На бирже курсовых и дипломных проектов можно найти образцы готовых работ или получить помощь в написании уникальных курсовых работ, дипломов, лабораторных работ, контрольных работ, диссертаций, рефератов. Так же вы мажете самостоятельно повысить уникальность своей работы для прохождения проверки на плагиат всего за несколько минут.

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ 

 

Здравствуйте гость!

 

Логин:

Пароль:

 

Запомнить

 

 

Забыли пароль? Регистрация

Повышение уникальности

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение уникальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения уникальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии и при повышении уникальности не вставляет в текст скрытых символов, и даже если препод скопирует текст в блокнот – не увидит ни каких отличий от текста в Word файле.

Результат поиска


Наименование:


контрольная работа Система соцального контролю. Елементи соцального контролю

Информация:

Тип работы: контрольная работа. Добавлен: 05.06.2012. Сдан: 2011. Страниц: 6. Уникальность по antiplagiat.ru: < 30%

Описание (план):


План
    Система соціального контролю. Елементи соціального контролю
    2. Кількісний аналіз (контент - аналіз) змісту документів, його характеристика.
    3. Проблеми мотивації до навчання
          3.1 Загальна характеристика мотивації навчання. Її системна організація;
          3.2   Інтерес  в мотиваційній  сфері;
          3.3   Характеристика мотиваційної сфери студента;
          3.4  Підходи до виховання мотиваційної сфери студентів в процесі навчання.
   4. Висновки.
   Список  літератури. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Система соціального контролю. Елементи соціального контролю
       Соціальний  контроль — це регуляція поведінки  суб'єктів соціальної дії за допомогою  нормативних механізмів і санкцій. Це спосіб саморегуляції соціальної системи, що забезпечує впорядковану взаємодію  складових його елементів за допомогою нормативного регулювання. Він включає сукупність норм і цінностей, які володіють по відношенню до індивідуума примусовою силою, а також санкцій, вживаних в цілях здійснення цих норм і цінностей.
       Соціальні норми — це сукупність стандартів і правил поведінки, що розділяються членами соціальної спільності або суспільства в цілому і необхідних для здійснення сумісних узгоджених дій, їх оцінки і регулювання. Вони регулюють загальний хід соціалізації, інтегрують індивідуумів в групи, а групи - в суспільство, контролюють поведінки, що відхиляються, служать зразками (еталонами) поведінки.
       Санкції - це засоби заохочення і покарання, стимулюючі людей дотримувати соціальні  норми. Норми і санкції є головними  елементами соціального контролю.  Соціальний контроль в процесі свого функціонування в певній соціальній системі є складноорганізованим, багатоступінчатим, ієрархирізірованную систему, що складається з ряду взаємодіючих компонентів.  Першою з таких компонентів є індивідуальна дія (вчинок), що виявляється в процесі активної взаємодії індивіда з соціальним середовищем. Другим неодмінним компонентом соціального контролю виступає цілком певна реакція соціального оточення на індивідуальну дію відповідно до що об'єктивно існує в культурі, моралі, праві соціальною шкалою оцінок. Проте сама ця шкала оцінок є похідною від існуючої і функціонуючої в суспільстві (групі) системи ідеалів, цінностей, норм і зразків поведінки. Тому дана система є третім компонентом соціального контролю. Одним з найважливіших результатів функціонування соціальної шкали оцінок є категоризація (віднесення до певного вигляду) індивідуального вчинку і відповідна його оцінка соціальним оточенням. Така категоризація складає четвертий компонент системи соціального контролю.
       Категоризація соціальної поведінки, його оцінка залежить від характеру і спрямованості  суспільної свідомості. Суспільна свідомість, групова (колективне) думка, чинячи тиск на життєве самовизначення індивіда, його орієнтації і ціннісні установки, значною мірою обумовлюють спрямованість і зміст позитивних або негативних соціальних санкцій, вживаних   суспільством   (групою)   по відношенню до   індивідів, що допустили те або інше відхилення від соціальних норм, що діяли.
       Тому  суспільна свідомість і групова (колективне) думка складають в своїй сукупності п'ятий компонент соціального контролю, а вживані суспільством або групою соціальні санкції -шестой його компонент.  Кожен індивід вибірково реагує на соціальні шкали оцінок, що діють в суспільстві, і поступає не тільки відповідно до них, але і відповідно до своїх поглядів, переконань, інтересів, які можуть не тільки співпадати з суспільними нормами, але і розходитися з ними. Під впливом школи оцінок, що діє в суспільстві, формується і функціонує властива кожній окремій особі своя власна, індивідуальна шкала оцінок, похідна від соціальної спрямованості особі, її установок, світогляду, смисложізненних орієнтацій.
       Вона  є сьомим компонентом системи  соціального контролю.  Результатом  функціонування індивідуальної шкали оцінок є соціальна ідентифікація особи (властиве нею відчуття спільності з певними соціальними групами) і витікаюче з неї ухвалення і виконання певної соціальної ролі. Зміст і спрямованість соціальній ідентифікації і процес ухвалення (виконання) соціальної ролі, тобто індивідуальна самокатегоризация індивіда, складає восьмий компонент соціального контролю (в даному випадку - самоконтролю).
       Самокатегоризация особи залежить від особливостей її індивідуальної самосвідомості, оцінки соціальної ситуації, в якій вона опинилася і діє і яка утворює для особи конкретну дійсність її повсякденного існування, але в той же час визначається і самооцінкою. Зміст і спрямованість самооцінки і самовизначення особи обумовлює її подальша індивідуальна поведінка, унаслідок чого індивідуальна самооцінка і самовизначення складають дев'ятий компонент соціального контролю.
       Соціальний  контроль підрозділяється на зовнішній  і внутрішній. Зовнішній контроль - це сукупність інститутів і механізмів, що гарантують дотримання загальноприйнятих норм поведінки і законів. Він підрозділяється на формальний, заснований на схваленні або засудженні з боку офіційних органів влади і адміністрації, і неформальний, заснований на схваленні або засудженні з боку родичів, друзів, колег, знайомих, а також з боку громадської думки, яка виражається через традиції і звичаї або через засоби масової інформації. Внутрішній контроль - це самоконтроль, коли індивідуум самостійно регулює свою поведінку, погоджуючи його з суспільними нормами.
       Найважливішими  функціями соціального контролю є: 
1.    що стабілізує, полягає у відтворенні  господ  ствующего типу соціальних  відносин і соціальних структур; 
2.    цільова,  спрямованість  і   зміст  якої  залежать  від  історично    обумовлених    соціально-економічних,   соціально політичних, соціально-правових характеристик даної соціальної системи, її місця в процесі розвитку типів суспільства, що змінюють один одного;
3.    охоронна. Метою соціального контролю  є конформізм, тобто зовнішня  згода індивіда із загальноприйнятими соціальними нормами. Внутрішньо індивід може зберігати свою незгоду з ними, але нікому не говорити про це. Для підтримки існуючих соціальних норм існують соціальні санкції - розгалужена система винагород за виконання соціальних норм і покарань - за відхилення від них. Вони виконують ключову роль в системі соціального контролю.  Специфічну роль в системі соціального контролю грають спеціально створені для здійснення санкцій до порушників соціальні інститути, покликані здійснювати правосуддя -уголовное право, міліція (поліція), суди, прокуратура, в'язниці.  Найважливішими методами соціального контролю є запобігання, утримання, ізоляція, відособлення, реабілітація. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Кількісний  аналіз (контент - аналіз) змісту документів, його характеристика.
       Аналіз  документів є досить поширеним у  практиці проведення соціологічних  досліджень, оскільки у документах міститься значна кількість інформації щодо матеріального і духовного  життя суспільства. Вони віддзеркалюють процеси та явища, що відбуваються як у суспільстві загалом, так і в окремих прошарках, характеризують діяльність окремих індивідів і великих спільнот. Соціологи у своїх дослідженнях використовують різноманітні документи — державні та урядові акти, статистичні збірники і матеріали переписів, відомчу документацію, художні твори і наукові публікації, пресу, листи населення тощо. їх аналіз допомагає дослідникові:
— сформулювати проблему, об'єкт, предмет, цілі, завдання і гіпотези дослідження; 
— порівняти отримані під час дослідження емпіричні дані з показниками інших соціологічних досліджень;

— отримати інформацію для вирішення досліджуваної  проблеми або поглибити її аналіз; 
— скласти характеристику соціальних процесів, які відбуваються на соціетальному, груповому, індивідуальному рівнях, виявити тенденції та розробити прогнози щодо їх подальшого розвитку;

— здобути  інформацію про діяльність головних соціальних інститутів суспільства  — сім'ї, освіти, засобів масової  інформації тощо;
— вивчити  громадську думку і соціальне  самопочуття населення загалом та окремих його прошарків.
       Документ  — засіб закріплення встановленим способом за допомогою спеціального носія інформації фактів, явищ, процесів об'єктивної реальності та розумової діяльності людини.
       Ця  інформація може фіксуватися за допомогою  букв, цифр, стенографічних або інших знаків і символів, малюнків, фотографій, звукозаписів тощо. Існує кілька підстав для класифікації документів: засіб фіксації, авторство, ступінь персоніфікації, виконання певної функції, зміст, ступінь наближення до інформації тощо. 
Важливе значення для соціологічного аналізу мають офіційні документи, які віддзеркалюють реальні суспільні зв'язки і висвітлюють колективні думки щодо певних політичних, соціально-економічних явищ, подій, процесів. Головне їх призначення — інформувати про стан справ в основних сферах життєдіяльності суспільства та регулювати відносини між окремими індивідами, групами, спільнотами, соціальними інститутами тощо. Аналіз офіційних документів широко використовують у соціології політики, громадської думки, права, праці, медицини, молоді тощо. 
Статистичні документи здебільшого містять певні узагальнення щодо найважливіших показників функціонування соціуму, окремих його частин. Вони можуть бути предметом самостійного аналізу, оскільки дають змогу дослідити певний процес або явище в динаміці, з'ясувати їх тенденції, доповнити характеристику досліджуваного явища, збагатити її історичним контекстом. Статистичні дані сприяють окресленню концептуальних рамок, реалізації конкретного дослідницького проекту. А щодо обліку населення, характеристик його життєдіяльності (реєстрація шлюбів, розлучень, народжуваності, смертності, міграції, умови і рівень життя), вони складають основу для оптимальної вибірки у соціологічному дослідженні.

У пізнанні соціальних реалій, особливо на мікрорівні, суттєвим є вивчення неофіційних документів, які є важливим джерелом відомостей про особливості суспільної свідомості, громадської думки, цінностей та установок, мотивів поведінки особистості. Вони збагачують інформацією щодо їх мобільності, соціалізації, індивідуалізації, адаптації, задоволеності різноманітними сферами життя тощо, а також чинників, що впливають на їх розвиток. Соціологи нерідко у своїх дослідницьких пошуках зосереджувалися на особистих документах.
       Документальні джерела містять унікальну і різноманітну інформацію про соціальні явища та процеси. Тому дуже важливо знайти адекватні методи, які б дали змогу отримати цю інформацію з достатньою надійністю, якісно інтерпретувати зміст документів відповідно до мети і завдань дослідження.
Оптимальний вибір методу аналізу документів передбачає дотримання таких вимог: 
— визначення виду, форми документа, який підлягає аналізові під час дослідження; 
— з'ясування загальної ситуації на момент створення документа, обставин його виникнення, історичного і соціального контексту;

— відмежування описів, певних подій від їх оцінок; 
— встановлення надійності документа, його зв'язку з предметом дослідження; 
— добір найбільш адекватного методу отримання первинних даних та їх аналізу; 
—  визнання того, що офіційні документи надійніші за неофіційні, особисті за безособові, первинні

    за вторинні.
       Методи  аналізу документальних джерел поділяють  на неформалізовані (традиційні), які  належать до якісних методів, та формалізовані, які належать до якісно-кількісних методів аналізу документів.
Неформалізований (традиційний) метод аналізу документів. Передбачає тлумачення документів (найчастіше унікальних, кількість яких незначна), з'ясування основних думок та ідей конкретного  тексту через усвідомлення, інтерпретацію, узагальнення змісту та логічне обґрунтування певних висновків. Типовим прикладом неформалізованого (традиційного) аналізу документів є вивчення наукових публікацій та звітів щодо певної проблеми.
Під час  його впровадження дослідник за допомогою  аналітичних операцій повинен з'ясувати:
1. Що  являє собою документ, який його  історичний, соціально-політичний контекст?
2. Які  чинники сприяли його появі?
3. Хто  його автор, і з якою метою  він створив документ ( за текстом  завжди стоять конкретні люди  зі своїми інтересами, потребами, що завжди знаходить відображення у змісті документа)?
4. Наскільки  надійний документ?
5. Яка  достовірність зафіксованих у  ньому даних, правдивість висвітлення  фактів, змісту події, явища, процесу  тощо?
6. Яка  суспільна дія, громадський резонанс документа?
7. Яку  оцінку можна дати логічним, мовним  і стильовим особливостям документа?
       Застосування  неформалізованого (традиційного) методу аналізу документів передбачає висування певних гіпотез, вивчення сутності досліджуваного матеріалу. Велике значення при цьому відіграють як об'єктивні чинники (володіння навичками архіво- і джерелознавства, ознайомлення з досвідом і традиціями застосування цього методу в історичній, психологічній, юридичній науках, обізнаність щодо системи зберігання документів, правил користування архівними фондами тощо), так і суб'єктивні (інтуїція дослідника, критичне ставлення до документа, вміння логічно аналізувати текст і умови його появи, узагальнювати і складати висновки).
       Цей метод аналізу документів має  й певні недоліки, які передусім пов'язані з потенційною можливістю появи суб'єктивних зміщень у сприйнятті та інтерпретації тексту, що виникають через різноманітні причини — психологічні особливості дослідника, його вікові, статеві та національні ознаки, стан його фізичного та психічного здоров'я тощо. Суттєвими є й кількісні обмеження цього методу, оскільки його застосування можливе лише за аналізу незначного числа документів. Тому в соціології поряд з неформалізованим (традиційним) методом аналізу документів широко використовують формалізований метод аналізу документів.
Формалізований  метод аналізу документів, або  контент-аналіз. Це метод якісно-кількісного  аналізу документів. Сутність його полягає в алгоритмізованому  виокремленні в тексті певних елементів  змісту згідно з метою та завданнями дослідження, класифікації виокремлених елементів відповідно до концептуальної схеми, їх підрахунку і кількісного представлення результатів. Завдяки цьому, по-перше, вдається уникнути суб'єктивізму у вивченні соціальної реальності, а по-друге, аналізувати, систематизувати і узагальнювати значні масиви документів.
       Контент-аналіз ґрунтується на одноманітних стандартизованих правилах пошуку, обліку, обробки та обчислення кількісних показників, характерних  для до-\ сліджуваного тексту. Його використання передбачає розгляд змісту тексту як сукупності повідомлень, подій, оцінок, міжособистісних стосунків, соціальних проблем, об'єднаних за допомогою єдиної концепції у певну цілісність. Хоча формально контент-аналіз і спрямований на вивчення тексту, головною його метою є дослідження віддзеркаленої в ньому соціальної реальності.
       Потенційними  об'єктами контент-аналізу можуть бути різноманітні документальні джерела, які містять текст: книги, періодичні видання, промови, урядові постанови, матеріали нарад, програми, листи тощо. Його використання є доцільним, якщо потрібен високий ступінь точності, об'єктивності аналізу матеріалу або якщо цей матеріал значний за обсягом і не систематизований. Ефективний він і в тих випадках, коли якісні характеристики, що їх вивчає дослідник, фігурують у досліджуваних документах з певною частотою. Без нього не обходяться під час дослідження мовних особливостей джерел інформації.
       Застосування  контент-аналізу потребує поряд  з традиційними процедурами для  всіх методів дослідження (розробка програми дослідження: визначення проблеми, об'єкта, предмета, мети, завдань дослідження, формування гіпотез; формування вибіркової сукупності; вибір типу вибірки; проведення необхідних розрахунків тощо), використання спеціальних прийомів, техніки. Методика контент-аналізу передбачає насамперед визначення категорій аналізу, які повинні бути адекватно відображеними у змісті 
                                                                                  
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                                        Таблиця 1 Класифікація видів документів
 
 
 
досліджуваного документа (категорія  аналізу — це загальніші, ключові  поняття, які відповідають дослідницьким завданням). Вони повинні визначати теоретичні поняття дослідження, мати відповідні ознаки (смислові одиниці) у тексті, можливості для однорідної реєстрації прикмет.

       Після визначення категорії аналізу, їх інтерпретації, побудови теоретичної схеми дослідження настає процедура «накладання» згаданої схеми на конкретний текст. Тобто відбувається пошук для всіх категорій аналізу адекватних висловів у мові досліджуваних документів. Такі вислови є одиницями аналізу (смисловими одиницями). До них належать:
1. Окремі  слова, словосполучення, терміни.  Наприклад, економічні поняття:  ринок, зайнятість, приватизація, управління  тощо; політичні: демократія, референдум, вибори, влада тощо; моральні, правові  поняття: закон, соціальні відхилення, норми, цінності тощо; соціальні: соціальний захист, соціальне самопочуття, бідність тощо.
2. Теми, повідомлення, висловлені у смислових  образах, статтях, частинах тексту, які забезпечують повнішу характеристику  змісту документа, ніж попередні  одиниці аналізу. Так, теми, в яких розглядаються міжнародне становище України, перехід до ринкових 
відносин, боротьба зі злочинністю, спосіб життя та здоров'я нації, її окремих спільнот, освіта, спорт, сімейні стосунки тощо, надають багатий матеріал для аналізу і подальших висновків відносно реальної соціальної ситуації, що склалася в Україні та окремих її регіонах. 
3. Прізвища історичних діячів, політиків, видатних учених і діячів мистецтва, представників різноманітних соціальних спільнот, що є певним узагальненим типом діяча, якому притаманні певні соціальні риси. їх аналіз дає досліднику важливу інформацію про досліджувану історичну епоху, домінування конкретних політичних, соціально-економічних ідей, впливу певних діячів на формування громадської думки тощо. До цієї групи можна також віднести згадування організацій, закладів, інших соціальних інститутів. 
4. Судження, закінчена думка, логічний ланцюг. Це найбільш складні одиниці аналізу, оскільки мають великий ступінь конструктивності. Їх структура є більш диференційованою, ніж в інших одиницях аналізу, і містить кілька елементів. 
У більшості контент-аналітичних досліджень застосовують кілька одиниць аналізу.

      Визначивши  одиницю аналізу, необхідно обрати й одиницю підрахунку. Найчастіше в соціологічних дослідження  використовують такі загальні одиниці підрахунку: 
1. Система підрахунку «час — простір». У даному разі за одиницю підрахунку беруть кількість зображень (знаків, квадратних сантиметрів площі та ін.). Для аналізу інформації радіо, телебачення за одиницю підрахунку беруть тривалість висвітлювання подій. 
2. Наявність ознак у тексті. За такої системи підрахунку визначають наявність ознак (видів) певної характеристики змісту в кожній частині, на які поділений текст.

3. Частота  появи одиниць підрахунку.
      Проведення  контент-аналізу потребує попередньої підготовки дослідницьких документів. Обов'язковими серед них є: класифікатор контент-аналізу, кодувальна картка, бланк контент-аналізу та інструкція кодувальнику, каталог (список) проаналізованих документів. Класифікатор контент-аналізу — загальна таблиця, яка містить список категорій і підкатегорій, присвоєні їм коди та одиниці аналізу.
Можна провести аналогію між класифікатором та анкетою, де категорії аналізу  виступають у ролі запитань, а одиниці  аналізу — у ролі відповідей на них. 
Кодувальна картка — документ, який містить спеціальні таблиці для реєстрації одиниць аналізу.

Бланк контент-аналізу — методичний документ, в якому зафіксовані результати збору документальної інформації у  змістовій або закодованій формі. 
Інструкція кодувальнику — документ, який містить загальну характеристику документів, використаних як джерело інформації, принципи їх відбору для аналізу, опис одиниць аналізу і підрахунку.

До неї  належать правила кодування, обґрунтування  можливих труднощів, інколи — термінологічний словник категорій аналізу.
      У дослідженнях великих текстових  масивів передбачається розробка вибірки. Масив документів, об'єднаних загальною  ознакою, є генеральною сукупністю, що підлягає аналізу. Для формування вибіркової сукупності використовують випадковий відбір. Застосування цілеспрямованого типу вибірки виключається у зв'язку з відсутністю даних про розподіл досліджуваних ознак у генеральній сукупності документів. 
Соціологічне спостереження як метод збору первинної соціальної інформації 
Спостереження як. один з найважливіших чинників людського існування допомагало первісній людини вижити за несприятливих умов, сприяло ЇЇ фізичному та розумовому розвитку, створило передумови для появи та подальшого розвитку техніки, науки, мистецтва тощо. Сучасна людина постійно спостерігає те, що відбувається навкруги, запам'ятовує, аналізує та пояснює побачене. Тобто спостереження є невід'ємним елементом сучасного людського життя, зміст якого полягає у безперервному зв'язку із навколишнім середовищем. Водночас спостереження — це один з найпоширеніших методів, який застосовується в дослідженнях багатьох наукових напрямів — технічних, природознавчих, гуманітарних — з метою отримання інформації про певні факти, явища, процеси, притаманні живій і неживій природі.
 
 
 
 
 
 
 
 

    Проблеми  мотивації до навчання
       В сучасних умовах проблема розвитку мотивів  і потреб людини є однією з найбільш актуальних в психології мотивації. Це визначається як вітчизняними, так і закордонними дослідженнями. Важливість цієї проблеми не підлягає сумніву, оскільки питання про розвиток мотивів та потреб тісно пов'язана з питанням про розвиток особистості в цілому.
       Дослідженню ролі потреб і породжених ними мотивів  присвячено велику кількість робіт, але як зазначено Л. І. Божович "мотиваційна  сфера людини до цього часу мало вивчена".
       На  даний час розроблено біля тридцяти теоретичних концепцій мотивації, багато яких своїм корінням уходять в уявлення давніх філософів . 
Історію цих досліджень з точки зору загального підходу до мотивації поведінки людини можна поділити умовно на три етапи.

В першому  з них обговорення проблем  мотивації йшло головним чином в філософському плані.
       Другий  період пов'язаний з виникненням  теорії еволюції Ч. Дарвина. показав, що у людини і тварин є зовнішні подібності, інстинктоподібні потяги.
В тридцятих  роках нашого століття розвивається третій період дослідження мотивації  в якому в свою чергу можна виділити дві основні тенденції: вроджені мотивації утворення і набуті в процесі життя. Проблема формування мотивації одна з найважливіших умов успішності у досягненні результатів. Мотиваційний компонент приховує в собі великі можливості. Як свідчать дослідження психологів, мотиваційна сфера більш динамічна, ніж пізнавальна та інтелектуальна. Але відносна динамічність має позитивні і негативні сторони. І якщо нею не управляти, то може бути регрес мотивації, зниження її рівня і взагалі може бути втрачена дієвість.
       Формування  мотивації часто йде стихійно і дуже рідко є предметом цілеспрямованої систематичної роботи.
На сьогоднішній день мотиваційна сторона школяра, студента, на думку вітчизняних психологів, найменш піддатлива до управління нею.
Складність  вивчення мотивації і тим більше формування її, пояснюється перш за все тим, що на студента діє одночасно  комплекс мотивів, які не лише доповнюють один одного, але й вступають в  суперечності. Мотивація може проявлятись  як стійке утворення особистості і як компонент діяльності.
Мотивація - загальне широке поняття, під яким розуміють спрямованість активності. Мотивація, як спрямована активність пропонує певні співвідношення динамічної та змістовної сторін. Розглядаючи таким  чином мотивацію, ми виходимо з того, що продуктивність діяльності, її процес і результат визначається по-перше спрямованістю мотивів, їх змістом, по-друге ступенем активності, напруженості мотивів відповідного змісту, що в цілому складає своєрідність мотивації особистості.
       Мотивація формується, змінюється, перебудовується в процесі діяльності. Розвиток і формування мотивації відбувається через відповідну організацію і зміст діяльності. 
В той же час функціональні можливості особистості можуть сприяти успіху чи невдачам в діяльності, що в свою чергу утворює новий рівень мотивації або змінює вже утворений в минулих видах діяльності.

В сучасній психологічній літературі мотивація  розглядається як складне структурне утворення, різноманітне і динамічне за змістом. Це означає що слід мати на увазі полімотивованість навчання, тобто наявність мотивів (провідних і другорядних), зміни їх у співвідношенні за ступенем важливості, виникнення нових спонукань та ін.
Загальна  характеристика мотивації  навчання. Її системна організація       
 Мотивація навчання визначається як окремий вид мотивації, що включена до діяльності навчання, навчальної діяльності. Як і будь-який інший вид, навчальна мотивація визначається цілим рядом специфічних для цієї діяльності факторів. По-перше, вона визначається самою освітньою системою, освітнім закладом, де здійснюється навчальна діяльність; по-друге, - організацією освітнього процесу; по-третє - суб'єктними особливостями того, хто навчається (вік, стать, інтелектуальний розвиток, здібності, самооцінка, його взаємодіяз іншими учнями чи студентами і т.д.); по-четверте, - суб'єктними особливостями педагога і перш за все його відношень до учня, до справи; по-п'яте, - специфікою навчального предмета.
 Мотивація  навчання, як і будь-який інший  її вид, системна. Вона характеризується направленістю, стійкістю і динамічністю. Так, в працях Л.І.Божович і її співпрацівників, на матеріалі дослідження навчальної діяльності школярів відзначалось, що вона спонукається ієрархією мотивів, в якій домінуючими можуть бути або внутрішні мотиви, пов'язані зі змістом цієї діяльності і її виконанням, або широкі соціальні мотиви, пов'язані з потребою дитини зайняти певну позицію в системі суспільних відносин. При цьому з віком відбувається розвиток взаємодіючих потреб і мотивів, зміна провідних домінуючих потреб та їх ієрархізації. «…Мотивація навчання складається з ряду спонук (потреби і значення навчання для учня чи студента, його мотиви, цілі, емоції, інтереси), що постійно змінюються і вступають в нові відношення одна з одною. Тому становлення мотивації є не простим  зростанням позитивного чи посиленням негативного відношення до навчання, а ускладнення структури мотиваційної сфери, що стоїть за ним, поява нових, більш зрілих, інколи суперечливих відносин між спонуками, що випливають з цієї сфери». Відповідно при аналізі мотивації навчальної діяльності необхідно не тільки визначити домінуючу спонуку (мотив), але і врахувати всю структуру мотиваційної сфери людини. Розглядаючи цю сферу стосовно до навчання, А.К.Маркова підкреслює ієрархічність її будови. Так, до неї входять: потреба в навчанні, значення навчання, мотив навчання, мета, емоції, відношення та інтерес
Інтерес в мотиваційній сфері
       В загально психологічному визначення інтерес - це емоційне переживання пізнавальної потреби. Характеризуючи його як один з компонентів навчальної мотивації, необхідно звернути увагу на те, що в повсякденному, побутовому, та й в професійному педагогічному спілкуванні термін «інтерес» часто використовується як синонім навчальної мотивації. Про це можуть свідчити такі вислови, як «у нього немає інтересу до навчання», «потрібно розвивати пізнавальний інтерес» тощо. Таке зміщення понять пов'язане, по-перше, з тим, що в теорії навчання саме інтерес був першим об'єктом вивчення в області мотивації (І.Гербарт). по-друге, воно пояснюється тим, що сам по собі інтерес - це складне неоднорідне явище. Інтерес визначається «як наслідок, як один з інтегральних проявів складних процесів мотиваційної сфери», і тут важлива диференціація видів інтересу і відношення до навчання. Згідно з А.К.Марковою, інтерес до навчання може бути широким, плануючим, результативним, процесуально-змістовним, навчально-пізнавальним і перетворюючим його.
       Важливість  створення умов виникнення інтересу до вчителя, до навчання (як емоційного переживання задоволення пізнавальної потреби) і формування самого інтересу відзначалась багатьма дослідниками. На основі системного аналізу С.М.Бондаренко були названі основні фактори, що сприяють тому, щоб навчання було цікавим для учня. Згідно цього аналізу, найважливішою передумовою створення інтересу до навчання є виховання широких соціальних мотивів діяльності, розуміння її значення, усвідомлення важливості процесів, що вивчаються, для власної діяльності.
и т.д.................


Перейти к полному тексту работы


Скачать работу с онлайн повышением уникальности до 90% по antiplagiat.ru, etxt.ru или advego.ru


Смотреть полный текст работы бесплатно


Смотреть похожие работы


* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.