На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


реферат Абдукця аддукця в екоономчних дослдженнях

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 31.05.2012. Сдан: 2011. Страниц: 5. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


 Зміст

 

  Вступ

     Усі економічні явища, що мають місце  на окремих підприємствах, в їхніх  підрозділах, у галузях економіки, сприймаються як цілісний процес, без  виокремлення окремих частин і властивостей. За такими узагальненими даними ми можемо визначити фінансовий стан підприємства, рівень його рентабельності, певні тенденції розвитку окремих показників діяльності. Проте вони не дають змоги встановити причини цих явищ, визначити напрямки підвищення ефективності роботи підприємства. Тому часто й виникає необхідність "розчленувати" загальне явище на окремі складові, щоб виділити основні, найбільш вагомі його фактори.

     Таке "розчленування" досліджуваного об'єкта на складові частини називається  аналізом. Зрозуміло, що розкладання  об'єкта або явища матеріального  світу на окремі складові можна здійснити з допомогою механічних, електричних, хімічних або інших експериментальних способів. Проте щодо явищ суспільного життя використання таких способів є неможливим. Аналізувати економічні явища можна тільки на основі логічних висновків, відповідного розумового моделювання, абстрактного мислення.

     Отже, аналіз економічних явищ - це абстрактне розумове розчленування цих явищ на складові частини за допомогою  логічних висновків та моделювання. Розподіл складного явища на окремі елементи дає можливість пізнати сутність явищ та об'єктів, що досліджуються, визначити внутрішні зв'язки та суперечності.

 

  1.Методологія дослідження  економічних систем

 
     Метод - це сукупність принципів побудови, форм і способів наукового пізнання. Усі методи економічного дослідження поділяються на загальнонаукові та конкретно-економічні. До загальнонаукових відносяться такі елементи, як наукові абстракції, аналіз і синтез, індукція та дедукція, історичне і логічне, математичні методи і моделі.
     Економічні   явища  і   процеси,   як   правило,  дуже  складні, розвиваються під впливом великої кількості факторів, тому для їх дослідження намагаються виділити головне, тобто якусь особливість, ознаку або відношення, а при цьому навмисне відволікаються від несуттєвого, другорядного, випадкового. Такий спосіб дослідження називається науковим абстрагуванням. Його суть - у звільненні наших уявлень про предмет дослідження від часткового, нетипового, короткочасного,   а  знаходження   в   них  суттєвого,   постійного, типового.   Наприклад,   для   вияву   залежності   між   попитом   і пропозицією на певний товар у ринковій економіці допускають, що кількість та якість інших аналогічних товарів незмінна, ціни на них незмінні,   доходи   споживачів   незмінні   і   т.д.   Абстрагування використовується  для  аналізу  окремих  явищ  і  процесів,  але обов'язково доповнюється аналізом усіх сторін економічної системи. Тому поряд з ним використовується аналіз як спосіб дослідження, при якому складний економічний процес або система поділяється на складові частини, елементи, підсистеми і всі вони досліджуються окремо, і синтез - спосіб дослідження, пов'язаний із об'єднанням окремих складових частин, елементів, підсистем в єдину систему, яка і є предметом дослідження. Він допомагає визначити економічні закони  і  закономірності,  сформулювати  принципи  і  концепції економічного розвитку.
     Економічна  діяльність суспільства проявляється в господарській практиці, у великій  різноманітності фактів господарського життя різноманітних господарських суб'єктів. Діяльність різних суб'єктів господарювання зумовлена їхніми власними потребами та інтересами. Економіст повинен у цій різноманітності фактів виявити принципи або закономірності їх розвитку для того, щоб пізніше сформувати принципи економічної політики для ефективного розв'язання економічних проблем. Аналіз фактів, що відносяться до тієї чи іншої конкретної проблеми, називають описовою або емпіричною економічною наукою. Виведення принципів, закономірностей, формулювання законів називають економічною теорією, або економічним аналізом. Економіст у своєму дослідженні може просуватися як від фактів до теорії, так і навпаки, від теорії (гіпотези) до перевірки її на практиці. Перший метод називається індукцією, а другий - дедукцією, або гіпотетичним методом дослідження. Але мета економічного дослідження — це не тільки вияв принципів та закономірностей економічного розвитку, а й розробка конкретних рекомендацій, способів і методів розв'язання економічних проблем, формування принципів економічної політики. Цей процес називають прикладною економічною наукою, або економічною політикою.
     Отже, в економічному дослідженні потрібно виходити з аналізу фактів,  емпіричних даних, застосовуючи  при  цьому  спеціальні методи дослідження, формулювати принципи, закономірності, теорії, необхідні  для  розробки   правильної  економічної  політики,  для розв'язання нагальних економічних потреб суспільства.
     Як  відомо, економічні процеси, що відбуваються в різних країнах світу в ті чи інші історичні часи, мають схожі  закономірності розвитку. їх вивчення має важливе значення для розуміння того шляху, який має пройти економіка в майбутньому, щоб не повторювати помилки і пройти його найефективніше. Тому важливим підходом до їх аналізу є поєднання історичного і логічного способів дослідження. На відміну від історика, економіст намагається, вивчаючи історичні факти господарського життя різних країн і народів, виявити ті процеси, які є закономірними. Абстрагуючись від чогось конкретного, нетипового, незакономірного. Особливо актуальним використання цього методу є економічній науці сучасного періоду, яка намагається вивчати досвід інших країн на шляху переходу економіки від командно-адміністративної до ринкової системи господарювання. Починаючи з 60-х років XX ст., у світовій економічній науці дуже широко використовуються математичні методи і моделі Вони допомагають встановлювати кількісні та якісні залежності в економічних процесах, що приводить до розуміння суті і можливостей їх розвитку, мають дуже важливе значення для програмування економічних процесів. Моделі складаються для мікро- і макрорівня, бувають статичні та динамічні, балансові й оптимізаційні. Для описування економічних процесів застосовуються словесні моделі, для виявлення певних залежностей - графічні моделі, для пояснення функціональних залежностей у вигляді рівнянь — математичні моделі. Всі вони можуть використовуватись одночасно для більш повного наукового пізнання.
     До  конкретно-економічних методів економічного дослідження відносяться: альтернативний аналіз, граничний аналіз, методи абсолютних та порівняльних переваг, аналіз еластичності, табличне, графічне, аналітичне моделювання, оптимізація та визначення рівноваги.
     Обмеженість   економічних   ресурсів   зумовлює   необхідність вибору найефективнішого варіанту їх використання. Те, що підприємець втрачає, від чого відмовляється у результаті цього вибору, - це вартість втрачених можливостей, або альтернативні витрати.
     Граничний аналіз дає можливість вивчати крайні величини, які дозволяють визначити зміну певного явища чи процесу під впливом зміни певного фактора. Наприклад, теорія граничної корисності демонструє, як зміниться задоволення споживача при зростанні спожитого продукту на одиницю.
     Методи  абсолютних і порівняльних переваг дають змогу відповісти на питання, що і як вигідніше виробляти, на яких видах продукції слід спеціалізуватись і за допомогою якої технології її потрібно виробляти.
     Аналіз еластичності дозволяє виявити ступінь зміни одного показника відносно до іншого, наприклад, як зміниться попит на продукцію при зменшенні ціни на 10%.
     Економічні  величини можна представляти у взаємозалежності за допомогою таблиць, математичних формул, графічних зображень, за допомогою яких визначають оптимальні варіанти економічних рішень. Ці методи дуже широко використовуються в економіці.
     В економічному дослідженні визначають позитивний і нормативний підхід. Позитивна економіка досліджує те, що відбувається в економіці, а нормативна визначає те, що має бути, надає конкретні пропозиції для удосконалення економіки.
     Сучасна економічна теорія має справу із дуже складними процесами, тому використовує так званий синергетичний підхід у дослідженнях:
     1.  Акцентує увагу на процесах нестійкої рівноваги та нестабільності економічних систем.
     2.  Визнає складність та нелінійність соціально-економічної еволюції.
     3.  Припускає можливість впливу спонтанних змін в економіці на виникнення кризових ситуацій.
     4.  Аналізує   множинність,   різноспрямованість   та   різну   якість внутрішніх   і   зовнішніх   факторів,   які   можуть   впливати   на соціально-економічний розвиток.
     5. Виходить з того, що один і  той самий ефект в економічній  системі може бути досягнутий  під впливом різних імпульсів. 
 
 
 

     2. Абдукція та аддукція  в економічних  дослідженнях 

     Серед загальнонаукових методів економічного дослідження важливу роль відіграють індукція та дедукція — взаємопов'язані та взаємодоповнюючі елементи діалектичного дослідження. Індукція (лат. inductio — наведення) — це логічний спосіб пізнання, який базується на отриманні загальних висновків і положень на вивченні окремих фактів, явищ і процесів або більш загального знання на основі менш загального. Дедукція (лат. deductio — виведення) — логічний метод пізнання, що ґрунтується на отриманні окремих конкретних висновків, положень на основі знання загальних положень, закономірностей розвитку цілісної економічної системи.
     Індукція  важлива при використанні таких  елементів діалектичного методу дослідження, як сходження від конкретного  до абстрактного. Так, при з'ясуванні процесу обміну різних товарів стає зрозуміло, що в них є дещо спільне, а саме — затрачена на виробництво товарів праця. Використання індукції не вимагає вивчення всієї сукупності окремих фактів, явищ, оскільки цей процес безконечний. За допомогою індукції не можна розкрити внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв'язки, тобто дослідити економічні закони й закономірності, процеси розвитку явищ.
     Дедукція  як логічний спосіб пізнання важлива  при використанні таких елементів  діалектичного методу дослідження, як сходження від абстрактного до конкретного. Так, розкриття сутності капіталу загалом (капіталу як специфічної категорії капіталістичного способу виробництва) є основою для з'ясування сутності багатьох його форм: індивідуального, акціонерного, державного та ін. За допомогою дедукції розкривають генезис, закономірності розвитку та функціонування окремої економічної системи, її найважливіших підсистем. Метод дедукції дає змогу простежити спільні ознаки та властивості, притаманні узагальнюючим (системним) і конкретним економічним формам (наприклад, додаткова вартість і підприємницький дохід), глибше пізнати сутність кожної з них, їх внутрішні суперечності.
     Індукція  і дедукція так само органічно  взаємопов'язані, як аналіз і синтез. Аналіз (грец. analisis — розкладання) передбачає розчленування предмета (явища чи процесу) на складові частини, окремі аспекти. Наприклад, систему виробничих відносин поділяють на відносини в окремих сферах суспільного відтворення, а в системі продуктивних сил виокремлюють їх елементи. Так обґрунтовуються економічні категорії. Синтез (грец. synthesis — складання) означає поєднання розрізнених частин і сторін у цілісність з урахуванням їх взаємозв'язків. Синтез дає змогу комплексно дослідити сутність явищ і процесів.
     Найважливішою складовою діалектичного методу є сукупність політико-економічних методів.
     На  відміну від давно увійшовших в науковий обіг індукції та дедукції, термін «абдукція» з'явився відносно недавно. М. Блауг пов'язує його виникнення з дослідженнями М. Блека і датує 1970 роком. Відзначимо, що, на відміну від вітчизняних дослідників, М. Блауг оперує терміном «аддукції». Контекст робіт М. Блауга та Г. Рузавіна дозволяє зробити висновок, що мова йде про одні й ті ж методи дослідження. Відповідно до глосарію в роботі М. Блауг - аддукції - термін, введений Блеком для позначення недоказових висновків; те, що в просторіччі називають індукцією [1, с. 373]. Авторство глосарію встановити складно, але М.Блауг безумовно не ототожнює індукцію і аддукції: «аддукції є нелогічні операція переходу від панує в реальному світі хаосу до інтуїтивної здогадки або пробної гіпотезі про фактичну взаємозв'язку, що існує між набором релевантних змінних ... Коротше кажучи, давайте не будемо стверджувати,що наука заснована на індукції, - вона заснована на аддукції з подальшою дедукцією »[1,с.62].
       Г. Рузавін, з посиланням на  Ч. Пірса, проводить цікаве  зіставлення індукції, дедукції  і абдукції - дедукція доводить, що  щось має бути, індукція показує,  що щось дійсно є, а абдукція  просто припускає, що щось може  бути [3, с. 128].
       Далі Г.Рузавін відзначає, що абдукція призводить не просто до гіпотетичних, вірогідним висновками, а служить специфічним методом пошуку наукових гіпотез для пояснення наявних фактів. Відповідно до посилкою Ч. Пірса етілогічна форма абдуктівного міркування виглядає наступним чином:
     - Спостерігається явище Р; 
      - Явище було б пояснено, якщо  гіпотеза  Н була правильною;
      - Отже, є підстава вважати, що  гіпотеза Н істинна. 
       Гіпотези повинні відповідати  певним тредовапеніям. 
      1.Гіпотези повинні пояснити не  тільки емпірично спостережувані факти, а й факти, безпосередньо не спостерігаються і перевіряються непрямим шляхом.
      2.Гіпотези повинні бути сформульовані  як інтеррогативні висловлювання, тобто містити певне питання, на яке слід відповісти в ході дослідження.
      3. Необхідна вимога до будь-якої  пояснювальній гіпотези - це її перевірюваність, причому остання не обмежується спостережуваними даними. Що стосується критерію спростування, то він, хоча і є логічно коректним правилом, тим не менш, служить лише засобом елімінації, або виключення, помилкових гіпотез [3, с. 129].
       Допрацьована згодом версія абдуктивного методу виглядає наступним чином:
     - D є сукупність даних (фактів, спостережень, експериментів і т. п.);
      - гіпотеза H пояснить ці дані, якщо вона виявиться правдиаою;
      - ніякі гіпотези не можуть  пояснити D так само добре, як  Н; 
      - отже, гіпотеза Н імовірна до певної міри.
     В управлінні абдуктивний метод фактично є основним при прийнятті рішень. Типові приклади абдукції демонструє Н. Макіавеллі. У статті "Про громадянське єдиновладдя» Н. Макіавеллі пише: «Єдиновладдя ... засновується на вимогу знаті, або народу. Бо немає міста, де не відокремилися б два цих початку: знати бажає підкоряти і пригнічувати народ, народ не бажає перебувати в підпорядкуванні і гнобленні; зіткнення ж цих почав дозволяється трояко: або єдиновладдям, або безвладдя, або свободою »[2, с. 74].
     Як  бачимо, вихідна посилка - дедуктивна-сходить  до твердження, заснованому на загальних емпіричній тезі про непримиренність знаті і народу. Дедуктивна посилка не має продовження, тому не можна сказати, що застосовано дедуктивний метод в цілому. Н.Макіавеллі висуває на її основі три ймовірні гіпотези, які не є вичерпними всього різноманіття можливостей - відбувається обрив діалектичних міркувань (порівняймо, наприклад, з діалогами Сократа) і виникає початок абдуктивних міркувань, в ході яких з'являються проміжні гіпотези - тому, хто приходить до влади за допомогою знаті, важче утримувати владу, ніж тому, кого привів до влади народ, тому що якщо государ оточений знаттю, яка вважає себе йому рівною, він не може ні наказувати, ні мати незалежний образ дій [2,с.74].
       Фактично тут висунуті дві  нові проміжні гіпотези:
      1) тим, хто вважає себе рівним, не можна наказувати;
      2) прийшовши до влади, государ  повинен назавжди або в доступній для огляду перспективі залишити у своєму оточенні тих, хто супроводжував або сприяв цієї парафії. Відзначимо, що хибність другого положення легко спростовується за допомогою фальсифікації 1 - у багатьох випадках саме найближче оточення прийшовшого до влади государя виявляється знищеним. Н. Макіавеллі не міг цього не знати. Однак це побічно підтверджує першу з знову висунутих гіпотез, тому приймається разом з нею. Визнавши вірність першої проміжної гіпотези чинності спростування другий, слід було зробити висновок: прийшовши до влади за допомогою знаті, государ може вибрати одну з альтернатив:
     1) не наказувати рівним, тобто сформувати  олігархічну систему правління; 
      2) знищити найближче оточення. Олігархію  Н. Макіавеллі вважав нестійкою і неефективною формою правління, тому повинен був зробити вибір на користь другої альтернативи.
     Не  зробивши цього з якихось міркувань, Н. Макіавеллі запроваджує нову гіпотезу: знання може не тільки відвернутися від государя, але і піти проти нього, оскільки вона хитріша, далекоглядніша, ніж народ.
     Ця  гіпотеза фактично робить зайвими попередні  міркування, які тепер втрачають  доказове значення і не вимагають  перевірки. Гіпотеза досить імовірна, щоб її можна було прийняти в якості вихідної посилки. Однак подальший хід міркувань М.Макіавеллі перериває новою гіпотезою - государ не вільний обирати народ, але вільний вибирати знать, бо його право - карати і милувати, наближати або піддавати опалі.
       З посилки, що государ не  може обирати народ, Н.Макіавеллі робить однозначний висновок: якщо государ прийшов до влади за допомогою народу, він повинен підтримувати його лояльність, що зовсім не важко, бо народ вимагає тільки, щоб його не пригноблювали. Власне, вибір з альтернатив вже зроблений - він фактично заснований на неявній посилці, що забезпечити підтримку народу простіше, ніж знаті. Здійснення прямо не сформульовано, але її присутність у доказі досить очевидно.
     Проте, вирішене тільки одне питання в проблемному  полі - чию лояльність простіше забезпечити.
       Розуміючи недостатність даного  положення для скільки-небудь  тривалого правління, Н.Макіавеллі  далі звертається до гіпотетичних  «важких часів» і знову приходить  до висновку, що опора на народ ефективніше, ніж - на знання. Тільки після цього він робить однозначний висновок, що мудрому государеві слід прийняти заходи до того, щоб громадяни (народ) завжди і за будь-яких обставин мали потребу в государеві і в державі, - тільки тоді він зможе покластися на їх вірність [2, с. 76].
     Весь  хід міркувань автора ми змушені опустити через необхідність безлічі коментарів. Загальний же сенс міркувань М.Макіавеллі демонструє специфіку абдуктівного методу в дослідженні: альтернативні гіпотези потребують різносторонньої перевірки, не можна робити кінцевий висновок на основі тільки одного зіставлення, навіть якщо результати першої перевірки гіпотези дозволяють відкинути одну з альтернатив. Питання укладаються в тому, що ні кількість, ні склад проміжних гіпотез не можна визначити в загальному випадку, необхідно всякий раз розглядати конкретні випадки, вдаючись то до індуктивного, то до дедуктивного, то до абдуктівного методу.
     Методологічна проблема, на наш погляд, полягає  в тому, що Н. Макіавеллі використовував прийоми, властиві позитивним наукам, намагаючись вивести наслідки з вихідних посилок. Для нормативних наук застосування даної методології обмежено, оскільки завдання полягає не тільки в тому, щоб пояснити, але перш за все - в необхідності дати правильного в загальному випадку припису.
       Інакше йде справа зі зворотною абдукцією.
       Загальний сенс її можна сформулювати  наступним чином.
       Гіпотеза Н імовірна й може  служити підставою для формулювання  рекомендацій у галузі управління  при наступних умовах:
      - Заздалегідь сформульований результат,  який необхідно отримати;
      - Є сукупність обмеженої кількості перевірених і послідовно виводяться з Н гіпотез D;
     - На кожній ітерації в процесі  співставлення гіпотез можна  вибрати кращу; 
       Тоді хід міркувань Н. Макіавеллі  можна представити наступним  чином: 
      - Необхідний результат - государ повинен завжди мати можливість покластися на вірність підданих,
     - Вихідна аксіома Н - слід вжити  заходів до того, щоб громадяни  завжди і за будь-яких обставин  мали потребу в государя.
       Альтернативні гіпотези:
      1) це можна зробити в будь-який  момент часу при необхідності;
      2) необхідно подбати про одноосібне правління у спокійний мирний час.
     Перевірка гіпотези 1 здійснена за допомогою  дедуктивної логіки - звиклий в мирний час до підпорядкування виборному органу влади, народ не схильний у важких умовах підкорятися одноосібному правителю. Гіпотеза 1 не відкидається повністю, але гіпотеза 2 переважніше.
     З гіпотези 2 випливають три гіпотези про склад соціальних груп, на які  слід спиратися в процесі правління (якщо виходити з прийнятого Н.  Макіавеллі поділу на соціальні групи):
       А) на народ; 
       Б) на знати; 
       В) на тих і інших. Гіпотеза У не була висунута автором, проте вона присутня в неявному вигляді - Н. Макіавеллі міркує про те, що знати бажає гнітити народ, а народ не бажає бути пригнобленим. Тому доведеться ввести дану гіпотезу.
     Перевірка гіпотез здійснюється дедуктивним методом, вельми нагадує сократічеськие діалоги. Гіпотеза У неприйнятна, так як народ і знати знаходяться в антагоністичних відносинах.
     Для вибору з гіпотез А і Б використовується кілька прийомів у дусі сократичних діалогів - даються характеристики однієї та іншої соціальних груп. Народ, згідно міркувань М.
       Макіавеллі, схильний відповідати  добром на добро, особливо якщо  він очікував гіршого відносини;еедінственное  вимога народу - щоб його не гнеталі. Важко сказати, яким чином цього має досягти в класовому суспільстві, але, ймовірно, переконати народ у тому, що його не пригнічують або гнетает не государ, можливо. Навпаки, знати -
       хитра, честолюбна, підступна.Народом  більшим, тому конфлікт з ним небезпечний, знати - нечисленна, тому впоратися з нею легше. І, нарешті, вирішальний аргумент на користь народу-народ не вибирають, а знати можна формувати досить довільно, оскільки государ вільний наблизити людей або піддати їх опалі.Загальний висновок: у процесі правління краще спиратися на народ.
       Останнє твердження підказує  необхідність деякого проміжного  висновку, який зробив М.Макіавеллі, не зв'язавши його достатньо  з вихідною і проміжними гіпотезами - необхідний певний набір якостей государя, що забезпечує відданість народу.Фактично цей набір якостей отриманий індуктивним шляхом, про що свідчить його звернення до досвіду набіди, правителя Спарти, що витримав облогу з боку всієї Греції і римського війська, відстояв влада і батьківщину, усунувши всього декількох осіб. У підсумку Н.Макіавеллі зробив висновок, що государ повинен бути безстрашний, не падати духом в складних обставинах, не просити, а наказувати, не упускати необхідних приготувань до оборони, своєю мужністю вселяти бадьорість у тих, хто його оточує.У доказі, як часто буває при застосуванні індуктивного методу, допущена похибка: Н. Макіавеллі не врахував, що якості государя, декларовані як необхідні завжди, в його прикладі виявилися затребуваними Спарта-тами - сильними, мужніми бійцями, звиклими до військової дисципліни.В інших умовах можуть, ймовірно, знадобитися інші якості.
       Пропуск в логіці міркувань  необхідно усунути - рекомендації  повинні бути звужені, адресовані  государям, що претендують на  те, що-б очолити держави, схожі із Спартою.
       Залишився тільки один перехід  до тези, у версії Н.Макіавеллі  виступає як вихідний - на кого  краще спиратися, приходячи до  влади - на народ або знати.  У цьому випадку можливі ті  ж три гіпотези - на народ, знати,  на тих і інших одночасно.Автор виставляє в даному випадку ті ж аргументи, що і при обгрунтуванні перевагу опори на народ у процесі правління.
     Таким чином, фактично, при застосуванні методу зворотного абдукції отриманий той  же результат, що і при прямій, загальний  зміст якого полягає в тому, що для забезпечення вірності підданих государ повинен постійно спиратися на народ,мати необхідні для цього особистісні характеристики і бажано прийти до влади за допомогою народу.
       Виникає питання, якщо при застосуванні  двох методів отримано один і той же результат, то навіщо необхідний другий. Сформулюємо відповідь наступним чином: пряме абдукція утворює складну систему гіпотез, з яких частина - непроверяеми.Складність логічних переходів робить непомітними ті логічні похибки, которие__вознікают в процесі докази. Фактично
       Н. Макіавеллі прийшов до свого  висновку не в результаті доказів,  а всупереч їм. Висновки фактично  були інтуїтивними.Зробити їх  досить переконливими, якщо не  вникати докладно в систему  доказів, зміг автор, що володіє  видатними якостями дослідника і дипломата.
     Другий  метод - зворотний абдукція хороший  тим, що дозволяє отримати результат  за допомогою простих логічних зв'язків  між обмеженою кількістю перевіряються  гіпотез.Крім того, він дозволяє з  достатньою строгістю виявити обмеження, які необхідно приймати до уваги при формулюванні рекомендацій.
 

      Висновок 

     Несмотря  на то, что абдуктивные рассуждения  широко используются не только в повседневном мышлении, но и в научном познании и других сферах деятельности, связанной  с поиском, их теория разработана совершенно недостаточно. Объясняется это главным образом двумя причинами. Во-первых, любой творческий поиск невозможно алгоритмизировать, и поэтому всякие попытки понять его с рациональной, логической точки зрения воспринимаются как возврат к дискредитировавшей себя логике открытия. Во-вторых, традиционное представление о научном или ином открытии как одномоментном событии типа “эврики” Архимеда, возникающем спонтанно и вдруг, не учитывает длительной предварительной работы мысли. Эта работа, несомненно, имеет рациональный характер, направляется и контролируется логикой. Ведь любой выбор в процессе поиска явно, а зачастую неявно, обосновывается соответствующими фактами, а их оценка и объяснение осуществляются по схеме абдуктивных рассуждений.
     Недостаток  малочисленных современных исследований по абдукции заключается в том, что  в них не обращается достаточного внимания на анализ тех эвристических  методов, с помощью которых осуществляется поиск объяснительных гипотез. На наш  взгляд, абдукция тем и отличается от других форм рассуждений, что она не может эффективно применяться без использования специфических средств поиска. А это требует знания той области познания, где она применяется. Очень часто это связано также с обращением к психологическим факторам. Не подлежит сомнению, что психологический анализ процессов открытия весьма важен и интересен, но не менее важно исследовать их не только с субъективной, но и интерсубъективной и общезначимой позиции философии, методологии и логики.
 

      Використана література
Блауг М. Методология экономической науки, или
Как экономисты объясняют / М. Блауг. — М. : Вопросы
экономики, 2004.
2. Макиавелли Н. Государь // Соч. — М. : ЭКСМО-
Пресс, 1999.
3. Рузавин Г. И. Методология научного познания /
     Г. И. Рузавин. — М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2005.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.