На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Юридичн особи як субєкт цивльних правовдносин

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 31.05.2012. Сдан: 2011. Страниц: 9. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Національна Академія Внутрішніх справ України
Факультет заочного навчання 

Курсова робота
з цивільного та сімейного  права
тема: Юридичні особи як суб’єкт цивільних правовідносин. 

Виконавець: 

м. Київ 1998 рік
План. 

1. Поняття  юридичної особи та її ознаки. 3
2. Порядок  виникнення, припинення та реорганізації  юридичних осіб. 10
3. Види  юридичних осіб. 20
4. Список  використаної літератури 31
 
1. Поняття та ознаки  юридичної особи 

Суб’єктами  цивільних правовідносин та носіями  майнових та особистих немайнових прав і обов’язків можуть виступати не тільки фізичні особи, але й різні  колективні утворення, а саме господарські товариства, підприємства і організації, виробничі та споживчі кооперативи  та інші. Але для того, щоб мати можливість вступати у цивільні правовідносини і бути їх суб’єктами, ці колективні утворення наділяються за наявності  певних ознак, так званим, статусом юридичної особи. На відміну від  фізичних осіб, юридичні особи не є  живими істотами і тому не мають  природної волі, однак в них  діє об’єднана людська воля і  об’єднана людська сила в певному  напрямі, зумовленому метою створення юридичної особи. В силу цього за юридичною особою і визнається можливість бути суб’єктом права.
Юридична особа  є самостійним суб’єктом правовідносин  і існує незалежно від фізичних осіб, які її утворили, і хоча це колективне утворення і визнається суб’єктом  правовідносин, однак як юридична особа  вона може бути носієм лише таких прав і обов’язків, які не пов’язані  з природними властивостями людей.
Дія юридичної  особи обумовлена товарно-грошовими відносинами, суспільним розподілом праці, необхідністю включення до цивільного обороту майна держави, кооперативів, громадських та інших організацій. Наділення підприємств і об’єднань майном, надання їм господарської самостійності є неодмінною передумовою здійснення господарського розрахунку, вчинення правових актів по реалізації продукції, розпорядження грошовими коштами, тобто виступу в обороті як самостійного суб’єкта цивільних прав і обов’язків.
Поняття та ознаки юридичної особи розкриваються  в ст.23 ЦК України:
Юридичними  особами визнаються організації, які  мають відокремлене майно, можуть від  свого імені набувати майнових і особистих  немайнових прав, нести  обов’язки, бути позивачами і відповідачами  в суді, арбітражному суді або в третейському суді.
З цього визначення можна виділити такі істотні ознаки юридичної особи:
Організаційна єдність.
Юридична особа  — це колективне утворення, певним чином організований колектив людей (організація). Принципи формування цього  колективу можуть бути різноманітними: укладення трудових договорів (контрактів) робітниками і службовцями з  адміністрацією державного підприємства, добровільне об’єднання громадян на основі членства в кооперативі тощо. Але кожна організація характеризується наявністю певної системи істотних соціальних взаємозв’язків її членів, внутрішньою структурною і функціональною диференціацією.
Наприклад, у  складі кооперативу можуть створюватися структурні підрозділи, в тому числі  територіальне відокремлені:
відділення, цехи, майстерні, ательє, магазини та інші, що діють, як правило, на засадах колективного, сімейного або індивідуального  підряду. Структура кожного окремого кооперативу закріплюється його статутом. Проте незалежно від особливостей своєї внутрішньої структури кооператив у зовнішніх відносинах виступає як єдина організація.
Наявність відокремленого майна.
Кожна юридична особа має своє майно, відокремлене, по-перше, від майна членів трудового  колективу даної організації; по-друге, від майна держави чи автономного  утворення, адміністративно-територіальної одиниці; по-третє, від майна інших  організацій, в тому числі вищестоящих органів.
Майно кооперативних, інших громадських організацій  і колективних утворень належить їм на праві власності. У державних підприємств є право повного господарського відання належним їм майном, а у державних установ — право оперативного управління (ст.38 Закону «Про власність»). Здійснюють його також і ті кооперативні та громадські організації — юридичні особи, які мають відокремлене майно, яке при цьому належить на праві власності кооперативу чи громадській організації, що їх створили.
Виступ  у цивільному обороті  від свого імені.
Кожна юридична особа має своє найменування (ім’я). Від свого імені вона набуває  майнових і особистих немайнових прав і несе обов’язки, вступаючи  в різноманітні цивільно-правові  відносини з іншими організаціями  та громадянами. Інші особи можуть діяти  від імені юридичної особи  тільки за її згодою (наприклад, на основі довіреності). Так, спілка (об’єднання) кооперативів може представляти інтереси кооперативу і діяти від його імені у відповідних державних та інших органах, а також в міжнародних організаціях.
Здатність нести самостійну майнову відповідальність.
Здатність організації  від свого імені брати участь у цивільних правовідносинах, самостійно набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов’язки зумовлює і самостійну майнову відповідальність юридичної особи за своїми зобов’язаннями.
Відповідно до ст.203 ЦК України:
В разі невиконання  або неналежного  виконання зобов’язання боржником він  зобов’язаний відшкодувати кредиторові завдані  цим збитки.
Під збитками розуміються  витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження  його майна, а також  не одержані кредитором доходи, які він  одержав би, якби зобов’язання було виконано боржником.
Формою цивільно-правової відповідальності юридичних осіб є  також неустойка, відповідно до ч. І  ст.179 ЦК України:
Неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена  законом або договором  грошова сума, яку  боржник повинен  сплатити кредиторові  у разі невиконання  або неналежного виконання зобов’язання, зокрема у разі прострочення виконання.
Юридична особа  відповідає по своїх зобов’язаннях  належним їй (закріпленим за нею) майном, на яке за ст.7 Закону «Про власність», ст.32 ЦК та іншими актами законодавства  України може бути звернене стягнення. Держава не відповідає по зобов’язаннях  державних організацій, які є  юридичними особами, а ці організації  не відповідають по зобов’язаннях  держави.
Умови і порядок  відпуску коштів на покриття заборгованості установ та інших державних організацій, що перебувають на державному бюджеті, якщо ця заборгованість не може бути покрита за рахунок їх кошторису, встановлюються законодавчими актами (ст.33 ЦК). Відповідно до п.3 ст.39 Закону «Про власність» державна установа (організація) відповідає по зобов’язаннях грошовими коштами, які є в її розпорядженні. При недостатності коштів відповідальність по зобов’язаннях державної установи несе власник відповідного майна (держава чи автономна республіка, адміністративно-територіальна одиниця). Державна, кооперативна або інша громадська організація не відповідає по зобов’язаннях підприємства, що входить до її складу і є юридичною особою, а це підприємство не відповідає по зобов’язаннях організації, до складу якої воно входить. У цивільному законодавстві чітко розмежовується відповідальність кооперативного об’єднання (спілки) і кооперативних організацій, що входять до його складу, а також відповідальність державно-кооперативної або громадської організації та її членів. Для окремих видів кооперативних організацій законом або їхніми статутами може бути передбачена відповідальність членів кооперативної організації по її зобов’язаннях (ст. ст. 35—36 ЦК України).
Здатність бути позивачем або  відповідачем в суді, арбітражному чи третейському суді.
Широка участь господарських організацій в  майнових і особистих немайнових відносинах, можливість покладення на них цивільно-правової відповідальності за порушення зобов’язань, заподіяння майнової шкоди іншим особам спричиняють потребу в захисті порушених цивільних прав, а у зв’язку з цим і необхідність звернення з позовом до суду, арбітражного чи третейського суду. Іншими словами, юридична особа стає стороною позивачем або відповідачем у цивільному, арбітражному процесі або третейському розгляді цивільною спору.
Згідно з ч. 2, ст.102 ЦПК України:
Сторонами у цивільному процесі  можуть бути державні підприємства, установи, організації, колгоспи, інші кооперативні організації, їх об’єднання, інші громадські організації, що користуються правами  юридичної особи.
Сторонами у  спорах, які розглядаються арбітражним  судом, можуть бути підприємства, установи та організації, які є юридичними особами, а також їхні вищестоящі органи, інші державні органи (ст. 1 Арбітражного процесуального кодексу України). Оскільки в третейському суді розглядаються спори, віднесені до компетенції арбітражного суду, то сторонами в них можуть бути лише організації, наділені правами юридичної особи.
Всі зазначені  ознаки (риси) юридичної особи взаємообумовлені і повинні розглядатися в єдності, сукупності, бо лише разом вони розкривають суть юридичної особи. До ознак юридичної особи відносять іноді право організації мати рахунок в банку, круглу печатку тощо. Але ці ознаки не є істотними, вони другорядні, похідні. Адже коли організація створена і вже існує як юридична особа, то вона в силу закону повинна звернутись до установи банку із заявою про відкриття рахунку для зберігання своїх коштів і проведення безготівкових розрахунків з іншими організаціями. Цей обов’язок стає вже елементом цивільної правосуб’єктності організації як юридичної особи. 

1.1. Правоздатність юридичної  особи 

Як суб’єкт  майнових і особистих немайнових відносин юридична особа наділяється цивільною правоздатністю та дієздатністю. На відміну від громадян, у яких спочатку (в момент народження) виникає правоздатність, а дієздатність в повному обсязі виникає з настанням повноліття, тобто після досягнення 18-річного віку, у юридичних осіб цивільні правоздатність і дієздатність виникають водночас, тому в законі (ст. 26 ЦК України) йдеться лише про цивільну правоздатність юридичної особи, якій за змістом тотожна цивільна дієздатність. А саме:
Юридична  особа має цивільну правоздатність відповідно до встановлених цілей  її діяльності.
Правоздатність  юридичної особи  виникає з моменту  затвердження її статуту  або положення, а  у випадках, коли вона повинна діяти  на підставі загального положення про  організації даного виду, - з моменту  видання компетентним органом постанови  про її утворення. Якщо статут підлягає реєстрації, правоздатність юридичної особи  виникає в момент реєстрації.
Тобто правоздатність юридичної особи виникає з  моменту її державної реєстрації (ст. ст. 5, 6 Закону про підприємства), а у випадках, передбачених законодавчими актами (наприклад, ст. 13 Закону «Про свободу совісті та релігійні організації»), — з моменту реєстрації статуту. В цей самий момент виникає й цивільна дієздатність юридичної особи, тобто здатність своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов’язки.
Якщо цивільна правоздатність громадян є загальною (ст. 10 ЦК України), то правоздатність юридичної особи є спеціальною: вона має цивільну правоздатність відповідно до встановлених цілей її діяльності (ч. І ст.26 ЦК. України).
У сьогочасних  умовах значно розширено господарську самостійність, а отже, й цивільну правоздатність підприємств, господарських товариств, кооперативів як основної виробничої ланки народного господарства. Так, відповідно до ст.1 Закону про підприємства незалежно від форм власності на засоби виробництва та інше майно підприємство може здійснювати будь-які види діяльності, якщо вони не заборонені законодавчими актами України і відповідають цілям, передбаченим у статуті підприємства. Окремими видами діяльності, перелік яких визначається Законом «Про підприємництво», підприємство може займатися лише на основі спеціальною дозволу (ліцензії).
Цивільні права  та обов’язки юридичних осіб виникають  з різних підстав, насамперед з угод (договорів). Так, у п.1 ст.21 Закону «Про підприємства в Україні» зазначається, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні змісту зобов’язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству.
Майнові права та обов‘язки  юридичної особи  можуть виникати із односторонніх угод (заповіту, оголошення конкурсу тощо), а також із неправомірних дій (заподіяння шкоди, придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав тощо).
У зміст цивільної  правоздатності юридичної особи  входить також здатність її мати особисті немайнові права та обов’язки. До них відносяться права на найменування, виробничу марку, знаки для товарів і послуг, право на честь, гідність і ділову репутацію та інші.
Юридична особа  має своє найменування (ч. І ст.27 ЦК України). Воно присвоюється організації в момент її створення і виступає засобом індивідуалізації цього творення в цивільному обороті, бо має містити реквізити, які дозволяють відрізняти її від інших юридичних осіб. Найменування юридичної особи визначається в установчих та інших її документах.
Юридичні особи, які здійснюють комерційну діяльність, повинні мати особисте найменування з вказівкою на її вид та організаційно-правову форму, місце знаходження і спеціальну назву. Місцем знаходження юридичної особи є місце знаходження її постійно діючого органу (ст.30 ЦК України). Господарська організація має право виключного користування особистого найменуванням в угодах, на вивісках, в оголошеннях, рекламах, рахунках; на товарах, їх упаковці тощо.
Виробнича марка  як засіб індивідуалізації юридичної  особи та продукції, що нею виготовляється, включає в себе найменування організації, вказівки на сорт виробу, номер стандарту, ціну та інші відомості. Зокрема, при поставці товарів вони підлягають маркуванню відповідно до вимог стандартів, технічних умов або договору.
Знаки для товарів  і послуг — це зареєстроване в  установленому порядку позначення, яке служить для відрізнення  товарів (послуг) одних фізичних чи юридичних осіб від однорідних товарів інших осіб. Як знаки для товарів і послуг можуть бути зареєстровані словесні, зображувальні, об’ємні та інші позначення та їхні комбінації. На зареєстрований знак Держпатентом України видається свідоцтво.
Організації —  юридичні особи — мають право  на честь, гідність і ділову репутацію  та їх захист в судовому порядку (ст.7 ЦК України), а також можуть набувати інших немайнових прав і обов’язків.
Відповідно до ст.29 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов’язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом (положенням). Порядок призначення або обрання органів юридичної особи визначається їх статутом (положенням).
Органи юридичних  осіб, залежно від їх видів, можуть бути єдиноначальними або колегіальними. Так, відповідно до ст.14 Закону «Про підприємства в Україні» управління підприємством здійснюється згідно з його статутом на основі поєднання прав власника по господарському використанню свого майна і принципів самоуправління трудового колективу. Підприємство самостійно визначає структуру управління, встановлює штати. Власник здійснює свої права по управлінню підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи. Ці права можуть делегуватись раді підприємства (правлінню) або іншому органові, який передбачений статутом підприємства і представляє інтереси власника і трудового колективу.
Керівник підприємства наймається (призначається) власником  або уповноваженим ним органом  і з ним укладається контракт (договір). Керівник підприємства самостійно вирішує питання діяльності підприємства, за винятком тих, що віднесені статутом до компетенції інших органів управління цього підприємства. Власник майна не має права втручатись в оперативну діяльність керівника підприємства.
Вищим органом  таких видів господарських товариств, як акціонерне, з обмеженою або  додатковою відповідальністю є загальні збори акціонерів (учасників). Виконавчими  органами є правління або дирекція, які діють як колегіальний орган юридичної особи. Правління (дирекція) обирається загальними зборами. Повноваження правління (дирекції) визначаються Законом України «Про господарські товариства» та статутом відповідного товариства.
В кооперативних  організаціях вищим органом управління є загальні збори, які обирають голову, а у великих кооперативах —  також правління. Правління (голова) кооперативу здійснює керівництво поточними справами і приймає рішення з питань, що не віднесені до виключної компетенції загальних зборів чи зборів уповноважених.
Виступаючи від  імені юридичної особи, вищий  орган виражає її волю, волю всього колективу, тому дії органу — це дії самої юридичної особи. Проте  дії органів, які не пов’язані  з цілями юридичної особи, не слід визнавати діями самої юридичної  особи. Відповідальність за ці дії повинна нести особа (орган), що їх вчинила. Вчинення ж органами юридичної особи дій від імені юридичної особи, але з перевищенням своїх повноважень, тягне відповідальність юридичної особи у відповідності з чинним законодавством. Цивільні права та обов’язки юридичної особи можуть виникати і внаслідок дії її представників, належним чином уповноважених (наприклад, шляхом видачі довіреності). Але виробничо-господарська, соціально-культурна, управлінська та інша діяльність юридичної особи проявляється не лише в діях її органу і представників, але й в діях і рішеннях всього трудового колективу в цілому, і кожного працівника зокрема. Тому в Законі (ст.441 ЦК України) закріплено правило про те, що організація повинна відшкодувати шкоду, заподіяну з вини її працівників під час виконання ними своїх трудових (службових) обов’язків. 

2. Порядок виникнення  і припинення
юридичних осіб 

Відповідно до ст.28 ЦК України юридичні особи утворюються  в порядку, встановленому законодавством. Громадські організації, порядок виникнення яких законодавством не передбачений, утворюються в порядку, встановленому  їх статутом.
Виникнення  юридичної особи  неможливе без  певних установчих документів, якими можуть бути: розпорядчий акт, або статут (положення), або установчий договір і статут, або протокол зборів тощо. В установчих документах повинні зазначатись найменування юридичної особи, місце її знаходження, цілі і предмет діяльності, склад і компетенція її органів, а також інші відомості, що передбачаються законодавчими актами про юридичні особи відповідного виду. Установчі документи можуть містити й інші реквізити, які не суперечать законодавству.
Законодавством  передбачається декілька способів виникнення юридичних осіб. Прийнято виділяти такі основні способи утворення  юридичних осіб: розпорядчий, нормативно-явочний, дозвільний і договірний.
Суть розпорядчого порядку полягає в тому, що власник майна або уповноважений ним орган приймає рішення (розпорядження) про створення організації та затверджує її статут або положення про неї. В такому порядку виникають, зокрема, підприємства (ст.5 Закону «Про підприємства в Україні»). У випадках, коли для створення і діяльності підприємства потрібна ділянка землі, а також інші природні ресурси, дозвіл на їх використання видається Радою народних депутатів, а в передбачених законодавчими актами випадках — Верховною Радою України за наданням первинного природокористувача при позитивному висновку екологічної експертизи або відповідної Ради народних депутатів.
Нормативно-явочний порядок полягає у тому, що умови створення юридичної особи зафіксовані у законі (нормативному акті) у вигляді загального дозволу держави, але для виникнення конкретної організації потрібні прояв ініціативи (явки) її організаторів і реєстрація у відповідному органі. У такому порядку виникають кооперативи і громадські об’єднання. Так, кооператив організується за бажанням громадян на добровільних засадах. Чисельність членів кооперативу не може бути меншою ніж 3 особи. Статут кооперативу приймається загальними зборами громадян, що бажають його створити. З протоколом загальних зборів і статутом орган кооперативу звертається у виконком районної Ради народних депутатів з письмовою заявою про державну реєстрацію кооперативу.
Відповідно до ст.ст.11, 14 Закону «Про об’єднання громадян»  політичні партії створюються за ініціативою громадян України, які  досягли 18 років, не обмежені судом  у дієздатності і не тримаються в  місцях позбавлення волі. Засновниками громадських організацій можуть бути громадяни України, громадяни  інших держав, особи без громадянства, які досягли 18 років, а молодіжних і дитячих організацій — 15-річного  віку. Рішення про заснування об’єднань  громадян приймається установчим з’їздом (конференцією) або загальними зборами. Легалізація (офіційне визнання) об’єднань громадян здійснюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про заснування. У випадку реєстрації об’єднання громадян набуває статус юридичної особи.
Юридичні особи  можуть утворюватись на договірній основі, тобто шляхом укладення установчого договору громадянами чи організаціями, що добровільно об’єднуються для досягнення певних цілей. В нинішніх умовах у такому порядку виникають різноманітні господарські товариства, асоціації, концерни та інші об’єднання підприємств, з метою координації їхньої діяльності, забезпечення захисту їхніх прав, представлення спільних інтересів у відповідних державних та інших органах, а також у міжнародних організаціях.
Установчий договір  укладається між засновниками юридичної  особи. В ньому засновники зобов’язуються створити юридичну особу, визначають порядок  сумісної діяльності по її утворенню, умови передачі в її володіння, користування і розпорядження свого майна  та участі в її діяльності. Договором  визначаються також умови і порядок  розподілу між засновниками прибутків  і збитків, управління діяльністю юридичної  особи, виходу засновників з її складу. Установчі договори про створення спільних підприємств з участю зарубіжних партнерів підлягають нотаріальному посвідченню.
Дозвільний  порядок утворення юридичної особи означає, що однією з необхідних умов її виникнення є дозвіл (згода) відповідного органу чи підприємства. Так, підприємство може бути створене у результаті виділення зі складу діючого підприємства чи організації одного чи кількох структурних підрозділів за рішенням їх трудових колективів, якщо на це є згода власника майна або уповноваженого ним органу і при цьому забезпечується виконання раніше прийнятих підприємством договірних зобов'язань (п.2 ст.5 Закону «Про підприємства в Україні»).
Для створення  юридичних осіб, діяльність яких відповідно до установчих документів пов'язана  з громадською безпекою, забезпеченням  правопорядку, грошово-кредитним обігом, охороною здоров'я громадян, одержанням освіти, необхідним є одержання дозволу від відповідних державних органів.
Іноді створення  юридичної особи відбувається складнішим шляхом, коли поєднуються одразу декілька названих вище способів: розпорядчий, дозвільний, нормативно-явочний або договірний.
Неодмінною  умовою виникнення юридичної  особи є або  її державна реєстрація, або реєстрація її статуту.
Відповідно до Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1994 р. (у редакції постанови КМ від 25 січня 1996 р.), державну реєстрацію суб'єктів  підприємництва незалежно від їх організаційних форм і форм власності, за винятком окремих видів суб'єктів підприємницької діяльності (банки, засоби масової інформації, фондова біржа тощо), проводять виконкоми міських або районних Рад народних депутатів. Для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи — власник (власники) або уповноважена ним особа (заявник) подає до органу державної реєстрації:
1. Установчі документи:
а) рішення власника майна або уповноваженого ним  органу про створення суб'єкта підприємництва (якщо власників декілька, таким рішенням є установчий договір);
б) статут, якщо це необхідно для створюваної  організаційної форми суб'єкта підприємництва;
2. Реєстраційну  картку;
3. Документ, що  підтверджує сплату реєстраційного  збору;
4. Документ, що  засвідчує сплату власником (власниками) внеску до статутного фонду суб'єкта підприємницької діяльності в розмірі, передбаченому законодавчими актами;
5. Рішення Антимонопольного  комітету про згоду на створення,  реорганізацію (злиття, приєднання) суб'єктів підприємницької діяльності, якщо законодавчими актами України передбачена необхідність такої згоди.
Орган державної  реєстрації протягом п'яти робочих  днів з дати надходження зазначених документів зобов'язаний провести державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності і видати заявникові свідоцтво.
Перереєстрація  суб'єктів підприємницької  діяльності проводиться в тому ж порядку, який встановлено для їх реєстрації. Зокрема, вона проводиться в разі зміни:
а) назви суб'єкта підприємницької діяльності;
б) форми власності;
в) організаційної форми суб'єкта підприємництва.
Відмова у державній  реєстрації суб'єкта підприємництва можлива з мотивів порушення встановленого законом порядку його створення, а також невідповідності установчих актів (документів) вимогам законодавства. Наприклад, відмова у державній реєстрації підприємництва з мотивів недоцільності його створення не допускається. Якщо державну реєстрацію підприємства в установлений строк не здійснено або у ній відмовлено з мотивів, які засновник вважає безпідставними, він може звернутись до суду. Засновник має право стягнути через суд збитки, заподіяні йому внаслідок незаконної відмови у реєстрації. За державну реєстрацію береться плата, розмір якої визначається в порядку, встановленому законом «Про підприємництво».
Для реєстрації об'єднань громадян залежно від їх статусу засновники подають заяви до Міністерства юстиції України, місцевих органів державної виконавчої влади, виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів. Заява про реєстрацію політичної партії повинна бути підтримана підписами не менш як однієї тисячі громадян України, які мають виборче право. До заяви додається статут (положення), протокол установчого з'їзду (конференції) або загальних зборів, відомості про склад керівництва центральних статутних органів, дані про місцеві осередки, документи про сплату реєстраційного збору. Політичні партії подають також свої програмні документи. Заява про реєстрацію розглядається у двомісячний термін від дня надходження документів. У необхідних випадках орган, який здійснює реєстрацію, проводить перевірку відомостей, зазначених у поданих документах. Рішення про реєстрацію або відмову в ній заявникові повідомляється письмово в 10-денний строк. Відмова в реєстрації об'єднання громадян допустима тоді, коли статутні документи або інші документи, подані для реєстрації, суперечать законодавству України. Рішення про відмову у реєстрації повинно містити підстави для такої відмови. Це рішення можна оскаржити у судовому порядку (ст. ст. 15, 16 Закону «Про об'єднання громадян»).
При настанні передбачених у законі обставин юридична особа припиняє свою діяльність. Такими обставинами можуть бути:
а) досягнення поставлених  перед нею цілей (наприклад, після  завершення будівництва об’єкта  ліквідується будівельна організація, створена спеціально для його спорудження);
б) закінчення певного  строку, на який було розраховано діяльність юридичної особи, наприклад, на час  дії надзвичайних обставин тощо.
Припинення діяльності юридичних осіб відбувається, як правило, у тому ж порядку, в якому вони були створені. Так, припинення державних організацій, що є юридичними особами, здійснюється органом, за рішенням якого вони утворюються (ст.38 ЦК України).
Відповідно до ст.34 Закону про підприємства ліквідація і реорганізація підприємства здійснюється за рішенням власника його майна або органу, уповноваженого створювати такі підприємства, або за рішенням суду чи арбітражного суду. Підприємство ліквідується також у випадках:
а) визнання його банкрутом;
б) якщо прийнято рішення про заборону діяльності підприємства внаслідок невиконання умов, встановлених законодавством, і у передбачений рішенням строк не забезпечено дотримання цих умов або не змінено вид діяльності;
в) якщо рішенням суду визнані недійсними установчі  акти про створення підприємства;
г) з інших  підстав, передбачених законодавчими  актами України.
Громадські організації, що є юридичними особами, припиняють свою діяльність на підставах, зазначених в їх статутах (ч.2 ст.39 ЦК України).
Формами припинення юридичних  осіб є:
а) ліквідація;
б) реорганізація (ч. І ст.37 ЦК України).
При ліквідації юридична особа припиняє свою діяльність (справи і майно) без правонаступництва, тобто переходу прав та обов’язків до інших осіб. Для здійснення рішення  про ліквідацію юридичної особи  створюється, як правило, ліквідаційна комісія.
Відповідно до ст.35 Закону «Про підприємства в Україні» ліквідація підприємства здійснюється ліквідаційною комісією, що створюється  власником або уповноваженим  ним органом, а в разі банкрутства  — арбітражним судом. За їхнім  рішенням ліквідація може здійснюватись  самим підприємством в особі  його органу управління. При цьому  встановлюються порядок і строки проведення ліквідації, а також строк для пред’явлення претензій кредиторів, який не може бути меншим двох місяців з моменту оголошення про ліквідацію. Ліквідаційна комісія або інший орган, що здійснює ліквідацію, поміщає в офіційній пресі за місцем знаходження підприємства публікацію про його ліквідацію та про порядок і строки пред’явлення кредиторами претензій. Одночасно вживаються заходи по стягненню дебіторської заборгованості підприємству і виявленню претензій кредиторів з повідомленням останніх про ліквідацію підприємства. Ліквідаційна комісія оцінює наявне майно підприємства, розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс і подає його власникові чи органу, який призначив ліквідаційну комісію.
Претензії кредиторів до підприємства, що ліквідується, задовольняються з майна цього підприємства. При цьому у першочерговому порядку погашаються борги перед бюджетом і компенсуються затрати по рекультивації земель, що перебували у користуванні підприємства.
Претензії, виявлені і заявлені після закінчення строку, встановленого для їхнього пред’явлення, задовольняються з майна підприємства, що залишилось після першочергових вимог та інших претензій, виявлених або заявлених у встановлений строк.
Претензії, не задоволені внаслідок недостачі майна, вважаються погашеними. Так само погашеними вважаються претензії, не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитори протягом місячного строку з дня одержання повідомлення про повне або часткове невизнання претензії не пред’являть позову в суд чи арбітраж про задоволення їхніх вимог. При ліквідації підприємства внесок члена трудового колективу видається йому у грошовій формі або цінними паперами після задоволення вимог кредиторів.
Майно, яке залишилось після задоволення претензій  кредиторів та членів трудового колективу, використовується за вказівкою власника (ст.36 Закону про підприємства).
При ліквідації кооперативу майно, що залишилось після  розрахунків з бюджетом, банками  та іншими кредиторами, розподіляється між членами кооперативу. Майно  ліквідованої громадської організації  передається її вищестоящій організації, а у разі відсутності такої  — відповідному органові на громадські потреби. Майно, що залишається після  задоволення вимог усіх кредиторів ліквідованої міжколгоспної, державно-колгоспної або іншої державно-кооперативної  організації, розподіляється між її учасниками пропорційно до їхніх  внесків (ст.40 ЦК України).
Законом «Про об’єднання громадян» (ст.32) передбачено й  примусовий розпуск (ліквідацію) об’єднань громадян. Зокрема, за поданням легалізуючого органу або прокурора на підставі рішення суду об’єднання громадян примусово розпускаються (ліквідуються) у випадках:
1) вчинення дій,  передбачених ст.4 цього Закону (пропаганда війни, насильства чи жорстокості, розпалювання національної та релігійної ворожнечі тощо);
2) систематичного  або грубого порушення вимог  ст. 22 цього Закону (одержання політичними партіями коштів або іншого майна від державних органів або іноземних держав тощо);
3) продовження  протиправної діяльності після  попереднього накладання стягнень;
4) зменшення  кількості членів політичної  партії до числа, коли вона  не визнається як партія. Рішення  про примусовий розпуск всеукраїнських  та міжнародних об’єднань громадян  на території України приймається  Конституційним Судом України.
Однією з підстав  для ліквідації юридичних осіб, які  є суб’єктами підприємницької діяльності виступає банкрутство. Відповідно до ст. 1 Закону від 14 травня 1992 р. “Про банкрутство” під банкрутством розуміється пов’язана з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності — задовольнити у встановлений для цього строк пред’явлені до нього з боку кредиторів вимоги і виконати зобов’язання перед бюджетом.
Визнання юридичної  особи банкрутом здійснюється арбітражним судом за заявою будь кого з кредиторів або самого боржника. Кредитор може звернутися з заявою про порушення справи про банкрутство юридичної особи у разі, коли остання неспроможна задовольнити протягом одного місяця визнані нею претензійні вимоги або сплатити борг за виконавчими документами. Боржник може звернутися до арбітражного суду з власної ініціативи у разі його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності. До заяви боржника додаються список його кредиторів і боржників, бухгалтерський баланс та інша інформація про його фінансове і майнове становище.
Після прийняття  заяви арбітражний суд не пізніше  п’яти днів з дня її надходження  виносить і надсилає боржникові, кредиторам і банкам, які здійснюють розрахункове касове обслуговування боржника, ухвалу про порушення провадження по справі. Не пізніш як через місяць після цього арбітражний суд у попередньому засіданні оцінює подані документи, заслуховує пояснення сторін і банків і в разі необхідності призначає розпорядника майном боржника і зобов’язує заявника подати до офіційного друкованого органу Верховної Ради чи Кабінету Міністрів оголошення про порушення справи про банкрутство. Розпорядником майна боржника може бути призначений банк, фонд державного (комунального) майна або інша особа за пропозицією боржника чи кредиторів. Повноваження розпорядника майна втрачають силу з моменту утворення ліквідаційної комісії.
У місячний термін з дня опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство  кредитори подають до арбітражного суду письмові заяви з майновими  вимогами до боржника які суд визнає або відхиляє. В цей же строк  арбітражний суд виносить ухвалу, в якій зобов’язує всіх осіб що подали заяви з майновими вимогами скликати збори за їх участю, на яких в разі необхідності створюється їх повноважний  комітет. Якщо знайдуться фізичні чи юридичні особи які бажають взяти  участь у санації (оздоровленні фінансового  стану) боржника то вони повинні у  той же місячний строк подати до арбітражного суду заяви з письмовим  зобов’язанням про переведення  на них боргу. Санація можлива за умови що збори (комітет) кредиторів погодились на її проведення. Право вибору умов проведення санації шляхом реорганізації, приватизації залишається за боржником у випадку, якщо він сам звернувся до арбітражного суду з заявою про визнання його банкрутом.
Арбітражний суд  приймає або ухвалу про проведення санації, або постанову про визнання боржника банкрутом у разі відсутності  пропозицій щодо проведення санації  чи незгоди кредиторів з умовами  її проведення В постанові про  визнання юридичної особи банкрутом  визначаються ліквідатори з числа  представників зборів кредиторів, банків, фінансових органів, а також фонду  державною (комунального) майна якщо банкрутом визнане державне підприємство. На ліквідаторів які утворюють ліквідаційну комісію, покладаються обов’язки проведення процедури задоволення вимог  кредиторів.
Існує черговість задоволення претензій кредиторів при ліквідації юридичної особи внаслідок визнання її банкрутом. Відповідно до ст. 21 Закону «Про банкрутство» з коштів, виручених від продажу майна банкрута, передусім покриваються витрати пов’язані з провадженням справи про банкрутство в арбітражному суді та роботою ліквідаційної комісії, функціонуванням розпорядника майна, а також задовольняються вимоги кредиторів забезпечені заставою.
Далі у першу чергу виконуються зобов’язання перед працівниками підприємства банкрута (наприклад тих що виникають з трудових відносин тощо).
У другу чергу задовольняються вимоги по державних і місцевих податках та неподаткових платежах до бюджету і вимоги органів державного страхування та соціального забезпечення.
У третю чергу задовольняються вимоги кредиторів не забезпечені заставою.
У четверту чергу — вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства та виплат по акціях членів трудового колективу.
У п’яту чергу погашаються усі інші вимоги.
У разі недостатності  майна для повного задоволення  всіх вимог однієї черги претензії  задовольняються пропорційно належній кожному кредиторові сумі. Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або  не задоволені за недостатністю манна, вважаються погашеними.
При реорганізації також мас місце припинення юридичної особи, але її справи і майно переходять до іншої юридичної особи у порядку загального правонаступництва. Сама реорганізація здійснюється в різних формах: шляхом злиття, приєднання, поділу, виділу або перетворення.
Злиття має місце тоді, коли дві або більше юридичні особи об’єднуються в одну нову і при цьому припиняють своє існування. Таким шляхом можуть утворюватись виробничі і науково-виробничі об’єднання, в які входять на правах структурних одиниць раніше самостійні підприємства, проектно-конструкторські та інші організації.
Приєднання — це форма реорганізації, при якій одна юридична особа включається до складу іншої юридичної особи, що продовжує існувати й далі, але вже в більшому масштабі. Організація яку приєднують припиняє свою діяльність.
Зворотний процес має місце при поділі й виділі. Поділ означає, що на базі однієї юридичної особи виникає дві або більше нових юридичних осіб, а ця перша припиняється. При виділу немає припинення юридичної особи. З її складу лише виділяється нове соціальне утворення, яке наділяється правами юридичної особи.
Своєрідною формою реорганізації осіб є їх перетворення. Суть перетворення полягає в тому, що на основі юридичної особи створюється нова організація, яка має інший профіль, цілі діяльності, структуру тощо, але приймає всі активи і пасиви свого попередника. При злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов’язки) переходить до новоутворених юридичних осіб. В разі приєднання однієї юридичної особи до іншої її майно переходить до останньої. Майно переходить до правонаступника в день підписання передаточною балансу, якщо інше не передбачено законом або постановою про реорганізацію (ч. 2 ст.37 ЦК. України).
Правонаступник  відповідає по зобов’язаннях юридичної  особи, що припинила своє існування, в повному обсязі, тобто і тоді, коли одержані активи не покривають усіх вимог кредиторів. При поділі і виділі правонаступники відповідають по боргах попередника пропорційно до часток одержаного ними майна, зазначених у розподільчому балансі.
Юридична особа  розширює масштаби своєї діяльності не лише при приєднанні до неї інших  юридичних осіб, а й шляхом відкриття філій і представництв.
Філія юридичної особи - це структурно і територіальне відособлена її частина, яка за місцем свого знаходження виконує всі або найголовніші функції самої юридичної особи: виробничу, наукову тощо.
Представництво — теж частина юридичної особи, але воно здійснює лише окремі функції від імені юридичної особи поза місцем її знаходження (укладає договори, дає згоду на оплату рахунків тощо). Філії і представництва не мають прав юридичної особи. Керівник філії або представництва діє на підставі довіреності, одержаної від юридичної особи.
Відповідно до ч. І ст.31 ЦК України, юридична особа  може відкривати філії і представництва в порядку, встановленому законодавчими актами. Зокрема, створення філій, представництв, відділень та інших відособлених підрозділів підприємств, об’єднань, організацій та установ здійснюються в тому ж порядку, який встановлений для створення самих цих організацій (ст.7 Закону «Про підприємства в Україні»).
Крім понять «філія» і «представництво» в  практиці зустрічається поняття «дочірньої організації» (представництва), хоча воно в законі не визначене. Дочірньою може визнаватися організація, яка створена як юридична особа
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.