На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Психодагностика в комункативнй практиц менеджера туристичного пдприємства

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 01.06.2012. Сдан: 2011. Страниц: 20. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


     Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України
     Київський національний торговельно-економічний  університет
     Факультет ресторанно-готельного та туристичного бізнесу 
 

                  Кафедра готельно-ресторанного та туристичного бізнесу

КУРСОВА РОБОТА

     з дисциплін “менеджмент і маркетинг в туризмі”
     на  тему:
    “Психодіагностика в комунікативній практиці менеджера туристичного підприємства”
     (на  прикладі ТОВ «Феєрія») 
 
 

                         Студентки ФРГТБ
                         3 курсу 1 групи, д/в 
                     
                     
                     
                     
                     
                     

     Київ - 2011 

    План 

    Вступ             3
    Розділ 1 Теоретичні засади психодіагностики      5
    1.1 Основні поняття психодіагностики      5
    1.2 Психологічні особливості особистості  менеджера  
    туристичного  підприємства        6
    1.3 Комунікативні вміння в структурі  особистості менеджера
      туристичного підприємства        12
    Розділ 2 Дослідження ефективності психологічних аспектів в
    комунікативній  практиці менеджера  в туристичному підприємстві
    ТОВ «Феєрія»          22
    2.1 Характеристика основних методів  експериментального 
    дослідження та коротка характеристика ТОВ «Феєрія»   22
    2.2 Програма емпіричного дослідження  комунікативних вмінь
    менеджерів туристичного підприємства ТОВ «Феєрія»   40
    2.3 Соціально-психологічний тренінг  формування комунікативних 
    вмінь менеджерів туристичного підприємства ТОВ «Феєрія»  42
    Розділ 3 Рекомендації щодо підвищення комунікативної
    компетентності  менеджерів туристичного підприємства
    ТОВ «Феєрія»          52
    Висновки           56
    Список  використаних джерел       58
    Додатки           60
 

    
     Вступ
    Для тих, хто хоче навчитися розуміти самого себе та інших людей, особливу практичну цінність являє  психодіагностика – галузь психологічної науки  і практики, присвячена розробці та використанню різноманітних методів  розпізнавання індивідуальних психологічних  особливостей людини (перш за все рис  особистості і емоційних станів).
    Необхідно відзначити, що психодіагностика, на відміну  від  медичної діагностики, вивчає насамперед прояви  властивостей психіки здорових людей.
    Теоретичною основою психодіагностики є психологія індивідуальних відмінностей, або диференціальна психологія. У цьому розділі психології виділяються найбільш  істотні  характеристики, які визначають психологічний  образ людини, а також досліджується  діапазон, в якому вони можуть  змінюватись.
    Одним з варіантів наукового підходу  до будь-якого складного явища (в  даному випадку – до людської особистості) є аналіз. Особистість розглядається  не лише як цілісна і неподільна сутність, але і з точки зору тих чи інших властивостей. У диференціальної  психології значне місце займає опис можливих кількісних варіацій різних психологічних властивостей в окремих  індивідів. Ці дані використовуються в психодіагностиці для вимірювання деяких індивідуальних особливостей людини, що дозволяє порівнювати ступінь вираженості певних властивостей у різних людей і знаходити кореляції між ними. Тому навички з психодіагностики є такими важливими для роботи з людьми, для вміння зрозуміти та задовольнити бажання споживачів. [19]
    Однією  з умов праці сучасного управлінця є постійна взаємодія з іншими людьми. І саме спілкування виступає основним інструментом роботи менеджера туристичного підприємства. Майстерність в професії менеджера туристичного підприємства тісно пов’язана з вмінням мистецького володіння засобами та техніками спілкування. Тому серед інших загальних умінь великий інтерес становлять комунікативні вміння.
    Комунікативні вміння менеджера туристичного підприємства формуються на основі товариськості, яка закріплюється в поведінці та стає передумовою розвитку таких якостей особистості, як спрямованість на спілкування, інтерес до людей, рефлексія, емпатія. Всі ці якості необхідні для роботи в сфері професій «людина-людина». Управлінці з високим рівнем сформованості комунікативних вмінь відчувають потребу в управлінській діяльності та активно прагнуть до неї, швидко орієнтуються в складних ситуаціях, розкуті в новому колективі, ініціативні, у важких справах або важких ситуаціях приймають самостійні рішення, відстоюють свою думку і працюють над тим, щоб вона була прийнята колегами, самі шукають справи, які б задовольнили їх потребу в комунікативній та організаторській діяльності.
     Об'єкт  дослідження –  комунікативні вміння менеджера.
     Предмет дослідження – комунікативна толерантність, емпатійність та здібність до самоуправління менеджера на прикладі туристичної фірми ТОВ «Феєрія».
     Мета  роботи психодіагностика в комунікативній практиці менеджера туристичного підприємства ТОВ «Феєрія».
    Методи  дослідження у роботі використовувались наступні методи: теоретичний (аналіз проблеми); методи емпіричного дослідження (тестування: методика діагностики комунікативної толерантності В.В. Бойко, методика діагностики полікомунікативної емпатії, методика визначення здібності до самоуправління у спілкуванні); формуючий експеримент (тренінг як метод формування умінь та навичок), а також методи математичної обробки емпіричних даних та їх аналізу.
     Структура і обсяг роботи. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.
 

     
    Розділ 1. Теоретичні засади психодіагностики
    1.1. Основні поняття психодіагностики
     Психодіагностика (грецьк. — здатний розпізнавати) – галузь психології, яка вивчає теорію й практику визначення психологічного діагнозу. Містить у собі розробку вимог до інструменту вимірювання, конструювання та апробацію методик, розробку правил обстеження, обробки  та інтерпретації результатів. Основу психодіагностики складає психометрика, яка займається кількісним вимірюванням індивідуально-психологічних особливостей [28].
    Один  з найпоширеніших способів виявлення  будь-якої властивості даної особистості – спостереження за людиною в певній тестовій ситуації. Вважається, що людина, ідеально володіє цією властивістю, – еталонна особистість – у такій ситуації зреагує якимось певним чином, а абсолютно не володіє ним – іншим і теж певним чином. Те, наскільки близька реакція даної людини до того чи іншому з цих «еталонних» варіантів, показує чи є в нього це властивість особистості. (Сама «еталонна особистість» – явище умоглядне, в природі її зазвичай не існує, так само як, наприклад, ідеальних рідини чи газу.) Такий спосіб  дослідження і називається психологічним тестом. Результати тесту виражаються, як правило, кількісно і вимагають подальшої інтерпретації. Створення та затвердження психодіагностичних методик – вельми складна і довга справа. Кожен метод, результатам якого можна всерйоз довіряти, повинен відповідати вимогам валідності, стандартності і надійності. Валідність – це інформативність тесту, його адекватність поставленому завданню і придатність для вимірювання того, що він за задумом повинен вимірювати. Стандартність тесту передбачає, що є точні, суворо вивірені процедури його проведення, а також правила інтерпретації результатів, що враховують норми поведінки, властиві в даній культурі людям даного віку і статі. Надійність тесту – це сталість, стійкість його результатів при повторному тестуванні, свобода від випадкових похибок. Позатестова психодіагностика пов'язана тільки з якісним виявленням тієї чи іншої властивості на основі спостереження за зовнішністю людини і його поведінкою в різноманітних, нестандартних ситуаціях.  

    1.2. Психологічні особливості особистості менеджера
    Головний  зміст вибору професійного шляху  людей визначає долю майже кожної людини.
    Ставлення до трудової діяльності, яке виникає  в період підготовки до неї, в процесі  навчання та самої праці, розглядається  як одна з найважливіших соціальних та психологічних характеристик  особистості. Потребу людини в певній діяльності в психології називають  схильністю. Коли робота захоплює людину, подобається їй, тоді вона говорить про неї. Зовнішніми проявами цієї схильності є: довготривалий та стійкий намір  людини займатися певною діяльністю; успішне виконання визначених завдань  чи обов’язків; виявлення стійкої  зацікавленості до тієї чи іншої сфери  знань, бажання постійно накопичувати інформацію про нові досягнення в  цій галузі [4].
    Ознакою схильності до тієї чи іншої професійної  діяльності є інтереси. У них виявляється  пізнавальна потреба, спрямованість  на об’єкт, що пов’язана з позитивним ставленням до трудової діяльності. Тому своєчасне виявлення інтересів  сприяє ранньому професійному становленню. Своєчасне виявлення інтересів створює умови для формування організаторських здібностей, діловитості, підприємливості та інших корисних особистісних рис, пов’язаних із взаєминами людей, зокрема вміннями налагоджувати ділові контакти, домовлятися про спільні справи, розподіляти між собою обов’язки. Все це можна віднести до комунікативних вмінь менеджера туристичного підприємства.
    Якщо  ці якості не були завчасно сформовані, то в «дорослому житті» їх треба  набувати, враховуючи потреби управлінської  діяльності. Це особливо стосується менеджерів туристичного підприємства. На основі групової та колективної тренінгової практики, саморозвиваючих аудіо-, відео – програм, читання й аналізу літератури, позитивного мислення, а також аутотренінгових вправ, менеджер туристичної індустрії повинен навчитися не тільки слухати, але й чути опонента.
    В умовах розвитку ринкових відносин менеджмент активно проникає на українські підприємства. Підприємці зацікавленні у використанні його основних професійних надбань. Тому менеджер туристичного підприємства повинен володіти теоретичними засадами управлінської діяльності (законами, закономірностями, принципами, категоріями, механізмами, моделями тощо). Крім того, на практиці менеджер має управляти організаціями, підприємствами, корпораціями, господарськими товариствами; займатися проектуванням систем менеджменту (формуванням взаємопов’язаних і взаємодіючих управлінських важелів, які забезпечують управлінський вплив).
    Американський економіст Мінцбег виділив десять управлінських ролей (видів діяльності) менеджерів, які об’єднав у три  групи.
    Перша група – міжособистісні ролі: головний керівник, лідер, ланка, яка пов’язує менеджера з зовнішніми організаціями  та особами.
    Друга група – інформаційні ролі: приймач  інформації (внутрішньої та зовнішньої), розповсюджувач інформації, представник  організації (у разі виникнення зовнішніх  контактів організації).
    Третя група – ролі, пов’язані з  прийняттям рішень: підприємець, який веде пошук можливостей удосконалення  організації; ліквідатор порушень у  діяльності організації; розповсюджувач ресурсів; відповідальний за переговори, які веде організація [13].
    Менеджер туристичної індустрії у своїй професійній діяльності повинен володіти такими якостями:
    По-перше, професійно-діловими: високий професіоналізм, здатність генерувати корисні ідеї, приймати нестандартні управлінські рішення  та нести відповідальність за них, прагнення  до професійного зростання, підприємливість; авторитетність; здатність до інновацій  та розумного ризику, уміння здійснювати  антикризове управління тощо.
    По-друге, адміністативно-організаційними якостями: оперативність, уміння здійснювати  стратегічний і тактичний контроль, уміння залежно від ситуації змінювати  стиль управлінської діяльності, уміння розробляти дострокові програми й організовувати їх реалізацію, здатність стимулювати ініціативу, дотримуватися послідовності у своїх діях; уміння доводити справу до кінця, інтернальність (усвідомлення, що від нього залежить успіх справи), внутрішній контроль, уміння формувати єдину команду, використовувати знання підлеглих, усвідомлення меж своєї влади, здатність делегувати повноваження, уміння організувати час тощо.
    По-третє, соціально-психологічними якостями: психологічна компетентність, управлінська культура ділового спілкування, прагнення до лідерства та влади, уміння керувати своєю поведінкою і регулювати свій психічний стан, колегіальність; толерантність; оптимізм; екстравертованість (спрямованість  зусиль, енергії на зовнішній світ), уміння керувати конфліктами, чітко  висловлювати свої думки та публічно виступати, інтелектуальність, здатність  оптимізувати соціально-психологічний  клімат у колективі, створювати психологічний  комфорт, емоційна стійкість та стресостійкість, почуття гумору, уміння створювати та підтримувати свій імідж тощо.
    По-четверте, моральними якостями: патріотизм; національна  свідомість; державницька позиція; інтелігентність; людяність; порядність; почуття обов’язку; громадянська позиція; готовність допомагати людям; чесність; повага до гідності людей  тощо.
    В управлінській діяльності комунікативні  навички та вміння відіграють важливу  роль. Адже саме від того, наскільки  менеджеру вдасться налагодити взаємодію  з підлеглими та колегами, переконати у необхідності виконання прийнятих  управлінських рішень, залежить ефективність діяльності організації загалом  чи її окремих структурних одиниць [23].
    Працювати з людьми не просто. В роботі з  людьми необхідним є своєрідний талант – вміння відсторонюватись від особистого плану спілкування та «налаштуватися» на діловий стиль. Ця професія має дві особливості: перша – основний зміст праці зводиться до взаємодії між людьми; друга – професія потребує подвійної підготовки: навчитися встановлювати та підтримувати контакти з людьми, розуміти людину, виявляти її особистісні риси; отримати спеціальну підготовку та здобути певні навички.
    У сучасній психології виділяють такі основні етапи формування спеціальних  здібностей: нахил – потяг –  схильність – здібність.
    Спеціальні  здібності, від яких в принциповій  мірі залежить засвоєння професії типу «людина-людина» високих рівнів складності, розподіляються на дві  групи: перша група – це люди, які мають конструктивні здібності  – якості, вони забезпечують успіх  в перетворенні цілого світу, в покращенні суспільства та особистості; другий тип – інтерсоціальні здібності  – тобто якості, які гарантують успішну взаємодію між людьми, розуміння один одного та ефективний взаємовплив, встановлення контактів, організацію спільних справ.
    Серед інтерсоціальних здібностей виділяють  організаторські та комунікативні, а серед конструктивних – оперативно-виконавчі (якості, які забезпечують енергійні, точні та швидкі дії з практичною реалізацією задумів) та гностичні (пізнавальні).
    Обидві  групи здібностей взаємопереплітаються та їх ділення є доволі умовним, показниками  ж рівня їх розвитку є: успішність результатів діяльності; оригінальність виконання різноманітних видів  роботи; ступінь переборення несприятливих  умов діяльності та труднощів; швидкісність оволодіння новими знаннями та навичками.
    Менеджери – це завжди лідери у своїй діяльності. Тому вони повинні володіти такими якостями: силою характеру; вмінням нести відповідальність за свої вчинки в різних напрямках; виконувати обіцянки або взяті на себе обов’язки; встигати закінчувати роботу згідно з вказаними термінами; мати вплив на інших людей, тобто бути авторитетом та зразком для наслідування [20].
    Менеджер  індустрії туризму завжди повинен бути лідером. А кожен лідер має дві характеристики: перша – він сам прямує до своєї мети; друга – він здатен переконати інших рухатись за ним. Менеджер володіє позитивною позицією. Це – одна з найцінніших позицій, яку тільки може мати людина. Також менеджер має вдосконалювати навички розуміння та роботи з людьми. Менеджер туристичного підприємства відрізняється від інших людей тим, що ця людина – впевнена в собі. Люди ніколи не підуть за людиною, в якої немає почуття впевненості в собі. Людей притягують сильні натури, які оточені особливим ореолом.
    Таким чином менеджер туристичного підприємства повинен володіти наступними якостями, рисами та навичками: самодисципліна, відвертість, емпатія, енергійність, гнучкість, захопленість, цілеспрямованість, толерантність, коректність, вихованість, уміння швидко та правильно приймати важливі рішення.
    Працелюбними  є ті люди, які готові робити більше, ніж потрібно. Найкращі менеджери  є виключно амбіційні, прагнуть до успіху та свою роботу вважають трампліном для  майбутніх досягнень.
    Для менеджера туристичного підприємства важливим є зовнішній вигляд. Дуже важливими компонентами його образу є костюм, фігура, зачіска, посмішка, голос, характер. Ці компоненти створюють перше враження про управлінця і сприяють налагодженню стосунків з іншими людьми. Спеціалісти вважають, що позитивне перше враження на 95% складається від костюму, оскільки одяг покриває 95% тіла людини. Якщо менеджер може скласти про себе позитивне перше враження за 30 секунд під час першої зустрічі, тоді його сприйматимуть, як професіонала.
    Толерантність, коректність, вихованість, уміння швидко та правильно приймати важливі рішення, навички моментально адаптуватись до різних умов під час виконання  важливого завдання – все це в  сукупності формує приємне враження про менеджера [6].
    Для оцінки людського потенціалу, здатності  різноманітно і якісно використовувати  методи управління комунікаційними  процесами, необхідно проводити  тестування працівників компанії. Тести, опитування, анкети й особисті бесіди керівництва з працівниками можуть бути спрямовані на вирішення багатьох комунікаційних проблем, але мета їх застосування має зводитись до головного – аналізу фактичної системи комунікацій компанії і створення системи заходів щодо усунення відхилень від бажаних характеристик.
    Під стилем комунікабельності в соціоаналізі розуміється комплексний показник комунікативної активності типу.
    Розподіл  соціотипів на логіків та етиків, перетинаючись  з розподілом на екстравертів та інтровертів, утворює чотири групи комунікабельності.
    Перший  рівень взаємодії в комунікативному  просторі – фізичний, оскільки характерний  для тісного, матеріально-опосередкованого зіткнення фізичних інформаційних  систем (носіїв).
    На  цьому рівні задовольняються  природні потреби людини в їжі, житлі, продовженні людського роду, виробництві  та споживанні матеріальних продуктів.
    Другий  рівень взаємодії в комунікативному  просторі – психологічний, оскільки на перше місце виходить обмін  суто потаємною, особистісною, душевною інформацією.
    Психологічний рівень передбачає довірливіші взаємини, оскільки на цьому рівні людина задовольняє  свої інтимно-емоційні потреби –  в любові, дружбі, сім’ї, співчутті.
    Третій  рівень взаємодії в комунікативному  просторі – соціальний, оскільки взаємодія  регулюється нормами суспільства, традиціями та ритуалами, законодавством, державними інструментами.
    Цей рівень комунікації підпорядковує  індивіда інтересам соціуму, тому носить найбільш формальний характер. На цьому  рівні людина задовольняє свої потреби  в кар’єрі, навчанні, праці та повазі.
    Четвертий рівень взаємодії в комунікативному  просторі – інтелектуальний, або  інформаційний. Здійснювати глибоку  комунікацію без зіткнення можливо  лише, якщо перенести весь інформаційний  досвід усередину себе, в свій мозок. При цьому інтенсивно працюють пам’ять  та уява людини. Тільки на цьому рівні можна звертатись до глибин своєї підсвідомості та досягати знань, які були накопичені поколіннями людей, які жили до нас.
    На  інформаційному рівні людина задовольняє  свої потреби в актуалізації, розкритті  своїх талантів та здібностей, творчості, пізнанні та самоствердженні.
    Суттєвим  є те, що описані рівні не розтягнуті в лінію, а створюють коло, тобто  поєднані відношеннями суміжності та протилежності. Протилежними є фізичний рівень та інтелектуальний. Це означає, що вони перебувають один до одного в співвідношенні протилежної пропорційності: чим більше людина живе фізичним життям, тим менше вона розвивається інтелектуально, і навпаки.
    Також виключають один одного соціальний та психологічний рівні. Неможливо  одночасно піклуватись про окрему людину (індивідуальний підхід) та цілу групи людей (масовий підхід). Макросоціум  заохочує людину приносити особисте на вівтар суспільного, а мікросоціум, наприклад, її сім’я потребує протилежного: щоб близька людина більше часу проводила  вдома. При цьому пропорція 50/50% означає  комунікативну кризу: стан, який коливається, як терези, та є надмірно хворобливим, адже він дуже перешкоджає вибору.
    Отже, дослідження психологічних особливостей особистості менеджера проводяться  із застосуванням різних психологічних  концепцій та передбачає володіння  менеджером набором особистісних рис, професійних вмінь та навичок. 

    1.3 Комунікативні вміння  в структурі особистості  менеджера
    Комунікація – це обмін інформацією, на основі якої менеджер отримує інформацію, необхідну для прийняття рішень, і доводить прийняте рішення до працівників  організації. Неефективні комунікації  – одна з головних причин виникнення проблем в організації. Згідно з  статистичними даними ТОВ «Феєрія», 50–90% свого часу менеджер витрачає на комунікації. Їх можна поділити на такі групи: пізнавальні – головна мета: передача змісту або інформації (наприклад, менеджер читає лекцію); експресивні – спілкування між людьми для передачі почуттів, оцінок, поглядів; переконувальні – вплив на інших, заклик до змін у ставленні до будь-чого, прохання зробити щось (наприклад, усна реклама); несловесні – вплив з допомогою міміки, очей, рота, поз, жестів.
    Одним з найважливіших факторів формування особистості є спілкування. Проблема слова, мови, виступу, мистецтва впливу комунікатора на слухачів давня, і налічує  більше двадцяти століть історії. Багато важливих питань цієї проблеми були в  найзагальнішому вигляді поставлені й розглянуті ще Цицероном [5].
    Дослідники  по-різному, з різних точок зору інтерпретують  процес спілкування, створюючи його різноманітні моделі, застосовуючи різні  підходи для його вивчення: комунікативно-інформаційні, інтерактивні, діяльнісні та інші.
    З позиції діяльнісного підходу дослідники Леонтьев А.Н., Андрєєва Г.М. вважають, що спілкування – це складний багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів  між людьми, що породжується потребами  в спільній діяльності і включає  в себе обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприймання і розуміння іншої людини [1].
    По-перше, спілкування – це особливий тип  діяльності (комунікативна діяльність). По-друге – це умова здійснення будь-якої діяльності, в по-третє, результат  діяльності, що спеціально задається.
    У «Психологічному словнику» спілкування  визначається як «взаємодія двох або  більшої кількості людей, яка  відбувається впродовж обміну інформацією  пізнавального чи афективно-оцінного характеру» [17].
    Петровський А.В. пропонував таке визначення: «Спілкування – це багатоплановий процес розвитку контактів між людьми, який породжується потребами спільної діяльності».
    Останніми десятиліттями інтерес до проблем  спілкування надзвичайно посилився.
    Хоча  спілкування стало предметом  інтенсивних розробок останніх десятиліть, воно не є новою проблемою для  вітчизняної психології. Дослідження  в цій царині ведуть свою історію від Бехтерєва В.М. , він розробив емпіричні методи дослідження спілкування, а також теоретичні положення про вплив групи на особистість, про специфіку перебігу психічних процесів в умовах спілкування та інших психологів, які досліджують проблеми спілкування сьогодні.
    Подальший розвиток спілкування можна уявити як поступове накопичування людиною  культури спілкування на основі рефлексії, зворотного зв'язку і саморегуляції. Психологічно високорозвинена людина відрізняється від менш розвиненої не лише вираженою потребою в спілкуванні  з різноманітними людьми, але також  багатим змістом, множинністю цілей  і широким вибором засобів  спілкування [18].
    Велика  кількість проблем у житті, зокрема  в сім'ї та школі, виникають саме тому, що люди не мають навичок спілкування, не знають його механізмів, законів.
    Першоосновою  аналізу розвитку комунікативних вмінь  може бути структура спілкування. Вона виділяє в спілкуванні три головні складові: комунікативну (обмін інформацією); інтерактивну (взаємодія); перцептивну (розуміння людини людиною) [1].
    Ці  складові, як правило, не існують у  чистому, ізольованому вигляді. Реальне  спілкування включає всі складові одночасно, які переплітаються між  собою. Крім цього, спілкування буває  творчим і репродуктивним, глибоким і поверховим, маніпулятивним і суб'єктивним. Як зазначає Петровська Л.А., розвинене  спілкування має тісно пов'язані  грані: спілкування на суб'єкт-об'єктній основі й на суб'єкт-суб'єктній основі [15].
    На  думку Петровської Л.А., «розвиток  компетентності спілкування з неминучістю  передбачає двозначний процес: з одного боку, це – набуття якихось знань, умінь та досвіду, а з другого  боку, це – корекція, зміна тих  форм спілкування, які склалися».
    Комунікативна компетентність – ситуативна адаптивність і вільне володіння вербальними  та невербальними засобам соціальної поведінки.
    Отже, комунікативна компетентність особистості  містить інтегральні компоненти: пізнавальний, емоційний та поведінковий.
    Діалогічне  спілкування як рівноправна суб'єкт-суб'єктна  взаємодія має за мету взаємне  пізнання, самопізнання партнерів по спілкуванню. Воно можливе лише у  випадку дотримання низки правил взаємовідносин:
    1. Зосередження уваги на власному  актуальному стані та психічному  стані співрозмовника (дотримання  загальновизнаного принципу «тут  і зараз»).
    2. Безоцінкове спілкування з партнером,  апріорна установка на довіру  до його намірів.
    3. Сприймання партнера як рівного,  який має право на власну  думку і рішення.
    4. Включення проблем і невирішених  питань у зміст спілкування.
    5. Персоніфікація спілкування, тобто  ведення розмови від власного  імені (без посилання на думку  авторитетів), представлення своїх  справжніх почуттів і бажань [16].
    Компетентне гуманне спілкування дозволяє досягти  більш глибинного взаєморозуміння, саморозкриття партнерів, створює  умови для взаємного особистісного  зростання [16].
    Олпорт  Г. стверджує, що для того, щоб добре  розбиратися в людях, необхідно  розвивати наступні характеристики [21].
    1. Досвід. Для того, щоб добре розбиратися  в людях, насамперед необхідна  зрілість. Треба враховувати не  тільки вік людини, а й багатий  досвід взаємодії з людьми.
    2. Схожість. Намагання зробити висновок  про людей за своєю природою, щоб зрозуміти їх.
    3. Інтелект. Експериментально доведено, що існує певний зв'язок між  високим інтелектом і здатністю  робити висновок про інших  людей.
    4. Глибоке розуміння себе. Сліпота  і помилковість у розумінні  власної природи буде автоматично  перенесена на наші судження  про інших.
    5. Складність. Як правило, люди не  можуть глибоко розуміти тих,  хто є складнішим і тоншим, ніж вони самі.
    6. Відсторонення. Експерименти свідчать, що люди, які добре розбираються  в інших, є менш комунікабельними (наша точка зору – протилежна, хоча, можливо, саморефлексія на  фоні замкнутості призводить  до такого позитивного результату).
    7. Естетичні нахили. Часто з меншою  комунікабельністю пов'язані естетичні  нахили. Ця властивість найвища…  За умови високого розвитку, естетичний»,  «глибокого розуміння себе», «схожості», «складності».
    8. Соціальний інтелект. Він пов'язаний  зі здатністю висловлювати швидкі, майже автоматичні судження про  людей. Водночас соціальний інтелект  стосується більше поведінки,  ніж оперування поняттями.
    Розвинені комунікативні вміння здебільшого  визначають можливість менеджера у  встановленні та підтриманні контактів  у спілкуванні, прогнозуванні поведінки  і діяльності людей. Тут важливу  роль відіграє правильне розуміння  особистісних властивостей і актуальних станів партнерів та відносин між  людьми.
    Уміння  спілкуватися передбачає певний рівень психологічної культури, яка включає: уміння розуміти інших людей, адекватно  відповідати на їхню поведінку та вибирати такі форми звертання, які  відповідають індивідуальним особливостям партнера у спілкуванні.
    Комунікативна культура особистості як і комунікативна  компетентність, не виникає на порожньому місці, вона формується.
    Джерелами формування комунікативної психологічної  культури є, насамперед, власний стихійний  досвід спілкування, збагачений теоретичними знаннями, а також формування здатності  до співпереживання та вміння не принижувати  гідність інших людей.
    Здійснення  спілкування вимагає наявності  комунікативних умінь.
    Комунікативні уміння виробляються на основі певних комунікативних здібностей, основним компонентом яких вважають товариськість. Це складна якість, яка включає  в себе комунікабельність (здатність  відчувати задоволення від процесу  спілкування), соціальну спорідненість (бажання знаходитись серед інших  людей) та альтруїстичні тенденції.
    Комунікативні здібності – це вміння і навики спілкування з людьми, від яких залежить його успішність. Люди різного  віку, освіти, культури, різного рівня  психологічного розвитку, що мають  різний життєвий і професійний досвід, відрізняються один від одного за комунікативними здібностями. Освічені й культурні люди володіють більш  вираженими комунікативними здібностями, ніж неосвічені та малокультурні. Багатство  життєвого досвіду людини, як правило, позитивно корелюється з розвиненістю в неї комунікативних здібностей [22].
    За  структурою комунікативні вміння включають: опис поведінки свого партнера, комунікацію  почуттів, активне слухання, конфронтацію.
    Опис  поведінки – вміння розказати  про поведінку іншого без аналізу  мотивів і без конструктивної критики, а тим паче, без образ  самого суб’єкта. Уміння висловлюватися в описовому ключі, а не в формі  опіки – перший крок до уміння правильно  будувати між особистісні стосунки.
    Комунікація почуттів – уміння ясно сказати  про свої почуття. Зовнішній вигляд і жести не завжди чітко і правильно  відображають почуття партнера. Щільно стислі губи можуть бути і вираженням гніву, і проявом страху, і проявом  сильної напруги.
    Співрозмовники  повинні навчитися передавати суть своїх почуттів таким чином, щоб  їх правильно розуміли інші. Найліпше навчитися передавати свої почуття  адекватними словами, не звертаючись  до незрозумілих і складних метафор. Можна сказати: «Мені соромно»; «Я радий»; «Я почуваюсь ніяково»; «Я тебе люблю», а не йти обхідними шляхами, щоб партнер зрозумів те, що ти відчуваєш. Інколи люди плутають думки і почуття. Наприклад, твердження: «Я відчуваю, що Таня дуже самотня» в дійсності є судженням, в якому слова «Я відчуваю» правильніше замінити на «Я вважаю».
    Наступним важливим компонентом у структурі  комунікації є вміння слухати. Співрозмовники, які випадково зібрались, рідко  вміють слухати один одного. Говорити завжди простіше, ніж слухати. Існує  поняття «активне слухання», що включає  в себе відповідальність за те, що людина чує. З «активним слуханням» пов'язане  інше поняття – «емпатійне слухання», яке об'єднує спроможність слухати  й уміння передавати почуті емоції іншого. «Емпатійне слухання» означає  уміння не просто слухати, а правильно  зрозуміти значення, зміст, а найголовніше – емоційний контекст повідомлення, істинні почуття опонента по спілкуванню.
    Конфронтація  – одна з активних форм комунікації, при якій дію однієї людини спрямовано на те, щоб змусити іншу людину усвідомити, проаналізувати або змінити свої міжособистісні стосунки.
    Уміла конфронтація вимагає чуйності до психологічного стану опонента й упевненості  в своїх контраргументах. Вона буде більш продуктивною, якщо її ініціатор  дотримується таких умов діалогу: встановлює позитивні взаємини та емпатійне  порозуміння з опонентом; висловлює  конфронтацію в формі пропозицій або запитання, а не в формі  категоричної вимоги; говорить про  особливості поведінки партнера, а не про його особистість; наводить контраргументи, що містять конструктивні  й позитивні засади; вступає в  конфронтацію прямо, чесно, не викривляючи  факти, наміри і почуття опонента. Відповідно, опонент може отримати користь з конфронтації тільки в  тому випадку, якщо він відкритий  для зворотного зв'язку і розглядає  суперечку, як можливість пізнати себе.
    Леві  В. у своїй книзі «Мистецтво бути собою» змальовує портрет «генія комунікабельності», основними рисами якого є високий інтерес до інших людей, відсутність тривожності, адекватний зворотний зв'язок, пластичність поведінки, артистизм, деяка агресивність, яка створює підтекст сили, оптимізм, відсутність упередженості, уміння передбачати поведінку інших  людей, яке розвивається в результаті спостережливості, симпатії до людей, бачення в них хорошого і прийняття їх такими, якими вони є насправді [11].
    Звичайно, якщо від природи людина некомунікабельна, то вона не стане в цій сфері  «генієм», але розвинути уміння спілкуватися якоюсь мірою може кожен.
    Уміння  спілкуватися часто називають «чарівністю», «принадністю», «привабливістю», маючи  на увазі якості, завдяки яким людина завойовує симпатію і повагу співрозмовників.
    Привабливість – поняття складне. Воно означає  і чарівність молодості, й ефектну  зовнішність, і тонке почуття  гумору, і яскраво виражену жіночність чи мужність, і високу інтелігентність, й ораторське мистецтво тощо.
    Психологи позначають цю якість терміном фасцинація. Серед засобів фасцинації виділяють: особливий погляд (він має бути прямим, променистим, твердим, але водночас теплим); особливий голос (багатий  за тембром, гнучкий за модуляціями); особливий ритм мовлення (подібний до музичного ритму: то збудливий, то заспокійливий, але не одноманітний); особливі інтелектуальні якості: високий  рівень здатності до імпровізації, насиченість мовлення словесними конструкціями, ситуативність розуму, наявність  зворотного зв'язку з партнером у  спілкуванні.
    Володіючи цими засобами, можна справляти привабливе враження у спілкуванні з людьми, навіть не маючи чарівної зовнішності  чи досконалої природної дикції.
    Процес  спілкування можна оцінювати  за кількома критеріями, насамперед за ефективністю спілкування та мірою  задоволення потреби у вияві  своїх почуттів.
    Мірою ефективності спілкування є збіг того, що один з партнерів хотів  передати іншому, з тим, що зрозумів інший. Правильно зрозуміти іншу людину – це відчути, що вона «мала  на увазі», розшифрувати, що вона «хотіла  сказати». Подібне взаєморозуміння  залежить від обох партнерів у  спілкуванні.
    У повсякденному житті міра взаєморозуміння  не дуже висока. Люди не лише помилково  трактують почуті висловлювання, а  й часто приписують співрозмовникам  наміри, яких вони не мали.
    Причини непорозумінь найрізноманітніші, часто  ми не говоримо того, про що думаємо  насправді й чого насправді хочемо. Нерідко люди формулюють свої думки  таким чином, аби мати можливість від них відмовитися. Ще однією формою неадекватної передачі думок і почуттів є неузгодженість чи суперечливий характер повідомлень.
    Для успішного спілкування мають  значення, на думку психологів, три  фактори: надійність комунікатора; зрозумілість його повідомлень; врахування зворотних  зв'язків щодо того, наскільки правильно  його зрозуміли [14].
    Надійність  партнера зі спілкування підвищується такими його діями: відкритим демонструванням  своїх намірів; проявом теплого  і доброзичливого ставлення; демонструванням  своєї компетентності в обговорюваному питанні; умінням переконливо викладати  думку, брати на себе відповідальність за неї, що досягається формулюванням  фраз від першої особи.
    Багато  неписаних, але жорстких правил повсякденного  життя змушують нас утримуватися від використання зворотного зв'язку і не показувати партнерові, як ми сприйняли  його слова і які наслідки вони спричинили.
    Міжособистісне  спілкування зі зворотним зв'язком, адекватне вираження своїх почуттів допомагає підвищити ефективність спілкування.
    Вираження почуттів у спілкуванні може бути як опосередкованим, так і безпосереднім.
    Опосередкованими  засобами виявлення почуттів є риторичні  запитання, накази й заборони, сварки і прокляття, догани і претензії, іронія і сарказм, похвала й осуд, приписування іншим уявних якостей.
    Найпоширенішим  засобом впливу на інших є позитивні  та негативні оцінки на їх адресу. І  хоча більшість оцінних суджень  насправді використовуються з метою  вияву почуттів, у них немає  чіткої вказівки на почуття того, хто  говорить. Часто використовуючи ці форми емоційної експресії, ми перестаємо, зрештою, чітко розуміти, що відчуваємо насправді, позаяк у своїх оцінках концентруємося переважно на особливостях людей, які викликають у нас ці почуття.
    Безпосередні  форми прояву почуттів дають нам  змогу відверто висловлюватися про  наші переживання, зрозуміти, що відчувають люди, спілкуючись. Прикладами таких  форм є називання власних почуттів, вживання порівнянь, описування свого  фізичного стану, визначення можливих дій, яких стосуються ці почуття [2].
    Уміння  спілкуватися з людьми можна вважати  радше мистецтвом, аніж технологією. Це означає, що кожен може й повинен  знайти свій стиль спілкування, який би відповідав і його особистості, й  особливостям людей, які його оточують.
    Метою розвитку навичок спілкування має  бути не вдосконалення здатності  маніпулювати іншими, а розвиток здатності  створювати самому чи спільно з партнерами такі умови й атмосферу стосунків, які б сприяли психологічному зростанню людини, розкриттю її конструктивних можливостей.
    Таким чином, за результатами теоретичного аналізу  визначено, що формуванню комунікативних вмінь менеджера може сприяти  розвиток толерантності, комунікативної емпатії та здібності до самоуправління у спілкуванні.
 

     
    Розділ 2. Дослідження ефективності психологічних аспектів в комунікативній практиці менеджера в туристичному підприємстві ТОВ «Феєрія»
    2.1 Характеристика основних  методів експериментального  дослідження та коротка характеристика ТОВ «Феєрія»
     При вивченні організаційно-управлінської  характеристики товариства «Феєрія» як суб’єкта туристичної діяльності було встановлено, що:
     - за формою власності товариство  «Феєрія» є приватною.  
          - статус підприємства за розмірами -  товариство відноситься до малих підприємств.

     -  за видом господарської діяльності  «Феєрія» - туроператор.
     - організаційно – правова форма  – товариство. Товари?ство з обме?женою  відповіда?льністю (ТОВ) — організаційно-правова  форма юридичної особи, що відноситься  до господарських товариств, має  статутний фонд, розділений на  частки, розмір яких визначається  установчими документами. Учасники  товариства несуть відповідальність  у межах їх вкладів. У випадках, передбачених установчими документами,  учасники, які не повністю внесли  вклади, відповідають за зобов'язаннями  товариства також у межах невнесеної  частини вкладу.
     Що підтверджують такі головні документи: ліцензія та  свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи.
           Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи має  серію А00 №029682. Ідентифікаційний код  юридичної особи 31302024. Місце знаходження  юридичної особи: 01010, м. Київ, вул. Миколи Гайцана/ вул. Григорія Царика, 8/9.
     Місце проведення державної реєстрації: Дніпрвська районна у м. Києві державна адміністрація. Дата проведення державної реєстрації 06/12/2002. Номер запису в Єдиному  державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємств: 1 070 105 0001 005653 (див. Додаток А).
    Ліцензія  має серію АВ №020121. Дата прийняття  та номер рішення про видачу ліцензії 14/02/2006 № 28.
     Таблиця 2.1.
     Типізація туристичного підприємства «Феєрія»
     
     Ознака  розподілу та типи      Тип туристичного підприєсмтва
     1. За територіальною  ознакою      Міжнародне
     2. За економічним  принципом      Комерційне
     3. За видом туристичного  ринку      Ініціативне
     4. За спеціалізацією      Загальнотуристичне  підприємсво
     5. За формою власності      Колективне
     6. За обсягом      Велике
     7. За характером  діяльності      Туроператор
     8. За організаційно-правовою  формою      Товариство  з обмеженою відповідальністю
 
     Оплата  праці кожного працівника визначається його особистим трудовим внеском  з урахуванням кінцевого результату діяльності Товариства і максимальним розміром не обмежується. Мінімальний  розмір оплати праці працівників  Товариства не може бути менше встановленого  законодавчими актами України.
     Товариство  забезпечує безпеку праці і несе відповідальність у встановленому  порядку за погіршення здоров’я працездатності працівників Товариства при виконанні  ними своїх трудових обов'язків.
     Працівники  Товариства підлягають соціальному  та  медичному страхуванню в  порядку і  на умовах встановлених діючим законодавством України [29].
    Характеристика  основних методів  експериментального дослідження
    В експериментальному дослідженні застосовувались  наступні методи психологічного дослідження: спостереження, експеримент, тестування, кількісний та якісний аналіз досліджуваних  явищ, соціально-психологічний тренінг.
    Спостереження як метод об'єктивного дослідження  широко застосовується у психології, педагогічній практиці, соціологічних  дослідженнях.
    Об'єктом  спостереження є поведінка особистості  в найрізноманітніших її зовнішніх  виявах, коли реалізуються усвідомлювані  та неусвідомлювані внутрішні психічні стани, переживання, прагнення. За особливостями  мовлення, виразними рухами – жестами, мімікою, виразами обличчя, пантомімічними актами (позами) тощо – можна виявити  й простежити особливості уваги, розуміння змісту висловлювання, емоції та вольові якості, особливості темпераменту і риси характеру. Тому вміле спостереження  за поведінкою дає можливість з високою  вірогідністю робити висновки про їхні внутрішні, духовні особливості.
    Спостереження може бути звичайним (бачення, слухання) та інструментальним, коли бачене й  почуте в поведінці людини фіксується за допомогою фото-, кіноапарата  або магнітофона. Інструментальне  спостереження дає можливість документувати  все, що спостерігається, а тому й  глибше аналізувати, порівнювати.
    Психологічне  наукове спостереження потрібно відрізняти від побутового. Наукове  спостереження не обмежується описом зовнішньо виявленого, а проникає в сутність явищ, з'ясовує причини  тих чи інших актів поведінки  й цим розкриває їх психологічну природу.
    Одноразового  спостереження за якимось явищем у поведінці та діяльності особистості  недостатньо для того, щоб робити висновки про її психічний склад, розум, почуття, волю, риси характеру, темперамент, цілеспрямованість, моральні якості.
    Для того щоб уникнути випадкових суджень, потрібні кількаразові спостереження  тих чи інших морально-психологічних  особливостей у різних умовах і на різноманітному матеріалі. За одноразовим  або випадковим виявленням успіхів  не можна судити, скажімо, про здібності  особистості, силу її пам’яті чи мислення.
    Щоб спостереження набрало наукового  характеру, воно має відповідати  певним вимогам: бути цілеспрямованим, а не випадковим; здійснюватися планомірно й систематично; бути забезпеченим достатньою інформацією про спостережуване явище (якомога більшою кількістю  фактів); точно фіксувати результати спостереження.
    Наукове спостереження висуває певні  вимоги й до особистих якостей  дослідника. Зокрема, він повинен  мати такі якості:
      бути об'єктивним при фіксації, словесному описі та класифікації спостережень;
      володіти собою, тобто його настрій та особисті характерологічні якості не повинні впливати на спостереження та позначатися на ньому та висновках:
      не бути тенденційно упередженим в організації спостереження та очікуванні його наслідків, щоб не зробити безпідставних висновків;
      не піддаватися першим враженням про піддослідного;
      не бути поблажливим щодо піддослідного;
      не приписувати піддослідному власних якостей і не пояснювати його поведінку з власної позиції.
    Об'єктивність має характеризувати весь процес дослідження й бути визначальним чинником для висновків.
    Спостереження потребує чіткості й точності фіксації даних. Для цього використовують певні бланки.
    Спостереження використовується при застосуванні всіх інших методів вивчення психічних  процесів та властивостей особистості.
    Найефективнішим і найпліднішим з наукового погляду  є експериментальне дослідження, коли досліджуване явище вивчається в  різних умовах та обставинах. За таким  методом можна глибоко і з  високою точністю вивчати досліджувану психологічну закономірність.
    Експеримент є одним з основних методів  психології. Особливість його полягає  в тому, що дослідник сам створює  умови, за яких досліджуване явище виникає неодмінно й закономірно. При цьому дослідник дістає можливість чітко визначити чинники, які діяли в момент виникнення та перебігу досліджуваного явища, розкрити причини, що його зумовили, а також у разі потреби повторити дослід з метою нагромадження додаткових відомостей для обґрунтування одержаних результатів.
    Розрізняють експерименти лабораторний та природний. Перший проводиться у спеціальних  психологічних лабораторіях за допомогою  відповідної апаратури, другий –  у звичайних для піддослідного  умовах діяльності (під час роботи).
    Природний експеримент, як і лабораторний, проводиться  за певною програмою, але так, щоб  клієнт не знав, що його досліджують, і  розв'язував свої завдання спокійно, у  звичному для нього темпі, з притаманними йому характерологічними особливостями  і ставленням до навчальних, трудових, спортивних та інших доручень.
    Різновидом  природного експерименту є перетворювальний (навчальний та виховний).
    Отже, експериментальний підхід у вивченні особистості можна забезпечити  такими методами, як спостереження, бесіда, інтерв'ю, анкетне дослідження, якщо предмет дослідження вивчатиметься  різними способами і в різних умовах, як того потребує експеримент.
    Як  додатковий метод у психологічному дослідженні ми використали тести.
    Тест  – це проба, іспит, один із способів психологічної діагностики рівня  розвитку психічних процесів і властивостей людини.
    Психологічні  тести становлять собою певну  систему завдань, надійність яких випробовується на певних вікових, професійних, соціальних групах і оцінюється та стандартизується за допомогою спеціального математичного (кореляційного, факторного та ін.) аналізу.
    Розрізняють тести для вивчення інтелектуальних  здібностей, рівня розумового розвитку особистості й тести успішності.
    За  їх допомогою можна з'ясувати  рівень розвитку окремих психічних  процесів, рівні засвоєння знань, загального розумового розвитку особистості. Тести як стандартизовані методи дають можливість порівнювати рівні  розвитку та успішності піддослідних з вимогами шкільних програм і  професіограм різних спеціальностей.
    З метою уникнення помилок при  використанні тестів як методу психологічного дослідження їх зміст повинен  відповідати досліджуваному явищу (розумовій діяльності, увазі, пам'яті, уяві тощо) і не потребувати для  виконання спеціальних знань. Зміст  тесту та інструкція його виконання  мають бути максимально чіткими  та зрозумілими.
    Результати  тестового дослідження не можна  оцінювати як абсолютні показники  розумових можливостей особистості. Вони є лише показниками рівня  розвитку певних якостей на момент дослідження за конкретних умов життя, навчання та виховання особистості.
    У психології широко застосовують, метод  опитування, коли потрібно з'ясувати  рівень розуміння піддослідним якихось  завдань, життєвих ситуацій, уживаних у навчанні та практичній діяльності понять (природознавчих, технічних, соціальних) або коли потрібна інформація про  інтереси, погляди, почуття, мотиви діяльності та поведінки особистості.
    За  допомогою кількісного та якісного аналізів так само можна вивчати  особистість.
    Кількісний, або варіаційно-статистичний, аналіз полягає в обчисленні коефіцієнтів правильного розв'язання завдань, частоти  повторення спостережуваного психічного явища. Для порівняння результатів  досліджень з різною кількістю завдань  або різним кількісним складом групи  користуються не абсолютними, а відносними, здебільшого відсотковими показниками. При кількісному аналізі результатів  дослідження найчастіше використовують середнє арифметичне з усіх досліджень того чи іншого психічного процесу  чи індивідуально-психологічної особливості. Для того щоб зробити висновки про вірогідність середнього арифметичного, обчислюють коефіцієнт відхилень від  нього окремих показників. Що менше відхилення показників окремих досліджень від середнього арифметичного, то показовішим воно є для дослідженої психологічної особливості особистості,
    Якісний аналіз виконують на основі кількісного  аналізу, але не зводяться тільки до нього. В якісному аналізі з'ясовують причини високих чи низьких показників, залежність їх від вікових та індивідуальних особливостей особистості, умов життя  та навчання, стосунків у колективі, ставлення до діяльності та ін.
    Кількісний  та якісний аналізи даних дослідження  дають підстави для одержання  психолого-педагогічної характеристики особистості та висновків про  виховні заходи.
    Напрям  практичної психології, змістом якого  є підвищення комунікативної компетентності людини й оволодіння навичками та прийомами міжособистісного спілкування, отримав у літературі різні назви: соціально-психологічний тренінг (СПТ), лабораторний тренінг, групова психотерапія, активне соціально-психологічне навчання, тренінг сензитивності тощо. Він  дає змогу розв'язувати цілу низку  питань, поставлених суспільною практикою: підготовка керівників, учителів шкіл та викладачів вищих навчальних закладів, спортивних тренерів, лікарів, практичних психологів – усіх, чия діяльність реалізується у спілкуванні.
    Розрізняють два класи форм СПТ: перші –  орієнтовані на розвиток спеціальних  умінь (наприклад, уміння вести дискусію, розв'язувати конфлікти), другі –  на поглиблення досвіду аналізу  ситуації спілкування, підвищення адекватності аналізу себе, партнера зі спілкування.
    Методами  СПТ є лекції, семінари, бесіди з  соціально-психологічних проблем, а  також активні методи типу дискусій, рольових ігор тощо. Активні групові  методи можна умовно об'єднати в  три основні блоки: дискусійні засоби; ігрові засоби; сенситивний тренінг (тренування міжособистісної чутливості й сприймання себе як психофізичної  цілісності) [7].
    Соціально-психологічний  тренінг (СПТ) – найефективніший  метод для покращення комунікативних вмінь, і для набуття навичок  міжособистісного спілкування. Ефективність СПТ визначається тим, що його учасникам  надається можливість безпосередньо  в самому процесі спілкування  оцінити свою індивідуальність, навички  спілкування і відкоригувати  їх.
    Однією  з переваг СПТ є форма проведення в ньому занять – висока ефективність використання часу для саморозкриття, самоаналізу й саморозвитку особистості. Різноманітні методичні прийоми  тренінгу (рольові ігри, дискусії, психогімнастичні вправи тощо) виступають як сучасні  технології процесу підготовки менеджерів.
    В дипломі подано складену нами на основі результатів досліджень експериментальну програму тренінгу, що увібрала адаптовані зарубіжні й вітчизняні технології групової роботи, частина яких пройшла  неодноразову апробацію в різних групах.
    Успіх проведення СПТ залежить від багатьох чинників (складу групи, підготовки керівника, умов проведення, статі, прихованих цілей  тощо), тому сценарій програми тренінгу не повинен бути жорстким. Тренінг  творчий процес керівника й групи. Запропонована програма СПТ розвитку комунікативних вмінь є своєрідним «меню», з якого керівник обирає все те, що є необхідним для нього  в конкретних умовах роботи з відповідною  групою.
    СПТ є творчим процесом, то будь-який заздалегідь заготовлений сценарій не може врахувати всіх можливих ситуацій (прогнозованих і не прогнозованих). Для творчості керівника СПТ  потрібна база, складовою якої може стати, за певних умов, запропонована  програма СПТ.
    Феномен тренінгу, особливо соціально-психологічного, насамперед у тому, що безпосередні учасники одержують таку підготовку, яка відповідає вимогам сучасного  життя. Останні (проблеми, конфлікти, підвищення рівня менеджерів) розв'язуються за допомогою тренінгів різних напрямків  і шкіл.
    СПТ спрямований на розвиток особистості, формування комунікативних умінь та навичок, засвоєння міжособистісної  взаємодії. Результати тренінгу не можна зводити лише до розвитку когнітивного компоненту (навчання), завдяки йому в кожного учасника формується адекватне розуміння самого себе і корекція самооцінки, відбувається вивчення індивідуалізованих прийомів міжособистісної взаємодії для підвищення її ефективності.
    На  думку психологів, головний принцип  тренінгу – кожний засвоює нове тільки шляхом власних активних зусиль.
    Принцип активності ґрунтується на визначеній закономірності про засвоєння людиною 10% інформації, що сприймається на слух, 50% інформації, сприйнятої зором, і 40% інформації, яку отримують під час самостійної  діяльності. Йдеться про реальне  включення в інтенсивну групову  взаємодію кожного члена групи. Використання цього принципу дозволяє здійснювати розвиток компетентності в спілкуванні в СПТ не шляхом безпосереднього впливу психолога  на учасників, а створенням умов для  самовдосконалення засобів організації  комунікативного розвитку умінь  менеджера [6].
    Принцип комплектування груп. При комплектуванні групи потрібно брати до уваги  два принципи: принцип добровільності; принцип інформованої участі (учасник  заздалегідь має право знати  все, що з ним може відбуватися, а  також про ті процеси, які будуть відбуватися в групах, тому з учасниками проводиться попередня бесіда про  те, що таке тренінг, які його цілі, які  результати можуть бути одержані).
    Не  рекомендується включати до тренінгової  групи осіб, які мають виражені фізичні дефекти і порушення  психічного здоров'я, а також тих, хто відчуває свою непридатність  до роботи в групі.
    Взаємовідношення  учасників групи. У групу не рекомендується включати близьких родичів; осіб, які  знаходяться у службовій залежності один від одного, а також тих, хто  має стійку неприязнь один до одного. Найбільш оптимальний варіант –  участь у тренінгу незнайомих між  собою людей.
    Обладнання  приміщення й розміщення учасників  групи. Тренінги проводяться в ізольованому приміщенні. Стільці (краще крісла) треба поставити колом. Таке розміщення учасників (оптимальний варіант  для спілкування) дозволяє всім добре чути й бачити один одного, що дає можливість кожному сприймати широкий спектр невербальних проявів співучасників взаємодії.
    Власний досвід підтверджує те, що у групі  з непарним числом учасників керівнику  в парних заняттях доводиться брати  безпосередню участь, замінюючи відсутнього  учасника тренінгу.
    Цілком  природнім є принцип обмеження  обговорення подій лише в рамках тренінгу «тут і тепер» і персоніфікація висловлювань.
    Для учасників тренінгових груп нерідко  характерною є тенденція до відхилення від основної теми, схильність до загальних  розмов, міркувань, далеких від змісту тренінгу. Цей принцип орієнтує учасників  тренінгу на те, щоб предметом їх аналізу постійно були процеси, які  відбуваються в групі у конкретний момент.
    Принцип акцентування сприяє глибокій рефлексії  учасників, вчить учасників зосереджувати  увагу на собі, своїх думках, почуттях, розвиває навички самоаналізу.
    Принцип персоніфікації висловлювань. Його суть полягає в тому, що учасники тренінгу повинні бути зосереджені на процесах самопізнання, на самоаналізі й рефлексії. Використання вказаного принципу допомагає  розв'язати одне із завдань тренінгу – навчитися брати відповідальність на себе і приймати себе таким, яким він є.
    Успіх СПТ також залежить від реалізації принципу «щирості й відкритості». Найголовніше тут – не обманювати, бути щирим, відвертим, конгруентним. Щирість  і відкритість сприяє одержанню  й наданню іншим чесного зворотного зв'язку, тобто тієї інформації, яка  є важливою для кожного учасника і запускає механізми розвитку самосвідомості та механізми взаємодії у групі.
    Принцип акцентуації мовлення почуттів. Відповідно до цього принципу емоційна сторона  спілкування повинна бути добре  і повно вираженою учасниками тренінгу; їм рекомендується акцентувати  увагу на станах і проявах (своїх власних і партнерів) і при відтворенні зворотного зв'язку, якщо можливо, використовувати мову, яка відображає цей стан.
    Важливим  принципом СПТ є уникнення  безпосередніх оцінок людини, замінюючи  їх описом власних емоційних станів, оскільки вірогідність неприйняття  негативного зворотного зв'язку зростає  тоді, коли остання має суто оціночний  характер.
    Принцип довірливого спілкування – один із фундаментальних елементів тренінгу. Розвиток довірливого клімату –  складний процес. Найпростіший перший крок до практичного створення клімату  довіри: ведучий пропонує прийняти єдину форму звертання на «ти», яка психологічно зрівнює усіх членів групи і вносить у стосунки деякий елемент інтимності й довірливості між членами групи та керівником. Кожний реалізує той рівень відкритості, до якого він готовий, залежно  від своїх особливостей і загального рівня довірливості в групі.
    Конфіденційність  всього, що відбувається в групі, –  важливий принцип СПТ, який є необхідною умовою створення атмосфери психологічної  безпеки й саморозкриття. Все, що відбувається під час занять, не виноситься за межі групи. Учасники не бояться, що зміст їхнього спілкування  може стати загальновідомим [25].
    Крім  названих вище принципів, Марасанов  Г.І. при веденні тренінгів керується  такими правилами [12]:
    1. Вчасно розпочинати і закінчувати  заняття.
    2. Не відмовлятися від права  сказати «ні», а також від права  самому вирішити, як поводитися, як діяти у тій чи іншій  ситуації.
    3. Мати право на підтримку, допомогу  з боку групи.
    4. Слухати того, хто говорить, намагатися  не перебивати.
    5. Мати право висловити свою  думку з будь-якого питання.
    6. Повідомляти про свої труднощі, які заважають роботі групи  (необхідність пропустити заняття,  піти або прийти раніше чи  пізніше призначеного часу). Причому,  кожний учасник має право робити  це раніше. В цьому випадку питання про подальшу його участь у роботі буде вирішувати група.
    Усі принципи спілкування детально роз'яснюються  керівником СПТ, після чого розглядаються  пропозиції учасників тренінгу про  зміни і доповнення до запропонованих правил. Остаточно узгоджені та прийняті принципи с базисом для групової роботи. Принципи групової роботи створюють  такий психологічний клімат, який різко відрізняється від того, який є в традиційних групах. Учасники в процесі занять поступово починають  оцінювати й слідкувати за дотриманням  принципів СПТ.
    На  сьогодні у практиці ведення СПТ  накопичено багато різних конкретних вправ, прийомів, процедур, технік, рольових ігор тощо, які успішно використовуються у груповій роботі.
    Багато  фахівців мають спільні погляди  на форми групової роботи, незважаючи на їх різноманітність. Не посилаючись  на джерела інформації, Петровська Л.А., Ковальов Г.А., Яценко Т.С., Петрушин С.В. та Вачков І.В. серед усіх методичних прийомів СПТ виділяють такі базові методи, як групова дискусія і ситуативно-рольові  ігри. До допоміжних відносять психогімнастику  та проективний малюнок [25].
    Розбіжність у класифікації методів, які використовуються в різноманітних тренінгах, не є  серйозною перешкодою для їх використання в психологічній практиці, тому що вони дають позитивний результат. соціально-психологічний  тренінг нині містить широкий  спектр методичних форм: відеотренінг, рольове навчання, груповий аналіз оцінок і самооцінок, «невербальні методики».
    Коротко проаналізуємо методи СПТ.
    Груповою  дискусією (від лат. discussion – дослідження, розгляд, аналіз) називається така публічна суперечка, метою якої є з'ясування й зіставлення різних.точок зору, визначення істинної думки, знаходження  правильного вирішення проблеми. Дискусія вважається ефективним засобом  переконання, оскільки її учасники самі приходять до того чи іншого висновку.
    Групова дискусія в психологічному тренінгу – це спільне обговорення будь-якого  суперечливого питання, яке дозволяє змінити думку, позиції й установки  учасників групи в процесі  безпосереднього спілкування» [3].
    Така  форма спілкування дозволяє співставити  протилежні позиції, побачити проблему з різних боків, уточнити взаємні  позиції, що зменшує опір сприйманню нової інформації, а також використанню групової рефлексії через аналіз індивідуальних переживань, які підсилюють згуртованість групи й одночасно  полегшують саморозкриття учасників.
    Для активізації учасників у груповій дискусії можна використовувати  процедури такого типу, як висловлювання  по колу або метод естафети, коли кожний передає слово тому, кому вважає за потрібне, а для висловлювання  дається певний проміжок часу (наприклад, 10–15 сек.).
    Ігрові  методи включають ситуаційно-рольові, дидактичні, творчі, організаційно-діяльнісні, імітаційні та ділові ігри. Ігрові методи є найбільш поширеними в груповій роботі. Вони себе добре зарекомендували  як у різних формах групової роботи, так і на етапах групової динаміки. Так, починаючи з першої стадії групової роботи, ігри корисні як спосіб подолання  скутості, напруження, для розігрівання учасників СПТ. Гра дозволяє учасникам  тренінгу подолати бар'єри, відчуженість, «зняти маски», відкритися, імпровізувати, творчо виражати своє «Я» тощо. Згідно з концепцією Берна Е., учасники переходять на позицію дитини, яка дозволяє кожному виявити себе в різних ролях, ситуаціях тощо. Часто ігри стають інструментом діагностики й  самодіагностики, оскільки в невимушеній  формі дозволяють м'яко, легко виявити  труднощі спілкування та серйозні психологічні проблеми.
    Наукою  доведено, що в процесі ігрової  діяльності людина набагато швидше засвоює  й опановує різні види поведінки, вчинки, уміння й навички вербальної та невербальної поведінки. Гра є  універсальним методом для дітей  і дорослих, вона виступає сильним  психокорекційним, психотерапевтичним інструментом, за допомогою якого  розв'язуються різноманітні людські  проблеми. Сьогодні ігри починають набувати статусу засобів формування культури взаємовідносин і рефлексії.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.