На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


научная работа Формування нновацйного менеджменту

Информация:

Тип работы: научная работа. Добавлен: 31.05.2012. Сдан: 2011. Страниц: 11. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
1. Формування інноваційного  менеджменту
   1.1 Технологія, методи і прийоми інноваційного менеджменту
   Потреба в інноваціях виникає за хиткості становища організації на ринку, посилення конкурентної боротьби, слабкості  ринкових позицій. Проте підхід до пошуку нових ідей, обумовлений лише проблемами, гальмує розвиток організації. Тому менеджери повинні вміти знаходити  можливості, які криються у поєднанні  нового стану зовнішнього середовища і потенціалу організації, тобто  працювати на випередження.
   Технологія  інноваційного менеджменту - сукупність способів впливу суб'єктів управління на учасників інноваційного процесу  з метою спонукання їх до створення  і реалізації інновацій, що мають  практичну цінність для організації  і формують її конкурентні переваги.
   Технологія  управління інноваційним процесом охоплює  методи опрацювання інформації, методи прийняття управлінських рішень, методи генерування інноваційних ідей, розроблення послідовності процесу  створення нового продукту чи нового процесу, прийоми впливу на споживачів нового продукту.
   Важливими чинниками, які стимулюють фірми  до залучення інновацій, є:
    зниження рівня стабільності надходження на підприємство матеріальних і сировинних ресурсів;
    розширення асортименту продуктів, які претендують на те саме місце на ринку;
    зміна потреб і бажань клієнтів;
    економічні цикли, потрясіння і непевності, що впливають на ринок;
    технологічні зрушення, що зумовлюють зміну сформованих ідеологій виробництва продукції;
    зміни чинного законодавства, які впливають на вектор і силу регулюючого впливу держави на діяльність організацій тощо.
   Головною  причиною, яка спонукає до пошуку нових  можливостей, а отже, до створення  інновацій, передусім є зміна  в потребах ринку. Інновації можуть
надати  підприємству конкурентні переваги, створити умови для зміцнення його
ринкових  позицій, забезпечити його стабільний розвиток.
   Конкурентні переваги –– характеристики підприємства, його продукції чи послуг, які забезпечують йому певні переваги над конкурентами.
   Американський фахівець у галузі стратегічного  управління М.Портер головними серед  них вважає:
    нові технології;
    нові запити покупців;
    появу нового сегмента ринку;
    зміну вартості або наявності компонентів виробництва.
   Конкурентні переваги організації поділяють  на два типи:
   1. Переваги низького рангу, пов'язані  з доступністю джерел сировини, наявністю дешевої робочої сили, отриманням тимчасових податкових  пільг тощо. Вони нестійкі, оскільки  можуть бути скопійовані конкурентами.
   2. Переваги високого рангу, пов'язані  з наявністю у підприємства  кваліфікованого персоналу, здатного  використовувати сучасні технології  у всіх сферах діяльності, вести  інноваційний пошук і створювати  новинки, отримувати патенти,  розвивати і вдосконалювати матеріально-технічну  базу підприємства, забезпечувати  високі стандарти його діяльності  і формувати позитивний імідж.  Такі переваги є тривалими  і дають змогу досягати вищої  ефективності підприємницької діяльності.
   Нововведення  дають змогу поліпшувати традиційну продукцію і створювати нову, налагоджувати  досконалі форми взаємодії із споживачами та розвивати в них  нові потреби, робити легшою і змістовнішою працю робітників і збагачувати  їх новими знаннями. Щоб можливості стали реальністю, необхідно приймати своєчасні і всебічно обґрунтовані управлінські рішення.
   Рішення в інноваційному менеджменті  –– результат креативного, нестандартного підходу суб'єкта управління до визначення способу дій, спрямованих на розв'язання проблемної ситуації, завдяки чому вона не лише усувається, а й може створити нові можливості для організації.
   Прийняття рішення передбачає ряд стадій:
    Діагностика проблеми. Вона полягає у всебічному дослідженні проблемної ситуації, виявленні усіх чинників, що зумовили її появу, у встановленні взаємозалежності між ними та причинно-наслідкових зв'язках, що дає змогу передбачити хід подій у разі реалізації певного рішення. Важливо побачити проблему не лише як загрозу для організації, а й як джерело нових можливостей.
    Формулювання критеріїв та обмежень. Критерії є орієнтирами в аналізі різних варіантів розв'язання проблеми. Обмеження визначають ресурси, які можна для цього використати. Від їх обґрунтованості залежить якість управлінського рішення і здатність організації його реалізувати. Слід сформувати систему зважених критеріїв, яка забезпечує різнобічність оцінювання наслідків його реалізації.
    Генерування ідей. Воно полягає в обговоренні проблеми. Ідея інновації –– це загальне уявлення про використання певної новинки для втілення в життя якогось задуму, що допоможе задовольнити усвідомлену потребу (усунути проблему). Пропоновані експертами ідеї аналізуються. Визначають ідеї безперспективні, які одразу відхиляють, і здійснимі. Їх деталізують і включають у перелік перспективних ідей, із яких вибирають ту, що дасть змогу в найкращий спосіб розв'язати проблему.
    Вибір найкращого способу розв'язання проблеми. Якщо важко визначити найкращий варіант із багатьох альтернатив, здійснюють їх детальний аналіз за важливими для організації аспектами, результатом чого є вибір оптимального для організації варіанта розв'язання проблеми.
    Прийняття рішення щодо реалізації інноваційного способу розв'язання проблеми. Отримати схвалення керівника (власника) організації на реалізацію найкращого (на думку фахівців, які досліджували проблему) рішення. Керівник (власник) може відмовитись від його реалізації, маючи свої міркування щодо його доцільності.
   Методи  прогнозування можуть бути кількісними  і якісними.
   Кількісні методи прогнозування діяльність організації в минулому мала
тенденцію, яку можна розвинути у майбутньому, і за наявності достатньої інформації для виявлення статистично достовірних  тенденцій або залежностей. До цих  методів належать аналіз часових  рядів (заснований на припущенні, що події, які відбулись у минулому, дають  змогу прогнозувати події у майбутньому; застосовують для оцінювання попиту на товари і послуги; потреб у матеріальних запасах; метод має обмежене застосування, оскільки в ситуаціях з високим  рівнем мінливості він не може дати реальної картини майбутнього) і  каузальне моделювання (полягає  у прогнозуванні того, що відбудеться  в подібних ситуаціях, через дослідження  статистичної залежності між досліджуваним  фактором та іншими змінними; застосовують його при проектуванні макроекономічних рішень).
   Якісні  методи прогнозування полягають  у складанні прогнозів групами  фахівців (експертів). До цих методів  відносять думку журі (узагальненням  думок експертів; використовують метод  при обговоренні складних проблем  стратегічного і тактичного характеру), спільну думку працівників збуту  і модель очікування споживачів.
   Методи  генерування ідей. Процес створення  нового продукту потребує генерування  кількох ідей для вибору найкращої, яка може усунути проблему.
   Генерування (лат. Genero –– породжувати) ідей в інноваційному менедж-менті –– процес пошуку способів розв'язання проблеми, обумовленої невід повід-ністю існуючих продуктів і операцій організації новим умовам господарювання, нові техніко-технологічній чи економічній ситуації.
   Для генерування ідей використовують різні  методи. Найпоширеніші з них подано нижче.
   Методи  генерування інноваційних ідей
   Методи  індивідуальної роботи
    Метод аналогії використовується спонтанно, коли якийсь факт, предмет чи явище підказує нове вирішення нового товару
    Метод інверсії (зворотного руху) передбачає використання протилежних
існуючому підходів до розв'язання нової проблеми
    Метод ідеалізації ідеальний спосіб задоволення потреб споживача (без витрат).
   Методи  групової роботи
    Метод розумової атаки відокремлення процесу генерування ідей від процесу їх оцінювання
    Метод конференції ідей допускає доброзичливу критику у формі репліки чи коментаря для удосконалення ідеї
    Метод колективного блокнота (метод 635) є різновидом письмової розумової атаки
    Метод номінальної групової техніки принцип обмеження міжособистісних комунікацій. Усі члени групи свої думки проблеми викладають письмово, кожен доповідає про суть свого проекту, запропоновані варіанти оцінюють усі (також письмово) методом ранжирування. Ідею, що отримала найвищу оцінку, приймають за основу рішення.
    Метод Дельфи групу експертів складно зібрати разом, тому їх думки з'ясовують і узгоджують на відстані за допомогою багатоступеневої процедури анкетування з повідомленням учасникам результатів кожного туру. Експертам пропонують питання і формулювання відповідей без аргументації. Отримані оцінки обробляють з метою одержання середньої і крайньої оцінок. За відхилення оцінки від середнього значення експерт її аргументує. У наступному турі експерти можуть змінити свою оцінку, пояснюючи причини коригування. Тури повторюють, доки оцінки не стануть стабільними. При опитуванні зберігається анонімність відповідей експертів, що виключає конформізм.
   Методи  активізації творчого пошуку
    Метод контрольних запитань застосовувати для структурування пошуку, наприклад для накопичення додаткової інформації щодо ринкової ситуації, зокрема під час просування нового товару на ринок.
    Метод фокальних об'єктів заснований на перетинанні ознак випадково
обраних об'єктів на об'єкті, що розробляється і перебуває ніби у фокусі
переносу. Послідовність дій:
    вибір фокального об'єкта (продукту, який потребує вдосконалення чи модифікації);
    вибір 3 і більше об'єктів навмання зі словника, каталогу, книги тощо;
    складання переліку ознак випадкових об'єктів;
    генерування ідей шляхом приєднання до фокального об'єкта ознак випадкових об'єктів;
    вибудовування випадкових сполучень шляхом вільних асоціацій;
    оцінювання отриманих ідей і відбір корисних рішень.
    Метод морфологічного аналізу полягає в об'єднанні в систему методів виявлення, підрахунку і класифікації всіх обраних варіантів певної функції досліджуваного об'єкта. Його проводять за  схемою:
    формулювання проблеми;
    визначення завдання;
    складання переліку всіх характеристик обстежуваного продукту чи операції;
    складання переліку можливих варіантів рішення за кожною характеристикою у вигляді багатомірної таблиці ("морфологічної шухляди"). Полегшує вивчення великої кількості комбінацій можливих рішень
    Метод синектики (поєднання різнорідних елементів) - розумова атака проблеми спеціалізованими групами фахівців з використанням ними різних аналогій та асоціацій. Два етапи:
    ознайомлення з проблемою;
    дослідження проблеми з нового погляду з метою переборення психологічної інерції.
   1.2 Формування маркетингової стратегії
   Інноваційний  маркетинг є частиною стратегічного  менеджменту. Маркетингова стратегія  підприємства значною мірою залежить від набору
різних  функцій за життєвим циклом продукції.
   При спеціалізації підприємства з продукту виробництва і стадіях його
життєвого циклу характерні дві типові структури:
   а) підприємство охоплює всі стадії життєвого циклу продукції, що випускається ним (однорідні технічні системи  середньої складності);
   б) підприємство спеціалізується за тим  чи іншим етапом (стадії) життєвого  циклу. У цьому випадку на кожній стадії життєвого циклу продукт  надходить у спеціалізовані, порівняно  відособлені, науково-виробничі структури. У таких  структурах він виступає в різних якостях:
    на стадії дослідження і проектування –– як досвідчений зразок (досвідчена партія);
    на стадії виготовлення –– як кінцевий продукт (предмет праці);
    на стадії звертання –– як споживча вартість;
    на стадії споживання –– як засіб праці чи засіб задоволення суспільних потреб, властивості якого підлягають цілеспрямованому використанню, збереженню і відновленню.
   Стратегія в маркетингу –– більш стійкий  інструмент, ніж мета, тому що служить  умовою, яка забезпечує реалізацію цілей і місії організації. Мета ж маркетингу більш динамічна  і піддана коректуванню в залежності від стадій інноваційного управління, кон'юнктури ринкового попиту, що змінюється, цін, інфляційних та інших  процесів. З огляду на комплексний  характер засобів маркетингу (товар, ціна розподіл, просування), а також  логічну послідовність їхнього  використання в маркетинговому циклі, будь-яка маркетингова стратегія  розглядається як багатоаспектна. Зміст  стратегії маркетингу збагачується в міру її просування за стадіями маркетингової  діяльності.
   Типовими  для маркетингового циклу, як правило, вважають чотири стадії:
    аналіз і оцінка ринкових і маркетингових можливостей організації;
    добір цільових ринків;
    розробка комплексу маркетингу;
    розробка і реалізація маркетингових програм.
   Маркетингова  інформація і маркетингові рекомендації розглядаються як
базова  інформація до прийняття інноваційних управлінських рішень.
   Маркетингові  програми включають заходи, які варто  виконати організації для стабілізації ситуації на ринку і виходу з кризи  неплатоспроможності.
   Всі інші стратегії ранжируються і можуть служити напрямком тактичних  дій на більш коротких проміжках  часу. Найчастіше в кризових умовах розробляється середньострокова стратегія  до трьох років. Будь-яка стратегія  маркетингової діяльності реалізується в конкретній програмі. При зміні  стратегії змінюються і пріоритети засобів маркетингу. На кожній стадії життєвого циклу товару змінюються і засоби маркетингу, що мають особливий  характер, що і приймається до уваги  при формуванні інноваційних програм. Природно, при стійкій ринковій ситуації стратегії, виділені за пріоритетами засобів  маркетингу, можуть відігравати роль самостійної стратегії чи конкурентної переваги.
   Ринкова кон'юнктура впливає на стратегію  попиту та пропозиції, тобто здійснює вплив на виробника. Особливості  попиту дають підставу для використання ряду стратегій ринкової політики організації. Стимулююча стратегія попиту використовується для залучення споживачів до покупки  товару (послуги), коли інтерес до пропонованого  товару знижується. Креативна (творча) стратегія використовується, коли потенційні потреби варто перетворити в  реальний попит. Підтримуюча стратегія  використовується в умовах стійких  ринків для підтримки попиту і  частки ринку. На думку іноземних  експертів, правомірна і протидіюча стратегія, реалізована в інтересах  окремих суб'єктів ринку для  зменшення нераціонального попиту.
   Ринкове поводження як ознака виділення стратегії  спирається на ряд характеристик  організації:
    розміри,
    галузеву приналежність,
    охоплення ринку,
    передбачувані види продукції,
    конкурентні переваги.
   1.3 Ефективність витрат  на інноваційну  діяльність
   Ефективність  витрат на нововведення враховує всі  стадії життєвого циклу –– від  наукових досліджень, проектно-конструкторських розробок, створення дослідних зразків  та їх випробування до впровадження результатів  у виробництво і використовуються для вирішення наступних завдань:
    відбору проектів і завдань для включення в науково-технічні програми, у тому числі –– міждержавні, державні, міжгалузеві, галузеві, регіональні, міжрегіональні та програми розвитку окремих підприємств;
    вибору основних напрямів досліджень і розробок та прогнозів ефективності від їх здійснення;
    формування інноваційних програм та проектів, визначення масштабів використання завершених розробок у виробництві;
    раціональний розподіл ресурсів за етапами життєвого циклу науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (далі - НДДКР);
    визначення фактичної економічної ефективності використання науково-технічних розробок у виробництві, у тому числі їх впливу на соціально-економічний стан виробничих суб'єктів та економіку країни;
    оцінка діяльності науково-дослідних і проектних організацій.
   В зв'язку зі збільшенням основних видів  ефективності НДДКР необхідно оцінювати  також і наступну ефективність: Науково-технічний ефект –– підвищення науково-технічного рівня, поліпшення параметрів техніки і технології, що випливає з відкриття нових законів та закономірностей у природі, нових матеріалів та видів продукції. Економічний ефект полягає в отриманні економічних результатів від науково-технічних розробок як у цілому для народного господарства, так і для кожного виробничого суб'єкта. Економічна ефективність проектів науково-технічних розробок за відповідною системою показників має відображати інтереси економіки країни в цілому, а також регіонів, галузей, організацій і підприємств, що беруть участь в реалізації технологічних нововведень. Соціальний ефект, що відображає зміни умов діяльності людини в суспільстві. Його прояв спостерігається в змінах характеру та умов праці, підвищенні життєвого рівня населення, поліпшенні побутових його умов, розширенні можливостей духовного розвитку особистості, у змінах стану довкілля.
   Науково-технічний  рівень результатів наукових досліджень визначається за оцінками, які порівнюють, у тому числі і з вітчизняними аналогами, що дозволяє виявити наскільки  ці результати:
    перевищують кращі світові аналоги;
    відповідають світовому рівню;
    є нижчими за кращі світові аналоги.
   Для оцінки науково-технічного рівня результатів  НДДКР відбираються декілька найбільш істотних технічних параметрів, у  яких найбільш зацікавлені майбутні користувачі. Зокрема, це може бути продуктивність, надійність в експлуатації, енерго- і матеріаломісткість, показники  ергономічності та екологічності тощо. Інші параметри (особливо технічні) повинні  знаходитися в межах певних стандартів чи загальноприйнятого рівня і використовуватися  в оцінці як обмеження.
   При оцінці прогнозного використання результатів  сукупності НДДКР враховується її вплив  на підвищення показників науково-технічного рівня виробництву галузі, регіоні. Для цього широко використовуються методи регресійного аналізу, формалізованих критеріїв, а також експортних ознак, а також використовуються нормативні методи.
   Економічна  ефективність впровадження нововведень.
   Основними показниками, які враховують вигоди від впровадження науково-технічних  розробок для ознак економічної  ефективності проектів являються:
    чистий дисконтований дохід (прибуток);
    індекс дохідності (прибутковості);
    внутрішня норма дохідності (ВНД).
   Розрахунки  економічної ефективності впровадження науково-технічних розробок проводяться  згідно розробленої методики.
   Чистий  дисконтований дохід (прибуток) визначається як відношення
сумарних  чистих грошових потоків до формалізованого  виразу його дисконтування, а саме:
   
   де  ЧДД –– чистий дисконтований дохід;
   t –– роки реалізації інноваційно-інвестиційного проекту;
   Pt –– чистий грошовий потік у періоді t;
   a –– норма дисконтування.
   Чистий  грошовий потік складається з  щорічних значень касової готівки, що є різницею між сумою притоку  та відтоку грошей:
   Ptl = Пtl – Qtl,
   де  Ptl - чистий грошовий потік у tl періоді реалізації проекту;
   Пtl –– приплив грошей у цьому періоді;
   Qtl –– відтік грошей у цьому періоді.
   Інтегральний  чистий грошовий потік є сумою  потоків за весь період життєвого  циклу проекту, тобто:
    .
   Дисконтування грошових потоків здійснюється відповідно до моменту або часу започаткування проекту.
   Коефіцієнт  чистого дисконтованого доходу (індекс доходності) визначається як співвідношення ЧДД та необхідної дисконтованої  вартості інвестицій. Це співвідношення дозволяє одержати дисконтовану норму  прибутку і обчислюється за формулою:
    
   де  ІД–– індекс дохідності:
   ЧДД –– чистий дисконтований дохід;
   ДВІ –– дисконтована вартість інвестицій в інновації.
   Внутрішня норма дохідності визначається як розрахункова ставка дисконту,
за якою сумарні чисті надходження дорівнюють сучасній (дисконтованій) вартості витрат на проект. Визначення здійснюються за таким виразом:

   де  dl –– внутрішня норма дохідності (ВНД);
   Pt –– чистий грошовий потік у періоді t.
   Рівняння  вирішується відносно невідомої  його складової dl задля визначення мінімально допустимої норми ефективності, за якої чистий дисконтований дохід дорівнює 0, або дисконтовані прибутки дорівнюють започаткованим інвестиціям.
   Термін  окупності витрат визначається як період для відшкодування первісно започаткованих інвестиційних коштів на основі накопичених  чистих реальних грошових потоків, зумовлених реалізацією проекту, тобто відношенням  суми започаткованих інвестицій до дисконтованих  доходів.
   2.Суть  спільних підприємств  інноваційної діяльності
2.1 Вплив спільного підприємництва на активізацію діяльності у інвестиційно-інноваційній сфері
   Перехід України до ринкової економіки зумовлює необхідність створення механізму, який би стимулював науково-технічну діяльність та допомагав би впроваджувати в  життя принципи інноваційної політики. До таких принципів слід віднести:
   - по-перше, орієнтацію на довгострокові  та середньострокові цикли інноваційних  процесів;
   - по-друге, орієнтація на високотехнологічні  виробництва;
   - по-третє, орієнтація на впровадження  інноваційних процесів на підприємствах  та доведення їх до кінцевого  результату (із споживанням в  нашій країні).
   Лише  мізерна частка підприємств має  можливість провадити нові розробки та оновлювати виробничі потужності. Це пояснюється обмеженістю інвестиційних  коштів. Інноваційний процес в розвинутих країнах - це те, що поєднує науку, техніку, економіку, підприємництво, управління, охоплює весь комплекс відносин виробництва, обміну, споживання. З усіх інновацій лише 10% закінчується успіхом.
   Ефективність  проведення інноваційно-інвестиційних  процесів на макрорівні залежить від  умов макросередовища, а точніше, від  інвестиційно-інноваційного клімату  країни. У ринковій економіці інвестиційним  кліматом називають сукупність політичних, соціально-економічних, фінансових, соціокультурних, організаційно-правових і географічних чинників, властивих тій або іншій  країні, залучаючих або відштовхуючих  інвесторів. Ранжування країн по індексу  інвестиційного клімату або зворотному йому показнику індексу ризику служить  узагальнюючим показником інвестиційної  привабливості країни, “барометром” для іноземних інвесторів.
   В Україні, на жаль, досі відсутня своя система  оцінки інвестиційного клімату країни і її окремих регіонів. Іноземні інвестори орієнтуються на оцінки численних  консалтінгових фірм, що регулярно  відстежують інвестиційний клімат в багатьох країнах світу, в тому числі і в Україні. Однак оцінки інвестиційного клімату, що даються  зарубіжними експертами на їх регулярних засіданнях, що проводяться поза Україною і без участі українських експертів, представляються мало достовірними, а можливо, і упередженими. За даними “Сентрал юроніен економік рев’ю” Україна знаходиться на 15-му місці (з 25) серед країн з перехідною економікою за ступенем привабливості. Хоча зараз можна казати про поліпшення ситуації внаслідок недавнього обвалу української економіки і, як результат, повернення уваги іноземних інвесторів до сусідньої, більш стабільної України. Важко визначити в таких дослідженнях долю похибки, тим більше, що деякі  наші власні дослідники, аналізуючи стан української економіки приходять  до невтішних висновків:
   Оцінки  типу А прогнозують погіршення майже  усіх факторів (без урахування змін у економіко-політичному середовищі). Але навіть при реалізації комплексу  позитивно спрямованих заходів  кількісні оцінки покращення положення  є незначними (оцінки Б).
   Прийняття рішень про розробку і впровадження новацій, про створення СП
є функцією конкретних фірм як первинних суб’єктів  ринкових відносин. По своїй суті, інвестиційно-інноваційна  діяльність носить мікроекономічний характер . В результаті цього, державна політика при всьому її вагомому впливі має  вторинні риси.
   Стан  економічної системи визначається такими параметрами:
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.