На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


реферат Формирование собственного капитала банка

Информация:

Тип работы: реферат. Добавлен: 04.06.2012. Сдан: 2011. Страниц: 9. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


      Зміст і  порядок формування власного капіталу банку
      Загальна методика аналізу власного капіталу
      Методи оцінювання достатності банківського капіталу
      Удосконалення управління власним капіталом
Висновки
Перелік використаної літератури
     Вступ 

     Роль  банківської системи в економічному житті України важко переоцінити. НБУ неухильно забезпечує стабільність національної грошової одиниці відповідно до розроблених Радою НБУ основних засад грошово-кредитної політики, провадить грошово-кредитну політику що сприяє економічному й соціальному розвитку країни та забезпечує її економічну незалежність.
     Запроваджувані  в Україні ринкові відносини  спонукають до пошуку нових і нових  підходів до вдосконалення функціонування усієї банківської системи й  Національного банку зокрема. Реформування банківської системи полягає в тому, щоб банківська сфера не лише повністю відповідала зростаючим економічним і соціальним запитам держави та суспільства, а йшла на крок попереду, стимулювала економіку до подальшого піднесення, нарощування темпів виробництва.
     Основи  діяльності будь-якої банківської установи є наявні фінансові ресурси, основними  джерелами яких є власні кошти. Власний  капітал банку відіграє важливу  роль як від початку функціонування банківської установи, так і в  процесі його подальшої діяльності. Це проявляється в його функціях: оперативні, захисні, регулюючі.
     Розвиток  банківської справи в Україні  впливає також на формування банківського законодавства держави. Швидкий розвиток банківської системи вимагає постійного удосконалення та розширення чинного законодавства та нормативно-методологічної бази Національного банку.
     Актуальність  курсової роботи є дослідження стану формування та управління власними капіталом на прикладі конкретної банківської установи та розробка програми взаємопов’язаних заходів щодо удосконалення управління ними.
     Основними завданнями щодо розкриття даної  теми є:
    визначення основних економічних категорій пов’язаних з формуванням та використанням власного капіталу банку;
    дослідження порядку формування окремих складових власного капіталу банку;
    дослідження методики аналізу власного капіталу;
    дослідження методів та особливостей управління власним капіталом банку;
    проведення структурно-динамічного аналізу зобов’язань та капіталу банку;
    проведення коефіцієнтного аналізу банківського капіталу;
    розробка заходів з удосконалення управління власним капіталом банку.
     Об’єктом  дослідження є філія – Полтавське обласне управління ЗАТ «КБ Приватбанк». Закрите акціонерне товариство «Приватбанк» при здійсненні банківської діяльності керується чинним законодавством України, в тому числі нормативно-правовими актами НБУ, а також внутрішніми нормативними активами: статутом банку, положенням про Правління банку, положенням про Спостережну Раду банку, іншими внутрішніми документами, що регламентують здійснення банківських операцій.
     1.1. Зміст і порядок формування власного капіталу банку 

     Банківський капітал відіграє визначальну роль у процесі створення та функціонування комерційного банку, хоча за величиною становить незначну частину сукупних ресурсів банку. Частка власного капіталу у ресурсах банку має бути не нижчою за 8 %, тоді як для промислових підприємств це співвідношення, як правило, становить 50 % і вище.
     Формування  власної капітальної бази є необхідною умовою майбутньої діяльності банку. Тому одна з найсерйозніших проблем, що постають перед менеджментом банку, полягає у залученні та підтримці достатнього обсягу власного капіталу.
     Власний капітал банку виконує такі функції:
     1)захисну;
    оперативну;
    регулюючу.
     Суть  захисної функції полягає в тому, що капітал служить для захисту коштів вкладників і кредиторів, оскільки збитки від кредитних, інвестиційних, валютних операцій банку, зловживань, помилок списуються за рахунок резервів, які входять до складу капіталу. Тобто капітал банку відіграє роль своєрідного буфера, який поглинає втрати від реалізації різноманітних банківських ризиків.
     Ця  функція включає гарантування вкладів, захищаючи інтереси вкладників у разі ліквідації чи банкрутства банку, а також забезпечує функціонування банку у разі виникнення збитків від поточної діяльності, що покриваються, як правило, за рахунок поточних прибутків. Захисна функція банківського капіталу є головною протягом всього періоду функціонування банку.
     Функція забезпечення оперативної діяльності має важливе значення під час створення та на початкових етапах функціонування банку. В такі періоди за рахунок власного капіталу банку фінансується придбання чи оренда основних фондів, комп'ютерної та оргтехніки, організаційні заходи щодо створення систем безпеки в банку, запровадження банківських технологій та систем зв'язку. В подальшій діяльності банку функція забезпечення оперативної діяльності стає другорядною на відміну від підприємств сфери матеріального виробництва, де вона залишається головною протягом всього періоду діяльності.
     Зміст регулюючої функції капіталу полягає в тому, що через фіксацію величини власного капіталу або його окремих складових наглядові органи впливають на банківську діяльність та обмежують рівень банківських ризиків. Так, для визначення обов'язкових економічних нормативів регулювання діяльності банків, установлених НБУ, показники власного капіталу банку використовуються в десяти із тринадцяти обов'язкових нормативів (крім нормативів ліквідності). Тобто величина капіталу банку суттєво впливає на обсяги та напрями проведення банківських операцій. Власний капітал комерційного банку може також використовуватися для участі у власності акціонерних та спільних підприємств.
     Банківський капітал неоднорідний за своїм складом  і включає основний капітал та додатковий капітал.
     Основний  капітал (капітал першого рівня) є найстабільнішою частиною власного капіталу банку і відповідно до чинних в Україні нормативних актів [9] включає такі складові:
     а)фактично сплачений зареєстрований статутний капітал;
     б)розкриті резерви, створені або збільшені  за рахунок нерозподіленого прибутку банку (резерви, оприлюднені банком у фінансовій звітності), зокрема:
    дивіденди, направлені на збільшення статутного капіталу;
    емісійні різниці — сума перевищення доходів, отриманих від первинної емісії власних акцій та інших корпоративних прав, над їх номіналом;
    резервні фонди, що створюються згідно із законами України;
    загальні резерви, що створюються під невизначений ризик під час проведення банківських операцій;
    прибуток минулих років;
    прибуток минулих років, що очікує затвердження.
     Формування  та збільшення статутного капіталу банку  може здійснюватися тільки у формі  грошових внесків (резидентами України  — у гривнях, нерезидентами —  у вільноконвертованій іноземній валюті або у гривнях).
     Ці  складові включаються до основного  капіталу лише за умови, що вони відповідають таким критеріям: відрахування до резервів і фондів здійснено з прибутку після оподаткування або з прибутку до оподаткування, скоригованого на всі потенційні податкові зобов'язання; призначення резервів і фондів та рух коштів по них окремо розкрито в оприлюднених звітах банку; фонди знаходяться в розпорядженні банку для необмеженого і негайного їх використання на покриття збитків; будь-яке покриття збитків за рахунок резервів та фондів проводиться лише через бухгалтерські рахунки прибутків та збитків;
     в) загальний розмір основного капіталу визначається з урахуванням величини можливих збитків за невиконаними зобов'язаннями контрагентів і зменшується на суму:
    недосформованих резервів під можливі збитки за:
    кредит ними операціями;
    операціями з цінними паперами;
    дебіторською заборгованістю;
    простроченими (понад 30 днів) та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями банку;
    коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках, визнаних банкрутами, або які перебувають у процесі ліквідації за рішенням уповноважених органів, або зареєстровані в офшорних зонах;
    нематеріальних активів за мінусом суми зносу;     
    капітальних вкладень у нематеріальні активи; 
    збитків минулих років та поточного року. 
     Додатковий  капітал (капітал другого рівня) є менш постійною частиною капіталу, вартість якої може змінюватися. В Україні склад додаткового капіталу регулюється Національним банком України, який має право визначати та затверджувати перелік складових додаткового капіталу, а також умови та порядок його формування. За умови затвердження НБУ додатковий капітал банку може включати:
    резерви під стандартну заборгованість інших банків;
    резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків;
    результат переоцінки статутного капіталу з урахуванням індексу девальвації чи ревальвації гривні;
    результат переоцінки основних засобів;
    прибуток поточного року.
     Порядок формування статутного капіталу банку такий:
     1. Статутний капітал банку формується відповідно до вимог законодавства України та установчих документів банку.
     2. Формування та збільшення статутного капіталу банку може здійснюватися виключно шляхом грошових внесків. Грошові внески для формування та збільшення статутного капіталу банку резиденти України здійснюють у гривнях, а нерезиденти — в іноземній вільно конвертованій валюті або у гривнях.
    Статутний капітал не повинен формуватися з непідтверджених джерел.
    Банк має право збільшувати статутний капітал після того, як усі учасники повністю виконали свої зобов'язання щодо сплати паїв або акцій і попередньо оголошений підписний капітал повністю оплачено.
    Банк не має права без згоди Національного банку України зменшувати розмір регулятивного капіталу нижче мінімально встановленого рівня.
     Перерахування розміру статутного капіталу у гривні здійснюється за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим Національним банком України на день укладення установчого договору.
     6. Банкам забороняється використовувати  для формування капіталу бюджетні кошти, якщо такі кошти мають інше цільове призначення.
     Порядок формування статутного фонду також  залежить від форми організації  банку. Якщо комерційний банк утворюється як акціонерне товариство відкритого типу, то статутний фонд формується шляхом відкритої передплати на акції, а якщо у формі AT закритого типу — через перерозподіл усіх акцій серед засновників банку згідно з розміром їхньої частки у статутному фонді.
     При утворенні банку як товариства з  обмеженою відповідальністю статутний фонд поділяється на частки, розмір яких фіксується в засновницьких документах, а учасники банку несуть відповідальність за його зобов'язаннями у межах своєї частки.
     Така  складова основного капіталу, як резервний фонд на покриття непередбачених збитків (загальний фонд на покриття невизначених ризиків під час проведення банківських операцій), формується у розмірі, не меншому за 5 % від прибутку банку до досягнення 25 %-ї величини регулятивного капіталу. НБУ має право вимагати від банку збільшення розміру щорічних відрахувань до резервного фонду, якщо діяльність банківської установи створює загрозу інтересам його вкладників та кредиторів. Коли резервний фонд досяг установлених законодавством розмірів, то відрахування до нього можна припинити. У разі повного або часткового використання коштів резервного фонду відрахування з прибутку до нього поновлюються.
     За  рахунок прибутку комерційні банки  створюють також спеціальні фонди, що включаються до складу капіталу і призначені для виробничого та соціального розвитку банківської установи.
     Оскільки  власний капітал є основою  діяльності банку, то до нього ставляться спеціальні вимоги у формі обов'язкових  нормативів. Для цього у вітчизняну банківську практику введено поняття регулятивного капіталу банку, який використовується Національним банком України для регулювання діяльності комерційних банків.
     Регулятивний  капітал розраховується як сума основного  та додаткового капіталу за мінусом  балансової вартості таких активів:
    акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж і на інвестиції, випущені банками;
    інвестиції в капітал (що не консолідуються) інших установ у розмірі 10 % і більше їх статутного капіталу в дочірні установи;
    кошти, вкладені і інші банки на умовах субординованого боргу.
     Більшість банків в Україні — це відкриті акціонерні товариства. Основні переваги відкритого акціонерного товариства такі:
     1. Досить гнучка процедура збільшення, у разі потреби, статутного фонду
    Можливість одержання банком або акціонерами додаткового емісійного доходу у випадку зростання курсової ціни акцій.
    Можливість використання акціонерами акцій як інструмента застави для мобілізації додаткових обігових коштів.
    Можливість вільної купівлі-продажу акцій на вторинному ринку без необхідності перереєстрації товариства.
    Котирування акцій на біржовому та позабіржовому ринку, у тому числі й міжнародному, сприяє підвищенню іміджу банка) і є додатковою рекламою, яка допомагає розширювати клієнтську базу і, відповідно, підвищувати потужності банку.
     Водночас  при збільшенні статутного фонду  банку шляхом нового випуску акцій  для старих акціонерів можуть виникнути  й негативні моменти:
    зменшення своєї частки в статутному фонді банку і, відповідно, ступеня контролю над акціонерним товариством;
    перерозподіл акцій на користь нових акціонерів і втрата старими акціонерами контрольного пакета акцій.
     Разом з тим, за правильної організації  випуску нових акцій ці питання  контролюються. 

     1.2. Загальна методика аналізу власного капіталу КБ 

     Власний капітал банку — це величина, яка визначається шляхом розрахунку. Вона містить ті статті власних коштів (і навіть залучених), які за економічним змістом можуть виконувати функції капіталу банку. Основні елементи власних коштів, тобто основні фонди, створені згідно із законодавством, і резерви, утворені за рахунок внутрішніх джерел з метою підтримання діяльності банку, входять і в капітал банку, якщо вони в доповідають таким принципам:
    стабільність;
    субординація стосовно прав кредиторів;
    відсутність фіксованих нарахувань доходів. 
     Під власним капіталом банку слід розуміти спеціально створювані фонди  і резерви, призначені для забезпечення його економічної стабільності та погашення можливих, збитків, які перебувають у користуванні банку впродовж усього періоду його функціонування. Капітал банку містить: статутний капітал, Резервний капітал, засновницький прибуток, нерозподілений прибуток поточного і минулого років, залишений у розпорядженні банку, резерви на покриття різноманітних ризиків і виконує ряд найважливіших функцій у діяльності банку.
     Власний капітал банку складається із статутного фонду, спеціальних фондів банку, загальних резервів, нерозподіленого фінансового результату минулих років, фінансового результату поточного року і фонду переоцінки основних засобів. Статутний фонд є основним компонентом власного капіталу банку, а інші елементи в сукупності — додатковими компонентами. При цьому додатковий капітал, за міжнародними стандартами, не може перевищувати основний капітал.
     Формула визначення власного капіталу банку  така:
     К=ОК+ДК
     де К— власний капітал банку;
     ОК— основний капітал банку;
     ДК—додатковий капітал банку.
     У фінансовій звітності власний капітал  банку являє собою нефіксовану, неконтрактну частину вимог до активів банку. Такі вимоги виникають на момент внесення власниками коштів у статутний фонд банку. Тому власний капітал банку можна також обчислювати за формулою:
     К=А-З
     де  К— власний капітал банк);
     А — активи банку;
     3 — зобов'язання банку.
     Власний капітал банку є тим фундаментом, на якому будується вся споруда банківських операцій. Чим міцніший фундамент, тим міцніший банк. Основними функціями власного капіталу банку є: захисна, регулятивна та оперативна.
     Звідси  випливає регулятивна функція власного капіталу банку, яка полягає в принципі адекватності або достатності, — обсяг власного капіталу повинен відповідати обсягу активів банку з урахуванням ступеня їхнього ризику. Ця функція пов'язана із зацікавленням суспільства у підвищенні надійності банківської системи країни. Центральний (національний) банк звичайно регламентує діяльність комерційних банків, виходячи з розміру власного капіталу кожного банку. Як правило, при цьому встановлюються вимоги до мінімального розміру статутного фонду і власного капіталу, а також припустимі співвідношення між власним капіталом і активами з метою обмеження кредитних та інвестиційних операцій. 

     1.3. Методи оцінювання  достатності  банківського  капіталу 

     Величина  банківського капіталу істотно впливає  на рівень надійності та довіри до банку з боку суспільства. Саме тому проблеми об'єктивного оцінювання величини банківського капіталу та методи визначення його достатності залишаються актуальними як у міжнародній, так і у вітчизняній банківській практиці.
     У процесі управління капіталом банку важливе значення має метод оцінювання його вартості. У банківській практиці існує кілька методів обчислення вартості власного капіталу банку.
     Метод балансової вартості. Згідно із цим методом усі активи та зобов'язання банку оцінюються в балансі за тією вартістю, яку вони мали на момент придбання або випуску. За основу прийнято бухгалтерську модель, де величина власного капіталу банку визначається із базового балансового співвідношення:
     A=L+K    
     де  А — активи; L — зобов'язання; К — капітал банку, звідки:
     K=A-L  
     Отже, капітал банку розраховують, виходячи з балансової вартості активів та зобов'язань. Такий метод оцінювання капіталу прийнятний у тому разі, коли балансова та ринкова вартість активів і зобов'язань банку не дуже різняться між собою. Але з часом дійсна вартість може значно відхилятися від первісної балансової вартості, що призводить до неадекватної оцінки банківського капіталу. У періоди, коли кредити та цінні папери знецінюються, метод оцінювання капіталу за балансовою вартістю не дає надійних результатів для визначення ступеня захисту вкладників від ризику.
     Метод ринкової вартості. Цей метод полягає в тому, що активи та зобов'язання банку оцінюють за ринковою вартістю, виходячи з якої розраховують і капітал банку. Такий метод оцінювання банківського капіталу найкорисніший як для інвесторів та вкладників, так і для менеджерів банку. Ринкова вартість капіталу достатньо точно відбиває реальний рівень захищеності банку від ризику банкрутства. Крім того, розглядуваний метод оцінювання є найдинамічнішим, оскільки ринкова вартість активів і зобов'язань, а отже і капіталу, може змінюватися щодня. Менеджмент банку має змогу приблизно оцінити зміну ринкової вартості капіталу, виходячи з поточної курсової вартості акцій банку та їх кількості на ринку.
     Метод «регулюючих бухгалтерських процедур». Сутність методу полягає в обчисленні розміру капіталу за правилами, які встановлено регулюючими інстанціями. Правила в різних країнах неоднакові, але часто такий підхід є спробою зробити банки надійнішими для сторонніх спостерігачів. За методом «регулюючих бухгалтерських процедур» капітал банку розраховується як сума низки складових: акціонерного капіталу, нерозподіленого прибутку, резервних фондів, зокрема на покриття кредитних і валютних ризиків, субординованих зобов'язань і т. ін. Такий підхід має істотні недоліки, котрі полягають у розгляді боргових зобов'язань та резервів на покриття збитків як капіталу банку. Саме з цієї причини метод «регулюючих бухгалтерських процедур» критикують зарубіжні економісти.
     Питання про рівень достатності капіталу, який забезпечив би довіру до банку  з боку вкладників, інвесторів, кредиторів та органів нагляду, є найсуперечливішим у теорії банківської справи. В економічній літературі це питання називають проблемою адекватності капіталу. Термін «адекватність капіталу» містить уявлення про банківський капітал як джерело покриття збитків і відображає рівень надійності та ризикованості банку.
     Для реєстрації банку необхідно забезпечити  мінімальний обов'язковий розмір статутного капіталу і підтримувати встановлені нормативи достатності капіталу впродовж усього періоду діяльності.
     Методи  управління капіталом банку 

     Головна мета процесу управління банківським  капіталом полягає в залученні  та підтримці достатнього обсягу капіталу для розширення діяльності й створення захисту від ризиків. Величина капіталу визначає обсяги активних операцій банку, розмір депозитної бази, можливості запозичення коштів на фінансових ринках, максимальні розміри наданих кредитів, величину відкритої валютної позиції та інші важливі показники, які істотно впливають на діяльність банку. Для українських банків актуальними залишаються питання нарощування капітальної бази і для більшості з них мета управління капіталом полягає в його поповненні.  

     У банківській практиці використовуються два методи поповнення капіталу: 

     метод внутрішніх джерел поповнення капіталу; 

     метод зовнішніх джерел поповнення капіталу. 

     За  першим методом головним джерелом зростання  капіталу є нерозподілений прибуток банку. Реінвестування прибутку — найприйнятніша та порівняно дешева форма фінансування банку, який прагне розширити свою діяльність. Такий підхід до нарощування капітальної бази не розширює коло власників, а отже, дозволяє зберегти існуючу систему контролю за діяльністю банку і уникнути зниження дохідності акцій унаслідок збільшення їх кількості в обігу. 

     Чистий  прибуток, що залишився в розпорядженні  банку після виплати податків, може бути спрямований на виконання  двох основних завдань: 1) забезпечення певного рівня дивідендних виплат акціонерам; 2) достатнє фінансування діяльності банку. Отже, дивідендна політика банку справляє значний вплив на можливості розширення капітальної бази за рахунок внутрішніх джерел. 

     Завдання  менеджменту полягає у визначенні оптимального співвідношення між величиною прибутку, що спрямовується на поповнення капіталу, та розміром дивідендних виплат акціонерам банку. Низький рівень дивідендів призводить до зниження ринкової вартості акцій банку та спонукає власників до їх продажу, що означає відплив акціонерного капіталу з банку. Така дивідендна політика не заохочує потенційних акціонерів і може створити проблеми під час залучення капіталу в майбутньому, оскіль­ки акції з низькими дивідендами не матимуть попиту на ринку. 

     Високий рівень дивідендних виплат приваблює  акціонерів, але сповільнює процес накопичення капіталу. Це стримує  зростання обсягу активних операцій, які генерують доходи банку, та підвищує загальний рівень ризику. Зниження надійності банку також може стати причиною відпливу капіталу через продаж акціонерами своїх акцій, які стають надто ризикованими. Дивідендна політика впливає не лише на внутрішні джерела поповнення капіталу, а й на зовнішні, адже можливості додаткового залучення капіталу великою мірою визначаються розміром дивідендів.  

     Оптимальною дивідендною політикою є така, яка максимізує ринкову вартість акцій банку. Дохідність акцій банку  має бути не нижчою за дохідність інших  видів інвестицій з таким самим  рівнем ризику. У розвинутих країнах  середній рівень дохідності банківських акцій становить 14—17 %. 

     Одним із важливих факторів впливу на можливості банку залучати капітал у майбутньому  є стабільність дивідендної політики. Для підтримання сталого рівня  дивідендних виплат банки останнім часом дедалі більшу частину своїх  прибутків спрямовують саме на виплату дивідендів за акціями. Це пов’язано як з підвищенням вимог з боку акціонерів, так і з тенденцією загального зниження дохідності банківської діяльності. Так, банками США протягом останнього десятиріччя близько 80 % одержаного чистого прибутку було спрямовано на виплату дивідендів. Таке становище спонукає менеджерів банків до пошуку зовнішніх джерел поповнення капіталу. 

     Переваги  методу внутрішніх джерел поповнення капіталу: 

     незалежність  від кон’юнктури ринку; 

     немає витрат із залучення капіталу зовні; 

     простота застосування, оскільки кошти просто переводяться з одного бухгалтерського рахунка на інший; 

     немає загрози втрати контролю над банком з боку акціонерів. 

     Недоліки  методу внутрішніх джерел поповнення капіталу: 

     повне оподаткування, оскільки на поповнення капіталу спрямовується чистий прибуток після виплати всіх податків; 

     виникнення  проблеми зменшення дивідендів; 

     повільне  нарощування капіталу. 

     Залучення капіталу за рахунок зовнішніх джерел можливе кількома способами:  

     1) емісія акцій;  

     2) емісія капітальних боргових зобов’язань (субординований борг);  

     3) продаж активів та оренда нерухомості. 

     Менеджмент  банку вдається до зовнішніх джерел зростання капітальної бази в  разі, коли потрібно забезпечити швидке отримання великих обсягів коштів. Наприклад, в умовах гіперінфляції капітал банків швидко знецінюється і прибутку може не вистачити навіть на компенсацію втрат. Якщо органами банківського нагляду переглянуто норми достатності капіталу, то перед менеджментом банку постає завдання швидко й істотно наростити капітал, що можливо лише за рахунок зовнішніх джерел. Така ситуація склалася в Україні в 1997—1999 рр., а у зв’язку з фінансовою кризою 1998 р. проблема нарощування капітальної бази банків значно загострилася.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.