчик великий, темно-коричневий, з білим вічком. Маса 1000 насінин  — 160–190 г. Висота прикріплення нижніх бобів — 10–12 см. Стійкість проти  ураження фузаріозом, пероноспорозом та іншими грибними хворобами вища за середню.Сівбу треба проводити  із шириною міжрядь 45 см, нормою висіву 600–700 тис. схожих насінин на гектар. Перед сівбою насіння обов’язково  обробити Нітрагіном, на бідних грунтах  вносити по 60 кг/га азоту і 30 кг/га калію.
ОДЕСЬКА 124. Сорт одержали внаслідок впливу гамма-променями в дозі 5 крад на насіння сорту Перемога. Головна його перевага полягає в сполученні властивостей високої посухостійкості й доброї чутливості до інтенсивних факторів землеробства.
Характеризується  недетермінантним типом росту, інтенсивним  рудим опушенням стебел і стулок бобів, фіолетовим забарвленням квіток, середнім розміром листків із загостреними кінчиками, високорослістю, гладенькою і блискучою насіннєвою шкіркою.
Про підвищену чутливість сорту до інтенсивних чинників рільництва свідчать результати державного сортовипробування  в Краснодарському краї. У 1987 р. на Кавказькій сортодільниці його врожай на суходолі досяг 40,7 ц/га за тривалості вегетаційного періоду 107 днів.
У середньому за три  роки в Криму (Кримський інститут агропромислового виробництва УААН) урожайність Одеської 124 була вищою  на 4,1 ц/га проти районованого стандарту  Херсонська 908. У КСП “Україна” Кілійского району Одеської області його середній показник за три роки на зрошенні становив 23,6 ц/га. У 1988 р. в КСП ім. Кірова Вознесенського району Миколаївської області врожайність на зрошенні досягла 34,1 ц/га.
АЛЬТАЇР. Виведено зі складної гібридної популяції, яку одержали від схрещування північноамериканських і канадських сортів Портейдж, Альтона, Свіфт, Фламбо і Маккол. У конкурсному сортовипробуванні на зрошенні в СГІ за 1987–1989 рр. збір протеїну з гектара становив 10,4 ц/га. У 1992 р. середній врожай на сортодільницях степової зони України досяг 18,7 ц/га за тривалості вегетаційного періоду 118 днів. У Лісостепу ці показники, відповідно, становили 18,2 ц/га і 123 дні. Максимальний врожай (33,6 ц/га) зібрали на Слов’яносербській сортодільниці Луганської області в 1991 році. У Кримському інституті агропромислового виробництва УААН врожайність цього сорту досягла 29,2 ц/га (на зрошенні). В Одеській області на Ізмаїльській сортодільниці за 1992–1993 рр. врожай сорту Альтаїр становив 27,8 ц/га (порівняймо з 18,2–18,4 ц/га скоростиглих національних стандартів Київська 27 і Соєр 2–95). Високу продуктивність цього сорту виявлено на багатьох сортодільницях степової і лісостепової зон країни. Зокрема, на Новосільській сортодільниці Чернівецької області в 1991 р. одержали по 23,5 ц/га насіння за 17,9 ц/га в стандарті. На Машівській сортодільниці Полтавської області в 1991 р. зібрали по 17,3 ц/га насіння Альтаїру, тоді як Білосніжка дала 15,2, Жемчужная — 14,6, а Київська 27 -11,0 ц/га. У зазначеному році на Черкаській сортодільниці врожай Альтаїру досяг 23,5 ц/га при 21,0 у Білосніжки і 22,6 в Іскри. У 1992 р. на Тлумачській сортодільниці Івано-Франківської області Альтаїр дав 16,6, Київська 27 — 12,0, Прикарпатська 81 — 10,0 ц/га.
На Борщевській  сортодільниці Тернопільської області  виростили по 21,2 ц/га насіння Альтаїру; 13,6 ц/га — Київської 27; 14,9 ц/га — Прикарпатської 81. У 1992 р. на Каховській сортодільниці  Херсонської області врожай цього  сорту досяг 30,0 ц/га при 23,1 ц/га в  сорту Південь 30. У 1997 р. у КСП “Одеська птахофабрика” Одеської області  зібрали по 25,5 ц/га насіння Альтаїру.
Цінною його особливістю  є скоростиглість, що дає змогу  вирощувати сорт практично на всій території України. Сорт дозріває на 8–9 днів раніше за сорти Аркадія  одеська і Південь 40. Тривалість вегетації приблизно така сама, як у сортів Київська 27, Південь 30, Прикарпатська 81. Завдяки подовженому репродуктивному  періодові, сорт має підвищену стабільність урожаю. В польових умовах стійкий  до грибних, бактеріальних і вірусних захворювань.
ЧОРНОБУРА. Сорт одержали внаслідок реалізації колективної селекційної програми, вякій беруть участь Селекційно-генетичний інститут УААН, Інститут землеробства УААН і Інститут фізіології рослин і генетики НАН. Виведено методом багаторазового індивідуального добору з гібридної популяції Л 89-10 і Манчжурська. Лінію Л 89-10 було створено на Кіровоградській дослідній сільськогосподарській станції; колекційну форму Манчжурська одержали із Всеросійського інституту рослинництва ім. Н. Вавилова (Санкт-Петербург).
У зоні Північного Лісостепу  сорт Чорнобура, крім оптимальної тривалості вегетації і високої продуктивності, показав високий рівень холодостійкості  під час проростання і на ранніх фазах росту, посухостійкості —  у період генеративного періоду.
У конкурсному випробуванні в Київській області середній врожай насіння становив 19,7 ц/га із вмістом білка 38,6% і олії 19,0%. Вегетаційний період тривав 119 днів.
За роки державного випробування добре себе показав  на багатьох сортодільницях і сортовипробувальних  станціях майже всіх зон України. Високий урожай Чорнобура дала в  Степу як на суходолі, так і на зрошенні. У незрошуваних умовах у  середньому за три роки вона перевищила скоростиглі стандарти: Київську 27 на 1,8, Соєр 2-95 — на 1,6 ц/га. На поливанні  цей приріст сягав, відповідно, 2,8 і 2,1 ц/га. У степових умовах, зазвичай, дозріває в середині або кінці  серпня, що дає можливість гарантовано  після збирання сіяти озиму пшеницю.
У зоні Полісся сорт теж виявився одним із кращих за середньої врожайності 26,5 ц/га. У  виробничих умовах КСП ім. Щорса  Білоцерківського району Київської  області в 1991 р. зібрали по 22 ц/га його насіння, у посушливому 1992 — 14,7, а в холодному 1993 р. — 16,3 ц/га.
Сорт має дрібне насіння, завдяки чому можна знижувати  норму висіву на 15–20 кг/га за оптимальної  густоти травостою. Аналіз результатів  сортодільниць і сортодослідних станцій країни свідчить про те, що вологість насіння в цього  сорту під час збирання на 2–2,1% нижча, ніж в інших сортів. Таким  чином, насіння Чорнобурої не потребує додаткового сушіння, що істотно  поліпшує її економічні показники й  рентабельність. Наприклад, у середньому за 1990–1993 рр. у зрошуваних умовах степової зони вологість насіння скоростиглих сортів Київська 27, Соєр 2–95, Бистриця 2 й Ізумрудна становила 13,5%, Чорнобурої — 11,4%. За цей же період, у цілому по Україні, ці показники, відповідно, становили 15,5 і 13,5%.
В умовах Степу Чорнобура  є ультраскоростиглим сортом, у Лісостепу  й на Поліссі — скоростиглим. Висота головного стебла — середня. Опушення стебла й стулок бобів темно-коричневе, густе. Дозрілі боби темно-коричневі, майже чорні. Насіннєва шкірка коричнева, рубчик великий, овальний, коричневого  кольору. Насіння під час збирання стійке до травмування робочими органами комбайна, що підвищує його посівні  якості.
Сорт стійкий у  польових умовах проти бактеріальних  і грибних хвороб, його можна висівати на п’ять-шість днів раніше за поширені у виробництві сорти.
Чорнобуру рекомендовано  для вирощування встеповій і  лісостеповій зонах України як на зрошенні, так і в суходільних  умовах.
УСПІХ. Сорт створено з допомогою схрещування американського сорту Еванс із лінією канадського походження Л 31-31, що веде свій родовід із популяції Харосой х Фіскебі 5. У конкурсному випробуванні Селекційно-генетичного інституту відзначився високою продуктивністю насіння, оптимальною для Півдня України тривалістю вегетаційного періоду, доброю технологічністю, вкрай високим вмістом олії в насінні (23%).
За роки державного випробування середня врожайність  сорту в суходільних умовах степової зони країни становила 16,9 ц/га за тривалості вегетації 130 днів. Маса 1000 зернин досягла 150,7 г — найвища в скоростиглій групі.
Сорт Успіх вирізняється високорослістю (85,8 см), стійкістю до вилягання, осипання й посухи; нижні  боби прикріплені на висоті 16,2 см, що гарантує істотне зменшення втрат  під час збирання.
На зрошенні в  Степу України середній урожай мали по 19,5 ц/га за олійності насіння 26,8%. У 1995 р. на Кримській дослідній сільськогосподарській  станції в екологічному випробуванні сорт зайняв перше місце з урожайністю 39,4 ц/га. Кращий американський сорт Хардін 91 тут дав лише 31,3 ц/га. Практично те саме мали в 1997 р. на Одеській дослідній сільськогосподарській станції, де сорт Успіх дав по 40 ц/га. У КСП “Зоря” Братського району Миколаївської області за 1994–1997 рр. у суходільних умовах його насіння збирали по 20,5 ц/га. У Кримському інституті агропромислового виробництва УААН одержали врожайність цього сорту по 28,9 ц/га (на зрошенні).
Сорт вирізняється фіолетовим забарвленням квіток, сірим  опушенням стебла й стулок бобів. Форма листочків яйцеподібна, розмір середній, облистяність висока. Рослини  стійкі до вилягання. Форма бобів  пряма, насіння жовтого кольору, рубчик сірий, середнього розміру. Сорт Успіх рекомендовано для вирощування  в степовій зоні України.
ХАДЖИБЕЙ. Створено завдяки багаторазовому індивідуальному добору з гібридної комбінації Еванс х Л 31-31. Сорт Еванс виведено в США. Він вирізняється високою продуктивністю й доброю адаптивністю. Селекційну лінію Л 31-31 одержали в Канаді від схрещування ультраскоростиглого шведського сорту Фіскебі 5 і американського сорту Блекхок.
До Державного реєстру  сортів України Хаджибей занесено з 2001 року. Під час випробування в  суходільних умовах Одеської області  в 1994–1998 рр. він виявився найбільш продуктивним. За цей період його середній урожай становив 19,2 ц/га, тоді як сорт одеська  Аркадія дав 14,8 ц/га, а сорт Альтаїр  — 14,4 ц/га. Вміст протеїну (36,9 %) і  олії (21,8 %) у насінні середній.
Середній урожай в усіх зонах України в 1997–1999 рр. становив 25,7 ц/га за тривалості вегетаційного  періоду 114 днів. Сорт характеризується високорослістю (96 см), стійкістю до вилягання, осипання й посухи; нижні  боби прикріплені досить високо над  поверхнею грунту (16,5 см). Не уражується пероноспорозом, аскохітозом і бактеріозом. У 1997 р. наАртемівській сортодільниці  Донецької області його врожай досяг 30,7 ц/га, а в 1999 р. на Борщевській сортодільниці  Тернопільської області — 30,4 ц/га. На сортодільниці Кримського інституту  агропромислового виробництва УААН урожайність сорту Хаджибей на зрошенні становила 30,2 ц/га (середнє за чотири роки). Максимальний врожай зібрали  на Інгулецькій сортовипробувальній  станції Миколаївської області  в 1998 р. — 41,1 ц/га насіння.
Особенности выращивания сои 

Соя - однолетнее травянистое растение из семейства бобовых. Период созревания сои зависит от климата и сорта растения. Длительность созревания продолжается от 70 до 250 дней. 

Корневая система  стержневая. Стебель у сои грубый, цилиндрической формы, высотой от 20 см до 2 м, у сортов промышленной пригодности—до 100 см. Толщина стебля у основания  доходит до 20 мм, ближе к верхушке стебель уменьшается. Есть сорта, склонные к сильному ветвлению и совсем не ветвящиеся, одностебельные. Форма  куста зависит от того, как будут  расти боковые ветви от стебля, их количества и длины. Выращиваться соевые бобы могут разными способами: с индетерминантным, детерминантным и полудетерминантным типом роста. Все растение покрыто волосками  серого или рыжего цвета. Настоящие  листья у сои тройчатые, цельнокрайние. По форме они бывают яйцевидными  или узкими с острым или округлым кончиком. Окраска сои зависит  от сорта и климатических условий, и поэтому может быть как темно-зеленой  так и светло- серо-зеленой. Цветки сои очень мелкие, а окраска  лепестков белая или фиолетовая. Бобы у сои короткие, содержат максимум 4 семени. Окраска бобов при созревании может быть светло-желтая, рыжевато-коричневая, черная, а спелые семена имели шаровидную или овальную форму.  

Вырастить эту ценную продовольственную культуру на приусадебном участке не представляет особого  труда, и при этом улучшить почву  на участке, где она росла. Корневая система сои мощная и хорошо разветвленная, а это в свою очередь говорит  о засухоустойчивости. Однако высокий  урожай будет только при хорошем  увлажнении. Именно в корневой системе  происходит переработка атмосферного азота в его минеральную форму, что потом служит для питания  сои и других последующих культур. 

Соя дает наиболее высокие  урожаи на черноземах и плодородных  супесчаных и суглинистых почвах и обязательно на солнечном участке. Перед посевом семян почва  должна прогреется и подсохнуть. Также  перед посевом в почву вносят минеральные удобрения и после  этого рыхлят несколько раз. Семена высевают в борозды не глубже 5 см. Расстояния между рядами должно быть больше 50 см, а в ряде до 10 см. Перед  посевом дно бороздок обязательно  поливают водой, тем самым создавая необходимый запас влаги для  прорастания семян. Чтобы семена сои не уничтожили мыши, их перед  посевом окунают в растопленный парафин. 

Сбор  урожая и хранение 

Период созревания у сои может занимать достаточно много времени, практически до 200 дней. Соевые бобы можно собирать зеленые  и употреблять в пищу целиком, только перед этим подвергнув тепловой обработке. Также полезны и молодые  ростки сои. Когда соевые бобы созревают  полностью, из них вылущивают сухие  зерна. 

Бобы собирают двумя  способами. Первый способ используется тогда, когда погода очень теплая и бобы успевают вызревать на растении. Но чаще используется второй способ, когда  бобы собирают вместе с растением  и подвешивают в сухом помещении, где они дозревают. Нужно чтобы  бобы были сухие, иначе они загнаиваются и пропадают. 

Уборка сои начинается, когда растения желтеют и начинают опадать листья, а бобы приобретают  бурый цвет. Сухие семена окончательно просушиваются, когда их расстилают тонким слоем на газету в прохладном помещении.
Лучше всего соя  хранится в мешках с неплотной  ткани в сухих местах. Соя очень  быстро впитывает влагу из воздуха, а влажные семена очень быстро портятся, так как содержат много  белка и масла. 

Уход  и борьба с вредителями 

Уход за соей сводится к прополке растения и борьбой  с сорняками, которая особенно важна  на первых этапах роста. Для борьбы с сорняками и сохранения в  почве тепла и влаги посевы мульчируют торфом или соломой. В  сухую погоду растения необходимо поливать. 

Самые частые вредители  тля и красный паутинный клещ. С бактериальной пятнистостью листьев  бороться практически невозможно, поэтому  больные растения необходимо удалить  и сжечь. В сырую погоду на созревающих  бобах, возможно, появиться серая  гниль или мучнистая роса. Для  борьбы с ними растения опрыскивают  фунгицидом. 

Такая болезнь, как  угловатый бактериоз вызывает на листьях и бобах мокнущие темные участки, вокруг которых появляется желтизна. Распространению болезни  способствует повышенная влажность, передаваемая с зараженными семенами. Поэтому  семена с пораженных растений использовать на следующий год в качестве посевного  материала категорически нельзя. Все больные растения нужно выкопать и сжечь.
Селекція  сої в умовах зрошення півдня України
Клубук В.В. – зав. лабораторією,
Михайлов В.О. –  н. с.,
БОРОВИК В.О. – к.с.- г.н.,
БАРАНЧУК В.А. –  н.с.,
ОСІНІЙ М.Л. – м.н.с., Інститут землеробства південного регіону  УААН
     Постановка  і стан вивчення проблеми. Соя  є провідною, самою поширеною  і вигідною білково-олійною культурою  світового землеробства. Вона займає  важливе місце в структурі  посівів, зерновому, кормовому  і харчовому балансах, за темпами  росту посівів і обсягів виробництва  немає собі рівних [1].
     В останні  роки попит на зерно сої  значно зріс, в Україні спостерігається  тенденція до збільшення посівів  сої. Великі посівні площі потребують  в свою чергу, створення і  впровадження в виробництво нових  більш урожайних сортів, стійких  до екстремальних факторів довкілля.
     Умови  вирощування сої на Херсонщині  і в цілому на півдні України  варті особливої уваги, так  як лімітуючим фактором вирощування  сої в цих умовах є волога, тому майже 100% посівів сої розміщуються  на поливних землях.
     Вирощування  сої в умовах зрошення пред’являє  до сорту більш підвищені вимоги. Поряд з урожайністю сорт повинен  мати невеликий вегетаційний  період, не вилягати, добре відзиватися  на збільшення густоти стояння  і доз добрив бути придатним  до механізованого збирання [2].
     Зрошення  визиває деякі зміни в біології  та структурі рослин сої. В  порівняні з богарними умовами  на зрошенні збільшується висота  рослин, загальна довжина стебел  і бокових гілок і т. ін. Вегетаційний  період на зрошенні довший  ніж у богарних умовах: у скоростиглих  сортів на – 4-6, у середньоранніх  та середньостиглих – на 7-12,у  пізньостиглих – на 9-15 днів.
     Зрошувані  землі півдня України – це  унікальна зона соєвого поясу,  де необхідні свої оптимальні  моделі сортів. Враховуючи це, в  Інституті землеробства південного  регіону проводиться селекційна  робота із соєю.
     Завдання  і методика досліджень. Роботу  проводимо по повній схемі  селекційного процесу. Особливу  увагу приділяємо вивченню вихідного  матеріалу та принципам доборів  батьківських пар для одержання  високопродуктивних сортів.
     Дослідження  проводяться на полях Інституту  землеробства південного регіону.  Агротехніка загальноприйнята для  вирощування сої. Ділянка колекційного  розсадника однорядкова, площа  – 2,25 м2. Ділянки конкурсного та  екологічного сортовипробування  мають площу – 22 м2, повторність  чотириразова. Досліди проводяться  в умовах зрошення, полив –  дощувальною машиною ДДА-100МА.
     Методика  досліджень загальноприйнята для  умов зрошення та селекційних  досліджень [3,4].
     Математичну  обробку експериментальних даних  виконували згідно зі стандартними  статистичними вимогами.
     Результати  досліджень. Селекційну роботу з  соєю в Інституті зрошувального  землеробства нині (Інституті землеробства  південного регіону УААН) розпочато  в 1959 році. Інтенсивна робота по  селекції сої на основі гібридизації  ведеться з 1963 року. Велика заслуга  в цьому талановитого селекціонера  Колота Віктора Миколайовича, який  більше 40 років працював над створенням  сортів сої для умов зрошення. За безпосередньої його участі було створено 14 сортів, 12 з яких в свій час районовані та занесені до державного Реєстру сортів рослин України. Кращі з них Юг 30, Юг 40, Вітязь 50, Фаетон, Деймос, Аполлон, мають попит і на сьогоднішній день, вони здатні в оптимальних умовах зволоження забезпечити урожай зерна на рівні 26-37 ц/га.
     Ефективність  селекційної роботи з соєю  як і з іншими культурами, в  більшості визначається наявністю  обширного вихідного матеріалу.  Створення його представляє перший  і дуже важливий етап селекційного  процесу [5].
     Вихідним  матеріалом в нашій роботі  перш за все є колекція сої,  яка нараховує 418 сортозразків  більш ніж з 20 країн світу,  а також сорти екологічного  сортовипробування, які отримуємо  з інших науково-дослідних установ.  Крім того як вихідний матеріал  використовуємо сорти конкурсного  сортовипробування, які висіваються  на двох фонах: на зрошенні  і без зрошення, що дає можливість  виявити вихідний матеріал з  більш продуктивним і адаптивним  потенціалом, який потім залучаємо  до схрещування, що дає можливість  створювати сорти з екологічною  пластичністю.
     В полі  проводяться фенологічні спостереження,  даються всебічні оцінки стійкості:  до вилягання, розтріскування  бобів і т. ін. Оцінку на стійкість  до хвороб проводимо без застосування  інфекційного фону, максимально  використовуємо роки з епіфітотіями  порівнюємо сортозразки по ступеню  ураження хворобами. Сортозразки,  які виділилися за морфологічними  ознаками і властивостями, відбираються  на структурний аналіз, це дає  можливість краще вивчити будову  рослин різних сортів, а також  вивчити кореляційні взаємозв’язки.
     Знання  кореляційних зв’язків між окремими  ознаками визначає стратегію  селекції. Взаємозв’язок і взаємозумовленість  ознак призводить до того, що  в деяких випадках селекція  на поліпшення будь-якої однієї  ознаки супроводжується певними  змінами іншої чи її сукупності. Відсутність такого обліку може  або зменшити, або зробити нульовим  ефект селекції [6].
     У результаті  вивчення структури урожаю і  кореляційних зв’язків встановлено,  що ступінь кореляційних зв’язків  між окремими ознаками і властивостями  сортів, вирощених в умовах зрошення, завжди вищі, ніж в умовах богари.
     Висота  рослин є важливим показником  з яким пов’язані основні морфологічні  ознаки сої. Висота рослин особливо  в умовах зрошення в певній  мірі впливає на ступінь вилягання,  вона знаходиться в прямій  кореляційній залежності з довжиною  вегетаційного періоду (0,71+ 0,07), з  кількістю продуктивних вузлів(0,60+0,08), з кількістю насінин з рослини  (0,52+0,09), з масою насіння з рослини  (0,47+0,09). Між висотою рослин і  висотою закладання нижнього  бобу спостерігається слабка  пряма залежність (0,33+0,09).
     Продуктивність  рослин має тісний взаємозв’язок  з кількістю бобів з рослини  (0,86+0,05), з кількістю насінин з  рослини (0,86+0,06) та з кількістю  продуктивних вузлів (0,74+0,07).
     Від  скоростиглих до середньостиглих  сортів між довжиною вегетаційного  періоду і кількістю бобів,  зерен, врожаєм зерна на одну  рослину має місце пряма залежність (r=+0,67-0,87), а від середньостиглих  до пізньостиглих – зворотна (r=-0,42-0,81) [7]. 

     Вивчення  кореляційних зв’язків дає нам  можливість залучати до схрещування  батьківські форми, які різняться  по морфо-біологічним ознакам  і властивостям. В останні роки  за комплексом господарсько-важливих  ознак і властивостей виділилися  слідуючі сортозразки: Юг 30, Діона,  Київська 91, Чернятка, Фаетон, КС-9, Аркадія  одеська, Юг 40, Аполлон, Одеська  150А, Донька, Ізумрудна, Ювілейна, Знахідка, Терезинська 24, Вітязь 50, Деймос, Даная (Україна), Хардін 91, Ламберт,  Агасі, Колубар, СМ-158, Zome, Stine 1480, Stine 0350 (США), Merit (Канада), Тризор (Франція), які ми використовуємо як батьківські  форми.
     Основним  методом створення сортів сої  в Інституті землеробства південного  регіону УААН є внутрішньовидова  гібридизація з подальшим багаторазовим  індивідуальним добором серед  гібридного потомства. Гібридизацію  проводимо рано вранці з кастрацією  квіток материнських рослин і  без кастрації до 1300-1400 годин.  Перший метод схрещування більш  трудоємний. За результатами гібридизації 2000-2007 рр. в середньому відсоток  зав’язування бобів між двома  методами не сильно різнився  – з кастрацією – 42,5%, без  кастрації – 39,6%. Але в окремі  роки, коли мала місце сильна  дія повітряної посухи, відсоток  зав’язування бобів з кастрацією  квіток на материнських рослинах  у 2 рази вищий, ніж без кастрації.
     Підбір  батьківських пар проводимо за  альтернативними ознаками: забарвлення  квіток біле і фіолетове, опушення  стебла сіре та руде, рослини  з закінченим типом росту та  проміжним і т. ін. Безумовно  до гібридизації залучаємо місцеві  адаптовані сорти і сорти інших  екотипів. Гібридні популяції Юг 30/Аркадія одеська, Юг 30/Колубар,  Аполлон/Фаетон, Тризор/Аполлон, Тризор/Аркадія  одеська, Юг 40/Фаетон, Хардін 91/Фаетон  мають велику генетичну різноманітність,  в яких проводяться індивідуальні  добори.
     Протягом  останніх років виділяються сорти  в яких в якості одного з  батьків є сорт Інституту, тобто  сорт пристосований до умов  півдня України, до умов зрошення. Саме такими сортами є нові  сорти нашої селекції: Діона, Даная.
     Пропонується  коротка характеристика новостворених  сортів. 

ДІОНА. Оригінатор сорту – Інститут землеробства південного регіону УААН.
     Сорт  створено методом гібридизації  Юг 30/4346(1)85 з послідуючим багаторазовим  індивідуальним добором. Належить  до різновидності albo-sublutea, апробаційна  група glauca.
     Сорт  дуже скоростиглий, тривалість вегетаційного  періоду 81-85 днів. Характеризується  підвищеною адаптаційною здатністю  до несприятливих умов вирощування.  Абсолютно надійний попередник  для озимих культур. 
     Висота  рослин 70-90 см, закладання нижніх  бобів – 12-14 см. Кущ стиснутий  з проміжним типом росту. Опушення  стебла і бобів біле. Листя  вузьке, темно-зелене. Забарвлення квіток  біле. Насіння округло-овальне, жовте,  рубчик насіння світлий з вічком. Боби переважно трьох і чотири  насіннєві. Маса 1000 насінин 150-175 г,  вміст білка – 37-40%, олії –  19-23%.
     Урожайність  зерна в умовах зрошення 23-30 ц/га, в пожнивних посівах – 18-25 ц/га. Максимальний урожай досягав  32,3 ц/га.
     Сорт  Діона занесений до державного  Реєстру сортів рослин України,  придатний до поширення в Україні  з 2007 року і рекомендований  для вирощування в Лісостепу  та Поліссі. 

ДАНАЯ. Оригінатор сорту Інститут землеробства південного регіону УААН.
     Сорт  створено методом гібридизації  Юг 30/СМ-158 з послідуючим багаторазовим  індивідуальним добором. Належить  до різновидності var. lutea.
     Висота  рослин 80-100 см, кущ стиснутий, компактний  з проміжним типом росту. Нижні  боби прикріпляються на висоті 12-14 см.
     Стебло  пряме, має 17-19 міжвузлів. Листки  трійчаті, подовжено-овальні, середні  за розміром, при дозріванні опадають  швидко. Боби світло-бурого кольору,  майже білі, пігментовані, слабо  зігнуті, переважно трьох насіннєві.
     Насіння  жовте, матове, подовжено-овальної  форми, середнього розміру, рубчик  коричневий.
     Сорт  середньостиглий, тривалість вегетаційного  періоду 111-122 дні. Стійкий до  ураження хворобами (пероноспороз, бактеріальний опік). Придатний до  механізованого збирання врожаю.
     В умовах  зрошення по урожайності зерна  перевищує стандарт Вітязь 50 на 2,5-5,4 ц/га. Середня урожайність 37,5-38,2 ц/га.
     Маса 1000 насінин 152-170 г. В насінні міститься  38,9-39,7% білка та 19,0-21,2%олії.
     Сорт  Даная занесений до державного  Реєстру сортів рослин України  з 2009 року. 

Висновки:
   1. Таким чином,  ефективність селекційної роботи  залежить від всебічного вивчення  вихідного матеріалу. Кращими  батьківськими формами за комплексом  господарсько-важливих ознак є:  Юг 30, Діона, Київська 91, Чернятка, Фаетон, КС-9, Аркадія одеська, Юг 40, Аполлон,  Одеська 150А, Донька, Ізумрудна,  Ювілейна, Знахідка, Терезинська 24, Вітязь 50, Деймос, Даная (Україна), Хардін 91, Ламберт, Агасі, Колубар, СМ-158, Zome, Stine 1480, Stine 0350 (США), Merit (Канада), Тризор (Франція).
   2. В схрещуваннях  одним із батьків повинен бути  сорт, адаптований до умов півдня  України.
   3. Кращим і  надійним методом схрещування  в умовах Херсонщини слід вважати  метод з кастрацією квіток  на материнських рослинах. 

           АГРОЕКОНОМІЧНИЙ  АСПЕКТ СОЄВИРОБНИЦТВА  НА ПІВДНІ УКРАЇНИ. 

     Постановка проблеми. В сучасних умовах розвитку української економіки постає
проблема у  відповіді на питання, які сільськогосподарські культури єконкурентоспроможними і  прибутковими в умовах їх культивування. Для Півдня України
такою культурою  може бути соя.
     Огляд останніх досліджень і публікацій. Економічна складова в питаннях
вирощування сої  в умовах жорсткої конкуренції висвітлювалась у трудах Макаренко П.М.,
Малика М.Н., Жуйкова Г.Є., Кардаша та інших.
     Формулювання завдання дослідження. Основним завданням цієї статті є аналіз та
доцільність вирощування  сої на Півдні України, а також  пошук економічних важелів для
покращення  умов реалізації цієї продукції.
     Виклад основного матеріалу. Перші згадки про сою, як сільськогосподарську
культуру, що почала культивуватися в Україні, описані  агрономом І.П. Подобою в книзі
«Масляничний  горох, або соя» в 1881 році. А вже  в 1885 – 1900рр. з’явилися перші сорти  сої,
які висівались на Півдні України та в Криму. В 1931 році цією культурою в Україні  було
засіяно 191 тис.га сільськогосподарських угідь. В  цей період агротехнічні методи
вирощування культури сої на насіння вивчали 25 наукових і навчальних закладів в різних
зонах України.
     У наш час проблемою сіяння сої в Україні займаються у багатьох наукових закладах.
     Селекціонерами виведені високопродуктивні сорти сої, нові високоефективні штами
бульбочкових  бактерій, розроблені новітні технології вирощування сої, значно
розширюються  площі під цією культурою (табл.1).
 

     Згідно з прогнозами вчених в 2010 році врожай сої зросте до 20-22 ц/га, а площа під
цією культурою  збільшиться до 850-950 тис.га. Така увага  до цієї культури пов’язана з тим, що соя в значній мірі відповідає вимогам інтенсифікації землеробства і тваринництва, як білково-олійна культура, яку можна вирощувати в основних та після укісних посівах.
     Природно-кліматичні умови Півдня України дозволяють одержувати високі і сталі
врожаї зерна  сої як в основному так і  повторному посівах, і тим самим  постійно
поповнювати раціон тварин кормовим білком, який збалансовано по амінокислотному
складу. Крім того, в зв’язку з великим падінням поголів’я ВРХ, свиней і птиці, значна
частина зерна  сої може бути використана для  покриття білкового дефіциту в раціоні
населення.
     Соя – цінна білково–олійна культура. По харчовій цінності, вмісту білка, масла і
амінокислот соя  значно випереджає інші польові сільськогосподарські культури. В її зерні вміст білка  і жиру відповідно становить 40 і 25%. Крім того зерно сої багате на вуглеводи, цукор, мінеральні солі, вітаміни, ферменти.
     Соя малостійка до посухи і дуже вимоглива до вологи. Надзвичайно добрі умови для
вирощування сої  на зерно є тоді, коли на протязі  вегетації випадає 300-350мм осадків  і відносна вологість повітря  становить 70-75%. Тому кліматичні умови  Півдня України не дозволяють ефективно  займатися виробництвом сої без  зрошення. Ґрунтова і повітряна засуха призводить до опадання бутонів, квіток, стручків, слабкого наливу зерна і  різкого зниження врожаю. Вирощування  сої в умовах зрошення в значній  мірі знімає негативну дію цих  природних факторів. Розміщення посівів  сої на зрошуваних землях дозволило  одержати врожай в Херсонській області  в 2008-2009рр. відповідно 27,1 і 28,7 центрів  з кожного з 61 тис. гектарів посівів  сої, а в Цюрупинському, Чаплинському, Каховському,
     Нижньосірогозькому районах отримано в 2009 році зерна сої по 32 і більше центнерів з кожного гектара. Найбільш високі врожаї зерна на зрошені забезпечують середньостиглі і середньоранні сорти сої.
     Соя не дуже вимоглива до ґрунтів. Вона може з успіхом культивуватися на
чорноземах, каштанових, піщаних та інших ґрунтах, але  солонці, солончаки, кислі і
заболочені  угіддя не придатні для вирощування  сої.
     Кращими землями для виробництва сої є добре структуровані, достатньо вологоємкі,
родючі ґрунти.
     Біологічні особливості сої для розвитку кореневої системи потребують відносно
глибокого обробітку  орного шару. При вирощуванні сої, як повторної культури,
застосовують, як правило, поверхневий обробіток  ґрунту.
     Сою сіють після озимої пшениці, озимого ячменю, ярових зернових, овочевих
культур, а також  після кукурудзи. Не рекомендується сіяти сою після бобових культур, у яких з нею одні і ті ж хвороби  і шкідники, а також після соняшника  на зерно, який дуже висушує ґрунт.
     Головна умова при виборі поля – розміщення сої на чистих від бур’янів полях.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.