На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Макроекономчн показники аналзу та методика оцнювання нвестицйної привабливост регонв України

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 31.05.2012. Сдан: 2011. Страниц: 9. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


 
ВСТУП 

    Еволюція  людської цивілізації у ХХ столітті переконливо підтверджує той  факт, що головним чинником стійкого економічного розвитку країни є науково-технічні інновації, або комерційне застосування нових, більш продуктивних технологій, які істотно змінюють обсяги та якість виробництва і споживання. Основним напрямком економічної політики всіх розвинених держав є інноваційна політика, сприянння діяльності підприємців-інноваторів, які визначають здатність національної економіки до інноваційного розвитку, ефективного використання найновіших технологій.
    Актуальність теми зумовлена вивченням розвитку інвестиційної діяльності, яка спрямована на створення привабливого інвестиційного середовища та суттєвого нарощування обсягів інвестицій, а також виявленням шляхів покращення інвестиційного клімату та залученням іноземних інвестицій.
    Проблема  підвищення ефективності інвестицій та інвестиційної діяльності є предметом  дослідження у працях вітчизняних  вчених: Крупки Я.Д., Омельченка А.В., Онищенка В., Пересади А.А., Татаренко Н.О.; російських науковців: Четиркіна Е.М., Бочарова В.В., Лівшиця В.Н.; закордонних теоретиків: Бланка І.А., Бернса В., Бірмана В.С., Кейнса Дж.М., Вільямса Я., Гітмана Л.Д. і Джонка М.Д.
    Активізація інвестиційного процесу є вирішальною умовою продовження соціально-економічних перетворень. Реальна економічна ситуація в Україні значно ускладнює інвестиційну діяльність. Обсяг вкладень не забезпечує передумов економічного зростання і навіть повноцінного відтворення наявного стану. Фактично країна існує за рахунок безповоротного споживання успадкованого від радянських часів виробничого потенціалу. Необхідно розробити адекватний ринковим відносинам інвестиційний механізм, що органічно поєднає форми приватного і державного інвестування та забезпечить оптимізацію взаємозв'язків різних суб'єктів інвестиційної діяльності, створення відповідної законодавчо-нормативної бази та інші заходи, що регламентують інвестиційний процес як окремої фірми чи галузі, і національної економіки в цілому.
    Негативні наслідки кризових явищ в економіці України та їх переплетіння у сфері науки, освіти, техніки і технологічного розвитку зумовили істотне гальмування інноваційних процесів. Бюджетне фінансування науково-технічної сфери неухильно зменшується, залишається низьким рівень впровадження у виробництво результатів досліджень та розробок, наука поступово перестає бути суспільно визнаною приорітетною діяльністю держави. Відбувається незворотна втрата інтелектуального потенціалу країни, джерел інвестування у суб’єктів господарювання. Якщо ж врахувати факт запізнення між термінами вкладення капітальних ресурсів та їх віддачі, то можна сподіватися, що, навіть зупинивши падіння виробництва, неможливо досить швидко відновити інвестиційний процес.
    Однак, річні обсяги інвестицій поки що залишаються на низькому рівні через несприятливий інвестиційний клімат, що пояснюється недосконалою законодавчою базою, нерозвиненими фондовим ринком та фінансово-кредитною системою, високим податковим тиском, неефективним використанням амортизаційних відрахувань, а також низьким рівнем трансформації заощаджень населення до інвестування, що призводить до відпливу вітчизняних капіталів за кордон та не сприяє залученню іноземних інвестицій в економіку країни. 
 
 
 
 
 
 
 
 

    РОЗДІЛ  І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ 

    1.1. Економічна сутність, класифікація і  значення інвестицій.
    Необхідною  умовою розвитку економіки є висока інвестиційна активність. Вона досягається  шляхом збільшення реалізованих інвестиційних  ресурсів і найбільш ефективного їх використання в пріоритетних секторах матеріального виробництва і соціальної сфери. Саме інвестиції формують виробничий потенціал на новій науково-технічній базі визначають конкурентні позиції країн на світових ринках.
    Поняття „інвестиції”, „інвестор”, „інвестиційна діяльність” і інші увійшли у вітчизняну термінологію порівняно недавно. За радянських часів ці терміни практично не застосовувалися. В окремих випадках під цими поняттями розуміли сукупність затрат на реалізацію довгострокових вкладень капіталу в засоби виробництва (основні фонди), тобто інвестиції практично ототожнювалися з поняттям “капітальні вкладення”. У найбільш стислому визначенні „капітальні вкладення” більшість економістів трактували як затрати на будівництво та придбання основних засобів.
    Під інвестиціями в найбільш широкому трактуванні розуміють вкладення певних ресурсів з метою одержання майбутніх вигод, або вкладення капіталу в галузь економіки як в самій країні так ї за її межами.
    Окремі  автори під інвестиціями розуміють акт відмови від сьогоднішнього споживання благ заради більш повного задоволення потреб у наступні періоди [25].
    Ресурси не можуть розглядатися як інвестиції, ними можуть бути лише вкладені ресурси. Разом з тим наявні фінансові чи матеріальні ресурси відіграють важливу роль у масштабах і структурі реального інвестування, є головною ланкою на шляху зміни вартості з метою нагромадження капіталу, який можна подати такою схемою перетворень:
Ресурси > Вкладення > Результат
    Отже, у більшості трактувань поняття „інвестиції” простежується взаємозв'язок двох сторін одного процесу: витрачання ресурсів і одержання результату. Результат повинен бути достатнім для відшкодування суб'єктові інвестування завданих витрат і забезпечити приріст капіталу, одержання інших благ чи вигод.
    До  того ж процес вкладення капіталу і одержання результату від здійснених інвестицій відбувається з певним відставанням. В економічній теорії це явище  трактують як інвестиційний лаг – проміжок часу з моменту вкладення капіталу до моменту одержання результатів. Тривалість інвестиційного лага може бути різною в залежності від форм інвестування, конкретних особливостей того чи іншого інвестиційного проекту. Найкоротшим він є у сфері короткострокового фінансового інвестування.
    Величина  лага у сфері реального капітального інвестування складається з двох частин:
    а) будівельного лага, що дорівнює періодові, необхідному для перетворення інвестиційних  ресурсів в основні засоби та інші активи;
    б) лага освоєння, що дорівнює тривалості часу на досягнення передбаченого проектом рівня віддачі від введення в експлуатацію виробничих потужностей та об'єктів [18].
    Узагальнюючи  різні визначення поняття і сутності інвестицій можна виділити ряд специфічних  рис, характерних для інвестиційного процесу:
    1. Інвестиції, як правило, вимагають значних фінансових витрат.
    2. Вигода, віддача від інвестицій  може бути одержана лише у  майбутньому на стадії експлуатації  об'єкта інвестування.
    3. При очікуванні результатів від  інвестицій виникають певні елементи  ризику і невизначеності.
    За  видами виділяються реальні та фінансові  інвестиції. Деякі автори дану класифікацію узагальнюють за ознаками форми інвестування. Однак форма інвестування повинна  характеризувати спосіб здійснення інвестування (грошову, майнову, інтелектуальну, у формі оренди, лізингу, тощо). Поділ інвестицій на реальні та фінансові – це основна класифікація, яка розрізняє ці види інвестицій не тільки за формою внесення коштів, але й за визначеністю об'єктів вкладення капіталу, участю інвестора в реалізації інвестицій, способах вкладення та повернення капіталу.
    Пересада  А.А. крім реальних та фінансових інвестицій виділяє ще й інноваційні та інтелектуальні інвестиції.
    Сферою  інноваційних та інтелектуальних вкладень можуть бути конкретні об'єкти, реальні  активи, тобто ці способи інвестування стосуються реальних інвестицій.
    За  участю інвестора в інвестуванні виділяють:
    прямі інвестиції, коли інвестор бере безпосередню участь у виборі об'єктів інвестування і вкладенні коштів;
    непрямі інвестиції, коли вкладення капіталу здійснюється за участю фінансових посередників.
    Іноземні  інвестиції можуть здійснюватися у вигляді:
    іноземної валюти, що визначається конвертованою Національним банком України;
    валюти Украйни – при реінвестиціях в об’єктах первинного інвестування чи в будь-які інші об’єкти інвестування відповідно до законодавства України за умови сплати податку на прибуток;
    будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов’язаних з ним майнових прав;
    акції, облігації, інші цінні папери, а також корпоративних прав, виражених у конвертованій валюті;
    грошових вимог та права виконання договірних зобов’язань, які гарантовані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно з законами країни інвестора або міжнародними торгівельними звичаями;
    будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законом країни інвестором або міжнародними торговельними звичаями;
    права на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами країн інвестораів;
    інших цінностей відповідно до законодавства України.
    Іноземні  інвестиції можуть здійснюватися у таких формах:
    часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними та фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;
    створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств;
    придбання самостійно або за участю українських юридичних чи фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;
    в інших формах, які не заборонені законами України, в тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів із суб’єктами господарської діяльності України [22].
    Об’єктом  інвестиційної діяльності є будь-яке  майно, в тому числі основні фонди  і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об’єкти власності, а також майнові права.
    Суб’єктами  інвестиційної діяльності (інвестори  і учасники) – громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.
    Учасниками  інвестиційної діяльності можуть виступати  громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень  або на підставі доручень інвестора.
    У процесі реалізації кожного інвестиційного проекту можна виділити три етапи, фази: передінвестиційну, інвестиційну і фазу контролю повернення вкладеного капіталу.
    На  передінвестиційній фазі здійснюється мотивація і визначення напрямів інвестиційної діяльності. Вона повинна бути узгоджена з обсягами та структурою фінансових ресурсів суб'єкта господарювання, які можуть бути вилучені з обороту і спрямовані на здійснення реальних інвестицій чи придбання на інвестиційному ринку фінансових активів.
    Процес  інвестування в структурі інвестиційної  діяльності є найголовнішою, найвідповідальнішою  фазою. Це стосується насамперед такої сфери реального інвестування, як капітальні вкладення. Якщо при фінансовому інвестуванні в цю фазу входить декілька процедур, пов'язаних з документальним оформленням інвестиції і перерахуванням коштів (передачею майна), то здійснення капітальних інвестицій охоплює широкий спектр підготовчих робіт: проектування, виділення земельної ділянки, визначення учасників реалізації проекту, принципів організації матеріально-технічного забезпечення. До цього циклу належать також виконання будівельно-монтажних робіт, придбання машин і устаткування. Закінчується інвестиційна фаза введенням об'єктів в експлуатацію.
    Розглядаючи фази інвестиційної діяльності, слід зупинитися ще на одному етапі, який повинен завершувати інвестиційний цикл – це контроль повернення капіталу на стадії експлуатації інвестиційних проектів.
    В економічнійлітературі даний цикл рідко виділяють у самостійну фазу інвестиційної діяльності. Ця стадія інвестиційного процесу недостатньо вивчена і рідко використовується в практиці.
    Практично не здійснюється післяінвестиційний контроль і аналіз фактичної ефективності проектів в нашій країні. Головна причина – неможливість вплинути на уже діючі інвестиційні проекти [17]. 
 

    1.2. Законодавчо-нормативна  база інвестиційної  діяльності
    Власна  економіко-правова база України  стосовно регулювання і юридичного захисту іноземних інвестицій фактично стала формуватися з прийняттям Верховною Радою 16 липня 1990 р. Декларації про державний суверенітет України та проголошенням Акта незалежності України 24 серпня 1991 р. Одними з перших законодавчих актів у цьому напрямку були Закони України „Про захист іноземних інвестицій в Україні” від 10.09.91р. та „Про інвестиційну діяльність” від 18.09.91р. При цьому, по-перше, ставилося за мету почати формування власного правового поля в інвестиційному підприємництві, продекларувати юридичні державні гарантії захисту інвесторів (з метою забезпечення сприятливого та стабільного інвестиційного режиму), по-друге, законодавче врегулювати правові відносини, що виникали б між суб'єктами підприємницької діяльності, з одного боку, і між ними й державою, – з другого.
20 травня 1993 р., був прийнятий урядовий Декрет „Про режим іноземного інвестування”, а 17 грудня того ж року Верховна Рада України ухвалила Державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україну. Але декрет ні структурно, ні за своїми основними положеннями, по суті, не відрізнявся від попереднього інвестиційного закону. Проте він містив деякі нововведення. По-перше, з'явився новий термін „кваліфікаційна іноземна інвестиція”, що надавала інвестору право на звільнення від сплати податку на прибуток протягом п'яти років із часу внесення інвестиції. По-друге, були встановлені мінімальні розміри статутного капіталу, в тому числі для сприяння малому бізнесу. По-третє, більш вдало було сформульовано поняття „підприємство з іноземними інвестиціями”. По-четверте, жорсткіше застосовувались норми оподаткування. Також підприємства з іноземними інвестиціями звільнялися від сплати нових видів податків, які не були передбачені даним декретом на момент його прийняття, на п'ять років.
19 березня  1996 р. Верховна Рада прийняла  Закон України „Про режим іноземного інвестування”. Основною особливістю його стало те, що для іноземних інвесторів на території України встановлювався національний режим інвестиційного та іншого підприємництва, крім випадків, передбачених законодавством України і міжнародними угодами України. Позитивним у ньому було те, що державна реєстрація іноземних інвестицій стала здійснюватися лише після фактичного внесення цих інвестицій. Крім того, майно, що ввозиться як внесок іноземного інвестора в статутний фонд підприємства з іноземними інвестиціями, звільнялося від мита. Цей Закон скасував чинність Закону України „Про іноземні інвестиції” від 13.03.92р., Декрету Кабінету Міністрів України „Про режим іноземного інвестування” від 20.05.93р. та Закону України „Про Державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні” від 17.12.93р., але в ньому були збережені в повному обсязі державні гарантії захисту іноземних інвестицій, що надавалися іноземним інвесторам на території України відповідно до цих законодавчих актів.
    Відповідно  до Закону „Про режим іноземного інвестування” спеціальний режим інвестиційної діяльності може бути встановлений на територіях спеціальних (вільних) економічних зон. Створення таких зон є одним із елементів інвестиційної політики, що надає можливість на основі збільшення надходжень інвестицій, у тому числі іноземних, до окремих регіонів України сприяти прискоренню соціально-економічного розвитку цих територій, поліпшенню використання природно-господарського потенціалу, залученню і впровадженню нових технологій, насиченню внутрішнього ринку високоякісною продукцією тощо.
    Законом України від 17.02.2000 р. „Про усунення дискримінації в оподаткуванні  суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна  та коштів вітчизняного походження”  встановлено, що на території України до суб'єктів підприємницької діяльності або інших юридичних осіб, їх філій, відділень, відокремлених підрозділів, включаючи постійні представництва нерезидентів, створених за участю іноземних інвестицій, незалежно від форм та часу їх внесення, застосовується національний режим валютного регулювання та справляння податків, зборів (обов'язкових платежів), встановлений законами України для підприємств, створених без участі іноземних інвестицій. З прийняттям цього Закону суб’єкти підприємництва втратили всі свої пільги у податковому, митному і валютному регулюванні. З метою остаточного скасування пільг у Законі вказується, що його дія розповсюджується на всі прямі іноземні інвестиції незалежно від часу їх внесення і реєстрації.
    Указом  Президента України „Про деякі питання іноземного інвестування” врегульоване здійснення іноземних інвестицій у формі придбання державних боргових зобов'язань, що дає можливість забезпечення захисту іноземних інвестицій, вкладених у цінні папери, і підвищення інвестиційного рейтингу України.
    Закон України „Про внесення змін до деяких законів України з метою стимулювання інвестиційної діяльності” визначає, що не є об'єктом оподаткування  податком на додану вартість операції з передачі основних фондів як внеску до статутного фонду юридичної особи для формування її цілісного майнового комплексу в обмін на емітовані нею корпоративні права, у тому числі при ввезенні основних фондів на митну територію України (крім підакцизних товарів), або їх вивезенні за межі митної території України.
    Порядок реєстрації фактично внесених іноземних  інвестицій, а також договорів (контрактів) на спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора визначено  у постановах КМУ „Про затвердження Положення про порядок державної  реєстрації іноземних інвестицій” і „Про затвердження Положення про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора”. Цими документами визначено процедуру реєстрації; державні органи, що її здійснюють; перелік необхідних для реєстрації документів; терміни видачі реєстраційних посвідчень тощо. Незареєстровані інвестиції не дають права на одержання гарантій щодо їх захисту та будь-яких пільг, установлених Законом України „Про режим іноземного інвестування”.
    Важливими правовими документами, які регулюють  взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є міждержавні  угоди „Про сприяння та взаємний захист інвестицій”. Такі угоди є гарантом надання справедливого статусу  інвестиціям і захисту їх на території іншої держави. Вони підписані вже з 50 країнами світу. Ціла низка проектів угод знаходиться в стадії узгодження.
    Слід  зазначити важливість Закону України  „Про правовий статус іноземців”. В  ньому підтверджується право  іноземних громадян як фізичних осіб займатися інвестиційною діяльністю. Законом України передбачена рівність прав і обов'язків всіх суб'єктів у сфері економічної діяльності.
    Значний вплив на інвестиційний клімат в  Україні має Закон „Про розподіл продукції”, який регулює відносини, що виникають у процесі укладення, виконання та припинення дії угод про розподіл продукції. Відповідно до угоди про розподіл продукції Україна доручає інвестору проводити пошук, розвідку та видобування корисних копалин на визначеній ділянці надр, а інвестор зобов'язується виконати доручену йому роботу за свій рахунок і на свій ризик за умови, що згодом компенсує свої витрати та одержить винагороду у вигляді частини продукції.
    Для підвищення захисту іноземних інвестицій 3 квітня 1998 року від імені України  підписана Вашингтонська Конвенція 1965 року про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами. Законом України від 16.03.2000р. №1547 вищезазначена Конвенція ратифікована Верховною Радою України.
    З метою підтримки розробки та реалізації державної політики по залученню іноземних інвестицій в економіку України, використання сучасного світового економічного досвіду прискорення інтеграції України в систему міжнародних господарських зв'язків Указам Президента України створена Консультативна рада з питань іноземних інвестицій в Україні.
    Для пошуку фінансових ресурсів та реалізації інвестиційних проектів створена Українська державна кредитно-інвестиційна компанія. Компанія може виконувати функції супроводження  і фінансування інвестиційних проектів.
    В липні 1996 року створене Національне  агентство України по реконструюванню  і розвитку, головною метою діяльності якого є створення сприятливих  умов для розвитку міжнародного економічного співробітництва, взаємодії з міжнародними фінансовими організаціями, відповідними міждержавними і регіональними організаціями, організаціями іноземних держав в сфері залучення і використання зовнішніх фінансових ресурсів.
    Для уникнення суперечок між іноземними інвесторами і органами виконавчої влади і місцевого самоврядування, з метою сприяння їх оперативному позасудовому регулюванню Указом Президента України створена Палата незалежних експертів з питань іноземних інвестицій при Президенті України.
    У 2001 р. було видано розпорядження Кабінету Міністрів України від 22 лютого „Про заходи щодо поліпшення інвестиційної привабливості України” та Указ Президента України від 12 липня „Про заходи щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні”. Всі заходи, вказані в цих документах, важливі та необхідні. Особливо позитивний момент полягає в тому, що йдеться про необхідність інформування щодо інвестиційної політики й інвестиційного іміджу України.
    З 29 червня 2005 року було введено в дію  рішення Ради національної безпеки  і охорони України «Про заходи щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні» та від 28 жовтня 2005 року «Про заходи щодо утворення гарантій та підвищення ефективності захисту прав власності в Україні».
    Отже, до переваг українського інвестиційного законодавства можна віднести:
1. Оподаткування  підприємств з іноземним капіталом здійснюється в національному режимі.
2. Практично  не існує обмежень на розмір  іноземних інвестицій.
3. Створено  сприятливі умови для репатріації  капіталів та переказу прибутків. 
4. Іноземні  інвестиційні проекти мають пільги: застосування норм прискореної амортизації основних фондів та зниження ставки оподаткування прибутку при його репатріації.
5. Пільговий  режим інвестиційної діяльності  встановлюється для іноземних  інвестиційних проектів, що реалізуються  у важливих для економіки України секторах.
6. Врегульовано  відносини щодо розподілу продукції,  одержаної від видобування корисних  копалин на території України. 
7. Визначено  умови концесії державного та комунального майна.
    Проте залишається невирішеною проблема забезпечення зарубіжних інвесторів інформацією про чинне законодавство, стосовно іноземних інвестицій, тексти законів та інструкцій недосяжні для ознайомлення. Практично нема єдиного підходу до статусу та відміни попередніх законів, тому важко визначити, які закони зберігають чинність, а які були анульовані. Щоб дати зарубіжним інвесторам уявлення про правовий режим в Україні стосовно іноземного капіталу, потрібно організувати регулярний випуск бюлетеня, що містить відповідну інформацію кількома мовами. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ СТАНУ ТА ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ 

    2.1. Макроекономічні  показники аналізу та методика оцінювання інвестиційної привабливості регіонів України
    Кожний  інвестиційний проект має свою конкретну  спрямованість і може з найбільшою ефективністю бути реалізований у тих регіонах України, де для цього є найкращі умови. До того ж оцінка і прогнозування інвестиційної привабливості регіонів України мають бути безпосередньо пов’язані з державною регіональною політикою, метою якої є забезпечення розвитку окремих регіонів з урахуванням таких факторів, як раціональне використання різноманітних економічних можливостей кожного з них, ефект оптимальної інтеграції, територіальний розподіл праці та взаємна економічна кооперація. У відповідності до цієї мети завданнями державної політики регіонального розвитку є реконструкція старих промислових регіонів; стимулювання розвитку експортних та імпортозамінних виробництв тих регіонів, які мають для цього найкращі умови; формування вільних (спеціальних) економічних зон; прискорений розвиток необхідної регіональної інфраструктури. Реалізація цих завдань тісно пов’язана з державною та приватною інвестиційною діяльністю.
    Інвестиційну  привабливість регіонів України  доцільно оцінювати на основі їх класифікації за такими п’ятьма синтетичними показниками:
    рівень загальноекономічного розвитку регіону (включаючи природно-ресурсний потенціал, рівень розвитку промислового виробництва, спеціалізацію сільського виробництва);
    рівень розвитку інвестиційної інфраструктури регіону (включаючи рівень розвитку будівництва, транспортної мережі, зв’язку, складського господарства тощо);
    демографічний фактор;
    рівень розвитку ринкових відносин і комерційної інфраструктури регіону (включаючи розвиток приватизації і формування недержавного сектору, формування ринкової інфраструктури);
    рівень криміногенних, екологічних та інших видів ризиків [16].
    При оцінюванні рівня загальноекономічного розвитку регіону також вивчається потенційна потреба в обсягах інвестування, можливість формування інвестиційних ресурсів за рахунок власних джерел, сукупна ємність регіонального ринку.
    Для цього оцінювання використовувались  і такі аналітичні показники:
    1) питома вага регіону у ВВП  і виробленому національному  доході;
    2) обсяг виробленої промислової продукції на душу населення;
    3) рівень самозабезпечення регіону  основними продуктами харчування (обсяг виробництва відповідних  видів сільськогосподарської продукції  на душу населення);
    4) середній рівень заробітної плати  робітниів у регіоні;
    5) обсяг і динаміка капітальних вкладень у регіоні в розрахунку на одного жителя в регіоні;
    6) кількісь компаній і фірм усіх  форм власності в регіонв;
    7) питома вага збиткових підприємств  у загальній кількості працюючих компаній і фірм.
    В додатку А наведено обсяг інвестицій в основний капітал протягом 1991 – 2009 років. Аналізуючи інформацію, яка наведена в додатку можна стверджувати, що протягом 1991 – 2009 років спостерігається нерівномірне надходження інвестицій в розвиток економіки.
    Розташування  мінер
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.