На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


курсовая работа Поняття види та значення складу злочину

Информация:

Тип работы: курсовая работа. Добавлен: 04.06.2012. Сдан: 2011. Страниц: 8. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


Зміст
Вступ…………………………………………………………………………………2
Розділ 1. Поняття складу злочину………………………………………………….4
1.1. Вчення  про склад злочину…………………………………………………...…4
1.2. Поняття  складу злочину………………………………………………………...6
1.3. Основні  та факультативні ознаки складу  злочину……………………………9
Розділ 2. Структура складу злочину………………………………………………11
2.1. Об’єкт  злочину…………………………………………………………………11
2.2. Об’єктивна  сторона та її ознаки………………………………………………15
2.3. Ознаки  і види суб’єкту злочину………………………………………………18
2.4. Суб’єктивна  сторона та її ознаки……………………………………………..20
Розділ 3. Види складу злочину…………………………………………………….22
Висновки…………………………………………………………………………….24
Список  літератури………………………………………………………………….26 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ
Сучасне суспільство надало людині широкі права  і можливості. До використання яких необхідно підходити відповідально. Це зумовлюється тим, що можливості людини в сучасному суспільстві набагато ширші в порівнянні із минулим  часом. У цих умовах безвідповідальна поведінка і злочинні діяння є  соціальним злом яке породжує протиправність і значну суспільну небезпеку. Кримінальне  право як окрема галузь права покликане  вести ефективну боротьбу із злочинами (протиправними суспільно небезпечними діяннями). Внаслідок чого перед кримінальним правом потрібно ставити такі завдання які воно може виконати чи за допомогою якого ці проблеми можуть бути виконанні. Ефективність боротьби із злочинністю з їх окремими видами залежить головним чином від стану та досконалості кримінального законодавства,  від досконалості науково-теоретичної бази основних інститутів кримінального права (поняття злочину, складу злочину і ін.).
В боротьбі із злочинами чільне місце займає вчення про злочин - викриття злочину, розшук злочинців, збирання доказів вчиненого злочину та ін. Визначаються саме ознаки злочину, які встановлені кримінальним законом. Не можна викрити злочинця, якщо не знати вчинила дана особа злочин чи ні. Кожен злочин містить визначені ознаки, характерні для даного складу.
   Щоб встановити у скоєному діянні ознаки відповідного складу злочину треба  правильно його кваліфікувати. Кваліфікація злочину - це кримінально-правова оцінка фактичних обставин. Кримінально-правове  значення мають лише ті фактичні обставини, які одночасно є ознаками відповідного складу злочину. Піддаються аналізу ознаки чотирьох елементів складу: об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта і суб'єктивної сторони. Для початку визначається родовий та безпосередній об'єкт злочину, предмет. Встановлюються ознаки об'єктивної сторони діяння, суспільно-небезпечні наслідки, причинний зв'язок, місце, час, знаряддя, засоби і обстановка вчинення злочину. Далі аналізується суб'єктивна сторона діяння: форма вини, мотиви і цілі злочину, емоційний стан. І на закінчення вирішується питання про стадії вчинення умисного злочину, питання наявності співучасників. Таким чином, правильно кваліфікувати злочинне діяння означає встановлення фактичних обставин вчиненого суспільно небезпечного діяння і застосування кримінально-правової норми під ознаки якої потрапляє вчинене діяння.
У науці  кримінального права вчення про  склад злочину посідає особливе місце. Це пояснюється як його значущістю для вирішення питань про злочинність  і незлочинність діяння, правильної кваліфікації вчиненого і точного  застосування закону, так і тим, що в рамках самого вчення про склад  злочину вивчаються і розвиваються всі основні інститути кримінального  права.
Метою даної роботи є якнайширше пізнання про склад злочину, його види та значення.
Відповідно  до ч. 1 ст. 2 КК «підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, що містить у собі склад злочину, передбаченого цим Кодексом». У цій нормі відбито найважливіше значення складу злочину для законності й обґрунтованості кримінальної відповідальності: тільки сукупність усіх передбачених законом ознак складу (і жодні інші обставини) може бути підставою кримінальної відповідальності. Таким чином, склад злочину є єдиною і достатньою підставою кримінальної відповідальності: встановлення його ознак у конкретному суспільно небезпечному діянні особи означає, що є все необхідне для кримінальної відповідальності.
Тим самим  склад злочину визначає і межі розслідування, оскільки основним завданням  слідства саме і є встановлення об’єктивних  і суб’єктивних ознак складу злочину.
Завданням роботи є розглянути елементи складу злочину, дізнатися яке значення має склад злочину та розкрити види складів злочину. 

Розділ 1. Поняття складу злочину.
1.1. Вчення про  склад злочину.
Склад злочину (з лат. corpus delicti) прийшов в криміналістику як термін що означав наслідки злочину (труп, сліди крові знаряддя злочину і т.п.). До кримінального права цей термін починає входити наприкінці сімнадцятого століття. Першими в його теперішньому значенні, почали використовувати юристи А.Фейєрбах і Штюбель.
    Щодо радянської влади то розробка даного питання почалася з 20-х років. Так професор А.Н.Трайнін сформулював чітку думку про те, що питання про підстави кримінальної відповідальності необхідно розглядати в тісному зв'язку з конкретними складом злочину: «Непоколебимым остается основное начало: уголовно наказуемым может быть лишь то деяние, которое соответствует одному из составов предступления описаних в диспозиции особенной части» [2; с.61]. А.А.Піонтковський також розглядав питання про кримінальну відповідальність певної особи в залежності від наявності в її діях ознак складу злочину. «Общин составом преступления являються те основные моменты преступления, которые имеются в каждом преступлении и отсутствие одного из которых влечет за собой признание отсутствия состава предступления»[3; с.107].
    На  кінець тридцятих років в радянській кримінально-правовій літературі все  частіше підкреслювалося значення складу злочину для обґрунтування кримінальної відповідальності і правильної кваліфікації злочинів. В першому виданні підручника по Загальній частині кримінального права вже проголошувалася ідея, про те, що основою кримінальної відповідальності є наявність в діях особи складу злочину. «Для того чтобы признать вменяеное лицо, писав Піонтковський, уголовно ответственным за преступление, не достаточно установить, что последнее было совершено данным лицом. Необходимо еще установить вину даного лица в совершение этого преступления». В даному випадку вина розглядається, як ознака складу злочину, зокрема як ознака суб’єкта злочину, а не суб’єктивної сторони. Хоча в першому і другому виданнях названого підручника склад розглядався, як сукупність ознак , що утворюють даний злочин, та все ж таки «статусу самостійності», якщо можна так сказати, йому не надавалося, тобто, він і надалі розглядався лише як підстава кримінальної відповідальності. Першою фундаментальною роботою, яка була спеціально присвячена вченню про склад злочину, стала монографія видатного криміналіста, професора А.Н.Трайніна «Вчення про склад злочину», яка була написана в 1947 році. В цій монографії Трайнін розглядав склад злочину, як самостійний інститут кримінального права, також він показав значення складу злочину, розробив класифікацію складів злочину, та показав співвідношення елементів складу злочину з елементами злочину. Проте в даній роботі були деякі спірні і помилкові твердження. Наприклад А.Н.Трайнін виносив за рамки складу злочину суспільну небезпеку, також він виділяв окремо вину і причинний зв'язок, як самостійні підстави кримінальної відповідальності. Монографія А.Н.Трайніна, хоч і мала ряд хибних положень, породила жваву дискусію серед юристів, внаслідок чого вчення про склад злочину почало розвиватися і згодом набуло статусу самостійного інституту кримінального права. Виділення вчення про склад злочину , як самостійного інституту, помітно в монографіях Я.М.Брайніна «Уголовная ответственность и ее основание в советском уголовном праве»  (1963 року), А.А.Піонтковського «Вчення про злочин» (1961р.), М.П.Карпушина і B.I.Курляндського «Кримінальна відповідальність і склад злочину» (1974 року) та ін. Але, слід зазначити, що в роки радянської влади, вченню про склад злочину особливої важливості не надавалося. І лише із розпадом СРСР значення складу злочину знову зросло, оскільки кожна із незалежних держав почала формувати своє законодавство, зокрема кримінальне. Отже, виходячи із історичного розвитку вчення про злочин можна помітити, що склад злочину це теоретичне, наукове поняття і нормативного визначення воно не має. Хоча ІІІ розділ Загальної частини Кримінального кодексу України присвячений саме злочину.
    В кримінальному праві України  злочином визначається передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність) що посягає на суспільний лад України його політичну і економічну систему власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян а також інше передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне діяння яке посягає на правопорядок.
«Общественная опасность являється неотьемлемой чертой состава» [3; с.123]. До цієї точки зору схиляється А.А.Піонтковський. Він вважає, що без суспільної небезпеки склад злочину є пустим поняттям, що не виражав суті злочину. На думку інших, віднесення понять протиправності і суспільної небезпеки до числа ознак складу злочину приведе до повного ототожнення понять злочину. Склад злочину це юридичне поняття про суспільно-небезпечне діяння. Суспільна небезпека є якістю злочину а не володіє нею. 

1.2. Поняття  складу злочину.
Склад злочину – це сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних  ознак (об’єктивних і суб’єктивних), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне [1; с.88].
Кваліфікація  злочинів повинна здійснюватися  на основі чітких і точних юридичних  критеріїв, спираючись на які можна  розкрити специфічні риси, притаманні кожному виду злочинного діяння, визначити  його зміст і тим самим відрізнити один злочин від іншого.
Встановлення  того, що фактичні ознаки діяння збігаються з ознаками відповідного складу злочину, означає, що особа вчинила саме цей злочин і що є підстава кримінальної відповідальності.
Значення  складу злочину полягає в тому, що воно є єдиною, встановленою законом підставою кримінальної відповідальності.
У відповідності  до кримінального та кримінально-процесуального законодавства за відсутності складу злочину в діянні особи, кримінальна справа не може бути порушена, а порушена підлягає припиненню.
Злочин  і склад злочину дуже близькі  і взаємні поняття, але не тотожні.
Злочин - вольовий акт суспільно небезпечної  поведінки людини. Це завжди явище  реальної дійсності. Кілька вбивств  завжди будуть відрізнятися один від  одного за особою, за мотивами, за часом і т.п.
Склад же злочину являє собою законодавчу  характеристику даного виду злочину. Склад  злочину відображає в нормі закону злочин у типовій формі. Крадіжки можуть бути найрізноманітніші. Вони безліччю ознак будуть відрізнятися між собою. Але для складу злочину даного виду важливо, що у всіх випадках має бути таємне викрадення чужого майна, вчинене осудною особою, яка досягла певного віку, навмисне. Для того щоб визнати діяння конкретним злочином, а особу - злочинцем, необхідно встановити, що скоєне обов'язково володіє всіма тими типовими ознаками, які законодавець вважав суттєвими, характеризуючи даний склад злочину. У кримінально-правовій науці в злочин прийнято включати чотири складові частини: об'єкт, суб'єкт злочину, об'єктивну і суб'єктивну сторони злочину. Стосовно до цих понять вживається термін «елемент», тобто складова частина цілого. Цим цілим є злочин. Чотирьом елементам злочину відповідають чотири групи ознак складу злочину, які характеризують ці елементи: група ознак, що характеризують об'єкт злочину; група ознак, що характеризують суб'єкт злочину; група ознак, що характеризують суб'єктивну сторону злочину; група ознак, що відносяться до суб'єктивної сторони злочину. Більш розгорнуто характеристика зазначених ознак дається в описових диспозиціях норм Особливої частини кримінального закону, більш стисло - у простих диспозиціях [4; c.70]. Не слід, проте, ототожнювати склад злочину і диспозицію кримінально-правової норми. У диспозиціях, як правило, знаходять відображення найбільш характерні для даного складу ознаки. У тих випадках, коли в диспозиції відсутні ознаки, що характеризують який-небудь елемент злочину, вони заповнюються за рахунок положень норм Загальної частини. Відповідно до того, що злочин поділяється на такі складові елементи, як об'єкт, суб'єкт злочину, об'єктивна та суб'єктивна сторони злочину, ознаки складу злочину поділяються також на чотири однойменні групи. Таким чином, у нормах Загальної частини містяться тільки ті об’єктивні та суб’єктивні ознаки складу, що притаманні всім злочинам чи багатьом із них. Саме ці ознаки в поєднанні з ознаками, описаними в конкретних нормах Особливої частини, і утворюють склад конкретного вчиненого злочину.
Важливо зазначити те, що склад злочину  – це система ознак, що реально  існує, а не плід людської фантазії або просто вигадка. А якщо це об’єктивна реальність, то її можна пізнати  і використати в практичній діяльності.
Звичайно, коли ми говоримо, що всі ознаки будь-якого  складу включені в той чи інший кримінальний закон, то при цьому враховується, що ці ознаки зовні не завжди очевидні, бо вони певною мірою формалізовані, і у самому тексті закону можуть зазначатися як безпосередньо, так і через систему юридичних понять і категорій.
Важливе значення складу злочину полягає  і в тому, що він дозволяє провести, по-перше, чітке розмежування між  злочином і проступком, тобто незлочинним суспільно небезпечним діянням; по-друге, відмежувати один злочин від будь-якого іншого (наприклад, крадіжку від грабежу, зловживання владою або службовим становищем від перевищення влади або службових повноважень).
У законодавчій практиці за допомогою складу здійснюється криміналізація (декриміналізація) суспільно небезпечних діянь. Тому склад злочину, як і вчення про нього, утворює той інструмент, за допомогою якого законодавець і здійснює кримінальну політику в галузі криміналізації діянь. 

1.3. Основні та  факультативні ознаки складу  злочину.
Ознаки  складу злочину традиційно поділяють  на обов'язкові (основні) і факультативні. До обов'язкових (основних) ознак належать ті, які законодавець включає до складів усіх злочинів. До факультативних належать ті, які законодавець передбачає в складах лише окремих злочинів. Факультативні ознаки враховуються при кваліфікації тільки у випадках, коли вони прямо передбачені в  кримінально-правовій нормі.
    У складному суспільному житті  злочин звичайно завдає шкоди не одній  категорії суспільних відносин, а  декільком одразу, і в залежності від того, якій категорії суспільних відносин, на думку законодавця, безпосередньо  завдасться найбільшої шкоди, визначаються ознаки основного об'єкта злочину. Так, за ознаками основного об'єкта відрізняються  злочини проти власності від  господарських і посадових злочинів, насильницькі злочини проти власності  від злочинів проти особи, громадського порядку, порядку управління тощо.
У деяких випадках конструкція кримінально-правової норми містить ознаки одразу двох безпосередніх об'єктів — основного  і додаткового. Останній, в свою чергу поділяється на обов'язковий і факультативний. Інколи додатковий об'єкт має таке ж обов'язкове значення для даного складу, як і основний, і його відсутність означає відсутність цього складу злочину в цілому. Класичним прикладом складу з ознаками двох обов'язкових об'єктів (основного і додаткового) є склад розбою [8; c.294].
    Додатковий  факультативний об'єкт на відміну  від додаткового обов'язкового не має суттєвого значення для кваліфікації діяння за нормою права, що передбачає його ознаки. При кваліфікації діяння за даною статтею закону цей об'єкт  або є, або відсутній; може мати значення або як кваліфікуюча ознака, що обтяжує  відповідальність (наприклад, грабіж, поєднаний з насильством, що не є  небезпечним для життя чи здоров'я  потерпілого), або як альтернативна  обставина (наприклад, необережне знищення або пошкодження державного чи колективного майна, що спричинило людські жертви або інші тяжкі наслідки).
До факультативних ознак складу належить і предмет  злочину Він має велике значення для кваліфікації, якщо на це є пряма  вказівка в диспозиції статті КК.
    Так, в залежності від ознак предмета діяння може бути віднесене до злочинів проти власності (наприклад, при  розкраданні грошей) або до злочинів проти громадської безпеки і  народного здоров'я (наприклад, при  розкраданні вогнепальної зброї  чи наркотичних засобів).
До обов'язкових  ознак, що характеризують об'єктивну  сторону складу, належать також такі, як суспільне небезпечне діяння (дія  чи бездіяльність), певний, вказаний в  законі результат (тобто злочинний  наслідок) і причинний зв'язок між  ними. Законодавча характеристика цих  компонентів завжди міститься у  матеріальних складах злочинів. У  формальних складах злочинів мас  місце характеристика лише суспільно  небезпечного діяння.
Факультативними ознаками об'єктивної сторони є місце, час, спосіб, обставини вчинення злочину. Вони враховуються при кваліфікації вчиненого лише у випадках, прямо  передбачених у законі.
    Так, кваліфікація розкрадань провадиться  в залежності від способу їх вчинення — таємно, відкрито, шляхом насильства. обману, привласнення, розтрати або  зловживання службовим становищем. Викрадення ж на полі бою речей, що знаходяться при вбитих і поранених, кваліфікується як мародерство, а не як злочин проти власності.
До обов'язкових  ознак суб'єктивної сторони складу злочину належать ознаки, які характеризують вину у формі умислу або необережності. Умисел поділяється на прямий і непрямий, необережність — на злочинну самовпевненість  і злочинну недбалість. Факультативними  ознаками тут є мотив і мета. Так, в основі більшості злочинів проти власності лежать корисливий мотив і корислива мета. Відсутність  корисливих мотивів і корисливої мети при заволодінні майном може свідчити про відсутність злочину проти власності і необхідності кваліфікувати діяння за ознаками інших складів злочинів.
До обов'язкових  ознак суб'єкта злочину належать вік і осудність фізичної особи, дії котрої належить кваліфікувати.
Факультативними вважаються ознаки спеціального суб'єкта, в тому числі повторність вчинення особою злочину і вчинення злочину  особливо небезпечним рецидивістом.
У кримінальному  кодексі немає загального визначення спеціального суб'єкта злочину. Законодавець вказує його ознаки лише щодо двох груп злочинів: посадових і військових. Одночасно до формул окремих складів  злочину включені ознаки, які повинен  мати лише суб'єкт даного конкретного  злочину. Так, виконавцем розкрадання  шляхом привласнення, розтрати або  зловживання службовим становищем може бути тільки особа, котрій майно  було ввірене або знаходилось  в її оперативно-господарському управлінні. 

Розділ 2. Структура складу злочину.
2.1. Об’єкт злочину.
Одним з головних аспектів існуючої нині вітчизняної концепції об'єкта злочину  є питання про його поняття. У  цьому плані характерно, з одного боку, те, що протягом кількох десятиліть майже у всіх роботах, так чи інакше розглядають дане питання, одностайно проводиться думка, згідно з якою об'єктом злочину слід визнавати  певні суспільні відносини, і  тільки вони. Посилаючись на законодавство  і загальне визнання в літературі, багато авторів підкреслюють принципову значимість такого роду уявлень про  об'єкт злочину, їх важливість для  правильного з'ясування соціальної сутності та суспільної небезпеки будь-якого  злочинного посягання. Що ж до іншої  сторони аналізованої концепції, то тут примітні два моменти. По-перше, автори орієнтуються на досить різну  інтерпретацію самих суспільних відносин. Причому найбільш істотна відмінність полягає не в тому, що суспільні відносини характеризуються як щось, що розкриває те положення людини в суспільстві (його статус), ту його фактичну поведінку, ті інтереси людей і т. д., а в тому, що нерідко під суспільними відносинами розуміють будь-які соціальні зв'язки між людьми, в тому числі і конкретні, індивідуальні, в той час як є чимало робіт, в яких суспільні відносини пов'язують лише з типовими, стійкими зв'язками. По-друге, якої б позиції дотримувався той чи інший автор у трактуванні суспільних відносин як об'єкт злочину, вона рідко знаходить своє підтвердження при аналізі окремих складів злочинів, бо виявляється, що їх об'єктом виступають: «Суспільний і державний лад», «зовнішня безпека», «особистість», «життя і здоров'я людини», «права і свободи громадянина», «статева свобода (або недоторканність) жінки», «діяльність державного апарату», «інтереси правосуддя » та інші, тобто те, що саме по собі не можна назвати суспільним ставленням. Якщо, проте, ні у вихідному (в розумінні суспільних відносин), ні в конкретному (при характеристиці окремих складів злочинів) до цих пір немає достатньої ясності, то цілком закономірно виникає питання: чому саме суспільні відносини повинні бути визнані об'єктом всякого злочину?
Якщо  вникнути в логіку міркування тих, хто  бачить в об'єкті злочину суспільні  відносини, то неважко виявити дві  вихідні посилки: а) об'єктом посягання  може бути визнано лише те, чому злочин заподіює або може заподіяти шкоду. Те явище, якому злочином не може бути завдано шкоди, не потребує охорони, б) будь-який злочин завдає чи створює  загрозу завдання шкоди саме суспільним відносинам, а не чому-небудь іншому (нормам права, правовому благу, майну  і т. п.). Обгрунтованість зробленого висновку навряд чи викликала б будь-які  заперечення, будь кожна з цих  посилок вірною. Але справа в тому і полягає, що обидві вони потребують суттєвих уточнень, бо в недостатній  мірі враховують смислове значення, в  одному випадку - категорії «об'єкт», в іншому - терміна «шкоду».
    Витоки  перерахованих неточностей у  вихідних логічних посилках ідеї «об'єкт  злочину є суспільні відносини» потрібно шукати не у вирішенні питання  про поняття суспільних відносин та зміст її елементів, а в самій  ідеї про визнання відносини об'єктом  злочину. Звичайно, як і багато інших  наукових галузі знань, кримінальне  право не може обійтися без використання категорії «суспільні відносини», проте  зовсім не тому, що всякий злочин посягає  на нього і тільки на нього, а тому, що, здійснюючи злочин, винний тим самим  вступає у відносини з іншими людьми, інакше кажучи, Певним чином  ставиться до них. Тільки в цьому  випадку з'являється можливість не тільки дати цілісну характеристику злочину, а й сформулювати відповідне їй поняття об'єкта злочину.
Отже, оскільки кожен злочин є відношення особи  до людей, то на цій підставі можна  констатувати, що об'єкт злочину  є не саме суспільні відносини, а  лише одна його сторона. З цієї точки  зору не можна визнати обгрунтованим уявлення про об'єкт посягання, яке виводить її за рамки складу злочину. Предмет суспільних відносин може бути визнаний предметом злочину тільки за умови, що цінності, з приводу яких складається відношення, по-перше, піддаються злочинному впливу в процесі посягання, в результаті чого будь-кому заподіюється або створюється загроза заподіяння шкоди, і по-друге, в силу цього вони поставлені під кримінально-правову охорону. З позицій КК України в найбільш загальному вигляді до цінностей, поставленим під кримінально-правову охорону, відносяться права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок та громадська безпека, довкілля, конституційний лад, мир і безпека людства.
Об'єкт  злочину - ті ознаки, які характеризують злочин з боку його суспільної спрямованості  на заподіяння шкоди в сфері відповідних  суспільних відносин що охороняється кримінальним законом. Ознаками об'єкту злочинами є: 1) важливість та цінність суспільних відносин, поставлених під  охорону, кримінального закону; 2) тяжкість заподіяної злочином шкоди в сфері  цих суспільних відносин; 3) предмет, матеріальна річ, злочинним шляхом на яку заподіюється суспільне небезпечно щодо в сфері тих суспільних відносин ,що існують з приводу цієї речі .
    Ці  три ознаки є обов'язковими, ознаками об'єкта злочину:
1. Загальний  об'єкт злочину – всі суспільні  відносини прийняті під охорону  кримінального права.
2. Родовий  об'єкт злочину – сукупність  однорідних суспільних відносин  що охороняються кримінальним  правом.
3. Видовий  об'єкт злочину – сукупність  суспільних відносин одного виду, що охороняється кримінальним  законом.
4. Безпосередній  об’єкт злочину – конкретне  суспільне відношення в якому  в процесі скоєння злочину  причинена чи могла бути спричинена  шкода. Безпосередній об'єкт поділяють  на основний, додатковий, факультативний.
а) Основний безпосередній об’єкт – суспільні  відносини, що зазначені в статті Кримінального кодексу, яким завдається шкода.
б) Безпосередній  додатковий – коли поруч з основним об’єктом порушуються або ставляться в небезпечну порушення інші суспільні  відносини.
в) Факультативний безпосередній об’єкт – це суспільні  відносини, які заслуговують самостійної  кримінально-правової охорони, але  при використанні конкретного складу злочину не виділені в якості об`єкта злочину.
Класифікація  об'єктів злочинів дає змогу кращого  їх вивчення, кращого використання даного поняття.
    Отже, об'єкт злочину - той, проти кого воно відбувається, тобто окремі особи або якесь безліч осіб, матеріальні або нематеріальні цінності яких, будучи поставленими під кримінально-правову охорону, піддаються злочинному впливу, в результаті чого цим особам заподіюється шкода або створюється загроза заподіяння шкоди.
    2.2. Об’єктивна сторона та її ознаки.
    Існування людини завжди пов'язано з будь-якою діяльністю, тобто активним втручанням у природне середовище або середовище, пов'язане з певними соціальними відносинами. Виявляючи свою активність, індивід прагне змінити, пристосувати або не допустити настання якого-небудь події або прискорити його. Подібна діяльність може бути корисною, шкідливою або нейтральною для суспільства. Іншими словами, діяльна сторона поведінки виражається в певному впливі на навколишній світ. Що ж стосується складових частин людської діяльності, то вона підрозділяється на психічну і фізичну активність.
    Злочинна поведінка людини відрізняється від звичайною тим, що являє собою небезпеку для громадських інтересів. У злочині психічну діяльність прийнято називати суб'єктивною стороною. Фізичну, яка полягає в рухах і у відповідних змінах, які вони викликають у зовнішньому світі, називають об'єктивною, тобто зовнішньою стороною людської поведінки.
    У самому загальному сенсі об'єктивна  сторона злочинної діяльності - це реалізація задуманої суб'єктом  мети шляхом активного втручання  в хід подій і явищ зовнішнього  світу або, навпаки, відмова від  такого втручання при наявності  правового обов'язку діяти. Вона включає  також і наслідки цієї діяльності, а також і причинний зв'язок між ними.
    Злочин - це явище нормативного характеру, тобто до фактичної сторони діяльності людини додається її нормативна оцінка. Об'єктивна сторона складу злочину - це сукупність юридично значущих ознак, що характеризують зовнішню сторону  злочинного діяння. До неї відносяться  обов'язкові ознаки: суспільно небезпечне діяння (бездіяльність) і його результат, причинний зв'язок між ними, а також факультативні: обстановка, час, місце і спосіб здійснення злочину [9; с.117-118].
    У ч. 1 ст. 2 КК України сказано, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення суспільно небезпечного діяння, яке містить ознаки складу злочину, передбаченого кримінальним законом. Термін «діяння» включає в себе і бездіяльність, а вона є щось інше, ніж дія.
    Як  вже було сказано, з об'єктивної сторони  злочин може бути простим рухом тіла, складним комплексом різних рухів тіла, інших дій або видів діяльності. Усе зазначене починає проявлятися в рухах, вони можуть бути одиничними і елементарними, складними і представляти собою різноманітну і різнобічну діяльність, і все це, як вже сказано, є «діяння». Слід, однак, додати: злочин досить рідко являє собою один або суму простих рухів тіла. Воно тільки починається з них і в них виявляється. Насправді людина володіє мізерним набором фізіологічних інструментів, за допомогою яких він може робити фізичні зусилля. Але людина може виробляти нескінченне різноманіття дій завдяки винахідливості свого інтелекту і вживати створені з його допомогою знаряддя. Тому об'єктивна сторона злочину завжди включає в себе не тільки суму рухів тіла, зроблених людиною, а й знаряддя, інструменти, прилади, сили природи, загалом, всі кошти, які вона використовує для досягнення своїх цілей, здійснюючи зміни в навколишньому світі. Безсумнівно, злочинне діяння індивідуальне і здійснюється в певних конкретних умовах. Все це повинно включатися в об'єктивну сторону злочину як елемент дії. Зрозуміло, завжди слід чітко розрізняти власні рухи тіла злочинця і технічні засоби, які були використані ним при здійсненні злочину, але ці відмінності повинні проводитися в рамках об'єктивної сторони його складу.
    Дія є свідомим рухом, тому запущений таким рухом годинниковий механізм бомби і її вибух з метою терористичного акту є частинами об'єктивної сторони цього злочину. Більше того, у багатьох злочинах кінець рухів тіла знаменує собою лише початок розвитку об'єктивної сторони, особливо у злочинах з використанням техніки.
    Отже, елементами об'єктивної сторони складу злочину є: а) сукупність всіх рухів тіла, спрямованих на досягнення злочинного результату; б) використання з їх допомогою приладів, механізмів, знарядь і зброї, різного роду пристосувань для досягнення злочинної мети; в) використання природних закономірностей і сил природи, наприклад стихійного лиха (повені, пожежі та т. п.) для диверсійного акту.
    Підсумовуючи, можна закінчити з ознаками об’єктивної сторони злочину:
1) Діяння (дія або бездіяльність).
1.1 Дія  суспільно значима поведінка  особи, яка складається з певних  рухів, жестів і т.ін., а також використання машин, механізмів, властивостей речовин, температури і т.ін.
1.2 Бездіяльність – невиконання особою своїх юридичних обов’язків.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.