На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


реферат Рабовласницьке господарство Стародавнього Риму

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 02.06.2012. Сдан: 2010. Страниц: 7. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


 
 
 
 
 
 
 
 
ЗМІСТ 
 

   ВСТУП                    2
    РОЗДІЛ 1  Формування рабовласницьких відносин на базі античної громади. 3
    РОЗДІЛ 2  Етапи розвитку Римської держави.             4
    РОЗДІЛ 3  Особливості господарського життя Риму:
    а) сільське господарство;                5
    б) ремесло і торгівля;                 6
    в) грошовий обіг;                 7
    РОЗДІЛ 4  Економічна думка Стародавнього Риму.             8
    РОЗДІЛ 5  Економічні досягнення та обмеженість античної цивілізації.       12
    РОЗДІЛ 6  Криза рабовласницької системи.           18
    ВИСНОВОК                  20
   СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ           21 
 
 

 

Вступ
     Визначною рисою древньої історії, що привертає особливу увагу як аналітиків, що фіксували розвиток подій, так і подальших істориків, є виникнення та падіння імперій. Однією з найважливіших історичних подій становлення європейської цивілізації є поява на арені історії Римської імперії, яка пройшла етапи республіканської (ІІІ – І ст. до н. е.) та імператорської (І ст. до н. е. – VІ н. е.) форм державності, була багатонаціональною імперією.
     Стародавній Рим виник у VIII ст. до н.е. як місто, а з кінця 
III ст. до н.е. до кінця V ст. н.е. був середземноморською державою. В результаті завойовницьких війн Рим, поширивши своє панування на весь Апеннінський півострів і підкоривши майже всі тодішні держави Західної та Південно-Східної Європи, Північної Африки, Малої Азії та Переднього Сходу, перетворився на велетенську імперію.
Римська імперія виникла на ґрунті, який заклав Гай Юлій Цезар (народився у 100 р. до н. е.), котрий у межах республіки створив військову монархію.
     «Діяльністю Цезаря завершилася історія еллінів-латинів. Після того як греки та італіки  розділилися, одна з цих народностей  виявила дивну обдарованість  у сфері індивідуальної творчості, у галузі культури. Друга виробила велике і потужне державне тіло. У своїй галузі кожне з цих  племен досягло найвищої можливої для  людства межі і внаслідок однобічності свого розвитку йшло до занепаду. У  той час і з’явився Цезар. Він  об’єднав у одне ціле народність, що створила державу, але не мала культури, з народністю, яка мала вищу культуру, але не мала держави. Два найдавніші племені древнього світу знову  злилися, почерпнувши у своєму об’єднанні нові духовні сили, достойно заповнили  всю велику сферу людської діяльності і спільною працею створили ту основу, на якій людський геній може працювати  безмежно. Інших шляхів для людства  не знайдено» (Моммзен. История Рима. – Т.ІІІ – ст.510-511)
     Не  дивлячись на майже незмінну технологію, економічні досягнення древніх імперій були значними. Організовані експедиції, що відправлялися з торговими чи завойовницькими цілями, активніше розповсюджували елементи існуючої технології та вводили в сферу господарського використання нові ресурси. Можливо, найважливішим результатом існування імперій було встановлення порядку та спільного законодавства на все більших територіях, що допомогло розвитку торгівлі і тим самим посприяло регіональній спеціалізації і поділу праці. Видатним прикладом такої тенденції є Римська імперія.
     Рим – рабовласницька імперія. Рабство панує скрізь: у сільському господарстві, в ремеслі, мореплавстві, торгівлі, у сфері послуг, навіть у культурі. Рабство – це джерело розквіту, і водночас одна з причин занепаду імперії.
 

1.   Формування рабовласницьких  відносин на базі античної громади 

     Залежно від природних особливостей того чи іншого племені, економічних умов, відносин із сусідніми народами тощо склалися громади «азіатського»  та «античного» типу, які дали початок формуванню ранньорабовласницьких держав. У свою чергу, «германські» або «слов’янські» громади стали колискою ранньофеодальних держав Центральної та Східної Європи.
     Основою виробничих відносин рабовласницького способу ведення господарства стає власність рабовласника на засоби виробництва  та на раба. У виробництві діяв прямий позаекономічний примус. Долею «розмовляючого знаряддя» (раба) стає непосильна праця, скотське існування, рання смерть.
     Основними джерелами поповнення рядів рабів  були:
1) військовополонені і захоплені в полон мирні жителі;
2) продавані правлячою аристократією варварських народів одноплемінники;
3) народжені рабами діти;
4) люди, захвачені піратами та викрадачами.
     Історія рабовласницького способу ведення  господарства, виникнення перших цивілізацій  нараховує декілька тисячоріч і  локально охоплює країни Стародавнього  Сходу та античні держави. До речі, цей спосіб господарювання спостерігається в деяких племенах Південної Америки і в ХХІ столітті. Але саме в ІІІ тис. до н. е. починають складатися рабовласницькі відносини, з’являється патріархальне рабство, притаманне державам Давнього Сходу. Держави, які склалися на базі античної громади (Греція, Рим), набули рис класичного рабства.
     Внутрішня еволюція суспільних відносин в Римі IV – III ст. до н.е. вела до виникнення форм класичного рабства. Концентрація землі, розповсюдження приватної власності, розвиток ремесла, торгівлі, грошового обороту, зародження товарного господарства вимагали дешевої робочої сили. Примусити працювати вільного дрібного власника, що добився рівноправності і наділений ділянкою землі, було важко. Такою робочою силою міг бути позбавлений всіх прав і майна раб. Цим пояснюється агресивність Риму, його нескінченні війни, масові пограбування і поневолення завойованого населення. Успішні війни сприяли численному припливу рабів, зростанню та втіленню рабства.  

 

2.   Етапи розвитку Римської держави 

     Історія Риму – яскрава сторінка розвитку і загибелі рабовласницького суспільства у своїй класичній формі. Римська держава пройшла три етапи розвитку:
    (VIII – VI ст. до н.е.) – царський;
    (509 – 31 до н.е.) – республіканський,
    (31 до н.е. – 476 н.е.) – імперський. 
 
     Перший  період історії Древнього Риму – з VIII по VI ст. до н.е. – прийнято називати «царським» періодом. Однак монархічної держави не було. Римскі «царі» – рекси, як і грецькі василевси, – це військові вожді. Громадським устроєм Риму була військова демократія.
     Перший  період – це епоха переходу різних племен Апеннінського півострова від родової общини до рабовласництва. Найшвидше цей процес здійснили етруски, з культурою яких пов'язаний період IX – IV ст. до н.е. Вирішальну роль тут відіграло землеробство з використанням плугу, волів, коней. Етруски культивували пшеницю, виноград, оливи, льон. Високого рівня досягло ремесло, зокрема керамічне, залізоробне, кам'яне будівництво. Торгували з Південною Італією, Сицилією, Афінами, Карфагеном. В VII – VI ст. до н.е. з розпадом родового ладу в етруському суспільстві формуються рабовласницькі відносини.
     В VI ст. до н.е. виникла держава. Наступив другий період римської історії – період республіки. Рим в період республіки – місто-держава, подібний грецьким полісам. З перебігом завойовницьких війн Рим підкорив собі інші італійські держави. Переможені народи визнавали залежність від Риму, але не включались до складу римського полісу.
     На  відміну від Афін Римська республіка була аристократичною, так як влада  залишалась в руках родової аристократії. По мірі економічного розвитку, як і  в Афінах, з’явилось міське господарство, ремесло і торгівля, а разом  з ними і «нові багатії», які прагнули розділити владу зі старою римською знаттю, попасти в її ряди. Окремі частини Італіі поступово злились в одну державу. Однак політичні та переважні права залишились в руках громадян тільки римського полісу – квірітів. Подібне стан речей не міг не вести до соціальної напруги та політичних конфліктів.
       В цих умовах вирішальною стала  армія, яка поступово перетворилась на знаряддях в руках воєначальників, яке забезпечувало військову здобич і утримання солдатів. Використовуючи армію, вони захопили владу в країні і перетворились в імператорів. В І ст. до н.е. Римська республіка перетворилась на Імперію, що проіснувала до VI ст. н.е.
3. Особливості господарського життя Риму  

а) Сільське господарство 

     Споконвіків провідною галуззю для більшості  населення Апеннінського півострова було землеробство. Родючі грунти і  м’який клімат забезпечували високі врожаї. В найрозвиненіших областях Італії культивували пшеницю, ячмінь, просо, боби; в менш розвинених і гірських – полбу, ячмінь, боби. Греки-колоністи внесли удосконалення в місцеве виноградарство, познайомили жителів Італії з оливками.
     В ІІ - І ст. до н.е. сільське господарство Італії переживало підйом. Великого розповсюдження набули виноградарство, вирощування оливок і плодівництво, розвивалось рільництво. Господарі більше уваги стали приділяти удобренню землі, ретельно зорювали поля, укореняли нові сорти пшениці, наприклад, овес, коноплю, кунжут.
     Пагорбисто-гірська  територія сприяла розвитку скотарства, особливо вівчарства та свинарства. Одним  з важливих показників прогресу в  сільському господарстві були нові галузі – тваринництво та птахівництво. Навколо  великих міст створювались спеціалізовані господарства, які забезпечували  жителів міста молоком, сиром, м’ясом, квітами, свіжими овочами та фруктами.
     В період утворення Римської держави  економічна структура італійського села включала два типи господарства – рабовласницьке (вілла), що обслуговувалось порівняно невеликою кількістю рабів, та звичайний селянський двір, на якому працював вільний землевласник та його сім’я. Вільні землевласники складали основу римського народного ополчення. Вони своєю кров’ю, спустошенням своїх невеликих господарств оплачували гегемонію Риму в античному світі. Хлібороби не могли конкурувати з великими рабоволодіннями. Розоряючись, вони покидали свої земельні наділи і йшли в міста. Їх землі рабовласники прирощували до своїх володінь. На місці невеликих вілл виникали просторі маєтки плантаційного типу – латифундії, на яких трудились тисячі рабів.
     Бурхливе  піднесення сільського господарства в  ІІ – І ст. до н.е. пояснюється трьома причинами: широким впровадженням рабства, розвитком простого товарного виробництва, переходом від дрібного господарства до крупного. Піднесення сільського господарства посприяло встановленню  ринкових зв’язків між містом та селом. Місто відокремилось від села, перетворившись в центр ремесла і торгівлі, політичного і культурного життя. В цей період виник перехід від дрібного до обширного землекористування. 

б) Ремесло і торгівля
     В VI – V ст. до н.е. в італійських містах бурхливо розвивалось ремесло і торгівля. Цьому сприяла наявність корисних копалин, а саме залізної руди, міді, глини, будівельного каменю, кораблевого лісу. В цей же період широкого розповсюдження набуло залізо. Процвітало виготовлення бронзових виробів, які відрізнялись технічною та художньою досконалістю. Найрозвиненішим ремеслом в Італії було виготовлення кераміки: різноманітного посуду, тари, водогінних труб, черепиці, будівельних та архітектурних деталей, сирцевої цегли і т.д. В Південній Італії було налагоджено виробництво вишуканої кераміки за грецьким зразком. Значно меншого розвитку отримало текстильне ремесло. В дрібних ремісничих майстернях в VI – III ст. до н.е. працювали сам господар, члени його родини та кілька рабів. Збережені археологічні знахідки свідчать про проникнення рабської праці в ремісниче виробництво. В копальнях, каменярнях, глиняних кар’єрах цілковито домінувала праця рабів.
     На  відміну від сільського господарства, де вирішальної ролі набула праця  рабів, в ремісничому виробництві  більшого значення мали вільні ремісники, які мало використовували рабський труд. Розвиток ремесла вимагав розширення сировинної бази. Збільшилась потреба металів, каменю, деревини, високоякісної глини, вовни, льону, шкіри, скла, нових будівельних матеріалів. Введення в обіг нових сировини та матеріалів сприяло бурхливому розвитку металулургійного, керамічного, текстильного, шкіряного та інших виробництв, до того ж кожне із них поділялось на декілька цілком самостійних галузей.
     Утворились  великі ремісничі центри зі спеціалізацією виробництва: Путеоли славилися виробництвом залізних деталей, Капуя – литтям із бронзи і свинцю, Кали і Мінтурни – виготовленням сільськогосподарських знарядь, Аррецій – керамікою, Тарент – виробами з вовни, Північна Італія – льняними виробами. Великим ремісничим центром був Рим.
     Уже в VI – III ст. до н.е. Італія постає ареною інтенсивної торговельної діяльності, до того ж виникають як зовнішні, і внутрішньо італійські торгівельні зв’язки. Предметом торгівлі були не тільки предмети розкоші, але і металічні вироби, кераміка, хліб, вино, олива. Центром торгового життя став Рим. Для торгівлі тут виділявся кожен дев’ятий день, який називали «нундіни». Щороку організовувались ярмарки, куди з’їжджались жителі сусідніх міст. Ярмарки присвячувались великим релігійним святкуванням і проводились поблизу святилища шанованого божества. 

     Внутрішня торгівля була добре розвинена, товари вільно рухались по всій Італії. Високому рівню розвитку Торгівлі в межах  всієї Римської імперії сприяли, по-перше, введення єдиної грошової системи  по всій імперії; по-друге, будівництво  чудових брукованих доріг, що пересікали всю Європу. 

в) Грошовий обіг
     Розміри внутрішньої і зовнішньої торгівлі все більше розширювались, і це викликало появу грошей. Перші монети з’явились в самому кінці V ст. до н.е. Карбувались вони із золота, електора – сплава срібла і бронзи. В IV – III ст. до н.е. кількість монет зросла; їх карбували вже всі міста. В римі перші монети виливались в формах; це були мідні злитки вагою 273 г, без зображень (так званий важкий асс).
     В другій половині IV ст. до н.е. на монетах з’являються зображення тварин – бика, свині, орла і т.п. (асс із зображенням). Важкі та громіздкі злитки були мало придатні для торгівлі. Карбування легших і зручніших срібних монет почалось в Римі тільки з кінця ІІІ ст. до н.е. Основними монетними номіналами в Римі були бронзовий асс, срібний сестерцій (2,5 асси) та срібний денарій (дорівнює 10 ассам, або 4 сестерціям).
     Існування різноманітних грошових систем, розмаїття золотих, срібних та бронзових монет сприяли зародженню міняльної справи. Міняйли, яких називали аргентаріями, слідкували за грошовим курсом, перевіряли вартість монет, проводили обмін грошей і надавали позики. Міняльний промисел йшов            пліч-о-пліч з лихварством. Позичковий процент не перевищував 6% в рік, але в провінціях цієї заборони не було, і римські лихварі роздували проценти. Спираючись на допомогу провінційної адміністрації, римські лихварі розоряли цілі міста й області.
 

4. Економічна думка  Стародавнього Риму
     Могутність  Стародавнього Риму пов’язана зі зміцненням і розквітом античного способу виробництва, за якого основними відносинами були відносини рабів і рабовласників. Ясна річ, що центральне місце серед соціально-економічних проблем Стародавнього Риму займали проблеми рабства й аграрні проблеми, особливо питання раціональної організації рабовласницьких господарств. Саме вони знайшли відображення в законах, аграрних проектах, спеціальних творах, які є важливими джерелами історії економічної думки.
     Трактат «Землеробство», написаний Марком Порцієм Катоном Старшим (234 - 149 до н.е.), узагальнює досвід і містить практичні рекомендації щодо ведення натурального рабовласницького господарства з певною ринковою орієнтацією. Катон, як і його грецькі попередники, уважав землеробство за найпочесніше й найшляхетніше заняття, дохід від якого «є найчистішим, найпевнішим і зовсім не породжує заздрощів». Зразкове господарство – це переважно самозабезпечуване натуральне господарство, власник якого купує лише те, чого не можна виробити у власному маєтку, а продає тільки надлишки. При цьому господар має якнайменше купувати і якнайбільше продавати. Для підвищення дохідності маєтків Катон дає поради щодо облаштування господарства, організації в ньому виробництва і праці рабів. Приміський маєток, наприклад, господар має облаштувати так, щоб він давав якнайбільший прибуток. Для того, щоб власник не робив зайвих витрат, Катон радить йому мати менше обладнання. 
     Не  надаючи великого значення засобам виробництва, виняткову увагу Катон приділяє рабам і організації їхньої праці. Він радить суворо поводитися з рабами, карати за найменші провини, сіяти ворожнечу між ними, годувати та одягати їх залежно від того, як вони працюють і як поводяться, і в такий спосіб створювати стимули до сумлінної роботи та доброї поведінки. Кожен раб має дістати «урок», тобто певний обсяг конкретної роботи. Система «уроків» уможливлює господареві контроль за станом справ у маєтку. Безпосередньо наглядати за працею рабів мав раб-наглядач (вілік). Працюючи серед інших, він «буде знати, що в рабів на думці, і вони будуть ретельнішими в роботі». Про виконання наказів вілік мав звітувати господареві, котрий сам мусив керувати всім маєтком. Крім рабів, Катон передбачав залучення до роботи в господарстві вільних громадян, зокрема половинщиків, але тільки як тимчасовий і допоміжний захід.
     Позбавлення селян землі і концентрація її в руках великих землевласників зумовили необхідність проведення аграрних реформ. Опрацювання проектів таких реформ та їх втілення в життя зв’язані з іменами народних трибунів  братів Гракхів – Тіберія (162 - 133 до н.е.) і Гая (153 - 121 до н.е.). Пропоновані ними реформи полягали, по-перше, у відновленні та зміцненні дрібного землеволодіння; по-друге, у поверненні пролетарів (зубожілих дрібних виробників) до господарської діяльності; по-третє, у обмеженні розмірів земельних ділянок, що можуть бути у розпорядженні одного господаря (однієї родини).
     133 року до н.е. Тіберій Гракх виступив із законопроектом про земельну реформу, який передбачав обмеження користування державною ріллею одною тисячею югерів (близько 300 га) на родину, розподіл решти землі по 30 югерів (близько 9 га) серед безземельних та малоземельних громадян Риму. Запропонований проект було прийнято й частково здійснено. Навіть після вбивства Тіберія Гракха аграрна комісія продовжувала роботу, наділяючи селян землею. Молодший брат Тіберія – Гай відновив реалізацію аграрної реформи і здійснив іще низку реформ, спрямованих на зміцнення римської держави, припинення зубожіння селянства та запобігання пролетаризації римських громадян. Так, у Римі проводився продаж хліба з державних сховищ за низькими цінами, в Італії та на території Карфагена утворювались нові колонії, куди переселяли незаможних громадян. Проте 121 р. до н.е. Гая Гракха та його прихильників було вбито.
     Пізніше аграрні проблеми досліджували такі представники економічної думки  Стародавнього Риму, як Марк Теренцій Варрон (116 - 27 до н.е.) і Луцій Юній Модерат Колумелла (І ст. н. е.). У трактаті Варрона «Про сільське господарство» знайшло відображення зростання товарності рабовласницьких господарств та їх перетворення на господарства напівнатурального-напівтоварного типу. Називаючи дві цілі, досягнення яких мають прагнути землевласники – користь і задоволення, Варрон на перше місце ставить користь, тобто отримування доходу. З погляду дохідності він і розглядає питання організації рабовласницького господарства. На думку Варрона, дохідність маєтку визначається його агрокультурою, але передовсім – властивостями грунту, оскільки основна цінність господарства – земля. Водночас він визнавав залежність дохідності маєтку від його місцезнаходження. «Маєтки, поряд з якими є місця, куди зручно ввозити і продавати вироби свого господарства і звідки вигідно ввозити те, що потрібно для власного господарства, такі маєтки вже тільки через це є дохідними» – писав він.
     Варрон, по суті, виокремлював два типи рабовласницького господарства: приміські маєтки та віддалені господарства. Визнаючи вплив  ринку на організацію господарства, Варрон визнавав потребу його ринкової орієнтації, оскільки, з одного боку, власники маєтків змушені купувати навіть те, що вони самі виробляють, але  в недостатній кількості, а з  іншого – часом стає невигідно виробляти щось у власному господарстві, навіть коли це є можливим. Землеробство він пропонував поєднувати зі скотарством, прибутковість якого була тоді високою.
     На  погляди Варрона щодо використання в господарстві праці рабів безперечно вплинуло повстання Спартака. Хоч  він і досі вважає рабів тільки «знаряддями, що говорять», та все ж  радить рабовласникові не купувати багато рабів тієї самої національності, щоб вони не змовились між собою, і застосовувати гнучкіші методи примусу до праці, заохочуючи рабів  матеріально та морально. Виходячи з низької продуктивності рабської праці, Варрон уважав, що вигідніше  користуватися працею найманих працівників, особливо для обробітку великих сільськогосподарських угідь і в нездорових місцевостях, де велика смертність рабів могла б завдати їхньому власникові значних збитків.
     Праця Луція Колумелли має таку ж назву «Про сільське господарство». Це своєрідний огляд стану античного сільського господарства в період кризи рабовласництва. На противагу твердженням, що занепад сільського господарства зумовлений погіршанням родючості землі та поганим кліматом, Колумелла головну причину цього занепаду справедливо бачить у недоліках господарювання, насамперед через недбале ставлення рабів до праці. Узагальнивши тогочасну сільськогосподарську практику, він запропонував цілу систему заходів для раціональнішої організації рабовласницького господарства. На його думку, велике, але погано оброблене поле дасть менше доходу, ніж маленька, але старанно оброблена ділянка. Добрий господар може зробити прибутковим будь-який клаптик землі, вирощуючи там саме те, для чого ця земля найбільше придатна.
     Прагнучи  розробити принципи ефективної організації  праці рабів, Колумелла рекомендував запровадити поділ праці, її спеціалізацію, використання кваліфікованої рабської праці. Великого значення Колумелла надавав навіть характеру відносин між паном і рабами. Діапазон запропонованих ним засобів впливу на рабів був досить широким: від традиційної маєткової в’язниці до дружньої розмови і навіть жартів. Це, на думку Колумелли, мало сприяти зростанню продуктивності праці.
     Найважливіше, щоб маєтком особисто управляв суворий  і досвідчений господар. З огляду на це Колумелла радив купувати приміські  маєтки, щоб частіше там бувати. Власникам віддалених господарств  він рекомендував здавати землю  в оренду вільним колонам, оскільки на той час це вже стало вигіднішим, ніж використання рабів. Колумелла  вважав, що власникові маєтку не слід часто  міняти орендарів, ліпше залучати колонів, міцно прив’язаних до місця. Таким  чином, твори Катона, Варрона й  Колумелли є важливими літературними  джерелами з аграрних проблем  Стародавнього Риму. У них було відображено розвиток сільського господарства і зв’язану з ним еволюцію економічних  поглядів римлян з питань організації  рабовласницького господарства. 

     У І ст. н. е. у Римській імперії за умов глибокої економічної, політичної й моральної кризи суспільства  виникло християнство. Воно увібрало в себе чимало елементів східних релігій (зокрема іудаїзму) і античних філософських течій. Хоча раннє християнство спочатку було релігією гноблених і гнаних, однак воно не було орієнтоване на певний боговибраний народ, соціальну групу або клас. Воно було звернене до всіх людей, до всіх, хто вірив у божественного Спасителя, в Христа. Ранньому християнству належить заслуга першої постановки питання про рівність людей. Рівність людей перед Богом виступає як основний вид рівності, від котрого всі інші види є похідними. Засуджується соціальна нерівність, зокрема, поділ людей на бідних та багатих. Багатство розглядається як «корінь усього злого». Люди повинні ставитися один до одного справедливо. З ідеєю рівності міцно зв’язаний принцип загального обов’язку працювати. Оскільки праця є основою життя людей, розподіл має здійснюватися за працею. Гостро засуджується лихварство і стягнення процента за позичку.
     Яскравим  виразником економічних поглядів раннього християнства був відомий християнський  теолог Августин Блаженний (354  - 430). Він проповідував необхідність праці для всіх, говорив, що, створивши світ, Бог звелів людині працювати, і посилався на слова апостола Павла: «Як хтось не хоче працювати, хай і не їсть». При цьому дуже важливо, що фізичну працю Августин уважав такою ж почесною, як і працю розумову. Роботу коваля, будівельника, шевця він називав «чистим і чесним ремеслом». Але понад усе Августин поважав роботу на землі. Він називав землеробство «найчистішим серед усіх мистецтв». До торгівлі в Августина ставлення було зовсім інше. На його думку, мета купця – «дешево купити і дорого продати». Августин уважав це очевидною вадою і засуджував. Проти рабства він не виступав. Завдання церкви, на його думку, полягало не в тім, щоб звільнити рабів, а щоб зробити їх добрими. Узагалі раннє християнство як релігія знедолених, безправних і гноблених втілювало мрії про рівність і справедливість, про чесне, трудове життя.
     Таким чином, економічну думку античного  світу слід розглядати, з одного боку, як продукт особливої історичної доби, а з іншого – як низку ідей, що набули розвитку в наступні періоди та увійшли до золотого фонду економічної науки.
     Важливим  досягненням античної економічної думки є з’ясування принципів натурального й окремих елементів товарного господарства. У центрі римської економічної думки завжди стояли питання організації рабовласницького господарства та управління ним. Серед проблем, відображених у творах античних авторів, основною була проблема рабства. У тлумаченні рабства економічна думка античності еволюціонувала від розуміння його як природного явища до критики й визнання загальної рівності людей (в ідеях раннього християнства). 

     5. Економічні досягнення  та обмеженість  античної цивілізації
     Апогей  класичної цивілізації, у всякому  разі щодо економіки припав на      І - ІІ ст. н. е., епоху римської гегемонії. Рим уже увібрав у себе елліністичну культуру до того, як підкорив все Середземноморря, і разом з нею він успадкував – чи присвоїв – економічні досягнення та інститути еллінізму.
     Римляни здавна були землеробами (переважно  дрібними), і для них була характерна велика повага до приватної власності. Під час територіальної експансії  їх увага все більше зміщувалась  в сферу військової справи і управління, але їх традиційна прив’язаність до землі залишалась. В свою чергу торгівля не займала високого становища в римській системі цінностей; вона була залишена  представникам нижчих соціальних верств, іноземцям, і навіть рабам.
     І все ж таки, римська правова  система, що спочатку орієнтувалась  на регулювання життя аграрної спільноти, поступово модифікувавшись шляхом внесення в неї грецьких елементів, допускала значну свободу підприємництва і не стримувала торговельну активність. Зокрема, вона забезпечувала чітке виконання умов контрактів і захист прав власності, а також швидке (і зазвичай справедливе) вирішення суперечок. Розповсюдження римського права завдяки просуванню непереможних легіонів забезпечувало одинакові юридичні рамки економічної діяльності по всій імперії. Деякі регіони, особливо Єгипет, користувались особливим статусом, в рамках якого їх традиції та звичаї були збережені.
     Міський характер Римської імперії стимулював розвиток (і сам, в свою чергу, був  результатом розвитку) широкої торгівельної мережі та повнішого поділу праці. Одне лише місто Рим в епоху максимального розквіту могло мати населення більше 1 млн людей. Так як прокормити таке числене населення за рахунок місцевих ресурсів було неможливо, був створений величезний флот для постачання пшениці із Сицилії, Північної Африки і Єгипту.
     Це  постачання становило одне  з головних виключень із правила вільного підприємництва: зерно безкоштовно роздавалось 200-м тис. сімей римського пролетаріату. Для того, щоб попередити збій постачання, який міг спровокувати хвилювання, уряд надав особливі привілегії агентам, що забезпечували постачання зерна, а часом навіть сам брав на себе виконання цієї задачі.
       Хоча жодне інше місто не  могло прирівнятися до Риму  по його розміру та розкоші  в період його розквіту, багато  великих міст нараховували від 5-ти до 100 тис чоловік, а деякі, такі як Александрія, були навіть більші. Можливо, аж до ХІХ ст. в світі не існувало регіону з таким же високим рівнем урбанізації. 

     Найбільшим  внеском Риму в економічний розвиток був pax romana, тривалий період миру і порядку в Середземномор’ї, що забезпечував найсприятливіші умови розвитку торгівлі. Хоча римські легіони були майж
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.