На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Особливост економки Венесуели та визначити перспективи її розвитку

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 31.05.2012. Сдан: 2011. Страниц: 8. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


    ВСТУП 

          Актуальність  теми. Венесуела - аграрно-промислова країна з розвинутою нафтодобувною промисловістю. Основа економіки Венесуели — видобуток та експорт нафти (3-є місце в світі) і природного газу. Це дає можливість співпрацювати з багатьма високо розвинутими країнам світу, а також прогресивно розвивати економіку країни.
          У Венесуелі виробляється сталь, пластмаси, добрива, автомобілі, побутова електротехніка, тканини, взуття тощо. Крім того такох розвинена харчова промисловість.
    Венесуела повністю забезпечує себе нафтою і природним газом; вона має також в своєму розпорядженні значні запаси кам'яного вугілля і гідроенергетичні ресурси.
    З кожним роком Венесуела відіграє більш важливу роль на міжнародній  арені. Багато в чому це заслуга теперішнього президента Уго Чавеса. Він не тільки суттєво змінив курс зовнішньої та внутрішньої політики, а й стиль.
          Мета  і завдання дослідження. Мета курсової роботи – розкрити особливості економіки Венесуели та визначити перспективи її розвитку.
    Основні завдання:
    1) Проаналізувати основні економічні показники
    2) Розглянути етапи становлення та розвитку Венесуели у ретроспективному аналізі
    3)Розглянути  економічне співробітництво Венесуели з Україною та визначити напрямки подальшої співпраці
    Об’єктом  дослідження виступає одно з країн Латинської Америки – Венесуела.
    Предметом дослідження –– сучасний стан промисловості Венесуели.
    Методи  дослідження. Під час написання курсової роботи було використано такі методи дослідження: спостереження, порівняння, узагальнення, аналізу, синтезу, історичний.
    Наукова новизна одержаних  результатів. В данній курсовій роботі розглянуто сучасний стан та перспективи розвитку Венесуели. Проаналізувавши теперішню ситуацію економіки Венесуели, прийшли до висновку, що загалом ситуація має позитивний характер і може слугувати прикладом іншим країнам світу. Але ця країна поступово розвивається і її основна мета досягти рівня високо розвинутої країни. Ці данні є важливими також і для України, оскільки Венесуела є одним з основних експортерів нафти, і співпраця з цією країною дасть вагомий поштовх до розвитку і вдосконалення паливно-енергетичного комплексу України.
    Практичне значення одержаних  результатів. Положення, які містяться в курсовій роботі, можуть бути використані в навчальному процесі студентами та викладачами або особами, які цікавляться Венесуелою та її економічними проблемами.
    Структура роботи.  Курсова робота, обсягом сторінок, складається зі вступу, трьох розділів, висновку, списку використаних джерел та додатків. 
 

 

РОЗДІЛ  1
        Місце Венесуели в латиноамериканському регіоні 

    Венесуела—  країна на півночі Південної Америки  на узбережжі Карибського моря, межує  на сході з Гайаною, на півдні —  з Бразилією, на заході — з Колумбією. До складу Венесуели входять також  близько сорока островів, найбільший — острів Маргарита. Населення, за переписом 2010 року — 29 105 632 осіб.
    Адміністративно Венесуела поділена на федеральний  округ, 20 штатів, 2 федеральні території  і федеральні володіння (72 острови  в Карибському морі). Столиця —  місто Каракас. Офіційна мова Венесуели іспанська. Грошова одиниця — венесуельський болівар.
    Національне свято — День незалежності, святкується 5 липня від 1811 року.
    Державний прапор — творцем прапора, на основі якого згодом виникли прапори  трьох держав — Венесуели, Колумбії і Еквадору, був видатний керівником південноамериканського визвольного руху Франсіско Міранда. Цей прапор з жовтої, синьої і червоної горизонтальних смуг уперше було піднято в 1806 році на кораблі "Леандр", на якому група добровольців на чолі з Мірандою вирушила з Нью-Йорка до Південної Америки. Жовта смуга символізувала багатий на золото та інші корисні копалини американський континент, червона — криваве панування Іспанії, синя — Атлантичний океан, що їх розділяв. Це означало, що золота, багата і процвітаюча Латинська Америка буде вільна і відділена від кривавої Іспанії океаном. З 1817 року на синій смузі прапора з'являються 7 (зараз — 8) зірок, що символізують 7 провінцій країни: Каракас, Барінас, Барселона, Кумана, Маргарита, Меріда і Трухільйо. Розташування і кількість зірок було різним у різні періоди, але до початку XX століття вони найчастіше розташовувалися по колу з однією зіркою в центрі (Додаток 1).
    Зростаюче значення Венесуели на світовому  ринку забезпечило країні одне з  перших місць в Латинській Америці по розмірам національного доходу на душу населення. Крім того країна є головним експортером нафти, і цим забезпечує собі стійке положення в країнах Латинської Америки. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

Розділ 2
    суспільно-географічні  передумови розвитку венесуели
    2.1. Історико-географічні  та політико-географічні  передумови формування  та розвитку Венесуели 

    У давнину територію Венесуели  заселили індіанці-кариби й індіанці-араваки. 1 серпня 1498 Христофор Колумб відкрив землю поблизу гирла річки Оріноко і, не знаючи, що це материк, назвав її островом Гарсія. Країну відвідала в 1499 році експедиція іспанця Алонсо де Охеда і флорентійця Америго Віспуччі. Вони бачили житло місцевого населення, побудоване на полях на озері Маракайбо, і це нагадало італійську Венецію. Веспуччі назвав країну Венесуелою, що означає «Мала Венеція». Іспанці почали колонізувати територію в 1520 році саме тоді Окампо заснував перше постійне іспанське поселення - Нуево-Толедо (з 1569 року Кумана). У 1528 році імператор Карл V продав Венесуелу в оренду сім'ї банкірів Вельзерів із Аугсбурга в Німеччині, яким заборгував велику суму. Оренда закінчилася в 1556 р. Іспанські конкістадори принесли у країну феодалізм. Виникли латифундії. Для роботи на них з Африки завозили негрів-рабів. Протягом XVI-XVII ст. узбережжя було центром піратства. До початку XVIII століття територія нинішньої Венесуели належала віце-королівству Перу, потім - аудієнції Санто-Домінго, в 1718 році увійшла до складу віце-королівства Нова Гренада, а 1777 році виокремилася в окреме генерал-капітанство. У 1783 році було утворено суперінтендантство Венесуела. Десь у середині XVIII століття багаті країни почали виявляти невдоволення торговельними обмеженнями, які встановила метрополія. Спалахували антиіспанські повстання. Саме у столиці країни – Каракасі у 1806 році виник колумбійський рух за незалежність. Після повстання в Каракасі 19 квітня 1810 році революційні сили за активної участі Міранди та Болівара взяли владу в свої руки. 5 липня 1811 Національний конгрес проголосив країну незалежною республікою, але згодом вона була розгромлена іспанцями і 25 липня 1812 влада віце-короля відновилася. У період національно-визвольної війни (з 1810 року по 1826 рік) Симон Болівар створив 17 грудня 1819 року державу Велика Колумбія, до складу якої увійшла й Венесуела. У 1829 році ця держава розпалася, і 13 січня 1830 року Венесуела проголосила свою незалежність, а 24 жовтня стала Республікою Венесуела. Першим президентом став генерал Хосе-Антоніо Паес. Генерал-президент (1830-1835 і 1839-1843 років) .Тримав армію під контролем, у країні була демократія. Після президента Паес в країні настав хаос. Остаточно ліквідували рабство 1854 році (почали ліквідацію ще під час національно-визвольної війни). 3 травня 1864 року країну назвали «Сполучені Штати Венесуели». Ситуація в країні нормалізувалася в 1870 році, коли президентське крісло на 18 років (з перервами) зайняв А. Гусман Бланко. Протягом періоду правління двох воїнів-президентів (1899-1935 ) C. Кастро і X. Гомеса в країні був деспотичний режим. Диктатор X. Гомес помер 17 грудня 1935 року. І новітня історія країни бере відлік саме від цієї дати. Великі запаси нафти у Венесуелі відкрили в 1913 році. За станом на 1927 рік Венесуела перетворилася на одного з найбільших у світі експортерів нафти. Венесуельську нафту став контролювати капітал США. 11 квітня 1953 року була прийнята нова конституція країни, і вона отримала назву «Республіка Венесуела». Ромуло Бетанкур був першим у XX столітті цивільним президентом, який утримався при владі протягом встановленого конституцією терміну (з 1959 по 1964 рік ) У 1992 році військові двічі намагалися здійснити переворот, але безуспішно. Венесуельська армія є однією з найбільш слухняних у Латинській Америці. Нафтовий бум після Другої світової війни сприяв зростанню добробуту Венесуели. Коли ж ціни на нафту почали знижуватися і зросли інфляція і чисельність населення, загострилася проблема наркоторгівлі, що негативно позначилося на соціально-економічний стан країни. У країні високі темпи інфляції, вона має велику зовнішню заборгованість, надмірно залежить від світової кон'юнктури на нафтовому ринку. У серпні 1999 року конституційна асамблея надала собі право звільняти корумпованих суддів і розпустила парламент. Позиції Уго-Рафаеля Чавеса Фріаса (етнічного індіанця, президента з 2 лютого 1999 року) зміцніли. Час від часу виникають суперечки з Колумбією щодо торгівлі наркотиками, територіальних вод. 29 грудня 1999 року країна отримала назву «Боліварська Республіка Венесуела». З 2000 року по 2002 рік відзначилася значним загостренням внутрішньої політичної ситуації в країні (12 квітня 2002 року Президента навіть відсторонили від влади на 2 доби). Постійно проходять демонстрації як противників, так і прихильників Уго Чавеса. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

    2.2. Природно-ресурсний  потенціал Венесуели 

    Атлантичному  узбережжю Венесуели притаманні лагуни і тропічна рослинність. Там знаходиться заболочена дельта річки Оріноко. Вона багата на тропічну деревину і запаси залізної руди. У межах басейну річки Оріноко - великі пасовища - Льянос. На півночі і південному заході - Карибські Анди. Їх вища точка - м. Болівар - сягає 5007 метрів. Майже половина території Венесуели припадає на Гвіанське нагір'я. Найвища його точка досягає 2750 метрів У верхів'ях річки Чурун (система Кароні, правої притоки Оріноко) знаходиться найвищий у світі водоспад Анхель - висота падіння 1054 метрів (вільне падіння 979 метрів). На території Венесуели знаходиться найбільше в Південній Америці озеро-лагуна Маракайбо. Його площа 21 486 квадратних кілометрів.
    Клімат - субекваторіальний, жаркий і вологий. Середньомісячні температури коливаються від +25 до +29 ° С. На північному заході опадів  найменша кількість, а найбільше - на схилах Анд. Дощовий сезон - протягом квітня-жовтня. У столиці країни річна кількість опадів становить 833 міліметри.
    Мінеральні  ресурси: нафта, природний газ, кам'яне  вугілля, залізна і марганцева руди, мідь, боксити, нікель, кобальт, золото, фосфати, сірка, азбест, сіль, алмази.
    Сільське  господарство, де панує велике землеволодіння, розвинене слабко. Після того, як протягом багатьох років сільському господарству взагалі не приділялося уваги, більше третини харчових продуктів доводилося імпортувати. З 50-х до середини 1970-х років сільськогосподарське виробництво значно зросло. В інтервалі з 1961 по 1975 виробництво продуктів харчування майже подвоїлася, хоча частка сільськогосподарських робітників скоротилася з однієї третини до однієї п'ятої загальної кількості зайнятих в господарстві Венесуели. Це дозволило скоротити імпорт до 7% необхідного обсягу харчових продуктів. Пізніше зростання сільськогосподарського виробництва сповільнилося, склавши 24% за 12 років з 1975 по 1987, тоді як чисельність населення продовжувала швидко збільшуватися. У результаті кількість продуктів на душу населення впало на 14%, і в 1987 Венесуела була змушена ввозити майже третину необхідного продовольства. На початку 1990-х на частку аграрного сектора припадало лише близько 5% національного доходу; таке співвідношення створює помилкове враження високорозвиненої економіки. У 2009 Частка сільського господарства у ВВП Венесуели - 4%. У галузі зайнято 13% робочої сили і, так чи інакше, використовується приблизно чверть території країни. Культивуються - кукурудза, сорго, цукровий очерет, рис, банани, овочі, кава. Виробляються яловичина, свинина, молоко, яйця. Розвинене рибальство. Сільське господарство покриває власні потреби країни лише на третину. У 2008 році одні тільки США експортували до Венесуели продкут с / г на 347 міліонів ??доларів (Венесуела стала, таким чином, другим за значимістю ринком в Південній Америці для США в цій сфері). 
 
 
 
 
 
 
 

 

    2.3 Соціальна структура населення країни та його ментальні особливості 

    Національний  склад є таким:
    метисів — 70%
    білих (іспанців, португальців, італійців) — 20%
    негрів — 9%, індіанців — 2%.
    Згідно  підрахунком 2010 року, чисельність населення Венесуели становила 29 105 632 осіб (без урахування нелегальних іммігрантів та індіанців, що живуть в джунглях внутрішньої частини країни). Основне населення країни — венесуельці. Чисельність індіанців перевищує 100 тисяч осіб. Не менш 3/4 населення живе у вузькій смузі берегових гірських пасм, що тягнуться вздовж узбережжя Карибського моря від колумбійського кордону до дельти Оріноко. Ще 15% жителів зосереджено у нафтоносному районі навколо озера Маракайбо. Народжуваність у Венесуелі, за даними на 2010 рік, становила близько 19,78 на 1000 чоловік, смертність — близько 5 на 1000, а природний приріст населення — 2% на рік. Тривалість життя в країні становить — 70-78 років у чоловіків і 77-70 у жінок.
    Населення Венесуели зросла з 766 тисяч чоловік в 1823 році до 2,4 мільйонів у 1920 році. Однак райони Гвіанського нагір'я залишалися майже незаселеними аж до Другої світової війни. Брак кваліфікованих нафтовиків на нафтопромислах після війни викликали приплив інженерів і робітників з-за кордону. Крім того, уряд став вербувати переселенців в Європі і в країну ринув потік іммігрантів, особливо з Іспанії, Португалії та Італії. Проте спроба сільськогосподарського освоєння Гвіанського нагір'я не увінчалася великим успіхом, погано пристосовані до життя в тропічних лісах європейці врешті-решт осіли у Каракасі, Маракайбо та в інших містах. В даний час багато переселенців, як легальних, так і нелегальних, прибуває з Колумбії.
    Культура  Венесуели має іспанське й  африканське коріння, крім того, з середини XX століття позначається сильний вплив Сполучених Штатів. Роль корінного індіанського населення в становленні національної культури вкрай мала.
    Етнотип Венесуели вважається «льянеро»  — житель рівнин (Льянос), що нагадує  аргентинського гаучо. Великою популярністю користуються фольклор льянеро, їхні пісні, танці та легенди. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

    Розділ 3
    сучасний  стан та перспективи  розвитку господарського комплексу Венесуели
    3.1. Особливості сучасного  розвитку та географія  основних галузей  промислового комплексу  Венесуели 

    Венесуела — аграрно-промислова країна з розвинутою нафтодобувною промисловістю. Основа економіки Венесуели — видобуток та експорт нафти (3-є місце в світі) і природного газу. Petroleos de Venezuela — державна нафтогазова компанія Венесуели, яка володіє монопольним правом на видобуток нафти і природного газу на континентальному і морському шельфах країни.
    Крім  того, в надрах країни є поклади  залізної руди, марганцю, алмазів, золота, нікелю, вольфраму. Промисловість країни переробляє 1/3 нафти, що видобувається. У Венесуелі виробляється сталь, прокат, пластмаси, добрива, автомобілі, побутова електротехніка, тканини, взуття тощо. Розвинена харчова промисловість.
    Венесуела повністю забезпечує себе нафтою і  природним газом; вона має також  в своєму розпорядженні значні запаси кам'яного вугілля і гідроенергетичні ресурси. У 1990-х роках потреби Венесуели в енергії на 91% задовольнялися за рахунок нафти і природного газу і на 8% — за рахунок ГЕС. Сумарна потужність електростанцій становила майже 18,8 міліонів кВт, з яких 43% припадає на ТЕС і 57% — на ГЕС.
    У 1990-х роках гірнича промисловість Венесуели забезпечувала близько 7% ВВП і бльше 95% валютних надходжень, хоч зайнято в ній було менше 3% економічно активного населення країни. Венесуела займає друге місце серед країн Латинської Америки за вартістю продукції гірничої промисловості. В структурі галузі 98% складає паливна промисловість. Понад 85% продукції гірничої промисловості Венесуела експортує. Імпортує мідь, свинець, цинк та інші руди.
    На  початку ХХІ століття у країні видобували нафту (Маракайбо – центр нафтової промисловості Венесуели),  вугілля, алмази, сировину для цементної промисловості і будівельних матеріалів. У Венесуелі діє сприятливе для інвестицій гірниче законодавство. Здійснюється програма стимулювання розвитку мінерально-сировинного сектора, включаючи додаткові заходи по поліпшенню інвестиційного клімату, стимулювання нетрадиційних напрямів видобутку і переробки мінеральної сировини.
    Нафтова галузь. З початку 1920-х до кінця 1960-х років відбувалося швидке зростання нафтової індустрії. Нафта забезпечувала понад 90% прибутків Венесуели від експорту і 60% державних прибутків, становлячи майже 25% ВВП. До 1976 пануюче положення в нафтовій промисловості займали іноземні корпорації; на частку трьох самих великих з них «Креол» («Екссон»), «Ройял датч шелл» і «Галф ойл корпорейшн» доводилося 80% всієї сирої і обчищеної нафти. У 1976 іноземні нафтові компанії були націоналізовані. Відтоді провідним в цій галузі є державний холдинг «Петролеос де Венесуела» (філія - «Нафтова корпорація Венесуели» ВНК). На початку 1990-х років Венесуела займала 8-е місце серед провідних виробників і таке ж серед країн-експортерів сирої нафти. У 2003 р Венесуела – 4-й світовий виробник нафти.
    У 1993 видобуток становив 127,8 міліонів тонн нафти, тобто значно менше, ніж в 1973, після 1973 уряд ухвалив рішення про скорочення видобутку з метою збереження ресурсів. Біля 3/4 видобутку в країні сирої нафти дає нафтоносний район Маракайбо. Інші великі родовища розташовані в східних штатах Монагас і Ансоатегі.
    Хоч безпосередньо на підприємствах  нафтової промисловості зайнято (за даними на 1992) менше за 2% економічно активних населення, виробництво і  очищення нафти дають близько 21% національного прибутку, 70% надходжень до бюджету і 90% прибутків від експорту. На початку ХХІ століття в районі озера Маракайбо в західному штаті Суліа відкрито нові великі нафтові родовища "Томопоро". Родовища почала розробляти найбільша в Латинській Америці нафтогазова монополія "Петролеос де Венесуела". Запаси родовищ оцінено в понад 500 міліонів барелів високоякісної нафти-сирцю. У 2002 році видобуток нафти тут складає близько 120 тисяч барелів на день. На платформі "Дельтана" в дельті ріки Оріноко на площі 27 тисяч квадратних кілометрів видобувають природний газ, запаси якого - до 30 триліонів футів.
    Венесуела має нафтопереробну промисловість, зокрема великий нафтоочищувальний і нафтохімічний комплекс продуктивністю 6 міліонів тонн важкої нафти на рік («Петролеос де Венесуела» має 50% акцій, 50% - німецькі компанії). Великий нафтохімічний комплекс побудований в місті Морон, на північ від Валенсії, ще один - на східному березі озера Маракайбо.
    З кінця 1970-х років «Петролеос де Венесуела» почала розробляти проекти освоєння ресурсів бітумінозних пісків.
    У Венесуелі на початку ХХІ століття планують побудувати завод з виробництва зрідженого природного газу продуктивністю 4.7 міліонів тонн на рік. Сировина для заводу буде поступати з морських газових родовищ Ібіскус і Пойнсеттія.
    Вугільна  промисловість. Основні вугледобувні підприємства Венесуели сконцентровані в басейні Гуасаре. У 2000 році Венесуела видобула 6,8 міліонів тонн вугілля. На провідному підприємстві Paso Diablo в 1998 році видобуток вугілля становив 5 міліонів тонн при проектній продуктивності 8 міліонів тонн на рік. Запаси вугілля тут оцінюються в 180 міліонів тонн. Розроблено ТЕО підприємства Socuy проектною продуктивністю 10 міліонів тонн на рік. Запаси вугілля в гірському відведенні підприємства оцінюються в 215 міліонів тонн . На підприємстві Norte в 1998 році видобуток вугілля становив 1,2 міліонів тонн при проектній 2,0 міліонів тонн на рік, підприємство Cachiri з проектною продуктивністю 2,0 міліонів тонн на рік стало до ладу в 2001. Запаси вугілля в гірському відведенні вказаних підприємств 70 міліонів тонн. Управління промисловим освоєнням басейну Гуасаре здійснює державна компанія Carbozulia.
    Золото  видобувна галузь. Повний видобуток золота в 2001 році оцінюється в 9 100 кг. Державою на 2001 рік зареєстровано 296 концесій на виконання гірничих робіт у золотодобувній підгалузі.
    Основні промислові родовища у Венесуелі знаходяться в штаті Болівар. За оцінками державної компанії CVG, ресурси Au, придатні для відкритої розробки, становлять 5000 і для підземної 3000 тонн. Компанії Placer Dome і CVG підготували ТЕО будівництва золотодобувного підприємства Las Cristinas. Проектна продуктивність підприємства 12440 кіліграм Au на рік з плановим терміном експлуатації 19 років. Загальні запаси Au в полі підприємства оцінюються в 363,9 тонн. Компанія Monarch Resources продовжує експлуатацію підприємства El Dorado, на якому видобуток Au в 1998 році досяг 130 кг на місяць при плані 165 кг на місяць. Запаси руди в гірському відведенні підприємства оцінюються в 540 тисяч тонн, середній вміст Au 22 г/т.
    Нікелеве  виробництво розпочато у Венесуелі у 2001 році Компанія Anglo American в 2000-2001 роках почала видобуток і переробку Ni-руд (підприємство Loma de Niquel проектною потужністю 1,2 міліонів тонн феронікелю на рік. Капіталовкладення в будівництво становлять 452 міліонів доларів.)
Нафто та газо видобувна  промисловості. За запасами нафти Венесуела займає 1-е місце в Америці. У 1994 розвідані ресурси сирої нафти у Венесуелі оцінювалися в 8,6 міліардів тонн. Але значна частина цієї нафти належить до важких сортів і представляє труднощі для переробки. У країні відкрито понад 260 родовищ нафти і газу. Відомо 5 нафтогазоносних басейнів, найбільший за запасами – Маракайбський нафтогазоносний басейн, де відкрито близько 70 родовищ нафти, в тому числі унікальна прибережно-морська зона нафтогазонакопичення Болівар. Інший великий нафтогазоносний басейн – Орінокський (25% запасів нафти, 35% газу). Тут відкрито понад 180 родовищ нафти і газу. Найбільш великі родовища нафти: Офісіна, Мате, Гуара. Загальні запаси нафти Венесуели оцінюються в 2,8 міліардів тонн, газу – 1,3 трлн м?.
    Початкові ресурси газу у Венесуелі оцінюються в 12964 трлн м3. У венесуельській частині  басейну Маракайбо (на північному заході країни) розвідані відносно великі запаси газу, але це на 90% розчинений газ нафтових родовищ. Відкрито 4 газових родовища. Розчинений газ еоцен-міоценових відкладів родовищ зони Болівар жирний, із вмістом важких гомологів метану до 16%. У Орінокському НГБ (на сході країни) міститься 35% запасів газу. Відкрито 17 газових родовищ, в тому числі 14 – на акваторії. За оцінками British Petroleum на 2003 році у Венесуелі запаси нафти 78 млрд частка в світі – 7%, за рівнем споживання майбутній продуктивний період – 74 роки. Запаси газу, частка в світі і роки видобутку, що залишилися у Венесуелі 4 (3%), понад 100 років.
    Венесуела має також в своєму розпорядженні  величезні ресурси важкої нафти  у вигляді 65-км смуги бітумінозних пісків в долині, що тягнеться вздовж північного борту р. Оріноко на відстань 625 км.
    Залізорудна промисловість. За запасами залізних руд Венесуела займає 2-е місце в Латинській Америці. Найбільш великі родовища розташовані в басейні річки Кароні (штат Болівар в центральній частині країни при злитті рік Оріноко і Кароні: Серро-Болівар, запаси 700 млн тонн; Сан-Ісідро, 300 млн тонн; Альтаміра і Ель-Пао, 200 млн тонн; Марія-Луїса, 150 млн тонн). Загальні запаси залізної руди – 2,3 млрд тонн.
    Нікелева  промисловість. На південь від міста Каракас з корою вивітрювання гіпербазитів пов'язані родовищами силікатних нікелевих руд (Лома-де-Ерро та Тінакільо).  В штаті Болівар відкрите родовище високоякісних бокситів Піхігуаос з прогнозними запасами 500 млн тонн.
    Інші  корисні копалини. Відомі розсипні родовища ільменіту з перспективними запасами 25 міліонів тонн. Є невеликі родовища марганцевих, свинцево-цинкових руд та фосфоритів.
    З інших корисних копалин потрібно відмітити алмази в районі венесуельської Ґуаяни. 

 

    3.1.1. Сучасний стан  та перспективні  шляхи розвитку  паливно-енергетичного  комплексу країни 

    Паливно-енергетичний комплекс має велике районоутворююче  значення. Він створює передумови для розвитку паливоємних виробництв і є базою для формування промислових  комплексів, у тому числі не тільки електроенергетичних, нафтохімічних, вуглехімічних, газопромислових, але й металургійних, хімічних, лісохімічних тощо.
      Паливо використовується не тільки  в енергетиці, а й є сировиною  для одержання різноманітних  цінних продуктів. Наприклад,  нафта необхідна для розвитку  хімічної промисловості. З неї одержують, окрім паливних матеріалів, різні масла й змащувальні матеріали, пластмаси, миючі речовини, синтетичні волокна та тканини, добрива. З природного газу виробляють синтетичні спирти і білкові препарати, вилучають сірку. Вугілля є цінною технологічною сировиною у чорній металургії, джерелом для одержання пластмас, бензину та інших продуктів виробництва.
    Венесуела забезпечує себе нафтою і природним  газом; вона має в своєму розпорядженні  також крупні запаси кам’яного вугілля  і гідроенергетичні ресурси. Потреби Венесуели в енергії на 91% задовольнялися за рахунок нафти і природного газу і на 8% - за рахунок гідроелектроенергіі. Сумарна потужність електростанцій складала майже 18,8 млн.
    Венесуела - індустріально-аграрна країна. По рівню економічного розвитку займає 5 місце на латиноамериканському континенті після Бразилії, Мексики, Аргентини і Колумбії. Основою національної економіки є нафтовидобуток і нафтопереробка (25% об’єму ВВП і 80% експортних надходжень в ). Венесуела - п’ятий в світі виробник і найбільший експортер нафти.
    Розмір  ВВП Венесуели в 2010 рік склав 138,100 млрд. дол.
    Енергетичні запаси. Багато в чому розмір ВВП країни залежить від енергетичного сектора, стан якого обумовлений світовими цінами на енергоносії. Значні коливання світових цін на нафту роблять сектор украй мінливим, що впливає на зростання ВВП, про що свідчать нижче приведені дані динаміки ВВП.
    На  даний час у країні енергетична  криза. Але уряд зважаючи на ці події  створити спеціальний фонд для підтримки енергетичної промисловості в розмірі не менше $1 мільярда. Кошти підуть на реалізацію 109 національних програм в сфері електроенергетики - 59 проектів із виробництва і розподілу електроенергії і 50 проектів із технічного обслуговування і ремонту енергетичних об'єктів.
    Енергетична криза в країні в останні декілька місяців посилилася. Дефіцит електроенергії був викликаний, зокрема, кліматичними наслідками: у сезон дощів, що триває в цьому регіоні з травня по листопад, спостерігалася посуха, що призвело до падіння потужності на гідроелектростанції "Гурі" - другій найбільшій в світі і головній для венесуельського енергетичного сектора. Потужність ГЕС "Гурі" складає 10,2 ГВт, що майже в два рази більше, ніж потужність Саяно-Шушенської ГЕС, найбільшої в Росії. На "Гурі" припадає 73% всієї електроенергії, виробленої в країні.
    Отже,  енергетичний комплекс країни досить розвинутий та не стабільний, але варто  звернути увагу на те, що влада намагається  покращити ситуацію.
    Вугільна  промисловість. На даний час Венесуела є другим за величиною вугілля в Латинській Америці виробник, після Колумбії. Використання вугілля у Венесуелі в основному обмежується використанням коксівного вугілля в невеликих місцевих ливарних в регіоні Анд і інших дрібних підприємств в інших країнах.  Виробництва електроенергії була у владі гідроенергетики, яка в даний час складає більше 65% потужності, з балансу представлені теплових використання нафти і природного газу. Існує невеликий рівень виробництва з регіону Анд, які зазвичай складі малих шахт виробництва коксівного вугілля для місцевого споживання, а також у північно-східному регіоні. Поточні плани уряду закликають до відкриття сектора для подальшого видобутку вугілля, але для приватних компаній до 40 років, і поліпшення податкового законодавства.  Кілька іноземних компаній уклали контракти на управління венесуельськими вугільними шахтами.
    Нафтова промисловість. У Венесуелі нафтова промисловість відіграє важливу роль у  зростанні не тільки промислового сектору, але й економіки в цілому.  Нафтова промисловість Венесуели є однією з найбільш важливих. Венесуела є одним з членів-засновників ОПЕК.  Значення нафтової промисловості Венесуели може бути добре видно з того, що на його частку припадає майже третина річного валового внутрішнього продукту Венесуели.  Венесуела є одним з великих виробників і експортерів нафти у світі.  Нафтова промисловість займає шосту позицію в світі. Венесуельська нафта, в основному видобувається з басейну річки Оріноко і східного басейну Венесуела.  Важливою нафтовою компанією Венесуели є Петролеос де Венесуела, Основна частина нафти яка виробляється і експортується, походить від «Петролеос де Венесуела».
    Тим не менш, нафтова промисловість Венесуели також складається з декількох інших важливих приватних компаній, що також роблять значний внесок.  Exxon Mobil's, французька Total SA, BP PLC і Норвегії Statoil ASA деякі з інших важливих компаній, що працюють у Венесуелі.
    Величезну роль в житті Венесуели грає зовнішня торгівля. Експорт країни за вартістю досягає 1/3, а імпорт - 1/6 валового національного продукту. У вартості венесуельського експорту більше 90% складають нафту і нафтопродукти, 4% - залізняк, інше - кава і какао, золото, азбест, цукор, банани, овочі, рис, шкури, худоба, лісові продукти.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.